HCNM Address to Russian community and NGOs in Ukraine and Ukrainian community and NGOs in Russia
October 2009
Dear Friends,
Earlier this year, I initiated an important study on the educational situation of Russians in Ukraine and Ukrainians in Russia. My aim was to provide both States with an objective and impartial assessment and to feed it into their bilateral dialogue.
In March and April I travelled to several regions of Russia and Ukraine. I talked with many of you, schoolteachers and pupils, professors and policymakers, civil society activists and, of course, parents. I was impressed by how most of you welcomed my study and were keen to hear the results. Many of you felt that the current debate on these issues was politically charged, unprofessional and unpedagogical. Almost everyone asked me to share the results of the study with minority communities and the wider public.
In June 2009, I furnished my findings and recommendations to both Russia and Ukraine. Under my mandate, these communications are confidential. I am not in a position to make them public. Nevertheless, I owe you a debt of gratitude for sharing your insights and your feelings with me. They were instrumental in achieving a balanced report.
I have therefore decided to talk to you directly with the help of information technology. I will not violate my mandate by going into the details of my Russian or Ukrainian report. Instead, I will comment on several points relating to minority education that are relevant for the entire OSCE family, not just the two countries in question. The following relates to any OSCE participating State, not just to Russia or Ukraine.
First, a fundamental goal of any education policy is, I believe, to create a cohesive, integrated society. For this to happen, young school graduates in a given country need to have a command of the State language. A young person cannot excel in life without having fluency in the State language.
How do we achieve this? My firm conviction is that the best path to State language proficiency is bilingual or multilingual education. This type of education helps children to learn a second or third language far more quickly, by studying certain curriculum subjects in these languages. This pedagogical technique has been a resounding success in many places.
I am not saying that mother-tongue teaching should be abolished. On the contrary, the mother-tongue must remain the principal language in primary education, namely the first three to four years of schooling. However, the State language should be introduced to the children at this stage and gradually increased as they progress through the remainder of the curriculum. This approach to education allows minorities to preserve their language and culture, while at the same time mastering the State language.
This style of education is new and innovative; it paves the way for peace and prosperity in multi-ethnic societies. It meets the demands of all sides. I am happy to see that these ideas are taking root in both Russia and Ukraine.
Bilingual or multilingual education at primary and secondary level also increases the chances of becoming a university student. Proficiency in the State language is an absolute must for becoming a university student. Nevertheless, it is wise to preserve the possibility to study certain topics in minority languages or bilingually at university level, especially in regions with a sizeable minority population, so that minority students continue to have a sense of their own identity and are able to develop to their full potential.
The school-leavers’ exam in the State language recently introduced in many OSCE participating States is an equally important factor in minority access to university education. I believe that great care should be taken in the interests of minority children when carrying out such reforms. The authorities should provide adequate opportunity for these children to develop sufficient State language skills before moving towards a formal exam only available in the State language.
Second, it is essential to involve you, the minority NGOs, the activists and the parents, in any reform efforts. OSCE commitments oblige the participating States to consult minorities on the decisions that affect their lives. This particularly applies to the education authorities at central and regional level. There must always be meaningful consultation and communication before any changes are implemented. Furthermore, it is advisable to avoid shock therapy and to roll-out the reformed system gradually, with pilot schools leading the way. This will ensure a broader acceptance of the new system. Otherwise, minorities may see government proposals as an assault on mother-tongue education and assimilation through the back door.
Third, the OSCE participating States must promote minority rights. This is an obligation of all OSCE participating States. It is not enough to simply enshrine minority-language guarantees into the Education Act. Each OSCE State must proactively explain to its minority communities their right to mother-tongue education and the procedure that minority parents have to follow in order to request this type of education for their children. This information must be clearly communicated through the mass media and displayed prominently on school premises. People need to know about their rights and be able to claim them.
Finally, the content of the curriculum must be examined with the direct participation of minorities. Any negative references or stereotyping of a particular minority should be removed from the textbooks. Contentious historical issues must be explained from all perspectives, giving young minds the whole story from which to draw their own conclusions. The absence of any mention of minorities or their contribution to a particular society in the textbooks, as if they were foreigners in their own country, must also be rectified. The content of education curricula needs to reflect the culture, traditions and history of all minorities living within a particular country. Dear Friends,
Intercultural curricula, bilingual tuition and genuine consultation with minorities all make a concrete contribution to the promotion of minority education rights.
At the same time, this needs to be supplemented, as in the case of Russia and Ukraine, by dialogue on these issues. The events of the past few months have demonstrated that the treatment of Russians in Ukraine and Ukrainians in Russia is a burning topic in both countries, from the highest level of government to the ordinary Ukrainian and Russian citizen at grass-root level. It is important to take advantage of this interest and to use it to build bridges between the two States. Dialogue between the two countries on education and other issues would calm the public debate and help avoid misperceptions and misunderstandings. It would also help both States to tackle often similar challenges in building post-Soviet education. It is also important that you, the minority communities, have a say in the discussions between and in your countries. As High Commissioner, I would warmly welcome and support such interaction.
In the months ahead, I will maintain in close contact with the Governments of Ukraine and Russia and with you, the minority communities. I think we can do a lot to enhance minority-language education by working together, overcoming differences and reaching consensus.
Thank you for your attention.
Неофициальный перевод
Обращение Верховного комиссара ОБСЕ по делам национальных меньшинств к русскому сообществу и НПО в Украине и к украинскому сообществу и НПО в России
29 октября 2009г.
Дорогие друзья!
В начале этого года я инициировал важное исследование, посвященное ситуации в области образования для русских в Украине и украинцев в России. Моей целью было предоставить обоим государствам объективную и беспристрастную оценку, которая бы стала предметом обсуждения в рамках двустороннего диалога.
В апреле и марте я посетил ряд регионов России и Украины. В ходе моих бесед с вами – учителями и учениками, профессорами и политиками, активистами гражданского общества и, конечно же, родителями, – мне было приятно услышать слова поддержки в отношении предпринятого мною исследования, а также узнать о вашей заинтересованности в его результатах. Многие из вас считают дискуссию, идущую по этим вопросам, политизированной, непрофессиональной и непедагогической. Практически все мои собеседники попросили меня поделиться результатами исследования с представителями меньшинств и, в целом, с общественностью.
В июне 2009г. я предоставил России и Украине свое заключение и рекомендации. В соответствии с моим мандатом эти документы конфиденциальны. Я не имею права их опубликовать. Вместе с тем, я в долгу перед вами. Я глубоко признателен вам за то, что вы поделились своими знаниями и чувствами со мною. Ваше сотрудничество сыграло ключевую роль в подготовке сбалансированного отчета.
Поэтому я решил обратиться к вам напрямую с помощью информационных технологий. Я не буду нарушать свой мандат и описывать детали моих страновых заключений по России или Украине. Вместо этого, позвольте мне высказаться по нескольким вопросам, касающимся образования меньшинств и имеющим отношение ко всей семье ОБСЕ, а не только к данным двум странам. То, что я сейчас скажу, применимо к любому государству-участнику ОБСЕ, включая Россию и Украину.
Во-первых, фундаментальной целью любой политики в области образования, на мой взгляд, является создание сплоченного, интегрированного общества. Для этого выпускникам школы в любой стране необходимо овладеть государственным языком. Молодой человек или девушка не сможет преуспеть в жизни без знания государственного языка.
Как нам решить эту задачу? Глубоко убежден, что наилучший способ выучить государственный язык – билингвальное или многоязыковое образование. Этот тип образования помогает ученикам быстрее освоить второй и третий языки путем преподавания отдельных предметов на этих языках. Это педагогическое изобретение показало себя с наилучшей стороны во многих странах.
Я не призываю к отмене обучение на родном языке. Наоборот, родной язык должен быть основным языком обучения в начальной школе, т.е. в течение первых 3-4 лет школы. Тем не менее, государственный язык должен преподаваться детям уже на этом этапе. В дальнейшем, его доля должна постепенно возрастать по мере перехода детей в старшие классы. Этот подход к образованию поможет меньшинствам сохранить свой язык и культуру и, в то же время, овладеть государственным языком.
Данный стиль образования инновативен. Он – ключ к миру и процветанию в многонациональном обществе. Он отвечает требованиям всех сторон. Рад, что эти идеи укореняются как в России, так и в Украине.
Билингвальное или многоязычное образование в начальной и средней школе также увеличивает шансы на поступление в вуз. Знание государственного языка абсолютно необходимо для того, чтобы стать студентом. Тем не менее, важно сохранить возможность получать образование по отдельным специальностям на языке меньшинств или на двух языках на университетском уровне, особенно в местах компактного проживания меньшинств. Это поможет студентам из числа меньшинств полностью реализовать свой потенциал и развивать свою самобытность.
Другим важным фактором, влияющим на доступ меньшинств к университетскому образованию, является единый экзамен для выпускников школы. Недавно он был внедрен во многих государствах-участниках ОБСЕ. Считаю, что такие реформы следует проводить с большой осторожностью, чтобы не пострадали интересы детей из числа меньшинств. Перед внедрением такого экзамена исключительно на государственном языке власти должны дать детям время для надлежащего овладения государственным языком.
Во-вторых, любые реформы должны осуществляться при вашем участии – участии ассоциаций меньшинств, активистов и родителей. Обязательства по ОБСЕ предусматривают, что государства-участники должны консультироваться с меньшинствами при принятии решений, влияющих на их жизнь. Это особенно актуально, когда речь идет об органах управления образованием на центральном и региональном уровнях. Прежде чем внедрять изменения, следует всегда провести подлинные консультации и обсуждение. Более того, имеет смысл отказаться от «шоковой терапии» и осуществлять реформы постепенно, начиная с «пилотных» школ. Это позволит избежать отторжения новой системы. В противном случае, меньшинства могут рассматривать предложения правительства как атаку на обучение на родном языке и ассимиляцию «с черного хода».
В-третьих, государства-участники ОБСЕ должны поощрять права меньшинств. Это является обязательством всех государств-участников ОБСЕ. Недостаточно просто прописать право на обучение на родном языке в законе об образовании. Каждое государство-участник ОБСЕ должно взять на себя инициативу. Оно должно проинформировать меньшинства, проживающие на его территории, о праве на получение образования на родном языке и о порядке подачи заявок родителями детей из числа меньшинств о получении такого типа образования. Эту информацию следует четко передать через СМИ и вывесить на видном месте в школах. Люди должны знать о своих правах, чтобы иметь возможность ими воспользоваться.
Наконец, необходимо оценивать содержание учебных программ при прямом участии меньшинств. Любые негативные ссылки или стереотипы нужно убрать из учебников. По историческим вопросам, вызывающим споры, следует предоставлять различные точки зрения. Пусть молодой ум сам разберется и сделает выводы! Также следует устранить ситуации, когда отсутствует какое- либо упоминание о вкладе меньшинств в жизнь общества. Это создает впечатление, что меньшинства – иностранцы в своем собственном государстве. Содержание учебных программ должно отражать культуру, традиции и историю всех меньшинств, живущих в определенной стране.
Дорогие друзья!
Учебные программы, отражающие культурное многообразие, билингвальное образование и подлинные консультации с меньшинствами – все это позволяет обеспечить уважение образовательных прав меньшинств.
В то же время, в случае России и Украине это должно быть дополнено диалогом по этим вопросам. События последних двух месяцев продемонстрировали, что уважение прав русских на Украине и украинцев в России, – острый вопрос в обеих странах, как на высшем политическом уровне, так и в умах рядовых граждан Украины и России на местах. Важно воспользоваться этим интересом и построить мосты сотрудничества между государствами. Диалог двух стран по образованию и другим вопросам позволит остудить общественное обсуждение и избежать ошибочных представлений и недопонимания. Он также поможет обоим государствам совместно справиться с, зачастую, схожими вызовами, с которыми они сталкиваться при построении постсоветской системы образования. Важно, чтобы вы – сообщества меньшинств – имели право голоса в ходе такого обсуждения в ваших странах и между ними. В качестве Верховного комиссара я буду тепло приветствовать и поддерживать такое взаимодействие.
В течение следующих нескольких месяцев я продолжу контактировать с правительствами Украины и России и с вами, меньшинствами. Уверен, что совместными усилиями мы сможем достичь многого в плане укрепления образования на языке меньшинств, преодолеть различия и достичь консенсуса.
Спасибо за ваше внимание и удачи.
Неофіційний переклад
Звернення Верховного комісара ОБСЄ у справах національних менщин до російської громади і НДО в Україні та української громади і НДО в Росії.
29 жовтня 2009р.
Шановні друзі!
На початку цього року я розпочав важливе дослідження стану освітніх можливостей росіян в Україні та українців у Росії. Я ставив собі за мету надати обом державам об’єктивну та неупереджену оцінку ситуації, що стало б в подальшому предметом обговорення в рамках міждержавного діалогу.
У березні та квітні я відвідав ряд регіонів Росії та України. Мав нагоду порозмовляти з багатьма із вас - вчителями і учнями, науковцями і політиками, активістами громадянського суспільства, і, звичайно ж, з батьками. Ваша підтримка мого дослідження та жива зацікавленність його результатами справили на мене велике враження. У багатьох із вас виникало відчуття, що теперішня дискусія з цих питань є заполітизована, непрофесійна та непедагогічна. Майже всі мої співрозмовники висловили прохання поділитись результатами дослідження з представниками меншин та широким загалом.
У червні 2009 року свої висновки та рекомендації я надав і Росії, і Україні. Згідно мого мандату, ці документи є конфіденційними, і я не маю права розголошувати їх зміст. Але разом з тим, я у боргу перед вами за ваше бажання поділились зі мною думками і почуттями, вони стали у великій пригоді для підготовки збалансованого звіту.
Тому я вирішив звернутись до вас напряму, залучивши інформаційні технології. Я не порушуватиму свого мандату, вдаючись до подробиць звітів, наданих Росії та Україні. Натомість, я прокоментую кілька тез щодо освіти мовами меншин, котрі стосуються кожної із країн сім’ї ОБСЄ, а не лише двох згаданих у дослідженні держав. Наступне стосується всіх держав – учасниць ОБСЄ, не лише Росії чи України.
По-перше, основополагаючим завданням будь-якої політики у галузі освіти, на мою думку, є створення згуртованого, інрегрованого суспільства. Щоб досягти цього потрібно, щоби випускники шкіл будь-якої країни добре володіли державною мовою. Молодь не зможе зреалізувати себе сповна в житті без знання державної мови.
Як цього досяги? Переконаний, що найкращий спосіб вивчити державну мову – запровадження білінгвальної або мультилінгвальної освіти. Такі моделі освіти допомагають дітям набагато швидше оволодіти другою або третьою мовами завдяки викладанню деяких предметів шкільної програми цими мовами. Методики білінгвального навчання здобули великий успіх у багатьох країнах. Я не говорю про те, що навчання рідною мовою має припинитись. Навпаки, рідна мова повинна бути основною мовою навчання в початковій школі, а саме, впродовж перших трьох – чотирьох років навчання. Разом з тим, на цьому етапі доцільно вводити державну мову, поступово збільшуючи об’єм її вивчення із переходом дітей у старші класи. Такий підхід дозволяє меншинствам зберігати свою мову та культуру, і в той же час підвищувати рівень володіння державною мовою.
Така освітня модель є новою та інноваційною, вона торує шлях до миру та процвітання в багатомовних суспільствах. Вона задовольняє потреби всіх сторін. І я із задоволенням спостерігаю поступове її вкорінення в Росії і в Україні.
Білінгвальна або мультилінгвальна освіта в початковій та середній школі також покращує шанси випускників вступити до закладів вищої освіти. Знання державної мови конче необхідно для вступу до вищої школи. Разом з тим, розумно зберігати можливість опанування студентами окремих спеціальностей мовами меншин або білінгвально і в закладах вищої освіти, – особливо в місцях компактного проживання національних меншин. Це потрібно для того, щоб студенти із меншин не втратили свою самобутність та змогли в майбутньому сповна реалізувати свій потенціал.
Іншим важливим чинником, який впливає на доступ представників національних меншин до вищої школи служить система єдиних випускних іспитів державною мовою, започаткована в багатьох державах-учасницях ОБСЄ. Гадаю, що при проведенні таких реформ особливу увагу потрібно звернути на захист інтересів дітей з меншин. Перед введенням єдиного екзамену виключно державною мовою влада повинна надати таким дітям можливість вивчити державну мову на достатньому рівні.
По-друге, будь-які реформи повинні проводитись з вашою участю – із залученням асоціацій меншин, активістів і батьків. Зобов’язання ОБСЄ передбачають, що держави-учасниці повинні консультуватись із меншинами перед прийняттям рішень, котрі матимуть вплив на їхнє життя. (05:38) Особливо це стосується органів управління освітою на центральному та регіональному рівнях. Необхідно, щоб змістовні консультації та обговорення передували введенню будь-яких змін. Більше того, доцільніше уникати «шокової терапії» і проводити процес реформування поступово, починаючи із експериментальних шкіл. Такий підхід забезпечить широку підтримку нововведень. Інакше пропозиції уряду будуть сприйматись національними меншинами як нападки на освіту рідною мовою та спроби їх асиміляції «з чорного ходу».
По-третє, держави-учасниці ОБСЄ повинні заохочувати права меншин. Це – обов’язок усіх держав учасниць ОБСЄ. Недостатньо у законі про освіту закарбувати права національних меншин на освіту рідною мовою. Кожна із держав-учасниць ОБСЄ має проявити ініціативу і роз’яснювати національним меншинам, що живуть на території цієї держави, їх право на освіту рідною мовою та порядок прийому заяв на одержання такої освіти від батьків дітей із меншин. Ця інформація має ясно прозвучати через засоби масової інформації і повинна розміщуватись на видних місцях у школах. Люди повинні знати про свої права, щоб ними скористатись.
І останнє, необхідно проводити еспертну оцінку змісту навчальних програм, безпосередньо залучаючи представників національних меншин. Будь-які негативні посилання або стереотипи стосовно меншин потрібно виключати із навчальних посібників. Спірні історичні моменти потрібно висвітлювати з різних позицій, малюючи повну картину подій, з якої юні уми зроблять свої висновки. Також необхідно виправити ситуацію, коли роль меншин або їх вклад у досягнення суспільства повністю замовчується у підручниках, немов би меншини є чужинцями у своїй власній державі. Зміст навчальних програм має відображати культуру, традиції та історію всіх національних меншин, що населяють ту чи іншу країну.
Шановні друзі!
Навчальні програми, які відображають культурне розмаїття, білінгвальне навчання та непідробне обговорення питань із меншинами – все це конкретний внесок у справу забезпечення освітніх прав національних меншин.
Водночас це потрібно доповнити, як у випадку Росіі і України, діалогом з даних питань. Події останніх місяців свідчать, що питання ставлення до прав росіян в Укрїні та українців у Росії є гарячою темою в обох країнах, як на найвищому державному рівні, так і на рівні пересічних російських та українських громадян на місцях. Важливо скористатись цим інтересом і спрямувати його на наведення мостів між двома державами. Діалог з освітніх та інших питань заспокоїть бурхливий суспільний резонанс та допоможе уникнути викривленого сприйняття та непорозумінь. Він також допоможе обом державам справитись із часто подібними труднощами у процесі побудови ними пострадянської системи освіти. Є також дуже важливим, щоби ви, національні меншини, мали право голосу в ході дискусій між вашими країнами і в них самих.
Як Верховний комісар я щиро вітатиму та підтримуватиму таку взаємодію.
Наступним часом я буду у постійному контакті з урядами України та Росії, а також із вами, представниками меншин. Гадаю, що разом ми зробимо багато корисного у справі покращення освіти мовами меншин, подолання протиріч та досягнення консенсусу.
Дякую за вашу увагу.