Жінки на лінії зіткнення

Amid suffering and sorrow on the contact line in eastern Ukraine, there are remarkable women who strive daily to make life better. Female community leaders and female monitoring officers from the OSCE SMM build bridges between people, serving the cause of sustainable peace in often unseen but concrete, meaningful ways. Read their stories of resilience and hope here. 2 Foreword by the Chief Monitor of the OSCE Special Monitoring Mission to Ukraine Contained in these pages is a selection of remarkable stories of remarkable women, of those living and working along the contact line in eastern Ukraine and SMM female monitoring officers monitoring and reporting from there.

These pages show that in eastern Ukraine, as else- where, there are many people, especially women at a community level, committed to and practicing an inclusive approach to conflict resolution. There, women are the backbone of civil society, reaching across the divide, maintaining and building bridges, and crucially, re-building them. The women on the contact line portrayed in these pages are determined and focused, above all on resolving problems that they themselves did not cause.

Among those portrayed in this book are SMM fe- male monitoring officers. Day-in, day-out, they bring dedication, empathy, hard work and determination to their work. In monitoring and reporting from the con- tact line, they facilitate in giving voice to a section of society whose voices must be heard. This book, I hope, is part of a broader, more inclusive conversa- tion and ultimately, an inclusive, lasting peace.  Rejoicing in the happier moments Story 1 Name: Olga Occupation: Doctor Location: Krasnohorivka

Olga has reached the age of retirement but continues to work. “Staying at home would be silly,” she tells OSCE SMM monitoring officers, not least be- cause she worries that her patients would be unable to afford to travel to the neighbouring hospital in Kurakhove. Most of them are unemployed and cannot even afford the 40 hryvnia (some 1.25 Euro) return trip, she explains.

In the hospital and in her wider community, Olga is seen by everyone as an irreplaceable mainstay of society. From a distance though, she is practi- cally invisible. Hardly registered by the outside world, she and thousands of other women defy ongoing violence every day to ensure that schools, hospitals, and other centres of care remain functioning. Far from the glare of media attention, these women work to support their families and ensure that life continues in the most difficult of circumstances. Their efforts con- tribute to much-needed social cohesion. In the hospital where Olga works, 50 of the 55 doctors and all of the 121 nurses are women.

4 5 These numbers are typical, highlighting the responsibilities that the conflict has placed on the shoulders of women all along the contact line, with many working under the most trying of circumstances. In 2014 and 2015, when Krasnohorivka was regularly subjected to shelling, Olga and her colleagues worked for months without electricity, heating or water, forced to adminis- ter medicine by candlelight and wash their uniforms with rain water.

Although violence has abated since then, the town and in particular the hospital are still within range of artillery and mortar pieces that should have been withdrawn a long time ago. The heavy weapons remain an ever present danger, especially in Olga’s mind as her only son perished under shelling. Although loss and danger are never far away, she and the other employees of the hospital remain defiantly upbeat, rejoicing in the happier moments that punctuate hospital life. “Despite the gloom that the con- flict has shed over our life, my heart still fills with joy when an HIV-positive woman gives birth to a HIV-negative child,” she says.

Olga tells the OSCE SMM monitoring officers that the conflict will nega- tively affect the fight against HIV/AIDS in Ukraine. She explains that often harmful survival practices exacerbate the problem; treatment is often delayed as conflict brings other priorities; and access to services and treat- ment is problematic as security concerns entail restrictions.

Now that the level of kinetic activity has decreased, her concerns have shifted to the longer-term health effects of the conflict. People living on “DESPITE THE GLOOM the contact line are struggling to survive. “The difficult socio-economic THAT THE CONFLICT HAS conditions are likely to shorten the life expectancy of HIV-positive patients, who, more than anybody else, need a proper diet, clean water and a stress- SHED OVER OUR LIFE, free environment,” she says. MY HEART STILL FILLS WITH JOY WHEN AN Despite everything, Olga maintains an optimistic attitude. She laments be- HIV-POSITIVE WOMAN ing cut off from nearby Donetsk city, remembering fondly Sherbakova Park GIVES BIRTH TO A HIV- and Pushkina Boulevard. “I would like to see again the roses of Donetsk,” NEGATIVE CHILD.” she says.

6  Monitoring Officer: 10 years of service Story 2 Name: Tinatin Occupation: Acting Hub Leader Location: Kadiivka

At the conference table in the OSCE SMM Luhansk hub – where ordi- narily operational briefings are held and presentations given – Tinatin Bezhanishvili stands beside a cake. As the acting hub leader and former Patrol Group Leader at the Kadiivka Forward Patrol Base, there has been little that has ever left her unable to respond but now as she faces her smiling colleagues, there to celebrate and honour a woman who has given 10 years of service to the OSCE, she is momentarily left speechless.

From the wine-growing region of Khatheti in Georgia, Tinatin initially worked with an NGO, supporting Chechen refugees in the Pankisi Gorge and later with the OSCE Mission to Georgia, working on law enforcement capacity building. From there she joined the OSCE Mission in Kosovo, fo- cusing on community policing capacity building.

Arriving in Ukraine in August 2016, she found herself right on the contact line, leading a group of 36, including 26 monitoring officers, at the Kadiivka forward patrol base.

8 9 There she was to see the conflict up close base early that morning had been caught Right now though, as she stands before her colleagues, celebrating and personal. Daily patrols along the con- up in an explosion, and the medic on board, and remembering 10 years with the OSCE, Tinatin finally finds the tact line put her and her colleagues face Joseph Stone, was killed. Two other SMM words that had been eluding her. “In this conflict and others, we have to face with the fighting and its effects on patrol members sustained injuries. “There seen bad days we all hope to never see again,” she says, “but there the civilian population. “When you see how was no time to go into shock or even to have been many good ones too where we in the OSCE have made a people in places like Zolote are affected, cry,” she remembers. “I was in charge on the difference.” you just want to help,” she says. ground and I had to respond.”

And help she did. From the base, she and The response, in co-ordination with col- her small tight group of monitoring officers leagues in Luhansk, Sievierodonetsk and were regular participants in mirror patrols, Kyiv, led to immediate medical assistance forming a monitoring blanket on both sides and evacuation of the patrol members, and of the contact line that allowed engineers the removal of Joe's body and the de- and workers to enter areas where critical ci- stroyed vehicle to a government-controlled vilian infrastructure was in immediate need area, allowing for the start of an investiga- of repair or maintenance. In one instance, tion into the incident. “We had a number of teaming up with colleagues from Popasna immediate priorities,” she explains, “fore- forward patrol base, they monitored ad- most of which was the safety and security herence to the ceasefire, enabling repairs of our colleagues and friends.” “For me per- that restored water to over 10,000 people. sonally, it was also hugely important to get “BEING RIGHT IN “Being right in the middle of a conflict that Joe back, for us as his friends but especially THE MIDDLE OF A has caused so much pain and suffering can for his family,” she adds. CONFLICT THAT be incredibly frustrating and heart-break- HAS CAUSED SO ing but sometimes we do get to make a real In all, Tinatin has spent over three years in MUCH PAIN AND difference to real people,” she explains. Ukraine, including a subsequent stint as the SUFFERING CAN deputy hub leader in Luhansk city, where Tinatin and her team were, however, to soon she oversees daily patrolling along the con- BE INCREDIBLY know pain very directly and personally. On tact line and elsewhere, and manages more FRUSTRATING AND 23 April 2017, on a day she will never forget than a hundred monitoring officers. “There HEART-BREAKING and hopes is never repeated, Tinatin, on is an enormous responsibility involved in BUT SOMETIMES WE a day off, woke to the sound of her phone sending out a patrol; their safety and secu- DO GET TO MAKE A ringing. It was the worst news imaginable. rity is paramount,” Tinatin says. REAL DIFFERENCE One of the patrols that had set off from the TO REAL PEOPLE.”

10 11  Cups of Hope Story 3 Name: Nataliya Occupation: Businesswoman Location: Berezove

Her stall is basic – a few pieces of wood covered by an aquamarine cloth with white flowers where an array of sausages, smoked pork, honey, fruit, and cups of warm coffee await customers.

Basic though it is, Nataliya’s small stand is a lifeline for the thousands of people passing through Berezove, a small town in a government-con- trolled area of Donetsk region close to the contact line. As they wait to cross or having spent many hours crossing, it is local people like Nataliya who provide nourishment and refreshments much needed in an often times gruelling journey.

Her small business – allowing her to provide for her aging parents, three children and two nephews in a hard-hit settlement caught in the crossfire of conflict – is not unique. The 42-year-old is one of many traders in the area, mostly women, who have responded to five years of conflict, in par- ticular the economic havoc it has wrought, identifying a niche and meeting a demand for everything from snacks to even beds for the night. “There has been a lot of support but ultimately people in this community are standing on their own two feet,” she tells an SMM monitoring officer. “Resilience in the face of hardship is nothing new to people here.”

12 13 Nataliya outlines some of the hardship facing her and the local community, saying the conflict had resulted in the clo- sure of a local pig farm and the loss of her own job. “There are plans to close the local kindergarten as well as the First Aid facility, and the nearest hospital is 30 kilometres away,” she says in a lull at the stall. “It is hard.”

Outside, demonstrating just how hard it is, more than a dozen busses and mini-vans line up to transport passen- gers. Thousands more cross on foot, many old, carrying plastic bags and wheeling suitcases past red and white signs warning about the presence of mines and unexploded ordnance. The danger is real for the thousands of peo- ple passing every day through the checkpoints along the heavily-mined contact line with two people killed and one injured in February in nearby Olenivka when their vehicle hit what appeared to be an anti-tank mine.

To those who stop by at the stall – 200-300 people a day – Nataliya offers something priceless, more than the wares laid across the makeshift counter in front of her.

Asked by a customer when would the conflict end, she has a ready answer.

“Soon; it must end soon,” she insists.

“THERE HAS BEEN A LOT OF SUPPORT BUT ULTIMATELY PEOPLE IN THIS COMMUNITY ARE STANDING ON THEIR OWN TWO FEET. RESILIENCE IN THE FACE OF HARDSHIP IS NOTHING NEW TO PEOPLE HERE.” 14 15  Small Steps in Right Direction Story 4 Name: Ruth Occupation: SMM Monitoring Officer Location: Svitlodarsk

Ruth Ni Ghlasain, an OSCE SMM monitoring officer from Ireland, still some- times wonders how she, with no police or military background, ended up on the contact line in eastern Ukraine.

On the surface – with armoured vehicles, flak jackets and an array of secu- rity mitigation measures – the OSCE SMM seemed like an ill-fit for a human rights defender who had spent years working on local grassroots initiatives in Cambodia, advocating for peace and social justice, and promoting and defending human rights and freedom of assembly and expression. “I had wondered if there would be a place for me but from the moment I arrived in Ukraine, I knew I was in the right place at the right time,” Ruth explains.

Currently on a seven-day rotation at the SMM forward patrol base in Svitlodarsk, in one of the most kinetic areas along the contact line, Ruth does indeed spend most of her time wearing a flak jacket and helmet, mon- itoring and reporting ceasefire violations. “Most nights here, the sky is lit up with tracer rounds, and the horizon is speckled with artillery and mortars exploding,” she says.

16 17 Ruth spends her days counting the human cost of conflict. She cites a recent example, in which a man was injured in nearby Novoluhanske, hit by shrapnel from a 122mm mortar that flattened his home. “He’s one of the latest civilian ca- sualties in a list that just keeps growing,” she says, referring to the estimated 13,000 people killed and 30,000 injured, the result of ongoing fighting that has undermined the security of the civilian population.

The OSCE though, Ruth explains, takes a multi-disciplinary approach to security, and so there’s a lot to do in addition to monitoring the sides’ partial compliance with the Minsk Agreement. “That’s where I come in,” she says.

The most striking aspect of this conflict, she says is the ab- sence of bitterness. “People are suffering; we hear and see it every day,” she says, “but it’s a shared suffering among neighbours; not one inflicted on each other.” Prolonged violence though, she warns, can result in protracted conflict and hostility. “Believe me, I know; I grew up just a few kilo- metres from the border in Ireland.”

Hard lessons learnt from home and remedies practiced on the other side of the world, in particular dialogue facilitation, Ruth says are what she brings most of all to Svitlodarsk and other towns and villages in eastern Ukraine. Sometimes it’s just a matter of listening to people and giv- ing them voice, she says, especially when they are engaging “I HAD WONDERED IF THERE with one another, demanding an end to violence. WOULD BE A PLACE FOR ME These are small steps, she admits but steps in the right BUT FROM THE MOMENT I direction nonetheless, away from the past five years of vio- ARRIVED IN UKRAINE, I KNEW lence. “I don’t have experience in fighting in a conflict,” Ruth I WAS IN THE RIGHT PLACE AT says, “but with the OSCE SMM, I hope my experience and THE RIGHT TIME.” efforts here can prove useful in resolving this one.”

18 19  A community stands together: a Story of Resilience Story 5 Name: Anna Occupation: Cultural Center Manager Location: Novomykhailivka

“Who needs art when guns are firing?” Anna Voloshyna asked herself in 2014, when the conflict in Donbas started. The answer soon became clear – everyone does. The cultural centre she leads in Novomykhailivka, kept its doors open, bringing new life to the village of almost 1,500 which lies close to the contact line, some 28 kilometres from Donetsk city.

“It has given young people a purpose,” says the 37-year-old manager “[They] always come up with new ideas, festivals and workshops. We stay active, and never give up.”

The artwork on the walls tells a story of resilience and unity, warming up the crisp autumn air in the old concrete building as heating season has yet to start. Amid the tragedy of conflict, a powerful bond has developed with people, especially the young. Empathy is in abundance, Anna says, as youngsters have learnt to take care of each other and shoulder more re- sponsibility. “If you have experienced throwing yourself on the floor during shelling at a young age, you grow up fast,” she adds.

A native of Donetsk, Anna moved to Novomykhailivka in 2014 – it was somehow a return to her childhood. When she was 10, her mother, who managed the Donetsk College of Culture, decided to swap the city’s active

20 21 life with the fresher air and the slower pace of the village. The family relocated back to Donetsk upon Anna’s gradu- ation. There she followed her mother’s footsteps, working in Donetsk’s Centre of Slavic Culture and immersing herself in a dynamic community of artists and culture workers. She was also part of a creative group called “Star Moment.” The conflict shattered this creative family: some of her friends fled and she headed back to Novomykhailivka.

The village’s cultural centre, the Aesthetic Education Centre, was damaged by shelling in 2014, but continued to func- tion nevertheless. Then in 2018 state funds were mobilized: the building was repaired and a youth centre, Step to the Dream, was set up. Today, a steady stream of passionate youth volunteers organizes dancing lessons, table tennis tournaments, and movie nights. “Everyone is welcome here, but we have to build trust among each other. It is truly a give and take,” Anna says. “IF YOU HAVE EXPERIENCED THROWING YOURSELF ON THE To further support the community, the centre joined forces FLOOR DURING SHELLING AT A with aid organizations and organized mine awareness train- YOUNG AGE, YOU GROW UP FAST.” ing and psychological support sessions.

For many, the facility is a second home, a place where they can be more themselves – “it is freedom,” says Anna.

She remains positive, but asked about how the conflict has affected her life she becomes silent – and tears up. Looking around her, at the centre and a handful of people busily engaged, she simply says: “When you lose something, you also gain something.”

22 23  Reconnecting divided communities Story 6 Name: Annett Occupation: SMM Monitoring Officer Location: Stanytsia Luhanska

Annett Gerber knows well the deep pain and the exhaust- ing challenge inherent in divided communities – she comes from one of them. Hailing from the former German Democratic Republic, the 54-year-old SMM monitoring officer is no stranger to division. “There is a special link to my own personal history as I have myself experienced all the hardship that families face to stay in touch,” Annett explains as she observes the flow of people crossing the Stanytsia Luhanska bridge, which is the only entry-exit checkpoint in Luhansk region.

Annett has been with the SMM since October 2018, but her journey to support communities started over 20 years ago. She worked with an NGO which provided psychological support to refugees from Bosnia and Herzegovina to over- come trauma as well as administrative assistance for reset- tlement or repatriation, and in years to come, she went on to work elsewhere in the Balkans and the South Caucasus.

24 25 Today Annett spends most of her days on and pensions. While everyone is a person patrol, monitoring and reporting on the of concern, the struggle of the elderly is the situation on the Stanytsia Luhanska bridge closest to her heart – research shows that connecting the communities living in the more than 30 per cent of the 4.4 million government-controlled and non-govern- conflict-affected people in Ukraine are over ment controlled areas of Luhansk region. 60 years old. “Once I saw an elderly couple A skilled driver, she is regularly at the wheel crossing the bridge. The man collapsed of a five-ton armoured vehicle some- after crossing the broken part and died where along the 500-kilometre contact from a heart attack,” she recalls. “The man line. “Winters are particularly challenging,” was about my father’s age. It is hard for me she explains. “As if snow and ice were not even to imagine my own family member strenuous enough, roads often run through being exposed to such hardships.” minefields, so as you drive you are fully aware that mistakes can be fatal.” Decades of experience have taught Annett that any progress matters. “The sides have Stanytsia Luhanska has been the main agreed on de-mining and the restoration of focus of her work since disengagement in the bridge, and a shuttle bus was intro- June 2019. Crossing the bridge, destroyed duced to ease the long way for the elderly. in 2014, is as time-consuming as it is vital People still feel insecure, but also hopeful. I for people trying to access basic goods am privileged to be able to listen and talk and social services, including health care to them,” she says.

“THE SIDES HAVE AGREED ON DE-MINING AND THE RESTORATION OF THE BRIDGE, AND A SHUTTLE BUS WAS INTRODUCED TO EASE THE LONG WAY FOR THE ELDERLY. PEOPLE STILL FEEL INSECURE, BUT ALSO HOPEFUL. I AM PRIVILEGED TO BE ABLE TO LISTEN AND TALK TO THEM.” 26 27  Lessons in Courage Story 7 Name: Galina Occupation: NGO Activist Location: Selidove

When Galina, chatting with SMM monitoring officers in a second-hand charity shop in Selidove in Donetsk region, looks back at her life, she has little doubt in her mind that she is exactly where she ought to be.

Born in the middle of World War II which claimed the lives of millions, among them her father who never returned, Galina and her mother were left alone to face an often harsh and traumatized society. Post-war economic hard- ship, exacerbated by growing up in a one-parent family, forged in her a burning desire to undo wrong and heal wounds.

Galina went on to become a history and philosophy teacher at the Technical Secondary School in Selidove, but it was her own personal and family history that would mound her and shape her responses her entire life. “One must choose one of two paths in life,” she says. “The path of violence or the path of peace.” She chose the latter.

28 29 In the late 1980s, Galina was appointed head of the Selidove Union of Women of Ukraine, leading to over 30 years of active social engagement at a community level, countering violence in all forms and healing wounds caused by it. Among her achievements are a women’s crisis centre and various publications on “Children of War” for those of her generation who lost one or both parents to violence. With her son sent to fight in Afghanistan in the 1980s, the father she never met was never far from her mind. “We want the children to stop dying,” she tells the SMM.

The latest conflict has typically not gone without a re- sponse from Galina and the other women in the union. They provide humanitarian assistance, in particular clothes and toys to those displaced by the fighting closer to the con- tact line. Acutely aware of the emotional and psychological toll of conflict, they have also tried to provide an outlet, arranging to print a collection of poetry written by local people.

As a teacher, Galina has seen many students go through her hands but it is outside the classroom that her lessons are most fondly remembered, inspiring and motivating a new generation in Selidove to engagement rather than passivity. “I remember when she was my teacher, but it turned out that she would become my lifelong teacher,” one former student and current social activist told the SMM. “She taught me courage.”

“ONE MUST CHOOSE ONE OF TWO PATHS IN LIFE. THE PATH OF VIOLENCE OR THE PATH OF PEACE.” 30 31  When a kind word makes a Difference Story 8 Name: Susan Occupation: Acting Patrol Group Leader Location: Donetsk

As an acting patrol leader, Susan Frank takes her responsibilities seriously. With between four and six other SMM staff members in her care, she leaves nothing to chance before heading out to the contact line, going through every detail to cover all contingencies, especially those related to the security and wellbeing of her team. “I conduct a patrol briefing following my own check-list,” Susan explains as she ticks off the last one on the list, ensuring everyone has their flak jacket, helmet and First Aid kit. “The situa- tion can change in an instant, and we need to be able to react accordingly.”

Susan knows this better than most people, having served for 30 years as a police officer in Cheshire Constabulary, in the north-west of England. “Every time you put on a uniform and go out into the community, you can never tell what you’ll face,” she says.

The issues she now faces in Donetsk region are very different from those in Cheshire, and the security risks considerably higher, but it is the training and instincts honed from her earlier career that Susan relies on to keep

32 33 safe and do her current job. “No matter what we’re dealing with – from civilian casualties to water and gas cut and weapons withdrawal verifica- tion – we’ve got to get the facts right,” Susan explains. “The information we collect goes into reports that are used by OSCE participating States and others.” “EVERY TIME YOU PUT ON A UNIFORM AND Susan is no stranger to this kind of work, having previously been in GO OUT INTO THE overseas missions as a serving police officer in Bosnia, Georgia and COMMUNITY, YOU CAN Afghanistan. “I enjoy international work immensely, as it exposes one to NEVER TELL WHAT new cultures and languages, and I especially appreciate the opportunities to learn and be part of an incredibly diverse team,” she explains. “Everyone YOU’LL FACE.” working here in the SMM brings the best from their own backgrounds, mak- ing the Mission resilient and effective, especially so in the face of adversity.”

With an ongoing conflict, Susan has inevitably faced difficult situations over the past two years she's spent in Donetsk. “It can sometimes be quite volatile here,” Susan explains. “It depends on the individual, but sometimes a female monitoring officer can bring another approach to communication and can be more effective at diffusing tense situations.”

With the conflict now in its sixth year, invariably there are many angry and frightened individuals who sometimes direct their frustrations at her. She recalls meeting a woman in a small village who had suffered through regu- lar shelling over the years. “Though very angry and upset at the beginning of our conversation, I noticed that her demeanor changed after talking to me,” Susan says. “I think she needed to vent her frustrations and anger, and for someone to just listen and show empathy. Sometimes just a kind word makes a huge difference.”

34 35  Garden of Eden in Stanytsia Luhanska Story 9 Name: Yevgeniya Occupation: Gynecologist Location: Stanytsia Luhanska

Almost 70 years old, Yevgeniya, a gynaecologist at Stanytsia Luhanska Hospital, has seen and experienced more than her fair share of the ups and downs of life, espe- cially over the past five years.

While fighting has displaced many people, many others remain in the town, reliant on Yevgeniya and the essential medical care she and others at the hospital provide.

When SMM monitoring officers visited her recently, she recalled the maternity unit – now closed – where she and five other doctors not only saved lives but also helped to deliver lives. “My heart used to be filled with joy,” she said, “at the sight of a healthy mother and her new-born.”

36 37 Much has changed since then with intense affected by conflict. In addition to the risks fighting at the initial stage of the conflict posed by mines, unexploded ordnance and forcing the closure of the maternity unit. continued fighting, she, like thousands of With shelling and gunfire ringing out in others, many elderly, must cross the broken the near distance, expectant mothers were bridge at Stanytsia Luhanska – the only afraid to stay overnight at the hospital, and crossing point in the entire Luhansk region even some of the doctors resigned their – if she wants to visit friends and relatives posts. in the nearest city. A regular work routine,

“THE HEALTH AND WELLBEING OF ALL MOTHERS WILL COME WITH PEACE, AND THE FLOWERS IN MY GARDEN OF EDEN WILL BLOOM ONCE AGAIN.”

With Luhansk city – just 16 kilometres away combined with a passion for gardening, – no longer a feasible option for expectant allow Yevgeniya to maintain inner sanity. mothers because of time-consuming cross- “My Garden of Eden is 1,800 square metres,” ing procedures and precarious conditions she says, referring to her garden where she on the nearby contact line, the closest ac- grows vegetables and flowers. cessible maternity unit is now in Bilovodsk, some 70 kilometres north along a bumpy Grounded in reality and so close to the road. “This is particularly concerning for cycle of life, Yevgeniya exudes optimism women who face serious complications and hope. Her example has inspired her during pregnancy and delivery,” Yevgeniya granddaughter, who is just about to gradu- explains. “With conflict-related stress, such ate, to become a gynaecologist. She hopes cases are frequent.” that one day the maternity unit will reopen, allowing for new beginnings in peace and Yevgeniya, like hundreds of thousands of safety. “The health and wellbeing of all others all along the contact line in east- mothers will come with peace,” she says, ern Ukraine, is herself not immune to the “and the flowers in my Garden of Eden will daily stress of living and working in an area bloom once again.”

38 39  Small steps, giant leaps Story 10 Name: Dijana Occupation: Acting Deputy Hub Leader Location: Sieverodonetsk

Friends call her “Dijana Solution” – and the nickname seems apt. Problem solving is one of Dijana Manojlovic’s personality traits, perfected as a Bosnian police officer while growing up in Sarajevo during the conflict in the 1990s.

“I had to, and it has proved to be handy,” says the 42-year-old with a smile. Her natural organizational skills turned out to be as helpful – since taking up her duties, in August 2019, as Acting Deputy Hub Leader in Sievierodonetsk, some 100 kilometres north-west of Luhansk, Dijana oversees over 100 international monitors, 39 national staff and 61 vehicles. Juggling patrols, schedules, shifts and car maintenance is a challenging task, which the volatile situation along the contact line makes daunting.

Dijana however is not new to the pressure the role poses: 20 years of ex- perience as a police officer, both in her home country and in international missions, have shaped her attitude to adapt to an ever-changing envi- ronment where every detail matters. Her time in South Sudan, where she served three years, proved it.

“It was intense, but interesting, rewarding and meaningful,” recalls the monitoring officer who completed her police training with a degree in political science. “I enjoyed the international environment, the constant ex- change with people from other cultures. I do not find it a challenge, rather a stimulus.”

40 41 In 2012 she returned to her job in Sarajevo, NGOs, and local authorities. The team but something in her had changed. monitors and reports on the political, secu- rity and human rights situation in the area “I wanted to do more along the same line of responsibility, highlighting issues both - be present to monitor the situation on internally and externally. the ground, and to make sure that people affected by conflict know the rest of the “It is not a job for everyone, you need the world cares.” right skills – self-control, diplomacy, an open attitude towards people different So when the SMM started recruiting, she from you on a number of levels. You also had no doubts – in July 2015 she joined the need to be honest with yourself in acknowl- Luhansk monitoring team and one year lat- edging whether you have these qualities or er she moved to the hub in Sieverodonetsk. not, which is very difficult. Our presence is The challenges, logistical as well as emo- key. We record facts on the ground as we tional, were soon clear – but they were observe them. We are an impartial party known quantities to her. and this is key to building trust – day by day.” She recalls entering a village along the contact line, which had been almost entirely Confidence building is made of tiny steps, abandoned - only an old woman was left. which however can lead to marked prog- ress – take the construction of Stanytsia “She was emotionally broken, but did not Luhanska bridge, a change that has impact- want to leave the place she had always ed the lives of thousands, for the better. called home. We connected, spoke at length and we took note of her needs to be passed “Our duty is to implement the mandate and onto humanitarian aid agencies for support. we need to be conscious that, by doing so, I think she felt a little less alone.” we support the people.”

The day-to-day activities required in the “I WANTED TO DO MORE ALONG THE coordination of the large team is complex SAME LINE - BE PRESENT TO MONITOR and, in addition, she often represents the mission with international organizations, THE SITUATION ON THE GROUND, AND TO MAKE SURE THAT PEOPLE AFFECTED BY CONFLICT KNOW THE REST OF THE WORLD CARES.” 42 43  In hard times, community is everything Story 11 Name: Alla Occupation: NGO Activist Location: Bulavynske

44 45 When she was appointed as head of the Years passed – her twin daughters grew up In 2016, the centre could finally resume its meetings and village council in Bulavynske, some 48 and created their own families, she shares it started by collecting clothes for those in the village kilometres north-east of Donetsk, Alla while proudly showing a portrait of herself who were most affected by the conflict – some had lost Grigoryevna Kopulova was given a key, a painted by her grandson. everything. stamp and a warm invite “to get to work.” It was 1984; she was 38 and by then had In 2001, Alla met a representative of the Alla believes that support knows no age boundary, so spent all her working life at the local coalm- League of Business Women, a Yenakiive- when a disabled villager needed help to do some heavy ine, the area’s main employer and economic based organization, and Alla decided to gardening, the centre mobilized young people from the lifeline. As part of the staff committee at found the local chapter. The league ini- local school to help him. At the heart of the centre’s work the mine, Alla had learnt that community is tiated the renovation of the old library, is communal self-help; residents help one another, digging everything – she then focused on strength- which turned into a church and is today vegetable patches, doing small repairs, gro- ening relations among the residents so that the main assembly place for the villagers. cery shopping, doing the laundry or anything they could support each other in difficult Soon afterwards, she set up the Centre for that involves a helping hand from friends and “I, ALONE, AM A times. Initiatives, a community-based organiza- neighbours. tion run by volunteers. SMALL PERSON, “It was intense, I was never at home, I lived Now members meet every week and discuss AND I CANNOT at the office,” tells Alla, who was born in the Women are a powerful force when working everything from reading books to planning how CHANGE POLITICS. village of 3,000, 73 years ago. together, notes Alla who has also founded to help their neighbours – politics, however, BUT I CAN DO other groups, bringing together disabled stays at the door. SOMETHING [FOR Those difficult times eventually came and former miners and veterans who served MY COMMUNITY].” throughout the 1990s, residents came in WWII. When asked about the conflict and the future, together to resolve issues that could not be the smile usually on Alla’s face fades. She paus- addressed to the local authorities. It was When the conflict started, the centre’s es momentarily, and filled with both sorrow and tough. The Soviet Union’s meltdown hit the activities were put on hold. Alla, however, hope, she says “[one day] the conflict will be resolved, like economy hard: salaries, including those of never stopped advocating for her com- the sun burns away the fog.” miners collapsed by up to 80 percent and munity. When the village came under fire people struggled to make a living. At 55, between July 2014 and 2016, she helped the In the meantime, she focuses on the centre, believing that she bought a cow, learnt to milk it and sold local authorities to provide safe places in it creates a contagious positive energy. the milk to make ends meet. the village where people could find shelter. “If people work together [as a community] they can make “That cow saved my life,” she recalls. “I, alone, am a small person, and I cannot change happen.” change politics. But I can do something [for my community].”

46 47  The Face of Conflict Story 12 Name: Jennifer Occupation: SMM Monitoring Officer Location: Donetsk

Jennifer Langlais, an SMM monitoring officer based in Donetsk city, is many things. A Harvard and Oxford graduate and a human rights advocate with work experience in places as diverse as Gambia and Nepal to name but two. But speak to her for an hour and one thing is patently obvious: she's both a listener and story teller.

“I like to interact with people and to understand the conflict through their perspective,” says Jennifer. “I like to collect their stories as those stories can move people perhaps more than reports.”

Those stories sometimes make for grim listening and reading. She recalls monitoring in Donetsk city’s Kyivskyi district, where an SMM patrol she led met a woman in her sixties whose home had been destroyed in the fighting over the nearby airport. Faced with travel expenses amounting to half their pension entitlements, neither she nor her husband were crossing the contact line to collect their pensions, forcing them instead to live on financial handouts from aid organizations and others. “It's not uncommon,” Jennifer explains. “Relative to what they could receive, the costs are enor- mous, and people of pension age are the least able to make the sometimes arduous journey.”

48 49 After three years of working on the contact not controlled by the government restricted line, in the middle of a conflict that has to most other international organizations, spawned numerous often-competing nar- Jennifer feels a heavy responsibility to tell ratives, Jennifer is sure of one thing. “When those stories. “If we in the SMM don’t do it, you listen to people, really listen to them, who will?” she asks. it’s obvious, even if the space they share is divided, that they share a similar reality,” It is the stories of the elderly, especially she says. of elderly women in places like Kyivskyi district and Nevelske on the contact line, To illustrate her point she recounts the that Jennifer in particular wants the world story of another elderly woman she met in to hear. “The face of this conflict is the face Nevelske. Although only some 15 kilometres of an elderly woman,” she says. “Her story west of Kyivskyi district, the woman told must be told.” Jennifer and the other SMM monitoring offi- cers that the fields separating them are lad- “WHEN YOU LISTEN TO en with mines, booby traps and unexploded ordnance, making them dangerous if not PEOPLE, REALLY LISTEN impossible to cultivate. She told of a village TO THEM, IT’S OBVIOUS, slowly dying with only about 10 percent EVEN IF THE SPACE of its pre-conflict population remaining, THEY SHARE IS DIVIDED, almost all of them over the age of sixty and THAT THEY SHARE A the majority, women. “It’s quite shocking,” SIMILAR REALITY.” Jennifer explains. “Many residents have died alone in their houses since 2014, somehow left behind as the young have fled the vio- lence and accompanying economic deteri- oration, or simply have been brought to the grave by years of conflict.”

Jennifer’s intention though is not to shock. “If this conflict is to end, we have to listen to one another,” she says. “The stories we tell are difficult and often heart-breaking but they are necessary for understanding and meaningful dialogue.” With access to areas

50 51  When the guns fall silent Story 13 Name: Taisiia Occupation: Pump Installation Engineer Location: Yasynuvata

When the conflict first came to her hometown of Yasynuvata in the summer of 2014, 32-year-old Taisiia thought it would be all over in a few days. More than five years later, she’s still waiting.

Taisiia though hasn’t been just waiting. She is a machinist and lab techni- cian at the Donetsk Filtration Station (DFS), vital civilian infrastructure lo- cated in the middle of an area that has been regularly the scene of some of the most intense fighting over the years. Militarized positions are within a couple of hundred metres of the station, placing it and its workers, includ- ing Taisiia, at the epicentre of exchanges of fire that have sometimes seen bullets and mortars directly impacting on the plant. She has lost count of the days and nights spent under shelling at her workplace. But she has never even thought about packing up and finding another job far away from the contact line.

Taisiia confesses that her mother has begged her several times to quit her job. But even when her young daughter would cry on the doorstep as she was leaving for work, she still went, feeling duty bound, knowing, as a graduate of the National University of Water and Environmental Engineering in Rivne, that someone had to step up to the plate. She knows

52 53 the potential catastrophic humanitarian consequences a prolonged disrup- tion or closure of the station could entail for her, her family and neighbours, and the hundreds of thousands of others living in the wider Yasynuvata- Avdiivka-Donetsk city area. The prospect of some 380,000 mostly urban dwellers without fresh drinking water was too much for Taisiia; she went to work.

Taisiia, who is a single mother, dismisses any thought or mention of bravery or dedication, pointing instead to the fact that she is one of eight other women out of the 10 or 11 employees who work the night shift at the plant, when shelling usually intensifies. Her dismissiveness inadvertently high- lights an often-unrecognized reality, in which ordinary women like her in villages, towns and cities all along the contact line are playing a critical, and often heroic role in mitigating the effects of the conflict by keeping vital civilian institutions and infrastructure running.

Taisiia is far from oblivious to the danger. With her piercing brown eyes fo- cused on her interviewer, she speaks of how her heart is pounding whenev- er the green bus transporting her and her co-workers makes its way to the plant, knowing that guns hidden in nearby trenches are pointed and poised, and mines and unexploded ordnance are everywhere. She recalls an inci- dent in which five colleagues were injured when the bus came under fire.

Like many people living along the contact line, Taisiia is exhausted by the unending conflict. Although the sound of explosions has become an almost normal part of the daily fabric of life, she insists on hoping, espe- cially for her daughter, for a normal life. Taisiia wants the world to know her reality. She wants the world to know that there are people living and working on the contact line, hoping for peace and waiting for the day when the guns finally fall silent.

54 55  Home is where the heart is Story 14 Name: Anna Occupation: Senior Press Assistant Location: Kyiv

As a Senior Press Assistant with the OSCE SMM in Kyiv, Anna is well used to explaining issues and making sense of information and arguments. But she is unable to answer the one question her son, Aleksey, regularly poses: when are we going home?

For Anna and her five-year-old son, home is most definitely where the heart is. Although Aleksey was born in Kyiv, after Anna left Donbas in 2014, his grandparents, aunt and cousins remain in Horlivka and in other areas not controlled by the Government. Like hundreds of thousands of others cut off from family and friends by the conflict, they both cross the contact line as much as possible. “We love going home but it's the same pain every time we have to say goodbye,” Anna explains.

56 57  Every time they board the marshrutka for children all across Ukraine, including along the long journey back to Kyiv, Aleksey is the contact line, are provided with football hugged by his grandmother, who is from a kit, coaching and access to pitches. “Sport small town beyond the Urals and his grand- at a grassroots level can be so unifying and father who was born and raised in Ukraine. has an ability to connect people,” Anna He switches effortlessly between languages says as she remembers her times with the just as his mother does. Anna's first lan- giants of Ukrainian football. guage was in fact Russian, but as she was educated through Ukrainian from the age The transition from football sidelines to of 12, she now finds it hard to say which she the contact line has been smoother than is most fluent in. For Anna, such “confusion” one might expect. Anna, now spending has brought with it a distinct advantage. her time on media enquiries, outreach and “I didn’t just learn two languages,” Anna promotion, sees her job with the SMM as a explains. “I learnt respect for others.” continuation. Her work on mine awareness for school kids living along the contact line Before joining the SMM, Anna worked in the and efforts to highlight the plight of those press department of FC Shakhtar Donetsk. affected by the conflict and the role played “It was incredibly exciting,” Anna explains, by monitoring officers in reducing tension outlining in particular the support she pro- is her small contribution towards a tolerant, vided to the UEFA Global Communications stable society and ultimately to peace in Strategy, with its heavy emphasis on an- her country. “When Aleksey asks when we're ti-racism and opposition to other forms of going home, at some point I want to be discrimination, and later on to Shakhtar’s able to tell him that it’ll be soon,” she says. Come On, Let's Play campaign, in which

“WE LOVE GOING HOME BUT IT'S THE SAME PAIN EVERY TIME WE HAVE TO SAY GOODBYE”

58 59  All Roads Lead to the Library Story 15 Name: Galina Occupation: Librarian Location: Starohnativka

For the people of Starohnativka, a village close to the contact line in Donetsk region, there is more than a grain of truth in Albert Einstein’s contention that the only thing one absolutely must know is the location of the library.

This was particularly so during the worst phase of the fighting in eastern Ukraine when the village was without electricity — meaning there was no TV, radio or Internet — postal services and newspaper deliveries were suspended, phone connections were down, and roads were blocked or too dangerous to travel on. Galina Zhvarnytska, the head librarian, immedi- ately understood that isolation and an information vacuum threatened to exacerbate an already dire situation, and turned to her beloved library to turn things around.

She could not stop the fighting or remove the mines and unexploded ord- nance that posed, and continue to pose, a threat to the lives of her neigh- bours. She could though help them minimize the risk, and she did. She

60 61 dedicated a corner of the library to mine awareness, stocking it with leaf- lets and brochures to help people identify and avoid threats. Along with other librarians from villages along the contact line — all of whom were faced with the same problems — she received training in mine awareness and First Aid, allowing her to cascade the training to those directly most at risk. “If I can help even one person avoid injury from a mine, then I’ve done a good job,” Galina says.

In the early days of the conflict, when the response to the unfolding hu- manitarian crisis was often ad hoc, the library also served as an informa- tion point, helping residents access assistance. The library for a while did in fact double as a warehouse for humanitarian supplies.

The need for reliable information and training though extended far beyond the immediate security threats and humanitarian needs. Galina filled the vacuum, offering visitors to the library information, support and advice on everything from conflict-­related trauma and psychological stress to a myriad of legal and administrative issues. One woman was able to obtain a passport for her 16-year-old granddaughter, while another was able to facilitate her daughter’s travel across the contact line.

With Galina at the helm, the library has over the past few turbulent years proven to be an anchor for the local community it serves. Many older resi- dents, including many widows, having been cut off from their children as a result of the conflict, rely heavily on friends and neighbours. Galina hosts “IF I CAN HELP EVEN ONE PERSON AVOID a weekly women’s group, where local women meet, occasionally attend INJURY FROM A MINE, THEN I’VE DONE A lectures and always offer each other moral and practical support. GOOD JOB” Galina, now sitting behind her desk at the library, is conscious more than most that the past six years have been difficult. She draws a positive les- son though, saying “we learnt that we can rely on each other at all times.” “We discovered people’s goodness with so many new friends helping us in the darkest days, making us now all the richer for it,” she says. “If there’s one thing everyone here knows, it’s where the library is.”

62 63  Produced by Press and Public Information Unit OSCE SMM

64 65 66

Среди страданий и печали на линии соприкосновения на востоке Украины живут удивительные женщины, которые каждый день прикладывают усилия, чтобы изменить жизнь к лучшему. Женщины-­лидеры местных общин и наблюдательницы СММ ОБСЕ налаживают отношения между людьми, привнося свой зачастую незаметный, но практический и существенный вклад в дело построения устойчивого мира. Ознакомьтесь с их историями о стойкости и надежде. 2 1 Вступительное слово Главы Специальной мониторинговой миссии ОБСЕ в Украине На этих страницах изложена подборка впечатляющих историй необычных женщин, которые живут и работают вдоль линии соприкосновения на востоке Украины, а также женщин наблюдателей, осуществляющих там мониторинг и предоставляющих отчеты о ситуации.

Как видно из историй, рассказанных на этих страницах, на востоке Украины, точно так же, как и в других местах, есть много людей, особенно женщин на местном уровне, приверженных принципам инклюзивного подхода к уре- гулированию конфликтов и применяющих его на практике. Там мы видим, что женщины — основа гражданского обще- ства; они преодолевают барьер, сохраняют и строят связи, и самое важное — восстанавливают их. Женщины на линии соприкосновения, о которых идет речь на этих страницах, — целеустремленные и сосредоточенные, в первую очередь, на решении проблем, которые созданы не ими.

Среди рассказов о женщинах в этой книге есть истории женщин наблюдателей СММ. Ежедневно они привносят преданность, сопереживание, неутомимость и целеустрем- ленность в свою работу. Осуществляя мониторинг на ли- нии соприкосновения и предоставляя отчеты о ситуации, они помогают донести голоса той части общества, которые должны быть услышаны. Надеюсь, что эта книга — часть более широкой, более инклюзивной дискуссии, и, наконец, инклюзивного, продолжительного мира.  Радуясь счастливым моментам История 1 Имя: Ольга Должность: Доктор Местонахождение: Красногоровка

Ольга Черемных никогда даже не задумывалась над отъездом из Красногоровки — городка, расположенного недалеко от ли‑ нии соприкосновения. Как врач, специализирующийся на лечении ВИЧ/СПИДа в местной больнице, она решительно настроена, чтобы ее ВИЧ‑положительные пациенты, которые после четырех лет конфликта уже истощены как экономически, так и эмоционально, не прерывали антиретровирусную терапию.

Ольга уже достигла пенсионного возраста, но все же продолжает рабо‑ тать. «Было бы глупо сидеть дома», — объясняет она наблюдателям СММ ОБСЕ, хотя бы потому, что она переживает за своих пациентов, которым не хватит средств даже съездить в ближайшую больницу в Курахово. Большинство из них, по ее словам, безработные и не имеют даже 40 гривен (примерно 1,25 евро) на дорогу туда и обратно.

В больнице и в местной общине Ольгу все считают незаменимой опо‑ рой самого общества. Впрочем, со стороны этого почти незаметно. Как незаметны для внешнего мира она и тысячи других женщин, которые не обращают внимания на продолжающееся каждый день насилие и дела‑ ют все, чтобы школы, больницы и другие центры помощи продолжали работать. Оставаясь без внимания медийщиков, эти женщины работают во благо их семей ради того, чтобы жизнь продолжалась даже в самых сложных условиях. Их усилия — это вклад в столь необходимую соци‑ альную сплоченность. В больнице, где работает Ольга, 50 из 55 врачей и все медсестры (а их там 121) — это женщины.

4 5 Такие цифры являются типичными, что Ольга рассказала наблюдателям СММ также указывает на то, какая ответствен‑ ОБСЕ, что конфликт отрицательно влияет ность вследствие конфликта возложе‑ на борьбу с ВИЧ/СПИДом в Украине. По на на плечи женщин вдоль всей линии ее словам, опасные способы выживания соприкосновения. Многие из них рабо‑ часто усугубляют проблему. Нередки тают в чрезвычайно сложных условиях. случаи, когда лечение откладывают, так В 2014 и 2015 годах, когда Красногоровка как ввиду конфликта возникают новые регулярно попадала под обстрелы, Ольга приоритеты, а доступ к соответствую‑ со своими коллегами месяцами работали щим службам и лечению проблематичен, без электричества, отопления и воды: они поскольку из соображений безопас‑ были вынуждены лечить пациентов при ности устанавливаются определенные свечах и стирать медицинскую одежду ограничения. в дождевой воде. Сейчас, когда уровень боевой актив‑ С тех пор уровень насилия снизился, ности снизился, ее больше беспокоит однако город и, в частности, больница долгосрочное влияние конфликта на все еще находятся в зоне поражения состояние здоровья. Люди, проживающие артиллерии и минометов, которые уже на линии соприкосновения, со всех сил давным-­давно должны были быть отве‑ пытаются выжить. «Сложные социально-­ дены. Тяжелое вооружение представляет экономические условия, вероятно, снизят собой постоянную угрозу, и Ольга знает ожидаемую продолжительность жизни об этом не понаслышке, так как во вре‑ ВИЧ‑положительных пациентов, которые мя обстрела погиб ее единственный сын. больше всех нуждаются в надлежащем «НЕВЗИРАЯ НА МРАК, Несмотря на постоянное чувство потери питании, чистой воде и свободной от КОТОРЫМ ИЗ-ЗА и опасности, они с коллегами поддержи‑ стресса среде»,— утверждает женщина. КОНФЛИКТА ОКУТАНА вают позитивный настрой, радуясь счаст‑ НАША ЖИЗНЬ, МОЕ ливым моментам, которые им дарит жизнь Несмотря ни на что, Ольга остается СЕРДЦЕ ВСЕ РАВНО в больнице. «Невзирая на мрак, которым оптимисткой. Она лишь сетует на то, что НАПОЛНЯЕТСЯ из-за конфликта окутана наша жизнь, мое расположенный неподалеку Донецк яв‑ сердце все равно наполняется неимовер‑ ляется таким недоступным. «Я хотела бы НЕИМОВЕРНОЙ ной радостью, когда ВИЧ‑положительная снова увидеть розы Донецка», — говорит РАДОСТЬЮ, КОГДА женщина рожает ВИЧ‑отрицательного Ольга, с приятной тоской вспоминая парк ВИЧ-ПОЛОЖИТЕЛЬНАЯ ребенка», — говорит Ольга. Щербакова и бульвар Пушкина. ЖЕНЩИНА РОЖАЕТ ВИЧ-ОТРИЦАТЕЛЬНОГО РЕБЕНКА» 6 7  Наблюдатель: 10 лет службы История 2 Имя: Тинатин Должность: Руководительница патрульного центра Местонахождение: Кадеевка

Луганский патрульный центр СММ ОБСЕ. У стола в зале заседаний, где обычно проводятся оперативные брифинги и презентации, рядом с тортом стоит Тинатин Бежанишвили. Исполняя обязанности руководи‑ тельницы патрульного центра, а также имея опыт управления патруль‑ ной группой на передовой патрульной базе в Кадиевке, она практиче‑ ски всегда знала, как реагировать в той или иной ситуации. Но сейчас, стоя перед своими улыбающимися коллегами, собравшимися отпразд‑ новать и выразить свое почтение женщине, посвятившей 10 лет службе в ОБСЕ, она не знала, что сказать.

Уроженка Кахетии, винодельческого региона Грузии, Тинатин изна‑ чально работала в общественной организации по вопросам чеченских беженцев в Панкисском ущелье, а позднее в миссии ОБСЕ в Грузии за‑ нималась повышением институциональной способности правоохрани‑ тельных органов. Затем она присоединилась к миссии ОБСЕ в Косово, где основное свое внимание уделяла развитию системы совместной охраны общественного порядка.

8 9 Прибыв в Украину в августе 2016 года, который принес столько боли и страда‑ «У нас был ряд первоочередных задач, — объясняет она. — Самой глав‑ она сразу оказалась на линии соприкос‑ ний, может быть невероятно тяжело, но ной из которых было обеспечение защиты и безопасности наших коллег новения, возглавив группу из 36 сотруд‑ иногда, помогая реальным людям, нам и друзей. Лично для меня было невероятно важно вернуть тело Джо. ников, в том числе 26 наблюдателей, на все же удается реально изменить ситуа‑ Это было важно для нас, его друзей, но особенно — для его семьи», — передовой патрульной базе в Кадиевке. цию к лучшему», — объясняет она. добавила она.

Именно здесь она воочию увидела Однако очень скоро Тинатин и ее ко‑ В целом, Тинатин провела в Украине более трех лет, включая после‑ конфликт и на себе испытала его спол‑ манде пришлось лично испытать боль, дующее пребывание в качестве заместительницы руководителя па‑ на. Ежедневно выезжая в патрули вдоль непосредственно затронувшую их всех. трульного центра в Луганске, где она ежедневно контролирует процесс линии соприкосновения, она и ее коллеги 23-го апреля 2017 года (в день, который патрулирования вдоль линии соприкосновения и в других направ‑ сталкивались с боевыми действиями и их навсегда останется в ее памяти и, как лениях, а также руководит работой более 100 наблюдателей. «На мне последствиями для гражданского насе‑ она надеется, никогда не повторится) лежит огромная ответственность, когда я отправляю команду в патруль. ления. «Когда видишь, как страдают люди, у Тинатин был выходной. Ее разбудил те‑ Самым главным являются их защита и безопасность», — говорит Тинатин. например, как в Золотом, просто хочешь лефонный звонок. Она услышала худшую помочь», — говорит она. новость, которую можно было предста‑ И вот сейчас, стоя перед своими коллегами, празднующими и вспо‑ вить. Один из патрулей, который рано минающими ее 10 лет службы в ОБСЕ, Тинатин удается найти слова, И она таки помогала. Отправляясь из пе‑ утром оправился из базы, подорвался, которые ускользали от нее. «На протяжении этого конфликта, равно как редовой патрульной базы в зеркальные а медик Джозеф Стоун, находивший‑ и во время других, у нас у всех были плохие дни, которые, как мы все патрули, она и ее небольшая сплочённая ся в этом патруле, погиб. Двое других надеемся, больше не повторятся, — говорит она. — Но вместе с тем было команда обеспечивали мониторинго‑ сотрудников СММ получили ранения. «На и немало хороших моментов, когда нам, сотрудникам ОБСЕ, удавалось вое покрытие по обе стороны от линии шок или слезы не было времени,— вспо‑ реально изменить ситуацию к лучшему». соприкосновения. Это позволило инже‑ минает она. — Я была ответственной, и мне нерам и работникам попасть в районы, необходимо было надлежащим образом где находятся жизненно важные объекты среагировать». гражданской инфраструктуры, которым требовался немедленный ремонт или В рамках оперативного реагирова‑ «НАХОДИТЬСЯ НЕПОСРЕДСТВЕННО техническое обслуживание. Однажды, ния при координации с коллегами из В ЭПИЦЕНТРЕ КОНФЛИКТА, работая совместно с коллегами из пере‑ Луганска, Северодонецка и Киева была КОТОРЫЙ ПРИНЕС СТОЛЬКО БОЛИ довой патрульной базы в Попасной, они немедленно оказана медицинская по‑ И СТРАДАНИЙ, МОЖЕТ БЫТЬ выполняли мониторинг и способство‑ мощь, а члены патруля были эвакуирова‑ вали проведению ремонтных работ, что ны. Тело Джо и уничтоженный автомобиль НЕВЕРОЯТНО ТЯЖЕЛО, НО ИНОГДА, позволило возобновить водоснабжение были переправлены в подконтрольные ПОМОГАЯ РЕАЛЬНЫМ ЛЮДЯМ, для более 10 000 человек. «Находиться правительству районы, что позволило на‑ НАМ ВСЕ ЖЕ УДАЕТСЯ РЕАЛЬНО непосредственно в эпицентре конфликта, чать расследование по факту инцидента. ИЗМЕНИТЬ СИТУАЦИЮ К ЛУЧШЕМУ»

10 11  Надежда в чашке История 3 Имя: Наталья Должность: Предпринимательница Местонахождение: Березовое

Самый обычный лоток — несколько досок, покрытых аквамариновой скатертью с белыми цветами, на котором покупателей ждут сосиски, копченая свинина, мед, фрукты и чашки теплого кофе.

Хоть и простой с виду, но лоток Натальи крайне важен для тысяч людей, следующих через Березовое, небольшой населенный пункт в подкон‑ трольных правительству районах Донецкой области вблизи линии соприкосновения. Для людей, которые ожидают на пересечение линии соприкосновения или уже провели в очереди много часов, именно Наталья и другие местные жители готовят очень нужные при часто из‑ нурительной поездке еду и напитки.

Ее небольшое дело позволяет обеспечивать немолодых родителей, трех детей и двух племянников в ощутимо пострадавшем от конфликта населенном пункте, который попал под перекрестный огонь. Но она не одна такая. 42-летняя женщина — одна из многих преимущественно женщин-­предпринимательниц в этом районе, которые с учетом кон‑ фликта продолжительностью более 5 лет и, особенно, вызванного им экономического хаоса нашли нишу и попытались удовлетворить по‑ требность во всем необходимом: от закусок и до ночлега. «Мы получили немало помощи, однако в конце концов люди этой общины самосто‑ ятельно становятся на ноги, — рассказывает Наталья наблюдателю СММ. — Стойкость перед лицом трудностей не является чем-то новым для местных жителей».

12 13 Наталья описывает некоторые трудности, с которыми приходится сталкиваться ей и местной общине. Она рассказала о том, что из-за конфликта закрылась мест‑ ная свиноферма, в результате чего она потеряла рабо‑ ту. «Планируется закрыть местный детский сад и пункт первой медицинской помощи, а ближайшая больница находится в 30 километрах»,— говорит она за своим прилавком, когда появилась свободная от работы минут‑ ка. — Это трудно».

А на улице, в подтверждении ее слов о сложности ситу‑ ации, выстроились десяток автобусов и микроавтобусов для перевозки пассажиров. Еще тысячи людей, среди которых множество стариков, идут пешком. Люди несут полиэтиленовые пакеты и катят сумки мимо красно-­ белых знаков, предупреждающих о наличии мин и нера‑ зорвавшихся боеприпасов. Реальная опасность угрожа‑ ет тысячам людей, которые ежедневно проходят через пункты пропуска вдоль плотно заминированной линии соприкосновения, где, например, в феврале в соседней Оленовке погибли двое, а еще один был ранен, когда их автомобиль наехал, предположительно, на противотан‑ «МЫ ПОЛУЧИЛИ НЕМАЛО ковую мину. ПОМОЩИ, ОДНАКО В КОНЦЕ Тем 200–300 людям, которые останавливаются у ее КОНЦОВ ЛЮДИ ЭТОЙ лотка в течение дня, Наталья предлагает нечто бесцен‑ ОБЩИНЫ САМОСТОЯТЕЛЬНО ное, больше чем просто продукты на ее самодельном СТАНОВЯТСЯ НА НОГИ. прилавке. СТОЙКОСТЬ ПЕРЕД ЛИЦОМ ТРУДНОСТЕЙ НЕ ЯВЛЯЕТСЯ Если же покупатель спрашивает, когда закончится кон‑ ЧЕМ-ТО НОВЫМ ДЛЯ МЕСТНЫХ фликт, у нее уже есть готовый ответ. ЖИТЕЛЕЙ» «Скоро… Он должен завершиться скоро», — отвечает она с уверенной надеждой.

14 15  Маленькие шаги в правильном направлении История 4 Имя: Рут Должность: Наблюдательница СММ ОБСЕ Местонахождение: Светлодарск

Рут Ни Гласейн, наблюдательница СММ ОБСЕ из Ирландии, до сих пор иногда задается вопросом, как она, без полицейского или военного образования, или опыта работы в силовых структурах, оказалась на линии соприкосновения на востоке Украины.

На первый взгляд, казалось, что СММ ОБСЕ, со всеми ее бронирован‑ ными автомобилями, бронежилетами и множеством мер безопасности, это не самое подходящее место для правозащитницы, которая годами работала над гражданскими инициативами в Камбодже, выступая за мир и социальную справедливость, отстаивая и защищая права чело‑ века, свободу собраний и свободу слова. «Я не была уверена в том, по‑ дойдет ли это мне, но с того момента, как я приехала в Украину, я знала, что оказалась в нужном месте в нужное время», — объясняет Рут.

В настоящее время, находясь на семидневной ротации на передовой патрульной базе СММ в Светлодарске, в одном из районов с наибо‑ лее высокой боевой активностью вдоль линии соприкосновения, Рут действительно проводит большую часть своего времени в бронежилете и шлеме, осуществляя мониторинг и сообщая о нарушениях режима прекращения огня. «В большинстве случаев ночное небо здесь освеща‑ ется трассирующими снарядами, а горизонт мерцает от артиллерийских и минометных обстрелов», — говорит она.

16 17 Во время своей работы в дневное время страдают все соседи». Между тем она Рут фиксирует последствия этого кон‑ предупреждает, что длительное насилие фликта и подсчитывает человеческие может привести к затяжному конфликту потери. Она приводит недавний пример, и обострению чувства враждебности: когда в соседнем Новолуганском мужчи‑ «Поверьте мне, я знаю, поскольку я вы‑ на был ранен осколками 122-мм миномет‑ росла в Ирландии, всего в нескольких ной мины, сравнявшей с землей его дом. километрах от границы». «Этот мужчина является одной из недав‑ них жертв среди гражданского населения Рут говорит, что суровые уроки, усвоен‑ в списке, который продолжает расти», — ные на своей родине, и средства пра‑ говорит она, имея в виду около 13 000 вовой защиты, которые применялись на погибших и порядка 30 000 раненых другом конце света, в частности по содей‑ в результате непрекращающихся боевых ствию диалогу,— это то, что она больше действий, которые подорвали безопас‑ всего привносит в Светлодарск и другие ность мирных жителей. города и села на востоке Украины. По мнению Рут, иногда просто необходимо Вместе с тем, как объясняет Рут, в ОБСЕ выслушать людей и дать им возможность применяется многосторонний подход высказаться, особенно когда они взаи‑ к вопросам безопасности, и поэтому, модействуют сообща, требуя прекратить помимо мониторинга частичного соблю‑ насилие. дения сторонами Минских соглашений, есть еще много всего, что можно сделать. Она признает, что это — небольшие шаги, «И это именно то, в чем я могу помочь», — которые, тем не менее, ведут в правиль‑ говорит она. ном направлении, уводя от не прекра‑ щающегося последние пять лет насилия. По ее словам, самое поразительное «У меня нет опыта ведения борьбы в ус‑ в этом конфликте — это отсутствие оз‑ ловиях конфликтов, — говорит Рут. — Но лобленности. «Люди страдают. Мы слы‑ я надеюсь, что благодаря СММ ОБСЕ мой «Я НЕ БЫЛА УВЕРЕНА В ТОМ, шим и видим это каждый день, — говорит опыт и приложенные здесь усилия могут ПОДОЙДЕТ ЛИ ЭТО МНЕ, Рут. — Но это не из серии противосто‑ оказаться полезными в урегулировании яния соседа против соседа, от этого этого конфликта». НО С ТОГО МОМЕНТА, КАК Я ПРИЕХАЛА В УКРАИНУ, Я ЗНАЛА, ЧТО ОКАЗАЛАСЬ В НУЖНОМ МЕСТЕ В НУЖНОЕ ВРЕМЯ»

18 19  Сплоченная община – история стойкости История 5 Имя: Анна Должность: Руководительница культурного центра Местонахождение: Новомихайловка

«Кому нужно искусство, когда гремят выстрелы?» — спрашивала себя Анна Волошина в 2014 году, когда на Донбассе начался конфликт. Вскоре нашелся ответ — всем. Двери возглавляемого ей культурного центра в Новомихайловке всегда открыты, привнося тем самым новую жизнь в населенный пункт с населением почти в 1 500 человек, распо‑ ложенный вблизи линии соприкосновения, на расстоянии около 28 км от Донецка.

«Благодаря центру у молодежи появилась цель, — рассказывает 37-лет‑ няя менеджерка. — [Они] всегда придумывают новые идеи, фестивали и мастер-­классы. Мы не стоим на месте и никогда не опускаем руки».

Художественные произведения на стенах рассказывают о несокруши‑ мости духа и единстве, согревая прохладный осенний воздух в старом бетонном здании, так как отопительный сезон еще не начался. В траги‑ ческих условиях конфликта зародилась крепкая связь, особенно среди молодежи. Анна утверждает, что везде царит атмосфера отзывчивости, поскольку юноши и девушки научились заботиться друг о друге и брать на себя больше ответственности. «Когда с молодости тебе пришлось бросаться на пол во время обстрелов, то взрослеешь быстро», — отмечает она.

20 21 Когда наша собеседница, которая сама родом из Донецка, в 2014 году переехала в Новомихайловку, она как будто вернулась в детство. Анне было 10 лет, когда ее мать, которая руководила Донецким колледжем культуры и искусств, решила сменить насыщенную городскую жизнь на свежий воздух и неторопливую жизнь в сельской местности. Семья вернулась в Донецк после того, как Анна закончила обучение. Она выбрала художественную стезю и пошла по стопам матери: работала в Центре славянской культуры в Донецке и погрузилась в насыщенную жизнь в среде художников и деятелей культуры. Она также была участ‑ ницей творческого объединения «Звездный миг». Конфликт расколол эту творческую семью: некоторые из друзей Анны уехали, а она верну‑ лась в Новомихайловку.

Несмотря на повреждения от обстрелов в 2014 году культурный центр — «Центр эстетического воспитания» — продолжал свою работу в селе. Позже в 2018 году были выделены государственные средства: зда‑ ние отремонтировали и основали молодежный центр «Шаг к мечте». Сегодня в центре множество молодых энтузиастов-­волонтеров, кото‑ рые организуют занятия танцами, проводят турниры по настольному теннису и устраивают вечера кино. «Здесь рады всем, но мы должны укреплять доверие друг к другу. Это настоящее взаимодействие», — го‑ ворит Анна.

Для более эффективной поддержки общины центр объединил усилия с гуманитарными организациями и присоединился к организации тре‑ нингов по повышению уровня осведомленности о минной опасности, а также сеансов психологической помощи.

Для многих этот центр стал вторым домом, местом, где они могут боль‑ ше быть собой. «Это — свобода», — говорит Анна. «КОГДА С МОЛОДОСТИ ТЕБЕ ПРИШЛОСЬ БРОСАТЬСЯ НА Она остается настроенной положительно, но когда ее спрашивают, как ПОЛ ВО ВРЕМЯ ОБСТРЕЛОВ, конфликт повлиял на ее жизнь, она затихает, а ее глаза наполняются ТО ВЗРОСЛЕЕШЬ БЫСТРО» слезами. Оглянувшись вокруг и увидев людей, занятых общим делом, она просто говорит: «Теряя что-то, мы обязательно что-то находим».

22 23  Восстанавливая связи разделенных общин История 6 Имя: Аннетт Должность: Наблюдательница СММ ОБСЕ Местонахождение: Станица Луганская

Аннетт Гербер не понаслышке знает о неописуемой боли и изнуритель‑ ных трудностях, которые приходится испытывать разделенным общи‑ нам, поскольку сама уроженка такой же. Родом из бывшей Германской Демократической Республики, 54-летняя наблюдательница СММ хоро‑ шо знает, что такое разделение. «Это сильно напоминает мне собствен‑ ную историю, ведь я сама пережила все те трудности, которые должны преодолевать семьи, чтобы поддерживать связь», — объясняет Аннетт, глядя на поток людей, пересекающих мост вблизи Станицы Луганской, единственного контрольного пункта въезда-­выезда в Луганской области.

Аннетт работает в СММ с октября 2018 года, однако ее путь поддержки общин начался более 20 лет назад. Она работала в неправительствен‑ ной организации, предоставляющей психологическую поддержку бе‑ женцам из Боснии и Герцеговины для преодоления полученных травм, а также административную помощь при переселении или репатриа‑ ции. В последующие годы она продолжала работу в других местах на Балканах и Южном Кавказе.

Сегодня Аннетт большую часть времени проводит в патрулях, осущест‑ вляя мониторинг и предоставляя отчеты о ситуации на мосту около Станицы Луганской, который соединяет общины из подконтрольных и неподконтрольных правительству районов Луганской области.

24 25 Она опытный водитель, и постоянно «СТОРОНЫ ДОСТИГЛИ управляет 5-тонным бронированным СОГЛАСИЯ автомобилем в разных местах вдоль ОТНОСИТЕЛЬНО 500-киломеровой линии соприкосно‑ РАЗМИНИРОВАНИЯ вения. «Зимой особенно сложно, — объ‑ И ВОССТАНОВЛЕНИЯ ясняет Аннетт. — Кроме того, что дороги заснежены и покрыты гололедом, они МОСТА, НАЧАЛ еще часто проходят вблизи минных полей, КУРСИРОВАТЬ поэтому когда управляешь автомобилем, МАРШРУТНЫЙ АВТОБУС, четко понимаешь, что ошибки могут быть ЧТОБЫ ОБЛЕГЧИТЬ роковыми». ПРЕОДОЛЕНИЕ НЕМАЛОГО РАССТОЯНИЯ Работа Аннетт сосредоточена на Станице ПОЖИЛЫМИ ЛЮДЬМИ. Луганской с тех пор, как в июне 2019 года началось разведение сил и средств. ЛЮДИ ДО СИХ ПОР Пересечение разрушенного в 2014 году НЕ ЧУВСТВУЮТ СЕБЯ моста требует немало времени и является В БЕЗОПАСНОСТИ, крайне важным для людей, которые пы‑ ОДНАКО ОНИ таются получить доступ к товарам первой СОХРАНЯЮТ НАДЕЖДУ. необходимости и социальным услугам, ДЛЯ МЕНЯ ЧЕСТЬ например, здравоохранению и пенсиям. ИМЕТЬ ВОЗМОЖНОСТЬ Хотя это касается всех, страдания пожи‑ лых людей наиболее болезненны для нее. ВЫСЛУШАТЬ ИХ И Согласно исследованиям около 30% из 4,4 ПООБЩАТЬСЯ С НИМИ» миллиона людей, пострадавших в ре‑ Десятилетия опыта научили Аннетт, зультате конфликта в Украине, это люди что любой прогресс имеет значение. в возрасте старше 60 лет. «Однажды я ви‑ «Стороны достигли согласия относительно дела пожилую пару, которая пересекала разминирования и восстановления моста, мост. Перейдя через разрушенную часть начал курсировать маршрутный автобус, моста, мужчина упал и умер от сердечно‑ чтобы облегчить преодоление немалого го приступа, — вспоминает Аннетт. — Он расстояния пожилыми людьми. Люди до был примерно такого же возраста, как сих пор не чувствуют себя в безопасности, мой отец. Мне сложно даже представить, однако они сохраняют надежду. Для меня чтобы кто-то из моей семьи столкнулся честь иметь возможность выслушать их с такими трудностями». и пообщаться с ними», — говорит Аннет.

26 27  Уроки смелости История 7 Имя: Галина Должность: Активистка НГО Местонахождение: Селидово

Оглядываясь на свою жизнь в разговоре с наблюдате‑ лями СММ в благотворительном магазине секонд-­хенда в Селидово Донецкой области, Галина почти без тени сомнения осознает, что именно здесь ее место.

Галина родилась в разгар Второй мировой вой­ны, за‑ бравшей жизни миллионов, среди них и жизнь ее отца, который так никогда и не вернулся, оставив их с мате‑ рью один на один с зачастую озлобленным и травмиро‑ ванным обществом. Детство, проведенное в послево‑ енной бедности, которую еще сложнее было пережить в неполной семье, зародило в девочке пламенное жела‑ ние противостоять злу и помогать людям в нужде.

Галина стала преподавать историю и философию в Селидовском техникуме, но именно ее судьба и исто‑ рия ее семьи определили ее выбор на всю жизнь. «В жизни нужно выбрать, какой дорогой идти, — гово‑ рит она. — Дорогой насилия или мира». Она выбрала последнюю.

28 29 В конце 80-х Галину назначили руководительницей региональной организации Союза женщин Украины в Селидово, и уже более тридцати лет она активно уча‑ ствует в общественной жизни на местном уровне, борясь со всеми проявлениями насилия и помогая пострадав‑ шим от него. Среди ее достижений — создание кризисно‑ го центра для женщин, публикация различных статей на тему «Дети вой­ны» для людей ее поколения, потерявших одного или обоих родителей во время боевых действий. Ей самой не довелось увидеть своего отца, но мысли о нем никогда не покидали ее, особенно когда в 80-х ее сына отправили на вой­ну в Афганистан. «Мы хотим, что‑ бы дети больше не гибли», говорит она команде СММ.

Конечно же, Галина и ее подруги, входящие в Союз жен‑ щин, не могли оставаться в стороне от этого конфликта. Они предоставляют гуманитарную помощь, в частности одежду и игрушки тем, кто был вынужден переехать из-за боевых действий ближе к линии соприкосновения. Прекрасно понимая эмоциональное и психологическое бремя конфликта, они также старались найти для людей отдушину и организовали издание сборника поэзии местных авторов.

На должности преподавательницы через руки Галины прошло много учеников, но именно ее уроки за стенами техникума больше всего вспоминают с теплом, вдохнов‑ ляющие и мотивирующие новое поколение в Селидово занимать активную жизненную позицию, а не быть пассивными. «Помню, как она у меня преподавала, но оказалось, что она стала моим учителем на всю жизнь, — делится с наблюдателями бывшая ученица, а теперь со‑ «В ЖИЗНИ НУЖНО ВЫБРАТЬ, циальная активистка. — Она научила меня быть смелой». КАКОЙ ДОРОГОЙ ИДТИ. ДОРОГОЙ НАСИЛИЯ ИЛИ МИРА»

30 31  Когда доброе слово имеет значение История 8 Имя: Сьюзен Должность: Руководительница патрульной группы Местонахождение: Донецк

Исполняя обязанности руководительницы патрульной группы, Сьюзен Франк серьёзно относится к своей работе. Отправляясь к линии со‑ прикосновения с командой из 4–6 сотрудников СММ, она ничего не оставляет на волю случая, внимательно изучает все, чтобы учесть лю‑ бые непредвиденные обстоятельства, особенно те, которые касаются безопасности и благополучия группы. «Я провожу инструктаж патруля, следуя своему контрольному списку, — объясняет Сьюзен, отмечая по‑ следний пункт в списке, — чтобы убедиться, что у каждого есть броне‑ жилет, каска и аптечка первой медицинской помощи. Ситуация может измениться в мгновение ока, и мы должны быть готовы действовать соответствующим образом».

Сьюзен, у которой за спиной 30 лет службы на должности офицера по‑ лиции Чеширского полицейского участка, расположенного на северо-­ западе Англии, известно об этом лучше других. «Надевая форму и от‑ правляясь в общину, никогда не знаешь, чего ожидать», — говорит она.

Проблемы, с которыми она сталкивается в Донецкой области, значи‑ тельно отличаются от проблем в графстве Чешир, и риски, связанные с безопасностью, существенно выше. Однако Сьюзен доверяет своей подготовке и инстинктам, отточенным за годы предыдущей службы,

32 33  позволяющим ей оставаться в безопасности и выполнять текущую работу. «Независимо от того, какими вопросами мы занимаемся, — от жертв среди гражданского населения, вопросов отключения воды и газа, до верификации отведения вооружения и техники, — мы обязаны «НАДЕВАЯ ФОРМУ правильно фиксировать факты, — объясняет Сьюзен. — Информация, ко‑ И ОТПРАВЛЯЯСЬ В ОБЩИНУ, торую мы собираем, включается в отчёты; ее используют страны–участ‑ НИКОГДА НЕ ЗНАЕШЬ, ЧЕГО ницы ОБСЕ и другие заинтересованные стороны». ОЖИДАТЬ» Сьюзен, проходившая службу в зарубежных миссиях в Боснии, Грузии и Афганистане в качестве действующего офицера полиции, не нови‑ чок в этом деле. «Я получаю удовольствие от работы в международ‑ ном коллективе, от того, что работаю среди носителей новых культур и языков, а также особенно ценю возможность учиться и быть членом невероятно разнообразной команды, — объясняет она. — Каждый, кто работает в СММ использует лучшее из своего собственного опыта, что делает Миссию устойчивой и эффективной, особенно в неблагоприят‑ ных условиях».

За два года, проведённых в Донецке, в условиях продолжающегося конфликта Сьюзен приходилось сталкиваться с трудными ситуациями. «Иногда обстановка здесь бывает довольно непредсказуемой, — объ‑ ясняет Сьюзен. — Все зависит от человека, но иногда наблюдатель-­ женщина может иначе подойти к общению и может более эффективно разрядить напряжённую ситуацию».

Учитывая, что конфликт длится шестой год, несомненно есть много обозлённых и напуганных людей, которые срывают на ней свою досаду. Она вспоминает встречу в небольшой деревне с женщиной, которая пе‑ режила систематические обстрелы в течении нескольких лет. «Несмотря на то, что в начале нашего разговора она была оченьрассержена и расстроена, я заметила, что после разговора со мной ее настроение изменилось, — вспоминает Сьюзен. — Мне кажется, ей необходимо было выплеснуть свою досаду и злость, ей просто нужно было, чтобы кто-то выслушал и проявил сочувствие. Иногда простое доброе слово может изменить ситуацию к лучшему.

34 35  Эдемский сад в Станице Луганской История 9 Имя: Евгения Должность: Гинекологиня Местонахождение: Станица Луганская

На долю Евгении, которая работает гинекологом в больнице в Станице Луганской, за ее без малого 70 лет выпало предостаточно горестей и радостей, а особенно за последние пять лет.

В то время как много людей были вынуждены покинуть свои дома из-за боевых действий, многие остались в поселке, полагаясь на Евгению и на ту крайне важную медицинскую помощь, которую она и другие оказывают в больнице.

Когда недавно наблюдатели СММ ОБСЕ посетили ее, она вспоминала о родильном отделении (в настоящее время закрытом), где она и пять других врачей не только спасали, но и помогали рождаться новым жиз‑ ням. «Мое сердце раньше переполняла радость, — говорит она, — когда я видела здоровых матерей и их новорожденных малышей».

Много чего изменилось с тех пор, из-за интенсивных боевых действий в самом начале конфликта родильное отделение закрыли. Когда об‑ стрелы и взрывы гремели совсем рядом, роженицы боялись оставаться в больнице на ночь, а некоторые врачи даже уволились.

36 37 Поскольку на больницы Луганска, до с минами, неразорвавшимися боепри‑ которого всего 16 километров, роженицы пасами и непрекращающимися боевыми больше не могут рассчитывать, пото‑ столкновениями, ей, как и тысячам дру‑ му что поездки туда сопряжены с дли‑ гих, часто пожилых, людей, приходится тельными процедурами прохождения пересекать разрушенный мост в Станице блокпостов и опасностью из-за близости Луганской — единственный официаль‑ линии соприкосновения, ближайшее ный пункт пропуска во всей Луганской родильное отделение теперь находится области. Регулярная работа в сочетании приблизительно в 70 километрах к северу, с любовью к огородничеству позволяют в Беловодске, куда можно доехать только Евгении сохранить внутреннюю духовную

«С МИРОМ ПРИДУТ ЗДОРОВЬЕ И БЛАГОПОЛУЧИЕ ВСЕХ МАТЕРЕЙ, А В МОЕМ ЭДЕМСКОМ САДУ СНОВА РАСПУСТЯТСЯ ЦВЕТЫ»

по ухабистой дороге. «Эта ситуация силь‑ чистоту. «Мой Эдемский сад — это всего но беспокоит тех женщин, у которых воз‑ лишь 18 соток», — говорит она о своем никают серьезные осложнения во время огороде, где выращивает овощи и цветы. беременности и при родах, — объясняет Евгения. — А из-за того, что конфликт вы‑ В этом круговороте жизни под гнетом зывает огромный стресс, не удивительно, мучительной реальности Евгения излуча‑ что такое случается довольно часто». ет оптимизм и надежду. Пример Евгении вдохновил ее внучку, уже почти выпускни‑ Как и сотни тысяч других людей вдоль цу, стать гинекологом. Она надеется, что всей линии соприкосновения на востоке однажды родильное отделение вновь от‑ Украины, Евгения не защищена от стресса, кроют и новые жизни будут начинать свой под ежедневным влиянием которого она путь в условиях мира и безопасности. «С живет и работает в охваченном конфлик‑ миром придут здоровье и благополучие том регионе. Если она хочет навестить всех матерей, — говорит она, — а в моем друзей и родственников в соседнем Эдемском саду снова распустятся цветы». городе, то кроме рисков, связанных

38 39  Маленькими шагами к большим достижениям История 10 Имя: Дияна Должность: Заместительница руководителя патрульного центра Местонахождение: Северодонецк

Друзья зовут Дияну «решала» в положительном смысле этого слова, и это прозвище ей очень подходит. Умение решать проблемы — одно из самых заметных личностных качеств Дияны Манойлович, которое она довела до совершенства во время службы в боснийской полиции в родном Сараево во время конфликта в 1990-х годах.

«Мне пришлось этому научиться, и в конечном итоге это оказалось весьма полезным», — с улыбкой говорит 42-летняя наблюдательни‑ ца. Присущие ей от природы организационные навыки оказались как нельзя кстати: с того самого момента, как в августе 2019 года Дияна приступила к выполнению обязанностей заместительницы руководи‑ теля патрульного центра в Северодонецке, расположенном примерно в 100 км к северо-­западу от Луганска, она координирует работу более 100 международных наблюдателей и 39 местных сотрудников СММ, а также осуществляет контроль за использованием 61 транспортного средства.

Планирование патрулей, составление расписаний, организация смен и техобслуживания автомобилей — и все это одновременно — сама по себе непростая задача, а в условиях нестабильной ситуации вдоль ли‑ нии соприкосновения она становится куда сложнее.

40 41 Однако Дияне не впервой сталкиваться В 2012 году Дияна вернулась к сво‑ Ежедневные усилия по координации работы большой команды — не‑ с нагрузкой, которую предусматривает ее ей работе в Сараево, но что-то в ней простая задача. Кроме того, Дияна часто представляет Миссию перед должность. За 20 лет службы в полиции изменилось. международными и общественными организациями, а также органами как на родине, так и в международных местной власти. Команда осуществляет наблюдение и предоставляет миссиях у нее сформировалось пони‑ «В этой же сфере я хотела сделать боль‑ отчеты о политической обстановке и ситуации с безопасностью, а также мание необходимости адаптироваться ше: наблюдать за ситуацией на местах о ситуации с соблюдением прав человека, привлекая внимание к суще‑ к переменчивой среде, где имеет значе‑ и иметь возможность убедить людей, ствующим проблемам как внутри своей зоны ответственности, так и за ние каждая деталь. Правильность этого пострадавших от конфликта, в том, что ее пределами. понимания подтвердилась во время ее остальному миру не все равно». трехлетней службы в Южном Судане. «Не каждому эта работа по плечу, для этого нужно иметь соответству‑ Поэтому, когда СММ объявила о наборе ющие качества и навыки: самоконтроль, дипломатичность, открытое «Работа была непростой, но интерес‑ персонала, у Дияны не было сомнений — отношение к людям, которые во многих аспектах не такие как ты. Также ной, полезной и значимой, — вспоминает в июле 2015 года она присоединилась надо честно ответить себе на очень сложный вопрос: имеешь ли ты эти наблюдательница, которая заверши‑ к мониторинговой команде в Луганске, качества? Наше присутствие здесь является решающим. На местах мы ла обучение в центре последипломной а через год перевелась в патрульный фиксируем факты на основе наших наблюдений. Мы являемся беспри‑ подготовки полицейских по направле‑ центр в Северодонецке. Скоро она ясно страстной стороной, имеющей решающее значение для установления нию «Политология». — Я получала удо‑ поняла масштаб трудностей как связан‑ доверия со дня в день». вольствие от работы в международном ных с переездом, так и с эмоциональным коллективе, от постоянного взаимодей‑ восприятием действительности, но с этим К созданию атмосферы доверия ведут крошечные шаги, которые при ствия с людьми из разных культур. Для она сталкивалась не в первый раз. этом могут привести к значительным достижениям, как, например, мост меня это — не проблема, а скорее стимул в Станице Луганской, где произошел важный сдвиг, который положи‑ к действию». Она вспоминает, как во время патрулиро‑ тельно повлиял на жизни тысяч людей. вания они заехали в село, которое нахо‑ «В ЭТОЙ ЖЕ СФЕРЕ дится на линии соприкосновения, откуда «Выполнение мандата — это наш долг, и мы должны осознавать, что Я ХОТЕЛА СДЕЛАТЬ уехали практически все жители — оста‑ именно этим мы оказываем людям поддержку». БОЛЬШЕ: НАБЛЮДАТЬ лась только одна пожилая женщина. ЗА СИТУАЦИЕЙ НА МЕСТАХ И ИМЕТЬ «Несмотря на эмоциональное истощение, она не хотела покидать место, которое ВОЗМОЖНОСТЬ всегда было ее домом. Мы связались УБЕДИТЬ ЛЮДЕЙ, с ней, долго разговаривали и записали ПОСТРАДАВШИХ ОТ все ее потребности, чтобы передать эту КОНФЛИКТА, В ТОМ, информацию гуманитарным организаци‑ ЧТО ОСТАЛЬНОМУ ям, которые могли бы помочь. Думаю, что МИРУ НЕ ВСЕ РАВНО» ей стало чуть менее одиноко».

42 43  В трудные времена община — это все История 11 Имя: Алла Должность: Активистка НГО Местонахождение: Булавинское

44 45 После назначения главой сельсове‑ «Эта корова спасла мне жизнь», — вспоми‑ «Сама по себе я всего лишь маленький человек и не могу менять поли‑ та в Булавинском, примерно в 48 км нает она. тику. Но я могу сделать что-то [для своей общины]». к северо-­востоку от Донецка, Алле Григорьевне Копуловой вручили ключ Прошли годы, ее дочери-­близнецы В 2016 году «Центр» наконец смог возобновить свои встречи и начал с печатью и вежливо попросили «при‑ выросли и создали свои семьи, делится деятельность по сбору одежды для тех жителей поселка, которые боль‑ ступать к работе». Шел 1984 год, ей было Алла Григорьевна, с гордостью показы‑ ше всего пострадали от конфликта, ведь некоторые потеряли все. 38 лет и всю профессиональную жизнь вая свой портрет, написанный ее внуком. она проработала на местной угольной Алла считает, что для поддержки нет возрастных границ. Когда прожи‑ шахте, которая являлась главным работо‑ В 2001 году Алла встретилась с предста‑ вающему в поселке жителю с инвалидностью необходима была помощь дателем и экономической основой жизне‑ вительницей «Лиги деловых женщин» — с тяжелыми работами на приусадебном обеспечения в районе. Будучи в составе организации с офисом в Енакиево. После участке, «Центр» задействовал молодежь из профсоюза на шахте, Алла поняла, что этой встречи она решила основать местной школы, чтобы помочь ему. Основой «САМА ПО СЕБЕ местная община — самое главное, после местное отделение организации. Лига работы «Центра» является взаимопомощь Я ВСЕГО ЛИШЬ чего она сосредоточилась на укреплении инициировала ремонт старой библиотеки, внутри общины: жители помогают друг другу, отношений между жителями, чтобы они которая превратилась в церковь и стала вскапывая грядки для овощей, выполняя МАЛЕНЬКИЙ могли поддерживать друг друга в труд‑ основным местом встреч для жителей по‑ мелкий ремонт, закупая продукты, стирая, ЧЕЛОВЕК И НЕ ные времена. селка. Вскоре после этого Алла основала а также и присоединяются иными способа‑ МОГУ МЕНЯТЬ «Центр инициатив» — общественную ор‑ ми, предполагающими поддержку друзей ПОЛИТИКУ. НО Я «Было нелегко: меня никогда не было ганизацию под руководством волонтеров. и соседей. МОГУ СДЕЛАТЬ дома, я жила на работе», — рассказывает ЧТО-ТО [ДЛЯ Алла, родившаяся 73 года назад в посел‑ «Женщины — мощная сила, когда они Теперь члены «Центра» собираются каждую СВОЕЙ ОБЩИНЫ]» ке с населением в 3 000 человек. работают вместе», — отмечает Алла. Она неделю и обсуждают все: от чтения книг до также организовала другие группы, планирования помощи своим соседям; поли‑ Однажды такие тяжелые времена насту‑ объединяющие бывших шахтеров с инва‑ тика — единственное, что остается за дверью. пили: на протяжении 90-х годов жители лидностью и ветеранов Второй мировой поселка объединяли свои усилия для вой­ны. Когда Алле Григорьевне задают вопрос о конфликте и будущем, при‑ решения вопросов, которые нельзя было сущая ей улыбка угасает. Она делает паузу и, одновременно с болью направить местным властям. Было сложно. Когда начался конфликт, деятельность и надеждой, произносит: «[Однажды] конфликт будет урегулирован, Распад Советского Союза сильно ударил «Центра» была приостановлена. Алла, тем подобно туману, который рассеивает солнце». по экономике: в некоторых случаях зар‑ не менее, никогда не переставала отстаи‑ платы, в том числе на шахте, снизились на вать свою общину. Когда в период с июля Тем временем она сосредоточена на работе «Центра», поскольку уве‑ 80%, и люди, как могли, пытались свести 2014 года по 2016 год поселок подвергал‑ рена, что он создает заразительную позитивную энергию. концы с концами. В 55 лет Алла купила ся обстрелам, она помогала местным вла‑ корову, научилась ее доить и продавала стям предоставить безопасные укрытия «Если люди работают вместе [как община], они могут добиться молоко, чтобы выжить. для людей. перемен».

46 47  Лицо конфликта История 12 Имя: Дженнифер Должность: Наблюдательница СММ ОБСЕ Местонахождение: Донецк

Дженнифер Лангле́, которая работает наблюдательницей в Донецке, — очень многогранная личность. Она — выпускница Гарварда и Оксфорда, правозащитница с опытом работы в самых разных местах, среди кото‑ рых, например, Гамбия и Непал. А если вы пообщаетесь с ней час хотя бы часок, то обязательно заметите, что она одинаково хорошая слуша‑ тельница и рассказчица.

«Я люблю общаться с людьми, это помогает мне увидеть конфликт их глазами, — рассказывает она. — Мне нравится собирать их истории, ко‑ торые, пожалуй, могут быстрее задеть человеческие сердца, чем сухие отчеты».

Иногда слушать и перечитывать эти истории довольно болезненно. Дженнифер вспоминает, как она была старшей патруля в Киевском рай‑ оне Донецка, и они встретились с женщиной 60–69 лет, чей дом был разрушен во время боев за расположенный неподалеку аэропорт. Ни она, ни ее муж не ездят через линию соприкосновения за пенсией, по‑ скольку такое путешествие съедает практически ее половину. Поэтому они вынуждены выживать на крохи помощи от благотворительных и других организаций. «И эта история вовсе не уникальна, — объясняет Дженнифер. — Расходы огромны по сравнению с тем, что они могут по‑ лучить, и людям пенсионного возраста в основном не хватает сил для этого иногда изнурительного путешествия».

48 49 После трех лет работы на линии сопри‑ Однако цель Дженнифер не в том, что‑ косновения, в эпицентре конфликта, по‑ бы кого-то шокировать. «Если мы хотим родившего множество часто кардинально покончить с этим конфликтом, мы долж‑ отличающихся друг от друга точек зрения, ны слушать друг друга, — утверждает Дженнифер уверена в одном: «Когда ты она. — Истории, которые мы рассказываем, на самом деле слушаешь людей и прислу‑ непростые и часто душераздирающие, шиваешься к ним, становится очевидным, однако они необходимы для понимания что даже если общая для них территория и содержательного диалога». Имея до‑ теперь разделена, реалии их жизни оди‑ ступ к неподконтрольным правительству наковы», — говорит наблюдательница. районам, которого лишены подавляющее большинство других международных Чтобы проиллюстрировать свое видение, организаций, Дженнифер остро чувствует, Дженнифер приводит историю другой что должна делиться этими историями. пожилой женщины, с которой виделась «Кто будет это делать, если не СММ?», — в Невельском. Она живет всего-то в 15 спрашивает она. километрах к западу от Киевского района Донецка, однако Дженнифер и другим наблюдателям она рассказала, что поля, «КОГДА ТЫ НА САМОМ ДЕЛЕ СЛУШАЕШЬ где проходит линия разграничения, на‑ ЛЮДЕЙ И ПРИСЛУШИВАЕШЬСЯ К НИМ, шпигованы минами, растяжками и нера‑ СТАНОВИТСЯ ОЧЕВИДНЫМ, ЧТО ДАЖЕ зорвавшимися боеприпасами, что делает ЕСЛИ ОБЩАЯ ДЛЯ НИХ ТЕРРИТОРИЯ их опасными или даже непригодными ТЕПЕРЬ РАЗДЕЛЕНА, РЕАЛИИ ИХ ЖИЗНИ для ведения сельского хозяйства. По ее ОДИНАКОВЫ» словам, село медленно вымирает, там осталось лишь около 10% людей, которые Дженнифер прежде всего стремится рас‑ жили до конфликта. Почти всем им уже сказать миру именно истории пожилых за 60, и большинство из них — женщины. людей, а особенно — пожилых женщин, «Это шокирует, — объясняет Дженнифер. — которые живут в местах вроде Киевского С начала 2014 года многие жители умерли района Донецка и Невельского, распо‑ в одиночестве в своих домах, забытые, ложенных на линии соприкосновения. ведь молодые люди бежали от насилия «Лицо этого конфликта — это лицо ста‑ и спровоцированной им экономической ренькой женщины, — говорит она. — И ее разрухи или же просто погибли за годы история должна быть услышана». конфликта».

50 51  Когда стихнет стрельба История 13 Имя: Таисия Должность: Химик-лаборант Местонахождение: Ясиноватая

Когда летом 2014 года конфликт впервые коснулся ее родного города, Ясиноватой, 31-летняя Таисия думала, что он закончится через несколь‑ ко дней. Прошло более 5 лет, а она по-прежнему ждет его завершения.

Однако Таисия не просто ожидает. Она работает химиком-­лаборантом на Донецкой фильтровальной станции (ДФС), жизненно важном объек‑ те гражданской инфраструктуры, расположенном посреди района, где в течении этих лет проходили наиболее интенсивные боевые действия. Огневые позиции размещены в паре сотен метров от ДФС, поэтому и станция, и ее сотрудники, включая Таисию, оказывались в эпицентре перестрелок, в результате которых пули и минометные мины порой попадали непосредственно в сооружения станции. Женщина уже сби‑ лась со счета дней и ночей, которые под обстрелами она провела на рабочем месте. Невзирая на это она никогда не думала собрать вещи и найти другую работу подальше от линии соприкосновения.

Таисия признается, что мама не раз умоляла ее уволиться с рабо‑ ты. Несмотря на слезы провожающей ее на пороге маленькой доч‑ ки, она все-равно едет на работу. Таисия, выпускница Ровненского Национального университета водного хозяйства и природопользова‑ ния, преисполнена чувством долга; она знает, что кто-то должен взять на себя эту ответственность. Она знает, какие потенциально катастро‑ фические гуманитарные последствия могут вызвать продолжительная

52 53 приостановка работы или закрытие станции для нее, ее семьи и сосе‑ дей, а также сотен тысяч других людей, живущих в районах Ясиноватой, Авдеевки и Донецка. Таисия не может допустить, чтобы около 380 000 местных жителей, проживающих преимущественно в городах, остались без питьевой воды, именно поэтому она идет на работу.

Таисия — мать-одиночка; она отнекивается от любого намека или упо‑ минания ее отваги или преданности делу. Вместо этого Таисия обра‑ щает внимание на то, что она — одна из 8 женщин в составе бригады из 10–11 сотрудников, которые дежурят на станции в ночную смену, когда обстрелы обычно усиливаются. Ее альтруизм непроизвольно отражает реальность, которую часто не замечают: в поселках, селах и городах вдоль линии соприкосновения обычные женщины, как Таисия, зачастую как будто героини играют ключевую роль в смягчении последствий конфликта, обеспечивая функционирование жизненно важных граж‑ данских учреждений и объектов гражданской инфраструктуры.

Таисия прекрасно осознает опасность. Пронзительный взгляд ее карих глаз прикован к собеседнику; она рассказывает, как каждый раз коло‑ тится ее сердце, когда зеленый автобус везет ее и других сотрудников на станцию. Она знает, что в близлежащих траншеях оружие наведено и готово к бою, а вокруг поджидают мины и неразорвавшиеся боепри‑ пасы. Таисия помнит инцидент, когда пятеро ее коллег получили ране‑ ния в результате обстрела, под который попал автобус.

Как и многие другие люди, живущие вдоль линии соприкосновения, Таисия очень устала от непрекращающегося конфликта. Несмотря на то, что звуки взрывов стали практически привычным явлением повсед‑ невной жизни, женщина не теряет надежду, что жизнь нормализирует‑ ся, в первую очередь для ее дочки. Таисия хочет, чтобы мир знал о ее реальности. Она хочет, чтобы мир знал, что вдоль линии соприкоснове‑ ния живут и работают люди, которые надеются на мир и ждут того дня, когда наконец стихнет стрельба.

54 55  Дом там, где сердце История 14 Имя: Анна Должность: Старшая ассистентка отдела прессы СММ ОБСЕ Местонахождение: Киев

Анна, старшая ассистентка отдела прессы СММ ОБСЕ, уже привыкла давать разъяснения по разным непростым вопросам и умеет работать с информацией и аргументами. Однако, она не может найти ответ на единственный вопрос, который часто задает ее сын Алексей: «Когда же мы поедем домой?»

Для Анны и ее пятилетнего сына дом, безусловно, там, где сердце. Хотя Алексей и родился в Киеве, после того как Анна переехала с Донбасса в 2014 году, его бабушка и дедушка, тетя и двоюродная сестра оста‑ лись в Горловке и других неподконтрольных правительству районах. Как и сотни тысяч других людей, которых конфликт отрезал от родных и друзей, они вдвоем как можно чаще пересекают линию соприкосно‑ вения. «Мы любим приезжать домой, но каждый раз так же невыносимо больно прощаться», — объясняет Анна.

Каждый раз, когда приходит время отправляться на маршрутке в да‑ лекий путь обратно в Киев, Алексея обнимают бабушка, уроженка зауральского городка, и дедушка, родившийся и выросший в Украине.

56 57  Мальчик свободно переходит с одного «На местном уровне спорт обладает такой языка на другой, так же как и его мама. мощной объединяющей силой и способен Собственно, русский на самом деле был сплотить людей», — делится Анна своими родным языком Анны, но с 12 лет она воспоминаниями об опыте работы с ги‑ училась на украинском, и теперь ей даже гантами украинского футбола. трудно сказать, каким языком она вла‑ деет лучше. Такое «совмещение» дало Переход с футбольной трибуны на линию Анне существенное преимущество. «Я не соприкосновения прошел проще, чем просто выучила два языка, — объясняет ожидалось. Для Анны, которая сейчас наша собеседница. — Я научилась уважать работает с запросами СМИ, выполня‑ других». ет информационно-­просветительскую деятельность и занимается продви‑ Перед тем как присоединиться к СММ, жением имиджа организации, работа Анна работала в пресс-­отделе футболь‑ в СММ стала продолжением карьеры. ного клуба «Шахтер» (Донецк). «Это было Просветительские мероприятия, посвя‑ невероятно интересно, — вспоминает Аня, щенные вопросам минной безопасности, подчеркивая свою работу по поддержке которые она проводила для детей, про‑ реализации Глобальной коммуникацион‑ живающих вдоль линии соприкосновения, ной стратегии УЕФА, где особое внимание и освещение информации о бедствен‑ уделялось борьбе с расизмом и противо‑ ном положении людей, пострадавших от действию другим формам дискримина‑ конфликта, а также о роли наблюдателей ции. Анна также занималась кампанией в снижении уровня напряжения — это ее «Шахтера» «Давай, играй!», в рамках ко‑ скромный вклад в становление толерант‑ торой детям со всей Украины, в частности ного и стабильного общества, и наконец живущим вдоль линии соприкосновения, мира в ее стране. «На вопрос Алексея, предоставляется весь необходимый фут‑ когда мы поедем домой, мне хочется больный инвентарь и доступ к футболь‑ однажды ответить, что это произойдет ным полям, а также поддержка тренеров. скоро», — говорит Анна.

«МЫ ЛЮБИМ ПРИЕЗЖАТЬ ДОМОЙ, НО КАЖДЫЙ РАЗ ТАК ЖЕ НЕВЫНОСИМО БОЛЬНО ПРОЩАТЬСЯ» 58 59  Все дороги ведут в библиотеку История 15 Имя: Галина Должность: Главный библиотекарь Местонахождение: Старогнатовка

Для жителей Старогнатовки, села вблизи линии соприкосновения в Донецкой области, слова Альберта Эйнштейна о том, что единствен‑ ная вещь, которую необходимо абсолютно точно знать — где находится библиотека, — имеют большую долю истины.

Особенно это стало очевидно во время самой тяжелой фазы боевых действий на востоке Украины: тогда село осталось без электричества (то есть не было телевидения, радио и интернета), были приостановле‑ ны предоставление почтовых услуг и доставка газет, отсутствовала телефонная связь, а дороги были перекрыты или по ним было слиш‑ ком опасно передвигаться. Главный библиотекарь Галина Жварницкая сразу поняла, что изоляция и информационный вакуум создают угрозу обострения и без того тяжелой ситуации, и обратилась к любимой би‑ блиотеке, чтобы изменить ситуацию к лучшему.

Она не могла остановить боевые действия или извлечь мины и нера‑ зорвавшиеся боеприпасы, по-прежнему представляющие угрозу для жизни ее соседей. Но она могла помочь им минимизировать риск, что она, собственно, и сделала. Она выделила уголок библиотеки под

60 61  материалы для повышения уровня осве‑ связанной с конфликтом травмы и психо‑ домленности о минной опасности, а так‑ логического стресса до многочисленных же разместила там листовки и брошюры, юридических и административных вопро‑ чтобы помочь людям определить возмож‑ сов. Одна женщина смогла получить па‑ ные угрозы и избежать их. Вместе с дру‑ спорт для своей 16-летней внучки, а дру‑ гими библиотекарями из сел вдоль линии гая смогла помочь своей дочери проехать соприкосновения, а все они сталкивались через линию соприкосновения. с одинаковыми проблемами, она прошла подготовку по повышению уровня осве‑ Во главе с Галиной библиотека за по‑ домленности о минной опасности и ока‑ следние несколько бурных лет оказалась занию первой помощи, что позволило ей якорем для местной общины, которую передать эти знания тем, кто находится она обслуживает. Немало пожилых людей, непосредственно в зоне риска. «Если включая многих вдов, которые в резуль‑ я помогу даже одному человеку избежать тате конфликта были отрезаны от своих ранений из-за мин, то можно сказать, что детей, в значительной мере полагаются я уже сделала хорошую работу» — гово‑ на друзей и соседей. Галина еженедельно рит Галина. устраивает встречи женской группы, где местные женщины могут встречаться, вре‑ В первые дни конфликта, когда реакция мя от времени посещать лекции и всег‑ на углубляющийся гуманитарный кризис да предлагают друг другу моральную часто была несистематической, библи‑ и практическую поддержку. отека также служила информационным пунктом, оказывая жителям поддержу Сидя за своим столом в библиотеке, в получении помощи. Фактически библи‑ Галина больше чем ­кто-либо осознает, что отека еще и служила складом для гума‑ последние 6 лет были тяжелыми. Однако нитарных грузов. она извлекла полезный урок, говоря «мы

«ЕСЛИ Я ПОМОГУ ДАЖЕ ОДНОМУ узнали, что всегда можем положиться Однако потребность в надежной ин‑ друг на друга». «Мы раскрыли доброту ЧЕЛОВЕКУ ИЗБЕЖАТЬ РАНЕНИЙ формации и подготовке вышла далеко людей, столько новых друзей помогают ИЗ-ЗА МИН, ТО МОЖНО за рамки гуманитарных потребностей нам в самые тяжелые дни, что еще боль‑ СКАЗАТЬ, ЧТО Я УЖЕ СДЕЛАЛА и прямых угроз для безопасности. Галина ше обогащает нас в это время,— говорит ХОРОШУЮ РАБОТУ» заполнила пустоту, предлагая посетите‑ она. — Если здесь и есть что-то, о чем зна‑ лям библиотеки информацию, поддержку ют буквально все, то это библиотека». и советы по целому ряду вопросов: от

62 63  Подготовлено отделом прессы и публичной информации СММ ОБСЕ

64 65 66

1  Серед страждань і смутку на лінії зіткнення на сході України є дивовижні жінки, які щодня докладають зусиль, щоб змінити життя на краще. Лідерки місцевих ґромад і спостерігачки СММ ОБСЄ налагоджують взаємини між людьми, привносячи свій часом непомітний, проте практичний і суттєвий внесок у справу розбудови сталого миру. Ознайомтеся з їхніми історіями про стійкість і надію. 2 1 Вступне слово Голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні На цих сторінках викладено добірку вражаючих історій незвичайних жінок, які живуть і працюють уздовж лінії зіткнення на сході України, а також спостерігачок, які здійснюють там моніторинг і звітують про ситуацію.

Історії, розказані на цих сторінках, cвідчать про те, що на сході України, так само як і деінде, є багато людей, особливо жінок на рівні громади, які віддані принци- пам інклюзивного підходу до врегулювання конфліктів і застосовують його на практиці. Там ми бачимо, що жін- ки — основа громадянського суспільства; вони долають бар’єр, зберігають і будують зв’язки, і що найважливі- ше — відновлюють їх. Жінки на лінії зіткнення, про яких йдеться на цих сторінках, — цілеспрямовані та зосере- джені, в першу чергу, на вирішенні проблем, що створені не ними.

Серед розповідей про жінок у цій книзі є історії спо- стерігачок СММ. Щодня вони привносять відданість, співпереживання, невтомність і цілеспрямованість у свою роботу. Здійснюючи` моніторинг на лінії зітк- нення та звітуючи про ситуацію, вони допомагають донести голоси тієї частини суспільства, які слід почути. Сподіваюся, що ця книга — частина ширшої, інклюзивні- шої дискусії, і, зрештою, інклюзивного, тривалого миру.  Радіючи щасливим моментам Історія 1 Ім'я: Ольга Посада: Доктор Місцезнаходження: Красногорівка

Ольга Черемних ніколи навіть не задумувалася над тим, щоб поїхати з Красногорівки — містечка, розташованого поблизу лінії зіткнення на сході України. Як лікарка, яка спеціалізується на лікуванні ВІЛ/СНІДу в місцевій лікарні, вона рішуче налаштована, щоб її ВІЛ‑позитивні паці‑ єнти, яких чотири роки конфлікту виснажили як економічно, так і емо‑ ційно, не переривали антиретровірусну терапію.

Ольга вже досягла пенсійного віку, втім продовжує працювати. «Було б нерозумно сидіти вдома», — пояснює вона спостерігачам СММ ОБСЄ, хоча б через те, що вона хвилюється за своїх пацієнтів, яким не виста‑ чить коштів навіть для поїздок до найближчої лікарні в Кураховому. Більшість із них, за її словами, безробітні і не мають навіть 40 гривень (приблизно 1,25 євро) на дорогу в обидва боки.

У лікарні та в місцевій громаді Ольгу всі вважають незамінною опорою самого суспільства. Одначе, збоку цього майже непомітно. Практично непомітні для зовнішнього світу вона і тисячі інших жінок, які не зважа‑ ють на насильство, що триває щодня, і роблять все, щоби школи, лікарні та інші центри допомоги продовжували працювати. Залишаючись поза увагою медійників, ці жінки працюють на благо їхніх родин заради того, щоб життя тривало навіть у найскладніших умовах. Їхні зусилля — це внесок у настільки необхідну соціальну згуртованість. У лікарні, де пра‑ цює Ольга, 50 із 55 лікарів та усі медсестри (а їх там 121) — це жінки.

4 5 Такі цифри є типовими, що також вказує Ольга розповіла спостерігачам на те, яку відповідальність внаслідок кон‑ СММ ОБСЄ, що конфлікт негативно впли‑ флікту покладено на плечі жінок уздовж ває на боротьбу з ВІЛ/СНІДом в Україні. всієї лінії зіткнення. Багато хто з них За її словами, небезпечні способи ви‑ працює в надзвичайно складних умовах. живання часто погіршують проблему. У 2014 і 2015 роках, коли Красногорівка Частими є випадки, коли лікування відкла‑ регулярно потрапляла під обстріли, Ольга дають, оскільки з огляду на конфлікт зі своїми колегами місяцями працювали виникають нові пріоритети, а доступ до без електрики, опалення і води: вони були відповідних служб і лікування є пробле‑ змушені лікувати пацієнтів при свічках матичним через те, що з міркувань безпе‑ і прати медичний одяг у дощовій воді. ки з’являються певні обмеження.

Відтоді рівень насильства зменшився, Нині, коли рівень бойової активності проте місто та, зокрема, лікарня досі пе‑ знизився, її занепокоєння стосуються ребувають у зоні ураження артилерії і мі‑ більше довготривалого впливу конфлікту нометів, які вже давно повинні були бути на стан здоров’я. Люди, які живуть на лінії відведені. Важке озброєння становить по‑ зіткнення, з усіх сил намагаються вижи‑ стійну загрозу, і Ольга не з чуток знає про ти. «Складні соціально-­економічні умови, це, адже під час обстрілу загинув її єдиний ймовірно, знизять очікувану тривалість син. Хоча відчуття втрати і небезпеки життя ВІЛ‑позитивних пацієнтів, які біль‑ ніколи не зникає, вона зі своїми колега‑ ше за всіх потребують належного харчу‑ ми, попри все, підтримують позитивний вання, чистої води і вільного від стресу настрій, радіючи щасливим моментам, які середовища», — стверджує жінка. їм дарує життя в лікарні. «Попри морок, яким оповите наше життя внаслідок кон‑ Попри все, Ольга залишається оптиміст‑ «ПОПРИ МОРОК, ЯКИМ флікту, моє серце однаково сповнюється кою. Вона лише шкодує, що розташований ОПОВИТЕ НАШЕ ЖИТТЯ невимовною радістю, коли ВІЛ‑позитивна неподалік Донецьк є таким недоступ‑ жінка народжує ВІЛ‑негативну дитину», — ним. «Я б хотіла знову побачити троянди ВНАСЛІДОК КОНФЛІКТУ, каже Ольга. Донецька», — каже Ольга, із приємною МОЄ СЕРЦЕ ОДНАКОВО тугою згадуючи парк Щербакова і буль‑ СПОВНЮЄТЬСЯ вар Пушкіна. НЕВИМОВНОЮ РАДІСТЮ, КОЛИ ВІЛ-ПОЗИТИВНА ЖІНКА НАРОДЖУЄ ВІЛ- НЕГАТИВНУ ДИТИНУ»

6 7  Спостерігач: 10 років служби Історія 2 Ім'я: Тінатін Посада: Керівниця патрульного центру Місцезнаходження: Кадіївка

Луганський патрульний центр СММ ОБСЄ. За столом у залі для зібрань, де зазвичай проводяться оперативні брифінги та презентації, поряд із тортом стоїть Тінатін Бежанішвілі. Виконуючи обов’язки керівниці па‑ трульного центру, а також маючи досвід управління патрульною групою на передовій патрульній базі в Кадіївці, вона завжди знала, як реагува‑ ти у тій чи іншій ситуації. Але зараз, перед своїми усміхненими колегами, які зібралися, щоб відсвяткувати та вшанувати її 10 років служби в ОБСЄ, вона не знала, що сказати.

Родом із Кахетії, виноробного регіону Грузії, Тінатін спочатку працю‑ вала у громадській організації, що займалася питаннями чеченських біженців у Панкіській ущелині, а пізніше у місії ОБСЄ у Грузії працювала над розбудовою інституційної спроможності правоохоронних органів. Згодом вона приєдналась до місії ОБСЄ в Косово, зосередивши свої зусилля на розвитку системи спільної охорони громадського порядку.

8 9 Приїхавши до України у серпні 2016 року, для понад 10 000 осіб. «Перебування фактом інциденту. «У нас був ряд першочергових завдань, — пояснює вона одразу опинилась на лінії зіткнен‑ в самому серці конфлікту, що приніс стіль‑ вона. — Основним із яких було забезпечити захист і безпеку наших колег ня, очоливши групу з 36 співробітників, ки болю та страждань, може бути вкрай і друзів. Особисто для мене надзвичайно важливим було повернути тіло зокрема 26 спостерігачів, на передовій важким. Але інколи, допомагаючи реаль‑ Джо. Це було важливим для нас, його друзів, але особливу вагу це мало патрульній базі в Кадіївці. ним людям, нам вдається реально змінити для його сім’ї», — додала вона. ситуацію на краще», — пояснює вона. Тут вона побачила конфлікт зблизька і на Загалом Тінатін провела в Україні понад три роки, зокрема в Луганську, собі відчула його сповна. Щодня відправ‑ Проте дуже скоро Тінатін та її команді до‑ де вже після цього трагічного інциденту вона була заступницею керів‑ ляючись у патрулювання вздовж лінії велося особисто відчути біль, що безпосе‑ ника патрульного центру. Тут у луганському патрульному центрі вона зіткнення, вона та її колеги стикалися редньо торкнувся їх усіх. 23-го квітня 2017 щоденно контролює процес патрулювання уздовж лінії зіткнення та з бойовими діями та їхніми наслідками року (день, що назавжди залишиться в її в інших напрямках, а також керує роботою понад 100 спостерігачів. «На для цивільного населення. «Коли ба‑ пам’яті та який, як вона сподівається, ніко‑ мені лежить величезна відповідальність, коли я відряджаю команду на чиш, як страждають люди, наприклад, як ли не повториться) у Тінатін був вихідний. патрулювання. Їхній захист і безпека — це пріоритет № 1», — каже Тінатін. у Золотому, просто хочеш допомогти», — Її розбудив телефонний дзвінок. Вона каже вона. почула найгірше, що можна було уявити. І ось зараз, перед своїми колегами, які зібралися, щоб відсвяткувати Один із патрулів, що рано-вранці виїхав та згадати її 10 років служби в ОБСЄ, Тінатін нарешті віднайшла слова, І вона таки допомагала. Регулярно із бази, підірвався, а медик Джозеф Стоун, котрих раніше не могла підібрати. «Під час цього конфлікту, як і під час відправляючись із передової патруль‑ який був у цьому патрулі, загинув. Двоє інших, у нас були погані дні, що, як ми всі сподіваємось, ніколи не повто‑ ної бази у дзеркальні патрулі, вона та її інших співробітників СММ зазнали пора‑ ряться, — каже вона. — Але разом із тим було чимало хороших моментів, невелика згуртована команда забезпечу‑ нень. «На шок і сльози часу не було,— зга‑ коли ми, співробітники ОБСЄ, реально змінювали ситуацію на краще». вали моніторингове покриття з обох боків дує вона. — Я була відповідальною і мала лінії зіткнення. Це дозволило інженерам належним чином зреагувати». та робітникам потрапити до районів, де «ПЕРЕБУВАННЯ розташовані життєво важливі об’єкти ци‑ У рамках оперативного реагування за В САМОМУ СЕРЦІ вільної інфраструктури, які потребували координації з колегами з Луганська, КОНФЛІКТУ, ЩО негайного ремонту або технічного обслу‑ Сєвєродонецька та Києва було негай‑ ПРИНІС СТІЛЬКИ говування. Одного разу, працюючи разом но надано медичну допомогу, а члени із колегами з передової патрульної бази патруля були евакуйовані. Тіло Джо та БОЛЮ ТА СТРАЖДАНЬ, в Попасній, вони здійснювали моніторинг зруйнований автомобіль були доправлені МОЖЕ БУТИ ВКРАЙ та сприяли проведенню ремонтних робіт, до підконтрольних урядові районів, що ВАЖКИМ. АЛЕ ІНКОЛИ, що дало змогу відновити водопостачання дозволило розпочати розслідування за ДОПОМАГАЮЧИ РЕАЛЬНИМ ЛЮДЯМ, НАМ ВДАЄТЬСЯ РЕАЛЬНО ЗМІНИТИ СИТУАЦІЮ НА КРАЩЕ» 10 11  Надія у чашці Історія 3 Ім'я: Наталія Посада: Підпріємниця Місцезнаходження: Березове

Найзвичайнісінький лоток — кілька дошок, накритих аквамариновою скатертиною з білими квітами, на якому покупців чекають сосиски, коп‑ чена свинина, мед, фрукти та чашки теплої кави.

Хоч який простий із вигляду, але лоток Наталії вкрай важливий для тисяч людей, які прямують через Березове, невеликий населений пункт у підконтрольних урядові районах Донецької області поблизу лінії зіткнення. Для людей, які очікують на перетин лінії зіткнення або вже провели в черзі чимало годин, саме Наталія та інші місцеві мешканці готують дуже потрібні під час часто виснажливої подорожі їжу та напої.

Її невелика справа дозволяє забезпечувати немолодих батьків, трьох дітей і двох племінників у значно постраждалому від конфлікту населе‑ ному пункті, який опинився під перехресним вогнем. Але це не уні‑ кальний випадок. 42-річна жінка — одна з багатьох переважно жінок-­ підприємниць у цьому районі, які, зважаючи на конфлікт тривалістю понад 5 років і, надто, на спричинений ним економічний хаос, знайшли нішу та намагаються задовольнити потребу в усьому необхідному: від закусок і до ночівлі. «Ми отримали чимало допомоги, однак зрештою люди у цій громаді самостійно стають на ноги, — розповідає Наталія спостерігачу СММ. — Стійкість перед труднощами не є чимось новим для місцевих мешканців».

12 13 Наталія описує деякі труднощі, з якими доводиться стикатися їй та місцевій громаді. Вона розповіла, що конфлікт призвів до закриття місцевої свиноферми, внас‑ лідок чого вона втратила роботу. «Планується закрити місцевий дитячий садок, а також пункт швидкої допо‑ моги, а найближча лікарня розташована за 30 кіломе‑ трів, — каже вона за своїм лотком, коли випала вільна від роботи хвилинка. — Це важко».

Ззовні, як свідчення складності ситуації, вишиковуються понад десяток автобусів і мікроавтобусів для перевезен‑ ня пасажирів. Ще тисячі людей, серед яких багато літніх, ідуть пішки. Вони несуть поліетиленові пакети та тягнуть кравчучки повз червоно-білі знаки, що попереджають про наявність мін та невибухлих боєприпасів. Реальна небезпека чатує на тисячі людей, які щодня проходять через пункти пропуску вздовж щільно замінованої лінії зіткнення, де, наприклад, у лютому в сусідній Оленівці загинули двоє, а одного було поранено, коли їхній авто‑ мобіль наїхав на, ймовірно, протитанкову міну.

Тим 200–300 людям, які зупиняються біля її лотка упро‑ довж дня, Наталія пропонує дещо безцінне, більше ніж «МИ ОТРИМАЛИ ЧИМАЛО просто продукти на її саморобному прилавку. ДОПОМОГИ, ОДНАК ЗРЕШТОЮ ЛЮДИ У ЦІЙ ГРОМАДІ Якщо ж покупець запитує, коли закінчиться конфлікт, у неї вже є готова відповідь. САМОСТІЙНО СТАЮТЬ НА НОГИ, СТІЙКІСТЬ ПЕРЕД ТРУДНОЩАМИ «Скоро… Він повинен завершитися скоро», — відповідає НЕ Є ЧИМОСЬ НОВИМ ДЛЯ вона, сповнена надією. МІСЦЕВИХ МЕШКАНЦІВ»

14 15  Маленькі кроки у правильному напрямку Історія 4 Ім'я: Рут Посада: Спостерігачка СММ ОБСЄ Місцезнаходження: Світлодарськ

Рут Ні Гласейн, спостерігачка СММ ОБСЄ з Ірландії, досі іноді задаєть‑ ся питанням, як вона, не маючи поліцейської або військової освіти, чи досвіду роботи в силових структурах, опинилася на лінії зіткнення на сході України.

На перший погляд, здавалося, що СММ ОБСЄ, з усіма її броньованими автомобілями, бронежилетами та великою кількістю заходів безпеки, це не найкраще місце для правозахисниці, яка роками працювала над цивільними ініціативами в Камбоджі, виступаючи за мир і соціальну справедливість, а також відстоюючи та захищаючи права людини, сво‑ боду зібрань і свободу слова. «Я не була впевненою, чи підійде це мені, але з того моменту, як я приїхала до України, я знала, що опинилася в потрібному місці в потрібний час», — пояснює Рут.

Нині, перебуваючи на семиденній ротації на передовій патрульній базі СММ у Світлодарську, в одному з районів з найвищою бойовою актив‑ ністю уздовж лінії зіткнення, Рут дійсно проводить більшу частину свого часу у бронежилеті і шоломі, здійснюючи моніторинг і повідомляючи про порушення режиму припинення вогню. «У більшості випадків нічне небо тут осяяне трасуючими снарядами, а горизонт миготить від арти‑ лерійських і мінометних обстрілів», — говорить вона.

16 17 Під час своєї роботи в денний час Рут фіксує наслідки цього конфлік‑ ту та підраховує людські втрати. Вона наводить нещодавній приклад, коли в сусідньому Новолуганському чоловік був поранений осколками 122-мм мінометної міни, що зрівняла з землею його будинок. «Цей чоло‑ вік є однією з нещодавніх жертв серед цивільного населення у списку, що дедалі збільшується», — каже вона, маючи на увазі орієнтовно 13 000 загиблих і приблизно 30 000 поранених внаслідок невпинних бойових дій, що підірвали безпеку мирних жителів.

Разом із тим, як пояснює Рут, в ОБСЄ застосовується багатосторонній підхід до питань безпеки, і тому, окрім моніторингу часткового дотри‑ мання сторонами Мінських угод, є ще багато всього, що можна зробити. «І це саме те, у чому я можу зарадити»,— говорить вона.

За її словами, найбільше у цьому конфлікті вражає відсутність розлюче‑ ності. «Люди страждають. Ми чуємо і бачимо це щодня, — каже Рут. — Але це не з серії протистояння сусіда проти сусіда, від цього страждають усі сусіди». Водночас вона попереджає, що тривале насильство може призвести до затягнутого конфлікту і загострення відчуття ворожості: «Повірте мені, я знаю, адже я виросла в Ірландії, всього в декількох кілометрах від кордону».

Рут каже, що суворі уроки, здобуті на своїй батьківщині, і засоби право‑ вого захисту, що застосовувалися на іншому кінці світу, зокрема зі спри‑ яння діалогу, — це те, що вона найбільше привносить у Світлодарськ та інші міста і селища на сході України. На думку Рут, іноді просто необхід‑ но вислухати людей і дати їм можливість висловитися, особливо коли вони взаємодіють одні з одними, вимагаючи припинити насильство. «Я НЕ БУЛА ВПЕВНЕНОЮ, ЧИ ПІДІЙДЕ ЦЕ МЕНІ, АЛЕ З ТОГО Вона визнає, що це — маленькі кроки, які, тим не менш, ведуть у пра‑ вильному напрямку — подалі від насильства, що триває останні п'ять МОМЕНТУ, ЯК Я ПРИЇХАЛА років. «У мене немає досвіду ведення боротьби в умовах конфліктів, — ДО УКРАЇНИ, Я ЗНАЛА, ЩО каже Рут. — Але я сподіваюся, що завдяки СММ ОБСЄ мій досвід і докла‑ ОПИНИЛАСЯ В ПОТРІБНОМУ дені тут зусилля можуть виявитися корисними для врегулювання цього МІСЦІ В ПОТРІБНИЙ ЧАС» конфлікту».

18 19  Згуртована громада – історія стійкості Історія 5 Ім'я: Анна Посада: Керівниця культурного центру Місцезнаходження: Новомихайлівка

«Кому потрібне мистецтво, коли гримлять постріли?» — запитувала себе Анна Волошина у 2014 році, коли на Донбасі розпочався конфлікт. Невдовзі знайшлася відповідь — усім. Двері очолюваного нею культур‑ ного центру в Новомихайлівці завжди відкриті, тим самим привносячи нове життя у населений пункт із населенням майже у 1500 осіб, розта‑ шоване поблизу лінії зіткнення, на відстані близько 28 км від Донецька.

«Завдяки центру в молоді з’явилася ціль, — розповідає 37-річна мене‑ джерка. — [Вони] завжди вигадують нові ідеї, фестивалі та майстер-­ класи. Ми не стоїмо на місці та ніколи не опускаємо руки».

Мистецькі твори на стінах розповідають про незламність духу та єдність, зігріваючи прохолодне осіннє повітря у старій бетонній будівлі, бо опа‑ лювальний сезон досі не розпочався. За трагічних умов конфлікту за‑ родився потужний зв’язок, особливо серед молоді. Анна стверджує, що скрізь панує атмосфера чуйності, оскільки юнаки та дівчата навчилися дбати один про одного та брати на себе більше відповідальності. «Коли замолоду тобі довелося падати на підлогу під час обстрілів, то дорослі‑ шаєш швидко», — додає вона.

Коли наша співрозмовниця, яка сама родом із Донецька, у 2014 році пе‑ реїхала до Новомихайлівки, то вона наче повернулась у дитинство. Анні було 10 років, коли її мати, яка керувала Донецьким коледжем культури

20 21 і мистецтв, вирішила змінити насичене міське життя на свіже пові‑ тря та неквапливе життя у сільській місцевості. Сім’я повернулася до Донецька після того, як Анна закінчила навчання. Вона пішла мистець‑ кою стежкою по стопах матері: працювала в Центрі слов’янської куль‑ тури в Донецьку та поринула в насичене життя осередку митців і діячів культури. Вона також була учасницею творчого об’єднання «Зоряна мить». Конфлікт розколов цю творчу родину: деякі з друзів Анни виїхали, а вона повернулася до Новомихайлівки.

Попри пошкодження від обстрілів у 2014 році культурний центр — «Центр естетичного виховання» — продовжував свою роботу в селі. Затим у 2018 році було виділено державні кошти: будівлю відремонту‑ вали і започаткували молодіжний центр «Крок до мрії». Сьогодні у цен‑ трі повно молодих ентузіастів-­волонтерів, які організовують заняття з танців, проводять турніри з настільного тенісу та влаштовують вечори кіно. «Тут раді всім, але ми маємо зміцнювати довіру один до одного. Це справжня взаємодія», — каже Анна.

Задля ефективнішої підтримки громади центр об’єднав зусилля з гума‑ нітарними організаціями та долучився до організації тренінгів із підви‑ щення рівня обізнаності про мінну небезпеку, а також сеансів психоло‑ гічної допомоги.

Для багатьох цей заклад став другим домом, місцем, де вони можуть більше бути собою. «Це — свобода», — каже Анна.

Вона залишається позитивно налаштованою, але коли її запитують, як «КОЛИ ЗАМОЛОДУ ТОБІ конфлікт вплинув саме на її життя, вона затихає, а її очі наповнюються ДОВЕЛОСЯ ПАДАТИ НА сльозами. Озирнувшись навколо і побачивши людей, які зайняті спіль‑ ною справою, вона просто каже: «Втрачаючи щось, ми обов’язково щось ПІДЛОГУ ПІД ЧАС ОБСТРІЛІВ, віднаходимо». ТО ДОРОСЛІШАЄШ ШВИДКО»

22 23  Відновлюючи зв’язки розділених громад Історія 6 Ім'я: Аннетт Посада: Спостерігачка СММ ОБСЄ Місцезнаходження: Станиця Луганська

Аннетт Ґербер не з чуток знає про невимовний біль і виснажливі труд‑ нощі, які доводиться переживати розділеним громадам, адже сама по‑ ходить з такої. Родом із колишньої Німецької Демократичної Республіки, 54-річна спостерігачка СММ добре знає, що таке розділення. «Це не‑ абияк нагадує мені власну історію, оскільки я сама пережила всі ті труд‑ нощі, які вимушені долати сім’ї, щоби підтримувати зв’язок», — пояснює Аннетт, дивлячись на потік людей, які перетинають міст поблизу Станиці Луганської, єдиного контрольного пункту в’їзду–виїзду в Луганській області.

Аннетт працює в СММ із жовтня 2018 року, однак її шлях підтримки громад розпочався понад 20 років тому. Вона працювала в неурядовій організації, що надавала психологічну підтримку біженцям із Боснії та Герцеговини для подолання отриманих травм, а також адміністративну допомогу при переселенні чи репатріації. Упродовж наступних років вона продовжувала роботу в інших місцях на Балканах і Південному Кавказі.

Сьогодні Аннетт більшість часу проводить у патрулях, здійснюючи моніторинг і звітуючи про ситуацію на мості біля Станиці Луганської, що з’єднує громади із підконтрольних і непідконтрольних урядові районів

24 25 Луганської області. Вона вправний водій «СТОРОНИ ДОСЯГЛИ і постійно кермує 5-тонним броньова‑ ним автомобілем у різних місцях уздовж ЗГОДИ ЩОДО 500-кіломерової лінії зіткнення. «Взимку РОЗМІНУВАННЯ ТА особливо складно, — пояснює Аннетт. — ВІДНОВЛЕННЯ МОСТУ, Окрім того, що дороги засніжені та вкриті ПОЧАВ КУРСУВАТИ ожеледицею, вони ще й часто проходять МАРШРУТНИЙ поблизу мінних полів, тому коли керуєш АВТОБУС, ЩОБ автомобілем, чітко розумієш, що помилки ПОЛЕГШИТИ можуть бути фатальними». ПОДОЛАННЯ НЕМАЛОЇ Робота Аннетт зосереджена на Станиці ВІДСТАНІ ЛІТНІМИ Луганські відтоді, як у червні 2019 року ЛЮДЬМИ. ЛЮДИ ДОСІ розпочалося розведення сил і засобів. НЕ ПОЧУВАЮТЬСЯ Перетин зруйнованого у 2014 році мосту В БЕЗПЕЦІ, ОДНАК потребує чимало часу та є вкрай важли‑ ВОНИ ЗБЕРІГАЮТЬ вим для людей, які намагаються отримати НАДІЮ. ДЛЯ МЕНЕ доступ до товарів першої необхідності та соціальних послуг, як от охорона здо‑ ЗА ЧЕСТЬ МАТИ ров’я та пенсії. Хоча це стосується всіх, НАГОДУ ВИСЛУХАТИ страждання людей поважного віку для ЇХ І ПОСПІЛКУВАТИСЯ неї найболючіші. Згідно з дослідженнями З НИМИ» приблизно 30% з-поміж 4,4 мільйона осіб, які постраждали від конфлікту в Україні, Десятиліття досвіду навчили Аннетт, це люди віком понад 60 років. «Якось що будь-який прогрес має значення. я бачила літню пару, яка перетинала міст. «Сторони досягли згоди щодо розміну‑ Перейшовши через зруйновану частину вання та відновлення мосту, почав курсу‑ мосту, чоловік упав і помер від серце‑ вати маршрутний автобус, щоб полегшити вого нападу, — згадує Аннетт. — Йому подолання немалої відстані літніми людь‑ було майже стільки ж років, як і моєму ми. Люди досі не почуваються в безпеці, батькові. Мені важко навіть уявити, щоб однак вони зберігають надію. Для мене за хтось із моєї родини зіткнувся з такими честь мати нагоду вислухати їх і поспілку‑ труднощами». ватися з ними»,— каже Аннетт.

26 27  Уроки сміливості Історія 7 Ім'я: Галина Посада: Активістка НДО Місцезнаходження: Селідове

Оглядаючись на своє життя під час розмови зі спосте‑ рігачами СММ у благодійній крамниці секонд-­­хенду в Селідовому Донецької області, Галина майже не сумні‑ вається, що саме тут її місце.

Галина народилася в розпал Другої світової війни, яка забрала життя мільйонів, серед них і життя її батька, який так ніколи і не повернувся, залишивши її з матір’ю сам на сам із зазвичай озлобленим і травмованим суспільством. Дитинство у післявоєнних злиднях, які ще важче було пережити в неповній сім’ї, зародило в дівчині нестримне бажання боротися з несправедливістю та допомагати постраждалим.

Галина стала викладачем історії та філософії в Селідовському технікумі, але саме її життєва доля й історія її родини визначили її вибір на все життя. «У житті треба обрати, якою стежкою йти, — каже вона. — Стежкою насильства або миру». Вона обрала останню.

28 29 Наприкінці 80-х років Галину призначили очільницею осередку Союзу жінок України в Селідовому, і вже понад 30 років вона бере активну участь у житті громади, борючись з усіма проявами насильства та допомагаючи тим, хто постраждав від нього. Серед її досягнень — ство‑ рення кризового центру для жінок, публікація різних статей на тему «Діти війни» для людей її покоління, які втратили одного чи обох батьків під час бойових дій. Їй самій не довелось побачити свого батька, але він завжди був із нею подумки, особливо коли у 80-х її сина від‑ правили на війну до Афганістану. «Ми хочемо, щоб діти більше не гинули», — каже вона команді СММ.

Звісно, що Галина та її коліжанки, які входять до Союзу жінок, не могли залишитися осторонь цього конфлік‑ ту. Вони надають гуманітарну допомогу, а саме: одяг та іграшки тим, хто був змушений переїхати внаслідок бойових дій ближче до лінії зіткнення. Чудово розуміючи емоційний і психологічний тягар конфлікту, вони також намагалися дати вихід переживанням людей та органі‑ зували видавництво збірки поезії місцевих авторів.

За її викладацьку кар’єру Галина випустила багатьох учнів, але саме її уроки поза стінами технікуму найбільше згадуються з теплом, надихаючи та мотивуючи нове по‑ коління в Селідовому займати активну життєву позицію, радше ніж бути пасивними. «Пам’ятаю, як вона у мене викладала, але виявилось, що вона стала моєю вчитель‑ кою на все життя,— ділиться зі спостерігачами колишня учениця, а зараз соціальна активістка. — Вона навчила мене бути сміливою». «У ЖИТТІ ТРЕБА ОБРАТИ, ЯКОЮ СТЕЖКОЮ ЙТИ. СТЕЖКОЮ НАСИЛЬСТВА АБО МИРУ» 30 31  Коли добре слово має значення Історія 8 Ім'я: С’юзен Посада: Керівниця патрульної групи Місцезнаходження: Донецьк

Виконуючи обов’язки керівниці патрульної групи, С’юзен Франк відповідально ставиться до своєї роботи. Вирушаючи до лінії зіткнення з командою, що складається з 4–6 співробітників СММ, вона не покладається на щасливий випадок, ретельно все вивчає, щоб врахувати усі непередбачувані обставин, особливо ті, що стосуються безпеки та добробуту групи. «Я проводжу інструктаж патруля за своїм контрольним списком, — пояснює С’юзен, ставлячи позначку напроти останнього пункту в списку, — пересвідчуюсь, що кожен має бронежилет, каску і аптечку першої медичної допомоги. Ситуація може змінитися миттєво, і ми маємо бути готовими діяти відповідним чином».

С’юзен, яка має 30-річний досвід служби на посаді офіцера поліції Чеширського поліцейського відділку, що на північному заході Англії, це відомо краще за інших. «Вдягаючи форму та йдучи працювати в громаду, ніколи не знаєш, чого очікувати», — каже вона.

32 33  Проблеми, з якими вона стикається в Донецькій області, значно відрізняються від проблем у графстві Чешир, і безпекові ризики суттєво вищі. Проте С’юзен довіряє своїй підготовці та інстинктам, набутим

«ВДЯГАЮЧИ ФОРМУ упродовж попередньої служби, що дозволяють їй залишатись у безпеці та виконувати поточну роботу. «Незалежно від того, якими питаннями ТА ЙДУЧИ ПРАЦЮВАТИ ми займаємось, — від жертв серед цивільного населення, відключень В ГРОМАДУ, НІКОЛИ НЕ газу та води, до верифікації відведення зброї та техніки, — ми маємо ЗНАЄШ, ЧОГО ОЧІКУВАТИ» правильно фіксувати факти, — пояснює С’юзен. — Інформація, яку ми збираємо, включається до звітів і використовується державами-­ учасницями ОБСЄ та іншими зацікавленими сторонами».

Така робота не є новою для С’юзен, яка раніше проходила службу в закордонних місіях у Боснії, Грузії та Афганістані в якості діючого офіцера поліції. «Я отримую задоволення від роботи в міжнародному колективі, від співпраці з носіями нових мов та культур, зокрема я особливо ціную можливість навчатися і бути членом надзвичайно різноманітної команди, — пояснює вона. — Кожен, хто працює в СММ, використовує найкраще зі свого власного досвіду, що робить Місію стійкою і ефективною, особливо за несприятливих обставин».

За два роки, проведені в Донецьку, в умовах конфлікту, що триває, С’юзен довелося стикатися з важкими ситуаціями. «Інколи обставини тут можуть бути досить непередбачуваними, — пояснює С’юзен. — Все залежить від людини, але інколи жінка-­спостерігач може по-іншому підійти до спілкування і краще розрядити напружену ситуацію».

З огляду на те, що конфлікт триває вже шість років, звичайно є багато розлючених і наляканих людей, які зривають на ній своє розчарування. Вона згадує зустріч у маленькому селі з жінкою, яка потерпала від систематичних обстрілів протягом кількох років. «Незважаючи на те, що на початку нашої розмови вона була дуже сердита й засмучена, я помітила, що після розмови зі мною її настрій змінився, — згадує С’юзен. — Я думаю, що їй необхідно було висловити свої роздратування та злість, їй потрібно було, щоб хтось просто вислухав її та проявив співчуття. Іноді звичайне добре слово може змінити ситуацію на краще».

34 35  Едемський сад у Станиці Луганській Історія 9 Ім'я: Євгенія Посада: Гінекологиня Місцезнаходження: Станиця Луганська

На долю Євгенії, яка працює гінекологом у лікарні у Станиці Луганській, за її безмаль 70 років випало більш ніж достатньо болещів та радощів, а надто впродовж останніх п’яти років.

Через бойові дії багато людей були змушені залишити свої домівки, проте багато хто залишився у селищі, покладаючись на Євгенію і на ту вкрай важливу медичну допомогу, яку вона та інші надають у лікарні.

Коли нещодавно спостерігачі СММ ОБСЄ навідалися до неї, вона згадувала про пологове відділення (наразі закрите), де вона та п’ятеро інших лікарів не лише рятували, але й допомагали народитися новим життям. «Моє серце колись переповнювала радість, — каже вона, — коли я бачила здорових матерів і їхніх новонароджених немовлят».

Чимало змінилося, відколи через інтенсивні бойові дії на самому початку конфлікту пологове відділення закрили. Коли обстріли та вибухи гриміли зовсім поряд, породіллі боялися залишатися в лікарні на ніч, а деякі лікарі навіть звільнилися.

36 37 Оскільки на лікарні Луганська, до якого мінами, невибухлими боєприпасами та лише 16 кілометрів, породіллі більше не невпинними бойовими зіткненнями, їй, можуть покладатися, бо поїздка туди як і тисячам інших, часто літніх, людей, пов’язана з тривалими процедурами доводиться перетинати зруйнований міст проходження блокпостів і небезпекою у Станиці Луганській — єдиний офіційний через близькість лінії зіткнення, пункт пропуску в усій Луганській області. найближче пологове відділення тепер Регулярна робота в поєднанні з любов’ю

«ІЗ МИРОМ ПРИЙДУТЬ ЗДОРОВ’Я ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ УСІХ МАТЕРІВ, А В МОЄМУ ЕДЕМСЬКОМУ САДУ ЗНОВУ ЗАЦВІТУТЬ КВІТИ»

розташоване приблизно за 70 кілометрів до городництва дозволяють Євгенії на північ, у Біловодську, куди можна зберегти внутрішню духовну чистоту. «Мій доїхати лише по горбкуватій труській Едемський сад — це лише 18 соток», — дорозі. «Ця ситуація дуже непокоїть каже вона про свій город, де вирощує тих жінок, у яких виникають серйозні овочі та квіти. ускладнення під час вагітності і пологів, — пояснює Євгенія. — А через те, що конфлікт У цьому коловороті життя під тягарем спричиняє неабиякий стрес, не дивно, що болючої реальності сьогодення Євгенія такі випадки не рідкість». випромінює оптимізм і надію. Приклад Євгенії надихнув її онуку, вже майже Як і сотні тисяч інших людей уздовж випускницю, стати гінекологом. Вона всієї лінії зіткнення на сході України, має надію, що одного дня пологове Євгенія не захищена від стресу, під відділення знову відкриють і нові життя щоденним впливом якого вона живе починатимуть свій шлях в умовах миру і працює в охопленому конфліктом та безпеки. «Із миром прийдуть здоров’я регіоні. Якщо вона хоче відвідати та благополуччя усіх матерів, — каже друзів і родичів у сусідньому місті, то вона, — а в моєму Едемському саду знову окрім подолання ризиків, пов’язаних із зацвітуть квіти».

38 39  Маленькими кроками до великих досягнень Історія 10 Ім'я: Діяна Посада: Заступниця керівника патрульного центру Місцезнаходження: Сєвєродонецьк

Друзі кличуть Діяну «рішала» у позитивному значенні цього слова, і це прізвисько їй неабияк пасує. Вміння вирішувати проблеми — одна з найпомітніших особистісних якостей Діяни Манойловіч, яку вона довела до досконалості на службі в боснійській поліції в рідному Сараєво під час конфлікту в 1990-х роках.

«Я мусила цьому навчитися, і, зрештою, це допомагало», — з усмішкою каже 42-річна спостерігачка. Властиві їй від природи організаційні навички виявилися не менш корисними: відколи в серпні 2019 року Діяна приступила до виконання обов’язків заступниці керівника патрульного центру в Сєвєродонецьку, розташованому приблизно за 100 км на північний захід від Луганська, вона координує роботу понад 100 міжнародних спостерігачів та 39 місцевих співробітників СММ, а також здійснює контроль за використанням 61 транспортного засобу. Планування патрулів, складання розкладів, організація змін і техобслуговування автомобілів — і все це одночасно — завдання непросте саме собою, а в умовах нестабільної ситуації вздовж лінії зіткнення воно стає надскладним.

40 41 Однак Діяні не вперше стикатися У 2012 році Діяна повернулася до Щоденні зусилля з координації роботи великої команди — завдання з навантаженнями, які передбачає її своєї роботи в Сараєво, але щось у ній не з простих. Крім того, Діяна часто представляє Місію перед посада. За 20 років служби в поліції як змінилося. міжнародними та громадськими організаціями, а також органами на батьківщині, так і в міжнародних місіях місцевої влади. Команда здійснює спостереження та доповідає про у неї сформувалося розуміння потреби «У тій самій сфері я хотіла зробити більше: політичну й безпекову ситуацію, а також ситуацію з дотриманням прав адаптуватися до мінливого середовища, спостерігати за ситуацією на місцях і мати людини, привертаючи увагу до наявних проблем як всередині своєї де має значення кожна дрібниця. змогу запевнити людей, які постраждали зони відповідальності, так і за її межами. Слушність цього справдилася під час її від конфлікту, що решті світу не байдуже». трирічної служби в Південному Судані. «Не кожен зможе виконати цю роботу, для цього потрібно мати Тому, коли СММ оголосила про набір відповідні якості та навички: самовладання, дипломатичність, відкрите «Це була непроста, але цікава, корисна персоналу, Діяна не мала жодних ставлення до людей, які у багатьох аспектах не такі як ти. Також треба і сповнена значення робота, — згадує сумнівів — у липні 2015 року вона чесно відповісти собі на дуже складне запитання: чи маєш ти ці якості? спостерігачка, яка завершила приєдналася до моніторингової команди Наша присутність тут є визначальною. На місцях ми фіксуємо факти на навчання в центрі післядипломної в Луганську, а через рік перевелася до основі наших спостережень. Ми є неупередженою стороною, що має підготовки поліцейських за напрямком патрульного центру в Сєвєродонецьку. вирішальне значення для розбудови довіри день за днем». «Політологія». — Я отримала задоволення Невдовзі вона ясно зрозуміла масштаб від роботи в міжнародному колективі, від труднощів як пов’язаних із переїздом, так До створення атмосфери довіри ведуть дрібні кроки, які водночас постійної взаємодії з людьми з різних і з емоційним сприйняттям дійсності, але можуть призвести до чималих досягнень, як-от, скажімо, міст у Станиці культур. Для мене це — не проблема, стикатися з ними їй було не вперше. Луганській, де сталося важливе зрушення, що позитивно вплинуло на а радше поштовх для дії». життя тисяч людей. Вона згадує, як під час патрулювання вони заїхали в село, розташоване на Виконання мандата — це наш обов’язок, і ми повинні усвідомлювати, що «У ТІЙ САМІЙ лінії зіткнення. Майже всі жителі виїхали саме цим ми надаємо людям підтримку». СФЕРІ Я ХОТІЛА з села — залишилася лише одна літня ЗРОБИТИ БІЛЬШЕ: жінка. СПОСТЕРІГАТИ ЗА СИТУАЦІЄЮ НА «Попри емоційну виснаженість, вона

МІСЦЯХ І МАТИ ЗМОГУ не хотіла залишати місце, яке для неї завжди було домівкою. Ми зв'язалися ЗАПЕВНИТИ ЛЮДЕЙ, з нею, довго говорили та занотували всі ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ її потреби, щоб передати цю інформацію ВІД КОНФЛІКТУ, гуманітарним організаціям, які могли б ЩО РЕШТІ СВІТУ допомогти. Думаю, що їй стало трохи НЕ БАЙДУЖЕ» менш самотньо».

42 43  У скрутні часи громада — це все Історія 11 Ім'я: Алла Посада: Активістка НДО Місцезнаходження: Булавинське

44 45 Після призначення головою сільради «Ця корова врятувала моє життя»,— зга‑ «Я сама лише маленька людина і не можу вплинути на політику. Проте, у Булавинському, приблизно за 48 км дує наша співрозмовниця. я можу зарадити [своїй громаді]». на північний схід від Донецька, Аллі Григорівні Копуловій вручили ключі Промайнули роки, її доньки-­близнючки У 2016 році «Центр» нарешті зміг відновити свої зустрічі та розпочав ді‑ з печаткою та ввічливо попросили «бра‑ виросли та створили власні сім’ї, ділиться яльність зі збору одягу для мешканців селища, які найбільше постраж‑ тися до роботи». Тоді в 1984 році, жінці Алла Григорівна, із гордістю показуючи дали від конфлікту, адже деякі з них втратили все. було 38 років і все професійне життя свій портрет, який написав онук. вона пропрацювала на місцевій вугільній На думку Алли, для надання підтримки не існує вікових обмежень. Коли шахті, яка була головним роботодавцем У 2001 році Алла зустрілася із представ‑ мешканцю селища з інвалідністю треба було допомогти з важкими та економічною основою життєзабезпе‑ ницею «Ліги ділових жінок» — організації роботами на присадибній ділянці, «Центр» чення у районі. Як членкиня профспілки із офісом у Єнакієвому. Після цієї зустрічі запросив молодь із місцевої школи, щоб до‑ на шахті, Алла усвідомила, що місцева вона вирішила заснувати місцеве відді‑ помогти йому. Взаємодопомога серед грома‑ громада — найголовніше, і після цього лення організації. Ліга ініціювала ремонт ди відіграє ключову роль у роботі «Центру»: «Я САМА ЛИШЕ почала займатися зміцненням відносин старої бібліотеки, яка перетворилась на мешканці допомагають один одному, а саме МАЛЕНЬКА між мешканцями, щоб вони могли підтри‑ церкву та стала основним місцем зустрі‑ скопують грядки для овочів, здійснюють ЛЮДИНА І НЕ мувати один одного у скрутні часи. чей мешканців селища. Незабаром Алла дрібний ремонт, купують продукти, перуть МОЖУ ВПЛИНУТИ заснувала «Центр ініціатив» — громадську речі, а також долучаються іншим шляхами, що НА ПОЛІТИКУ. «Було нелегко: мене ніколи не було вдома, організацію під керівництвом волонтерів. передбачають підтримку друзів і сусідів. я жила на роботі», — розповідає Алла, яка ПРОТЕ, Я МОЖУ народилась 73 роки тому в селищі з насе‑ «Жінки — потужна сила, коли вони працю‑ Зараз члени «Центру» збираються щотижня ЗАРАДИТИ [СВОЇЙ ленням у 3 000 людей. ють разом», — зазначає Алла. Вона також та обговорюють усе: від читання книг до пла‑ ГРОМАДІ]» організувала інші групи, що об’єднують нування допомоги своїм сусідам; єдине, що І такі скрутні часи зрештою настали: колишніх шахтарів з інвалідністю і вете‑ залишається за дверима — політика. упродовж 90-х років мешканці селища ранів Другої світової війни. об’єднували свої зусилля задля вирішен‑ Коли Аллу Григорівну питають про конфлікт і майбутнє, звична усмішка ня питань, які неможна було направити Коли почався конфлікт, діяльність зникає з її обличчя. Вона робить паузу й, одночасно з болем і надією, до місцевої влади. Було важко. Розпад «Центру» було призупинено. Утім Алла вимовляє: «[Одного дня] конфлікт врегулюється, наче розсіяний сонцем Радянського Союзу завдав сильного уда‑ ніколи не припиняла відстоювати свою туман». ру по економіці: подекуди заробітні плати, громаду. Коли з липня 2014 року до 2016 зокрема на шахті, знизились на 80%, року селище потрапляло під обстріли, Тим часом вона зосереджена на роботі «Центру», оскільки впевнена, що і люди, як могли, намагалися звести кінці жінка допомагала місцевим органам вла‑ він створює чіпку позитивну енергію. з кінцями. У 55 років Алла купила корову, ди надати безпечні укриття для людей. навчилася її доїти та продавала молоко, «Якщо люди працюють разом [як громада], вони здатні домогтися змін». аби вижити.

46 47  Обличчя конфлікту Історія 12 Ім'я: Дженніфер Посада: Спостерігачка СММ ОБСЄ Місцезнаходження: Донецьк

Дженніфер Лангле́, яка працює спостерігачкою в Донецьку, — надзвичайно багатогранна особистість. Вона — випускниця Гарварду та Оксфорду, правозахисниця з досвідом роботи в найрізноманітніших місцях, серед яких, наприклад, Гамбія та Непал. Вам вистачить однієї години спілкування з нею, аби достеменно зрозуміти, що вона однаково добре вміє і слухати, і розповідати.

«Я люблю спілкуватися з людьми, це допомагає мені побачити конфлікт їхніми очима, — розповідає вона. — Мені подобається збирати їхні історії, які, мабуть, можуть швидше зворушити людські серця, ніж сухі звіти».

Іноді слухати і перечитувати ці історії досить болісно. Дженніфер пригадує, як вона була старшою патруля в Київському районі Донецька і вони зустрілися з жінкою 6069 років, чий будинок було зруйновано під час боїв за розташований неподалік аеропорт. Ні вона, ні її чоловік не подорожують через лінію зіткнення за пенсією, оскільки така подорож з’їдає майже її половину. Тому вони вимушені виживати на крихти допомоги від благодійних та інших організацій. «І це типова історія, — пояснює Дженніфер. — Витрати неймовірно великі, зважаючи на те, скільки вони можуть зрештою отримати, і людям пенсійного віку здебільшого не стає сил для цієї іноді виснажливої подорожі».

48 49  Після трьох років роботи на лінії За її словами, село повільно вимирає: там зіткнення, в епіцентрі конфлікту, який лишилося всього близько 10% людей, які породив безліч часто діаметрально мешкали до конфлікту. Майже всім вже протилежних точок зору, Дженніфер за 60, і більшість — жінки. «Це шокує, — упевнена в одному: «Коли ти дійсно пояснює Дженніфер. — Від початку 2014 слухаєш і дослухаєшся людей, стає року багато мешканців повмирали на очевидним, що навіть якщо спільна для самоті у своїх будинках, забуті, адже них територія тепер розділена, реалії молоді люди втекли від насильства та їхнього життя однакові», — зазначає спровокованої ним економічної розрухи спостерігачка. або просто загинули за роки конфлікту».

«КОЛИ ТИ ДІЙСНО Проте мета Дженніфер не у тому, щоб СЛУХАЄШ І когось шокувати. «Якщо ми хочемо

ДОСЛУХАЄШСЯ ЛЮДЕЙ, покінчити з цим конфліктом, ми повинні одне одного, — стверджує СТАЄ ОЧЕВИДНИМ, ЩО слухати вона. — Історії, які ми розповідаємо, НАВІТЬ ЯКЩО СПІЛЬНА складні і часто крають серця, проте ДЛЯ НИХ ТЕРИТОРІЯ вони необхідні для розуміння та ТЕПЕР РОЗДІЛЕНА, змістовного діалогу». Маючи доступ до РЕАЛІЇ ЇХНЬОГО непідконтрольних урядові районів, якого ЖИТТЯ ОДНАКОВІ» позбавлені переважна більшість інших міжнародних організацій, Дженніфер Щоб проілюструвати своє бачення, вона гостро відчуває, що повинна ділитися наводить історію іншої жінки похилого цими історіями. «Хто це буде робити, якщо віку, з якою бачилася в Невельському. не СММ?» — запитує вона. Вона живе лише за якихось 15 кілометрів на захід від Київського району Дженніфер перш за все прагне розказати Донецька, однак Дженніфер та іншим світу саме історії людей похилого віку, спостерігачам вона розповіла, що а особливо стареньких жінок, які живуть поля, де пролягає лінія розмежування, у місцях на кшталт Київського району нашпиговані мінами, розтяжками та Донецька і Невельського, що на лінії невибухлими боєприпасами, що робить зіткнення. «Обличчя цього конфлікту — це їх небезпечними чи навіть непридатними обличчя старенької жінки, — каже вона. — для ведення сільського господарства. І її історія повинна бути почута».

50 51  Коли вщухне стрілянина Історія 13 Ім'я: Таїсія Посада: Хімік-лаборант Місцезнаходження: Ясинувата

Коли влітку 2014 року конфлікт вперше торкнувся її рідного міста, Ясинуватої, 31-річна Таїсія подумала, що він скінчиться за кілька днів. Сплинуло понад 5 років, а вона досі чекає його завершення.

Утім Таїсія не лише очікує. Вона працює хіміком-­лаборантом на Донецькій фільтрувальній станції (ДФС), життєво важливому об’єкті цивільної інфраструктури, розташованому посеред району, де протягом цих років відбувались найінтенсивніші бойові дії. Вогневі позиції розміщені за кілька сотень метрів від ДФС, тому і станція, і її співробітники, зокрема Таїсія, опинялися в епіцентрі перестрілок, унаслідок яких кулі та мінометні міни часом влучали безпосередньо в споруди станції. Жінка вже втратила лік дням і ночам, які під обстрілами вона провела на робочому місці. Проте вона ніколи не думала зібрати речі та знайти іншу роботу чимдалі від лінії зіткнення.

Таїсія зізнається, що мама не раз благала її звільнитися з роботи. Попри сльози маленької доньки, яка проводжає її на порозі, вона все одно їде на роботу. Таїсія, випускниця Рівненського Національного університету водного господарства та природокористування, сповнена почуттям обов’язку; вона знає, що хтось має взяти на себе цю відповідальність.

52 53 Вона знає, які потенційно катастрофічні гуманітарні наслідки можуть викликати тривале призупинення роботи або закриття станції для неї, її сім’ї та сусідів, а також сотень тисяч інших людей, які проживають у районах навколо Ясинуватої, Авдіївки та Донецька. Таїсія не може допустити, щоб приблизно 380 000 місцевих мешканців, які переважно живуть у містах, залишилися без питної води, саме тому вона йде на роботу.

Таїсія — мати-одиначка; вона віднікується від будь-якого натяку або згадування її відваги чи відданості справі. Натомість Таїсія привертає увагу до того, що вона — одна з 8 жінок у складі бригади з 10–11 співробітників, які чергують на станції у нічну зміну, коли обстріли зазвичай посилюються. Її альтруїзм мимоволі відображає реальність, яку часто не помічають: у селищах, селах і містах уздовж лінії зіткнення звичайні жінки, як-от Таїсія, нерідко наче героїні відіграють ключову роль у пом'якшенні наслідків конфлікту, забезпечуючи функціонування життєво важливих цивільних установ та об'єктів цивільної інфраструктури.

Таїсія дуже чітко усвідомлює небезпеку. Пронизливий погляд її карих очей прикутий до співрозмовника; вона розповідає, як щоразу калатає її серце, коли зелений автобус везе її та інших співробітників до станції. Вона знає, що в прилеглих траншеях зброя наведена та готова до бою, а навколо чатують міни та невибухлі боєприпаси. Таїсія пам’ятає інцидент, коли п’ятеро її колег зазнали поранень унаслідок обстрілу, під який потрапив автобус.

Як і багато інших людей, які живуть уздовж лінії зіткнення, Таїсія дуже стомилася від нескінченного конфлікту. Попри те, що звуки вибухів стали практично звичним явищем повсякденного життя, жінка не полишає надію на те, що життя нормалізується, насамперед для її доньки. Таїсія хоче, аби світ знав про її реальність. Вона хоче, щоб світ знав, що вздовж лінії зіткнення живуть і працюють люди, які сподіваються на мир і чекають на той день, коли врешті вщухне стрілянина.

54 55  Дім там, де серце Історія 14 Ім'я: Анна Посада: Старша асистентка відділу преси і публічної інформації СММ ОБСЄ Місцезнаходження: Київ

Анна, старша асистентка відділу преси і публічної інформації СММ ОБСЄ, вже звикла давати пояснення щодо непростих питань та вміє працювати з інформацією та аргументами. Втім, вона не знаходить відповіді на єдине доволі часте запитання свого сина Олексія: «Коли ж ми поїдемо додому?»

Для Анни та її п’ятирічного сина дім, безперечно, там, де серце. Хоча Олексій народився у Києві, після того як Анна поїхала з Донбасу в 2014 році, його бабуся з дідусем, тітонька та двоюрідна сестра за‑ лишаються у Горлівці та в інших непідконтрольних урядові районах. Як і сотні тисяч інших людей, яких конфлікт відрізав від рідних і дру‑ зів, вони вдвох якомога частіше перетинають лінію зіткнення. «Ми любимо приїздити додому, але щоразу так само нестерпно боляче прощатися», — пояснює Анна.

56 57  Щоразу, коли їм час відправлятися на і доступ до футбольних майданчиків, а та‑ маршрутці в далеку дорогу до Києва, кож підтримка тренерів. «На місцевому Олексія обіймають бабуся, уродженка за‑ рівні спорт має дуже потужну об’єднуючу уральського містечка, та дідусь, який на‑ силу та здатний єднати людей», — ділиться родився та виріс в Україні. Хлопчик вільно Анна своїми спогадами про досвід роботи переходить з однієї мови на іншу, так само з велетнями українського футболу. як і його мама. Власне, російська була рідною мовою Анни, але з 12 років вона Перехід із футбольної трибуни на лінію навчалася українською і наразі їй навіть зіткнення відбувся легше, ніж очікува‑ важко сказати, якою мовою вона володіє лося. Для Анни, яка наразі працює із краще. Таке «поєднання» дало Анні від‑ запитами від ЗМІ, здійснює інформаційно-­ чутну перевагу. «Я не просто вивчила дві просвітницьку діяльність та займається мови, — пояснює наша співрозмовниця. — просуванням іміджу організації, робо‑ Я навчилася поважати інших». та в СММ стала продовженням кар’єри. Просвітницькі заходи, присвячені питан‑ Перш ніж приєднатися до СММ, Анна пра‑ ням мінної небезпеки, що вона прово‑ цювала у прес-відділі футбольного клубу дила для дітей, які живуть уздовж лінії «Шахтар» (Донецьк). «То було неймовірно зіткнення, та висвітлення інформації про цікаво, — згадує Анна, підкреслюючи зо‑ скрутне становище, в якому опинилися крема свою роботу з підтримки реалізації постраждалі від конфлікту люди, а також Глобальної комунікаційної стратегії УЄФА, про роль спостерігачів у зниженні рівня де особлива увага приділялась бороть‑ напруженості — це її скромний внесок бі з расизмом та протидії іншим формам у становлення толерантного та стабіль‑ дискримінації. Потім Анна займалась кам‑ ного суспільства, та, зрештою, миру в її панією «Шахтаря» «Давай, грай!», в рам‑ країні. «На запитання Олексія, коли ми ках якої дітям з усієї України, зокрема тим, поїдемо додому, я хочу одного дня відпо‑ хто живе уздовж лінії зіткнення, надаєть‑ вісти йому, що це станеться скоро», — каже ся весь необхідний футбольний інвентар Анна.

«МИ ЛЮБИМО ПРИЇЗДИТИ ДОДОМУ, АЛЕ ЩОРАЗУ ТАК САМО НЕСТЕРПНО БОЛЯЧЕ ПРОЩАТИСЯ» 58 59  Усі дороги ведуть до бібліотеки Історія 15 Ім'я: Галина Посада: Головна бібліотекарка Місцезнаходження: Старогнатівка

Для жителів Старогнатівки, села поблизу лінії зіткнення в Донецькій області, слова Альберта Айнштайна про те, що єдине, що потрібно напевно знати — це розташуван‑ ня бібліотеки, — мають велику частку істини.

А надто це було очевидно під час найгіршої фази бойових дій на сході України: тоді село залишилося без електрики (тобто не було телебачення, радіо чи інтернету), надання поштових послуг і доставку газет призупинено, не було телефонного зв’язку, а дороги були перекриті або по них було занадто небезпечно пе‑ ресуватися. Головний бібліотекар Галина Жварницька одразу зрозуміла, що ізоляція та інформаційний вакуум створюють загрозу загострення і без того важкої ситу‑ ації, і звернулася до улюбленої бібліотеки, щоб змінити ситуацію на краще.

60 61  Вона не мала змоги зупинити бойові дії порожнечу, пропонуючи відвідувачам бі‑ або вилучити міни та невибухлі боєприпа‑ бліотеки інформацію, підтримку та поради си, що як і раніше становлять загрозу для з цілої низки питань: від пов'язаної з кон‑ життя її сусідів. Але вона могла допомогти фліктом травми й психологічного стресу їм мінімізувати ризик, що вона, влас‑ до численних юридичних та адміністра‑ не, і зробила. Вона присвятила куточок тивних питань. Одна жінка змогла отри‑ бібліотеки матеріалам для підвищення мати паспорт для своєї 16-річної онуки, рівня обізнаності щодо мінної небезпеки, а інша — посприяти проїзду своєї дочки а також розмістила там листівки та бро‑ через лінію зіткнення. шури, щоб допомогти людям визначити можливі загрози та уникнути їх. Разом З Галиною на чолі, бібліотека за останні з іншими бібліотекарами з сіл уздовж лінії кілька буремних років виявилася якорем зіткнення, а всі вони стикалися з однако‑ для місцевої громади, яку вона обслуго‑ вими проблемами, вона пройшла під‑ вує. Чимало літніх людей, включаючи ба‑ готовку з підвищення рівня обізнаності гатьох вдів, які внаслідок конфлікту були щодо мінної небезпеки та надання першої відрізані від своїх дітей, значною мірою допомоги, що дозволило їй передати ці покладаються на друзів і сусідів. Галина знання тим, хто безпосередньо перебуває щотижня влаштовує зустрічі жіночої групи, у зоні ризику. «Якщо я допоможу навіть де місцеві жінки можуть бачитися, час від одній людині уникнути поранень через часу відвідувати лекції та завжди пропо‑ міни, то я вже зробила хорошу роботу» — нують одна одній моральну й практичну говорить Галина. підтримку.

У перші дні конфлікту, коли реакція на Сидячи за своїм столом у бібліотеці, дедалі глибшу гуманітарну кризу часто Галина більше ніж будь-хто усвідомлює, була несистематичною, бібліотека також що останні 6 років були важкими. Однак «ЯКЩО Я ДОПОМОЖУ НАВІТЬ служила інформаційним пунктом, допо‑ вона здобула цінну науку, говорячи «ми ОДНІЙ ЛЮДИНІ УНИКНУТИ магаючи жителям отримати допомогу. дізналися, що завжди можемо покластися ПОРАНЕНЬ ЧЕРЕЗ МІНИ, ТО Я ВЖЕ Фактично бібліотека ще й слугувала скла‑ один на одного». «Ми розкрили доброту ЗРОБИЛА ХОРОШУ РОБОТУ» дом для гуманітарних вантажів. людей, стільки нових друзів допомагають нам у найважчі дні, що ще більше збага‑ Однак потреба в надійній інформації чує нас у цей час, — говорить вона, — Якщо та підготовці вийшла далеко за рамки тут і є те, про що знають геть усі, то це безпосередніх загроз для безпеки та бібліотека». гуманітарних потреб. Галина заповнила

62 63  Підготовлено відділом преси та публічної інформації СММ ОБСЄ

64 65 66