ODIHR.GAL/43/25/Corr.1* 22 September 2025
Original: ENGLISH
Organization for Security and Co-operation in Europe Office for Democratic Institutions and Human Rights
280/2025
NOTE VERBALE
The OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights (ODIHR) presents its compliments to the Delegations of the OSCE participating States and, in accordance with paragraph 7 of the 1991 Moscow Document, has the honour to herewith transmit the observations of the mission of experts established under the Moscow Mechanism, invoked by 41 OSCE participating States following bilateral consultations with Ukraine, together with a description of action Ukraine has taken or intends to take upon it.
ODIHR avails itself of this opportunity to renew to the Delegations of the OSCE participating States the assurances of its highest consideration.
Warsaw, 22 September 2025
To the Permanent Delegations of the OSCE participating States Vienna
Corr1*) Corrigendum due to change of distribution status, text remains unchanged
Address: ul. Miodowa 10, 00-251 Warsaw, Poland Tel.: +48 22 520 06 00 Website: www.osce.org/odihr E-mail: office@odihr.pl REPORT ON POSSIBLE VIOLATIONS AND ABUSES OF INTERNATIONAL HUMANITARIAN AND HUMAN RIGHTS LAW, WAR CRIMES AND CRIMES AGAINST HUMANITY, RELATED TO THE TREATMENT OF UKRAINIAN POWS BY THE RUSSIAN FEDERATION
by Prof. Hervé Ascensio, Prof. Veronika Bílková and Prof. Mark Klamberg
TABLE OF CONTENTS I. General Observations and Executive Summary ............................................................................................ 1 II. Introduction and Mandate .............................................................................................................................. 3 A. Invocation of the Moscow Mechanism ..................................................................................................... 3 B. Scope of the Mandate ............................................................................................................................... 4 C. Applicable International Legal Standards ................................................................................................. 5 1. OSCE Commitments ............................................................................................................................ 6 2. International Humanitarian law (IHL) ................................................................................................. 6 3. International Human Rights Law (IHRL) ............................................................................................ 7 4. International Criminal Law (ICL) ........................................................................................................ 8 5. Other International Legal Standards .................................................................................................. 10 D. Methodology ........................................................................................................................................... 10 E. Overview of the Factual Situation .......................................................................................................... 12 III. Status of Ukrainian POWs ...................................................................................................................... 13 A. Entitlement to POW Status under IHL ................................................................................................... 13 B. General Disregard of POW Status by the Russian Federation ................................................................ 14 C. Express Denial of POW Status by the Russian Federation ..................................................................... 16 IV. Arbitrary Killings of Ukrainian POWs ................................................................................................... 18 A. Prohibition of Arbitrary Killings under IHL and IHRL .......................................................................... 18 B. Execution of Ukrainian POWs on the Battlefield ................................................................................... 19 C. Arbitrary Killings of Ukrainian POWs in Internment Camps ................................................................. 21 V. Torture and Inhuman Treatment .................................................................................................................. 22 A. Prohibition on Torture Under IHL and IHRL ......................................................................................... 22 B. Widespread and Systematic use of Torture against Ukrainian POWs .................................................... 24 VI. Conditions of Detention of Ukrainian POWs ......................................................................................... 25 A. Beginning of Captivity............................................................................................................................ 26 B. Internment of POWs – Legal Standards ................................................................................................. 27 C. Internment of POWs – Situation of Ukrainian POWs ............................................................................ 27 1. Detention Facilities ............................................................................................................................ 28 2. Treatment of Ukrainian POWs........................................................................................................... 29 D. Conclusions............................................................................................................................................. 30 VII. The Right to a Fair Trial ......................................................................................................................... 30 A. Fair Trial Guarantees under IHL and IHRL ............................................................................................ 31 B. Violations of Fair Trial Guarantees against Ukrainian POWs ................................................................ 31
i VIII. Relations of POWs with the Exterior ...................................................................................................... 33 A. Legal Regulation of Relations of POWs with the Exterior ..................................................................... 34 B. Communication of Ukrainian POWs with their Families ....................................................................... 34 C. Communication of Ukrainian POWs with the ICRC .............................................................................. 35 D. Establishment and Operation of a National Information Bureau ............................................................ 36 IX. Release and Repatriation ........................................................................................................................ 38 A. Legal Regulation of Release and Repatriation of POWs ........................................................................ 38 B. Release and Repatriation of Ukrainian POWs ........................................................................................ 39 X. Olenivka Penal Colony ................................................................................................................................ 43 XI. Accountability for Violations of IHL and IHRL, and Potential War Crimes and Crimes against Humanity 45 A. Responsibility of the Russian Federation................................................................................................ 45 B. Individual Criminal Responsibility ......................................................................................................... 47 C. Remedies and Reparation for Victims .................................................................................................... 48 XII. General Conclusions ............................................................................................................................... 51 XIII. Recommendations................................................................................................................................... 55 A. To the Russian Federation ...................................................................................................................... 55 B. To Ukraine .............................................................................................................................................. 55 C. To Other States and International Organizations .................................................................................... 56
Annex 1: Letter to the Permanent Representative of Ukraine to the International Organizations in Vienna Annex 2: Letter to the Permanent Representative of the Russian Federation to the OSCE Annex 3: Response from the Permanent Representative of Ukraine to the International Organizations in Vienna
ii I. GENERAL OBSERVATIONS AND EXECUTIVE SUMMARY On 24 July 2025, 41 OSCE participating States, after consultation with Ukraine, invoked the Moscow Mechanism under paragraph 8 of the Moscow Document. They requested that the Office for Democratic Institutions and Human Rights (ODIHR) enquire with Ukraine whether it would invite a mission of experts to address the treatment of Ukrainian prisoners of war (POWs) by the Russian Federation. Ukraine established, on 15 August 2025, a mission composed of three experts – Prof. Hervé Ascensio (France), Prof. Veronika Bílková (Czech Republic) and prof. Mark Klamberg (Sweden). The Mission was tasked to investigate the treatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation and to examine possible violations of OSCE commitments, international humanitarian law (IHL) and international human rights law (IHRL), including possible cases of war crimes and crimes against humanity, related to this treatment. Its mandate included collecting, consolidating and analysing information to identify patterns of widespread and systematic torture, ill-treatment and execution of Ukrainian POWs and soldiers hors de combat (out of combat), whether in the territory of the Russian Federation or in the temporarily occupied territories of Ukraine, and providing recommendations for accountability. The Mission faced significant challenges due to the Russian Federation’s lack of transparency and non-cooperation with the Mission. Ukrainian POWs are held across multiple sites in the Russian Federation and the temporarily occupied territories of Ukraine, which remain largely inaccessible. Despite these constraints, estimates indicate that at least 13,500 members of the Ukrainian Armed Forces have been detained since February 2022. Of these, approximately 169 have died in captivity, nearly 6,800 have been released and repatriated, and an estimated 6,300 remain in detention. The Mission found that the Russian Federation systematically denies members of the Ukrainian armed forces hors de combat POWs status, designating them instead as “persons detained for countering the special military operation.” The same designation is used for detained Ukrainian civilians. This blurs the line between POWs and civilian detainees, subjected to different legal regimes under IHL, and opens the door for criminal prosecution of POWs for mere participation in hostilities. Certain groups of detained combatants, i.e., foreign volunteers and members of units deemed “terrorist organizations,” have been specifically stripped of POW status to facilitate criminal proceedings, in breach of IHL rules on combatant immunity. No competent tribunals appear to exist in Russia to determine POW status in cases of doubt, violating Article 5(2) of the Geneva Convention III (GCIII). The Mission documented a high number of arbitrary killings and executions attributable to the Russian Federation, occurring both on the battlefield and in detention. Evidence includes eyewitness accounts, forensic examinations, intercepted communications and audiovisual material. These executions, often following surrender, constitute violations of IHL and war crimes. Public statements by Russian officials declaring that “no quarter will be given” further encourage summary executions and foster impunity. Arbitrary killings in detention (arising from acts or omissions of camp administration, armed groups and state agencies during interrogations) demonstrate a widespread and systematic pattern of violations of IHL and IHRL, and may again amount to war crimes. The Mission has received reliable information indicating that Ukrainian POWs detained by the Russian Federation are subjected to widespread and systematic torture and ill-treatment. These abuses occur throughout the entire captivity process – upon capture, at intake into detention facilities (“welcome beatings”), throughout internment and to coerce confessions. Methods documented include severe beatings with fists, rifle butts, batons and shovels; electric shocks; stress positions; forced exhaustive exercise; dog attacks; mock executions; sexual violence; threats of death, rape or mutilation; forced nudity; prolonged kneeling; and many forms of psychological humiliation. The available evidence suggests that torture and ill-treatment of 1 Ukrainian POWs is a pervasive practice, directed or tolerated by the central authorities of the Russian Federation. Conditions of detention frequently fall below international standards, with overcrowding; unsanitary facilities; inadequate food, water, shelter and medical care; exposure to contagious diseases, and forced labour under unsafe conditions or frequent transfers between facilities. POWs are routinely denied fair trial guarantees, with coerced confessions, denial of effective legal representation, unfair proceedings, and propaganda-driven “sham trials”. Communication with families and access by the International Committee of the Red Cross (ICRC) are severely restricted. The Russian National Information Bureau (NIB) is not fully transparent, limiting the exchange of information about POWs. These conditions constitute systematic violations of GCIII and IHRL, and may amount to war crimes. The Mission also identified irregularities in the release and repatriation of POWs. The Russian Federation initially failed to prioritize seriously sick or wounded POWs, as required under GCIII, and it has neglected to establish mixed medical commissions for their release. POW transfers frequently occur under unsafe, inhumane conditions, sometimes resulting in injury or death, including during air or ground transport. A particularly egregious case is the Olenivka penal colony, where systemic violations occurred, including overcrowding, torture, inadequate food and medical care, and forced labour. In July 2022, an explosion in the barracks killed 53 Ukrainian POWs and injured over 100, mostly from the Azov Battalion. Survivor accounts indicate Russian responsibility for these incidents, reflecting a pattern of neglect and deliberate endangerment of POWs. The Mission concludes that the Russian Federation bears responsibility for serious violations of IHL and IHRL committed against Ukrainians POWs. Under international law, the Russian Federation must prevent, stop and remedy violations committed by its Armed Forces, state organs, and entities under its control. Individual criminal responsibility arises for war crimes and crimes against humanity. Domestic prosecutions in Ukraine, cases under universal jurisdiction in other States, and prosecution by the International Criminal Court (ICC) provide possible avenues for accountability. In view of the extensive documentation of violations against POWs, including credible reports of summary executions, torture and other forms of abuse prohibited under international law, the Mission would encourage the ICC Office of the Prosecutor to pursue investigations into these violations, with the aim of securing arrest warrants, prosecutions and convictions, if the evidence is sufficient. Finally, accountability must include reparations for victims. International law guarantees the right to truth, justice and reparation, including compensation, rehabilitation and guarantees of non-repetition. Initiatives such as the Register of Damage for Ukraine lay the groundwork for a broader reparations framework, and the Mission emphasizes that Ukrainian POWs should be included as beneficiaries of any such system. In conclusion, the Mission finds that the Russian Federation has engaged in widespread and systematic violations of IHL and IHRL in its treatment of Ukrainian POWs, including arbitrary killings, torture, ill-treatment, denial of fair trial rights, and unsafe detention and transfer conditions. These violations may constitute war crimes and, in some cases, arguably, crimes against humanity. The Mission underscores the urgent need for accountability, reparations and continued international monitoring to ensure respect for the rights of Ukrainian POWs and respect for international law. In light of these conclusions, the Mission formulated a set of recommendations addressed to the Russian Federation, Ukraine and the broader international community. Among them, the Mission would like to highlight the recommendations to the Russian Federation to immediately recognize Ukrainian detainees as POWs, cease arbitrary executions and all forms of torture or ill-treatment directed against Ukrainian POWs, ensure humane detention conditions for them, and grant the ICRC full and unfettered access to all detention facilities. 2 II. INTRODUCTION AND MANDATE A. INVOCATION OF THE MOSCOW MECHANISM The procedure known as the “Moscow Mechanism” was established in 1991 by the participating States of the then CSCE, now the OSCE, by the Document of the Moscow Meeting of the Conference on the Human Dimension of the CSCE (the Moscow Document).1 It provides for the setting up of missions concerning questions relating to the human dimension of the OSCE on the territory of a participating State, either at its invitation, proprio motu (paragraph 4) or after a request by one or more participating States (paragraph 8), or at the request of another participating State with the support of a least nine other participating States (paragraph 12). In all cases, the State whose territory is affected by the relevant issues raised must “co- operate fully with the mission of experts and facilitate its work” (paragraph 6). On 24 July 2025, 41 OSCE participating States triggered the Moscow Mechanism, under paragraph 8, calling on Ukraine to invite a mission to investigate the treatment of Ukrainian prisoners of war (POWs) by the Russian Federation. 2 The list of the invoking States is as follows: Albania, Andorra, Austria, Belgium, Bosnia-Herzegovina, Bulgaria, Canada, Croatia, Cyprus, Czechia, Denmark, Estonia, Finland, France, Georgia, Germany, Greece, Iceland, Ireland, Italy, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, Malta, Moldova, Monaco, Montenegro, the Netherlands, North Macedonia, Norway, Poland, Portugal, Romania, San Marino, Slovakia, Slovenia, Spain, Sweden, Switzerland and the United Kingdom. Ukraine agreed on 4 August 2025 to invite a mission, and, in accordance with paragraph 4 of the Moscow Document, selected three persons from the resource list of experts to be part of it: Prof. Hervé Ascensio (France), Prof. Veronika Bílková (Czech Republic), and Prof. Mark Klamberg (Sweden).3 The Mission of experts was officially established on 15 August 2025. Under paragraph 7 of the Moscow Document, the Mission had to submit its report “preferably within three weeks”. The present report was thus delivered on 8 September 2025. This is the fifth expert mission under the Moscow Mechanism related to the armed conflict between the Russian Federation and Ukraine, all of them set up under paragraph 8 of the Moscow Document. The previous missions dealt with violations of international law committed in Ukraine by the Russian Federation between 24 February and 1 April 2022 (MMI), committed in Ukraine by the Russian Federation between 1 April and 25 June 2022 (MMII), related to the Forcible Transfer and/or Deportation of Ukrainian Children to the Russian Federation (MMIII), and related to Arbitrary Deprivation of Liberty of Ukrainian Civilians by the Russian Federation (MMIV).4 This Mission built on the reports of the previous missions to the extent that they contained relevant information about Ukrainian POWs.
1 See CSCE, Document of the Moscow Meeting of the Conference on the Human Dimension of the CSCE, 3 October 1991 <https://www.osce.org/files/f/documents/2/3/14310.pdf>. 2 See the speech delivered on 24 July 2025 before the OSCE Permanent Council by the Representative of the United Kingdom to the OSCE <https://www.gov.uk/government/speeches/joint-statement-on-the-invocation-of- the-osce-moscow-mechanism>. 3 Hervé Ascensio is professor of international law at the University Paris 1 Panthéon-Sorbonne, Sorbonne Law School; Veronika Bílková is professor of international law at the Faculty of Law of Charles University in Prague; Mark Klamberg is professor of international law at Stockholm University. 4 Wolfgang Benedek, Veronika Bílková, Marco Sassòli, Report on Violations of International Humanitarian And Human Rights Law, War Crimes And Crimes Against Humanity Committed In Ukraine Since 24 February 2022, OSCE, Vienna, 13 April 2022 (MM Report I); Veronika Bílková, Laura Guercio, Vasilka Sancin, Report on Violations of International Humanitarian and Human Rights Law, War Crimes And Crimes Against Humanity Committed In Ukraine (1 April – 25 June 2022), OSCE, Vienna, 14 July 2022 (MM Report II) ; Veronika Bílková, Cecilie Hellestveit, Elīna Šteinerte, Report on Violations and Abuses of International Humanitarian and Human Rights Law, War Crimes and Crimes Against Humanity, related to the Forcible Transfer and/or Deportation of Ukrainian Children to the Russian Federation, OSCE, Vienna, 4 May 2023 (MM Report III); Veronika Bílková, Cecilie Hellestveit, Elīna Šteinerte, Report on Violations and Abuses of International Humanitarian and Human 3 Considering that the Mission was established at the invitation of Ukraine but also involves the Russian Federation because of its subject matter, the experts addressed, on 18 August 2025, a similar letter to the Permanent Representative of Ukraine to the International Organizations in Vienna and to the Permanent Representative of the Russian Federation to the OSCE, in order to request their co-operation (respectively Annex 1 and Annex 2 of this report). The Government of Ukraine answered on 22 August 2025 (Annex 3). The Government of the Russian Federation did not answer, but a public statement of the Ministry of Foreign Affairs of the Russian Federation shows that it paid attention to the triggering of the Moscow Mechanism in respect of the treatment of Ukrainian POWs.5 B. SCOPE OF THE MANDATE 6. The invocation letter tasked the Mission “to build upon previous findings”, and • “To establish the facts and circumstances surrounding possible contraventions of relevant OSCE commitments; violations and abuses of human rights; and violations of IHL, including possible cases of war crimes and crimes against humanity, related to the treatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation • To collect, consolidate, and analyse this information including to determine if there is a pattern of widespread and systematic torture, ill-treatment and execution of Ukrainian POWs and soldiers hors de combat and/or at detention facilities by the Russian Federation in the temporarily occupied territories and in Russia; and • To offer recommendations on relevant accountability mechanisms.” These terms of reference define the scope of the Mission and this report, in accordance with the Moscow Document. Ratione materiae, the mandate mentions torture and ill-treatment suffered by Ukrainian POWs and soldiers, as well as executions that occurred both when they were “hors de combat” (out of action) and in “detention facilities”. The term “treatment” must, therefore, be understood broadly and extend from the moment of surrender of combatants on the battlefield until the moment the prisoners are released and repatriated. It corresponds to the regime of protection for combatants established in particular in the Geneva Convention Relative to the Treatment of Prisoners of War of 12 August 1949 (GCIII) and in Part III of the Protocol Additional to the Geneva Conventions of 12 August 1949, and relating to the Protection of Victims of International Armed Conflicts of 8 June 1977 (AP I). Ratione personae, the letter of invocation refers, on the one hand, to “Ukrainian POWs” and “Ukrainian POWs and soldiers hors de combat and/or at detention facilities”, and, on the other, to the behaviour of “the Russian Federation” towards them. This shows that the Mission must focus on the treatment of Ukrainian combatants who have fallen into the power of the Russian Federation in the context of the armed conflict between the Russian Federation and Ukraine, whether or not they were granted POW status. The reference to the Russian Federation includes all persons or entities who may be considered as its organs or over whom it exercises control. Ratione temporis, the mandate does not contain any indication as to when the period under consideration begins. However, it should be noted that the motives of the letter of invocation refer to reports from credible sources alleging violations of international law since the “full- scale war of aggression” launched by the Russian Federation against Ukraine on 24 February 2022. This prompted this Mission to focus on events that occurred from that date onwards, and in relation to which the existence of an international armed conflict between the two States is
Rights Law, War Crimes and Crimes Against Humanity, related to the Arbitrary Deprivation of Liberty of Ukrainian Civilians by the Russian Federation, OSCE, Vienna, 25 April 2024 (MM Report IV). 5 Ministry of Foreign Affairs of the Russian Federation, Foreign Ministry Spokeswoman Maria Zakharova’s Comment on the Ukrainian Crisis, 7 August 2025 < https://mid.ru/en/foreign_policy/news/2040555/>. 4 not disputed.6 Nevertheless, military operations involving the Russian Federation and taking place on the territory of Ukraine began on 20 February 2014 in Crimea. Therefore, certain facts relating to the period from 20 February 2014 to 24 February 2022 may be analysed in this report, in particular where they have consequences for Ukrainian soldiers who fought during that period and were or are still detained by the Russian Federation on that ground. As for the end of the period under review and since the mandate does not specify an end date, this Mission took into consideration all the relevant facts brought to its attention and occurring up to 6 September 2025. Ratione loci, and in accordance with paragraph 8 of the Moscow Document, the present Mission was invited by Ukraine to analyse a “question on its territory relating to the human dimension of the CSCE”, namely the treatment of Ukrainian POWs and soldiers who have fallen into the power of the Russian Federation. Consequently, the events examined in this report took place or originated in areas which are part of the sovereign territory of Ukraine, within its internationally recognized borders.7 They concern possible violations of a status, that of POW, which was acquired or should have been acquired at a time when the persons hors de combat were on the Ukrainian territory. The fact that some of these territories were occupied by the Russian Federation, or ruled by supposedly autonomous entities that, in reality, were under the control of the Russian Federation,8 or later considered by the Russian Federation as integrated into its own territory does not alter the international status of such areas as part of Ukrainian territory. Similarly, the fact that some of the POWs were transferred at some point to places located on the sovereign territory of the Russian Federation does not alter their original connection with the Ukrainian territory. Such events raise questions that have occurred “on the Ukrainian territory” within the meaning of the Moscow Document. Furthermore, for the purposes of its analysis, this Mission is not limited by the origin of the information; in accordance with the Moscow Document, it is empowered to use all information relevant to fulfil its task.9 This may include information relating to acts such as ill-treatment suffered by POWs on the territory of the Russian Federation, notably if such acts contribute to establishing the existence of a pattern of massive or systematic violations of the treatment to be accorded to persons captured or detained on the territory of Ukraine by the Russian Federation. The only doubt that could be raised concerns Ukrainian combatants captured on the territory of the Russian Federation and subsequently detained on that territory. In this regard, the present Mission considers that the relevant information may also be taken into account insofar as it contributes to the analysis of a possible pattern applicable to the issue that is the subject of its Mission. It should also be added that, in some of the cases reported below, the places of detention are difficult to locate precisely, which makes it necessary to take all the information into account for the purposes of the analysis. C. APPLICABLE INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS The letter invoking the Moscow Mechanism refers to several sets of rules of international law that are intended to protect persons participating in hostilities once they are hors de combat: OSCE commitments, international humanitarian law (IHL), international human rights law (IHRL) and international criminal law (ICL). These sets of rules are all applicable to the
6 MM Report I, p. 5. 7 In accordance with UN Doc. A/RES/68/262, Territorial integrity of Ukraine, 1 April 2014, and UN Doc. A/RES/ES-11/4, Territorial integrity of Ukraine: defending the principles of the Charter of the United Nations, 13 October 2022, the Autonomous Republic of Crimea, the City of Sevastopol, the Donetsk, Luhansk, Kherson and Zaporizhzhia regions are considered as part of the sovereign territory of Ukraine. The same holds true concerning all parts of Ukraine that were temporarily occupied by the Russian Federation. See MM Report II, p. 7; MM report III, pp. 5-6; MM Report IV, pp. 5-6. 8 On the so-called “republics” of Luhansk and Donetsk, before their annexation by the Russian Federation, see MM Report I, p. 5. 9 Moscow Document, para 5: “Such mission may gather the information necessary for carrying out its tasks”. 5 situation examined in this report, i.e., the treatment of Ukrainian POWs and soldiers hors de combat by the Russian Federation. This paragraph will present the applicable law in general terms, while the rules specifically applicable to the facts under consideration will be set out in the beginning of each section of this report. 1. OSCE COMMITMENTS As members of the OSCE, both the Russian Federation and Ukraine have committed to respect human rights and the rule of law, which includes observance of IHL and IHRL in the context of armed conflicts. Adherence to OSCE standards is rooted in the 1975 Final Act of the CSCE, and the implications for IHL and IHRL have been highlighted throughout the CSCE/OSCE process. 10 In particular, Decision VI on the human dimension of OSCE adopted during the Helsinki Summit (9-10 June 1992) recalled that “international humanitarian law is based upon the inherent dignity of the human person”, and asserted that participating States “will in all circumstances ensure respect for international humanitarian law”, thus restating the fundamental rule of common Article 1 of the Geneva Conventions of 1949.11 This commitment was repeated in Decision VIII (Human Dimension) adopted during the Budapest Summit (1994).12 The same decisions support the role of the International Committee of the Red Cross (ICRC) during armed conflicts.13 Moreover, Budapest Decision IV (1994) sets out a Code of conduct on Politico-Military Aspects of Security, under which the participating States committed to “make widely available” IHL in their country, to “instruct their armed forces personnel in international humanitarian law”, and to “ensure” that their military personnel “are aware that they are individually accountable under national and international law”. 14 In the same Code, the participating States committed to ensure that: [A]rmed forces personnel vested with command authority exercise it in accordance with relevant national as well as international law and are made aware that they can be held individually accountable under those laws for the unlawful exercise of such authority and that orders contrary to national and international law must not be given.15 More generally, the Third CSCE Council of Ministers (Stockholm, 14-15 December 1992) recalled in its Decision 2 (“The CSCE as a community of values”) that “all Governments are accountable to each other for their behaviour towards their citizens and towards their neighbours”, and that “individuals are to be held personally accountable for war crimes and acts in violation of international humanitarian law”.16 In view of the topic of the present report, it must also be stressed that the participating States have repeatedly committed themselves to respecting the right to life, the prohibition of torture and inhuman treatment, and the fundamental principles of a fair trial, which constitutes the core of human rights applicable both in times of peace and of war.17 2. INTERNATIONAL HUMANITARIAN LAW (IHL) International humanitarian law (IHL) is a branch of international law which applies specifically in times of armed conflicts to regulate the conduct of hostilities (the Hague law) and to protect victims of war (Geneva law). It applies both in international and non-international armed
10 See OSCE-ODIHR, OSCE Human Dimension Commitments, Vol. 2, Chronological Compilation, 4th ed., 2023 <https://www.osce.org/odihr/human-dimension-commitments>. 11 Helsinki Decision VI (1992), paras 47 and 48. 12 Budapest Decision VIII (1994), para 33. 13 Helsinki Decision VI (1992), para 51; Budapest Decision VIII (1994), para 35. 14 Budapest Decision IV (1994), paras 29 and 30. 15 Budapest Decision IV (1994), para 31. 16 Stockholm Decision 2 (1992), p. 11. 17 See OSCE-ODIHR, OSCE Human Dimension Commitments, Vol. 1, Thematic Compilation, 4th ed., 2023 <https://www.osce.org/odihr/human-dimension-commitments>, and the relevant parts of this report. 6 conflicts, and it binds all (State or non-State) parties to such conflicts. In line with the previous reports under the Moscow Mechanism, this Mission considers that the conflict between the Russian Federation and Ukraine is an international armed conflict.18 This conflict started in February 2014, with the temporary occupation and unlawful annexation of Crimea and the active support of the so-called Donetsk and Luhansk People’s Republics by the Russian Federation. It turned into a full-scale armed conflict between the two countries after the Russian invasion of Ukraine on 24 February 2022. Both the Russian Federation and Ukraine are parties to the main IHL treaties, i.e., the Convention (IV) respecting the Laws and Customs of War on Land and its annex of 18 October 1907; the four Geneva Conventions of 12 August 1949; and the two Additional Protocols to the Geneva Conventions of 8 June 1977. The rules contained in these treaties have, moreover, for the most part become part of customary international law.19 In the context of the present report, Section I and II of the Regulations annexed to the Hague Convention IV of 18 October 1907 (Hague Regulations), the Geneva Convention relative to the Treatment of Prisoners of War of 12 August 1949 (GCIII) and Part III of the Protocol Additional to the Geneva Conventions of 12 August 1949, and relating to the Protection of Victims of International Armed Conflicts of 8 June 1977 (AP I) are especially relevant. It should also be recalled that the rules contained in common Article 3 of the GCs and applicable in non- international armed conflicts reflect in substance the minimum guarantees that must be granted under customary international law, regardless of the type of armed conflict. Under these rules, protection must be granted to all persons taking no active part in the hostilities, including members of armed forces who have laid down their arms and those placed hors de combat”, notably against violence to life and person, in particular murder of all kinds, mutilation, cruel treatment and torture, outrages upon personal dignity, in particular, humiliating and degrading treatment, and the passing of sentences and the carrying out of executions without previous judgment pronounced by a regularly constituted court affording all the judicial guarantees which are recognized as indispensable by civilized peoples (Common Article 3(1)(a),(c) and (d)). 3. INTERNATIONAL HUMAN RIGHTS LAW (IHRL) International human rights law (IHRL) lays down obligations for States to respect, protect and fulfil human rights to all individuals within their territory or under their jurisdiction. The main sources of IHRL are universal and regional treaties. Ukraine and the Russian Federation are both parties to the main universal and some regional human rights treaties. In the context of the present Mission, it must be pointed out that, at the universal level, both are bound by the International Covenant on Civil and Political Rights (1966, ICCPR) and its first Optional Protocol (1966, ICCPR-OP), and by the Convention against Torture and Other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (1984, CAT). In additional, Ukraine – but not the Russian Federation – is a party to the International Convention for the Protection of All Persons from Forced Disappearance (2006). At the regional level, the Russian Federation is a party to the CIS Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms (1995, CHRFF) and was bound by the European Convention on Human Rights (1950, ECHR) until 16 September 2022; Ukraine is a party to ECHR. The most fundamental rules of IHRL also form part of customary international law and are peremptory in nature, and thus non-derogable. IHRL is applicable in times of war, subject to certain specifications. 18 MM Report I, p. 5; MM Report II, p. 9; MM Report IV, p. 9. See also ECtHR, Ukraine and the Netherlands v. Russia, Applications nos. 8019/16, 43800/14, 28525/20 and 11055/22, Decision (GC), 30 November 2022, paras 652, 695 and 697. 19 Jean-Marie Henckaerts, Louise Doswald-Beck (eds.), Customary International Humanitarian Law, Volume I: Rules, Volume II: Practice, Cambridge University Press, Cambridge, 2005 (ICRC Study on Customary IHL). 7 First, some human rights treaty obligations may be suspended during war or emergency situations, if the treaty contains a derogation clause and subject to the conditions of such clause, which is the case for the ICCPR. However, the Russian Federation has not derogated from the ICCPR, which thus applies in its entirety. Furthermore, some of the human rights obligations implicated in the facts analysed in this report, such as the prohibition of torture, cannot be derogated from, a reason for which CAT does not allow for any derogation in times of war. Second, the existence of an armed conflict may have an impact on the territorial extent of a State’s obligation to secure human rights, which is usually defined by reference to the concept of “jurisdiction”. Under the established case-law of human rights bodies, a State’s jurisdiction is primarily exercised on its sovereign territory but may extend beyond it under exceptional circumstances. One is the effective control exercised, directly or indirectly, by a State over an area as a consequence of military action; another is the specific control exercised by a State’s agent over a person outside this State’s territory.20 This Mission, in line with the previous missions under the Moscow Mechanism,21 considers that, within the temporal scope of its mandate, certain parts of the territory of Ukraine have been under the effective control of Russia: the Autonomous Republic of Crimea and the City of Sevastopol since February 2014; certain parts of the Donetsk and Luhansk regions, since 2014, through the effective control of the so-called Donetsk and Luhansk People’s Republics; larger parts of the Donetsk and Luhansk regions, since 24 February 2022, with changes over time; the Kherson and Zaporizhzhia regions, occupied after the same date and unlawfully annexed on 30 September 2022; certain parts of other regions of Ukraine, for a shorter or longer period, notably areas within the Kyiv, Sumy, Kharkiv, Chernihiv, Mykolaiv and Odesa regions. This Mission, in line with the previous missions under the Moscow Mechanism, also considers that soldiers who are hors de combat are under the specific control of the Party to the conflict into whose power they have fallen, regardless of whether complete effective control is exercised by that Party over the area concerned.22 This applies to Ukrainian soldiers fallen into the power of the Russian Federation. Third, the relationship between IHRL and IHL is complex; some rights are matters of IHL only, others of IHRL only, and others of both in parallel.23 In case of overlap, IHL commonly applies as lex specialis in relation to IHRL. For instance, the right to life is non-derogable and applies in wartime, but the test to determine whether a deprivation of life is arbitrary in this context is governed by the rules of IHL.24 Moreover, the two sets of rules are mutually complementary, and one may inform the interpretation of the other. 25 For instance, the fair trial guarantees applicable under IHL must be interpreted in light of IHRL.26 4. INTERNATIONAL CRIMINAL LAW (ICL) International criminal law (ICL) is a branch of international law that defines and criminalizes certain acts, giving rise to individual criminal responsibility for the perpetrators, who may be prosecuted at the national or international level. This also includes command responsibility,
20 ECtHR, Al-Skeini and Others v. United Kingdom, Application no. 55721/07, Judgment (GC), 7 July 2011, paras 132, 136-137, 138-139. As for control by a State’s agent over an individual: ECtHR, Al-Saadoon and Mufdhi v. the United Kingdom, Application no. 61498/08, Decision on Admissibility, 30 June 2009, paras 86-89 (control over a prison). Specifically in the context of the present report: ECtHR, Ukraine and the Netherlands v. Russia, Applications nos. 8019/16, 43800/14, 28525/20 and 11055/22, Decision (GC), 30 November 2022, paras 559-575. 21 See MM Report I, p. 51; MM Report II, p. 11; MM Report III, p. 47; MM Report IV, pp. 10-11. 22 MM Report I, p. 52; MM Report II, p. 11; MM Report III, p. 47. 23 ICJ, Legal Consequences of the Construction of a Wall in the Occupied Palestinian Territory, Advisory Opinion, 9 July 2004, p. 178, para 106. 24 ICJ, Legality of the Threat or Use of Nuclear Weapons, Advisory Opinion, 8 July 1996, p. 240, para 25. 25 UN Doc. CCPR/C/21/Rev.1/Add.13, General Comment no. 31, The nature of the general legal obligation imposed on States Parties to the Covenant, 26 May 2004, para 11. 26 On the relationship between IHL and IHRL, see also MM Report I, p. 53, and MM Report II, p. 11. 8 under certain conditions. Current ICL recognizes four crimes under international law: a) the crime of aggression; b) the crime of genocide; c) crimes against humanity; and d) war crimes. Since the mandate of the Mission refers specifically to war crimes and crimes against humanity, this report limits its attention to these two crimes. The two categories are not mutually exclusive, and a single underlying act, such as torture, can meet the qualification of both of them, provided the other constituent elements of each crime are present. The definitions of war crimes and crimes against humanity are provided for in the Rome Statute of the International Criminal Court (ICC) of 17 July 1998, as amended in 2010 and 2017, and the provisions relevant to this report are considered to reflect the rules of customary international law. The Russian Federation is not a party to the Rome Statute. Ukraine became a party after its notification of ratification on 25 October 2024, with entry into force on 1 January 2025.27 In addition, on 9 April 2014 and 8 September 2015, respectively, Ukraine, by means of two declarations made under Article 12(3) of the Rome Statute, accepted the jurisdiction of the ICC with respect to crimes against humanity and war crimes committed on its territory from 21 November 2013 to 22 February 2014 and from 20 February 2014 onwards, respectively.28 Both Ukraine and the Russian Federation have provisions on war crimes in their criminal codes, which, in substance, cover all unlawful acts against POWs and soldiers hors de combat that are criminalized under international law, although not with the same degree of precision.29 The Russian Federation has not included crimes against humanity as a specific category of crimes in its criminal code; Ukraine did it recently, in October 2024, to adapt its criminal code to the Rome Statute (see Section XI(B)). War crimes amount to violations of the most fundamental rules of IHL, which are applicable both to parties to the conflict and to individuals. Such violations entail, at the same time, the international responsibility of the relevant party to the conflict and the individual criminal responsibility of the perpetrators. War crimes consist in grave breaches of the Geneva Law, such as “wilful killing” or “torture or inhumane treatment”, directed against persons protected under the Geneva Conventions,30 or in other serious violations of the Geneva Law and of the Hague law, such as “killing or wounding a combatant who, having laid down his arms or having no longer means of defence, has surrendered at discretion”.31 Crimes against humanity are violent acts “committed as part of a widespread or systematic attack directed against any civilian population, with knowledge of the attack”.32 They may occur in times of peace as well as in times of war. The underlying acts include, notably, murder, torture, serious sexual violence and other inhumane acts. However, in the context of the present Mission, it must be pointed out that a legal debate exists as to whether the term “civilian population”, especially in the context of an armed conflict, must borrow from the law of armed conflict and exclude from the civilian population members of armed forces and civilians who took up arms, or whether it has an autonomous meaning and includes any person not or no longer participating in hostilities, including POWs.33
27 ICC welcomes Ukraine as a new State Party, ICC, 2 January 2025 <https://www.icc-cpi.int/news/icc-welcomes- ukraine-new-state-party>. 28 See the Declaration by Ukraine lodged under Article 12(3) of the ICC Statute, ICC, 8 September 2015, <https://www.icc-cpi.int/iccdocs/other/Ukraine_Art_12-3_declaration_08092015.pdf>. 29 Article 356 of the Russian Criminal Code; Article 438 of the Ukrainian Criminal Code (see also Article 434). 30 ICC Statute, Article 8(2)(a)(i) and Article. 8(2)(a)(ii). 31 ICC Statute, Article 8(2)(b)(vi). See also Hague Regulations, Article 23(c). 32 ICC Statute, Article 7. 33 In favour of the first (statutory) interpretation: ICTY, Blaskic, IT-95-14-A, Judgment, Appeals Chamber, 29 July 2004, para 110-116. In favour of the second (functional) interpretation: ICTR, Akayesu, ICTR-96-4-T, Judgment, Trial Chamber, 2 September 1998, para 582; ICTR, Muvunyi, ICTR-00-55A-T, Judgment and Sentence, Trial Chamber, 12 September 2006, para 513. As for doctrinal views in favour of the second approach, for instance: Kai Ambos (ed.), Rome Statute of the International Criminal Court – Article-by-Article Commentary, 4th ed., Beck/Hart/Nomos, 2022, pp. 164-165. 9 It is not for this Mission, but for legislators and courts, to settle this debate. Yet, the Mission does not exclude the possibility of classifying as crimes against humanity unlawful acts targeting persons no longer participating in hostilities, as such or as part of an attack against a whole population. Without prejudice to this question, this Mission underlines that its mandate insists specifically on the determination of a possible “pattern of widespread and systematic torture, ill-treatment and execution”, which echoes the element of a “widespread or systematic attack” making part of the definition of crimes against humanity. It will, therefore, focus on this element in the present report. Another reason to focus on a possible widespread and systematic “pattern” is that it has also relevance for war crimes. No doubt a war crime can be committed in isolation, and not necessarily as part of a policy resulting in widespread or systematic commission. But such a policy would have significant implications because it would presuppose a chain of command and, therefore, the responsibility of superiors. It may also have legal consequences under international human rights law, for instance, in terms of evidence, and under general international law, in terms of attribution and modalities of reparation. In view of the above, this report will refer to ICL mainly in relation to war crimes, while seeking to identify widespread or systematic elements that could have legal consequences under ICL, IHRL and general international law. The section on accountability and the general conclusions will return to these issues. But this report will not seek to identify individual responsibilities, because this would require a thorough investigation, notably about the subjective element of the crime, i.e., individual criminal intent, that is beyond the scope of this short-term fact-finding Mission. The report will limit itself to the collection and analysis of information that may reveal the existence of the objective elements of international crimes. 5. OTHER INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS In interpreting the relevant treaties, the experts relied on the rules of interpretation set out in Articles 31 to 33 of the Vienna Convention of the Law of Treaties (VCLT). They paid particular attention, under Article 32 VCLT, to the Commentaries by the ICRC of the Geneva Conventions and their Additional Protocols, especially the 2020 Updated Commentary on GCIII. 34 They also drew on the case law of the International Court of Justice (ICJ), of international criminal courts and of international human rights courts and bodies, as subsidiary means for the determination of rules of law. 35 Relevant recommendations and general observations of international organizations and human rights bodies have also been taken into account as authoritative interpretations of international law. D. METHODOLOGY The Mission followed the same methodology as the previous missions of experts established under the OSCE Moscow Mechanism in relation to Ukraine in 2022, 2023, and 2024. It also based its approach on the Manual on Human Rights Monitoring, issued by the Office of the UN High Commissioner for Human Rights (OHCHR), 36 and the Ukraine Monitoring Initiative Methodology, developed by ODIHR. 37 The Mission used several methods of fact-finding, including desk research, open-source research techniques, online and in-person interviews and on-site visits. First, the Mission collected and analysed various written materials. These include the reports of the previous missions under the Moscow Mechanism, and written reports, comments and
34 ICRC, Commentary on the Third Geneva Convention: Convention (III) relative to the Treatment of Prisoners of War, 2020 (ICRC Commentary GCIII). 35 Article 38(1)(d) of the Statute of the International Court of Justice. 36 OHCHR, Training Manual on Human Rights Monitoring, 2001, and Manual on Human Rights Monitoring (Revised edition), 2011 <https://www.ohchr.org/en/publications/policy-and-methodological-publications/manual- human-rights-monitoring-revised-edition>. 37 Ukraine Monitoring Initiative Methodology, 17 July 2023 <https://www.osce.org/odihr/548611>. 10 statements produced by international organizations (UN, OSCE, Council of Europe, EU), States, non-governmental organizations and media. The Mission also received valuable submissions through a special email channel established by ODIHR. Secondly, the Mission conducted nine interviews, both online and in person, with former Ukrainian POWs (testimonies 1-9). It was able to access 14 written testimonies from former POWs, with the consent of those involved, among the large number of testimonies collected by NGOs using professional methods (testimonies 10-23). When conducting interviews itself, the Mission adopted a trauma-informed approach, guided by the principles of no harm and informed consent. All interviews took place in safe places or over secure online platforms, and the notes from these interviews were not made accessible to any external actors. For security reasons, the names of such persons are not disclosed. The notes, including the interview transcripts, will be destroyed after the completion of the mandate. The experts would like to express their gratitude to all the interlocutors who took time to talk to them, share with them relevant information, and provide them with evidence. Thirdly, from 25 to 30 September 2025, the experts undertook a visit to Ukraine. During the visit, the experts met with representatives of the following Ukrainian institutions: the Ukrainian Security Service (SSU); the Search Department of the Central Directorate of Civil-Military Cooperation of the General Staff of the Armed Forces; the Prosecutor General’s Office of Ukraine; the Ministry of Defense of Ukraine; the Coordination Headquarters for the Treatment of Prisoners of War; the National Information Bureau (Ministry for Communities and Territories of Development of Ukraine); the Ministry of Foreign Affairs; the Commissioner for Human Rights of the Ukrainian Parliament (Ombudsman); and the National Police of Ukraine (the Ministry of Internal Affairs of Ukraine). They also met with representatives of civil society and of the international community, and received highly valuable information and documents from them. The experts would like to thank the Ukrainian authorities and ODHIR for the assistance in the organization of the visit. Through all the different methods of fact-finding, the Mission was able to get access to a large amount and variety of evidence and to gain a good oversight of the situation in general and of particular issues under scrutiny. During the preparation of the report, the Mission enjoyed administrative and logistic support from ODIHR. The experts wish to stress that, in line with the rules of the Moscow Document, ODIHR did not in any way interfere with the substantive work of the Mission, which operated in a fully independent and impartial way. The experts regret the lack of cooperation of the Russian Federation, despite the letter sent at the outset of their Mission. The Mission was nevertheless able to get access to a certain number of statements and positions of the Russian Federation publicly available, and takes note of them in this report. The Mission applied the “reasonable grounds to believe” standard of proof in its assessment of evidence.38 This standard was considered to be met when at least two credible primary sources, independently of each other, confirmed the veracity of certain facts or pieces of information. The Mission paid close attention to the phenomenon of disinformation and the spread of false news in the public space, and adopted a very careful approach to verifying the available information. When different reliable sources provided different data, this is indicated in the report. The references to the relevant sources of information are provided, within the limits stated above, in the report. All external links were last accessed and confirmed operational on 6 September 2025.
38 This standard is lower than the “beyond reasonable doubt” standard of proof, which applies for criminal conviction. It is commonly used for the opening of an investigation into specific cases. See for instance: ICC Statute, Article 58; CAT, Article 12. 11 E. OVERVIEW OF THE FACTUAL SITUATION The conflict between the Russian Federation and Ukraine has involved significant numbers of prisoners of war (POWs) on both sides. Previous Moscow Mechanism missions have already underlined the difficulty in evaluating the number of Ukrainian POWs in the power of the Russian Federation. 39 This difficulty stems primarily from the Russian authorities’ limited transparency and their failure to fulfil international obligations to inform Ukraine and relevant monitoring bodies about the numbers and conditions of detained POWs. Moreover, the Russian Federation holds Ukrainian POWs in numerous locations across its own territory and in temporarily occupied territories of Ukraine, many of which remain inaccessible to international observers and humanitarian missions. This Mission is bound by the same observation. Due to the lack of cooperation by the Russian Federation, the Mission was not able to obtain comprehensive and reliable data on the exact number, exact locations, or conditions of Ukrainian POWs. The number is, however, likely relatively high. As of 2024, the Russian Federation was estimated to hold between 8,000 and 10,000 Ukrainian soldiers as POWs.40 The official figures released by Ukraine to the public refer to the total number of missing persons, whether civilians or combatants; as of April 2025, 63 000 people were listed in the Register of Persons Missing under Special Circumstances.41 Figures from September 2024 reported 48,324 persons missing, including around 14,000 civilians.42 Some of them may have be killed, and others may be in custody. Estimates provided by the Centre for Human Rights in Armed Conflict (CHRAC) suggest that, by 1 September 2025, the total number of Ukrainian POWs who had been in Russian captivity since 24 February 2022 (or a later date) was at least 13,300. Out of those, at least 169 POWs were killed or died in captivity (their bodies were returned by 1 November 2024); about 6,800 POWs were released within the exchanges; at least 22 POWs were returned to Ukraine outside of the exchanges; and an estimated (at least) 6,300 Ukrainian POWs remain in captivity.43 However, there may be an unknown number of unidentified POWs. In a report of March 2025, Amnesty International noted that around a quarter of the 3,767 Ukrainian POWs released as of November 2024 were unconfirmed, and thus considered missing at the time of their liberation and repatriation.44 Other figures help provide an indication of the large scale of the phenomenon as well. According to information provided to the Mission by the Ukrainian Security Service, 222 places of detention of POWs have been identified, generally preexisting pre-detention centers or penal colonies. Among them, 29 are situated in the temporarily occupied territories of Ukraine and 193 on the territory of the Russian Federation, spread across 54 regions (oblasts). The highest concentration of such facilities is found in the Donetsk region (15), Nizhny Novgorod Oblast (12), and Rostov Oblast (10). More than half of Ukrainian POWs are held in facilities located in the temporarily occupied territories, particularly in the Donetsk and Luhansk regions.
39 MM Report II, p. 18. 40 See, for instance, Понад 8000 українців перебувають у російському полоні, включно з цивільними - Координаційний штаб, Interfax, 24 January 2024; see also Kalika Mehta, Ukraine, Russia swap hundreds more POWs, Deutsche Welle, 24 May 2025. 41 Ombudsman of Ukraine, Regions of Ukraine are under Attack – Human Rights are under Threat, n°4, 2025, p. 19. To be compared with the figures from the same source in MM report IV, p. 15 (35 000 missing persons). 42 UN OHCHR, Committee on Enforced Disappearances, Consideration of the Initial Report of Ukraine, Meeting Sumary, 24 September 2024, Presentation by the Deputy Minister of Internal Affairs of Ukraine <https://www.ohchr.org/en/meeting-summaries/2024/09/experts-committee-enforced-disappearances-commend- ukraines-law-missing>. 43 Data provided by CHRAC in the communication with the Mission. 44 Amnesty International, A Deafening Silence – Ukrainians held incommunicado, forcibly disappeared and tortured in Russian captivity, March 2025, p. 21 (Amnesty International Report 2025). 12 III. STATUS OF UKRAINIAN POWS Respect for the protection afforded by POW status presupposes that such status is first recognised for persons who are hors de combat. The failure to recognize POW status is, as such, a violation of IHL, and may lead to violations of the specific rights resulting from that status. It may also lead to war crimes if the persons concerned are prosecuted or convicted for lawful acts of war (ICC Statute, Article 8(2)(a)(vi) and 8(2)(b)(xiv)). Yet, according to reliable sources, it appears that many Ukrainian soldiers have been captured and detained without their status under GC III being recognized (B); moreover, for some of them, their POW status is being officially denied in order to initiate criminal proceedings against them (C). Before presenting the information gathered by the Mission on this subject, it is worth recalling the applicable rules (A). A. ENTITLEMENT TO POW STATUS UNDER IHL According to Geneva Convention III and Additional Protocol I, the status of POW must be granted to members of armed forces, some other types of combatants and some civilians closely associated with hostilities, once they have fallen into the power of the enemy (GCIII, Article 4(A); AP I, Article 43). More precisely, the different categories are: members of the armed forces; members of militia and volunteers corps who are part of the armed forces; members of other militia and volunteers corps, including those of organized resistance movements, subject to four conditions; members of regular armed forces who profess allegiance to a government or an authority not recognized by the Detaining Power; civilians accompanying armed forces without being members thereof; members of the merchant marine and crews of civil aircraft of the Parties to the conflict; and inhabitants of a non-occupied territory who took up arms spontaneously on the approach of the enemy, with conditions for such levée en masse. Moreover, other persons, while not considered as POWs, must benefit from the same treatment if their internment is necessary: current or demobilized members of the armed forces in an occupied territory; and persons covered by Article 4(A) of GCIII in a neutral or non-belligerent country (Article 4(B) of GCIII). Medical personnel, personal of medical societies and chaplains retained to assist POWs must benefit from treatment at least equivalent to that of POWs (Article 28 of GCI, Article 37 of GCII and Article 33 of GCIII). The status of POW applies from the moment the protected persons fall into the power of the enemy, through surrender or capture, and lasts until their release and repatriation (Article 5 of GCIII). The protection resulting from POW status includes fundamental guarantees as for their life and integrity, and specific rights that will be detailed throughout this report. As an example of a specific right, and most notably, they shall not be prosecuted for participating in hostilities and for lawful acts of war (“combatant privilege” or “combatant immunity”) (Article 99 of GCIII and Article 43(2) of API). In a number of instances, combatants are not eligible for POW status, but with specific conditions and without depriving them of fundamental guarantees under IHL and IHRL. Firstly, members of the armed forces captured when secretly engaged in espionage activities and without being in uniform are not entitled to POW status (Article 46 of API). Secondly, mercenaries are also not entitled to POW status, but this is determined by specific defining elements (Article 47 of API). In particular, the legal classification of a person as “mercenary” does not apply to foreign volunteers incorporated into the armed forces of a party to the conflict (Article 47(2)(e) of API). Thirdly, members of militia and volunteers corps who are not part of armed forces are not entitled POW status if the group as a whole does not meet the conditions of “being commanded by a person responsible for his subordinates”, “having a fixed distinctive sign recognizable at a distance”, “carrying arms openly”, and “conducting their operations in accordance with the laws and customs of war” (Article 4(A)(2) of GCIII). This last condition presupposes a “large- 13 scale or systematic non-compliance with international humanitarian law”.45 By contrast, the fact that persons belonging to a group meeting the conditions have, individually, committed war crimes – for which they should be prosecuted – does not deprive them of their POW status. In this respect, there is no difference between these persons and other categories of combatants: as a matter of principle, any violations of IHL for which combatants may be responsible does not deprive them of their POW status (Article 85 of GCIII and Article 44(2) of API). Fourthly, and by way of exception to this last rule, a breach of the obligation incumbent on member of armed forces to distinguish themselves from the civilian population when engaged in an attack or a military operation may, under certain conditions that constitute a type of perfidy (Article 37(1)(c) of API), lead to the loss of POW status; even in such cases, however, a treatment equivalent to that of POW must be afforded to them (Article 44(4) of API). In case of doubt as to whether a person is entitled to POW treatment, this person shall be presumed to be a POW until his or her status is determined by a competent tribunal (Article 5 of GCIII and Article 45 of API). It should also be recalled that civilians have a distinct status and are protected under GCIV, except for the limited number of those mentioned above who should be afforded POW treatment because of their proximity to hostilities. Civilians as well as combatants who are in the power of the adversary party to the conflict also enjoy fundamental guarantees (Articles 27 and 31-34 of GCIV; Article 75 of API), in particular the prohibition of murder, torture and inhuman or degrading treatment, corporal punishment and mutilation. But civilians also have specific protections not applicable to POWs, which requires paying close attention to respecting the different statuses. As an example, and most notably, civilians shall not be deprived of liberty, except and “only if the security of the Detaining Power makes it absolutely necessary” or when “necessary for imperative reasons of security” (Articles 42(1) and 78(1) of GCIV). Moreover, if interned, they should be separated from POWs and from persons detained for other reasons (Article 84 of GCIII). An essential element in the implementation of these provisions is the establishment by each Party to an international armed conflict of a national information bureau responsible for collecting all information relating to persons in the power of that party and then transmitting it to the other party through the Protecting Powers and a central agency established in neutral territory (Article 122 et 123 of GCIII, see also Section VIII(D)). This makes it possible to ascertain the exact situation of those in power of the enemy, thus helping to ensure that they will receive the protection they are entitled to. This also allows families to be informed of the fate of their loved ones. B. GENERAL DISREGARD OF POW STATUS BY THE RUSSIAN FEDERATION Reports from international organizations, as well as information gathered by the Mission from the Ukrainian authorities and during interviews with former Ukrainian POWs, reveal major shortcomings in the Russian Federation’s recognition of POW status. This observation is based on the gaps in the transmission of information on Ukrainian POWs (see Section VIII(D)) and on documents and testimonies relating to the situation in detention camps. During its visit to Kyiv, the Mission was able to meet with authorities in charge of identifying and registering the Ukrainian POWs and soldiers hors de combat in the power of the Russian Federation (see Section VIII(D)). These authorities consider that, in general, the Russian Federation does not recognize POW status for those entitled to it, and treat them as persons “detained for countering the special military operation” (задержанныe за противодействие специальной военной операции). When there is confirmation by the ICRC, it indicates that the persons so identified are indeed POWs, but many cases remain unconfirmed, and it is necessary to consult other sources in order to attempt to identify all combatants in enemy hands.
45 ICRC Commentary GCIII, para 1026. 14 This is confirmed by NGOs working with families and attempting to provide legal assistance to detainees. It appears that the Russian Federation has been reluctant to recognize POW status for those entitled to it, instead referring to them as persons “detained for countering the special military operation”, According to NGOs working with families and providing legal assistance, this designation is applied broadly to nearly all detainees — including both combatants and civilians.46 The Mission could not find any legislation, regulation or administrative guidelines published on which such status would be based under Russian law. In practice, the camp administration creates notification card for each person “detained for countering the special military operation” containing information that mirrors that required under Article 17 of GCIII. Therefore, the so-called “status” seems primarily designed to avoid recognition of a state of war between the Russian Federation and Ukraine. A comparable reasoning was already employed before the full-scale invasion: the Russian Federation considered there was “no war” and, consequently, no POWs. For instance, in 2018, following the capture of Ukrainian sailors in the Kerch Strait, the judge of the Supreme Court of the unlawfully annexed Crimea, Alla Ovchinnikova, stated that the detainees could not be recognized as prisoners of war because “Ukraine and the Russian Federation are not at war”.47 The same line of argument has persisted after February 2022. This approach is also evident in Russia’s declaration of military activities in the Kursk region as a so-called “counterterrorist operation”, thereby de facto denying POW status to Ukrainian servicemen captured there.48 Moreover, as was also reported in the previous MM reports, a widespread practice of the Russian Federation in the temporarily occupied territories of Ukraine is to intern civilians in the same places of detention as persons entitled to POW status, 49 sometimes in the same barracks or cells,50 in contradiction to IHL. Hence, a number of civilians are considered and treated as combatants although they did not participate in hostilities, without access to a regular procedure to contest it.51 It thus maintains confusion between the different IHL statuses and increases the difficulty in identifying POWs. The Mission was able to consult some of the responses made by the Ministry of Defence of the Russian Federation to requests from families regarding the detention of certain prisoners.52 In many of the responses, the expression “detained for opposing the special operation” is used to justify detention, while mentioning the transmission of information to the ICRC. Few of them refer to Articles of GCIII, both for combatants and civilians. Such practice creates confusion on statuses. It hinders differentiation between POWs and civilian detainees, and it suggests reluctance to fully implement the protection offered by POW status. Disregard for POW status and the protection associated with it is also evident when viewed in relation to internment camps. According to testimonies collected by ODHIR, POWs are not
46 Meeting in Kyiv, 27-28 August 2025, and materials on file with the Mission. 47 Суд объяснил, почему украинские моряки не являются военнопленными, Корреспондент.net, 19 декабря 2018 <https://korrespondent.net/ukraine/4045304-sud-obiasnyl-pochemu-ukraynskye-moriaky-ne- yavliauitsia-voennoplennymy>. 48 PACE, Support for political negotiations to enforce exchange and release of prisoners of war, Doc. 16197, 6 June 2025, para 33. 49 MM Report IV, pp. 23-24. See also ODIHR, Sixth Interim Report on reported violations of international humanitarian law and international human rights law in Ukraine, 13 December 2024, para 92 (ODIHR 6th Interim Report), paras 60, 76 (interviews with eleven survivors); ODIHR, Seventh Interim Report on reported violations of international humanitarian law and international human rights law in Ukraine, 15 July 2025 (ODIHR 7th Interim Report), para 68 (interviews with 28 witnesses, including 25 former POWs, among which 9 released during the first semester of 2025). 50 ODIHR, Fifth Interim Report on reported violations of international humanitarian law and international human rights law in Ukraine, 22 July 2024, para 53 (ODIHR 5th Interim Report), para 54; ODIHR 6th Interim Report, para 69 (interviews with 29 former POWs, mostly released in 2024) 51 MM Report IV, pp. 30-35, 38-39, 66-67. 52 Documents on file with the Mission. 15 informed about their POW status and their rights during detention, and are even told by prison administration, with threats, not to mention the Geneva Conventions at all.53 The Mission heard similar information when interviewing former Ukrainian POWs. For example, a soldier captured in southern Ukraine explained that he had not been informed of his status as a prisoner of war during his stay in a transit camp, and that he had then been treated as a criminal in the various detention camps to which he was subsequently transferred in Russia. In particular, he said that he had been beaten when he tried to assert his rights as a POW, notably during interrogation.54 Besides, this Mission received no information indicating that POWs had access to a competent tribunal to assert their right to be granted POW status or treatment. The Mission has established that there is little evidence suggesting that competent tribunals to determine POW status in case of doubt, foreseen in Article 5(2) of GCIII, have been established by the Russian Federation. Instead, Russian authorities have often dispensed with formal procedures altogether, leaving decisions on the status of captured members of Ukrainian armed forces to ad hoc determinations by military or security authorities, without reference to any uniform legal framework or established policy. In some cases, detained Ukrainian soldiers have been brought before domestic criminal courts and labelled as “terrorists,” “extremists,” or “mercenaries”. Such proceedings do not aim to determine combatant status but, rather, to pursue criminal charges, and they frequently lack independence and impartiality. As such, they do not meet the standard of a “competent tribunal” as envisaged in Article 5 of GCIII and Article 45(2) of API. Moreover, the vast majority of Ukrainian soldiers appear to have no access to any procedure for status determination at all. The absence of a functioning system is particularly concerning, as it removes an essential procedural guarantee granted by IHL. C. EXPRESS DENIAL OF POW STATUS BY THE RUSSIAN FEDERATION In addition to the serious shortcomings observed in regard to the recognition of POW status, it appears that the Russian Federation has established a policy of express denial of POW status to a significant number of persons hors de combat. This concerns foreign volunteers and, to a greater extent, groups of combatants classified as terrorist organizations. Previous MM Reports have noted that Russian authorities have wrongly considered foreign volunteers serving in the Ukrainian Armed Forces mercenaries.55 Some of them, after their capture, have been prosecuted for mercenary activities, although they were incorporated into the armed forces of Ukraine and thus could not be considered as mercenaries (Article 47(2)(e) of API). This was the case of three citizens of the United Kingdom and Morocco serving in the Ukrainian Navy, who were tried and sentenced to death by the so-called Donetsk People’s Republic Supreme Court in 2022 for their participating in hostilities before the full-scale invasion of Ukraine. 56 The OHCHR condemned these prosecutions as contrary to IHL. 57 Similar cases were reported after the full-scale invasion, for instance concerning foreign volunteers captured in Mariupol.58 Official statements of the Russian authorities show that this kind of denial of POW status is a State policy. In March 2022, the spokesman of the Ministry of Defence declared that foreigners fighting for Ukraine are “mercenaries” and would not be “considered as combatants in accordance with international humanitarian law or enjoy the
53 ODIHR 7th Interim Report, para 77. 54 Testimony 9 (on file with the Mission). 55 MM Report I, pp. 12-13. 56 MM Report II, pp. 17-18, 64-65; ODIHR, Interim Report on reported violations of international humanitarian law and international human rights law in Ukraine, 20 July 2022, para 125 (ODIHR Interim Report). 57 Death sentence for Ukraine foreign fighters is a war crime: UN rights office, UN News, 10 June 2022 <https://news.un.org/en/story/2022/06/1120102>. 58 Shannon Bosch, The Deadly Consequences of Misclassifying Foreign Fighters in Ukraine, The Interpreter (Lowy Institute), 22 July 2024 <https://www.lowyinstitute.org/the-interpreter/deadly-consequences- misclassifying-foreign-fighters-ukraine>. 16 status of prisoners of war”.59 This was reiterated by Russian President Vladimir Putin in March 2025, during a video-recorded meeting concerning military operations in the Kursk region.60 Another manner to deny POW status has been to declare an entire group, such as a regiment or battalion, a terrorist organization, even though it is part of the Ukrainian Armed Forces. On 2 August 2022, after a petition of the Russian Ministry of Justice, the Russian Supreme Court declared the Azov Regiment a “terrorist organization”, paving the way for criminal prosecution of war against members of this regiment taken prisoner in Mariupol for lawful acts. 61 On 25 September 2023, the Southern District Military Court reached the same conclusion with respect to the Ukrainian Aidar Battalion.62 Several other units fighting on the Ukrainian side have been declared terrorist organizations by courts in the Russian Federation, and included into the unified federal list of organizations, including foreign and international organizations, recognized as terrorist in accordance with the legislation of the Russian Federation.63 The Russian Supreme Court’s decision of 2022 regarding the Azov Regiment was adopted within the framework of an administrative procedure, and is based on Article 24(5) of the Federal Law No. 35-FZ of 6 March 2006 “On Countering Terrorism”. The judgment’s motives refer to the organization and activities of the Azov Regiment as an association between 2014 and 2017, its use of Nazi symbols at that time, and a number of verdicts handed down by Russian courts during the same period against some of its members for crimes committed against civilians. However, it does not take into account the successive restructuring of the group and its integration into the Ukrainian Armed Forces. The other groups have been classified as “terrorist communities” by Russian courts on the occasion of trials against POWs, based on Article 205.4 of the Criminal Code of the Russian Federation. The usual charges in these cases are for organizing and participating in a terrorist community (Article 205.5 and 205.4 of the Criminal Code of the Russian Federation), whose character as “terrorist” is recognized simultaneously, and seizure of power (Article 278), with sometimes a retroactive application to acts committed in the regions of Donetsk and Luhansk before their integration, by means of unlawful annexation, into the Russian Federation on 30 September 2022. ODHIR recorded the opening, on 15 June 2023, of a trial against 22 members of the Azov Regiment captured during the battle of Mariupol before the Southern District Military Court of Rostov-on-Don (Russian Federation), and the trial of 18 members of the Aidar Battalion captured during the battle of Bakhmut before the same court, on charges of participation in a terrorist organization and attempts to overthrow the government.64 Recently, in its 7th Interim Report (2025), ODHIR noted an increase in the criminal prosecution of POWs, in some cases with charges under the Russian Criminal Code such as “dismantling the constitutional order”,
59 Foreign mercenaries in Ukraine will not have POW status – Russian military, TASS, 3 March 2022 <https://tass.com/politics/1416131>. 60 Владимир Путин: Курская область в ближайшее время будет освобождена, Youtube, 12. 3. 2025 <https://www.youtube.com/watch?v=vhMH9gAhVNY>. 61 ODIHR, Second Interim Report on reported violations of international humanitarian law and international human rights law in Ukraine, 14 December 2022, para 167 (ODIHR 2nd Interim Report), with reference to “ВС _РФ _признал _украинский _полк _"Азов" террористической _организацией”, Interfax.ru, 2 August 2022, <https://www.interfax.ru/russia/854896>. See MM Report II, p. 65. The full text of the judgment can be downloaded from <https://memopzk.org/news/my-publikuem-prezhde-zasekrechennoe-reshenie-verhovnogo- suda-rf-o-zaprete-azova>. 62 Дарья Родионова, Украинский батальон «Айдар» попал в список террористических организаций, Газета.ru, 29 декабря 2023 <https://www.gazeta.ru/social/news/2023/12/29/22035787.shtml#:~:text= Федеральная%20служба%20безопасности%20%28ФСБ%29%20РФ%20внесла%20украинский%20национ алистический,страны.%20Об%20этом%20сообщается%20на%20официальном%20сайте%20службы>. 63 The list is publicly available on the site of the FSB. <http://www.fsb.ru/fsb/npd/terror.htm>. 64 ODIHR, Fourth Interim Report on reported violations of international humanitarian law and international human rights law in Ukraine, 12 December 2023, para 34 (ODIHR 4th Interim Report). 17 “attempts to overthrow the government” or terrorist acts, for their mere participation in hostilities.65 This demonstrates that the phenomenon of denial of POW status continues. The latest report of the OHCHR on the human rights situation in Ukraine (1 December 2024 to 31 May 2025) also mentions, during the reported period, the conviction of “at least 125 Ukrainian POWs” captured in the Kursk region for terrorism and under the Russian Criminal Code, whereas the acts leading to conviction “appear to constitute lawful acts of war”.66 The large number of prosecutions recorded seems to indicate that combatants captured in the Kursk region are all considered to be participating in terrorist activities. This echoes the comments made by President Putin on 12 March 2025 during a video-recorded meeting with senior officers in charge of military operations in this region. He said all people in the Kursk region fighting Russian armed forces and law enforcement agencies are terrorists under Russian legislation and need to be prosecuted.67 This Mission received information from the Prosecutor General’s Office of Ukraine (PGOU) that it has identified 360 unlawful convictions of POWs. The recurrence of a practice of criminal prosecution of POWs for their mere participation in hostilities using terrorist offences of the Russian criminal code is confirmed by reports of NGOs. Information was gathered on the basis of an analysis of websites of the regional courts in Russia and in the Donetsk and Luhansk regions, and on testimonies of former POWs released and exchanged while criminal proceedings against them were underway or after their convictions. These elements allow this Mission to conclude that the Russian Federation has developed a widespread practice of denying POW status by using its judicial system, in contravention of the rules of IHL granting immunity for lawful acts of war. It should also be recalled that, under the same rules, even lawful criminal proceedings against protected persons for ordinary crimes or war crimes cannot justify their being deprived of their POW status or equivalent treatment.
IV. ARBITRARY KILLINGS OF UKRAINIAN POWS Arbitrary killings of POWs are prohibited under IHL and IHRL, and they involve criminal responsibility under ICL. Despite this, the information gathered by the Mission indicates a high number of violations of these rules attributable to the Russian Federation against Ukrainian POWs and soldiers hors de combat. After briefly recalling the applicable law (A), this section will present the results of the Mission with regard to executions on the battlefield (B) and arbitrary killings in internment camps (C). A. PROHIBITION OF ARBITRARY KILLINGS UNDER IHL AND IHRL Protection against arbitrary killings results from the rules governing the conduct of hostilities and from those protecting persons who must benefit from POW status or from the same or at least equivalent treatment under IHL. Violations of those rules are simultaneously arbitrary deprivations of the right to life under IHRL (Article 6 of the ICCPR, Article 2 of the ECHR). Protection applies from the moment combatants lay down arms and surrender, and lasts until they are released and repatriated. Concerning conduct of hostilities, it is prohibited under the Hague Regulations to “to kill or wound an enemy who, having laid down arms, or having no longer means of defence, has surrendered at discretion”, and “to declare that no quarter will be given” (Article 23(c) and (d)). Violations of these rules are war crimes under the ICC Statute (Article 8(2)(b)(vi) and
65 ODIHR 7th Interim Report, para 125. 66 UN Doc. A/HRC/59/CRP.3, Report on the Human Rights Situation in Ukraine (1 December 2024 – 31 May 2025), 3 July 2025, para 46 (OHCHR Report 2025). 67 OHCHR Report 2025, para 46. See Владимир Путин: Курская область в ближайшее время будет освобождена, Youtube, 12 March 2025 <https://www.youtube.com/watch?v=vhMH9gAhVNY>. 18 (xii)). Additional Protocol I reiterates the prohibition of denial of quarters and explicitly forbids attacks against persons hors de combat (AP I, Article 40 and 41). Concerning protected persons, GCIII prohibits any “unlawful act or omission … causing death” (Article 13). Furthermore, the wounded and sick in the power of the adverse party “shall not be murdered or exterminated” under the GCI and II (Article 12 of GCI and Article 12 of GCII). Those behaviours are graves breaches of the Geneva Conventions entailing individual criminal responsibility (Article 50 of GCI; Article 51 of GCII; Article 130 of GCIII). They are also war crimes under the ICC Statute, as “wilful killing” (Article 8(2)(a)(i)).68 B. EXECUTION OF UKRAINIAN POWS ON THE BATTLEFIELD The execution of combatants when they have just laid down their arms and surrendered, or in the immediate aftermath, is notoriously difficult to prove. Summary executions can nevertheless be proven based on eyewitness accounts, forensic examination of bodies, intercepted communications, satellite or drone images, and videos filmed by the combatants involved and then posted online or on social media, as has occurred regularly since the outbreak of the full-scale war of aggression launched by the Russian Federation. The OHCHR, on the basis of information gathered through the HRMMU, has documented allegations of the execution of Ukrainian soldiers, and verified a significant number of them, based on the analysis of videos and photos and detailed interviews with witnesses.69 In its last report on the Human Rights situation in Ukraine (1 December 2024 to 31 May 2025), it writes that it has verified 88 cases of execution since 24 February 2022, and has recorded “credible allegations” on the execution of 106 Ukrainian soldiers hors de combat since late August 2024, mostly in the Donetsk and Kursk regions.70 It provides the following table for this period:
ODHIR also analysed a number of videos showing summary executions of soldiers who were out of combat in its 5th interim report covering the year 2024. 71 In its 6th interim report of December 2024, it noted an increase in the dissemination of materials online showing torture or execution of persons hors de combat during the second part of 2024, expressing concerns that “such acts may have increased”.72 Among recent events, a video posted online in October 2024 shows the execution of 16 Ukrainian soldiers hors de combat in the Pokrovsk region by
68 See also, more specifically, ICC Statute, Article 8(2)(b)(x), for the war crime consisting in subjecting protected persons to physical mutilation or to medical or scientific experiment “which cause death or seriously endanger the health of such person or persons”. 69 OHCHR, Treatment of Prisoners of War and Persons Hors de Combat in the Context of the Armed Attack by the Russian Federation against Ukraine (24 February 2022 – 23 February 2023), 24 March 2023, para 29-31 (OHCHR Report 2023); Report on the Human Rights Situation in Ukraine (1 February – 31 July 2023), 4 October 2023, para 72-76. 70 OHCHR Report 2025, para 39-41. 71 ODIHR 5th Interim Report, para 53. 72 ODIHR 6th Interim Report, para 92. 19 Russian soldiers.73 The Ukrainian soldiers are lined up to be shot, then those still showing signs of life are killed at point-blank range. Their deaths were subsequently confirmed by the Ukrainian authorities, and the Prosecutor General of Ukraine launched an investigation. In April 2025, the Associated Press reported a case of summary execution based on analysis of videos filmed by a Ukrainian drone and a Russian drone, obtained from military sources. The images show the execution, on 13 March 2025, near the village of Piatykhatky (Zaporizhzhia region), of four Ukrainian soldiers as they were surrendering. These acts were allegedly committed by soldiers of the 247th Airborne Regiment of Russia.74 The Ukrainian Ombudsman declared that Ukraine would report the case to the UN and the ICRC as war crimes.75 This Mission, during and following its visit to Ukraine, received information relating to around 270 cases of executions recorded by the Prosecutor General’s Office of Ukraine (PGOU). This confirms the information previously disclosed by the head of the Department for Combatting Crimes Committed in the Context of Armed Conflict of the PGOU, Mr. Yuriy Belousov, who added that 50 were recorded since the beginning of 2025.76 It should be noted, however, that these figures include 53 deaths that occurred during a single event, not on the battlefield but in the detention camp of Olenivka, resulting from an explosion during the night of 28 to 29 July 2022 (see Section X ). If excluded, the number of executions on the battlefield giving rise to pre-investigation by the PGOU is thus around 220. This information shows that executions on the battlefield attributable to Russian Federation troops are likely to be frequent and numerous, given the number of cases recorded, even though evidence for such war crimes is difficult to obtain. Furthermore, they appear to have been on the increase since 2024. Moreover, a number of people in positions of authority in the Russian Federation have made declarations that no quarter will be given. In May 2024, the commander of the Russian paramilitary group “Rusich”, linked to the Russian Armed Forces, admitted having executed Ukrainian POWs and called for more executions.77 On 16 July 2024, the former President of the Russian Federation and current Deputy Chairman of the Security Council, Dmitry Medvedev, published a post on his official Telegram channel stating: “There can be no mercy here. There is no place for kindness here. Just kill! /…/ No need to pity them, no need! No one! /…/ Only total executions. No choice. No words about mercy. No humanity. No pardon. They have no right to life. Execute, execute and execute.”78 On 30 October 2024, the Head of the Chechen Republic, Ramzan Kadyrov, announced that he had ordered all commanders of the Akhmat special forces units not to take any Ukrainian POWs.79 This instruction was reportedly rescinded several days later.80 On 30 July 2025, RIA Novosti published an article by the leading
73 Ombudsman, information provided during the meeting of 27 August 2025. See Цаплієнко_Ukraine Fights, Telegram, 1. 10. 2024 <https://t.me/Tsaplienko/61424>. See also Amnesty International Report 2025, p. 13. 74 Erika Kinetz, John Leicester, Beatrice Dupuy, A video shows men identified as Russian troops holding Ukrainian POWs. Then the killing begins, Associated Press, 10 April 2025 <https://apnews.com/article/russia- ukraine-pows-war-crimes-putin-zelenskyy-a2185297338af410fb5122448e62db76>. 75 Occupants shot 4 Ukrainian soldiers in Zaporizhzhia: Lubinets appealed to the ICRC and the UN, UNN, 10 April 2025 <https://unn.ua/en/news/occupants-shot-4-ukrainian-soldiers-in-zaporizhzhia-lubinets-appealed-to-the-icrc- and-the-un>. 76 Approximately 280 cases of executions of Ukrainian prisoners of war have been recorded, UNN, 8 May 2025 <https://unn.ua/en/news/approximately-280-cases-of-executions-of-ukrainian-prisoners-of-war-have-been- recorded>. 77 OHCHR, 40th Periodic Report on the Human Rights Situation in Ukraine: Treatment of Prisoners of War and Update on the Human Rights Situation in Ukraine (1 June – 31 August 2024) 1 October 2024, para 52. 78 Дмитрий Медведев, Telegram, 16. 7. 2024 <https://t.me/medvedev_telegram/517>. 79 Андрей Захарченко, «Пленных не брать»: Кадыров отдал приказ чеченским командирам на СВО, Свободная Пресса, 30 октября 2024 <https://svpressa.ru/war21/article/435211/>. 80 Жан Рофе, Кадыров отменил приказ не брать в плен бойцов ВСУ, Deutsche Welle, 2 ноября 2024 <https://www.dw.com/ru/kadyrov-otmenil-prikaz-ne-brat-v-plen-bojcov-vsu/a-70668537>. 20 propagandist Kyril Strelnikov entitled “There is no other option: no one should remain alive in Ukraine”. 81 The article depicts Ukrainian soldiers as laboratory rats, doomed to be exterminated. In addition, the Independent International Commission of Inquiry on Ukraine (IICIU) has reported a series of cases where the order not to take POWs was given by unit commanders, on the basis of interviews with deserters from the Russian Armed Forces.82 Such statements, while constituting war crimes when committed by a person with command responsibility, encourage summary executions and a sense of impunity for such acts in combat zones. It should be added that videos showing such executions, when originating from Russia and posted online, are often accompanied by positive comments praising the executions on the battlefield, and even encouraging Russian troops to resort to such acts. C. ARBITRARY KILLINGS OF UKRAINIAN POWS IN INTERNMENT CAMPS Reports indicate that arbitrary killings also take place in the general context of violence against POWs during detention. In a high number of reported cases, acts and omissions of camp administration agents, armed groups entering the camps, and members of State agencies involved in the interrogation of prisoners fall under the category of “unlawful act or omission … causing death” (Article 13 of GGIII). They may also qualify as war crimes of “wilful killing”, since “killing” (the actus reus) means simply to cause death, and “wilful” refers to intent or recklessness on the part of the perpetrator. This applies to executions in detention facilities where the intent of the perpetrator is to kill. But it also applies when acts of torture and inhumane treatment, including lack of appropriate care, are such that perpetrators are reasonably aware that they would cause death (see also Sections V and VI). ODHIR has regularly reported torture and other ill-treatment leading to the death of POWs, on the basis of interviews with former POWs, and members of their families.83 For instance, in its 6th Interim Report on Ukraine, ODHIR wrote that ten former POWs reported that detainees had died in captivity because of “execution, torture, ill-treatment and/or inadequate medical attention”.84 In its 7th interim report, it mentions eight witnesses reporting “arbitrary killings, including instances where prisoners were tortured (usually beaten) to death or shot”.85 Likewise, the OHCHR has documented deaths of POWs in detention facilities resulting from torture or other inhuman treatment between 2022 and 2025. In its latest periodic report on the human rights situation in Ukraine, it documented the death of 25 Ukrainian POWs and one retained medical personnel, 86 in addition to those reported previously. 87 The OHCHR also mentions the use by members of the Wagner group of two POWs as human shields in July 2022, which allegedly led to their deaths. 88 Recently, in December 2024, the Head of the Chechen Republic, Ramzan Kadyrov, threatened to use Ukrainian POWs as human shields to protect buildings that could be targeted by Ukrainian air strikes.89 It should be noted that, even if such acts do not result in death, they are prohibited under IHL (Article 23(1) of GCIII) and may constitute war crimes (ICC Statute, Article 8(2)(b)(xxiii)).
81 Кирилл Стрельников, Другого варианта нет: живым на Украине не должен остаться никто, РИА Новости, 30. 7. 2025 <https://ria.ru/20250730/ukraina-2032235759.html>. 82 UN Doc. A/HRC/58/67, Report of the Independent International Commission of Inquiry on Ukraine, 11 March 2025, paras 60-63. 83 ODIHR, Third Interim Report on reported violations of international humanitarian law and international human rights law in Ukraine, 17 July 2023, para 30 (ODIHR 3rd Interim Report); ODIHR 5th Interim Report, para 59; ODIHR 7th Interim Report, para 70. 84 ODIHR 6th Interim Report, para 77. 85 ODIHR 7th Interim Report, para 71. 86 OHCHR Report 2025, para 45. 87 OHCHR, Treatment of Prisoners of War and Update on the Human Rights Situation in Ukraine (1 June 2024 – 31 August 2024), 1 October 2024, para 45 (OHCHR Report 2024). 88 OHCHR Report 2023, para 34. 89 Ramzan Kadyrov, Telegram, 4. 12. 2024 <https://t.me/RKadyrov_95/5276>. 21 Moreover, this Mission was informed that approximately 200 cases of suspicious deaths were recorded by the Prosecutor General’s Office of Ukraine based on a forensic analysis of bodies returned to Ukraine by the Russian Federation. Among these cases, 20 to 25 per cent of the bodies showed signs of a lack of medical care or food; others bore marks of blows that could have led to their deaths.90 These elements paint an overall picture of unlawful violence in the camps causing death, which is confirmed by testimonies gathered by NGOs from released Ukrainian POWs. Many of them report the death of a fellow prisoner as a result of torture and other ill-treatment.91 The Mission was able to consult a sample of these testimonies.92 Lastly, it must be underlined that criminal prosecution and trials of persons entitled to the POW status and/or treatment for lawful acts of war, which should be covered by immunity under IHL, may lead to the death penalty. Such a sentence was pronounced against three foreign volunteers serving in the Ukrainian Armed Forces by the so-called Donetsk People’s Republic’s Supreme Court in 2022, before their release as part of a POW exchange. The execution of the death penalty under such circumstances should have been considered as an arbitrary deprivation of life and a war crime. The same would apply in cases where the death penalty would be imposed following trials that do not meet the requirements of a fair trial (see Section VII).93 The Mission concludes that serious breaches of GCIII occur in internment camps in the form of “unlawful act or omission … causing death”; they are simultaneously arbitrary deprivation of the right to life under IHRL. They may also be classified as war crimes of wilful killing, in cases where perpetrators would be identified and their criminal intent proven. Furthermore, their commission in numerous camps and the use of similar methods leading to death demonstrate that they are part of a widespread and systematic policy of violence against POWs. Taken together, executions on the battlefield and arbitrary killings in places of detention are part of a climate of violence targeting all persons who oppose the Russian Federation’s military presence in Ukraine. From this perspective, combatants who ceased to participate in hostilities and detained civilians are treated in the same way.
V. TORTURE AND INHUMAN TREATMENT The absolute prohibition of torture is a cornerstone of both IHL and IHRL. It applies in all circumstances and at all times, and violations may constitute war crimes and, when widespread or systematic, crimes against humanity (A). Despite this clear legal prohibition, reports from international bodies and testimonies of released Ukrainian POWs show that instances of torture and other forms of ill-treatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation have been widespread and systematic, occurring from capture through internment and often used to coerce confessions (B). A. PROHIBITION ON TORTURE UNDER IHL AND IHRL Several human rights instruments address the prohibition of torture, including Article 7 of the ICCPR, Article 3 of the ECHR and the 1984 UN Convention against Torture and Other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (CAT). The CAT defines torture as: any act by which severe pain or suffering, whether physical or mental, is intentionally inflicted on a person for such purposes as obtaining from him or a third person information or a confession, punishing him for an act he or a third person has committed or is suspected of having committed, or intimidating or coercing him or a third person, or for any reason based on discrimination of any kind, when such pain or suffering is
90 Prosecutor General’s Office of Ukraine, meeting of 27 August 2025. 91 Meetings with civil society representatives in Kyiv, 27-28 August 2025. 92 Written statements on file with the Mission. 93 On death penalty in relation to POWs, see MM Report II, pp. 64-66. 22 inflicted by or at the instigation of or with the consent or acquiescence of a public official or other person acting in an official capacity (Article 1(1)). Under GCIII, acts of torture are prohibited “at any time and in any place whatsoever” (Common Article 3).94 The prohibition reflects customary international law.95 In contrast to the CAT, IHL does not require an official involvement in the act of torture.96 However, it does require a purpose or motive. 97 No definition of torture is given in GCIII. The ICTY Trial Chamber in Kunarac et al. defines torture for the purposes of IHL as: (i) The infliction, by act or omission, of severe pain or suffering, whether physical or mental. (ii) The act or omission must be intentional. (iii) The act or omission must aim at obtaining information or a confession, or at punishing, intimidating or coercing the victim or a third person, or at discriminating, on any ground, against the victim or a third person.98 The ICC Elements of crimes provide, in substance, the same definition.99 The prohibition of torture and cruel treatment also includes acts detrimental to the mental integrity of the person.100 The Rome Statute defines torture as a war crime and, also, a crime against humanity, when the severe pain or suffering has been inflicted “upon a person in the custody or under the control of the accused”,101 stressing the importance of the power of the perpetrator over the victim. An act that does not amount to torture or cruel treatment can still be prohibited as an act of violence to a person.102 The term “torture” has the same meaning in international and non-international armed conflict.103 Retribution is prohibited.104 The ICRC Commentary lists the following as examples of torture: 105 electric shocks; burning; knee spreads, kneeling on sharp instruments; suffocation by or under water; burying alive; suspension; flogging and severe beatings, especially beatings on the soles of the feet; mock executions; mock burials; threats to shoot or kill; exposure of detainees under interrogation to severe cold for extended periods; beating followed by detention for three days where food and water and the possibility to use a lavatory are denied; a combination of restraining in very painful conditions; hooding under special conditions; sounding of loud music for prolonged periods; threats, including death threats; violent shaking; and using cold air to chill. Moreover, sexual violence may constitute torture.106 GCIII contains more specific rules prohibiting the torture and mistreatment of POWs. POWs must at all times be treated humanely and protected, mainly against acts of violence, intimidation and insults (Article 13). This is also applicable to interrogation. Every POW, when questioned, is bound to give only their surname, first names and rank, date of birth, and army, regimental, personal or serial number, or failing this, equivalent information (Article 17(1)). No physical or mental torture, nor any other form of coercion, may be inflicted on POWs to
94 This provision is “recognized as a ‘minimum yardstick’, binding in all armed conflicts”, ICRC Commentary GCIII, para 390. 95 Rule 90 of the ICRC Study on Customary IHL. See ICRC Commentary GCIII, para 660. 96 ICRC Commentary GCIII, paras 662 and 681. 97 ICRC Commentary GCIII, paras 668-669, 676, 5199, 5202, 5237-5241. 98 ICTY, Prosecutor v. Kunarac et al., IT-96-23-T and 23/1-T ("Foča"), Judgment, 22 February 2001, para 497. 99 ICC Elements of Crimes (2002), Article 8(2)(a)(ii)-1 (War crime of torture). 100 ICRC, GCIII Commentary, paras 626 and 675. 101 The Rome Statute, Article 7.2 (e). 102 ICRC, GCIII Commentary, para 623. 103 ICRC, GCIII Commentary, para 660. 104 ICRC, GCIII Commentary, para 562. 105 ICRC, GCIII Commentary, para 674. 106 ICRC, Prosecutor v. Jean-Paul Akayesu, (Case No. ICTR-96-4-T), Judgement, Trial Chamber, 2 September 1998, para 682; Prosecutor v. Kunarac et al., (Case No. IT-96-23-T and 23/1-A) "Foča", Judgment, Appeals Chamber, 12 June 2002, para 150. 23 secure from them information of any kind whatsoever. POWs who refuse to answer may not be threatened, insulted, or exposed to any unpleasant or disadvantageous treatment of any kind (Article 17(4)). The questioning of POWs shall be carried out in a language which they understand (Article 17(5)). In assessing whether an interrogation method is lawful, it is important to take into account the individual circumstances of the POWs, including the environment, physical or mental condition of the prisoner, cultural beliefs and sensitivity, gender, age, social, cultural, religious or political background, or past experiences.107 Collective punishment for individual acts, corporal punishment, imprisonment in premises without daylight and, in general, any form of torture or cruelty, is forbidden (Article 87(3)). Torturing a POW constitutes a grave breach of the GCIII and amounts to a war crime (Article 130). B. WIDESPREAD AND SYSTEMATIC USE OF TORTURE AGAINST UKRAINIAN POWS Reports indicate serious and systematic violations of international law, with widespread use of torture and ill-treatment by the Russian Federation against Ukrainian POWs throughout the captivity process. This occurs at multiple stages, including during interrogations upon capture, upon arrival at detention facilities (приёмка), throughout internment, and specifically to coerce confessions of guilt. Upon capture, every POW, when questioned, is bound to give only their surname, first names and rank, date of birth, and army, regimental, personal or serial number, or failing this, equivalent information (Article 17(1) of GCIII). No physical or mental torture, nor any other form of coercion, may be inflicted on POWs to secure from them information of any kind. POWs who refuse to answer may not be threatened, insulted, or exposed to any unpleasant or disadvantageous treatment of any kind (Article 17(4)). Based on interviews with Ukrainian POWs, the OHCHR reported in 2023 that 55 Ukrainian POWs (52 men, 3 women) were subjected to various forms of torture or ill-treatment upon their capture. The POWs reported being subjected to the following acts of torture: beating with fists, tactical gloves with knuckles, rifle butts, shovels, batons or sticks; being kicked, stabbed, and subjected to mock executions with the use of firearms; being subjected to electric shocks; being strangled; and sexual violence, namely held in cold temperature without clothes and threatened with mutilation.108 "Welcome beatings" (приёмка) inflicted on Ukrainian POWs upon arrival at each detention facility are a well-documented practice involving severe abuse. The OHCHR reports describe these as “admission procedures”, where POWs are subjected to prolonged beatings, threats, dog attacks, tasering, stripping, and forced stress positions at intake. 109 This practice is used systematically, often to break the spirit of newcomers, and has been reported at many detention sites controlled by Russian authorities, including pre-trial facilities and penal colonies. There are also accounts of deaths resulting during these procedures. Similar patterns of abuse include forced nudity, sexual violence, and continuous torture during interrogations and imprisonment. The brutality aims to maintain discipline and exert control over POWs. The practice involves not just physical violence, but also psychological torment, including being forced to kneel for hours and being shocked if moving. The occurrence of such “welcome beatings” was confirmed by every released POW interviewed by the Mission.110 Torture and mistreatment persist throughout the entire period of captivity. In its 2025 report covering the period from 1 December 2024 to 31 May 2025, and published in June 2025, the OHCHR held interviews with 117 released Ukrainian POWs and two retained medical personnel that confirmed previous patterns of widespread and systematic torture and ill- treatment. The POWs provided accounts of beatings, stress positions, electric shocks, dog
107 ICRC, GCIII Commentary, para 1826. 108 OHCHR Report 2023, paras 32-33. 109 OHCHR Report 2023, para 60; OHCHR Report 2024, para 31. 110 Testimonies 1-9 (on file with the Mission). 24 attacks, stripping to underwear, sexual violence, prolonged standing or exhaustive exercising and humiliation.111 ODIHR reported in 2024 that all 29 POWs interviewed recounted experiencing and witnessing extensive torture and ill-treatment throughout their captivity and across all detention sites.112 The methods of torture or ill-treatment included: severe physical beatings; electrocution (including the targeting of genitalia); excessively intense physical exercise; stress positions; dog attacks; mock executions (including simulated hangings); threats of physical violence; sexual violence, including rape; threats of rape and castration; threats of coerced sexual acts; threats of violence and/or death; and other forms of humiliation. These forms of torture and ill- treatment were a daily aspect of detainees’ captivity.113 A particularly egregious form of torture and ill-treatment involves the use of physical and psychological coercion to coerce confessions from Ukrainian POWs. This practice represents a distinct category of abuse, and is systematically employed during interrogations and judicial proceedings. According to ODIHR, methods used to elicit confessions included severe physical beatings, electrocution (including targeting genitalia), cutting of the body, simulated drowning, suffocation, excessively intense physical exercise, and sexual violence. 114 Released POWs interviewed by the Mission described being threatened with death, placed with hostile inmates, and coerced into signing confessions without being able to read the texts.115 The Mission has also received aggregated data from the Ukrainian Joint Center at the Security Agency of Ukraine, the Ukrainian state agency responsible for war crimes investigations. Their data based on interviews with released POWs reveal that 89.4 per cent of the released POWs have experienced some form of ill-treatment, including 63.8 per experiencing physical violence, 55.2 per cent psychological violence, and 42.9 per cent sexual violence. The data is broken down and analyzable by region, detention facility and penal colony where they were held in the Russian Federation or temporarily occupied territories of Ukraine.116 The previous reports, testimonies heard by the Mission, and data provided by the relevant investigative agencies all point to the same conclusion, namely that torture and ill-treatment is widespread and systematic, not isolated to certain detention facilities and penal colonies. This suggests that the practice of torture and ill-treatment is either directed and sanctioned, or at least tolerated, as a matter of policy, by the central authorities of the Russian Federation.
VI. CONDITIONS OF DETENTION OF UKRAINIAN POWS POWs must be treated humanely and in full accordance with the provisions of GCIII and with IHRL throughout the entirety of their captivity. This obligation applies from the moment they fall into the hands of the enemy, continues through transit and all stages of internment, and lasts until their release and repatriation, at the latest upon the close of hostilities. At every stage of their captivity, POWs are to be protected against violence, intimidation, reprisals, insults and public curiosity, and provided with adequate food, shelter and medical care. Their person and honour shall be respected, with women and men afforded equal treatment reflecting their needs. Humane treatment is not conditional on reciprocity and must be upheld without discrimination based on race, nationality, religion, political opinions or any other similar criteria. POWs “are in the hands of the enemy Power, but not of the individuals or military units who have captured
111 OHCHR Report 2025, paras 42-45. 112 ODIHR 6th Interim Report, para 70. 113 ODIHR 6th Interim Report, paras 71-73. 114 ODIHR 6th Interim Report, para 74. 115 Testimonies 4-5 (on file with the Mission). 116 Ukrainian Joint Center for coordination of the search and release of prisoners of war, persons illegally deprived of their liberty as a result of aggression against Ukraine under the Security Agency of Ukraine, dataset “colonies”, up to date as of 28 August 2025 (on file with the Mission). 25 them” (Article 12(1) of GCIII). It is therefore up to the Detaining Power, i.e., the Russian Federation in the case at hand, to ensure that legal obligations stemming from GCIII and IHRL are respected and that dignity and rights of POWs are preserved at all times. A. BEGINNING OF CAPTIVITY Articles 17–20 of GCIII set out key rules governing the beginning of captivity, addressing the questioning of POWs, the treatment of their property, and their evacuation. When questioned, POWs are only required to give their surname, first names, rank, date of birth, and service number (or equivalent) (Article 17). They must retain their identity cards, personal effects, and items of personal protection, with valuables or money only taken under strict procedures and returned at the end of captivity. POWs must always have identity documents, and personal items of sentimental value cannot be confiscated (Article 18). Evacuation from combat zones must occur as soon as possible, in humane conditions that are comparable to those of the Detaining Power’s own forces, with adequate food, water, clothing, and medical care provided. Safety must be ensured throughout, stays in transit camps kept brief, and wounded or sick POWs not moved unless evacuation poses less risk than remaining in place (Articles 19-20). The Mission notes that frequent violations of these provisions by the Russian Federation have been documented. In its 2023 report, the OHCHR notes that, while some Ukrainian POWs who surrendered under negotiated terms reported respectful treatment at the moment of capture, including on-site medical assistance, others described verbal abuse and intimidation.117 Fifty- five POWs recounted severe torture or ill-treatment aimed at extracting information or used as punishment, involving beatings, electrocution, mock executions, stabbing, exposure to extreme cold, and threats of mutilation. Pillaging of personal items was widespread, with POWs reporting theft of valuables, clothing, medicine, and bank cards, some of which were later used for unauthorized withdrawals.118 The conditions of evacuation were also notoriously inadequate. In 19 cases documented by the OHCHR, POWs were transported in overcrowded, poorly ventilated vehicles, with their hands tied and eyes covered, often without food, water, or access to toilets for up to two days.119 Prior to formal internment, many were held for up to a week in makeshift detention sites (such as barns, garages, or abandoned buildings), frequently without fresh air, bedding, or adequate sanitation. Some were confined in pits or exposed to extreme conditions. There was a lack of medical care, and two wounded POWs allegedly died during transfer due to this lack. A particularly notable case involved 168 members of the Ukrainian National Guard at the Chornobyl Nuclear Power Plant, who were held for over a month after surrender, with some forced to remain in areas of high radioactive contamination.120 These reports were confirmed by former POWs interviewed by the Mission. 121 The interviewees provided consistent accounts of being transported to and between detention under very difficult and inhuman conditions, often confined in overcrowded and unsanitary vehicles or facilities. They also reported being deprived of sufficient food and water throughout their transit, and subjected to repeated physical abuse, including beatings. Additionally, they were forced to relinquish all personal belongings, including wedding rings or books, many of which were never returned, resulting in both material loss and psychological distress. All these findings indicated systematic breaches of GCIII. Some may amount to inhuman and degrading treatment prohibited by Article 7 of the ICCPR and Article 3 of the ECHR.
117 OHCHR Report 2023, paras 27-41. 118 OHCHR Report 2023, para 32. 119 OHCHR Report 2023, paras 38-41. 120 Ben Tobias, Ukraine war: Chernobyl workers' 12-day ordeal under Russian guard, BBC, 7 March 2022; or How Russia seized the ChNPP: the reconstruction of events and names of responsible, Media Initiative for Human Rights, 22 November 2023 <https://mipl.org.ua/en/how-russia-seized-the-chnpp-the-reconstruction-of-events- and-names-of-responsible/>. 121 Testimonies 1-4, 10-12 (on file with the Mission). 26 B. INTERNMENT OF POW S – LEGAL STANDARDS GCIII sets out comprehensive standards for the humane treatment of POWs, requiring that they be held in camps with proper hygiene and adequate living conditions. The camps must be located away from combat zones and marked clearly (ideally with the sign POWs). POWs shall not be interned in penitentiaries, except in specific cases where such detention is justified by their own interest (Article 22(1)). They must be offered “every guarantee of hygiene and healthfulness” (Article 22(1)). Detention places shall have shelters against air bombardment and other hazards of war, and POWs shall be allowed to enter such shelters in case of attack (Article 23(2)). POWs “shall be quartered under conditions as favourable as those for the forces of the Detaining Power who are billeted in the same area” (Article 25(1)), with due consideration for the prisoners’ customs and habits, and without any harm to their health. Male and female POWs shall be housed in separate dormitories. POWs must receive sufficient daily food and water to maintain health, with extra rations for labour, and clothing appropriate to the climate and type of work, replaced and repaired regularly (Articles 26-28). Hygiene standards must be maintained through clean facilities, access to soap and water, and time for personal washing and laundry (Article 29). Medical care must be readily accessible, including infirmaries, specialized treatment for serious or contagious illnesses, rehabilitation for the disabled, and regular monthly health inspections to monitor weight, detect disease, and ensure nutrition (Article 30). Any medical personnel among the prisoners may be required to treat fellow captives while retaining their prisoner status and protection. POWs shall have full freedom to practice their religion, attend services, and receive ministry from retained chaplains or qualified fellow prisoners (Article 32). Additionally, the Detaining Power should encourage intellectual, educational, and recreational activities, ensuring access to adequate spaces and equipment for physical exercise and outdoor activities (Articles 34-38). POWs who are physically fit may be required to perform non-military work appropriate to their age, sex, rank and health, with officers working only voluntarily (Article 49). Such work is limited to specified categories (including agriculture, certain industries, transport of non- military goods, commerce, domestic service, and public utilities) and POWs retain the right to lodge complaints if these provisions are violated. They must have fair working conditions, including adequate food, clothing, and safety measures. They may not be required to perform work that is unhealthy, dangerous, or humiliating, with the removal of mines or similar devices explicitly considered dangerous labour (Article 52). Work hours should not exceed those of local civilian workers, and prisoners must receive fair pay, medical care for work-related injuries, and regular health checks (Article 53). Discipline within camps should respect the rank and status of POWs, and any use of force must be a last resort preceded by warnings (Article 39). Transfers of POWs must be conducted humanely, prioritizing their health and safety, and POWs should be informed in advance to prepare and maintain their belongings (Articles 46-48). POWs shall have the right to make known to the military authorities in whose power they are their requests and complaints regarding the conditions of captivity to which they are subjected (Article 78). A POW undergoing confinement as a disciplinary punishment shall continue to enjoy the benefits of GCIII, including the right to make requests and complaints (Article 98(1)). POWs sentenced to a penalty depriving them of their liberty retain the rights to make requests and complaints (Article 108(3)). Overall, GCIII aims to uphold the dignity and rights of POWs during captivity, requiring Detaining Powers to strictly adhere to their obligations. C. INTERNMENT OF POW S – SITUATION OF UKRAINIAN POWS Reports issued by international organizations or NGOs have documented widespread and systematic failures by the Russian Federation to uphold most of these standards with respect to Ukrainian POWs.
27 1. DETENTION FACILITIES According to these reports, POWs are routinely interned in penitentiary facilities alongside common criminals. The OHCHR noted that this applied to more than 75 per cent of the POWs it interviewed, and that, in some cases, POWs were held in such facilities for the entire duration of their captivity. 122 Former POWs interviewed by the Mission confirmed this situation. 123 Conversely, the obligation to house male and female POWs separately appears to be generally observed. 124 For example, in Olenivka, witness testimonies indicate that men were held in barracks while women were kept in cells.125 More problematically, civilian internees were often detained in the same facilities, and sometimes even the same rooms, as POWs (e.g., in Olenivka and Kamensk-Shakhtinsky) in violation of Article 84 of GCIV.126 All the reports and testimonies received by the Mission indicate that Ukrainian POWs are subjected to overcrowded and unsanitary detention conditions that undermine their personal dignity and health. Some are confined, temporarily or for a longer period, in unsuitable places, military bases, police stations, and improvised places of detention, such as garages. 127 In virtually all detention facilities, regardless of their nature, basic needs such as adequate food, clean water and essential medical care are insufficient or entirely lacking, exposing POWs to serious risk of malnutrition, dehydration and untreated illnesses. 128 POWs frequently report being held in cramped spaces with little ventilation, on bare floors or inadequate sleeping arrangements, and without clothing or heating in colder seasons and ventilation during the summer.129 One former POW described being held in a facility in Donetsk confined to a small, windowless room with 17 others and forced to sleep on the floor. 130 Another former POW described the conditions in Olenivka, with over 500 male prisoners crammed onto a single floor of the barracks, “sleeping in the corridors, on the stairs, inside the toilets, everywhere”.131 Many POWs experienced severe weight loss during captivity, with one describing the food ration as “just enough not to die”.132 Meals, when provided, often had to be consumed within a very short time, even when the food was too hot to eat.133 If POWs did not manage to eat their meals “in time” (sometimes one minute for a bowl of hot soup), they were beaten.134 The supply of drinking water was inadequate; POWs were frequently forced to consume contaminated or technical water, which led to widespread illness. Access to hygiene facilities was extremely limited. POWs reported being denied regular use of toilets and showers, and when access was granted, it was often under unrealistic time limits, sometimes as short as 30 seconds. Several detainees also recounted being beaten or subjected to electric shocks while showering. 135 The places of detention were often infested with rats, insects or mould.136 Unsanitary conditions contributed to widespread infestations and the spread of diseases such as tuberculosis and hepatitis. There are allegations that some of these conditions were deliberately imposed. POWs were reportedly placed in cells with individuals infected with tuberculosis, or
122 OHCHR Report 2023, para 7. 123 Testimonies 1-4, 10-12 (on file with the Mission). 124 ODIHR 6th Interim Report, para 69. 125 ODIHR 3rd Interim Report, para 29. 126 ODIHR 7th Interim Report, para 68; Russia’s secret prison. Some 650 Ukrainians are being held in Pretrial Detention Facility No. 2 in Bryansk Region, The Media Initiative for Human Rights, 23 February 2023. 127 ODIHR 2nd Interim Report, para 160. 128 OHCHR Report 2024, para 36. 129 ODIHR 5th Interim Report, para 63. 130 ODIHR 3rd Interim Report, para 28. 131 ODIHR 3rd Interim Report, para 29. 132 ODIHR 5th Interim Report, para 64. 133 ODIHR 6th Interim Report, para 78. 134 Testimonies 5-7 (on file with the Mission). 135 ODIHR 6th Interim Report, para 80. 136 ODIHR 7th Interim Report, para 73. 28 forced to use razors previously used by persons carrying infectious diseases.137 Medical care was often denied or grossly inadequate, even for POWs with serious injuries or chronic conditions.138 Requests for treatment were met with apathy, threats of violence or death, and, in some cases, physical assaults by medical or prison staff. 139 As a result, POWs routinely endured untreated wounds, infections, and illnesses, including scabies, tuberculosis and hepatitis. Dental care was unavailable, and conditions were so poor that “inmates had to pull out their own teeth”.140 One former POW described the case of a captured Ukrainian soldier who required an eye operation but received no treatment for several months while in captivity, ultimately losing his sight.141 Many Ukrainian POWs lack access to proper shelter from ongoing hostilities and to basic protective measures, which exposes them to increased physical risks and jeopardizes their health and safety. The reports also reveal cases of physical abuse, psychological pressure, humiliation and coercion.142 POWs were reportedly forced to perform acts intended to degrade or break their morale, such as singing songs or shouting slogans against Ukraine and in support of Russia.143 Such treatment added to the overall climate of intimidation and constitutes a clear violation of IHL. Despite generally poor detention conditions, some former POWs reported that their situation improved after being transferred to different facilities.144 These improvements included better access to adequate food, cleaner living conditions, functioning sanitation facilities, and more consistent medical care. In certain cases, detention authorities reportedly took steps to reduce mistreatment, such as limiting physical abuse, allowing access to basic hygiene items, or permitting contact with families. While such measures represented a relative improvement, they were often inconsistent and did not fully address the broader pattern of inadequate treatment, overcrowding, and violations of humanitarian standards experienced by POWs. 2. TREATMENT OF UKRAINIAN POWS Disturbingly, many Ukrainian POWs have appeared in online videos and broadcasts while injured or under duress, being threatened, forced to make propaganda statements, or compelled to strip (mostly to show their “Nazi” tattoos145) or to perform degrading acts (imitating sexual acts, etc.). The OHCHR documents a Ukrainian commander who surrendered alongside his son being coerced on video to denounce his command and falsely claim their treatment was adequate, under explicit threats that his son would be executed if he did not comply.146 In another incident, also reported by the OHCHR, Russian servicemen forced two wounded Ukrainian POWs, each with broken legs, to crawl 500 to 700 meters to the nearest Russian military position, mocking them and recording the degrading ordeal, which was later circulated online. CNN reported the case of a Ukrainian helicopter pilot who, while in Russian custody, was coerced into reading a scripted statement on camera claiming he was well, receiving medical care, and opposed to the war, under threats that refusal would result in the amputation of his untreated injuries and the denial of medical aid to (and death of) his co-pilot.147 These
137 Testimonies 5-7 (on file with the Mission). 138 ODIHR 6th Interim Report, para 81. 139 Testimonies 5-7 (on file with the Mission). 140 ODIHR 7th Interim Report, para 75. 141 Testimony 6 (on file with the Mission). 142 See Riley Bailey, Davit Gasparyan, Grace Mappes, Christina Harward, and George Barros, Russian Offensive Campaign Assessment, ISW Press, 13 October 2024. 143 Testimonies 4, 6 and 12 (on file with the Mission). 144 ODIHR 3rd Interim Report, para 32. 145 See Leonid Ragozin, Is Putin achieving his goals in Ukraine?, Al-Jazeera, 24 May 2022. 146 OHCHR Report 2023, para 37. 147 Daria Markina, Held by Russia as prisoners of war, two Ukrainian helicopter pilots recount their time in captivity, CNN, 15 June 2022. The mistreatment extends to foreigners who have joined Ukraine’s armed forces as well. For instance, in April 2022, two detained British fighters were paraded on Russian state TV and made ask 29 practices violate the prisoners’ dignity and amount to deliberate attempts to degrade and manipulate them. They violate Article 13(2) of GCIII and may amount to inhuman and degrading treatment and, as such, constitute war crimes. Forced labour under hazardous and unsafe conditions has also been reported, with Ukrainian POWs receiving neither appropriate safety measures nor fair compensation. The OHCHR reports a case involving eight Ukrainian POWs who were forced to load artillery ammunition in Alchevsk.148 Such employment of POWs is clearly incompatible with Articles 50 and 52 of GCIII. Other POWs reported being assigned to tasks such as cooking, producing clothing, or performing menial labour, including gathering stones or pine needles, which fall within the types of work permitted under these provisions. Nevertheless, even these permitted forms of labour were reportedly carried out without any payment, 149 in violation of the GCIII’s provisions regarding payment (Article 54). Ukrainian POWs are also – upon capture or during captivity – systematically deprived of their personal property, including wristwatches, wedding rings or books.150 Moreover, most if not all Ukrainian POWs are denied access to religious services and spiritual support, stripping them of the right to practice their faith during captivity. Frequent transfers of POWs without adequate prior notice, proper safeguards, or medical evaluation further endangered their well-being, health and even lives. 151 These unexpected transfers prevented prisoners from making necessary preparations or receiving appropriate medical care. Some former Ukrainian POWs reported that, during their captivity, they were compelled to sign documents declaring they had no complaints about the facility or their treatment during detention, and that they had not experienced any physical or psychological abuse while held on Russian territory.152 D. CONCLUSIONS Overall, these violations reflect a broader, systematic pattern of neglect, abuse, and deliberate mistreatment, highlighting a serious and persistent disregard for the dignity, health, and fundamental rights of Ukrainian POWs. Across multiple facilities, POWs were subjected to overcrowding, unsanitary conditions, insufficient food and water, inadequate or denied medical care, and exposure to communicable diseases, all of which gravely endangered their physical and mental well-being. In addition, many were exposed to physical abuse, psychological coercion, forced labour, humiliation and propaganda activities, while being deprived of personal property, or any form of fair compensation for permitted labour. The frequent and sudden transfers further compounded these violations. Taken together, these practices reveal not only isolated incidents of mistreatment, but a consistent, systematic failure to uphold the standards mandated under GCIII and IHRL.
VII. THE RIGHT TO A FAIR TRIAL A large number of POWs are subject to criminal prosecution by the judicial authorities of the Russian Federation, as indicated by Russian official sources.153 It has already been explained in this report that a part of these proceedings, those based on charges of terrorism or attempts to overthrow the government, actually concern lawful acts of war (see Section III(C)). These are thus conducted in disregard of combatant immunity and violate IHL. Others are based on charges of war crimes. The present Mission recalls that if POWs may not be prosecuted for
the UK to help exchange them for a pro-Russian official captured by Ukraine. Captured Britons put on Russian TV asking Boris Johnson to help free them, The Guardian, 18 April 2022. 148 OHCHR Report 2023, para 54. 149 Testimonies 3 and 7 (on file with the Mission). 150 OHCHR Report 2023, para 103. 151 ODIHR 7th Interim Report, para 68. 152 ODIHR 5th Interim Report, para 70. 153 See Председатель СК России провел заседание коллегии по итогам работы ведомства в 2023 году, Следственный комитет Российской Федерации, 5. 3. 2024 <https://nsk.sledcom.ru/news/item/1866688/>. 30 mere participation in hostilities, they may and shall be prosecuted by the Detaining Power if they committed war crimes.154 But they remain entitled to the protection of GCIII.155 Under IHL, depriving POWs of their right to a fair trial is a serious violation of GCIII156 and it may amount to a war crime.157 Despite this, information gathered by this Mission suggests that the guarantees attached to a fair trial under IHR and IHRL (A) are systematically violated regardless of the charges brought against Ukrainian POWs by the Russian authorities (B). A. FAIR TRIAL GUARANTEES UNDER IHL AND IHRL Under GCIII, POWs may be tried only by military courts, unless the Detaining Power’s law allows civil courts to try its own armed forces for the same offence (Article 84). No moral or physical coercion may be exerted on POWs in order to induce them to admit guilt for the act of which they are accused (Article 99(2)). In all circumstances, criminal proceedings must respect essential guarantees of independence and impartiality. No POW may be punished more than once for the same act (Article 86). The principle of non-retroactivity applies: no POW “may be tried or sentenced for an act which is not forbidden by the law of the Detaining Power or by international law, in force at the time the said act was committed” (Article 99(1)). Moreover, POWs may be sentenced only by the same courts and under the same procedures applicable to members of the Detaining Power’s forces, and only where the required legal safeguards are observed (Article 102). These include the right to counsel of choice, to call witnesses, to the assistance of an interpreter, and to be informed in due time of these rights and of the charges against them. Convicted POWs have the right to appeal (Article 106), and they must be informed of these remedies and deadlines (Article 105). Defence counsel must have at least two weeks and the necessary facilities to prepare, including confidential access to the accused (Article 105). No POW may be convicted without having had an opportunity to present his or her defence and the assistance of a qualified advocate or counsel (Article 99(3)) Under IHRL, the right to a fair trial is enshrined in Article 14 of the ICCPR and Article 6 of the ECHR. The crucial importance of the right to a fair trial has been repeatedly confirmed by the OSCE Participating States (Ljubljana 2005, Helsinki 2008). Even when derogation from human rights treaties is allowed, the basic guarantees of a fair trial may never be fully suspended.158 Moreover, in the situation of armed conflict, those elements of the right to a fair trial that are explicitly guaranteed under IHL applies,159 and IHRL helps in interpreting them. B. VIOLATIONS OF FAIR T RIAL GUARANTEES AGAINST UKRAINIAN POW S The scale of the criminal proceedings brought against Ukrainian POWs since the full-scale invasion of Ukraine has been established by reports of international organizations. In its latest report on violations of international law in Ukraine, ODHIR, referring to figures provided by the Ukrainian authorities, writes that, as of June 2025, a total of 857 trials were held against Ukrainian POWs for war crimes, terrorism or espionage.160 It adds that the number of such lawsuits appears to be on the rise. This Mission was provided with similar figures during its visit to Kyiv. Data of this magnitude are also mentioned by NGOs that have analysed the phenomenon based on accessible decisions and information provided by prisoners’ families and their lawyers. This means that, while not all POWs are subject to criminal prosecution, a significant number of them are.
154 Article 49 of GCI, Article 50 of GCII, Article 129 of GCIII, Article 146 of GCIV and Article 86 of API. 155 Article 85 of GCIII and Article 44(2) of API. 156 Article 99 of GCIII. 157 Article 8(2)(a)(vi)) of the ICC Statute. 158 UN Doc. CCPR/C/46/D/263/1987, Miguel Gonzáles del Rio v. Peru, Communication No. 263/1987, 2 November 1992, para 5.1. 159 UN Doc. CCPR/C/21/Rev.1/Add.11, General comment no. 29. States of emergency (article 4), 31 August 2001, para 16. 160 ODIHR 7th Interim Report, paras 122 and 125. 31 In the context of these criminal proceedings, numerous violations of fair trial rights, some of which are systematic, have been documented. A thorough and accurate study by the associations Zmina and Media Initiative for Human Rights (MIHR) was released in 2025, based on a database of 600 cases, from which 22 typical cases were analysed in detail and 145 hearings were monitored. The study covers prosecutions against both POWs and civilians, which cannot be distinguished in this regard. It reveals a series of violations of the right to a fair trial: a clear lack of impartiality on the part of judges; a “widespread lack of publicity and accessibility of judicial processes”; irregularities in the treatment of evidence and in the credibility of witnesses; and the “complete erosion of the presumption of innocence”.161 Corroborating evidence can be found in the interviews conducted and reported by ODHIR. According to ten witnesses, prisoners or members of their families, lawyers are appointed by the State without the defendants being able to exercise their right to choose their own lawyer. These lawyers communicate little or poorly with their clients and, in some cases, act clearly against their interests, including, in one case, approving of the prosecutor’s request for death penalty.162 In parallel, a defendant and their family may hire lawyers who are truly independent, whose task is made difficult, however, because they are sometimes subject to threats or hesitate to travel to the territories of Ukraine occupied by the Russian Federation. In addition, they are constrained to play a limited role, not being officially involved in the proceedings. They nevertheless serve a useful purpose in maintaining a link between the detainee and his or her family, when access to the place of detention or communication is permitted.163 Similarly, the OHCHR reported in 2023 that five POWs interviewed were compelled to waive their rights to legal counsel during investigation, because no lawyers were available, and four others complained that their assigned lawyers did not provide any legal assistance, and only advised them to plead guilty.164 According to information provided to the members of this Mission, the Ministry of Defence of the Russian Federation applies a general policy of refusing to recognize the right of persons detained in connection with the conflict in Ukraine to choose their own lawyer in the event of prosecution, and drastically limits the communications normally authorized under the code of criminal procedure.165 This also has consequences for the possibility of challenging the legality of detention, because a power of attorney is required for this legal action.166 This Mission here recalls that IHL guarantees the right to a fair trial for POWs, as well as for civilians, when they face criminal prosecution. Other examples of violations of fair trial rights have been documented in various reports. For instance, the MIHR reported that many hearings are held behind closed doors, that verdicts are often removed from official websites or never published, and that obtaining court documents is extremely difficult.167 Amnesty International has also documented numerous violations of the right to a fair trial concerning Ukrainian POWs. For instance, in Mariupol, Russian-backed armed groups have conducted so-called “sham trials” in the local Philharmonic Hall, where cages were reportedly constructed to restrain prisoners during proceedings. These trials lacked
161 ZMINA and MIHR, Denial of the right to a fair trial as an international crime during Russia’s War against Ukraine: Context, Practice, Law and Prospects, 2025, <https://zmina.ua/en/publication-en/denial-of-the-right-to- a-fair-trial-as-an-international-crime-during-russias-war-against-ukraine-context-practice-law-and-prospects>. 162 ODIHR 7th Interim Report, para 127. 163 ODIHR 7th Interim Report, para 128-129. 164 OHCHR Report 2023, para 84-85. 165 Document on file with the mission. 166 Code of Administrative Judicial Procedure of Russia, Article 56. 167 Closed Trials and Fake Verdicts: Evidence of Russia’s Judicial System Crimes against Ukrainians Presented in Geneva, MIHR, 24 March 2025 <https://mipl.org.ua/en/closed-trials-and-fake-verdicts-evidence-of-russias- judicial-system-crimes-against-ukrainians-presented-in-geneva/?utm_source=chatgpt.com>. 32 virtually all the essential guarantees of independence and impartiality, transforming justice into a tool of propaganda.168 Furthermore, it appears that in some cases evidence is fabricated. ODHIR explains, based on interviews with former POWs and detained civilians, that persons in the power of the Russian Federation are prosecuted “on trumped-up charges of terrorism, murder, espionage, sabotage, cruel treatment of POWs or civilians and the intentional destruction or damage to property”.169 It notably refers to the testimony of two former POWs who reported the use of false testimony, and the impossibility for them to call witnesses to support their defence. 170 A former POW interviewed by this Mission indicated that he was accused of attacking civilians in a place where he could not have been, due to his assignment, and that he was asked to choose the offence for which he “wanted” to be convicted, and then forced to sign admissions of guilt.171 This Mission here also refers to the information gathered concerning the use of torture during interrogation, including to confess to crimes not committed or to give testimony incriminating other POWs (see Section V). The OHCHR in its 2023 report on POWs writes that “68 interviewed POWs were tortured to provide testimonies against other servicepersons in violation of Article 17 of the Third Geneva Convention”. 172 ODIHR describes how interrogators used methods of torture and ill-treatment to obtain information and elicit confessions.173 The Mission itself heard from a witness that he was threatened with being killed and kept together with hostile inmates in order to coerce him to confess crimes.174 The Mission also received detailed written statements from former POWs reporting threats and beatings during interrogations to extract confessions.175 In light of these findings, the Mission considers that the Russian Federation’s authorities use the judicial system more as a tool of repression against POWs than as a mechanism of justice. It concludes that the principle of fair trial, as it must be implemented under IHL and IHRL, is violated in a systematic manner in the context of the criminal proceedings launched against a significant number of Ukrainian POWs. These violations may amount to war crimes, as they wilfully deprive POWs of their right of a fair trial.
VIII. RELATIONS OF POWS WITH THE EXTERIOR GCIII guarantees POWs the right to maintain contact with the outside world, above all with their families, the Party to the conflict they belong to and the ICRC. The Detaining Powers must ensure that this right is effective from the moment of capture and throughout the whole period of the captivity of POWs. To implement this right, each Party to the conflict is required to establish a special institution, a National Information Bureau (NIB), which collects and transmits information on POWs through the Central Tracing Agency (CTA) of the ICRC to the other Party to the conflict, thereby ensuring that POWs are accounted for and that they can maintain contact with their families through a reliable humanitarian channel. All these guarantees provide crucial safeguards against incommunicado detention and any form of mistreatment or neglect.
168 Ukraine: Russian sham trials of prisoners of war in Mariupol ‘illegal and unacceptable’, Amnesty International, 26 August 2022, <https://www.amnesty.org/en/latest/news/2022/08/ukraine-russian-sham-trials-of-prisoners-of- war-in-mariupol-illegal-and-unacceptable/?utm_source=chatgpt.com>. 169 ODIHR 7th Interim Report, para 122 and 125. 170 ODIHR 7th Interim Report, para 126. 171 Testimony 4 (on file with the Mission). 172 OHCHR Report 2025, para 82. 173 ODIHR 6th Interim Report, para 74. 174 Testimony 4 (on file with the Mission). 175 Written statements on file with the Mission. 33 A. LEGAL REGULATION OF RELATIONS OF POWS WITH THE EXTERIOR Relations of POWs with the exterior are regulated by Articles 69-77 of GCIII. Upon capture, the Detaining Power must immediately inform POWs, their home countries, and the ICRC of the measures it is taking to implement their rights under GCIII. Any changes to these measures must also be communicated promptly (Article 69). POWs must be allowed to notify their families and the CAPW of their capture, location, and health status, without delay, i.e., immediately upon capture or not more than one week after arrival at a camp. This shall be done through a capture card, whose model is provided in Annex 4 to GCIII. Beyond this, POWs have the right to send and receive regular letters and cards, with a guaranteed minimum of two letters and four cards per month, which must be forwarded promptly and cannot be withheld for disciplinary reasons. In cases of prolonged silence, distance, or urgency, telegrams must be permitted at the prisoner’s expense (Articles 70-71). The possibility to stay in touch with family members in any situation also makes part of the right to family life protected by the ICCPR (Articles 17(1) and 23(1)). POWs are also entitled to receive relief parcels containing food, clothing, medical supplies, books, and other personal or educational items, which must be delivered quickly, exempt from postal or customs charges, and supervised in the interests of the prisoners. If normal transport routes are disrupted, the ICRC, or other humanitarian bodies may arrange special means of transport to ensure correspondence and parcels are delivered. Censorship of mail is allowed, but must be carried out swiftly, without excessive interference, and only once by each of the dispatching and receiving states. The Detaining Power must facilitate the transmission of legal and personal documents, such as wills or powers of attorney, and allow POWs access to legal assistance for their preparation (Articles 72-77). Representatives of religious organizations, relief societies, or other organizations assisting POWs shall receive, to the extent possible, all necessary facilities to visit POWs, distribute relief supplies for religious, educational, or recreative purposes, and help organize their leisure activities (Article 125). B. COMMUNICATION OF UKRAINIAN POWS WITH THEIR FAMILIES The obligations of GCIII on relations of POWs with the outside world have not been fully respected by the Russian Federation in its treatment of Ukrainian POWs. ODIHR and the OHCHR have both documented that Ukrainian POWs are not allowed to communicate with their families in a timely manner.176 Released POWs interviewed by ODIHR and the OHCHR reported being denied the opportunity to write home for extended periods, sometimes for the whole period of captivity. ODIHR recorded testimonies where prisoners were told they could only send letters months after their detention, with one stating they were first allowed to write only when the Azovstal prisoners were captured and this was publicized.177 The OHCHR has further reported that families often waited weeks or months before receiving confirmation that a relative had been captured, sometimes only learning through unofficial sources, such as social media or prisoner exchanges. 178 This prolonged uncertainty was distressing and caused psychological hardship for both POWs and their families. The Mission gathered information and received testimonies confirming these patterns. Former POWs and their relatives interviewed by the Mission reported that the possibility of communicating with their loved ones during captivity was extremely limited or entirely absent, sometimes for the full duration of detention, lasting up to several years.179 Several POWs and family members indicated that they sent letters to each other, but the letters never reached their intended recipients.180 Some also stated the Russian authorities informed them that, under IHL,
176 OHCHR Report 2024, para 46; ODIHR 2nd Interim Report, para 161; ODIHR 6th Interim Report, para 86. 177 ODIHR 3rd Interim Report, para 29. 178 OHCHR Report 2024, para 46. 179 Testimonies 1-4 (on file with the Mission). 180 Testimonies 3-4 (on file with the Mission). 34 communication with families was allegedly only permitted via telegraph, which was not available, effectively preventing any correspondence.181 Several former POWs interviewed by the Mission reported that they were forced to write letters to their families, even against their will, using a standard template that praised their treatment, described the food as delicious, and depicted the guards’ attitude as exemplary.182 The Mission found that this lack of communication caused significant emotional distress and prolonged uncertainty, placing a heavy psychological burden on both POWs and their families. No single case in which communication of POWs with families would be granted in the way foreseen by Articles 69-77 of GCIII was encountered. The Mission concludes that the denial of communication by POWs with their families amounts to a systematic practice, and notes that such practice constitutes a violation of IHL and that it also interferes with the right to private and family life granted under the ICCPR. C. COMMUNICATION OF UKRAINIAN POWS WITH THE ICRC Access for the ICRC to Ukrainian POWs detained by the Russian Federation has been restricted as well. The ICRC itself has repeatedly stated that it has only been permitted to see a limited number of POWs in Russian captivity. 183 ODIHR monitoring confirms this pattern: the majority of 14 released Ukrainian POWs (out of over 3,000) interviewed by ODIHR in 2024 said they had no contact with the ICRC, and those who did described only very short visits of uncertain origin. 184 Several of another sample of 29 released POWs (out of over 3,500) interviewed by ODIHR in the same year, 2024, emphasized that ICRC visits only took place in so-called “model facilities” set up to showcase acceptable conditions, while, in reality, the Russian authorities hid mistreatment, temporarily improved food, and threatened prisoners not to complain.185 One detainee recalled being told before an ICRC visit that “they will come and go, but you will stay, so don’t complain and don’t say anything wrong”.186 In two cases, former POWs alleged that Russian officials impersonated ICRC or UN personnel in order to test whether they would speak out; those who complained of abuse were subsequently beaten.187 Amnesty International also confirms that, with one exception, 38 families of POWs it interviewed reported that the ICRC had not visited their family members held in Russia, and none of the five returned POWs interviewed reported receiving a visit.188 These conclusions are in line with the Mission’s own findings. Most of the 12 interviewed POWs reported having seen no representatives of the ICRC.189 One was aware of the presence of an ICRC delegation, but was placed in isolation and could not meet them. 190 Several former POWs mentioned that their camps received certain visits, though the identity of the visitors was not specified; however, when such visits took place, most POWs were not allowed to meet them and, instead, were hidden in special parts of the penitentiaries.191 The Mission concludes that these practices fall short of the requirements of GCIII, which guarantees the ICRC unimpeded access to all POWs in order to monitor conditions of detention, facilitate
181 Testimony 10 (on file with the Mission). 182 Testimony 12 (on file with the Mission). 183 See, for instance, Russia-Ukraine international armed conflict: ICRC asks for immediate and unimpeded access to all prisoners of war, ICRC, 14 October 2022; Armed conflict in Ukraine: Families of all POWs need answers on their loved ones, ICRC, 20 May 2022; Russia-Ukraine: ICRC ready to visit all prisoners of war but access must be granted, ICRC, 16 October 2022; ICRC president concludes visit to Moscow, ICRC, 17 September 2024 184 ODIHR 5th Interim Report, para 68. 185 ODIHR 6th Interim Report, para 86. 186 ODIHR 6th Interim Report, para 86. 187 ODIHR 6th Interim Report, para 86. 188 Amnesty International Report 2025, p. 18. 189 Testimonies 2-12 (on file with the Mission). 190 Testimony 1 (on file with the Mission). 191 Testimonies 5-7 (on file with the Mission). 35 communication with families, and ensure humane treatment. The restriction of ICRC access contributes to situations of incommunicado detention and increases the risk of abuse At the same time, the ICRC has highlighted that, when access has been granted, it has been able to deliver important humanitarian services. Thousands of personal messages have been transmitted between POWs and their families with the help of the ICRC, and. in some cases, visits allowed for the handover of books, clothing, blankets, hygiene items, and necessities such as eyeglasses.192 More exactly, the ICRC indicates that, in 2022, it carried out 82 visits, to 25 places of detention, holding about 20,700 people; 193 in 2023 it conducted 54 visits, to 20 facilities, with 15,612 detainees; 194 and, in 2024, it made 55 visits, to 17 facilities, holding 13,704 detainees.195 These figures, however, concern both sides to the conflict, with indications that the majority of visits may have taken place on the Ukrainian side.196 While these activities had a significant impact for those reached, the scale of restrictions imposed by the Russian Federation means that many Ukrainian POWs and their families have been left without the protections and relief that regular ICRC access should guarantee. The difficulties of access extend to other stakeholders as well. The OHCHR has noted ongoing obstacles in gaining access to Ukrainian POWs in order to assess their conditions of detention and treatment.197 Russian authorities have provided little information about Ukrainian POWs outside of prisoner exchanges or staged videos that expose detainees to public curiosity. To date, ODIHR has also not been able to interview Russian POWs or former POWs.198 The treatment of the Azovstal defenders demonstrates the situation. While some of them have been released and repatriated, others – estimated at over 800 as of May 2025 – continue to be detained under unclear circumstances, and Russian authorities do not recognize their POW status, designating the Azov Regiment as a “terrorist organization”.199 Contacts between these POWs and their families remains limited, with months passing for some of them without being allowed to write to their families or receive messages from them. The ICRC was initially involved in registering those captured at Azovstal and facilitating limited communication, by recording details and closest relatives.200 Since then, its role has been limited, and it has been denied access to some of the detention places where Azovstal POWs have been held, such as Olenivka (see section 6).201 D. ESTABLISHMENT AND OPERATION OF A NATIONAL INFORMATION B UREAU The implementation of the provisions of GCIII on the transmission of information on POWs shall be facilitated by a National Information Bureau (NIB) that each Party to the conflict, as well as neutral States receiving POWs on their territory, must establish “upon the outbreak of a conflict and in all cases of occupation” (Article 122 of GCIII). NIBs are tasked with collecting, centralizing and transmitting information on POWs. They must also respond to all enquiries they receive regarding POWs, their fate and their whereabouts. In addition, they handle personal valuables, money, and important documents left by POWs who are repatriated, released, escaped, or deceased, sending these securely to the relevant national authorities. NIBs must communicate and transmit information either through the Central Tracing Agency of the ICRC (regulated by Article 123 of GCIII) or, if they are designated, through Protecting powers.
192 Russia - Ukraine international armed conflict: ICRC continues to help people in need, ICRC, 14 June 2023. 193 ICRC, ICRC Annual Report 2022, p. 376. 194 ICRC, ICRC Annual Report 2023, p. 358. 195 ICRC, ICRC Annual Report 2024, p. 301. 196 This is explicitly indicated for 2024, see ICRC, ICRC Annual Report 2024, p. 301. 197 OHCHR Report 2023, para 26. 198 ODIHR 5th Interim Report, para 72; ODIHR 6th Interim Report, para 90; ODIHR 7th Interim Report, para 78. 199 ODIHR 2nd Interim Report, para 167. 200 Ukraine: ICRC registers hundreds of prisoners of war from Azovstal plant, ICRC, 19 May 2022. 201 Red Cross denied access to prisoners at Russian-held Olenivka despite 'intense' talks - ICRC chief, Reuters, 2 September 2022. 36 No Protecting powers have been formally designated in the armed conflict between the Russian Federation and Ukraine. The CTA set up a special CTA Bureau for the International Armed Conflict between the Russian Federation and Ukraine in 2022 which should serve as a neutral intermediary between the two Parties to the conflict.202 Ukraine established its National Information Bureau for Prisoners of War, Forcibly Deported and Missing Persons (Національне інформаційне бюро з питань військовополонених, примусово депортованих та зниклих осіб) in mid-March 2022, assigning its tasks to the already existing Ukrainian National Center for Peacebuilding, a state institution within the Ministry of Reintegration of the Temporarily Occupied Territories of Ukraine.203 In 2024, the NIB was moved to the newly established Ministry for Development of Communities and Territories of Ukraine. The Ukrainian NIB is responsible both for Russian POWs and for Russian civilians detained in connection with the conflict. In addition, it also collects and centralizes information about Ukrainian POWs, other Ukrainian combatants hors de combat and Ukrainian civilians detained by Russia. The Ukrainian NIB has a website and can be contacted through various channels indicated there.204 The Ukrainian NIB also maintains a unified register of POWs and missing persons. It officially lists Ukrainian POWs based on information received from the ICRC, as well as when other information from the armed forces, intelligence agencies, open-source videos or photos, or interviews with released prisoners makes it possible to establish with certainty the presence in a place of detention of persons previously listed as missing. Such information may be provided by the Commissioner for Missing Persons in Special Circumstances (Ministry of Internal Affairs), the department for the search for and release of POWs and persons illegally deprived of their liberty of the Ukrainian Security Service (SSU), or the Ombudsman for Human Rights (Ukrainian Parliament). The NIB forwards the main information, once it has been confirmed, to the Coordination Headquarters for the Treatment of POWs, which has established a system enabling families to find out about the situation of their loved ones. The Russian Federation, according to the information available on the website of its Ministry of Defence, established its National Information Bureau, the Information Bureau for Prisoners of War (Справочное бюро по делам военнопленных), in February 2022.205 The Russian NIB is situated within the Ministry of Defence. It only covers Ukrainian POWs (and not Ukrainian civilians interned, detained or subject to assigned residence by the Russian Federation).206 The Russian NIB does not appear to have a website, and it is difficult to find any information about it or any contact details for reaching it (apart from a phone number). This makes it complicated for families or other actors to reach it with inquiries, and raises doubts about its ability to effectively carry out some of its tasks foreseen by Article 122 of GCIII. In March 2022, a number of Russian non-governmental organizations sent an open letter addressed to the Prime Minister and other representatives of the Russian Federation, recapitulating the obligations stemming from GCIII and calling upon the state authorities to set up a NIB and to inform the
202 See ICRC’s Central Tracing Agency Bureau for the International Armed Conflict between the Russian Federation and Ukraine: Providing answers to families, ICRC, 2 June 2022 <https://www.icrc.org/en/document/central-tracing-agency-missing-persons-ukraine>. 203 Cabinet of Ministers of Ukraine, Order No. 228, On the definition of a state-owned enterprise that performs the functions of the National Information Bureau, 17 March 2022 (Кабінет Міністрів України, Розпорядження № 228, Про визначення державного підприємства, яке виконує функції Національного інформаційного бюро, 17 березня 2022 р.). For more information about the Commission, see <https://nib.gov.ua/en/>. 204 National Information Bureau, <https://unity.gov.ua/en/information/national-information-bureau/>. 205 Deputy Minister of Defense of Russia Alexander Fomin held a briefing for foreign military attachés, Minister of Defense of Russia, 5 August 2022 (Замминистра обороны России Александр Фомин провел брифинг для иностранных военных аттaше, Министр обороны России, 5 августа 2022 года). 206 See also MM Report IV, p. 42. 37 public about its activities.207 The letter stated that the information about the NIB, which should have been established in February 2022, is not easily accessible, or at least was not at that time. Some interlocutors met by the Mission in Kyiv nonetheless indicated that the Russian NIB was, as far as POWs are concerned, operating, and transmitting some information about Ukrainian POWs through the special CTA Bureau to the Ukrainian side. They told the Mission that the scope of this information was incomplete, as some names were missing from the lists provided. This is evident from the fact that a certain number of Ukrainian POWs who were later released and repatriated had not appeared on the lists communicated to the CTA Bureau. Furthermore, given that the ICRC has been granted only limited access to places of detention in the Russian Federation, it is not able to fully verify the reliability of the transmitted information. It furthermore remains difficult to establish whether those Ukrainian who were recorded as missing but are absent from the lists of POWs are being held incommunicado, or whether they were killed during the fighting and their bodies have not yet been found or repatriated. The Mission has thus concluded that an NIB related to POWs has been established by the Russian Federation, and it appears to be performing some of the tasks foreseen by Article 122 of GCIII, particularly in transmitting information about POWs to the CTA Bureau. The Russian NIB, however, is not fully transparent, may be difficult to reach for inquiries, and the information transmitted by it is not always complete, which limits its overall effectiveness in fulfilling the full range of tasks assigned under Article 122 of GCIII.
IX. RELEASE AND REPATRIATION The release and repatriation of POWs is one of the central legal guarantees of GCIII. Detention under GCIII is not intended as punishment but as a temporary measure, designed solely to remove combatants from the battlefield. Once active hostilities come to an end, GCIII requires that POWs be released and repatriated without delay. Even before hostilities cease, special rules protect the seriously wounded and sick, mandating their return or transfer to neutral states whenever possible, and obligating Parties to the conflict to establish special bodies – Mixed Medical Commissions – to ensure impartial medical examinations of all wounded and sick POWs. At the same time, Parties to the conflict may also agree to the release and repatriation of POWs during the course of hostilities. Such releases are often carried out through exchange agreements, which may establish specific conditions, including repatriation, release, or internment in a neutral third country. GCIII further regulates the practical aspects of release and repatriation, such as cost-sharing arrangements and the return of personal property. A. LEGAL REGULATION OF RELEASE AND REPATRIATION OF POWS The status of POWs is, by its nature, temporary. Their detention is not punitive but preventive – its sole purpose is to remove combatants from the battlefield, thereby weakening the enemy’s military capacity. Once active hostilities have ended, GCIII, in its Articles 118–119, requires the prompt release and repatriation of POWs, setting out clear rules on procedures, cost-sharing, and the return of property. These provisions ensure that release and repatriation are not delayed by administrative disputes, and that POWs’ rights are respected. They also address special cases, such as POWs serving criminal sentences, and provide mechanisms to locate and return those dispersed or missing. Release and repatriation after active hostilities end are, therefore, both a humanitarian obligation and a legal requirement. In addition, Articles 109–117 of GCIII lay down special provisions for release and repatriation, or neutral-country accommodation, of seriously wounded and seriously sick POWs during
207 Создание Национального справочного бюро по делам военнопленных и другие шаги для выполнения международных обязательств России, За права человека, 31. 3. 2022 <https://www.zaprava.ru/sozdanie- nacionalnogo-spravochnogo-byuro-po-delam-voennoplennyx-i-drugie-shagi-dlya-vypolneniya- mezhdunarodnyx-obyazatelstv-rossii/>. 38 active hostilities. Such POWs must be repatriated as soon as they are fit to travel, but never against their will, with priority given to those whose recovery is unlikely or whose capacity is permanently diminished. Other categories of POWs may be transferred to a neutral State if such relocation would improve their chances of recovery or remove serious health risks stemming from continued captivity. These repatriations and transfers apply even if a POW is under disciplinary sanction, and may in some cases occur before the conclusion of judicial proceedings if the Detaining Power agrees. GCIII also covers POWs injured in accidents, with the exception of self-inflicted injury (Article 114). Repatriated POWs are not allowed to rejoin active military service (Article 117). The prohibition “applies to the whole duration of the armed conflict in which the repatriated persons were captured and subsequently released”.208 The decisions on the treatment, repatriation or continued detention of sick and wounded POWs shall be taken by Mixed Medical Commissions that Parties to the conflict have the obligation to appoint upon the outbreak of hostilities (Article 112). Annex II to GCIII contains regulations on such commissions. These Regulations define the commissions as permanent bodies, which are composed of three members – two from neutral countries appointed by the ICRC and approved by Parties to the conflict (ideally a surgeon and a physician) and one appointed by the Detaining Power. The commissions shall examine all wounded and sick POWs and propose, by a majority vote, their repatriation, rejection, or reference to a later examination. The decision shall be communicated to the Detaining Power, the ICRC and the prisoner concerned. The Detaining Power shall implement the decision within three months. POWs who are clearly gravely ill or injured may be repatriated without the commission’s review. The conditions and procedures for the return of POWs under GCIII are meant to make the process workable in real-life wartime situations. They require all States involved to cooperate on practical details such as transport routes, cost-sharing, and keeping prisoners informed. The principle of humane treatment is the guiding principle throughout the whole process (Article 13). Upon release and repatriation, POWs are entitled to the return of their personal property, valuables, and unconverted currency (Article 119). Although the latter provision applies to release and repatriation after the end of hostilities, it shall be mutatis mutandis used with respect to POWs released in other circumstances. Together, all the relevant provisions of GCIII ensure that the process of release and repatriation shall be timely, orderly and respectful of the health, dignity, and rights of all POWs. B. RELEASE AND REPATRIATION OF UKRAINIAN POWS Since the outbreak of the Russia’s full-scale aggression against Ukraine in February 2022, there have been several rounds of POW exchanges between Ukraine and the Russian Federation, with the process evolving significantly over time. Initially, POW exchanges involved relatively small groups, averaging 50 POWs per exchange in 2022.209 Since then, the scale and frequency of the exchanges have increased (Table 1).210 By May 2025, the number of POWs exchanged per round had risen to 200, on average, with a rather robust institutional framework established on the Ukrainian side to manage these exchanges, especially through the Coordination Headquarters for the Treatment of Prisoners of War. On the Russian side, POW exchanges are mostly handled by the Ministry of Defence, with the involvement of the Federal Security Service (FSB), the Federal Penitentiary Service, and the Commissioner for Human Rights, although no specific information is publicly available. Sometimes, third States act as moderators (typically Türkiye). These developments reflect a shift from spontaneous early- stage exchanges to more co-ordinated, regular processes taking place despite ongoing hostilities.
208 ICRC Commentary GCIII, para 4425. 209 Mykolaj Suchy, Chaos to coordination: The evolution of POW swaps in the Russia-Ukraine war, Kyiv Independent, 23 May 2025. 210 Ibidem. 39 The largest POW exchange to date was conducted in late May 2025, where Ukraine and Russia exchanged 1,000 individuals each.211 This exchange was part of agreements reached during peace talks held in Istanbul. It included categories such as seriously wounded and sick POWs and those aged 18 to 25, under an “all-for-all” exchange formula agreed upon during talks in early June 2025. The exchange concerned not only POWs but also civilians, without a clear distinction as to the status. This lack of clear distinction between POWs and detained civilians is problematic, because the two categories are subject to different legal regimes and blurring the lines between them risks undermining the specific safeguards that each regime guarantees (see Section II). In addition to POWs and detained civilians, the agreements also covered the repatriation of the remains of thousands of soldiers killed in combat, with both sides returning bodies under arranged protocols.212 Although not explicitly envisaged in GCIII, such exchanges are fully consistent with its humanitarian spirit and are not precluded by its rules. Despite the clear obligation for Detaining Powers to repatriate seriously sick and wounded POWs, such repatriations remained relatively rare in the first years of the conflict. Testimony from a former Russian soldier, interviewed by Amnesty International, indicates that only “presentable” POWs, i.e., those without visible injuries, were exchanged, while those seriously wounded were often denied both repatriation and adequate medical care.213 Some of the bodies of POWs repatriated to Ukraine bore signs of serious wounds or illness, suggesting that these individuals may have died from such conditions.214 Under such circumstances, they would have been strong candidates for release and repatriation, yet, in some cases, their captivity was not even reported to Ukraine. This points to a potential violation of Article 109 of GCIII, since such selective exchanges undermine the guarantees of enhanced protection provided for the most vulnerable POWs and invert the priority IHL gives to the seriously sick or wounded. The situation appears to have improved somewhat in 2025. Notably, Ukraine has secured a dedicated mechanism for the repatriation of seriously ill and injured POWs.215 On 2 June 2025
211 Thomas D'Istria, In Ukraine, behind the prisoner exchanges, the anguish of families of the missing, Le Monde, 27 May 2025. 212 Yuliia Dysa, Olena Harmash, Ukraine says repatriation of war dead over after 1,245 more bodies received from Russia, Reuters, 16 June 2025. 213 Amnesty International Report 2025, p. 19. 214 Hanna Arhirova, Vasilisa Stepanenko, Illia Novikov, Over 200 Ukrainian soldiers have died in Russian prisons. Autopsies reveal rampant abuse, Associated Press, 2024 <https://apnews.com/projects/russia-ukraine-pows- torture/?_hsenc=p2ANqtz-9HMs2w0hyh2MOkZzs5MhvZ0MTRMCyaIq88cchptAkX-Nv- _laiIQ8JaruDS9oGZlp2xXFe>. 215 Valentyna Romanenko, Ukraine secures separate format for return of seriously ill and injured POWs, Ukrainska Pravda, 15 January 2025 <https://www.pravda.com.ua/eng/news/2025/01/15/7493724/>. 40 in Istanbul, Ukraine and the Russian Federation agreed on a new framework for POW exchanges, prioritizing specific categories. These included all severely wounded and sick POWs, as well as young soldiers aged 18 to 25. Under this framework, between 9 and 23 June 2025, at least nine exchanges of POWs occurred involving those with severe illnesses or injuries.216 Most of the released military personnel had spent over three years in captivity, with a substantial number captured during the defence of Mariupol. Article 112 of GCIII requires the establishment of mixed medical commissions to examine seriously sick and wounded POWs and determine their eligibility for repatriation or internment in neutral countries. Ukraine set up such medical commissions in the summer of 2023.217 The commissions have three members, all medical experts. All these members appear to have been appointed by Ukraine, without the involvement of the ICRC or any other neutral authority, which does not fully comply with the Regulations annexed to GCIII. The commissions issue recommendations on the repatriation of Russian POWs, their exclusion from eligibility, or the postponement of a decision pending further review. By contrast, there is no evidence that the Russian Federation has established similar mixed medical commissions as well.218 The failure to set up such bodies would amount to a violation of Article 122 of GCIII. The Mission recalls that the establishment of mixed medical commissions serves as a key procedural safeguard to ensure that seriously sick or wounded POWs are promptly identified and repatriated, independent of political considerations or reciprocal exchange arrangements. Beyond facilitating release and repatriation decisions, the involvement of neutral medical professionals in these commissions can help ensure that all POWs receive adequate medical care while in captivity. In the absence of such commissions on the part of the Russian Federation, the safeguard is effectively disabled for one side of the conflict, leaving seriously sick or wounded Ukrainian POWs vulnerable to prolonged detention and inadequate medical care, in contravention of GCIII. The treatment of Ukrainian POWs during release and repatriation exhibits serious deficiencies. In its 2023 report, the OHCHR documented multiple cases of mistreatment of Ukrainian POWs during their release and repatriation. 219 For example, during the 21 September 2022 POW exchange, Ukrainian POWs were transported in overcrowded cargo trucks with their hands tied and eyes tightly covered with duct tape, causing injuries from the restraints.220 The cramped conditions and denial of basic needs led to fainting and suffering, with POWs reportedly beaten or tasered when requesting water or aid. The use of ammonia inside one truck caused severe respiratory distress. The transfer lasted nearly two days without food, water, or toilet access. Women POWs were only allowed to relieve themselves in the presence of male guards. Another OHCHR-documented case involved three male POWs forced to wear wet clothes for about 12 hours in winter after guards deliberately washed their clothes before transfer. 221 ODIHR also reports that during the exchange process itself, POWs were subjected to violence and denied access to toilets, food, and water during long journeys. 222 Moreover, prior to their release, and in some cases during transfers between facilities, some POWs were forced to declare that they had no complaints about their treatment and had not been subjected to physical or psychological pressure while on the territory of the Russian Federation. Interviews conducted
216 Dmitro Levchenko, A Group of Seriously Ill Prisoners of War Returned to Ukraine After Exchange with the Russian Federation, Kyiv 24, 19 June 2025 <https://kyiv24.com/en/group-seriously-ill-prisoners-war/>. 217 Омбудсман: Змішані медичні комісії – додатковий інструмент, який може допомогти у звільненні українських полонених, Ombudsman of Ukraine, 22 August2023. See also Tetiana Herasimova, Ukraine forms mixed medical commissions for return of POWs, Ukrainian News, 24 November 2023. 218 Anna Murashko, Russia has not yet created a mixed medical commission to visit prisoners of war, Ukrainian National News (UNN), 4 November 2024. 219 OHCHR Report 2023, paras 86-87. 220 OHCHR Report 2023, par 86. 221 OHCHR Report 2023, para 87. 222 ODIHR 6th Interim Report, para 88. 41 by the Mission confirm that these abuses were not isolated. A former Ukrainian POW recounted how, after being told he was going to be exchanged, he and others were transported in overcrowded trucks with hands tied and eyes covered, denied access to toilets, and beaten upon arrival.223 Some incidents also reflect a broader lack of precaution in the handling of POWs. A particularly egregious example is the crash of a Russian Armed Forces IL-76 military transport aircraft in the Belgorod region, which, according to Russian authorities, was carrying 65 Ukrainian POWs. The use of a military aircraft, which was a legitimate military target for the Armed Forces of Ukraine, directly endangered the lives of the POWs on board.224 All these instances of mistreatment breach the safeguards set out in Articles 106–119 of GCIII, which require that POW transfers for release or repatriation be conducted under humane conditions, with respect for dignity, health, and safety. Some of them may amount to grave breaches of GCIII and, as such, qualify as war crimes. Under Article 117 of GCIII, repatriated POWs are legally prohibited from being employed in active military service for the duration of the armed conflict in which they were captured. The term “active military service” is “not so broad as to include functions that indirectly contribute to the general war effort”.225 Repatriated individuals may not be called upon to serve in units forming part of the armed forces, but they are free to enrol in medical, religious, or unarmed auxiliary roles. 226 The Mission recalls that the obligation is addressed to the Parties to the conflict, not to individual POWs. Thus, a violation of the rule does not deprive such individuals, if recaptured, of their POW status or treatment, nor can they be criminally prosecuted for this violation. They also remain eligible for (another) release and repatriation.227 Testimonies from former Ukrainian POWs suggest that, upon repatriation, individuals are given the freedom to decide whether to return to military service.228 During the meetings in Kyiv, the Mission was informed that new legislation had been adopted to allow former POWs to leave the army. It was also confirmed to the Mission that while there is a procedure to leave the military, individuals may remain and decide whether to return to the battlefield. A large number of released POWS suffer from long-term physical or psychological disabilities that, in any case, would prevent them from returning to active service. In practice, the majority of former POWs who continue their careers in the armed forces purportedly perform duties behind the front lines. There may be cases, however, where released POWs choose to return to active service. Under Article 111 of GCIII, POWs transferred to a third, neutral country, shall be interned there “until the close of hostilities”. The Mission notes that five Azovstal commanders captured at Mariupol, who had been transferred to Türkiye in 2022, under an exchange agreement, were repatriated to Ukraine in July 2023.229 No further information on the content of the agreement or the context of repatriation is available. The Mission recalls that repatriation of POWs transferred to neutral countries does not necessarily constitute a violation of IHL. GCIII requires the release and repatriation of POWs in cases of serious illness or wounds and permits repatriation in situations of prolonged detention (Article 109). The Mission also recalls that the obligation under Article 111 of GCIII is again that of the Parties to the conflict, not of individual POWs and its alleged violation therefore cannot have any negative legal consequences on their status or treatment.230
223 Testimony 11 (on file with the Mission). 224 Mike Eckel, Why Did The Russian Il-76 Crash? What We Know, And Don't Know, About A Major Aviation Disaster, RFE/RL, 25 January 2024. 225 ICRC Commentary GCIII, para 4423. 226 ICRC Commentary GCIII, para 4423. 227 ICRC Commentary GCIII, para 4427-4430. 228 Nikita Oshuev, What's next for Ukrainians returning from Russian prisons?, Deutsche Welle, 20 June 2025. 229 Nick Pehlman, Over Half of Azovstal Defenders Home in Ukraine, Kyiv Post, 29 May 2025. 230 See also Emily Crawford, Release, Repatriation, and Parole of POWs: Lessons from Recent Practice in the Ukraine-Russia, Articles of War, 20 July 2023. 42 X. OLENIVKA PENAL COLONY The Olenivka penal colony (Volnovakha Correctional Colony No. 120) is a detention facility located in the Donetsk region, which has been outside the control of Ukraine since 2014. The facility consists of ten barracks across five two-story buildings and a disciplinary isolation ward (DIZO). It has a capacity of several thousand detainees. It has been used to house a mix of Ukrainian POWs, civilian detainees, and individuals transferred from other detention centers. Between April and May 2022, two large groups of Ukrainian POWs from Mariupol were transferred to Olenivka penal colony. The first group endured overcrowded transport and violent “welcome beatings” by Russian-affiliated guards, while the second group, mostly under the Russian Federal Penitentiary Service (FSIN) supervision, reportedly did not face ill- treatment upon arrival.231 Over the years, Olenivka has been the site of multiple violations against Ukrainian POWs and other individuals detained there. In the summer of 2022, a POW died due to lack of treatment for hepatitis, highlighting the inadequate medical care provided within the colony. 232 The OHCHR also received reports that groups of POWs were forced to collect and load dead bodies in Mariupol during May and June 2022, 233 which may potentially qualify as work of “an unhealthy or dangerous nature” prohibited under Article 52(1) of GCIII. Seven POWs reported that a serviceperson from the Azov Regiment of the National Guard Unit 3057 was beaten to death by guards from Russian-affiliated armed groups while held in the disciplinary isolation ward. 234 POWs held in the colony suffered from poor quality food and drinking water, unsanitary conditions, irregular food distribution, a lack of beds, and inadequate medical services, including limited access to medication for infectious diseases.235 These conditions led to significant weight loss and deteriorating health among the detainees. Violence and abuse were pervasive within the colony. FSIN guards, particularly during monthly shift changes, frequently insulted and beat POWs, forcing them to perform physical exercises and remain in stress positions. Some detainees were also beaten before or during interrogations conducted by the FSB and the Investigative Committee of the Russian Federation. Penitentiary guards from Russian-affiliated armed groups subjected male POWs to severe physical abuse, including beatings, electrocution, strangulation, sexual violence, and torture by fire. Women POWs were confined in the DIZO, which was also used as a temporary holding facility for men accused of disciplinary offences. These patterns of abuse and neglect illustrate systematic violations of IHL at the Olenivka penal colony. One of the most serious incidents involving POWs occurred at the Olenivka detention facility in July 2022, when an explosion took place. Olenivka at that time housed hundreds of Ukrainian POWs, including many from the Azovstal garrison in Mariupol. On the night of 28–29 July 2022, two explosions destroyed “Barracks 200”, killing 53 POWs and injuring over 100 more, most of them from the Azov Regiment. The explosion occurred in a densely packed barracks where POWs were crowded with little space to move, which contributed to the high casualty rate and made evacuation impossible for many injured. Following the explosion, POWs who were injured received no adequate medical assistance from their captors. The Russian Federation accused Ukraine of launching a HIMARS strike. 236 However, the Russian Investigative Committee stopped reporting on the case shortly after the incident, suggesting difficulties in reconciling the available evidence with the claim of a HIMARS attack. The Russian Federation displayed HIMARS fragments to journalists, but witnesses confirmed
231 OHCHR Report 2023, para 67. 232 OHCHR Report 2023, para 51. 233 OHCHR Report 2023, para 54. 234 OHCHR Report 2023, para 63. 235 OHCHR Report 2023, para 68. 236 Александр Григорьев, Появились доказательства того, что удар по СИЗО в Еленовке был нанесен из РСЗО HIMARS, Военное обозрение, 29 июля 2022. 43 these had been planted.237 Although the UN Secretary-General created a Fact-Finding Mission on 3 August 2022, it disbanded it in January 2023 without meaningful progress, citing security concerns and “the absence of conditions required for the deployment of the Mission to the site”.238 To date, the Russian Federation has refused to permit impartial investigations by the UN or other independent international bodies. The OHCHR internal investigation later concluded that the projectiles were most likely fired by Russian forces, though it could not confirm this with certainty, due to lack of access to the site.239 Ukraine’s own investigation has also struggled, hindered by restricted access to the site and reliance on survivor testimony. The evidence collected so far by international and Ukrainian bodies suggests that the blasts were most likely caused by thermobaric artillery shells (gun-howitzer-mortar fired thermobaric high-explosive fragmentation projectiles), as their effects matched survivor descriptions of intense heat and fire inside the barracks.240 The attack sequence involved two adjustment shots followed by two almost simultaneous direct hits on the building, consistent with deliberate targeting. The OHCHR documented that the 193 POWs were transferred on 27 July to a barrack refurbished from an industrial shed that stood separately from the other barracks in the colony.241 That same day, the colony management ordered that the guard post be moved further from the barrack and that a fortified trench be dug for the guards, measures not implemented for the other barracks. On 28 July, the guards of the barrack wore bullet-proof vests and helmets, unlike other colony personnel who rarely did so. POWs in different barracks reported that a Grad rocket system had been positioned near their barracks and the colony’s fence shortly before the incident, firing in a westerly direction away from the colony and masking the sound of the explosions that killed and injured the POWs. A Ukrainian civilian detainee acting as a liaison for the administration instructed POWs clearing debris and removing bodies on 29 July to remain silent about what they had witnessed. Survivors described the aftermath of the attack as chaotic and terrifying, with intense heat, smoke, and debris making movement nearly impossible.242 Many POWs were trapped under rubble or suffering severe burns and respiratory injuries caused by the thermobaric explosions. Despite the severity of injuries, colony personnel did not provide medical assistance, leaving the POWs to improvize first aid for one another using makeshift supplies. The OHCHR concluded that “the number of POWs who died from the attack could have been considerably lower if those heavily injured by the explosions had been provided with prompt medical care”.243 It noted that medical assistance was not provided by personnel of the colony, and survivors had to do what they could to try to help stop each other’s bleeding without proper medical equipment.244 As a consequence, multiple injured POWs died on the ground near the entrance to the colony, reportedly due to massive blood loss. The POWs who survived the initial attack were transported in overcrowded trucks to hospitals in Donetsk, enduring a five- to seven-hour journey over rough roads that aggravated their injuries. POWs with minor injuries were placed in a disciplinary isolation ward for a month, 237 Barracks 200 Who Killed Ukrainian Pows in Olenivka And How, Сentre for Human Rights in Armed Conflict (CHRAC), 26 June 2025 <https://www.chr-ac.org/investigations/>. 238 Daily Press Briefing by the Office of the Spokesperson for the Secretary-General, United Nations, 5 January 2023 <https://press.un.org/en/2023/db230105.doc.htm>. 239 See Olenivka: two years since the deadly strike that killed dozens of Ukrainian POWs, a continued call for accountability, OHCHR, 26 July 2024 <https://ukraine.ohchr.org/en/Olenivka-two-years-since-the-deadly- strike?utm_source=chatgpt.com>; and Susie Blann and Hanna Arhirova, 2 years after Ukrainian POW deaths, survivors and leaked UN analysis point to Russia as the culprit, Associated Press, 25 July 2024. 240 Barracks 200 Who Killed Ukrainian Pows in Olenivka And How, Сentre for Human Rights in Armed Conflict (CHRAC), 26 June 2025 <https://www.chr-ac.org/investigations/>. 241 OHCHR Report 2023, paras 72-76. 242 OHCHR Report 2023, para 76. 243 OHCHR Report 2023, para 76. 244 OHCHR Report 2025, para 51. 44 effectively cutting them off from all contact with other detainees. The combination of trauma from the attack, delayed medical care, and enforced isolation had lasting physical and psychological effects on the survivors, highlighting both the immediate and ongoing consequences of the incident. The failure to provide timely medical assistance, coupled with the delayed evacuation under difficult conditions, contributed to a higher death toll and reflected a systemic disregard for the survival of POWs, in clear violation of IHL.
XI. ACCOUNTABILITY FOR VIOLATIONS OF IHL AND IHRL, AND POTENTIAL WAR CRIMES AND CRIMES AGAINST HUMANITY In the previous sections the Mission has established many instances of violations of IHL and IHRL resulting from the treatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation. It has also found credible evidence to argue that some of these violations could, if the individuals responsible are identified, amount to war crimes and, possibly, crimes against humanity. In line with the Mission’s task “to offer recommendations on relevant accountability mechanisms”, the report examines what existing mechanisms for ensuring accountability are in place, and how they can be applied to address violations of international law arising from the treatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation. This section is structured along three lines, focusing on the responsibility of the Russian Federation as a State, the individual criminal responsibility of perpetrators, and the right of victims to remedies and reparation. A. RESPONSIBILITY OF THE RUSSIAN FEDERATION By virtue of Common Article 1 of the four Geneva Conventions of 1949, all States have the obligation “to respect and to ensure respect for the present Convention in all circumstances”. The obligation to respect entails the obligation for the State to do everything that can realistically be done in the given circumstances to ensure that the rules of IHL are respected by its armed forces and its other organs, as well as by other persons or groups acting on its instructions, or under its direction or control. The obligation to ensure respect means the obligation of States, including those not Parties to the conflict, to take all possible measures, given the circumstances, to ensure that the rules of IHL are respected in the conflict. The obligation to respect and to ensure respect is considered a rule of customary international law.245 Similarly, States have the duty to respect the obligations stemming from IHRL. Article 2 of the ICCPR obligates State Parties to respect and ensure the rights recognized by the Covenant for all individuals within their territory and jurisdiction. This obligation requires States both to refrain from actions that violate the rights guaranteed by the ICCPR and to take positive measures to protect those rights. Specifically, Article 2 mandates that States adopt legislative, judicial, administrative, and other measures necessary to fully implement the rights enshrined in the Covenant. This includes ensuring that all branches and levels of government comply with the ICCPR’s provisions without discrimination, providing effective remedies when violations occur, and preventing violations by both State and non-State actors. The obligation is immediate and continuous, requiring States to act in good faith and in accordance with their international commitments, regardless of their domestic legal frameworks. States are responsible for acts committed by their organs even if the organs exceed their authority or contravene instructions when carrying out such acts (acts ultra vires).246 States are also responsible for acts carried out by a person or group of persons who are “in fact acting on the instructions of, or under the direction or control of, that State in carrying out the
245 Rules 139 and 144 of the ICRC Study on Customary IHL. 246 Draft articles on Responsibility of States for internationally wrongful acts, in UN Doc. A/56/10, Report of the International Law Commission on the work of its Fifty-third session, Official Records of the General Assembly, Fifty-sixth session, Supplement No. 10, November 2001, pp. 43-59, article 7. 45 conduct”.247 This principle is directly relevant to the responsibility of the Russian Federation for violations of IHL and IHRL in relation to Ukrainian POWs. The Russian Federation bears responsibility for the actions of its armed forces, other State organs such as the FSB and FSIN, as well as groups operating under its effective control, including the so-called Donetsk and Luhansk People’s Republics. This responsibility extends both to acts carried out in the execution of official commands or orders and to those committed on the personal initiative of soldiers, commanders or other officials. The Mission has established that the Russian Federation is responsible for numerous violations of IHL and IHRL, stemming from the shortcomings in the treatment of Ukrainian POWs. As such, the Russian Federation has the following obligations:248 a) The obligation to continue to respect all relevant rules of IHL and IHRL applicable in relation to Ukrainian POWs held by the Russian Federation; b) The obligation to immediately cease all violations against Ukrainian POWs and to provide assurances and guarantees of non-repetition of such violations; and c) The obligation to provide reparation involving inter alia, restitution, financial compensation and adequate satisfaction (acknowledgment, apology, criminal prosecution of individuals responsible for the violations of IHL, etc.). Several international judicial or quasi-judicial bodies could possibly address the responsibility of the Russian Federation for the mistreatment of Ukrainian POWs. One such body is the International Court of Justice (ICJ), the principal judicial organ of the United Nations, which has competence to consider and decide legal disputes submitted to it by States. In 2024, the ICJ ruled in a case between Ukraine and the Russian Federation. That decision, however, did not concern or mention POWs.249 Similarly, POWs are not the subject of another, still pending case between Ukraine and the Russian Federation, which is related to the 1948 Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide.250 Complaints concerning mistreatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation can also be filed, by Ukraine or by individuals, in international human rights bodies. Such bodies have also already confirmed that the Russian Federation has jurisdiction in relation to violations of IHRL that have taken place in the temporarily occupied territories of Ukraine. 251 The UN human rights organs have not had decided any case related to Ukrainian POWs, but such cases may possibly be forthcoming, since the Russian Federation has recognized the competence of treaty bodies to consider individual complaints under the ICCPR and the CAT. Conversely, the Russian Federation has not ratified the Optional Protocol to the Convention Against Torture (OPCAT), which establishes a system of regular independent inspections of places of detention which help prevent torture and ill-treatment. As a non-State party, the Russian Federation is not subjected to such inspections, and it does not have a designated National Preventive Mechanism. Accession to the OPCAT would strengthen safeguards for detainees, increase transparency, and demonstrate a commitment to upholding IHRL standards.
247 Ibidem, Article 8. 248 GCI-IV, Article 1; Rule 139 of the ICRC Study on Customary IHL. 249 ICJ, Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation), Judgment, 31 January 2024. 250 ICJ, Allegations of Genocide Under the Convention on the Prevention And Punishment of the Crime of Genocide (Ukraine v. Russian Federation), Application, 26 February 2022. 251 See UN Doc. CCPR/C/RUS/CO/8, Concluding observations of the eighth periodic report of the Russian Federation, 1 December 2022, paras 6-7; UN Doc. CAT/C/RUS/CO/6, Concluding observations on the sixth periodic report of the Russian Federation, 28 August 2018, para 48; ECtHR, Ukraine v. Russia (re Crimea), Applications nos. 20958/14 and 38334/18, Judgment, 25 June 2024, paras 864 and 873; Ukraine and the Netherlands v. Russia, Applications nos. 8019/16, 43800/14, 28525/20 and 11055/22, Judgment (GC), 9 July 2025, paras 336-338. 46 Taking this step would be particularly crucial given the Russian Federation’s recent decision to withdraw from the European Convention for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment, which has up to now provided a framework for monitoring detention conditions in the Russian Federation. 252 By acceding to the OPCAT, Russia would reassert its commitment to preventing torture and ill-treatment. The ECtHR, which is competent to deal with cases brought against the Russian Federation for facts occurring until 16 September 2022, had 9,264 individual and 2 interstate complaints pending as of February 2025 concerning the armed conflict between Russia and Ukraine.253 Out of those, three relate to the treatment of Ukrainian POWs. Two – one submitted by Ukraine and one by a group of individuals – concern the naval incident that occurred on 25 November 2018 in the Kerch Strait and which led to the capture of three Ukrainian naval vessels and their crews.254 The third application, directed against both the Russian Federation and Ukraine, has been submitted by servicemen of the National Guard of Ukraine, who were captured by Russian forces at the Chornobyl Nuclear Power Plant and detained in the premises of the power plant for several weeks.255All these applications are still pending. The Mission recalls that for individuals wishing to file complaints for events after 16 September 2022, remedy through the ECtHR is no longer available. In addition, following its expulsion from the Council of Europe, the Russian Federation’s engagement with the ECtHR has been difficult and obstructive. Russia has also ceased cooperation with the Committee of Ministers, which oversees execution of the Court’s judgments, among other things.256 This makes securing just satisfaction and compliance with the interim, individual and general measures ordered by the Court extremely difficult. B. INDIVIDUAL CRIMINAL RESPONSIBILITY IHL requires States to enact legislation to punish such grave breaches of the Geneva Convention and other serious violations of IHL that amount to war crimes, to search for persons who allegedly committed such crimes, and to bring such persons before their own courts or to extradite them to another State for prosecution.257 Under national law of Ukraine, violations of the laws and customs of war are criminalised under Article 438 of the Criminal Code of Ukraine (CCU). The provision explicitly criminalises cruel treatment of POWs. It also criminalises “any other violations of rules of the warfare stipulated by international treaties, ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine”, which encapsulates torture, inhuman treatment, wilfully causing great suffering or serious injury or wilfully depriving a POW of the right to a fair trial. The Mission welcomes the amendments to the CCU which have taken place in recent years, largely in connection with the ratification of the Rome Statute of the ICC. One of the most important of these amendments was adopted on 9 October
252 UN experts warn of grave risks to detainees as Russia moves to withdraw from European torture-prevention mechanism, UN Press Release, 3 September 2025 <https://www.ohchr.org/en/press-releases/2025/09/un-experts- warn-grave-risks-detainees-russia-moves-withdraw-european-torture>. 253 European Court of Human Rights, Press release - Update on applications concerning the conflicts and war in Ukraine, ECHR 047 (2025), 17 February 2025, <https://www.echr.coe.int/w/applications-concerning-the- conflicts-and-war-in-ukraine>. 254 ECtHR, Ukraine v. Russia (VIII), Application no. 55855/18; and Artemenko and Others against Russia, Applications nos 26812/20, 27234/20 and 19433/21. 255 ECtHR, Otroshchenko and Others against Russia and Ukraine, Applications nos 38334/22, 38644/22, 41153/22, 41321/22, 42817/22, 42820/22, 42825/22, 42828/22, 42832/22, 42833/22, 42870/22, 7229/23 and 20519/23. 256 Council of Europe Committee of Ministers, Supervision of the Execution of Judgments and Decisions of the European Court of Human Rights 2024: 18 th Annual Report of the Committee of Ministers’, 2024, 165, <https://rm.coe.int/gbr-2001-18e-rapport-annuel-2024/1680b4d77d>. 257 Article 49 of GCI, Article 50 of GCII, Article 129 of GCIII, Article 146 of GCIV and Article 86 of API. 47 2024.258 This amendment introduced the category of crimes against humanity into the CCU (Article 442-1) and extended command responsibility beyond members of the Ukrainian armed forces (Article 31).1 This means that Ukrainian courts can now hold Russian military commanders responsible for omissions in preventing and sanctioning their subordinates for violations against Ukrainian POWs. The Prosecutor General’s Office of Ukraine has registered 185,792 crimes related to Russia’s aggression, of which 180,487 have been registered as war crimes.259 They have identified 660 persons as suspects and 126 persons are serving sentences.260 The Mission regrets that Ukraine has not yet introduced an exhaustive and extensive “catalogue” of war crimes; instead, the Law of 9 October 2024 preserves the semi-blanket nature of Article 438 of the Criminal Code. Further amendments to the legislation would greatly facilitate the application of the complementarity principle between the ICC and Ukraine. National courts of other countries than Ukraine may also adjudicate war crimes and crimes against humanity, in general, and mistreatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation, in particular, based on universal jurisdiction. The Mission notes that, following Russia’s full- scale invasion of Ukraine, several European states (e.g., Estonia, Germany, Latvia, Lithuania, Poland and Spain) have started criminal inquiries or preliminary investigations concerning the situation, and take their obligations under the principle of universal jurisdiction seriously. Universal jurisdiction provided the basis for the trial and subsequent conviction 14 March 2025 of a Russian soldier in Helsinki District Court. The soldier belonged to the volunteer para- military group named Rusich. The conviction for war crimes included the killing of a wounded Ukrainian solder and carving the (Nazi) symbol of the Russian unit on the face of a wounded Ukrainian soldier. The judgement also describes how the defendant in an interview explained that the group offered no quarter, i.e., did not take any prisoners alive.261 The Mission welcomes that Ukraine deposited its instrument of ratification of the ICC Rome Statute on 25 October 2024 and is now a State Party to the Statute. The Mission also welcomes that the Office of the Prosecution (OTP) of the ICC is investigating the situation in Ukraine on the basis of 41 State referrals received. The OTP’s investigation includes allegations of war crimes and crimes against humanity committed on the territory of Ukraine. In light of the extensive documentation of violations against POWs, including credible reports of summary executions, torture and other forms of abuse prohibited under international law, the Mission would encourage the OTP to pursue investigations into these violations, with the aim of securing arrest warrants, prosecutions and convictions, if the evidence is sufficient. C. REMEDIES AND REPARATION FOR VICTIMS Accountability is not limited to the prosecution of perpetrators.262 It also entails the right of victims to have access to remedies and to receive reparation for any harm caused to them by the responsible State and/or individual perpetrators. Access to remedies includes such rights as the right to truth, the right to an effective investigation or the right to participate in proceedings. Reparations can take many forms, such as compensation, rehabilitation, restitution of rights or property, guarantees of non-repetition, and even symbolic measures such as public apologies or memorials. Importantly, current international law recognizes the dignity and agency of
258 Закон України № 4012-IX від 09.10.2024 Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього. 259 As of 5 September 2025, Website of the Prosecutor General’s Office of Ukraine <www.gp.gov.ua/>. 260 Генпрокурор розповів, скільки випадків воєнних злочинів зареєстрували в Україні,, Hromadske, 27 August 2024 <hromadske.ua/viyna/230217-henprokuror-rozpoviv-skilky-vypadkiv-voyennykh-zlochyniv- zareyestruvaly-v-ukrayini>. 261 Helsinki District Court, Case No R 706/2025/11203, Judgment 14 March 2025. 262 Carlos Fernández de Casadevante Romani, International Law of Victims, Springer, 2012. 48 victims, affirming that justice is not complete unless those harmed are acknowledged and provided with meaningful support and redress. The Basic Principles and Guidelines on the Right to a Remedy and Reparation for Victims of Gross Violations of International Human Rights Law and Serious Violations of International Humanitarian Law,263 adopted – without a formal vote – by the UN General Assembly in 2005, specify that “the obligation to respect, ensure respect for and implement international human rights law and international humanitarian law as provided for under the respective bodies of law, includes, inter alia, the duty to: (a) Take appropriate legislative and administrative and other appropriate measures to prevent violations; (b) Investigate violations effectively, promptly, thoroughly and impartially and, where appropriate, take action against those allegedly responsible in accordance with domestic and international law; (c) Provide those who claim to be victims of a human rights or humanitarian law violation with equal and effective access to justice, as described below, irrespective of who may ultimately be the bearer of responsibility for the violation; and (d) Provide effective remedies to victims, including reparation, as described below”.264 The right to access to effective remedy for violations of human rights is enshrined in Article 8 of the UDHR, Article 2(3) of the ICCPR, Article 13 of the ECHR and Article 19 of the CHRFF. That “a State responsible for violations of international humanitarian law is required to make full reparation for the loss or injury caused”265 is also considered a customary rule under IHL. The two bodies of law partly differ in that, whereas IHRL establishes the individual right to compensation, IHL traditionally focuses on reparation provided at the inter-state level. In recent decades, however, the individual right to reparation has started to be discussed under IHL as well, as is reflected in the Basic Principles cited above. In principle, claims for reparations should be handled by national or international courts or dedicated reparation commissions. Ukrainian POWs have the hypothetical option of seeking compensation through Russian courts, but this possibility remains purely theoretical, given the political and legal realities. Other avenues include international bodies, such as: a) The ICC: The ICC maintains a Trust Fund for Victims (Article 79 of the Rome Statute), which, however, has a limited reach in terms of reparations for large-scale damages. Moreover, the activities of the ICC in regard of the situation in Ukraine have, so far, been limited to the issuance of six arrest warrants, which remain unexecuted. Consequently, the proceedings are still at an early stage, and none concern Ukrainian POWs specifically. b) The ECtHR: The ECtHR can decide on the reparations for victims as part of judicial proceedings (just satisfaction, individual or general measures). The Russian Federation was party to the ECHR in 1998-2022 but, following its exclusion from the Council of Europe,266 it ceased to be bound by the ECHR on 16 September 2022. The ECtHR remains competent to consider and decide upon applications directed against the Russian Federation that relate to alleged violations of the ECHR having occurred before 16 September 2022 (Article 58(2) of the ECHR), but the Russian Federation is unwilling to execute judgments. No cases related to the Ukrainian POWs have been decided by the ECtHR so far. c) The UN Human Rights Committee (HRC): The HRC can adjudicate individual cases, but its views are non-binding and the body does not decide on individual reparation.
263 UN Doc. A/RES/60/147, Basic Principles and Guidelines on the Right to a Remedy and Reparation for Victims of Gross Violations of International Human Rights Law and Serious Violations of International Humanitarian Law, 21 March 2006. 264 Ibidem, para 3 of the Annex. 265 Rule 150 of the ICRC Study on Customary IHL. 266 Resolution CM/Res(2022)2 on the cessation of the membership of the Russian Federation to the Council of Europe, 16 March 2022. 49 Recognizing these limitations, the international community decided to establish a dedicated institutional mechanism for Ukraine. This initiative was launched through UN General Assembly resolution 11/5 of 14 November 2022, titled Furtherance of remedy and reparation for aggression against Ukraine.267 The resolution affirms that the Russian Federation must be held accountable for violations of international law, including its aggression against Ukraine, breaches of IHL and IHRL, and that it bears legal responsibility for making full reparation for the resulting injury and damage. It further recommends the creation, in cooperation with Ukraine, of an international register of damage to document evidence and claims concerning harm suffered by individuals, legal entities, and the Ukrainian state. Building on this, the Committee of Ministers of the Council of Europe adopted, on 12 May 2023, a resolution establishing the Register of Damage,268 providing it with an administrative structure. The Register shall receive and process information on claims of damage and evidence; categorise, classify and organise such claims, assess and determine the eligibility of claims for inclusion in the Register and record the eligible claims for the purposes of their future examination and adjudication. The Register shall not have any adjudication functions with respect to such claims, including determination of responsibility and allocation of any payments or compensation.269 Claims may be filed by Ukraine as well as by any natural or legal persons. On 16 November 2023, the Conference of Participants of the Register of Damage for Ukraine elected its Board,270 and the Board held its inaugural meeting on 14 December 2023. 271 The Register is now in full operation.272 Although the Register represents a significant step towards accountability, many questions remain about its operation, particularly the challenge of enforcing obligations against an unwilling state. Furthermore, the Register’s role is limited – it serves solely as a repository for eligible claims and supporting evidence, without authority to decide on reparations. A broader compensation framework, eventually encompassing a special claims commission 273 and a compensation fund, shall now be set up, to ensure timely and effective reparations for physical, psychological, and material losses of individuals, as well as Ukraine (and potentially third States and their citizens as well). The exact contours of such a framework are currently under discussion, with key stakeholders debating issues such as the scope of eligible claims, the evidentiary standards to be applied, the mechanisms for financing and disbursing funds and the governance of the system.274 It is highly likely that Ukrainian POWs who have suffered harm will be able to benefit from such a framework, but the details remain to be seen.
267 UN Doc. A/RES/ES-11/5, Furtherance of remedy and reparation for aggression against Ukraine, 14 November 2022. 268 CM/Res(2023)3, Resolution of the Committee of Ministers establishing the Enlarged Partial Agreement on the Register of Damage Caused by the Aggression of the Russian Federation Against Ukraine, 12 May 2023. 269 Ibidem, Article 1. 270 Council of Europe, The Conference of Participants of the Register of Damage for Ukraine elects its Board, Press Release, 16 November 2023. 271 Council of Europe, The Board of the Register of Damage for Ukraine holds its inaugural meeting, Press Release, 14 December 2023. 272 See Register of Damage for Ukraine, Council of Europe <https://www.rd4u.coe.int/en/> 273 Formal Negotiations Begin on Treaty to Establish a Claims Commission for Ukraine, Register of Damage for Ukraine, 26 March 2025 <https://rd4u.coe.int/en/-/formal-negotiations-begin-on-treaty-to-establish-aclaims- commission-for-ukraine>. 274 See, for instance, Philippa Webb, Legal options for confiscation of Russian state assets to support the reconstruction of Ukraine, European Parliamentary Research Service, February 2024; CAVV, Confiscatie van eigendommen van vreemde staten, Advies 48, 20 December 2024. 50 XII. GENERAL CONCLUSIONS The Mission was tasked with investigating the treatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation, with a focus on establishing the facts and circumstances of potential violations of OSCE commitments, international human rights law, and international humanitarian law, including possible war crimes and crimes against humanity. Its mandate included collecting, consolidating, and analysing information to identify patterns of widespread or systematic torture, ill-treatment, and executions of Ukrainian POWs and soldiers hors de combat, whether on the territory of the Russian Federation or in the temporarily occupied territories of Ukraine, and providing recommendations on accountability mechanisms. The Mission operated against the backdrop of significant challenges in accessing reliable data, due largely to the Russian Federation’s lack of transparency and non-cooperation. Ukrainian POWs are held across numerous sites within Russia and the temporarily occupied territories of Ukraine, many of which remain inaccessible, preventing assessment of numbers, locations, and conditions. Despite these constraints, available estimates suggest a substantial scale of captivity; as of 2025, between 6,000 and 10,000 Ukrainian soldiers are believed to remain in Russian custody, with at least 13,500 having been detained since February 2022. Of these, around 169 died in captivity, nearly 6,800 were released through exchanges, and an estimated 6,300 remain in captivity. Ukrainian authorities have identified 222 detention sites, with the majority located in the temporarily occupied territories and the rest spread across 54 Russian regions. More than half of Ukrainian POWs are held in facilities located in the temporarily occupied territories, particularly in the Donetsk and Luhansk regions Respect for the protection afforded by POW status presupposes that such status is recognised for certain categories of persons who are hors de combat, as prescribed by GCIII and API. According to reliable sources, however, it appears that most Ukrainian soldiers are captured and detained without their status under GCIII being recognized. Instead, the Russian Federation qualifies them as persons “detained for countering the special military operation”. This qualification is also applied to detained Ukrainian civilians. This creates confusion between different statuses under IHL. It hinders differentiation between POWs and civilian detainees, and it suggests reluctance to fully implement the protection offered by POW status. The denial of POW status deprives detained Ukrainian soldiers de facto of protection granted by GCIII and API, and exposes them to the criminal prosecution for mere participation in hostilities. Beyond this general denial of POW status, Russia has pursued a deliberate policy of stripping POW protection from certain groups of combatants hors de combat. The status of some POWs is officially denied in order to initiate criminal proceedings against them, either for mercenary activities in the case of foreign volunteers, or for terrorism in the case of entire battalions considered as terrorist organizations. This last phenomenon has been increasing since 2024. However, it appears that such prosecutions actually relate to lawful acts of warfare and, therefore, violate the rules of international humanitarian law concerning the immunity of combatants. The Mission has also established that there is little evidence suggesting that competent tribunals to determine POW status in case of doubt have been established by the Russian Federation, in violation of Article 5(2) of the GCIII. The information gathered by the Mission indicates that a high number of arbitrary killings of POWs and soldiers hors de combat is attributable to the Russian Federation. Arbitrary deprivation of life occurs on the battlefield as well as in internment camps. Executions on the battlefield are notoriously difficult to prove, but evidence emerges from eyewitness accounts, forensic examination of bodies, intercepted communications, satellite or drone images, and videos filmed by the combatants involved and then posted online or on social media. These elements show that executions attributable to Russian troops are likely to be rather frequent and numerous. Furthermore, they appear to have been on the increase since 2024. Such acts committed against combatants at the moment they surrender or shortly afterwards are 51 violations of IHL and constitute war crimes. Moreover, a number of people in positions of authority within the Russian Federation have recently made declarations that no quarter will be given. Such statements are contrary to IHL and constitute war crimes when committed by a person with command responsibility. They encourage summary executions and foster a sense of impunity for such acts in combat zones. Arbitrary killings also take place during detention. In a high number of reported cases, acts and omissions of camp administrations, armed groups entering the camps, and members of Russian State agencies involved in the interrogation of Ukrainian POWs have resulted in the death of some of these POWs. This is a flagrant violation of GCIII, which could be classified as war crime of wilful killing. Furthermore, the occurrence of such arbitrary killings in numerous camps and repeated use of methods likely to cause death to demonstrate that they are part of a widespread and systematic policy of violence against POWs. Taken together, executions on the battlefield and arbitrary killings in places of detention are part of a climate of violence targeting all persons who oppose the Russian Federation’s military presence in Ukraine. The Mission has received reliable information from multiple sources on widespread and systematic use of torture or ill-treatment against Ukrainian POWs detained by the Russian Federation. These include severe physical beatings; electrocution; excessively intense physical exercise; stress positions; dog attacks; mock executions; threats of physical violence; sexual violence, including rape; threats of rape and castration; threats of coerced sexual acts; threats of violence and/or death; mock executions; and other forms of humiliation. Testimonies of released POWs reveal that 89.4 per cent of the released POWs have experienced some form of ill-treatment, including 63.8 per experiencing physical violence, 55.2 per cent psychological violence, and 42.9 per cent sexual violence. This is widespread across detention facilities and penal colonies across the Russian Federation and the temporarily occupied territories of Ukraine. The Mission concludes that the torture and ill-treatment of Ukrainian POWs is widespread and systematic, and not limited to isolated detention facilities and penal colonies. It suggests that the practice of torture and ill-treatment is directed and sanctioned, or at least tolerated, as a matter of policy from the central authorities of Russia. The Mission has furthermore established that the conditions in most of the detention places fall short of the international standards prescribed by GCIII and IHRL. Evacuations and transfers are conducted in overcrowded, unsanitary, and unsafe conditions, with POWs deprived of adequate food, water, medical care, and sanitary facilities; some wounded POWs reportedly die during transit. POWs are routinely detained in the same facilities as common criminals and, in some cases, detained Ukrainian civilians, in violation of GCIII. They stay, sometimes for years, in overcrowded and unsanitary facilities, with inadequate food, water, shelter, heating or ventilation, and medical care, exposing them to malnutrition, disease, and serious health risks. The Mission documented widespread physical abuse, psychological coercion, humiliation, forced labour under unsafe conditions, deprivation of personal property, and denial of family communication. All these acts violate GCIII, and may amount to war crimes. Medical care is often denied or grossly inadequate, even for serious injuries or chronic conditions, resulting in untreated wounds, infections and, in some cases, permanent disability or death. Overcrowding, poor sanitation and exposure to communicable diseases compounded the physical and psychological harm suffered by Ukrainian POWs. In some instances, POWs are deliberately exposed to individuals infected with contagious diseases, such as hepatitis or tuberculosis, further endangering their health. POWs are subjected to forced and frequent transfers, carried out without prior notice or adequate safeguard. They are compelled to appear in propaganda videos or perform degrading acts. These patterns, documented by international organizations and corroborated by testimonies from former POWs received by the Mission, highlight consistent violations across multiple facilities and throughout the entire period of
52 captivity. The Mission concludes that the conditions of detention and treatment of POWs amount to deliberate and repeated breaches of GCIII and IHRL. The Mission once again recalls that POWs may not be prosecuted merely for participation in hostilities and that, even when accused of war crimes, they remain entitled to the full protections of GCIII, including legality, non-retroactivity, freedom from coercion, and fair trial guarantees. The Mission has found that these safeguards are systematically violated in practice; reports and testimonies describe coerced confessions, denial of effective legal representation, closed and opaque proceedings, and so-called “sham trials” staged as propaganda. Such practices cannot be viewed as isolated irregularities but, rather, as manifestations of a broader policy of instrumentalizing judicial mechanisms to punish, intimidate, and discredit Ukrainian POWs. They reflect a deliberate disregard for the essential guarantees of independence, impartiality and due process enshrined in both IHL and IHRL. In this light, the Mission concludes that the Russian Federation’s conduct amounts to the systematic denial of fair trial guarantees to Ukrainian POWs, and may qualify as a grave breach of GCIII and a war crime. In addition, the Mission has found that the right of Ukrainian POWs to communicate with the outside world, guaranteed by GCIII, has been systematically denied by the Russian Federation. Ukrainian POWs are frequently unable to notify their families of their capture or send letters for extended periods, sometimes for the entire duration of captivity. When communication is permitted, it was often highly controlled, including the use of pre-scripted letters portraying their treatment positively. Families often learn of a relative’s capture only through unofficial channels, creating prolonged uncertainty and severe psychological distress for both POWs and their loved ones. The Mission concluded that these practices constitute a systematic violation of IHL and interfere with the right to private and family life under the ICCPR. The Mission has furthermore noted that ICRC access to Ukrainian POWs in Russian detention has been restricted. Visits are limited in number and scope, often confined to “model facilities”, while many POWs were hidden or isolated. While ICRC interventions facilitated some humanitarian aid and correspondence, the restricted access left many POWs without protections and exacerbated the risk of incommunicado detention and mistreatment. Regarding the operation of National Information Bureaus (NIBs), the Mission notes that both Ukraine and the Russian Federation have established an NIB to collect, centralize and transmit information about POWs held by the respective State. It also notes that the Russian NIB is not fully transparent, may be difficult to reach for inquiries, and the information transmitted by it is not always complete, which limits its overall effectiveness in fulfilling the full range of tasks assigned under Article 122 of GCIII. The Mission concludes that the Russian Federation’s failure to operate a fully functional NIB, together with restrictions on POW communication and limited ICRC access, constitutes a shortfall in fulfilling its obligations under GCIII. The Mission has also found that the release and repatriation of Ukrainian POWs have faced irregularities. Although GCIII requires that seriously sick or wounded POWs be prioritized for repatriation, in practice, the Russian Federation initially failed to implement this obligation, prioritizing instead POWs who were considered more “presentable”. This selective approach, combined with inadequate medical care, amounted to a failure to grant the enhanced protection afforded to vulnerable POWs. The Mission also notes that there is no evidence that the Russian Federation has established mixed medical commissions to manage the release and repatriation of seriously sick or wounded POWs, which falls short of the requirements set out in GCIII. Finally, the Mission documented multiple instances of mistreatment during transfers and repatriation. Ukrainian POWs are transported in overcrowded trucks with their hands tied and eyes covered, denied access to basic necessities and, in some cases, physically assaulted. Other incidents included unsafe air transport, such as the crash of a military aircraft carrying POWs, which endangered their lives. Such acts violate GCIII provisions requiring humane treatment, respect for dignity, and safe conditions during transfers and may constitute war crimes. 53 The Mission has concluded that Olenivka penal colony, situated in the temporarily occupied territories of Ukraine controlled by the Russian Federation, has been the site of systemic violations of IHL against Ukrainian POWs, including overcrowding, physical abuse, torture, unsanitary conditions, inadequate food and medical care, and forced labour of an unsafe nature. Two large groups of POWs from Mariupol were transferred there in 2022, with at least one group subjected to violent “welcome beatings.” The most serious incident occurred in July 2022, when explosions destroyed a densely packed barrack, killing 53 POWs and injuring over 100, most from the Azov Regiment. Survivor accounts and OHCHR investigations indicate the blasts were likely caused by Russian-fired thermobaric munitions, with POWs left without medical care, forced to improvize first aid, and later transported under harsh conditions. The combination of deliberate targeting, inadequate evacuation and denial of medical assistance demonstrates both immediate and ongoing violations of GCIII, resulting in high mortality, severe injuries and lasting psychological trauma for survivors. The Mission has established that the Russian Federation bears State responsibility for numerous violations of IHL and IHRL in its treatment of Ukrainian POWs. Under Common Article 1 of the Geneva Conventions and Article 2 of the ICCPR, Russia is obligated to respect and ensure respect for these bodies of law, including by preventing, ceasing, and remedying violations committed by its armed forces, state organs, and groups under its effective control. The Mission recalls that Russia must not only continue to respect all applicable rules of IHL and IHRL, but also cease ongoing violations and provide full reparation and guarantees of non-repetition. International mechanisms such as the ICJ, ECtHR (for cases predating 16 September 2022), and UN human rights bodies offer some avenues for accountability, though the Russian Federation’s disengagement and non-cooperation with these institutions severely undermines the prospects of effective redress. In addition to State responsibility, individual criminal responsibility arises for war crimes and crimes against humanity. Ukraine has incorporated these crimes into its Criminal Code, including recent amendments introducing crimes against humanity and extending command responsibility. Ukrainian prosecutors have already registered tens of thousands of cases, and some convictions have been secured. Other States have opened investigations and prosecutions under the principle of universal jurisdiction, as demonstrated by a 2025 conviction in Finland of a Russian fighter for war crimes against a Ukrainian POW. At the international level, Ukraine’s ratification of the Rome Statute allows for complementarity with the International Criminal Court (ICC), which is investigating alleged war crimes and crimes against humanity in Ukraine. The Mission encourages the ICC to pursue accountability for abuses against POWs, including executions, torture and inhumane treatment. Finally, accountability must encompass remedies and reparations for victims. International law affirms the right of victims to truth, justice and reparation, including compensation, rehabilitation and guarantees of non-repetition. While existing bodies such as the ICC Trust Fund for Victims or the ECtHR provide limited avenues, a new institutional framework is emerging. The UN General Assembly’s resolution of November 2022 and the subsequent establishment of the Register of Damage for Ukraine in May 2023 mark significant steps toward documenting claims and laying the groundwork for a broader reparation mechanism. However, the Register is limited to collecting and processing claims, leaving adjudication and compensation to a future framework. The Mission stresses that Ukrainian POWs who suffered harm must be included as beneficiaries in any eventual reparations system, ensuring that accountability translates into meaningful justice and redress for victims. In conclusion, the Mission finds that the Russian Federation has engaged in widespread and systematic violations of IHL and IHRL in its treatment of Ukrainian POWs, including arbitrary killings, torture, ill-treatment, denial of fair trial rights, and unsafe detention and transfer conditions. These violations may constitute war crimes and, in some cases, arguably, crimes 54 against humanity. The Mission underscores the urgent need for accountability, reparations, and continued international monitoring to ensure respect for the rights of Ukrainian POWs and respect for international law.
XIII. RECOMMENDATIONS In the remits of the present mandate, the Mission makes the following recommendations, addressed to the Russian Federation, Ukraine and the broader international community. A. TO THE RUSSIAN FEDERATION (1) Respect and ensure respect for its obligations under IHL, and under GCIII in particular. Respect and ensure to all individuals within its territory and subject to its jurisdiction the rights recognized in the ICCPR and other IHRL instruments. (2) Immediately recognize that members of the Ukrainian armed forces detained by the Russian Federation qualify as POWs. Where any doubt arises regarding an individual’s entitlement to POW status, hold a competent tribunal in accordance with Article 5(4) of GCIII. (3) Immediately cease all arbitrary executions of Ukrainian POWs, whether on the battlefield or in detention, and ensure accountability for any such acts. (4) Immediately end and prevent all acts that may amount to torture and other cruel, inhumane or degrading treatment or punishment, sexual violence or any other ill-treatment of Ukrainian POWs. Conduct prompt, full and impartial investigations into all allegations of such acts, prosecute those responsible and ensure that any penalties imposed are commensurate with the gravity of crimes committed. (5) Take effective legislative, administrative, judicial or other measures to prevent acts of torture in any territory under its jurisdiction (Article 2 of CAT). Ensure that education and information regarding the prohibition against torture are fully included in the training of law enforcement personnel, civil or military, medical personnel, public officials and other persons who may be involved in the custody, interrogation or treatment of any individual subjected to any form of arrest, detention or imprisonment (Article 10 CAT). (6) Accede without delay to the Optional Protocol to the Convention against Torture (OPCAT). (7) Immediately provide humane conditions of detention corresponding to the guarantees foreseen by Article 22(1) of GCIII. (8) Immediately cease the practice of placing Ukrainian POWs in the Russian penitentiary system and accommodating them together with detained Ukrainian civilians. (9) Ensure that the National Information Bureau (NIB) operates in full compliance with Article 122 of GCIII, and that it fulfils all tasks assigned under this provision. (10) Ensure immediate, safe and unfettered access for the ICRC to all facilities where Ukrainian POWs are being detained, both in the temporarily occupied territories of Ukraine and in the Russian Federation, in line with Article 126 of GCIII. Provide the ICRC with full list of its detention centers, including any unofficial ones, as well as of all POWs held therein, and keep this information under continuous review (11) Ensure full respect for the right of Ukrainian POWs to communicate with their families pursuant to Article 71 of GCIII. B. TO UKRAINE (1) Continue, at all levels of authority, to seek information on all Ukrainian POWs detained by the Russian Federation, and urgently strengthen multi-agency efforts to collect, compile and duly verify comprehensive lists of such persons.
55 (2) Continue communication with the families of POWs, including by using information obtained from released POWs, to collect, systematize and transmit relevant information to their relatives. (3) Continue efforts to promptly, thoroughly and independently investigate all allegations of mistreatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation, including unlawful killings, torture, sexual violence and other forms of ill-treatment, and prosecute those responsible, ensuring that penalties imposed are commensurate with the gravity of the crimes committed. (4) Continue providing medical, psychological, social and other support to all POWs and their families following their release from captivity by the Russian Federation. C. TO OTHER STATES AND INTERNATIONAL ORGANIZATIONS (1) Take note of and act upon the obligation to “respect and ensure respect” of IHL foreseen in Common Article 1 of the GCs and to take appropriate measures in this regard. (2) Reaffirm, for instance through a resolution by the UN General Assembly or the UN Human Rights Council, the absolute nature of the prohibition of torture and other cruel, inhuman or degrading treatment or punishment. (3) Provide urgently – individually and collectively – all necessary assistance to Ukraine to support its multi-agency efforts to collect and duly verify data of all Ukrainian POWs detained by Russia. (4) Exercise domestic criminal jurisdiction with respect to any allegations of war crimes and crimes against humanity, including torture, perpetrated against arbitrarily detained Ukrainian POWs that they are competent to prosecute. (5) Support the Office of the Prosecution (OTP) of the ICC in any efforts to pursue investigations into allegations of war crimes and crimes against humanity, including torture, perpetrated against arbitrarily detained Ukrainian POWs. (6) Unequivocally support, individually and collectively, the role of the ICRC as envisaged in the GCs, especially with respect to the safe, full and unfettered access to all places where POWs are detained, the collection and transmission of information on detained POWs and the facilitation of family contacts. (7) Continue to build a comprehensive compensation mechanism to ensure reparations and support for victims, providing compensation, rehabilitation, and other forms of assistance to Ukrainian POWs and other affected individuals or entities.
56 COMMENTS BY UKRAINE TO THE REPORT ON VIOLATIONS AND ABUSES OF INTERNATIONAL HUMANITARIAN AND HUMAN RIGHTS LAW, WAR CRIMES AND CRIMES AGAINST HUMANITY, RELATED TO THE TREATMENT OF UKRAINIAN POWS BY THE RUSSIAN FEDERATION
Report Section & Quoted Phrase or Violated/Under-reflected Proposed Reference Summary Ukrainian/ International Correction or Standard or Directive Rewording General Observations In conclusion, the The available facts of these Ukrainian and Executive Mission finds that mass illegal actions by the Parliament Summary the Russian Russian Federation against Commissioner for (p.3) Federation has Ukrainian prisoners are Human Rights engaged in systematic in nature, which (Ombudsman) widespread and indicates the genocidal proposes to state: systematic violations nature of the Kremlin's “In conclusion, the of IHL and IHRL in its policy in Ukraine. Mission finds that treatment of Given the scope of the the Russian Ukrainian POWs, Moscow Mechanism's Federation has including arbitrary mandate, the Mission's engaged in killings, torture, ill- qualification of the facts widespread and treatment, denial of established requires greater systematic fair trial rights, and clarity, given the facts violations of IHL unsafe detention and provided by the Ukrainian and IHRL in its transfer conditions. side, in particular regarding treatment of These violations may crimes against humanity. Ukrainian POWs, constitute war crimes including arbitrary and, in some cases, killings, torture, ill- arguably, crimes treatment, denial of against humanity. fair trial rights, and unsafe detention and transfer conditions. These violations constitute war crimes and, in some cases, arguably, crimes against humanity”. IV. Arbitrary Killings of This Mission, during According to Ukraine’s This Mission, during Ukrainian POWs (p.20) and following its visit Prosecutor General's Office, and following its to Ukraine, received law enforcement agencies visit to Ukraine, information relating are currently conducting a received to around 270 cases pretrial investigation into information relating of executions the execution of 281 to around 280 recorded by the Ukrainian prisoners of war. cases of executions Prosecutor General’s Thus, in 2022, the execution recorded by the Office of Ukraine. of 57 POWs was Prosecutor documented, in 2023 - 11, in General’s Office of 2024 - 149, in the current Ukraine. year – 64. In particular, prosecutors provide procedural guidance in criminal proceedings on the execution of 49 Ukrainian POWs (29.07.2022), who were held captive in the village of Olenivka. However, it is worth noting that the information on the total number of persons is not final, as work continues to identify them in places of active hostilities, in the temporarily occupied and liberated territories. Executive Summary – “Olenivka penal Ukrainian doctrine insists on Clarify status of Olenivka case example colony in occupied the term “temporarily territory: e.g. (p.2) territory, where occupied territory of “Olenivka penal systemic violations Ukraine” for areas under colony in occurred…” Russian control. This temporarily underscores that Russian-occupied occupation is illegal and territory of impermanent. Ukraine,” which affirms it is Ukrainian land under unlawful occupation. XI. Accountability for Similarly, POWs are At least four of the five Ukrainian violations of IHL and not the subject of elements of the crime of Parliament IHRL, as well as for another, still pending genocide are present in the Commissioner for potential war case between actions of members of Human Rights crimes and crimes Ukraine and the military units controlled by (Ombudsman) against humanity Russian Federation, the Russian Federation, proposes to (p.46) which is related to committed against consider the facts the 1948 Convention Ukrainian prisoners of war that bear the on the Prevention with the intent to destroy a hallmarks of and Punishment of national group as such. genocide, including the Crime of Paragraphs (a), (b), (c), and public statements Genocide. (d) of Article 6 of the Rome by the military and Statute of the International political leadership Criminal Court. of the Russian Federation. XI. Accountability for The Prosecutor According to Ukraine’s The Prosecutor violations of IHL and General’s Office of Prosecutor General's Office, General’s Office of IHRL, as well as for Ukraine has since the full-scale invasion Ukraine has potential war registered 185,792 of Ukraine by the aggressor registered 211,078 crimes and crimes crimes related to country, law enforcement crimes related to against humanity Russia’s aggression, agencies have registered Russia’s aggression, (p.48) of which 180,487 211,078 crimes related to the of which 182,769 have been registered aggression of the Russian have been as war crimes. They Federation, including registered as war have identified 660 188,090 crimes against crimes. They have persons as suspects peace, human security and identified 987 and 126 persons are international law and order, persons as serving sentences. of which 182,769 are war suspects and 200 crimes. persons have been According to the results of convicted by the the investigation, 987 court verdict. people have been notified of suspicion of committing war 2 crimes, indictments against 728 people have been sent to court, 200 people have been convicted by the court verdict. XIII. Recommendations Continue efforts to The widespread nature of Ukrainian B. To Ukraine (3) (p.56) promptly, thoroughly gross violations of IHL Parliament and independently against Ukrainian POWs Commissioner for investigate all indicates the need to ensure Human Rights allegations of the inevitability of (Ombudsman) mistreatment of punishment for Russian proposes to provide Ukrainian POWs by criminals. recommendations the Russian According to paragraph 5 of on specific steps to Federation, including the OSCE Moscow be taken by Ukraine unlawful killings, Mechanism Mandate, and the torture, sexual adopted in 1991 in Moscow international violence and other and supplemented in 1992 community to hold forms of ill- (Helsinki) and 1993 (Rome), the aggressor state treatment, and The purpose of a mission of accountable. prosecute those experts is to facilitate responsible, ensuring resolution of a particular that penalties question or problem relating imposed are to the human dimension of commensurate with the OSCE. the gravity of the crimes committed. Introduction – Ratione Refers to areas “ruled Ukrainian law and Use official loci (territorial scope) by supposedly communications call the terminology for (pp. 5, 7, 8, 16, 22, 46) autonomous proxy authorities in proxy regimes: e.g. entities…under the Donetsk/Luhansk “Russian “ruled by Russian control of the occupation administrations” occupation Russian Federation,” or “occupation authorities,” administrations i.e. the so-called underlining that they are (the so-called “DPR/LPR.” installed by the occupier and ‘Donetsk/Luhansk not legitimate. People’s Republics’),” which plainly identifies them as organs of the occupier. This aligns with Ukraine’s non- recognition of any legitimacy to those bodies. Introduction – Ratione Notes events took Ukraine consistently asserts Complete the loci (territorial scope) place on “areas…part sovereignty over its entire territorial reference: (p.5) of the sovereign territory “within its e.g. “…within its territory of Ukraine, internationally recognized internationally within its borders, including territorial recognized borders, internationally waters.” For example, including its recognized borders.” statements on ending the territorial waters.” (No mention of aggression call for This ensures maritime territory.) withdrawal from all territory comprehensive “as of 1991, including the coverage of territorial sea”. Ukraine’s territory in line with constitutional and 3 diplomatic formulations. Applicable Int’l Law Describes the war as Ukrainian foreign policy and Use explicit (IHL section) – para on a “full-scale armed international statements call aggression conflict nature (p.7) conflict between the it Russia’s war of aggression terminology: e.g. two countries” after against Ukraine, not a “full-scale war of 24 Feb 2022. symmetric “conflict”. UN aggression by the General Assembly ES‑11/1 Russian Federation (Mar 2022) defines Russia against Ukraine.” as the aggressor, not just a This makes clear party to a conflict. who initiated the war, aligning with official language. Introduction – “…Kherson and Per UNGA resolutions (e.g. Emphasize the Overview of Factual Zaporizhzhia regions, 68/262 on Crimea’s status, illegitimacy: e.g. Situation (territory occupied after the ES‑11/4 on 2022 occupied “…occupied after status) (p.8) same date and regions), any Russian that date and unlawfully annexed “annexation” of Ukrainian subject to an illegal on 30 September territory has no legal effect attempted 2022…” and is not recognized. annexation on 30 Officials refer to Russia’s Sept 2022.” “illegal attempted Similarly, refer to annexation” of these the 2014 Crimea territories. takeover as an attempted or illegal annexation, making clear it remains Ukrainian despite Russia’s claims. (General Observations) “OSCE member OSCE has participating “OSCE participating (pp.3,5) States … invoked the States, not “member States”. States … invoked Moscow Mechanism” the Moscow (General Mechanism.” Observations) “temporary occupied must be temporarily; “temporarily territories of Ukraine” requires the full formula. occupied territories or “occupied of Ukraine”. territory/ies”(Executive Summary) (pp. 1, 5, 6, 11, 12, 13, 15, 32, 51) V. Torture and The Mission has also In fact, the data was The Mission has Inhuman Treatment received aggregated provided by the Main also received (p.25, footnote 116 at data from the Investigation Department of aggregated data p.25) Ukrainian Joint the Security Service of from the Main Centre at the Security Ukraine, which is the Investigation Agency of Ukraine, structural unit responsible Department of the the Ukrainian state for investigating war crimes. Security Service of agency responsible Ukraine, the for war crimes Ukrainian state investigations. agency responsible for war crimes investigations.
4 VII. The Right to a Fair The Mission has thus The experts conclude that The wording need Trial concluded that an the Russian side correction by the F. Establishment and NIB related to POWs nevertheless created an NIB experts. Operation of a National has been established and, apparently, performs Information Bureau by the Russian certain tasks required under (pp.37-38, also p. 2, Federation, and it Article 122 GC III, including p.53) appears to be transmitting information on performing some of prisoners of war to the ICRC. the tasks foreseen by At the same time, they state Article 122 of GCIII, that the Russian NIB is not particularly in fully transparent, is difficult transmitting to contact, and does not information about always provide complete POWs to the CTA information, which limits its Bureau. The Russian overall effectiveness in NIB, however, is not fulfilling the full range of fully transparent, functions envisaged by may be difficult to Article 122 GC III. reach for inquiries, and the information In this context the Ukrainian transmitted by it is side stresses that an not always complete, irregular quasi-structure which limits its created by the Russian overall effectiveness military cannot be regarded in fulfilling the full as a national-level range of tasks information bureau. Article assigned under 122 GC III obliges a party to Article 122 of GCIII. the conflict to establish an official Information Bureau on Prisoners of War under the authority of its government. The experts have not produced any evidence that the Russian Ministry of Defence had a mandate from the Russian state to establish such an institution. Therefore, recognition of such a de facto “NIB” as fulfilling Article 122 GC III is illogical and cannot be accepted. XII. Recommendations Ensure that the The experts conclude that To establish a fully A. To the Russian National Information the Russian side compliant NIB Federation (9) (p.55) Bureau (NIB) nevertheless created an NIB under Article 122 operates in full and, apparently, performs GC III compliance with certain tasks required under Article 122 of GCIII, Article 122 GC III, including and that it fulfils all transmitting information on tasks assigned under prisoners of war to the ICRC. this provision. At the same time, they state that the Russian NIB is not fully transparent, is difficult to contact, and does not always provide complete information, which limits its 5 overall effectiveness in fulfilling the full range of functions envisaged by Article 122 GC III. It is also noted that there is no website of the Russian NIB and it is impossible to find any information about it or contact details other than a telephone number. The experts also mention that as early as March 2022 Russian NGOs appealed to state authorities to create such a bureau and to inform the public about its activities. XII. Recommendations Immediately provide The provisions of Section II Immediately A. To the Russian humane conditions of GCIII needs to be fully provide humane Federation (7) (p.55) of detention implemented by the Russian conditions of corresponding to the Federation detention guarantees foreseen corresponding to by Article 22(1) of the guarantees GCIII. foreseen by Article 22(1) of GCIII and to intern Ukrainian prisoners of war in accordance with Section II GC III and to establish dedicated POW camps. II. Introduction and Other figures help During meetings with OSCE The data needs Mandate provide an indication experts, representatives of update by the E. Overview of the of the large scale of the Coordination experts. Factual Situation the phenomenon as Headquarters on the (p.12) well. According to Treatment of Prisoners of information provided War provided updated XI. General to the Mission by the information: as of now, the Conclusions Ukrainian Security Ukrainian side is aware of (p.51) Service, 222 places of 300 such sites, including 97 detention of POWs in the temporarily occupied have been identified, territories of Ukraine and 6 generally preexisting in the Republic of Belarus. pre-detention centers or penal colonies. Among them, 29 are situated on the occupied territories of Ukraine and 193 on the territory of the Russian Federation, spread across 54 regions (oblasts).
6 Prof. Hervé Ascensio (France) Prof. Veronika Bílková (Czech Republic) Prof. Mark Klamberg (Sweden)
Paris-Prague-Stockholm, 18 August 2025
His Excellency Mr. Yurii Vitrenko, Ambassador, Permanent Mission of Ukraine to the International Organizations in Vienna
cc Ms. Maria Telalian Director of the Office of Democratic Institutions and Human Rights (ODIHR) and Representatives of 41 invoking Participating States and of Ukraine
Your Excellency,
On 24 July 2025, the delegations of 41 OSCE participating States, after the consultation with Ukraine, invoked the Moscow Mechanism under paragraph 8 of the Moscow Document. They requested that ODIHR enquire with Ukraine whether it would invite a mission of experts “To establish the facts and circumstances surrounding possible contraventions of relevant OSCE commitments, violations and abuses of human rights, and violations of IHL, including possible cases of war crimes and crimes against humanity, related to the treatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation; To collect, consolidate, and analyse this information including to determine if there is a pattern of widespread and systematic torture, ill-treatment and execution of Ukrainian POWs and soldiers hors de combat and/or at detention facilities by the Russian Federation in the temporarily occupied territories and in Russia; and To offer recommendations on relevant accountability mechanisms”. Following on this inquiry, Ukraine established, on 15 August 2025, a mission composed of the three experts undersigned below. The mission of experts shall deliver its report by 8 September 2025.
The mandate of the mission pertains to events which originate in the territory of Ukraine and concern Ukrainian citizens. We therefore consider that your country might be in possession of information and materials relevant for the completion of our mission. Since, by virtue of Paragraph 6 of the Moscow document, “the mission may receive information in confidence from any individual, group or organization on questions it is addressing”, we would like to invite Ukraine to collaborate with our mission. We would particularly welcome information from, and contacts with, the following authorities: • the Office of the Prosecutor General • the Ministry of Defence • the Ministry of Reintegration of the Temporarily Occupied Territories of Ukraine • the National Information Bureau for Prisoners of War, Forcibly Deported and Missing Persons • the Coordinating Headquarters for the Treatment of Prisoners of War • the Ukraine Parliament Commissioner for Human Rights • Relevant civil society organizations
We would be grateful to receive copies of any written communications, such as letters, that any of these offices, or indeed any other Ukrainian authorities, may have addressed to authorities of the Russian Federation concerning the subject matter of the present mandate. We would also appreciate if you could provide the total number and a list of Ukrainian prisoners of war who have been detained or released by the Russian Federation since March 2014. We thank you in advance for acknowledging receipt of this letter and for kindly providing a response. In view of the timeframe envisaged for the Mission, we would be grateful to receive your reply by 24 August 2025.
Yours sincerely,
Hervé Ascensio Veronika Bílková Mark Klamberg Prof. Hervé Ascensio (France) Prof. Veronika Bílková (Czech Republic) Prof. Mark Klamberg (Sweden)
Paris-Prague-Stockholm, 18 August 2025
His Excellency Mr Alexander Lukashevich, Ambassador Permanent Representative of the Russian Federation to the OSCE
cc Ms Maria Telalian, Director of the Office of Democratic Institutions and Human Rights (ODIHR)
Representatives of 41 invoking Participating States and of Ukraine
Your Excellency,
On 24 July 2025, the delegations of 41 OSCE participating States, after the consultation with Ukraine, invoked the Moscow Mechanism under paragraph 8 of the Moscow Document. They requested that ODIHR enquire with Ukraine whether it would invite a mission of experts “To establish the facts and circumstances surrounding possible contraventions of relevant OSCE commitments, violations and abuses of human rights, and violations of IHL, including possible cases of war crimes and crimes against humanity, related to the treatment of Ukrainian POWs by the Russian Federation; To collect, consolidate, and analyse this information including to determine if there is a pattern of widespread and systematic torture, ill-treatment and execution of Ukrainian POWs and soldiers hors de combat and/or at detention facilities by the Russian Federation in the temporarily occupied territories and in Russia; and To offer recommendations on relevant accountability mechanisms”. Following on this inquiry, Ukraine established, on 15 August 2025, a mission composed of the three experts undersigned below. The mission of experts shall deliver its report by 8 September 2025.
The mandate of the mission pertains to events which, while originating in the territory of Ukraine and concerning Ukrainian citizens, also involve acts purportedly carried out by persons acting on behalf or under the control of the Russian Federation. Since, by virtue of Paragraph 6 of the Moscow Document, “the mission may receive information in confidence from any individual, group or organization on questions it is addressing”, we would like to invite the Russian Federation to cooperate with our mission and to share with us any information it may have that could assist us in fulfilling our mandate. We would particularly welcome information from, and contacts with, the following authorities: • the National Information Bureau, • the Office of the High Commissioner for Human Rights in the Russian Federation, • the Ministry of Defense of the Russian Federation.
We would be grateful to receive copies of any written communications, such as letters, that any of these offices, or indeed any other Russian authorities, may have addressed to authorities of Ukraine concerning the subject matter of the present mandate. We would also appreciate if you could provide the total number and a list of Ukrainian prisoners of war who have been detained or released by the Russian Federation since March 2014. We thank you in advance for acknowledging receipt of this letter and for kindly providing a response. In view of the timeframe envisaged for the Mission, we would be grateful to receive your reply by 24 August 2025.
Yours sincerely,
Hervé Ascensio Veronika Bílková Mark Klamberg
Неофициальный перевод
ODIHR.GAL/43/25/Corr.1* 22 September 2025
RUSSIAN Original: ENGLISH
Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе Бюро по демократическим институтам и правам человека
ВЕРБАЛЬНАЯ НОТА Бюро по демократическим институтам и правам человека ОБСЕ (БДИПЧ) выражает свое уважение делегациям государств-участников ОБСЕ и, в соответствии с пунктом 7 Московского документа 1991 года, имеет честь настоящим препроводить замечания миссии экспертов, созданной в рамках Московского механизма, который был задействован 41 государством-участником ОБСЕ после двусторонних консультаций с Украиной, вместе с описанием мер, которые Украина приняла или намеревается принять в связи с ними. БДИПЧ пользуется этой возможностью, чтобы вновь заверить делегации государств – участников ОБСЕ в своем высоком уважении. Варшава, 22 сентября 2025 года
Делегации государств-участников ОБСЕ Вена
* Испр. 1 касается изменения статуса рассылки, текст без изменений
Address: ul. Miodowa 10, 00-251 Warsaw, Poland Tel.: +48 22 520 06 00 Website: www.osce.org/odihr E-mail: office@odihr.pl Неофициальный перевод
ДОКЛАД О ВОЗМОЖНЫХ НАРУШЕНИЯХ И ЗЛОУПОТРЕБЛЕНИЯХ В ОБЛАСТИ МЕЖДУНАРОДНОГО ГУМАНИТАРНОГО ПРАВА И ПРАВ ЧЕЛОВЕКА, ВОЕННЫХ ПРЕСТУПЛЕНИЯХ И ПРЕСТУПЛЕНИЯХ ПРОТИВ ЧЕЛОВЕЧНОСТИ, СВЯЗАННЫХ С ОБРАЩЕНИЕМ С УКРАИНСКИМИ ВОЕННОПЛЕННЫМИ СО СТОРОНЫ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ Профессор Эрве Асенсио, профессор Вероника Билкова и профессор Марк Кламберг
СОДЕРЖАНИЕ I. Общие замечания и резюме ........................................................................................................................ 1 II. Вступительное слово и мандат ................................................................................................................... 3 A. Введение в действие Московского механизма..................................................................................... 3 B. Объем мандата ........................................................................................................................................ 5 C. Применяемые международные правовые стандарты .......................................................................... 7 1. Обязательства ОБСЕ .......................................................................................................................... 7 2. Международное гуманитарное право (МГП) .................................................................................. 8 3. Международное право в области прав человека (МППЧ) ............................................................. 9 4. Международное уголовное право (МУП) ...................................................................................... 11 5. Другие международные правовые стандарты ............................................................................... 13 D. Методика ............................................................................................................................................... 13 E. Обзор фактической ситуации .............................................................................................................. 15 III. Статус украинских военнопленных .................................................................................................... 16 A. Право на статус военнопленного в соответствии с МГП .................................................................. 17 B. Общее пренебрежение к статусу военнопленного со стороны Российской Федерации ................ 18 C. Прямой отказ в статусе военнопленного со стороны Российской Федерации................................ 21 IV. Произвольные убийства украинских военнопленных ....................................................................... 23 A. Запрет на произвольные убийства в соответствии с МГП и МППЧ ................................................ 24 B. Казни украинских военнопленных на поле боя ................................................................................. 24 C. Произвольные убийства украинских военнопленных в лагерях для интернированных ................ 27 V. Пытки и бесчеловечное обращение ......................................................................................................... 29 A. Запрет пыток в соответствии с МГП и МППЧ ................................................................................... 29 B. Широкомасштабное и систематическое применение пыток против украинских военнопленных 31 VI. Условия содержания под стражей украинских военнопленных ...................................................... 33 A. Пленение ................................................................................................................................................ 33 B. Интернирование военнопленных – правовые стандарты .................................................................. 35 C. Интернирование военнопленных – положение украинских военнопленных ................................. 36 1. Места содержания под стражей ...................................................................................................... 36 2. Обращение с украинскими военнопленными................................................................................ 38 D. Выводы .................................................................................................................................................. 39
i Неофициальный перевод
VII. Право на справедливое судебное разбирательство............................................................................ 40 A. Гарантии справедливого судебного разбирательства в соответствии с МГП и МППЧ ................. 40 B. Нарушение гарантий на справедливое судебное разбирательство в отношении украинских военнопленных ............................................................................................................................................... 41 VIII. Сношения военнопленных с внешним миром ................................................................................... 44 A. Правовое регулирование сношений военнопленных с внешним миром ......................................... 44 B. Связь украинских военнопленных со своими семьями ..................................................................... 45 C. Связь украинских военнопленных с МККК ....................................................................................... 45 D. Создание и деятельность Национального справочного бюро .......................................................... 47 IX. Освобождение и репатриация .............................................................................................................. 49 A. Правовое регулирование освобождения и репатриации военнопленных ....................................... 50 B. Освобождение и репатриация украинских военнопленных ............................................................. 51 X. Исправительная колония в Оленовке ...................................................................................................... 56 XI. Ответственность за нарушения МГП и МППЧ, а также за возможные военные преступления и преступления против человечности .................................................................................................................. 58 A. Ответственность Российской Федерации ........................................................................................... 59 B. Индивидуальная уголовная ответственность ..................................................................................... 61 C. Средства правовой защиты и возмещение ущерба для пострадавших ............................................ 63 XII. Общие выводы ...................................................................................................................................... 66 XIII. Рекомендации ........................................................................................................................................ 71 A. Для Российской Федерации ................................................................................................................. 71 B. Для Украины ......................................................................................................................................... 72 C. Для других государств и международного сообщества .................................................................... 73
Приложение 1. Письмо Постоянному представителю Украины при международных организациях в Вене Приложение 2. Письмо Постоянному представителю Российской Федерации при ОБСЕ Приложение 3. Ответ Постоянного представителя Украины при международных организациях в Вене
ii Неофициальный перевод
I. ОБЩИЕ ЗАМЕЧАНИЯ И РЕЗЮМЕ
24 июля 2025 года, проведя консультации с Украиной, делегации 41 государства- участника Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе (ОБСЕ) инициировали применение Московского механизма на основании пункта 8 Московского документа. Они поручили Бюро по демократическим институтам и правам человека (БДИПЧ) обратиться к Украине с запросом по поводу приглашения миссии экспертов для рассмотрения вопроса об обращении Российской Федерацией с украинскими военнопленными. 15 августа 2025 года Украина учредила Миссию в составе трёх экспертов – профессора Эрве Асенсио (Франция), профессора Вероники Билковой (Чешская Республика) и профессора Марка Кламберга (Швеция). Миссии было поручено расследовать обращение Российской Федерации с украинскими военнопленными и рассмотреть возможные нарушения обязательств ОБСЕ, международного гуманитарного права (МГП) и международного права в области прав человека (МППЧ), включая возможные случаи военных преступлений и преступлений против человечности, связанных с этим обращением. Ее мандат включал сбор, обобщение и анализ информации с целью выявления практики применения широкомасштабных и систематических пыток, жестокого обращения и казней украинских военнопленных и солдат, выбывших из строя (не участвующих в боевых действиях), как на территории Российской Федерации, так и на временно оккупированных территориях Украины, а также разработку рекомендаций по привлечению виновных к ответственности. Миссия столкнулась с серьезными трудностями из-за отсутствия прозрачности со стороны Российской Федерации и ее отказа от сотрудничества с Миссией. Украинские военнопленные содержатся в многочисленных местах на территории Российской Федерации и временно оккупированных территориях Украины, которые в основном остаются недоступными. Несмотря на эти ограничения, имеющиеся оценки позволяют предположить, что с февраля 2022 года было задержано не менее 13500 военнослужащих Вооруженных сил Украины. Из них около 169 умерли в плену, почти 6800 были освобождены и репатриированы, а около 6300, по оценкам, остаются в заключении. Миссия установила, что Российская Федерация систематически отказывает выбывшим из строя военнослужащим украинских вооруженных сил в статусе военнопленных, вместо этого обозначая их как «лиц, задержанных за противодействие специальной военной операции». То же самое обозначение используется в отношении задержанных украинских гражданских лиц. В результате размывается грань между военнопленными и задержанными гражданскими лицами, на которых распространяются разные правовые режимы в соответствии с МГП, и открывается возможность уголовного преследования военнопленных за само участие в боевых действиях. Некоторые группы задержанных комбатантов, а именно иностранные добровольцы и военнослужащие подразделений, признанных «террористическими организациями», были специально лишены статуса военнопленных, чтобы подвергнуть их уголовному преследованию, что является нарушением норм МГП об иммунитете комбатантов. Судя по всему, в России не существует компетентных судов, которые могли бы определять статус военнопленных в сомнительных случаях, что является нарушением Статьи 5(2) Женевской конвенции III (ЖКIII). Миссия зафиксировала большое количество произвольных убийств и казней, совершаемых Российской Федерацией как на поле боя, так и в местах содержания под стражей. Свидетельствами служат показания очевидцев, результаты судебно- медицинских экспертиз, перехваченные сообщения и аудиовизуальные материалы. Эти казни, часто совершаемые после сдачи в плен, являются нарушением МГП и военными 1 Неофициальный перевод
преступлениями. Публичные заявления российских официальных лиц о том, что «пощады не будет», еще больше поощряют суммарные казни и способствуют безнаказанности. Произвольные убийства в местах содержания под стражей (вызванные действиями или бездействием администрации лагерей, вооруженных групп и представителей государственных органов во время допросов) свидетельствуют о широко распространенной и систематической практике нарушений МГП и МППЧ и также могут представлять собой военные преступления. Миссия получила достоверную информацию о том, что украинские военнопленные, содержащиеся под стражей в Российской Федерации, подвергаются широкомасштабным и систематическим пыткам и жестокому обращению. Эти злоупотребления имеют место на протяжении всего пребывания в плену – при захвате в плен, при поступлении в места содержания под стражей («приемка»), в течение всего срока интернирования и с целью получения признательных показаний. Среди задокументированных методов – жестокие избиения кулаками, прикладами, дубинками и лопатами; электрошок; вынужденное пребывание в неудобной позе; принудительные изнурительные физические нагрузки; травля собаками; имитация казни; сексуальное насилие; угрозы смертью, изнасилованием или увечьями; принудительное обнажение; длительное пребывание на коленях; а также многочисленные формы психологического унижения. Имеющиеся доказательства свидетельствуют о том, что пытки и жестокое обращение с украинскими военнопленными являются распространенной практикой, поощряемой или допускаемой центральными органами власти Российской Федерации. Условия содержания под стражей зачастую не соответствуют международным стандартам: переполненность, антисанитария, недостаточное обеспечение питанием, водой, неудовлетворительные условия проживания и медицинская помощь, подверженность заразным заболеваниям, принудительный труд в небезопасных условиях или частые переводы из одного места содержания под стражей в другое. Военнопленным регулярно отказывают в гарантиях справедливого судебного разбирательства, принуждают к даче признательных показаний, лишают права на эффективную юридическую помощь, подвергают несправедливым судебным разбирательствам и «показательным процессам» в пропагандистских целях. Связь с семьями и доступ Международного комитета Красного Креста (МККК) строго ограничены. Деятельность российского Национального справочного бюро (НСБ) не отличается открытостью, что ограничивает обмен информацией о военнопленных. Эти условия представляют собой систематические нарушения ЖКIII и МППЧ и могут быть приравнены к военным преступлениям. Миссия также выявила нарушения в отношении освобождения и репатриации военнопленных. Российская Федерация с самого начала не уделяла приоритетного внимания тяжелобольным или тяжелораненым военнопленным, как того требует ЖКIII, и не создала смешанных медицинских комиссий для их освобождения. Перевозка военнопленных часто осуществляется в небезопасных, негуманных условиях, что иногда приводит к травмам или смерти, в том числе во время воздушной или наземной транспортировки. Особенно возмутительным примером является исправительная колония в Оленовке, где имели место систематические нарушения, включая переполненность, пытки, ненадлежащее питание и медицинское обслуживание, а также принудительный труд. В июле 2022 года в результате взрыва в бараках погибли 53 украинских военнопленных и более 100 получили ранения, в основном из полка «Азов». По свидетельствам пострадавших, ответственность за эти инциденты несет Россия, что отражает практику пренебрежения к военнопленным и умышленного подвергания опасности их жизни.
2 Неофициальный перевод
Миссия пришла к выводу, что Российская Федерация несет ответственность за серьезные нарушения МГП и МППЧ, совершаемые в отношении украинских военнопленных. В соответствии с международным правом, Российская Федерация обязана предотвращать, пресекать и исправлять нарушения, совершаемые ее вооруженными силами, государственными органами и подконтрольными ей структурами. За военные преступления и преступления против человечности предусматривается индивидуальная уголовная ответственность. Возможными путями привлечения к ответственности являются национальное судебное преследование в Украине, дела, подпадающие под универсальную юрисдикцию в других государствах, и судебное преследование Международным уголовным судом (МУС). Учитывая наличие многочисленных зафиксированных свидетельств о нарушениях в отношении военнопленных, включая достоверные сообщения о суммарных казнях, пытках и других формах жестокого обращения, запрещенных международным правом, Миссия призывает Прокуратуру МУС продолжать расследование этих нарушений с целью выдачи ордеров на арест, осуществления судебного преследования и вынесения обвинительных приговоров при наличии для этого достаточных доказательств. Наконец, привлечение к ответственности должно включать в себя возмещение ущерба пострадавшим. Международное право гарантирует право на правду, справедливость и возмещение ущерба, включая выплату компенсаций, реабилитацию и гарантии неповторения. Такие инициативы, как Реестр ущерба для Украины, создают основу для более широкой системы возмещения ущерба, и Миссия подчеркивает, что украинские военнопленные должны быть включены в число бенефициаров любой такой системы. В заключение Миссия пришла к выводу, что Российская Федерация широкомасштабно и систематически нарушает МГП и МППЧ в отношении украинских военнопленных, в том числе путем произвольных убийств, пыток, жестокого обращения, отказа в праве на справедливое судебное разбирательство и создания небезопасных условий содержания под стражей и перевозки. Эти нарушения могут составлять военные преступления, а в некоторых случаях, возможно, преступления против человечности. Миссия подчеркивает настоятельную необходимость привлечения к ответственности, возмещения ущерба и продолжения международного мониторинга ситуации для обеспечения соблюдения прав украинских военнопленных и уважения международного права. С учетом этих выводов Миссия сформулировала ряд рекомендаций, адресованных Российской Федерации, Украине и более широкому международному сообществу. Среди них Миссия хотела бы особо выделить адресованные Российской Федерации рекомендации немедленно признать украинских задержанных военнопленными, прекратить произвольные казни и все формы пыток или жестокого обращения в отношении украинских военнопленных, обеспечить им гуманные условия содержания под стражей и предоставить МККК полный и беспрепятственный доступ ко всем местам содержания под стражей.
II. ВСТУПИТЕЛЬНОЕ СЛОВО И МАНДАТ A. ВВЕДЕНИЕ В ДЕЙСТВИЕ МОСКОВСКОГО МЕХАНИЗМА Процедура, известная как «Московский механизм», была установлена в 1991 году государствами-участниками действовавшего на тот момент СБСЕ (ныне ОБСЕ) в Документе Московского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ (Московский документ) 1 . Она предусматривает создание миссий по вопросам,
1 См. Документ Московского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ, 3 октября 1991 г. URL: https://www.osce.org/files/f/documents/8/a/14314.pdf. 3 Неофициальный перевод
относящимся к человеческому измерению ОБСЕ, на территории государства-участника либо по его приглашению и по его собственной инициативе (proprio motu) (пункт 4), либо по запросу одного или нескольких государств-участников (пункт 8), либо по запросу другого государства-участника при поддержке не менее девяти других государств-участников (пункт 12). Во всех случаях государство, территория которого затрагивается соответствующими поднятыми вопросами, должно «в полной мере сотрудничать с миссией экспертов и облегчать ее работу» (пункт 6). 24 июля 2025 года 41 государство-участник ОБСЕ задействовало Московский механизм в соответствии с пунктом 8, призвав Украину пригласить миссию для расследования обращения с украинскими военнопленными со стороны Российской Федерации 2 . В список государств, инициировавших применение Московского механизма, входят следующие страны: Австрия, Албания, Андорра, Бельгия, Болгария, Босния и Герцеговина, Германия, Греция, Грузия, Дания, Ирландия, Исландия, Испания, Италия, Канада, Кипр, Латвия, Литва, Лихтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нидерланды, Норвегия, Польша, Португалия, Румыния, Сан-Марино, Северная Македония, Словакия, Словения, Соединенное Королевство, Финляндия, Франция, Хорватия, Черногория, Чехия, Швейцария, Швеция и Эстония. 4 августа 2025 года Украина дала согласие на приглашение миссии и, в соответствии с пунктом 4 Московского документа, выбрала трех человек из реестра экспертов для участия в ней: профессора Эрве Асенсио (Франция), профессора Веронику Билкову (Чешская Республика) и профессора Марка Кламберга (Швеция) 3 . Миссия экспертов была официально образована 15 августа 2025 года. В соответствии с пунктом 7 Московского документа, Миссия должна была представить свой доклад «желательно в течение трех недель». Настоящий доклад был представлен 8 сентября 2025 года. Это пятая экспертная миссия в рамках Московского механизма, связанная с вооруженным конфликтом между Российской Федерацией и Украиной, все из которых были образованы в соответствии с пунктом 8 Московского документа. Предыдущие миссии расследовали нарушения международного права, совершенные Российской Федерацией в Украине в период с 24 февраля по 1 апреля 2022 года (ММI), а также совершенные в Украине Российской Федерацией в период с 1 апреля по 25 июня 2022 года (ММII), связанные с насильственным перемещением и/или депортацией украинских детей в Российскую Федерацию (ММIII) и связанные с произвольным лишением свободы украинских гражданских лиц Российской Федерацией (ММIV) 4 .
2 См. выступление Представителя Соединенного Королевства в ОБСЕ перед Постоянным советом ОБСЕ 24 июля 2025 г. (на англ. языке). URL:https://www.gov.uk/government/speeches/joint-statement-on-the- invocation-of-the-osce-moscow-mechanism. 3 Эрве Асенсио – профессор международного права юридического факультета в Университете Париж 1 Пантеон-Сорбонна; Вероника Билкова – профессор международного права юридического факультета Карлова университета в Праге; Марк Кламберг – профессор международного права Стокгольмского университета. 4 Вольфганг Бенедек, Вероника Билкова, Марко Сассоли, Доклад о нарушении норм международного гуманитарного права и прав человека, военных преступлениях и преступлениях против человечности, совершённых в Украине с 24 февраля 2022 года, ОБСЕ, Вена, 13 апреля 2022 года (Доклад ММI); Вероника Билкова, Лаура Гуэрчо, Василка Санчин, Доклад о нарушении норм международного гуманитарного права и прав человека, военных преступлениях и преступлениях против человечности, совершённых в Украине (1 апреля – 25 июня 2022 г.), ОБСЕ, Вена, 14 июля 2022 года (Доклад ММII); Вероника Билкова, Сесилия Хеллествейст, Элина Штейнерте, Доклад о нарушениях и злоупотреблениях в области международного гуманитарного права и прав человека, военных преступлениях и преступлениях против человечности, связанных с насильственным перемещением и/или депортацией украинских детей в Российскую Федерацию, ОБСЕ, Вена, 4 мая 2023 года (Доклад ММIII); Вероника Билкова, Сесилия Хеллествейст, Элина Штейнерте, Доклад о нарушениях и злоупотреблениях в области международного гуманитарного права и прав человека, военных преступлениях и преступлениях против человечности, связанных с 4 Неофициальный перевод
Настоящая Миссия опиралась на доклады предыдущих миссий в той мере, в какой они содержат значимую информацию об украинских военнопленных. С учетом того, что Миссия была создана по приглашению Украины, но в силу своей тематики затрагивает и Российскую Федерацию, 18 августа 2025 года эксперты направили аналогичное письмо Постоянному представителю Украины при международных организациях в Вене и Постоянному представителю Российской Федерации при ОБСЕ с просьбой о сотрудничестве (соответственно Приложение 1 и Приложение 2 к настоящему докладу). Ответ Правительства Украины был получен 22 августа 2025 года (Приложение 3). Правительство Российской Федерации не предоставило ответа, но из публичного заявления Министерства иностранных дел Российской Федерации следует, что оно уделило внимание запуску Московского механизма по вопросу обращения с украинскими военнопленными 5. B. ОБЪЕМ МАНДАТА В запросе с просьбой о проведении расследования Миссии было поручено «опираться на предыдущие выводы» и • «установить факты и обстоятельства, касающиеся возможных нарушений соответствующих обязательств ОБСЕ; нарушений и злоупотреблений в области прав человека; а также нарушений МГП, включая возможные случаи военных преступлений и преступлений против человечности, связанных с обращением Российской Федерации с украинскими военнопленными; • собрать, обобщить и проанализировать эту информацию, в том числе для определения наличия практики широкомасштабных и систематических пыток, жестокого обращения и казней украинских военнопленных и солдат, выбывших из строя, и/или в местах содержания под стражей со стороны Российской Федерации на временно оккупированных территориях и в России; и • представить рекомендации по соответствующим механизмам привлечения к ответственности». Это задание определяет объем мандата Миссии и самого доклада, в соответствии с Московским документом. Ratione materiae (с точки зрения предметной юрисдикции) в мандате упоминаются пытки и жестокое обращение, которым подвергаются украинские военнопленные и военнослужащие, а также казни, которые имеют место как в момент, когда они уже выбыли из строя, так и в «местах содержания под стражей». Таким образом, термин «обращение» следует понимать в широком смысле и применять с момента сдачи комбатантов в плен на поле боя до момента освобождения и репатриации пленных включительно. Это соответствует режиму покровительства для комбатантов, установленному, в частности, в Женевской конвенции об обращении с военнопленными от 12 августа 1949 года (ЖКIII) и в части III Дополнительного протокола к Женевским конвенциям от 12 августа 1949 года, касающегося защиты жертв международных вооруженных конфликтов от 8 июня 1977 года (ДПI). Ratione personae (с точки зрения персональной юрисдикции) в запросе, с одной стороны, упоминаются «украинские военнопленные» и «украинские военнопленные и военнослужащие, выбывшие из строя и/или находящиеся в местах содержания под стражей», а с другой – отношение к ним «Российской Федерации». Это показывает, что Миссия должна сосредоточить свое внимание на обращении с украинскими
произвольным лишением свободы гражданских лиц Украины Российской Федерацией, ОБСЕ, Вена, 25 апреля 2024 г. (Доклад ММIV). 5 Министерство иностранных дел Российской Федерации, Комментарий официального представителя МИД России М. В. Захаровой об украинском кризисе, 7 августа 2025 г. URL: https://mid.ru/en/foreign_policy/news/2040555/. 5 Неофициальный перевод
комбатантами, попавшими в плен к Российской Федерации в контексте вооруженного конфликта между Российской Федерацией и Украиной, независимо от того, был ли им предоставлен статус военнопленных. Ссылка на Российскую Федерацию охватывает всех лиц или организации, которые могут считаться ее органами или над которыми она осуществляет контроль. Ratione temporis (с точки зрения временной юрисдикции) мандат не содержит никаких указаний на то, когда начинается рассматриваемый период. Однако следует отметить, что среди мотивов запроса упоминаются сообщения из достоверных источников о предполагаемых нарушениях международного права со времени начала «полномасштабной агрессивной войны», развязанной Российской Федерацией против Украины 24 февраля 2022 года. Это побудило Миссию сосредоточить внимание на событиях, произошедших с этой даты, в связи с которыми существование международного вооруженного конфликта между двумя государствами не оспаривается 6 . Тем не менее, военные операции с участием Российской Федерации, проводимые на территории Украины, начались 20 февраля 2014 года в Крыму. Поэтому в настоящем докладе могут быть проанализированы некоторые факты, относящиеся к периоду с 20 февраля 2014 года по 24 февраля 2022 года, в частности, если они имеют последствия для украинских солдат, которые сражались в этот период и на этом основании содержались или по-прежнему содержатся Российской Федерацией под стражей . Что касается окончания рассматриваемого периода, то, поскольку в мандате не указана дата его окончания, Миссия приняла во внимание все соответствующие факты, доведенные до ее сведения и имевшие место до 6 сентября 2025 года. Ratione loci (с точки зрения территориальной юрисдикции) и в соответствии с пунктом 8 Московского документа настоящая Миссия была приглашена Украиной для анализа «вопроса на ее территории, относящегося к человеческому измерению СБСЕ», а именно обращения с украинскими военнопленными и солдатами, попавшими в плен к Российской Федерации. Следовательно, события, рассматриваемые в настоящем докладе, имели место или берут свое начало на территориях, являющихся частью суверенной территории Украины, в пределах ее международно признанных границ 7. Они касаются возможных нарушений статуса военнопленных, который был приобретен или должен был быть приобретен в момент, когда лица, неспособные продолжать боевые действия, находились на территории Украины. Тот факт, что некоторые из этих территорий были оккупированы Российской Федерацией или находились под управлением якобы автономных образований, которые на самом деле являются подконтрольными Российской Федерации 8, или впоследствии признанные Российской Федерацией частью своей территории, не изменяют международный статус таких территорий как части территории Украины. Аналогичным образом, тот факт, что некоторые военнопленные в какой-то момент были переведены в места, расположенные на суверенной территории Российской Федерации, не изменяет их первоначальной связи с территорией Украины. Такие события относятся к вопросу о том, что произошло «на территории [Украины]» в значении Московского документа.
6 Доклад ММI, стр. 6. 7 В соответствии с Документом ООН A/RES/68/262, Территориальная целостность Украины, от 1 апреля 2014 года, и Документом ООН A/RES/ES-11/4, Территориальная целостность Украины: защита принципов, закрепленных в Уставе Организации Объединенных Наций, от 13 октября 2022 года, Автономная Республика Крым, город Севастополь, Донецкая, Луганская, Херсонская и Запорожская области являются частью суверенной территории Украины. То же самое касается тех частей территории Украины, которые были временно оккупированы Российской Федерацией. См. Доклад ММII, стр. 9; Доклад ММIII, стр. 6-7; Доклад ММIV, стр. 6-7. 8 О так называемых «Донецкой и Луганской республиках» до их аннексии Российской Федерацией, см. Доклад ММI, стр. 6. 6 Неофициальный перевод
Кроме того, для целей своего анализа эта Миссия не ограничивается источником информации; в соответствии с Московским документом, она уполномочена использовать всю информацию, имеющую отношение к выполнению ее задачи 9 . Это может включать информацию, касающуюся таких действий, как жестокое обращение с военнопленными на территории Российской Федерации, особенно если такие действия способствуют установлению факта массовых или систематических нарушений в отношении лиц, захваченных или задержанных Российской Федерацией на территории Украины. Единственное сомнение, которое может быть высказано, касается украинских комбатантов, захваченных на территории Российской Федерации и впоследствии помещенных в места содержания под стражей на этой территории. В этой связи настоящая Миссия считает, что соответствующая информация также может быть принята во внимание в той мере, в какой она способствует анализу возможного системного явления в рамках вопроса, являющегося предметом анализа данной Миссии. Следует также добавить, что в некоторых из нижеупомянутых случаев возникли трудности с определением точного местонахождения мест содержания под стражей, что обуславливает необходимость учитывать всю информацию для целей настоящего анализа. C. ПРИМЕНЯЕМЫЕ МЕЖДУНАРОДНЫЕ ПРАВОВЫЕ СТАНДАРТЫ В запросе о применении Московского механизма, говорится о нескольких сводах норм международного права, призванных защищать лиц, участвующих в боевых действиях, после того как они выбыли из строя (hors de combat): обязательства ОБСЕ, международное гуманитарное право (МГП), международное право в области прав человека (МППЧ) и международное уголовное право (МУП). Все эти нормы применимы к ситуации, рассматриваемой в настоящем докладе, т. е. к обращению Российской Федерацией с украинскими военнопленными и военнослужащими, лишенными возможности продолжать боевые действия. В данной части будут представлены общие положения применимого права, а нормы, конкретно применимые к рассматриваемым фактам, будут изложены в начале каждого раздела настоящего доклада. 1. ОБЯЗАТЕЛЬСТВА ОБСЕ В своем качестве государств-участников ОБСЕ Российская Федерация и Украина обязались уважать права человека и верховенство права, что включает соблюдение МГП и МППЧ в контексте вооруженных конфликтов. Приверженность стандартам ОБСЕ восходит к Заключительному акту СБСЕ 1975 года, а их взаимосвязь с МГП и МППЧ подчеркивалась на протяжении всего процесса СБСЕ/ОБСЕ 10. В частности, в Решении VI о человеческом измерении ОБСЕ, принятом на Хельсинкской встрече на высшем уровне (9-10 июня 1992 года), напоминалось, что «международное гуманитарное право основывается на неотъемлемом достоинстве человеческой личности», и утверждалось, что государства-участники «будут при любых обстоятельствах обеспечивать уважение международного гуманитарного права», тем самым вновь подтверждая основополагающее правило общей Статьи 1 Женевских конвенций 1949 года 11 . Это обязательство было повторено в Решении VIII (Человеческое измерение), принятом на Будапештской встрече (1994 г.) 12. Те же решения поддерживают роль Международного комитета Красного Креста (МККК) во время вооруженных конфликтов 13. 9 Московский документ, пункт 5: «Такая миссия может собирать информацию, необходимую для выполнения ее задач». 10 См. БДИПЧ ОБСЕ, Обязательства ОБСЕ в области человеческого измерения. Сборник документов в хронологическом порядке, том 2. Четвертое издание, 2023 г. URL: https://www.osce.org/files/f/documents/7/6/542253.pdf. 11 Хельсинское решение VI (1992), пункты 47 и 48. 12 Будапештское решение VIII (1994), пункт 33. 13 Хельсинское решение VI (1992), пункт 51; Будапештское решение VIII (1994), пункт 35. 7 Неофициальный перевод
Более того, в Будапештском решении IV (1994 г.) изложен Кодекс поведения касающийся военно-политических аспектов безопасности, в соответствии с которым государства-участники обязались «обеспечить широкое распространение» МГП в своих странах, обеспечить, чтобы «личный состав [их] вооруженных сил был ознакомлен с положениями международного гуманитарного права», а также «обеспечить», чтобы их военнослужащие «были осведомлены о том, что они несут индивидуальную ответственность согласно национальному законодательству и международному праву за свои действия». 14 В этом же Кодексе государства-участники обязались обеспечить, чтобы: личный состав вооруженных сил, наделенный командными полномочиями, осуществлял их согласно соответствующему национальному законодательству и международному праву, а также чтобы он был осведомлен о том, что в соответствии с этими правовыми нормами он может привлекаться к индивидуальной ответственности за противозаконное осуществление таких полномочий и что приказы, противоречащие национальному законодательству и международному праву, отдаваться не должны 15. В более широком плане, на своей третьей Встрече (Стокгольм, 14-15 декабря 1992 года) Совет министров СБСЕ в своем Решении 2 («СБСЕ как система общих ценностей») подчеркнул, что «правительства всех стран несут ответственность друг перед другом за свое поведение в отношении своих граждан и своих соседей», и что «отдельные лица должны нести личную ответственность за военные преступления и действия в нарушение международного гуманитарного права» 16. С учетом темы настоящего доклада следует также подчеркнуть, что государства- участники неоднократно заявляли о своей приверженности уважению права на жизнь, запрету пыток и бесчеловечного обращения, а также о приверженности основополагающим принципам справедливого судебного разбирательства, которые составляют основу прав человека, применимых как в мирное, так и в военное время 17. 2. МЕЖДУНАРОДНОЕ ГУМАНИТАРНОЕ ПРАВО (МГП) Международное гуманитарное право (МГП) – это отрасль международного права, которая применяется конкретно в периоды вооруженных конфликтов для регулирования ведения военных действий (Гаагское право) и защиты жертв войны (Женевское право). Оно применяется как в международных, так и в немеждународных вооруженных конфликтах и является обязательным для всех (государственных и негосударственных) сторон таких конфликтов. В соответствии с предыдущими докладами в рамках Московского механизма настоящая Миссия считает, что конфликт между Российской Федерацией и Украиной является международным вооруженным конфликтом 18 . Этот конфликт начался в феврале 2014 года с начала временной оккупации и незаконной аннексии Крыма и активной поддержки так называемых Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики со стороны Российской Федерации. Он перерос в полномасштабный вооруженный конфликт между двумя странами после вторжения России в Украину 24 февраля 2022 года.
14 Будапештское решение IV (1994), пункты 29 и 30. 15 Будапештское решение IV (1994), пункт 31. 16 Стокгольмское решение 2 (1992), стр. 10. 17 См. БДИПЧ ОБСЕ, Обязательства ОБСЕ в области человеческого измерения. Сборник документов в хронологическом порядке, том 2. Четвертое издание, 2023 г. URL: https://www.osce.org/odihr/human- dimension-commitments, а также соответствующие части настоящего доклада. 18 Доклад ММI, стр. 6; Доклад ММII, стр. 10; Доклад ММIV, стр. 10. См. также ЕСПЧ, Дело «Украина и Нидерланды против России» [Ukraine and the Netherlands v. Russia], жалобы № 8019/16, 43800/14, 28525/20 и 11055/22, Постановление Суда (БП), 30 ноября 2022 г., пункты 652, 695 и 697. 8 Неофициальный перевод
Как Российская Федерация, так и Украина являются сторонами основных договоров по международному гуманитарному праву, а именно: Конвенции (IV) о законах и обычаях сухопутной войны и приложения к ней от 18 октября 1907 года; четырех Женевских конвенций от 12 августа 1949 года; и двух Дополнительных протоколов к Женевским конвенциям от 8 июня 1977 года. Кроме того, нормы, содержащиеся в этих договорах, в большинстве своем стали частью международного обычного права 19. В контексте настоящего доклада особое значение имеют Разделы I и II Положения, являющегося приложением к Гаагской конвенции IV от 18 октября 1907 года (Гаагские правила), Женевская конвенция об обращении с военнопленными от 12 августа 1949 года (ЖКIII) и часть III Дополнительного протокола к Женевским конвенциям от 12 августа 1949 года о защите жертв международных вооруженных конфликтов от 8 июня 1977 года (ДПI). Следует также напомнить, что нормы, содержащиеся в общей Статье 3 ЖК и применимые в немеждународных вооруженных конфликтах, по сути, отражают минимальные гарантии, которые должны быть предоставлены в соответствии с обычным международным правом независимо от вида вооруженного конфликта. В соответствии с этими нормами защита должна быть предоставлена всем «[лицам], не принимающим активного участия в военных действиях, включая личный состав вооружённых сил, сложивший оружие, и лиц, выбывших из строя», в первую очередь защита от насилия над жизнью и личностью, в частности убийств любого рода, увечий, жестокого обращения и пыток, посягательства на человеческое достоинство, в частности унижающего и унизительного обращения» и вынесения приговоров и приведения их в исполнение без предварительного решения суда, постановленного надлежащим образом учрежденным судом, и при условии соблюдения всех судебных гарантий, признанных необходимыми цивилизованными народами (Общая Статья 3(1)(a),(c) и (d)). 3. МЕЖДУНАРОДНОЕ ПРАВО В ОБЛАСТИ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА (МППЧ) Международное право в области прав человека (МППЧ) накладывает на государства обязательства соблюдать, защищать и осуществлять права человека в отношении всех лиц, находящихся на их территории или под их юрисдикцией. Основными источниками МППЧ являются универсальные и региональные договоры. Украина и Российская Федерация являются сторонами основных всеобщих и некоторых региональных договоров по правам человека. В контексте настоящей Миссии следует отметить, что на универсальном уровне обе страны связаны обязательствами по Международному пакту о гражданских и политических правах (1966 г., МПГПП) и первому Факультативному протоколу к нему (1966 г., ФП-МПГПП), а также по Конвенции против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания (1984 г., КПП). Кроме того, Украина (но не Российская Федерация) является участницей Международной конвенции о защите всех лиц от насильственных исчезновений (2006 г.). На региональном уровне Российская Федерация является участником Конвенции СНГ о правах и основных свободах человека (1995 г., Конвенция СНГ) и до 16 сентября 2022 года была связана обязательствами Европейской конвенции о правах человека (1950 г., ЕКПЧ); Украина является участником ЕКПЧ. Наиболее фундаментальные нормы МППЧ также являются частью международного обычного права и носят императивный характер, а значит, не подлежат отступлению. МППЧ применимо в военное время с учетом определенных оговорок.
19 Jean-Marie Henckaerts, Louise Doswald-Beck (Eds.), Customary International Humanitarian Law, Volume I: Rules, Volume II: Practice [под ред. Жан-Мари Хенкертса и Луизы Досвальд-Бек, «Обычное международное гуманитарное право», том I «Нормы», том II «Практика»], Cambridge University Press, Cambridge, 2005 (Исследование МККК «Обычное МГП»). 9 Неофициальный перевод
Во-первых, некоторые обязательства по договорам о правах человека могут быть приостановлены во время войны или чрезвычайных ситуаций, если договор содержит оговорку об отступлении, и при условии соблюдения условий такой оговорки, что имеет место в случае МПГПП. Российская Федерация, однако, не сделала отступления от МПГПП, который, таким образом, применяется в полном объеме. Кроме того, некоторые обязательства в области прав человека, имеющие отношение к фактам, проанализированным в настоящем докладе, такие как запрет пыток, не могут быть отменены, ввиду чего КПП не допускает никаких отступлений от таких обязательств в военное время. Во-вторых, наличие вооруженного конфликта может повлиять на территориальный охват обязательств государства по обеспечению прав человека, которые обычно определяются со ссылкой на понятие «юрисдикция». Согласно сложившемуся прецедентному праву органов по правам человека, юрисдикция государства в первую очередь осуществляется на его суверенной территории, но в исключительных обстоятельствах может распространяться за ее пределы. Одним из таких обстоятельств является фактический контроль, прямо или косвенно осуществляемый государством над определенной территорией в результате военных действий; другим – непосредственный контроль, осуществляемый агентом государства над лицом, находящимся за пределами территории этого государства 20. Настоящая Миссия, как и предыдущие миссии в рамках Московского механизма 21 , считает, что с точки зрения временного охвата ее мандата некоторые части территории Украины находятся под фактическим контролем России: Автономная Республика Крым и город Севастополь с февраля 2014 года; некоторые части Донецкой и Луганской областей с 2014 года в силу фактического контроля так называемых Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики; значительная часть Донецкой и Луганской областей с 24 февраля 2022 года с изменениями, происходившими с течением времени; Херсонская и Запорожская области, оккупированные после той же даты и незаконно аннексированные 30 сентября 2022 года; некоторые части других областей Украины в течение более или менее длительного периода, в некоторые районы в Киевской, Сумской, Харьковской, Черниговской, Николаевской и Одесской областях. Настоящая Миссия, как и предыдущие миссии в рамках Московского механизма, также считает, что военнослужащие, выбывшие из строя, находятся под особым контролем стороны в конфликте, в чью власть они попали, независимо от того, осуществляет ли эта сторона полный фактический контроль над соответствующей территорией 22 . Это касается украинских солдат, попавших в плен к Российской Федерации. В-третьих, взаимосвязь между МППЧ и МГП является сложной; некоторые права относятся только к МГП, другие – только к МППЧ, а третьи – и к одному и к другому своду одновременно 23 . В случае пересечения правовых режимов МГП обычно применяется в качестве lex specialis по отношению к МППЧ. Например, право на жизнь
20 ЕСПЧ, Дело «Аль-Скейни и другие против Соединенного Королевства» [Al-Skeini and Others v. United Kingdom], жалоба № 55721/07, Постановление Суда (БП), 7 июля 2011 г., пункты 132, 136-137, 138-139. По вопросу контроля агента государства над лицом, см. ЕСПЧ, Дело «Аль-Садун и Муфди против Соединенного Королевства» [Al-Saadoon and Mufdhi v. the United Kingdom], жалоба № 61498/08, Решение о приемлемости, 30 июня 2009 г., пункты 86-89 (контроль над тюрьмой). Непосредственно в контексте настоящего доклада, см. ЕСПЧ, Дело «Украина и Нидерланды против России» [Ukraine and the Netherlands v. Russia], жалобы № 8019/16, 43800/14, 28525/20 и 11055/22, Постановление Суда (БП), 30 ноября 2022 г., пункты 559-575. 21 См. Доклад ММI, стр. 62; Доклад ММII, стр. 14; Доклад ММIII, стр. 57; Доклад ММIV, стр. 13-14. 22 Доклад ММI, стр. 63; Доклад ММII, стр. 14; Доклад ММIII, стр. 57. 23 Международный Суд ООН, Правовые последствия возведения стены на оккупированной палестинской территории. Консультативное заключение, 9 июля 2004 г., стр. 178, пункт 106. 10 Неофициальный перевод
не подлежит отступлению и применяется в военное время, но критерий для определения того, является ли лишение жизни произвольным в данном контексте, регулируется нормами МГП 24. Кроме того, эти два свода норм взаимно дополняют друг друга, и один из них может служить основой для толкования другого 25 . Например, гарантии справедливого суда, применимые в соответствии с МГП, должны толковаться в свете МППЧ 26. 4. МЕЖДУНАРОДНОЕ УГОЛОВНОЕ ПРАВО (МУП) Международное уголовное право (МУП) – это отрасль международного права, которая определяет и квалифицирует как уголовные определенные деяния, возлагая индивидуальную уголовную ответственность на виновных, которые могут быть привлечены к ответственности на национальном или международном уровне. Это также включает ответственность командования при определенных условиях. Действующее МУП признает четыре вида преступлений по международному праву: а) преступление агрессии; b) преступление геноцида; c) преступления против человечности; и d) военные преступления. Поскольку мандат Миссии непосредственно касается военных преступлений и преступлений против человечности, в настоящем докладе внимание ограничивается этими двумя видами преступлений. Эти две категории не являются взаимоисключающими, и одно и то же деяние, такое как пытки, может подпадать под определение обоих видов преступлений при наличии других составных элементов каждого из них. Определения военных преступлений и преступлений против человечности содержатся в Римском статуте Международного уголовного суда (МУС) от 17 июля 1998 года с поправками, внесенными в 2010 и 2017 годах, и положения, имеющие отношение к настоящему докладу, считаются отражающими нормы обычного международного права. Российская Федерация не является участницей Римского статута. Украина стала участницей после уведомления о ратификации 25 октября 2024 года, вступившего в силу 1 января 2025 года 27 .Кроме того, 9 апреля 2014 года и 8 сентября 2015 года соответственно Украина, посредством двух заявлений, сделанных согласно части 3 Статьи 12 Римского статута, признала юрисдикцию МУС в отношении преступлений против человечности и военных преступлений, совершённых на ее территории в период с 21 ноября 2013 года по 22 февраля 2014 года и с 20 февраля 2014 года по настоящее время соответственно 28 . Как Украина, так и Российская Федерация имеют в своих уголовных кодексах положения о военных преступлениях, которые по сути охватывают все незаконные действия в отношении военнопленных и военнослужащих, выбывших из строя, и являются уголовными преступлениями в соответствии с международным правом, хотя и не с одинаковой степенью точности 29 . Российская Федерация не включила преступления против человечности в качестве отдельной категории преступлений в свой уголовный кодекс; Украина сделала это недавно, в октябре 2024
24 Международный Суд ООН, Законность угрозы ядерным оружием или его применения, Консультативное заключение, 8 июля 1996 г., стр. 240, пункт 25. 25 Документ ООН CCPR/C/21/Rev.1/Add.13, Замечание общего порядка № 31 – Характер общего юридического обязательства, налагаемого на государства-участники Пакта, 26 мая 2004 г., пункт 11. 26 По вопросу взаимоотношения между МГП и МППЧ см. также Доклад ММI, стр. 53 и Доклад ММII, стр. 11. 27 МУС приветствует Украину в качестве нового государства-участника, МУС, 2 января 2024 г. (на англ. языке). URL: https://www.icc-cpi.int/news/icc-welcomes-ukraine-new-state-party. 28 См. Заявление Украины, поданное согласно статье 12(3) Статута МУС, МУС, 8 сентября 2015 г. (на англ. и укр. языках). URL: https://www.icc-cpi.int/iccdocs/other/Ukraine_Art_12-3_declaration_08092015.pdf. 29 Статья 356 Уголовного кодекса Российской Федерации; Статья 438 Уголовного кодекса Украины (см. также статью 434). 11 Неофициальный перевод
года, с целью приведения своего уголовного кодекса в соответствие с Римским статутом (см. Раздел XI(B)). Военные преступления представляют собой нарушения наиболее основополагающих норм МГП, которые применимы как к сторонам конфликта, так и к отдельным лицам. Такие нарушения влекут за собой одновременно международную ответственность соответствующей стороны конфликта и индивидуальную уголовную ответственность виновных лиц. Военные преступления заключаются в серьезных нарушениях Женевского права, таких как «умышленное убийство» или «пытки или бесчеловечное обращение», направленные против лиц, находящихся под защитой Женевских конвенций 30, или в других серьезных нарушениях Женевского права и Гаагского права, таких как «убийство или ранение комбатанта, который, сложив оружие или не имея более средств защиты, безоговорочно сдался» 31. Преступления против человечности представляют собой насильственные деяния « когда они совершаются в рамках широкомасштабного или систематического нападения на любых гражданских лиц, и если такое нападение совершается сознательно» 32 . Они могут иметь место как в мирное, так и в военное время. К числу основных деяний относятся, в частности, убийства, пытки, серьезные акты сексуального насилия и другие бесчеловечные деяния. Однако в контексте настоящей Миссии следует отметить, что существует юридическая дискуссия о том, должен ли термин «гражданское население», особенно в контексте вооруженного конфликта, заимствоваться из права вооруженных конфликтов и исключать из гражданского населения военнослужащих вооруженных сил и гражданских лиц, взявших в руки оружие, или же он имеет самостоятельное значение и включает любое лицо, не участвующее или более не участвующее в военных действиях, в том числе военнопленных 33 . Решение этого вопроса не входит в компетенцию Миссии, а относится к сфере полномочий законодательных органов и судов. Тем не менее, Миссия не исключает возможности классификации в качестве преступлений против человечности незаконных действий, направленных против лиц, более не участвующих в военных действиях, как самих по себе, так и в рамках нападения на любых гражданских лиц. Без ущерба для этого вопроса Миссия подчеркивает, что ее мандат прямо предусматривает определение возможной «практики широкомасштабного и систематического применения пыток, жестокого обращения и казней», что перекликается с понятием «широкомасштабного или систематического нападения», входящим в определение преступлений против человечности. Именно поэтому в настоящем докладе она сосредоточится на этом элементе. Еще одна причина сосредоточить внимание на возможной широкомасштабной и систематической «практике» заключается в том, что она также имеет отношение к военным преступлениям. Несомненно, военное преступление может быть совершено в отдельном случае и не обязательно в рамках политики, приводящей к
30 Римский статут МУС, Статья 8(2)(a)(i) и Статья 8(2)(a)(ii). 31 Римский статут МУС, Статья 8(2)(b)(vi). См. также Гаагские правила, Статья 23(c). 32 Римский статут МУС, Статья 7. 33 В пользу первого (законодательного) толкования: МТБЮ, Дело «Бласкич» [Blaskic], Решение Апелляционной палаты суда по делу № IT-95-14-A, 29 июля 2004 г., пункты 110-116. В пользу второго ( функционального) толкования: МУТР, Дело «Акайесу» [Akayesu], Решение Судебной палаты суда по делу № ICTR-96-4-T, 2 сентября 1998 г., пункт 582; МУТР, Дело «Мувуньи» [Muvunyi], Решение и приговор Судебной палаты суда по делу № ICTR-00-55A-T, 12 сентября 2006 г., пункт 513. По вопросу доктринальных взглядов в пользу второго подхода см., например: Kai Ambos (ed.), Rome Statute of the International Criminal Court – Article-by-Article Commentary ( [«Римский статут Международного уголовного суда: постатейный комментарий», под редакцией Кая Амбоса, Четвертое издание], Beck/Hart/Nomos, 2022, стр. 164-165. 12 Неофициальный перевод
широкомасштабным или систематическим преступлениям. Однако такая политика имела бы серьезные последствия, поскольку предполагала бы существование командной цепочки и, следовательно, ответственность вышестоящих лиц. Она также могла бы иметь правовые последствия в соответствии с международным правом в области прав человека, например, в отношении доказательств, и в соответствии с общим международным правом в плане установления вины и определения форм возмещения ущерба. С учетом вышеизложенного, в настоящем докладе международное уголовное право будет рассматриваться главным образом в связи с военными преступлениями, при этом будет сделана попытка выявить широкомасштабные или систематические элементы, которые могут иметь правовые последствия в соответствии с международным уголовным правом, международным правом в области прав человека и общим международным правом. В разделе, посвященном привлечению к ответственности, и в общих выводах мы вернемся к этим вопросам. Однако в настоящем докладе не будет предприниматься попытка определить индивидуальную ответственность, поскольку для этого потребовалось бы провести тщательное расследование, в частности, в отношении субъективной стороны преступления, т. е. индивидуального преступного умысла, что выходит за рамки этой краткосрочной миссии по установлению фактов. Доклад ограничится сбором и анализом информации, которая может свидетельствовать о наличии объективной стороны международных преступлений. 5. ДРУГИЕ МЕЖДУНАРОДНЫЕ ПРАВОВЫЕ СТАНДАРТЫ При толковании соответствующих договоров эксперты опирались на правила толкования, изложенные в Статьях 31–33 Венской конвенции о праве международных договоров (ВКПМД). В соответствии со Статьей 32 ВКПМД они уделили особое внимание комментариям МККК к Женевским конвенциям и дополнительным протоколам к ним, особенно обновленному комментарию 2020 года к ЖКIII 34 . Они также опирались на прецедентное право Международного Суда ООН (МС), международных уголовных судов и международных судов и органов по правам человека в качестве вспомогательных средств для определения норм права 35. Соответствующие рекомендации и общие замечания международных организаций и правозащитных органов также были приняты во внимание в качестве авторитетных толкований международного права. D. МЕТОДИКА Миссия следовала той же методике, что и предыдущие миссии экспертов, созданные в рамках Московского механизма ОБСЕ в отношении Украины в 2022, 2023 и 2024 годах. Ее подход также основывался на Руководстве по мониторингу прав человека, изданном Управлением Верховного комиссара ООН по правам человека (УВКПЧ) 36 , и на Методологии Инициативы по мониторингу нарушений международного права в Украине, разработанной БДИПЧ 37 .Миссия использовала несколько методов установления фактов, включая кабинетные исследования, методы изучения открытых источников, онлайновые и личные интервью и поездки на места.
34 МККК, Комментарий к Третьей Женевской конвенции (III) об обращении с военнопленными, 2020 г. (Комментарий МККК к ЖКIII). 35 Статья 38(1)(d) Статута Международного Суда ООН. 36 УВКПЧ, Учебное пособие по мониторингу прав человека, 2001г., и Руководство по мониторингу прав человека (пересмотренное издание), 2011 г. (на англ. языке). URL: https://www.ohchr.org/en/publications/policy-and-methodological-publications/manual-human-rights- monitoring-revised-edition. 37 Методология Инициативы по мониторингу нарушений международного права в Украине, 17 июля 2023 г. URL: https://www.osce.org/odihr/548611. 13 Неофициальный перевод
Во-первых, Миссия собрала и проанализировала различные письменные материалы. Эти материалы включали предыдущие доклады в рамках Московского механизма, а также письменные доклады, комментарии и заявления, опубликованные международными организациями (ООН, ОБСЕ, Совет Европы, Евросоюз), государствами, неправительственными организациями и СМИ. Миссия также получила ценные материалы через выделенный канал электронной почты, созданный БДИПЧ специально для этих целей. Во-вторых, Миссия провела девять интервью, как онлайн, так и лично, с бывшими украинскими военнопленными (свидетельства 1-9). С согласия участников она получила доступ к 14 письменным свидетельствам бывших военнопленных из большого числа свидетельств, собранных НПО с использованием профессиональных методов (свидетельства 10–23). При проведении интервью Миссия применяла подход, учитывающий травматический опыт, и руководствуясь принципами непричинения вреда и информированного согласия. Все интервью проводились в безопасных местах или через защищенные онлайн-платформы, а записи этих интервью не были доступны никаким третьим лицам. Из соображений безопасности имена участников интервью не разглашаются. Записи, включая стенограммы интервью, будут уничтожены по завершении мандата. Эксперты хотели бы выразить свою благодарность всем собеседникам, которые уделили им время, поделились с ними соответствующей информацией и предоставили доказательства. В-третьих, с 25 по 30 сентября 2025 года эксперты находились с визитом в Украине. В ходе визита они провели встречи с представителями следующих государственных органов Украины: Служба безопасности Украины (СБУ), Отдел розыска Центрального управления гражданско-военного сотрудничества Генерального штаба Вооруженных сил Украины, Офис Генерального прокурора Украины, Министерство обороны Украины, Координационный штаб по обращению с военнопленными, Национальное информационное бюро (Министерство развития общин и территорий Украины), Министерство иностранных дел, Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека (Омбудсмен) и Национальная полиция Украины (Министерство внутренних дел Украины). Эксперты также провели встречи с представителями гражданского общества и международного сообщества, предоставившими в распоряжение Миссии чрезвычайно ценную информацию и документы. Эксперты хотели бы поблагодарить украинские власти и БДИПЧ за помощь в организации визита. Благодаря использованию различных методов сбора фактов миссия смогла получить доступ к большому количеству разнообразных доказательств и составить хорошее представление о ситуации в целом и по ряду конкретных вопросов, являющихся предметом расследования. В ходе подготовки доклада Миссия пользовалась административной и логистической поддержкой БДИПЧ. Эксперты хотели бы подчеркнуть, что в соответствии с правилами Московского документа БДИПЧ никоим образом не вмешивалась в предметную работу Миссии, которая действовала полностью независимо и беспристрастно. Эксперты выражают сожаление по поводу отсутствия сотрудничества со стороны Российской Федерации, несмотря на письмо, направленное в начале их миссии. Тем не менее, Миссия смогла получить доступ к определенному количеству публично доступных заявлений и позиций Российской Федерации и принимает их во внимание в настоящем докладе. При оценке свидетельств Миссия применяла стандарт доказывания «разумные основания полагать»38. Этот стандарт считался соблюденным, если по крайней мере два 38 Данный стандарт является менее строгим, чем стандарт доказывания «вне всякого разумного сомнения», который используется при вынесении обвинительного уголовного приговора. Он, как правило, 14 Неофициальный перевод
заслуживающих доверия первоисточника независимо друг от друга подтверждали достоверность определенных фактов или информации. Миссия уделяла особое внимание феномену дезинформации и распространению ложных новостей в публичном пространстве и очень тщательно подходила к проверке имеющейся информации. В случае, когда разные заслуживающие доверия источники предоставляли разные данные, данный факт указывается в докладе. Ссылки на соответствующие источники информации приводятся в докладе в пределах указанных выше ограничений. Все ссылки на внешние источники были последний раз проверены и подтверждены как рабочие 6 сентября 2025 года. E. ОБЗОР ФАКТИЧЕСКОЙ СИТУАЦИИ Конфликт между Российской Федерацией и Украиной привел к появлению значительного числа военнопленных (ВП) с обеих сторон. Предыдущие миссии Московского механизма уже подчеркивали сложность оценки числа украинских ВП, находящихся в плену у Российской Федерации 39 . Эта сложность в первую очередь связана с недостаточной открытостью российских властей и их невыполнением международных обязательств по информированию Украины и соответствующих наблюдательных органов о числе и условиях содержания задержанных ВП. Кроме того, Российская Федерация удерживает украинских военнопленных в многочисленных местах на своей территории и на временно оккупированных территориях Украины, многие из которых остаются недоступными для международных наблюдателей и гуманитарных миссий. Настоящая Миссия столкнулась с такими же ограничениями. Из- за отсутствия сотрудничества со стороны Российской Федерации Миссия не смогла получить исчерпывающие и достоверные данные о точной численности, точном местонахождении или условиях содержания украинских военнопленных. Представляется вероятным, однако, что эта цифра относительно высока. По оценкам на 2024 год, Российская Федерация удерживала от 8 тысяч до 10 тысяч украинских солдат в качестве военнопленных 40 . Официальные данные, обнародованные Украиной, относятся к общему числу пропавших без вести лиц, будь то гражданские лица или комбатанты; по состоянию на апрель 2025 года в Реестре лиц, пропавших без вести при особых обстоятельствах, числилось 63 тысячи человек 41. По данным на сентябрь 2024 года, пропавшими без вести числились 48324 человека, в том числе около 14 тысяч гражданских лиц. 42 Некоторые из них, возможно, были убиты, а другие, возможно, находятся в местах лишения свободы. По оценкам Центра по правам человека в вооруженных конфликтах (CHRAC), к 1 сентября 2025 года общее число украинских военнопленных, находившихся в российском плену с 24 февраля 2022 года (или позднее), составляло не менее 13300 человек. Из них по меньшей мере 169 военнопленных были убиты или умерли в плену (их тела были возвращены до 1 ноября 2024 года); около 6800 военнопленных были
применяется для начала расследования по конкретным делам. См., например, Статью 58 Римского статута МУС или Статью 12 Конвенции против пыток. 39 Доклад ММII, стр. 23. 40 См., например, «Понад 8000 українців перебувають у російському полоні, включно з цивільними - Координаційний штаб» [«Более 8000 украинцев находятся в российском плену, включая гражданских лиц – Координационный штаб»], Iнтерфакс, 24 января 2024 г.; см. также Калика Мехта, «Украина и Россия обменялись еще сотнями военнопленных», Deutsche Welle, 24 мая 2025 г. 41 Уполномоченный по правам человека Украины, Регионы Украины под ударом – права человека под угрозой, № 4, 2025, стр. 19. Для сравнения смотрите данные из того же источника в Докладе ММIV, стр. 18 (35 тысяч пропавших без вести). 42 УВКПЧ, Комитет по насильственным исчезновениям. Краткое содержание заседания по рассмотрению первоначального доклада Украины, 24 сентября 2024 г. Доклад заместителя министра внутренних дел Украины (на англ. языке). URL:https://www.ohchr.org/en/meeting- summaries/2024/09/experts-committee-enforced-disappearances-commend-ukraines-law-missing. 15 Неофициальный перевод
освобождены в ходе обмена; по меньшей мере 22 военнопленных были возвращены в Украину вне рамок обмена; и, по оценкам, по меньшей мере 6300 украинских военнопленных остаются в плену 43 . Тем не менее, может существовать еще и неизвестное число неустановленных военнопленных. В докладе, опубликованном в марте 2025 года, Amnesty International отметила, что личности около четверти из 3767 украинских военнопленных, освобожденных по состоянию на ноябрь 2024 года, не были подтверждены и, таким образом, они считались пропавшими без вести на момент их освобождения и репатриации 44. Другие цифры также помогают оценить масштабность этого явления. Согласно информации, предоставленной Миссии Службой безопасности Украины, было выявлено 222 места содержания военнопленных, которые, как правило, находились в ранее существовавших центрах предварительного заключения или исправительных колониях. Из них 29 находятся на временно оккупированных территориях Украины и 193 – на территории Российской Федерации, в 54 регионах (областях). Наибольшая концентрация таких объектов наблюдается в Донецкой области (15), Нижегородской области (12) и Ростовской области (10). Более половины украинских военнопленных содержатся в местах содержания под стражей, расположенных на временно оккупированных территориях Украины, в частности в Донецкой и Луганской областях. III. СТАТУС УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ Соблюдение гарантий защиты, предоставляемой статусом военнопленного, предполагает, что таким статусом наделяются лица, которые более не участвуют в военных действиях. Непризнание статуса военнопленного является само по себе нарушением МГП и может привести к нарушению особых прав, вытекающих из этого статуса. Это также может привести к военным преступлениям, если соответствующие лица будут подвергнуты судебному преследованию или осуждены за законные военные действия (Статут МУС, Статьи 8(2)(a)(vi) и 8(2)(b)(xiv)). Тем не менее, информация из достоверных источников свидетельствует, что многие украинские военнослужащие, по- видимому, были захвачены в плен и заключены под стражу без признания их статуса в соответствии с ЖКIII (B); более того, некоторым из них официально отказывают в статусе военнопленных с целью возбуждения против них уголовных дел (C). Прежде чем представить информацию, собранную Миссией по этому вопросу, следует напомнить о применимых правилах (A).
43 Данные предоставлены Центром по правам человека (CHRAC) по просьбе Миссии. 44 Amnesty International. Оглушительная тишина: изоляция, насильственные исчезновения и пытки украинцев в российском плену, март 2025 г., стр. 23 (Доклад Amnesty International, 2025 г.). 16 Неофициальный перевод
A. ПРАВО НА СТАТУС ВОЕННОПЛЕННОГО В СООТВЕТСТВИИ С МГП Согласно Женевской конвенции III и Дополнительному протоколу I, статус военнопленных должен быть предоставлен личному составу вооруженных сил, некоторым другим категориям комбатантов и некоторым гражданским лицам, тесно связанным с военными действиями, после того как они попали в плен к противнику (ЖКIII, Статья 4(A); ДПI, Статья 43). В частности, различные категории включают: личный состав вооруженных сил; участников ополчения и добровольческих корпусов, входящих в состав вооруженных сил; членов других ополчений и добровольческих корпусов, включая организованные движения сопротивления, при соблюдении четырех условий; военнослужащих регулярных вооруженных сил, которые заявляют о своей верности правительству или органу власти, не признаваемому держащей в плену державой; гражданских лиц, следующих за вооруженными силами, но не входящих в их состав; моряков торгового флота и экипажей гражданских воздушных судов сторон, участвующих в конфликте; и жителей неоккупированной территории, которые спонтанно взяли в руки оружие при приближении врага, при наличии условий для подобной всеобщей мобилизации. Кроме того, другие лица, не считающиеся военнопленными, должны подвергаться такому же обращению, как и военнопленные, если их интернирование необходимо: находящиеся на действительной службе или демобилизованные военнослужащие вооруженных сил на оккупированной территории; а также лица, на которых распространяется Статья 4(A) ЖКIII, на территории нейтральной или невоюющей державы (Статья 4(B) ЖКIII). Медицинский персонал, сотрудники медицинских обществ и капелланы, привлеченные для оказания помощи военнопленным, должны пользоваться обращением по меньшей мере равноценным обращению с военнопленными (Статья 28 ЖКI, Статья 37 ЖКII и Статья 33 ЖКIII). Статус военнопленного применяется с момента, когда покровительствуемые лица попадают в руки противника в результате капитуляции или пленения, и действует до их освобождения и репатриации (Cтатья 5 ЖКIII). Защита, предоставляемая статусом военнопленного, включает в себя основные гарантии в отношении их жизни и личной неприкосновенности, а также особые права, которые будут подробно описаны в настоящем докладе. В качестве примера такого особого права следует выделить право военнопленных не быть преданным суду за участие в военных действиях и за законные военные действия («привилегия комбатанта» или «иммунитет комбатанта») (Статья 99 ЖКIII и Статья 43(2) ДПI). В ряде случаев комбатанты не имеют права на статус военнопленных, но только при наличии определенных условий и без лишения их основных гарантий, предусмотренных МГП и МППЧ. Во-первых, лица из состава вооруженных сил, захваченные в плен при тайном ведении шпионской деятельности и не носящие военную форму, не имеют права на статус военнопленных (Статья 46 ДПI). Во-вторых, наемники также не имеют права на статус военнопленных, но это определяется конкретными определяющими элементами (Статья 47 ДПI). В частности, правовая классификация лица как «наемника» не применяется к иностранным добровольцам, входящим в состав вооруженных сил стороны в конфликте (Статья 47(2)(e) ДПI). В-третьих, участники ополчения и добровольческих корпусов, не входящие в состав вооруженных сил, не имеют права на статус военнопленных, если группа в целом не соответствует следующим условиям: «имеют во главе лицо, ответственное за своих
17 Неофициальный перевод
подчиненных», «имеют определенный и явственно видимый издали отличительный знак», «открыто носят оружие» и «соблюдают в своих действиях законы и обычаи войны» (Статья 4(А)(2) ЖКIII). Последнее условие предполагает «масштабное и систематическое несоблюдение международного гуманитарного права». 45 Напротив, тот факт, что лица, принадлежащие к группе, отвечающей этим условиям, индивидуально совершили военные преступления, за которые они должны быть привлечены к ответственности, не лишает их статуса военнопленных. В этом отношении нет никакой разницы между этими лицами и другими категориями комбатантов: в принципе, любые нарушения МГП, за которые комбатанты могут нести ответственность, не лишают их статуса военнопленных (Статья 85 ЖКIII и Статья 44(2) ДПI). В-четвертых, в качестве исключения из этого последнего правила, нарушение обязанности военнослужащих отличать себя от гражданского населения при проведении нападения или военной операции может при определенных условиях, составляющих вид вероломства (Статья 37(1)(c) ДПI), привести к утрате статуса военнопленного; однако даже в таких случаях им должно быть предоставлено обращение, равноценное обращению с военнопленными (Статья 44(4) ДПI). В случае сомнений относительно того, имеет ли лицо право на обращение с ним как с военнопленным, это лицо считается военнопленным до тех пор, пока его статус не будет определен компетентным судом (Статья 5 ЖКIII и Статья 45 ДПI). Следует также напомнить, что гражданские лица имеют особый статус и находятся под защитой ЖКIV, за исключением ограниченного числа лиц, упомянутых выше, которые должны подвергаться обращению, предусмотренному для военнопленных, ввиду их близости к местам боевых действий. Гражданские лица, а также комбатанты, находящиеся во власти противной стороны конфликта, также пользуются основными гарантиями (Статьи 27 и 31-34 ЖКIV; Статья 75 ДПI), в частности запретом на убийства, пытки и бесчеловечное или унижающее достоинство обращение, телесные наказания и увечья. Но гражданские лица также пользуются специальной защитой, которая не распространяется на военнопленных, что требует уделения пристального внимания соблюдению различий в статусах. Например, и что наиболее важно, гражданские лица не могут быть лишены свободы, за исключением случаев, «когда это совершенно необходимо для безопасности державы, во власти которой они находятся» или когда это необходимо «по настоятельным соображениям безопасности» (Статьи 42(1) и 78(1) ЖКIV). Кроме того, в случае интернирования они должны содержаться отдельно от военнопленных и лиц, задержанных по другим причинам (Статья 84 ЖКIII). Важным элементом в осуществлении этих положений является создание каждой находящейся в вооруженном конфликте стороной национального справочного бюро, ответственного за сбор всей информации в отношении лиц, находящихся во власти этой стороны, и ее передачу другой стороне через державы-покровительницы и центральное агентство, созданное на нейтральной территории (Статьи 122 и 123 ЖКIII, см. также Раздел VIII(D)). Это позволяет с точностью установить положение лиц, находящихся во власти противника, и тем самым способствует обеспечению им покровительства, на которое они имеют право. Кроме того, это позволяет семьям получать информацию о судьбе своих близких. B. ОБЩЕЕ ПРЕНЕБРЕЖЕНИЕ К СТАТУСУ ВОЕННОПЛЕННОГО СО СТОРОНЫ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ Отчеты международных организаций, а также информация, полученная Миссией от украинских властей и в ходе бесед с бывшими украинскими военнопленными, свидетельствуют о серьезных проблемах в вопросе признании Российской Федерацией
45 Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 1026. 18 Неофициальный перевод
статуса военнопленных. Это наблюдение основано на факте отсутствия соответствующей информации об украинских военнопленных (см. Раздел VIII(D)) и на документах и свидетельствах, касающихся ситуации в лагерях для военнопленных. Во время визита в Киев Миссия смогла встретиться с представителями государственных органов, ответственных за выявление и регистрацию украинских военнопленных и солдат, вышедших из строя, находящихся во власти Российской Федерации (см. Раздел VIII(D)). Представители этих органов считают, что в целом Российская Федерация не признает статус военнопленных за теми, кто имеет на это право, и обращается с ними как с лицами, «задержанными за противодействие специальной военной операции». Подтверждение со стороны МККК означает, что установленные лица действительно являются военнопленными, однако многие случаи остаются неподтвержденными, и необходимо обращаться к другим источникам, чтобы попытаться установить личность всех комбатантов, находящихся в руках противника. Это подтверждают и неправительственные организации, работающие с семьями и пытающиеся оказывать юридическую помощь задержанным. По всей видимости, Российская Федерация не хочет признавать статус военнопленных в отношении тех, кто имеет на это право, и вместо этого называет их «задержанными за противодействие специальной военной операции». По данным неправительственных организаций, работающих с семьями и оказывающих юридическую помощь, это обозначение широко применяется почти ко всем задержанным, включая как комбатантов, так и гражданских лиц. 46 Миссия не смогла найти никаких публичных законодательных, нормативных или административных руководящих документов, на которых такой статус был бы основан в соответствии с российским законодательством. На практике администрация лагеря создает карточку-извещение для каждого лица, «задержанного за противодействие специальной военной операции», содержащую информацию, которая отражает требования Статьи 17 ЖКIII. Таким образом, складывается впечатление, что так называемый «статус» в первую очередь предназначен для того, чтобы избежать признания состояния войны между Российской Федерацией и Украиной. Аналогичные аргументы уже использовались до начала полномасштабного вторжения: Российская Федерация считала, что «войны нет» и, следовательно, нет и военнопленных. Например, в 2018 году, после захвата украинских моряков в Керченском проливе, судья Верховного суда незаконно аннексированного Крыма Алла Овчинникова заявила, что задержанные не могут быть признаны военнопленными, поскольку «Украина и Российская Федерация не находятся в состоянии войны». 47 Такая же аргументация сохраняется и после февраля 2022 года. Этот подход также прослеживается в заявлениях России о военных действиях в Курской области как о так называемой «контртеррористической операции», что тем самым де-факто лишает статуса военнопленных плененных там украинских военнослужащих. 48 Кроме того, как уже сообщалось в предыдущих докладах Московского механизма, широко распространенной практикой Российской Федерации на временно оккупированных территориях Украины является содержание гражданских лиц в тех же местах заключения, что и лиц, имеющих статус военнопленных, 49 иногда в одних и тех
46 Встреча в Киеве, 27-28 августа 2025 г., материалы в распоряжении Миссии. 47 Суд объяснил, почему украинские моряки не являются военнопленными, Корреспондент.net, 19 декабря 2018 г. URL: https://korrespondent.net/ukraine/4045304-sud-obiasnyl-pochemu-ukraynskye-moriaky- ne-yavliauitsia-voennoplennymy. 48 ПАСЕ, Поддержка политических переговоров для обеспечения обмена и освобождения военнопленных, Doc. 16197, 6 июня 2025 г., пункт 33 (на англ. языке). 49 Доклад ММIV, стр. 29-30. См. также БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад о зафиксированных нарушениях международного гуманитарного права и международного права и международных норм в области прав человека в Украине, 13 декабря 2024 г., пункт 92 (БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад), 19 Неофициальный перевод
же бараках и камерах, 50 что противоречит МГП. Таким образом, гражданские лица, не участвовавшие в военных действиях, квалифицируются так же и пользуются тем же обращением, что и комбатанты, не имея при этом доступа к стандартной процедуре обжалования этого решения. 51 Как таковая, данная практика сохраняет неопределенность между различными статусами в рамках МГП и еще больше усложняет идентификацию военнопленных. Миссия смогла ознакомиться с некоторыми ответами Министерства обороны Российской Федерации на запросы семей о содержании под стражей некоторых заключенных 52 . Во многих ответах для обоснования задержания используется выражение «задержан за противодействие специальной операции», при этом упоминается передача соответствующей информации МККК. Лишь в немногих из них упоминаются статьи Женевской конвенции III, касающиеся как комбатантов, так и гражданских лиц. Такая практика создает неопределенность в отношении статусов. Она затрудняет разграничение между военнопленными и задержанными гражданскими лицами и свидетельствует о нежелании в полной мере предоставить гарантии защиты, предполагаемые статусом военнопленного. Пренебрежение к статусу военнопленного и связанной с ним защиты также очевидно применительно к лагерям для интернированных. Согласно свидетельствам, собранным БДИПЧ, военнопленных не информируют об их статусе и правах во время содержания под стражей, а в некоторых случаях тюремная администрация даже угрожает им, запрещая упоминать Женевские конвенции 53 . Миссия получила аналогичную информацию при беседах с бывшими украинскими военнопленными. Например, солдат, захваченный в плен на юге Украины, пояснил, что во время пребывания в транзитном лагере его не проинформировали о его статусе военнопленного, а в различных лагерях для интернированных, куда его впоследствии перевели на территории России, с ним обращались как с преступником. В частности, он рассказал, что его избивали, когда он пытался отстаивать свои права военнопленного, особенно во время допросов 54. Кроме того, настоящая Миссия не получила никакой информации о том, что военнопленные имели доступ к компетентному суду для отстаивания своего права на получение статуса военнопленных или на соответствующее этому статусу обращение. Миссия не удалось найти доказательства того, что Российская Федерация создала компетентные суды для определения статуса военнопленных в случае сомнений, как это предусмотрено Статьей 5(2) ЖКIII. Напротив, российские власти зачастую полностью отказывались от формальных процедур, оставляя решения о статусе захваченных в плен лиц из состава вооруженных сил Украины на произвольное усмотрение (ad hoc) военных властей или спецслужб, без ссылки на какую-либо единую правовую базу или установленную политику. В некоторых случаях задержанные украинские военнослужащие представали перед российскими уголовными судами и клеймились как
пункты 60, 76 (Интервью с одиннадцатью пострадавшими); БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад о зафиксированных нарушениях международного гуманитарного права и международного права и международных норм в области прав человека в Украине, 15 июля 2025 г. (БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад), пункт 68 (интервью с 28 свидетелями, в том числе 25 бывшими военнопленными, девять из которых были освобождены в первой половине 2025 года). 50 БДИПЧ, Пятый промежуточный доклад о зафиксированных нарушениях международного гуманитарного права и международного права и международных норм в области прав человека в Украине, 22 июля 2024 г., пункт 53 (БДИПЧ, Пятый промежуточный доклад), пункт 54; БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 69 (интервью с 29 бывшими военнопленными, освобожденными в основном в 2024 г.) 51 Доклад ММIV, стр. 39-44, 47-49, 81-83. 52 Документы в распоряжении Миссии. 53 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 77. 54 Свидетельство 9 (в распоряжении Миссии). 20 Неофициальный перевод
«террористы», «экстремисты» или «наемники». Такие разбирательства не направлены на определение статуса комбатантов, а скорее на предъявление уголовных обвинений, и зачастую им не хватает независимости и беспристрастности. Таким образом, они не соответствуют стандарту «компетентного суда», предусмотренному Статьей 5 ЖКIII и Статьей 45(2) ДПI. Более того, подавляющее большинство украинских военнослужащих, по-видимому, вообще не имеют доступа к какой-либо процедуре определения их статуса. Отсутствие какой-либо действующей системы в данном отношении вызывает особую озабоченность, поскольку лишает военнопленных важной процессуальной гарантии, предусмотренной МГП. C. ПРЯМОЙ ОТКАЗ В СТАТУСЕ ВОЕННОПЛЕННОГО СО СТОРОНЫ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ Помимо серьезных недостатков, связанных с вопросом признания статуса военнопленных, Российская Федерация, как представляется, проводит целенаправленную политику прямого отказа в предоставлении статуса военнопленных значительному числу лиц, выбывших из строя. Это касается иностранных добровольцев и, в большей степени, комбатантов тех групп, которые были определены как террористические организации. В предыдущих докладах Московского механизма отмечалось, что российские власти ошибочно считают иностранных добровольцев, служащих в Вооруженных силах Украины, наемниками 55. Некоторые из них после захвата в плен были привлечены к ответственности за наемничество, хотя они входили в личный состав Вооруженных сил Украины и, следовательно, не могли считаться наемниками (Статья 47(2)(e) ДПI). Так произошло с тремя гражданами Соединенного Королевства и Марокко, служивших в ВМС Украины, которые в 2022 году были преданы суду и приговорены к смертной казни так называемым Верховным судом Донецкой Народной Республики за участие в боевых действиях до начала полномасштабного вторжения в Украину 56. УВКПЧ осудило эти уголовные преследования как противоречащие МГП 57 . Подобные случаи были зарегистрированы и после начала полномасштабного вторжения, например, в отношении иностранных добровольцев, захваченных в плен в Мариуполе 58. Официальные заявления российских властей свидетельствуют о том, что отказ в признании статуса военнопленных является государственной политикой. В марте 2022 года представитель Министерства обороны заявил, что иностранцы, сражающиеся на стороне Украины, являются «наемниками» и не будут «считаться комбатантами в соответствии с международным гуманитарным правом и не будут пользоваться статусом военнопленных» 59 . Это было вновь подчеркнуто президентом России Владимиром
55 Доклад ММI, стр. 15-16. 56 Доклад ММII, стр. 22-23, 79-80; БДИПЧ, Промежуточный доклад о зафиксированных нарушениях международного гуманитарного права и международного права и международных норм в области прав человека в Украине, 20 июля 2022 г., пункт 125 (БДИПЧ, Промежуточный доклад) 57 Death sentence for Ukraine foreign fighters is a war crime: UN rights office [УВКПЧ ООН: смертный приговор иностранным добровольцам в Украине является военным преступлением»], UN News, 10 июня 2022 г. URL: https://news.un.org/en/story/2022/06/1120102. 58 Shannon Bosch, The Deadly Consequences of Misclassifying Foreign Fighters in Ukraine [Шаннон Бош, «Смертельные последствия неправильной классификации иностранных бойцов в Украине»], The Interpreter (Lowy Institute), 22 июля 2024 г. URL: https://www.lowyinstitute.org/the-interpreter/deadly- consequences-misclassifying-foreign-fighters-ukraine. 59 МО РФ: западные наемники на Украине не будут иметь права на статус военнопленного, ТАСС, 3 марта 2022 г. URL: https://tass.ru/armiya-i-opk/13952419. 21 Неофициальный перевод
Путиным в марте 2025 года во время видеоконференции, посвященной военным операциям в Курской области. 60 Еще одним способом отказа в статусе военнопленного является признание всей группы, например полка или батальона, террористической организацией, даже если она входит в состав Вооруженных сил Украины. 2 августа 2022 года, по ходатайству Министерства юстиции России, Верховный суд России объявил полк «Азов» «террористической организацией», открыв путь для возбуждения уголовного дела против военнослужащих этого полка, взятых в плен в Мариуполе, за их законные военные действия. 61 25 сентября 2023 года Южный окружной военный суд пришел к тому же выводу в отношении украинского батальона «Айдар». 62 Несколько других подразделений, сражающихся на стороне Украины, были признаны судами Российской Федерации террористическими организациями и включены в единый федеральный список организаций, в том числе иностранных и международных, признанных террористическими в соответствии с законодательством Российской Федерации. 63 Решение Верховного Суда России от 2022 года в отношении полка «Азов» было принято в рамках административного судопроизводства и основано на статье 24(5) Федерального закона № 35-ФЗ от 6 марта 2006 года «О противодействии терроризму». В мотивировочной части решения упоминаются создание и деятельность полка «Азов» как объединения в период с 2014 по 2017 год, использование им в то время нацистской символики, а также ряд приговоров, вынесенных российскими судами в тот же период в отношении некоторых его военнослужащих за преступления, совершенные против гражданского населения. Однако в решении не учитывается последующая реструктуризация группы и ее интеграция в Вооруженные силы Украины. Другие группы были классифицированы российскими судами как «террористические сообщества» в ходе судебных процессов над военнопленными на основании Статьи 205.4 Уголовного кодекса Российской Федерации. Типичные обвинения по таким делам касаются организации и участия в террористическом сообществе (Статьи 205.5 и 205.4 Уголовного кодекса Российской Федерации), где «террористический» характер сообщества признается одновременно, а также захват власти (Статья 278), причем иногда с применением закона с обратной силой в отношении действий, совершенных в Донецкой и Луганской областях до их интеграции посредством незаконной аннексии в состав Российской Федерации 30 сентября 2022 года. 15 июня 2023 года БДИПЧ зафиксировало начало судебного процесса над 22 военнослужащими полка «Азов», захваченными в плен во время боев за Мариуполь, в Южном окружном военном суде города Ростов-на-Дону (Российская Федерация), а также судебного процесса над 18 военнослужащими батальона «Айдар», захваченными во время боев за Бахмут, в том же суде по обвинению в участии в террористической
60 Владимир Путин: Курская область в ближайшее время будет освобождена, Youtube, 12 марта 2025 г. URL: https://www.youtube.com/watch?v=vhMH9gAhVNY. 61 БДИПЧ, Второй промежуточный доклад о зафиксированных нарушениях международного гуманитарного права и международного права и международных норм в области прав человека в Украине, 14 декабря 2022 г., пункт 167 (БДИПЧ. Второй промежуточный доклад), со ссылкой на «ВС РФ признал украинский полк "Азов" террористической _организацией», Interfax.ru, 2 августа 2022 г. URL: https://www.interfax.ru/russia/854896. См. Доклад ММII, стр. 80. Полный текст судебного решения доступен для скачивания по ссылке: https://memopzk.org/news/my-publikuem-prezhde-zasekrechennoe- reshenie-verhovnogo-suda-rf-o-zaprete-azova. 62 Дарья Родионова, Украинский батальон «Айдар» попал в список террористических организаций, Газета.ru, 29 декабря 2023 г. URL: https://www.gazeta.ru/social/news/2023/12/29/22035787.shtml#:~:text= Федеральная%20служба%20безопасности%20%28ФСБ%29%20РФ%20внесла%20украинский%20национ алистический,страны.%20Об%20этом%20сообщается%20на%20официальном%20сайте%20службы. 63 Этот список находится в открытом доступе на сайте ФСБ. URL: http://www.fsb.ru/fsb/npd/terror.htm. 22 Неофициальный перевод
организации и попытках свержения правительства 64 . В опубликованном недавно Седьмом промежуточном докладе (2025) БДИПЧ отметило рост числа уголовных процессов против военнопленных, в некоторых случаях по статьям Уголовного кодекса Российской Федерации, таким как «подрыв основ конституционного строя», «попытки государственного переворота» или террористический акт, за сам факт их участия в военных действиях 65. Все это свидетельствует о том, что практика отказа в признании статуса военнопленных продолжается. В последнем докладе УВКПЧ о ситуации с правами человека в Украине (с 1 декабря 2024 года по 31 мая 2025 года) также упоминается, что в течение отчетного периода «по меньшей мере 125 украинских военнопленных», захваченных в Курской области, были осуждены за терроризм в соответствии с Уголовным кодексом Российской Федерации, тогда как действия, приведшие к такому обвинительному приговору, «по всей видимости, представляют собой законные военные действия» 66 . Возбуждение большого числа уголовных дел, по-видимому, свидетельствует о том, что все комбатанты, захваченные в плен в Курской области, считаются участниками террористической деятельности. Это подтверждает заявление президента Путина, сделанное 12 марта 2025 года во время видеоконференции с высокопоставленными офицерами, ответственными за военные операции в этом регионе. Он заявил, что все люди, которые находятся на территории Курской области, противодействуют российским вооружённым силам и правоохранительным органам, в соответствии с законами Российской Федерации являются и должны быть привлечены к уголовной ответственности 67. Офис Генерального прокурора Украины (ОГПУ) предоставил Миссии информацию об установленных им 360 случаях незаконного осуждения военнопленных. О систематической практике уголовного преследования военнопленных за сам факт участия в боевых действиях, осуществляемого по статьям за терроризм, предусмотренным Уголовным кодексом Российской Федерации, свидетельствуют также сообщения неправительственных организаций. Информация была собрана на основе анализа веб-сайтов региональных судов в России и в Донецкой и Луганской областях, а также на основании показаний бывших военнопленных, освобожденных и обмененных либо во время начатого против них уголовного процесса или после вынесения им приговоров. Эти элементы позволяют Миссии сделать вывод о том, что Российская Федерация применяет широко распространенную практику отказа в предоставлении статуса военнопленного с использованием национальной судебной системы, что противоречит нормам МГП, предоставляющим иммунитет за законные военные действия. Следует также напомнить, что в соответствии с теми же нормами даже законное уголовное преследование покровительствуемых лиц за обычные преступления или военные преступления не может служить основанием для лишения их статуса военнопленных или права на равноценное обращение.
IV. ПРОИЗВОЛЬНЫЕ УБИЙСТВА УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ
64 БДИПЧ, Четвертый промежуточный доклад о зафиксированных нарушениях международного гуманитарного права и международного права и международных норм в области прав человека в Украине, 12 декабря 2023 г., пункт 34. 65 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 125. 66 Документ ООН A/HRC/59/CRP.3, Доклад о ситуации с правами человека в Украине (1 декабря 2024 г. – 31 мая 2025 г.), 3 июля 2025 г., пункт 46 (Доклад УВКПЧ 2025). 67 Доклад УВКПЧ 2025, пункт 46. См. Владимир Путин: Курская область в ближайшее время будет освобождена, Youtube, 12 марта 2025 г. URL: https://www.youtube.com/watch?v=vhMH9gAhVNY. 23 Неофициальный перевод
Произвольные убийства военнопленных запрещены в соответствии с МГП и МППЧ и влекут за собой уголовную ответственность в соответствии с МУП. Несмотря на это, информация, собранная Миссией, свидетельствует о большом количестве нарушений этих норм, совершаемых Российской Федерацией в отношении украинских военнопленных и солдат, выбывших из строя. После краткого обзора применимых правовых норм (A) в этом разделе будут представлены результаты расследования Миссии в отношении казней на поле боя (B) и произвольных убийств в лагерях для интернированных (C). A. ЗАПРЕТ НА ПРОИЗВОЛЬНЫЕ УБИЙСТВА В СООТВЕТСТВИИ С МГП И МППЧ Защита от произвольных убийств вытекает из норм, регулирующих ведение военных действий, и из норм, обеспечивающих защиту лиц, которые должны пользоваться статусом военнопленных или таким же или по меньшей мере равноценным обращением в соответствии с МГП. Нарушение этих правил одновременно является произвольным лишением права на жизнь в соответствии с МППЧ (Статья 6 МПГПП, Статья 2 ЕКПЧ). Покровительство применяется с момента, когда комбатанты складывают оружие и сдаются, и продолжается до их освобождения и репатриации. Что касается ведения военных действий, то в соответствии с Гаагскими правилами, запрещается «убийство или ранение комбатанта, который, сложив оружие или не имея более средств защиты, безоговорочно сдался», а также запрещается «объявлять, что пощады не будет» (Статья 23(c) и (d)). Нарушения этих правил являются военными преступлениями в соответствии с Римским статутом МУС (Статья 8(2)(b)(vi) и (xii)). Дополнительный протокол I подтверждает запрет на отказ в пощаде и прямо запрещает нападения на лиц, сложивших оружие (ДПI, Статьи 40 и 41). В отношении покровительствуемых лиц Женевская конвенция III запрещает любые «незаконные акты или бездействие, приводящие к смерти» (статья 13). Кроме того, раненые и больные, находящиеся во власти противной стороны конфликта, «не должны подвергаться убийствам или истреблению» в соответствии с Женевскими конвенциями I и II (Статья 12 ЖКI и Статья 12 ЖКII). Такие действия являются серьезными нарушениями Женевских конвенций, влекущими за собой индивидуальную уголовную ответственность (Статья 50 ЖКI; Статья 51 ЖКII; Статья 130 ЖКIII). Они также являются военными преступлениями в соответствии с Римским статутом и квалифицируются как «умышленное убийство» (Статья 8(2)(a)(i)) 68. B. КАЗНИ УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ НА ПОЛЕ БОЯ Казни комбатантов, в тот момент, когда они только что сложили оружие и сдались в плен, или сразу после этого, как правило, очень трудно доказать. Тем не менее, суммарные казни можно доказать на основании показаний очевидцев, судебно- медицинской экспертизы тел, перехваченных сообщений, спутниковых изображений или записей с дронов, а также видеозаписей, сделанных другими комбатантами на поле боя и затем размещенных в Интернете или социальных сетях, что регулярно происходит с момента начала полномасштабной агрессивной войны, развязанной Российской Федерацией. Основываясь на информации, собранной Мониторинговой миссией ООН по правам человека в Украине, УВКПЧ зафиксировало заявления, касающиеся казней украинских солдат, а также смогла подтвердить значительное количество таких обвинений путем
68 Также по данному вопросу смотрите, в частности, статью 8(2)(b)(x) Римского статута о военных преступлениях, состоящих в причинении покровительствуемым лицам физических увечий или совершении над ними медицинских или научных экспериментов любого рода, «которые вызывают смерть или серьезно угрожают здоровью такого лица или лиц». 24 Неофициальный перевод
анализа видеозаписей, фотографий и на основе подробных интервью со свидетелями 69. В последнем докладе УВКПЧ о ситуации с правами человека в Украине (с 1 декабря 2024 года по 31 мая 2025 года) сообщается, что в ходе расследования Управление подтвердило 88 случаев казней с 24 февраля 2022 года и получило «достоверные утверждения» о казнях 106 украинских солдат, выбывших из строя, с конца августа 2024 года, в основном в Донецкой и Курской областях 70. УВКПЧ приводит следующую таблицу за отчетный период:
ДОСТОВЕРНЫЕ СООБЩЕНИЯ О КАЗНЯХ УКРАИНСКИХ ВОЕННОСЛУЖАЩИХ, ЗАХВАЧЕННЫХ РОССИЙСКИМИ ВОЙСКАМИ С КОНЦА АВГУСТА 2024 ГОДА* *На графике показано число жертв
БДИПЧ также проанализировал ряд видеозаписей, на которых зафиксированы внесудебные казни военнослужащих, выбывших из строя, в своём Пятом промежуточном докладе, охватывающем 2024 год 71. В своём Шестом промежуточном докладе за декабрь 2024 года БДИПЧ отметил рост распространения в интернете материалов, изображающих пытки или казни лиц, выбывших из строя, во второй половине 2024 года, выразив обеспокоенность «увеличением числа подобных актов» 72. Среди недавних событий можно отметить видеозапись, опубликованную в октябре 2024 года в интернете, на которой зафиксирована казнь российскими военными 16 украинских военнослужащих, сложивших оружие, в Покровском районе 73. Украинские военнослужащие были выстроены в ряд для расстрела, после чего те, кто ещё подавал признаки жизни, были убиты выстрелами в упор. Их гибель впоследствии была подтверждена украинскими властями, а Офис Генерального прокурора Украины возбудил уголовное дело. В апреле 2025 года агентство Associated Press сообщило о случае суммарной казни на основании анализа видеозаписей, снятых украинским и российским беспилотниками и полученных из военных источников. На изображениях зафиксирована казнь 13 марта 2025 года, возле села Пятихатки Запорожской области, четырёх украинских
69 УВКПЧ, Обращение с военнопленными и лицами, которые перестали принимать участие в военных действиях, в контексте вооруженного нападения Российской Федерации на Украину (24 февраля 2022 г. – 23 февраля 2023 г.), 24 марта 2023 г., пункты 29-31 (УВКПЧ, Доклад 2023 г.); Доклад о ситуации с правами человека в Украине (1 февраля – 31 июля 2023 г.), 4 октября 2023 г., пункты 72-76. 70 Доклад УВКПЧ 2025, пункты 39-41. 71 БДИПЧ, Пятый промежуточный доклад, пункт 53. 72 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 92. 73 Уполномоченный по правам человека, информация предоставлена во время встречи 27 августа 2025 г. См. Цаплієнко_Ukraine Fights, Telegram, 1 октября 2024 г. URL: https://t.me/Tsaplienko/61424. См. также Доклад Amnesty International 2025 года, стр. 14. 25 Неофициальный перевод
военнослужащих в момент их сдачи в плен. Предположительно, эти действия были совершены военнослужащими 247-го десантно-штурмового полка России 74 . Уполномоченный Украины по правам человека заявил, что Украина сообщит о данном случае в ООН и МККК как о военном преступлении 75. В ходе и по итогам своего визита в Украину Миссия получила информацию о примерно 270 случаях казней, зафиксированных Офисом Генерального прокурора Украины (ОГПУ). Эти сведения подтверждают информацию, обнародованную ранее начальником Департамента противодействия преступлениям в условиях вооружённого конфликта ОГПУ Юрием Белоусовым, который добавил, что еще 50 случаев были зарегистрированы с начала 2025 года 76 . Следует отметить, однако, что эти цифры включают в себя 53 погибших военнопленных, которые погибли в ходе одного инцидента, произошедшего не на поле боя, а в исправительной колонии в Оленовке, в результате взрыва в ночь с 28 на 29 июля 2022 года (см. Раздел X). Если не учитывать жертв этого инцидента, то число казней на поле боя, послуживших основанием для предварительного расследования ОГПУ, составляет приблизительно 220 человек. Эти данные показывают, что казни на поле боя, совершаемые войсками Российской Федерации, по всей видимости, являются частыми и многочисленными. Об этом свидетельствует большое количество документально зафиксированных казней при том, что, как известно, в большинстве случаев доказательство таких военных преступлений очень затруднено. Более того, они, по-видимому, участились с 2024 года. Кроме того, ряд лиц, занимающих руководящие должности в Российской Федерации, делали заявления о том, что никакой пощады не будет. В мае 2024 года командир российской военизированной группировки «Русич», связанной с российскими вооруженными силами, признался в казни украинских военнопленных и призвал к новым казням 77. 16 июля 2024 года бывший Президент Российской Федерации и ныне заместитель Председателя Совета Безопасности РФ Дмитрий Медведев опубликовал сообщение на своём официальном канале в Telegram, в котором заявил: «Тут не может быть никакого милосердия. Здесь нет места добру. Только убей! /…/ Не надо жалеть их, не надо! Никого! /…/ Только тотальные казни. Нет выбора. Нет слов о пощаде. Нет гуманности. Нет помилования. Нет для них права на жизнь. Казнить, казнить и казнить»78. 30 октября 2024 года Глава Чеченской Республики Рамзан Кадыров заявил, что отдал приказ всем командирам подразделений спецназа «Ахмат» не брать в плен никаких украинских военнопленных 79 . По сообщениям, данный приказ был отменен через несколько дней 80. 30 июля 2025 года агентство РИА Новости опубликовало статью ведущего пропагандиста Кирилла Стрельникова под названием «Другого варианта нет: 74 Erika Kinetz, John Leicester, Beatrice Dupuy, A video shows men identified as Russian troops holding Ukrainian POWs. Then the killing begins [Эрика Кинетц, Джон Лестер, Беатрис Дюпьи, «На видеозаписи показаны российские военные, удерживающие украинских военнопленных. Потом начинается убийство»] Associated Press, 10 апреля 2025 г. URL: https://apnews.com/article/russia-ukraine-pows-war-crimes-putin- zelenskyy a2185297338af410fb5122448e62db76. 75 Оккупанты расстреляли четырех украинских военных в Запорожской области: Любинец обратился в МККК и ООН, 10 апреля 2025 г. URL: https://unn.ua/ru/news/okkupanti-rasstrelyali-4-ukrainskikh-voennikh- v-zaporozhskoi-oblasti-lubinets-obratilsya-v-mkkk-i-oon. 76 Зафиксировано около 280 случаев казней украинских военнопленных, UNN, 8 мая 2025 г. URL: https://unn.ua/ru/news/zafiksirovano-okolo-280-sluchaev-kaznei-ukrainskikh-voennoplennikh. 77 УВКПЧ, Сороковой периодический доклад о ситуации с правами человека в Украине «Обращение с военнопленными и обновленная информация о ситуации с правами человека в Украине» (1 июня – 31 августа 2024 г.), 1 октября 2024 г., пункт 52. 78 Дмитрий Медведев, Telegram, 16 июля 2024 г. URL: https://t.me/medvedev_telegram/517. 79 Андрей Захарченко, «Пленных не брать»: Кадыров отдал приказ чеченским командирам на СВО, Свободная Пресса, 30 октября 2024 г. URL: https://svpressa.ru/war21/article/435211/. 80 Жан Рофе, Кадыров отменил приказ не брать в плен бойцов ВСУ, Deutsche Welle, 2 ноября 2024 г. URL: https://www.dw.com/ru/kadyrov-otmenil-prikaz-ne-brat-v-plen-bojcov-vsu/a-70668537. 26 Неофициальный перевод
живым на Украине не должен остаться никто» 81 . В статье украинские военнослужащие изображаются в виде лабораторных крыс, обречённых на уничтожение. Кроме того, на основании интервью с дезертирами из Вооружённых сил Российской Федерации, Независимая международная комиссия ООН по расследованию нарушений по Украине (НМКРНУ) зафиксировала ряд случаев, когда приказ не брать военнопленных отдавался командирами подразделений 82. Подобные заявления, с одной стороны, являются военными преступлениями, если они делаются лицом, обладающим командной ответственностью, а с другой, способствуют суммарным казням и формируют чувство безнаказанности за такие деяния в районах военных действий. Следует добавить, что видеозаписи таких казней, исходящие из российских источников и публикуемые в интернете, часто сопровождаются положительными комментариями, восхваляющими казни на поле боя и даже призывающими российские войска к совершению подобных деяний. C. ПРОИЗВОЛЬНЫЕ УБИЙСТВА УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ В ЛАГЕРЯХ ДЛЯ ИНТЕРНИРОВАННЫХ Согласно имеющимся сообщениям, произвольные убийства военнопленных также имеют место в общей атмосфере насилия, которому они подвергаются во время содержания под стражей. В значительном числе зафиксированных случаев действия и бездействие сотрудников администрации лагерей, вооружённых групп, имеющих доступ в лагеря, а также представителей государственных органов, участвующих в допросах пленных, подпадают под категорию «незаконные акты или бездействие, приводящие к смерти» (Статья 13 Третьей Женевской конвенции). Они также могут квалифицироваться как военные преступления в виде «умышленного убийства», поскольку «убийство» (actus reus) означает просто причинение смерти, а «умышленное» относится к намерению или сознательной неосторожности со стороны виновного лица. Это применимо к казням в местах содержания под стражей, когда намерением виновного лица является убийство. Но это также применимо и в случаях, когда пытки и бесчеловечное обращение, включая отсутствие необходимого ухода, таковы, что виновные лица достаточно осознанно понимают, что такие акты повлекут за собой смерть (см. также Разделы V и VI). БДИПЧ регулярно фиксирует факты пыток и иных видов жестокого обращения, приведших к смерти военнопленных, на основании интервью с бывшими военнопленными и членами их семей 83 . Так, например, в Шестом промежуточном докладе БДИПЧ сообщается, что пленные погибали во время заключения «в результате казни, пыток, жестокого обращения и/или отсутствия необходимой медицинской помощи» 84 . В своем Седьмом промежуточном докладе организация упоминает показания восьми свидетелей, сообщавших о «произвольных убийствах, в том числе о случаях, когда пленных подвергали смертельным истязаниям (как правило, избиениям) или расстрелу» 85. Аналогичным образом, УВКПЧ задокументировало случаи смерти военнопленных в местах содержания под стражей в результате пыток или иных видов бесчеловечного
81 Кирилл Стрельников. Другого варианта нет: живым на Украине не должен остаться никто, РИА Новости, 30 июля 2025 г. URL: https://ria.ru/20250730/ukraina-2032235759.html. 82 Документ ООН A/HRC/58/67, Доклад Независимой международной комиссии по расследованию нарушений на Украине, 11 марта 2025 г., пункты 60-63. 83 БДИПЧ, Третий промежуточный доклад о зафиксированных нарушениях международного гуманитарного права и международного права и международных норм в области прав человека в Украине, 17 июля 2023 г., пункт 30 (БДИПЧ, Третий промежуточный доклад); БДИПЧ, Пятый промежуточный доклад, пункт 59; БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 70. 84 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 77. 85 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 71. 27 Неофициальный перевод
обращения в период с 2022 по 2025 год. В своём последнем периодическом докладе о ситуации с правами человека в Украине Управление зафиксировало смерть 25 украинских военнопленных и одного задержанного медицинского работника 86 , в дополнение к тем случаям, о которых сообщалось ранее 87 .УВКПЧ также сообщает о случае использования членами группировки Вагнер двух украинских военнопленных в качестве живого щита в июле 2022 года, что привело к гибели военнопленных 88 . Недавно, в декабре 2024 года, Глава Чеченской Республики Рамзан Кадыров пригрозил использовать украинских военнопленных в качестве живого щита для защиты зданий, которые могут стать целями украинских авиаударов 89. Следует подчеркнуть, что даже если такие действия не приводят к смерти, они запрещены нормами международного гуманитарного права (Статья 23(1) ЖКIII) и могут квалифицироваться как военные преступления (Римский статут МУС, Статья 8(2)(b)(xxiii)). Кроме того, в распоряжение настоящей Миссии поступила информация о том, что Прокуратурой Украины было зафиксировано около 200 случаев подозрительных смертей на основании судебно-медицинской экспертизы тел, возвращённых Российской Федерацией в Украину. Среди этих случаев от 20 до 25 процентов тел имели признаки отсутствия медицинской помощи или пищи; на других были обнаружены следы побоев, которые могли привести к смерти 90 .Эти факты в совокупности формируют общую картину незаконного насилия, приводящего к смерти в лагерях, что подтверждается свидетельскими показаниями, собранными неправительственными организациями у освобождённых украинских военнопленных. Многие из них сообщают о смерти других заключенных в результате пыток и иных видов жестокого обращения 91. Миссия имела возможность ознакомиться с некоторыми из этих свидетельств 92. Наконец, следует подчеркнуть, что уголовное преследование и судебные процессы в отношении лиц, имеющих право на статус военнопленного и/или на надлежащее обращение за законные военные действия, которые должны быть защищены иммунитетом по нормам международного гуманитарного права, могут привести к вынесению против них смертельного приговора. Такой приговор был вынесен в 2022 году в отношении трех иностранных добровольцев, служивших в Вооружённых силах Украины, Верховным судом так называемой Донецкой Народной Республики до того, как они были освобождены в рамках обмена военнопленными. Приведение в исполнение смертной казни в таких обстоятельствах следовало бы рассматривать как произвольное лишение жизни и военное преступление. То же самое применимо к случаям, когда смертная казнь назначается после судебных процессов, не соответствующих требованиям справедливого судопроизводства (см. Раздел VII) 93. Миссия пришла к выводу, что в лагерях для интернированных имеют место серьёзные нарушения Третьей Женевской конвенции в форме «незаконных актов или бездействия … приводящих к смерти»; в то же самое время они являются произвольным лишением права на жизнь в соответствии с международным правом в области прав человека. Эти действия также могут быть квалифицированы как военные преступления в виде умышленного убийства, в тех случаях, когда будут установлены виновные лица и доказан их преступный умысел. Более того, тот факт, что такие действия имеют место в
86 УВКПЧ, Доклад 2025 г., пункт 45. 87 УВКПЧ, Обращение с военнопленными и обновленная информация о ситуации с правами человека в Украине (1 июня 2024 г. – 31 августа 2024 г.), 1 октября 2024 г., пункт 45 (УВКПЧ, Доклад 2024 г.). 88 УВКПЧ, Доклад 2023, пункт 34. 89 Рамзан Кадыров, Telegram, 4 декабря 2024 г. URL: https://t.me/RKadyrov_95/5276. 90 Встреча с представителями Офиса Генерального прокурора Украины, 27 августа 2025 г. 91 Встречи с представителями гражданского общества в Киеве, 27-28 августа 2025 г. 92 Письменные показания, предоставленные в распоряжение Миссии. 93 По вопросу смертной казни в отношении военнопленных, см. Доклад ММII, стр. 78-81. 28 Неофициальный перевод
многочисленных лагерях при использовании аналогичных методов, приводящих к смерти, в различных местах содержания под стражей, демонстрируют, что они являются частью широкомасштабной и систематической политики насилия в отношении военнопленных. В целом, казни на поле боя и произвольные убийства в местах содержания под стражей являются частью атмосферы насилия, направленной против всех лиц, выступающих против военного присутствия Российской Федерации на территории Украины. С этой точки зрения, военнослужащие, прекратившие участие в боевых действиях, и задержанные гражданские лица подвергаются одинаковому обращению.
V. ПЫТКИ И БЕСЧЕЛОВЕЧНОЕ ОБРАЩЕНИЕ Абсолютный запрет пыток является краеугольным принципом как международного гуманитарного права, так и международного права в области прав человека. Он применяется при любых обстоятельствах и во все времена, а его нарушение может квалифицироваться как военное преступление и, в случае систематичности или широкомасштабности, как преступление против человечности (A). Несмотря на этот однозначный правовой запрет, сообщения международных органов и свидетельства освобождённых украинских военнопленных показывают, что случаи пыток и иных форм жестокого обращения с украинскими военнопленными со стороны Российской Федерации носят широкомасштабный и систематический характер, и что подобное обращение имеет место с момента захвата в плен на протяжении всего содержания под стражей, а также часто используется для принуждения к даче признательных показаний (B). A. ЗАПРЕТ ПЫТОК В СООТВЕТСТВИИ С МГП И МППЧ Несколько международных инструментов по правам человека касаются запрета пыток, включая Cтатью 7 Международного пакта о гражданских и политических правах (МПГПП), Cтатью 3 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод (ЕКПЧ) и Конвенцию ООН против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания 1984 года (КПП). В КПП пытки определяются следующим образом: любое действие, которым какому-либо лицу умышленно причиняется сильная боль или страдание, физическое или нравственное, чтобы получить от него или от третьего лица сведения или признания, наказать его за действие, которое совершило оно или третье лицо или в совершении которого оно подозревается, а также запугать или принудить его или третье лицо, или по любой причине, основанной на дискриминации любого характера, когда такая боль или страдание причиняются государственным должностным лицом или иным лицом, выступающим в официальном качестве, или по их подстрекательству, или с их ведома или молчаливого согласия. (Статья 1(1)). В соответствии с ЖКIII, акты пыток запрещаются «всегда о всюду» (Статья 3 Общих положений) 94 . Этот запрет отражает нормы обычного международного права 95 . В отличие от КПП, МГП не требует официального участия должностного лица в акте пытки 96. Однако оно требует наличия цели или мотива 97. Третья Женевская конвенция не содержит определения пыток. Судебная палата Международного трибунала по
94 Эта норма «признаётся “минимальным стандартом”, обязательным во всех вооружённых конфликтах», Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 390. 95 Норма 90. Исследование МККК «Обычное МГП». См. Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 660. 96 Комментарий МККК к ЖКIII, пункты 662 и 681. 97 Комментарий МККК к ЖКIII, пункты 668-669, 676, 5199, 5202, 5237-5241. 29 Неофициальный перевод
бывшей Югославии (МТБЮ) по делу «Кунарац и другие» определила пытку для целей международного гуманитарного права следующим образом: i) причинение в результате действия или бездействия сильной боли или страдания, физического или нравственного; ii) действие или бездействие должно быть умышленным;. iii) действие или бездействие должно иметь целью получение информации или признания, либо наказание, запугивание или принуждение жертвы или третьего лица, либо дискриминацию жертвы или третьего лица на каком-либо основании 98 . Элементы преступлений МУС по существу содержат то же определение 99. Запрет пыток и жестокого обращения также охватывает деяния, наносящие ущерб психической неприкосновенности личности 100 . Римский статут определяет пытку как военное преступление, а также как преступление против человечности, когда сильная боль или страдания причиняются «лицу, находящемуся под стражей или под контролем обвиняемого» 101, подчеркивая значение наличия властных полномочий преступника над жертвой. Деяние, которое не подпадает под определение пытки или жестокого обращения, тем не менее может быть запрещено как акт насилия в отношении какого- либо лица 102 . Термин «пытки» имеет одно и то же определение в контексте международного и немеждународного вооруженного конфликта 103. Месть запрещена104. Комментарий МККК приводит следующие примеры пыток 105 : удары электрическим током; ожоги; растягивание коленей; принуждение стоять на коленях на острых предметах; удушение в воде или под водой; закапывание заживо; подвешивание; порка и тяжёлые избиения, особенно удары по подошвам ног; инсценированные казни; инсценированные похороны; угрозы застрелить или убить; подвергание задержанных во время допроса воздействию сильного холода в течение длительного времени; избиения с последующим содержанием в течение трёх дней без пищи, воды и возможности воспользоваться туалетом; комбинация болезненных способов ограничения свободы движений; надевание капюшона в особых условиях; включение громкой музыки на длительное время; угрозы, включая угрозы убийством; насильственная тряска; использование холодного воздуха для охлаждения. Кроме того, сексуальное насилие может квалифицироваться как пытка106. ЖКIII содержит более конкретные нормы, запрещающие пытки и жестокое обращение с военнопленными. С военнопленными следует всегда обращаться гуманно и защищать их в первую очередь от насилия, запугивания и оскорблений (Статья 13). Это также касается допросов. Каждый военнопленный при его допросе обязан сообщить только свои фамилию, имя и звание, дату рождения и армейский, полковой, личный или серийный номер или, за неимением такового, другую равноценную информацию (Статья 17(1)). Никакие физические или моральные пытки и никакие другие меры принуждения не могут применяться к военнопленным для получения от них каких-либо сведений.
98 МТБЮ, Дело «Прокурор против Кунараца и др.» [Prosecutor v. Kunarac et al.], Решение по делу № IT- 96-23-T и 23/1-T («Фоча»), 22 февраля 2001 г., пункт 497. 99 Элементы преступлений МУС (2002), Статья 8(2)(a)(ii)-1 (Военное преступление в виде пытки). 100 Комментарий МККК к ЖКIII, пункты 626 и 675. 101 Римский статут, Статья 7.2 (e). 102 Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 623. 103 Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 660. 104 Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 562. 105 Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 674. 106 МУТР, Дело «Прокурор против Жана-Поля Акайесу» [Prosecutor v. Jean-Paul Akayesu], Решение Судебной палаты суда по делу № ICTR-96-4-T, 2 сентября 1998 г., пункт 682; МТБЮ, Дело «Прокурор против Кунараца и др.» [Prosecutor v. Kunarac et al.], Решение Апелляционной палаты по делу № IT-96- 23-T и 23/1-А («Фоча»), 12 июня 2002 г., пункт 150. 30 Неофициальный перевод
Военнопленным, которые откажутся отвечать, нельзя угрожать, подвергать их оскорблениям или каким-либо преследованиям или ограничениям (Статья 17(4)). Допрос военнопленных должен проводиться на языке, понятном для них (Статья 17(5)). При оценке законности методов допроса важно учитывать индивидуальные обстоятельства каждого военнопленного, включая условия содержания, физическое или психическое состояние заключённого, культурные убеждения и чувствительность, пол, возраст, социальное, культурное, религиозное или политическое происхождение, а также прошлый опыт 107 . Воспрещаются всякие коллективные наказания за индивидуальные проступки, всякие телесные наказания, заключение в помещения, лишенные дневного света, и вообще какие бы то ни было виды пыток или проявления жестокости (Cтатья 87(3)). Пытки в отношении военнопленного являются тяжким нарушением ЖКIII и расцениваются как военное преступление (Cтатья 130). B. ШИРОКОМАСШТАБНОЕ И СИСТЕМАТИЧЕСКОЕ ПРИМЕНЕНИЕ ПЫТОК ПРОТИВ УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ Согласно имеющимся сообщениям, Российская Федерация совершает серьёзные и систематические нарушения международного права в отношении украинских военнопленных, сопровождающиеся широкомасштабным применением пыток и жестокого обращения на протяжении всего периода нахождения в плену. Это происходит на различных этапах плена, включая допросы при захвате в плен, приемку в местах содержания под стражей, во время нахождения в лагерях для интернированных, а также с непосредственной целью принуждения к даче признательных показаний. При попадании в плен, каждый военнопленный при его допросе обязан сообщить только свои фамилию, имя и звание, дату рождения и армейский, полковой, личный или серийный номер или, за неимением такового, другую равноценную информацию (статья 17(1) ЖКIII). Никакие физические или моральные пытки и никакие другие меры принуждения не могут применяться к военнопленным для получения от них каких-либо сведений. Военнопленным, которые откажутся отвечать, нельзя угрожать, подвергать их оскорблениям или каким-либо преследованиям или ограничениям (статья 17(4)). На основании интервью с украинскими военнопленными УВКПЧ в 2023 году сообщило, что 55 украинских военнопленных (52 мужчины, 3 женщины) подвергались различным формам пыток или жестокого обращения после взятия в плен. Военнопленные сообщили о следующих актах пыток: их били кулаками, тактическими перчатками с усиленными костяшками, прикладами, лопатами, дубинками или палками; били ногами; резали ножом; имитировали расстрел из огнестрельного оружия; пытали электрическим током; душили; а также подвергали сексуальному насилию, а именно: держали на холоде без одежды и угрожали причинением увечий 108. Процедуры «приёмки», применяемые к украинским военнопленным при поступлении в каждое место содержания под стражей, являются подтвержденной многочисленными документами практикой, сопровождающейся тяжёлым насилием. В докладах УВКПЧ эти действия описываются как «процедуры приёмки», во время которых военнопленные при приеме в места интернирования подвергаются длительным избиениям, угрозам, травле собаками, ударам электрошокером, обнажению и принуждению находиться в неудобных позах 109. Эта практика применяется систематически, часто с целью сломить дух новоприбывших, и была зафиксирована во многих местах содержания под стражей под контролем российских властей, включая следственные изоляторы и исправительные колонии. Имеются также сообщения о случаях смерти военнопленных в ходе этих процедур. Похожие схемы жестокого обращения включают принудительное обнажение,
107 Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 1826. 108 УВКПЧ, Доклад 2023, пункты 32-33. 109 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункт 60; УВКПЧ, Доклад 2024 г., пункт 31. 31 Неофициальный перевод
сексуальное насилие и непрерывные пытки во время допросов и заключения. Жестокость имеет целью поддержание дисциплины и установление контроля над военнопленными. Эта практика включает не только физическое насилие, но и психологические издевательства, в том числе принуждение стоять на коленях на протяжении многих часов и применение электрошокеров при малейшем движении. Каждый из опрошенных освобождённых военнопленных сообщал о случаях таких «приветственных избиений» в ходе интервью с экспертами Миссии 110. Пытки и жестокое обращение продолжаются на протяжении всего периода нахождения в плену. В своём отчёте за 2025 год, охватывающем период с 1 декабря 2024 года по 31 мая 2025 года и опубликованном в июне 2025 года, УВКПЧ провело интервью со 117 освобождёнными украинскими военнопленными и двумя плененными медиками, которые подтвердили ранее выявленные схемы широкомасштабного и систематического применения пыток и жестокого обращения. Военнопленные сообщали об избиениях, принуждении находиться в неудобных положениях тела, ударах электрическим током, травле собаками, обнажении до нижнего белья, сексуальном насилии, длительном стоянии или изнурительных физических нагрузках и унижениях 111. В докладе БДИПЧ за 2024 год сообщалось, что все из 29 украинских военнопленных, с которыми проводились интервью, заявили, что они регулярно подвергались различным видам пыток и жестокого обращения, а также были свидетелями их применения на протяжении всего пребывания в плену и во всех местах содержания под стражей 112 . Методы пыток и жестокого обращения включали: жестокие избиения, пытки электрическим током (включая воздействие током на гениталии), чрезмерно интенсивные физические нагрузки, принуждение к неудобным позам, травлю собаками, имитацию казни (включая инсценировку повешения), угрозы физического насилия, сексуальное насилие, включая изнасилование, угрозы изнасилования и кастрации, угрозы принуждения к действиям сексуального характера и другие формы унижения. Эти формы пыток и жестокого обращения были повседневным атрибутом пребывания в плену 113. Особо вопиющей формой пыток и жестокого обращения является применение физического и морального принуждения с целью получения признательных показаний от украинских военнопленных. Эта практика представляет собой отдельную категорию издевательств и систематически применяется во время допросов и судебных процедур. По сообщениям БДИПЧ, в качестве методов принуждения к даче признательных показаний использовались жестокие избиения, воздействие электротоком (в том числе на гениталии), нанесение резаных ран, имитация утопления, удушение, чрезмерно интенсивные физические нагрузки и сексуальное насилие 114. Освобождённые военнопленные, опрошенные Миссией, рассказывали, что им угрожали смертью, помещали среди враждебно настроенных заключённых и принуждали подписывать признательные показания без возможности ознакомиться с текстом 115. Миссия также получила совокупные данные от Объединенного центра при Службе безопасности Украины, государственного органа, отвечающего за расследование военных преступлений. Эти данные, основанные на интервью с освобождёнными военнопленными, показывают, что 89,4 % освобождённых военнопленных подвергались какой-либо форме жестокого обращения, из которых 63,8 % испытали физическое
110 Свидетельства 1-9 (в распоряжении Миссии). 111 УВКПЧ, Доклад 2025 г., пункты 42-45. 112 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 70. 113 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункты 71-73. 114 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 74. 115 Свидетельства 4-5 (в распоряжении Миссии). 32 Неофициальный перевод
насилие, 55,2 % — психологическое насилие и 42,9 % — сексуальное насилие. Данные представлены с разбивкой по регионам, местам содержания под стражей и исправительным колониям, где военнопленные содержались на территории Российской Федерации или на временно оккупированных территориях Украины 116 . Предыдущие доклады, свидетельства, заслушанные Миссией, а также данные, предоставленные соответствующими следственными органами, указывают на один и тот же вывод: пытки и жестокое обращение носят широкомасштабный и систематический характер и не ограничиваются отдельными местами содержания под стражей или исправительными колониями. Это свидетельствует о том, что практика пыток и жестокого обращения либо направляется и санкционируется, либо по меньшей мере допускается в качестве официальной политики центральными властями Российской Федерации.
VI. УСЛОВИЯ СОДЕРЖАНИЯ ПОД СТРАЖЕЙ УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ С военнопленными следует обращаться гуманно и в полном соответствии с положениями ЖКIII и нормами МППЧ на протяжении всего периода их пребывания в плену. Эта обязанность возникает с момента, когда они попадают в руки противника, продолжается во время транзита и на всех этапах интернирования, и действует до их освобождения и репатриации, но не позднее окончания боевых действий. На каждом этапе их плена военнопленные должны быть защищены от насилия, запугивания, от репрессалий, оскорблений и любопытства толпы, а также обеспечены надлежащим питанием, жильём и врачебной помощью. Личность и честь военнопленных должны уважаться, причём женщины и мужчины должны получать равное обращение с учётом их потребностей. Гуманное обращение не зависит от принципа взаимности и должно соблюдаться без какой-либо дискриминации по причинам расы, национальности, вероисповедания, политических убеждений или по любым другим аналогичным критериям. Военнопленные «находятся во власти неприятельской державы, но не отдельных лиц или воинских частей, взявших их в плен» (Статья 12(1) ЖКIII). Следовательно, именно держащая в плену держава, то есть Российская Федерация в данном случае, несёт ответственность за соблюдение правовых обязательств, вытекающих из ЖКIII и норм МППЧ, а также за то, чтобы обеспечить уважение достоинства и прав военнопленных всегда и всюду. A. ПЛЕНЕНИЕ Статьи 17–20 ЖКIII устанавливают основные нормы, регулирующие начальные этапы нахождения в плену, включая порядок допроса военнопленных, обращение с их имуществом и их эвакуацию. При допросе, каждый военнопленный обязан сообщить только свои фамилию, имя, звание, дату рождения и личный номер или, за неимением такового, другую равноценную информацию (Статья 17(1)). Они должны сохранять свои удостоверения личности, личные вещи и предметы личной защиты, при этом ценности или деньги могут отбираться у них только в соответствии со строгой процедурой и должны быть возвращены по окончании плена. Военнопленные всегда должны иметь при себе документы, удостоверяющие личность, а личные вещи, имеющие сентиментальную ценность, не могут изыматься (Статья 18). Эвакуация военнопленных из зоны военных действий должна всегда проводиться в возможно более краткий срок в гуманных условиях, подобных тем, которые держащая в плену держава предоставляет своим войскам, обеспечивая военнопленных необходимой пищей, водой, одеждой и
116 Объединенный центр по координации розыска и освобождения военнопленных и незаконно лишенных свободы лиц в результате агрессии против Украины при Службе безопасности Украины; подборка данных «Колонии», актуально по состоянию на 28 августа 2025 г. (материалы в распоряжении Миссии). 33 Неофициальный перевод
медицинской помощью. Безопасность военнопленных должна обеспечиваться на всех этапах, пребывание в транзитных лагерях должно быть кратковременным, а раненые или больные военнопленные не должны перемещаться, если при эвакуации они подвергаются большему риску, чем при оставлении на месте (Статьи 19-20). Миссия отмечает, что существует большое количество документально подтвержденных свидетельств о частых нарушения этих положений Российской Федерацией. В своём докладе за 2023 год УВКПЧ отмечает, что, хотя некоторые украинские военнопленные, сдавшиеся в плен на договорных условиях, сообщали об уважительном обращении в момент взятия в плен, включая оказание медицинской помощи на месте, другие описывали случаи словесных унижений и запугивания 117. Пятьдесят пять украинских военнопленных сообщили о различных формах пыток или иного жестокого обращения, целью которых было получить информацию военного значения или наказать, включая избиения, удары электрическом шоком, имитацию казни, нанесение резаных ран, воздействие сильного холода и угрозы увечий. Разграбление личных вещей носило повсеместный характер: военнопленные сообщали о краже ценных вещей, одежды, лекарств и банковских карт, некоторые из которых впоследствии использовались для несанкционированного снятия денег с их счетов 118. Условия эвакуации также отличались крайней неудовлетворительностью. В 19 случаях, задокументированных УВКПЧ, военнопленные перевозились в переполненных транспортных средствах, где не хватало свежего воздуха, со связанными руками и завязанными глазами, зачастую без пищи, воды или доступа к туалету в течение одного- двух дней 119 . До официального интернирования многие военнопленные содержались сроком до недели в импровизированных местах задержания (таких как сараи, гаражи или заброшенные здания), зачастую без доступа к свежему воздуху, постельным принадлежностям или надлежащим санитарным условиям. Некоторые из них удерживались в ямах или подвергались воздействию экстремальных условий. Медицинская помощь отсутствовала, и, как сообщается, двое раненых военнопленных умерли во время перемещения именно по этой причине. Особо красноречивым является случай со 168 военнослужащими Национальной гвардии Украины на Чернобыльской атомной электростанции, которые после сдачи в плен удерживались там более месяца, при этом некоторые содержались в зонах с высоким уровнем радиоактивного загрязнения 120. Эти сообщения были подтверждены бывшими военнопленными, опрошенными Миссией 121. Участники интервью представили подтверждающие друг друга рассказы о перемещении в места содержания под стражей и между ними в крайне тяжёлых и бесчеловечных условиях, часто в переполненных и антисанитарных транспортных средствах или помещениях. Они также сообщили, что во время перевозок им не давали достаточного количества пищи и питьевой воды, а также подвергали неоднократному физическому насилию, включая избиения. Кроме того, их заставляли отдавать все личные вещи, включая обручальные кольца и книги, многие из которых так и не были возвращены, что причинило как материальный ущерб, так и психологические страдания. Все эти факты свидетельствуют о систематических нарушениях ЖКIII. Некоторые из
117 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункты 27-41. 118 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункт 32. 119 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункты 38-41. 120 Ben Tobias, Ukraine war: Chernobyl workers' 12-day ordeal under Russian guard [Бен Тобиас, «Война в Украине: 12-дневное испытание для работников Чернобыльской АЭС под охраной российских военных»], BBC, 7 марта 2022 г.; или «Как Россия захватила ЧАЭС: реконструкция событий и имена виновных», Медийная инициатива за права человека, 22 ноября 2023 г. (на англ. языке). URL: https://mipl.org.ua/en/how-russia-seized-the-chnpp-the-reconstruction-of-events-and-names-of-responsible/. 121 Свидетельства 1-4, 10-12 (материалы в распоряжении Миссии). 34 Неофициальный перевод
них могут быть приравнены к бесчеловечному и унижающему достоинство обращению, запрещённому статьёй 7 МПГПП и Статьей 3 ЕКПЧ. B. ИНТЕРНИРОВАНИЕ ВОЕННОПЛЕННЫХ – ПРАВОВЫЕ СТАНДАРТЫ ЖКIII устанавливает комплексные стандарты гуманного обращения с военнопленными, предусматривающие их содержание в лагерях с надлежащими санитарными условиями и соответствующими условиями проживания. Лагеря должны находиться вдали от зон боевых действий и быть чётко обозначены (желательно с указанием «военнопленные»). За исключением особых случаев, оправдываемых интересами самих пленных, их не следует размещать в тюремных зданиях (статья 22(1)). Им следует предоставить «полную гарантию в отношении гигиены и сохранения здоровья» (Статья 22(1)). В местах содержания под стражей военнопленные должны располагать убежищами против воздушных налетов и других опасностей войны, и им должно быть разрешено отправляться в убежище в случае тревоги (Статья 23(2)). «Условия размещения военнопленных в лагерях должны быть не менее благоприятными, чем условия, которыми пользуются войска держащей в плену державы, расположенные в той же местности» (Статья 25(1)), они должны учитывать привычки и обычаи военнопленных и ни в коем случае не должны быть вредными для их здоровья. Для мужчин и женщин должны быть обеспечены отдельные спальные помещения. Военнопленные должны быть обеспечены достаточным суточным рационом питания и питьевой воды для того, чтобы поддерживать хорошее состояние здоровья, с дополнительным питанием для работающих военнопленных, а также обеспечены одеждой, выдаваемой с учетом климатических условий местности, с ее регулярной заменой и ремонтом (Статьи 26-28). Стандарты гигиены должны соблюдаться путем обеспечения чистоты в помещениях, предоставления воды и мыла, а также времени для содержания тела в чистоте и стирки белья (Статья 29). Медицинская помощь будет оказываться нуждающимся в ней военнопленным, включая предоставление лазаретов, специализированного лечения для тяжелых или заразных заболеваний, реабилитацию для инвалидов, а также проведение регулярных ежемесячных медицинских осмотров для проверки веса военнопленного, выявления заразных болезней и обеспечения режима питания (Статья 30). Любой медицинский персонал среди военнопленных может быть привлечён к лечению своих товарищей по плену, при этом сохраняя статус военнопленного и предоставляемую ему защиту. Военнопленным должна быть обеспечена полная свобода для исполнения обрядов своей религии, посещения богослужений и отправления духовных потребностей с помощью задержанного духовного персонала либо квалифицированных товарищей по плену (Статья 32). Кроме того, держащая в плену держава обязана поощрять интеллектуальную, просветительскую и досуговую активность, обеспечивая доступ к соответствующим помещениям и инвентарю для занятий физическими упражнениями и пребывания на открытом воздухе (Статьи 34–38). Трудоспособные военнопленные могут быть привлечены в качестве рабочей силы на невоенные работы с учетом их возраста, пола, звания, а также физических способностей, при этом офицеры будут привлекаться к работе только в добровольном порядке (Статья 49). Такая работа ограничивается определенными категориями (в том числе сельское хозяйство, некоторые отрасли промышленности, транспорт товаров, не имеющих военного характера, торговля, работы по домашнему хозяйству и коммунальные услуги), и за военнопленными сохраняется право обжалования в случае нарушения этих положений. Военнопленным следует предоставить соответствующие условия для работы, в том числе питание, одежду и меры по технике безопасности. Военнопленный не может быть использован на работах, угрожающих здоровью, или опасных, или унизительных; при этом удаление мин или подобных снарядов рассматривается как опасная работа (Статья 52). Продолжительность рабочего дня не должна превышать 35 Неофициальный перевод
продолжительности рабочего дня, установленной для занятых на той же работе местных гражданских рабочих. Военнопленным должна выплачиваться причитающаяся заработная плата, а также должен обеспечиваться медицинский уход в случае производственных травм и проводиться регулярные медицинские осмотры (Статья 53). Дисциплина в лагерях должна учитывать воинское звание и статус военнопленных, а применение силы допускается лишь в качестве чрезвычайной меры и только после предварительного предупреждения (Статья 39). Перемещение военнопленных должно осуществляться гуманно, с приоритетом для их здоровья и безопасности; военнопленные должны быть заранее уведомлены, чтобы иметь возможность подготовиться и упаковать своё имущество (Статьи 46–48). Военнопленные имеют право представлять военным властям, под властью которых они находятся, просьбы и жалобы по поводу установленного для них режима пребывания в плену (статья 78). Военнопленный, подвергнутый дисциплинарному взысканию в виде ареста, сохраняет все права, предоставляемые ЖКIII, включая право подавать просьбы и жалобы (Статья 98(1)). Военнопленные, приговорённые к наказанию, связанному с лишением свободы, сохраняют право подавать просьбы и жалобы (Статья 108(3)). В целом, ЖКIII направлена на обеспечение сохранения достоинства и прав военнопленных в период плена, возлагая на держащую в плену державу обязанность строго соблюдать её положения. C. ИНТЕРНИРОВАНИЕ ВОЕННОПЛЕННЫХ – ПОЛОЖЕНИЕ УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ В докладах, опубликованных международными организациями и НПО, были зафиксированы широкомасштабные и систематические нарушения Российской Федерацией большинства стандартов интернирования в отношении украинских военнопленных. 1. МЕСТА СОДЕРЖАНИЯ ПОД СТРАЖЕЙ Согласно этим докладам, военнопленные систематически содержатся в исправительных учреждениях вместе с обычными преступниками. УВКПЧ отмечает, что это касается более 75 процентов опрошенных военнопленных, и что в некоторых случаях военнопленные находились в таких учреждениях на протяжении всей продолжительности их плена 122 . Бывшие военнопленные, опрошенные Миссией, подтвердили такое положение вещей 123. В то же время, обязанность содержать мужчин и женщин военнопленных раздельно, по-видимому, в целом соблюдается 124. Например, в Оленовке, по показаниям свидетелей, мужчины содержались в бараках, тогда как женщины — в камерах 125. Более проблематично то, что гражданские интернированные часто содержались в тех же учреждениях, а иногда даже в тех же помещениях, что и военнопленные (например, в Оленовке и Каменске-Шахтинском), что нарушает статью 84 ЖКIV 126. Все доклады и свидетельские показания, полученные Миссией, свидетельствуют о том, что украинские военнопленные подвергаются содержанию в переполненных и антисанитарных условиях, что подрывает их личное достоинство и здоровье. Некоторые содержатся, временно или в течение длительного срока, в неподходящих помещениях, на военных базах, в полицейских участках и в импровизированных местах содержания под стражей, таких как гаражи 127. Практически во всех местах содержания, независимо от их характера, условия для удовлетворения основных потребностей, таких как 122 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункт 7. 123 Свидетельства 1-4, 10-12 (материалы в распоряжении Миссии). 124 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 69. 125 БДИПЧ, Третий промежуточный доклад, пункт 29. 126 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 68; «Секретная тюрьма России. В Брянской области в СИЗО № 2 содержатся более 650 украинцев», Медийная инициатива за права человека, 23 февраля 2023 г. 127 БДИПЧ, Второй промежуточный доклад, пункт 160. 36 Неофициальный перевод
надлежащее питание, чистая вода и необходимая медицинская помощь, недостаточны или отсутствуют полностью, что подвергает военнопленных серьёзному риску недоедания, обезвоживания и развития запущенных заболеваний 128 . Военнопленные часто сообщают, что содержались в тесных помещениях с плохой вентиляцией, на голом полу или с неудовлетворительными спальными местами, без одежды и отопления в холодное время года и без вентиляции в летний период 129. Один бывший военнопленный описывал, что содержался в Донецке в помещении без окон, вместе с 17 другими лицами, и был вынужден спать на полу 130. Другой бывший военнопленный описывал условия в Оленовке, где более 500 заключенных мужчин содержались в страшной тесноте на одном этаже барака и «спали в коридорах, на лестницах, в туалетах, везде» 131. Многие военнопленные за время плена испытали сильную потерю веса; один из них описал количество пищи как «достаточное, только чтобы не умереть» 132. Еду, когда её предоставляли, зачастую нужно было съесть за очень короткое время, даже если она была слишком горячей для этого 133. Если военнопленным не удавалось съесть свою еду «вовремя» (иногда тарелку горячего супа за минуту), их избивали 134 . Снабжение питьевой водой было недостаточным; военнопленные часто были вынуждены употреблять заражённую или техническую воду, что приводило к массовым заболеваниям. Доступ к санитарным помещениям был крайне ограничен. Военнопленные сообщали, что им отказывали в регулярном использовании туалетов и душей, а когда доступ предоставлялся, он часто сопровождался нереалистичными временными ограничениями, порой всего 30 секунд. Несколько задержанных также рассказывали о том, что их избивали или подвергали ударам электрического тока во время принятия душа135. Места содержания часто кишели крысами, насекомыми и были покрыты плесенью 136. Антисанитарные условия способствовали широкому распространению паразитов и болезней, таких как туберкулёз и гепатит. Судя по имеющимся заявлениям, некоторые из этих условий поддерживались умышленно. Сообщается, что военнопленные помещались в камеры вместе с лицами, заражёнными туберкулёзом, или были вынуждены пользоваться бритвами, которыми ранее пользовались лица, страдающие инфекционными заболеваниями 137 . Медицинская помощь военнопленным зачастую либо вовсе не предоставлялась, либо оказывалась в крайне недостаточном объёме, даже в случаях тяжёлых травм или хронических заболеваний 138. Просьбы о врачебной помощи сталкивались с равнодушием, угрозами насилия или смерти, а в некоторых случаях приводили к избиениям со стороны медработников или тюремного персонала 139. В результате военнопленные регулярно страдали от гнойных ран, инфекций и болезней, включая чесотку, туберкулез и гепатит. Стоматологическая помощь была недоступна, а условия были настолько плохими, что «заключенные были вынуждены сами вырывать себе зубы» 140. Один бывший военнопленный рассказал о случае с пленным украинским
128 УВКПЧ, Доклад 2024 г., пункт 36. 129 БДИПЧ, Пятый промежуточный доклад, пункт 63. 130 БДИПЧ, Третий промежуточный доклад, пункт 28. 131 БДИПЧ, Третий промежуточный доклад, пункт 29. 132 БДИПЧ, Пятый промежуточный доклад, пункт 64. 133 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 78. 134 Свидетельства 5-7 (материалы в распоряжении Миссии). 135 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 80. 136 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 73. 137 Свидетельства 5-7 (материалы в распоряжении Миссии). 138 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 81. 139 Свидетельства 5-7 (материалы в распоряжении Миссии). 140 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 75. 37 Неофициальный перевод
солдатом, которому требовалась операция на глазу, но он не получал лечения в течение нескольких месяцев пребывания в плену и в итоге лишился зрения 141. Многие украинские военнопленные не имеют доступа к надлежащему убежищу от продолжающихся военных действий и к базовым мерам защиты, что подвергает их повышенному физическому риску и ставит под угрозу их здоровье и безопасность. В докладах также раскрываются случаи физического насилия, психологического давления, унижения и принуждения 142 . Сообщается, что военнопленных заставляли совершать действия, направленные на унижение или подрыв их морального духа, например, петь песни или выкрикивать лозунги против Украины и в поддержку России 143 . Такое обращение усугубляет общую атмосферу запугивания и представляет собой явное нарушение МГП. Несмотря на в целом плохие условия содержания под стражей, некоторые бывшие военнопленные сообщили, что их положение улучшилось после перевода в другие учреждения 144 . Эти улучшения включали в себя лучший доступ к полноценному питанию, более чистые жилые помещения, работающие санитарные установки и более регулярный медицинский уход. Сообщается, что в некоторых случаях администрация мест содержания под стражей принимала меры, направленные на снижение уровня жестокого обращения, такие как ограничение физического насилия, предоставление доступа к предметам первой личной необходимости или разрешение контактов с семьями. Хотя такие меры представляли собой относительное улучшение, они часто были непоследовательными и не в полной мере решали проблему ненадлежащего обращения, переполненности и нарушений гуманитарных норм, с которыми сталкивались военнопленные. 2. ОБРАЩЕНИЕ С УКРАИНСКИМИ ВОЕННОПЛЕННЫМИ Вызывает беспокойство тот факт, что многие украинские военнопленные появляются в онлайн-видео и трансляциях в раненом состоянии или под принуждением, подвергаясь угрозам или принуждению делать пропагандистские заявления или раздеваться (в основном, чтобы показать свои «нацистские» татуировки 145 ), а также совершать унизительные действия (имитировать сексуальные действия и т. д.). УВКПЧ задокументировало случай одного украинского командира, вместе с сыном сдавшегося в плен Российской Федерации, которого заставили сделать заявление на видео с осуждением его командования и притворно назвать обращение с ними надлежащим, угрожая казнить его сына, если он этого не сделает. 146. В другом инциденте, о котором также сообщило УВКПЧ, российские военнослужащие заставили двух раненых украинских военнопленных, у каждого из которых были сломаны ноги, ползти 500–700 метров до ближайшей российской военной позиции, издеваясь над ними и снимая это унизительное испытание на видео, которое позже было распространено в Интернете. CNN сообщало о случае с украинским пилотом вертолета, которого во время нахождения в российском плену заставили прочитать перед камерой заранее подготовленное заявление, в котором он утверждал, что чувствует себя хорошо, получает медицинскую помощь и выступает против войны, под угрозой, что отказ приведет к ампутации его конечностей с запущенными ранами и отказу в
141 Свидетельство 6 (материал в распоряжении Миссии). 142 См. Riley Bailey, Davit Gasparyan, Grace Mappes, Christina Harward, and George Barros, Russian Offensive Campaign Assessment [Райли Бейли, Давит Гаспарян, Грейс Маппес, Кристина Гарвард и Джордж Баррос, «Оценки российской наступательной кампании»], ISW Press, 13 октября 2024 г. 143 Свидетельства 4, 6 и 12 (материалы в распоряжении Миссии). 144 БДИПЧ, Третий промежуточный доклад, пункт 32. 145 См. Леонид Рагозин, «Достигает ли Путин своих целей в Украине?», Al-Jazeera, 24 мая 2022 г. 146 УВКПЧ, Доклад 2023 u/, пункт 37. 38 Неофициальный перевод
предоставлении медицинской помощи второму пилоту (и, как следствие, его смерти)147. Такие действия оскорбляют личное достоинство заключенных и являются преднамеренными попытками унизить их и манипулировать ими. Они нарушают Статью 13(2) ЖКIII и могут быть приравнены к бесчеловечному и унижающему достоинство обращению, являясь по сути военными преступлениями. Имеются также сообщения о принудительном труде в угрожающих здоровью и небезопасных условиях, при этом украинские военнопленные не обеспечивались ни надлежащими мерами техники безопасности, ни справедливой компенсацией за труд. УВКПЧ сообщает о случае с восемью украинскими военнопленными, которых заставляли грузить артиллерийские боеприпасы в Алчевске 148 . Привлечение военнопленных к такому труду явно несовместимо со Статьями 50 и 52 ЖКIII. Другие военнопленные сообщали, что им поручали такие работы, как приготовление пищи, пошив одежды или выполнение черных работ, включая сбор камней или сосновых иголок, которые относятся к видам работ, разрешенным в соответствии с этими положениями. Тем не менее, даже эти разрешенные виды труда, по сообщениям, выполнялись без какой-либо оплаты 149 , в нарушение положений ЖКIII, касающихся оплаты труда военнопленных (Статья 54). У украинских военнопленных также систематически отбирают личные вещи – при взятии в плен или во время плена – включая наручные часы, обручальные кольца или книги 150 . Кроме того, большинству, если не всем украинским военнопленным отказывают в доступе к религиозной службе и духовной поддержке, лишая их права исповедовать свою веру во время плена. Частые перемещения военнопленных без надлежащего предварительного уведомления, надлежащих мер безопасности или медицинского осмотра еще больше угрожают их благополучию, здоровью и даже жизни 151 . Эти неожиданные перемещения не позволяют заключенным провести необходимые приготовления или получить надлежащую медицинскую помощь. Некоторые бывшие украинские военнопленные сообщили, что во время пребывания в плену их заставляли подписывать документы, в которых они заявляли, что не имеют никаких жалоб на условия содержания или обращение с ними во время содержания под стражей, и что они не подвергались физическому или моральному насилию во время пребывания на территории России 152. D. ВЫВОДЫ В общей сложности эти нарушения отражают более широкую систематическую практику пренебрежения, жестокого обращения и умышленного плохого обращения, подчеркивая серьезное и постоянное неуважение к личному достоинству, здоровью и основным правам украинских военнопленных. Во многих учреждениях военнопленные содержались в переполненных, антисанитарных условиях, не имели доступа к полноценному питанию и питьевой воде, испытывали недостаток надлежащего медицинского обслуживания или его полное отсутствие, а также подвергались риску
147 Daria Markina, held by Russia as prisoners of war, two Ukrainian helicopter pilots recount their time in captivity [Дарья Маркина, «В российском плену: два украинских вертолетчика рассказывают о пребывании в плену»], CNN, 15 июня 2022 г. Жестокое обращение распространяется и на иностранцев, вступивших в ряды вооруженных сил Украины. Например, в апреле 2022 года двух задержанных британских бойцов показали по российскому государственному телевидению и заставили обратиться к Великобритании с просьбой обменять их на пророссийского чиновника, захваченного Украиной. Захваченные британцы обратились по российскому телевидению к Борису Джонсону с просьбой помочь освободить их, The Guardian, 18 апреля 2022 г. 148 УВКПЧ Доклад 2023 г., пункт 54. 149 Свидетельства 3 и 7 (материалы в распоряжении Миссии). 150 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункт 103. 151 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 68. 152 БДИПЧ, Пятый промежуточный доклад, пункт 70. 39 Неофициальный перевод
заражения инфекционными заболеваниями, что серьезно угрожало их физическому и нравственному благополучию. Кроме того, многие подвергались физическому насилию, психологическому давлению, принудительному труду, унижению и пропагандистским мероприятиям, при этом лишались личного имущества или любой формы справедливой платы за разрешенный труд. Частые и внезапные перемещения еще больше усугубляли эти нарушения. В совокупности эти практики свидетельствуют не только об отдельных случаях жестокого обращения, но и о постоянном, систематическом несоблюдении стандартов, предусмотренных ЖКIII и МППЧ.
VII. ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВОЕ СУДЕБНОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО Согласно официальным российским источникам, большое число военнопленных подвергается уголовному преследованию со стороны судебных органов Российской Федерации 153. В настоящем докладе уже объяснялось, что часть этих разбирательств, основанных на обвинениях в терроризме или попытках свержения власти, на самом деле касается законных военных действий (см. Раздел III(C)). Таким образом, они проводятся с нарушением иммунитета комбатантов и нарушают МГП. Другие дела основаны на обвинениях в военных преступлениях. Настоящая миссия напоминает, что если военнопленные не могут привлекаться к ответственности за участие в законных военных действиях, то они могут и должны быть привлечены к ответственности держащей их в плену державой, если они совершили военные преступления 154. Но они по-прежнему имеют право на защиту в соответствии с ЖКIII 155 . В соответствии с МГП лишение военнопленных права на справедливое судебное разбирательство является серьезным нарушением ЖКIII 156 и может приравниваться к военному преступлению 157. Несмотря на это, информация, собранная Миссией, свидетельствует о том, что гарантии справедливого судебного разбирательства, предусмотренные МГП и МППЧ (A), систематически нарушаются независимо от обвинений, выдвинутых российскими властями против украинских военнопленных (B). A. ГАРАНТИИ СПРАВЕДЛИВОГО СУДЕБНОГО РАЗБИРАТЕЛЬСТВА В СООТВЕТСТВИИ С МГП И МППЧ В соответствии с ЖКIII, только военные суды могут судить военнопленного, если только законодательство держащей в плену державы не предоставляет специально право гражданским судам судить лиц, принадлежащих к составу вооруженных сил этой державы, за то же преступление (Cтатья 84). Никакое моральное или физическое давление не может быть оказано на военнопленного для того, чтобы заставить его признать себя виновным в проступке, в котором его обвиняют (Cтатья 99(2)). При любых обстоятельствах уголовное судопроизводство должно осуществляться с соблюдением основных гарантий независимости и беспристрастности. Военнопленный может быть наказан только один раз за один и тот же проступок (Cтатья 86). Применяется принцип запрета на обратную силу закона: «Ни один военнопленный не может быть предан суду или осужден за проступок, который не является наказуемым по законодательству держащей в плену державы или по международному праву, которое действует в момент совершения проступка» (Cтатья 99(1)).
153 См. «Председатель СК России провел заседание коллегии по итогам работы ведомства в 2023 году», Следственный комитет Российской Федерации, 5 марта 2024 г. URL: https://nsk.sledcom.ru/news/item/1866688/. 154 Статья 49 ЖКI, Статья 50 ЖКII, Статья 129 ЖКIII, Статья 146 ЖКIV и Статья 86 ДПI. 155 Статья 85 ЖКIII и Статья 44(2) ДПI. 156 Статья 99 ЖКIII. 157 Статья 8(2)(a)(vi)) Римского статута МУС. 40 Неофициальный перевод
Более того, приговоры в отношении военнопленных могут выноситься только теми же судами и в том же порядке, какие установлены для лиц, принадлежащих к составу вооруженных сил держащей в плену державы, и при условии соблюдения надлежащих правовых гарантий (Cтатья 102). К ним относятся право иметь адвоката по выбору, право вызывать свидетелей, право на помощь переводчика и право на своевременное информирование об этих правах и о предъявленных им обвинениях. Осужденные военнопленные имеют право на апелляцию (Статья 106), а также должны быть своевременно проинформированы о своих правах и о сроке, в течение которого они могут обжаловать приговор (Статья 105). Защитник будет иметь в своем распоряжении не менее двух недель для подготовки к защите обвиняемого, равно как и все необходимые для этого возможности, в частности, он будет иметь право свободно посещать обвиняемого и разговаривать с ним без свидетелей (Статья 105). Ни один военнопленный не может быть осужден, если он не имел возможности защищаться и если ему не был предоставлен квалифицированный защитник (Статья 99(3)). В соответствии с МППЧ право на справедливое судебное разбирательство закреплено в Cтатье 14 МПГПП и Cтатье 6 ЕКПЧ. Решающее значение права на справедливое судебное разбирательство неоднократно подтверждалось государствами-участниками ОБСЕ (Любляна, 2005 г.; Хельсинки, 2008 г.). Даже в тех случаях, когда допускается отступление от договоров по правам человека, основные гарантии справедливого судебного разбирательства никогда не могут быть полностью приостановлены 158. Кроме того, в ситуации вооруженного конфликта применяются те элементы права на справедливое судебное разбирательство, которые прямо гарантируются МГП 159 , а ММПЧ помогает в их толковании. B. НАРУШЕНИЕ ГАРАНТИЙ НА СПРАВЕДЛИВОЕ СУДЕБНОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО В ОТНОШЕНИИ УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ Масштабы уголовных преследований, возбужденных против украинских военнопленных с начала полномасштабного вторжения в Украину, подтверждаются докладами международных организаций. В своем последнем докладе о нарушениях международного права в Украине БДИПЧ, ссылаясь на данные украинских властей, сообщает, что по состоянию на июнь 2025 года было проведено в общей сложности 857 судебных процессов над украинскими военнопленными по обвинениям в военных преступлениях, терроризме или шпионаже 160. В нем также отмечается, что число таких судебных дел, по-видимому, увеличивается. Аналогичные цифры были представлены Миссии во время ее визита в Киев. Данные такого же масштаба приводятся и неправительственными организациями, которые исследовали это явление на основании доступных судебных решений и информации, предоставленной семьями заключенных и их адвокатами. Это означает, что, пусть и не все, но значительное число военнопленных подвергаются уголовному преследованию. В контексте этих уголовных преследований были зафиксированы многочисленные нарушения прав на справедливое судебное разбирательство, некоторые из которых носят систематический характер. В 2025 году было опубликовано широкое и тщательное исследование, проведенное ассоциациями ZMINA и Медийная инициатива за права человека (МИПЧ) на основе базы данных из 600 дел, из которых 22 типичных дела были подробно проанализированы, а еще 145 судебных заседания стали предметом мониторинга. Исследование охватывает судебные преследования как военнопленных, так и гражданских лиц, между которыми в данном отношении не проводится различие. 158 Документ ООН CCPR/C/46/D/263/1987, Мигель Гонсалес дель Рио против Перу, сообщение № 263/1987, 2 ноября 1992 г., пункт 5.1. 159 Документ ООН CCPR/C/21/Rev.1/Add.11, Замечание общего порядка № 29 - Статья 4 (отступления от обязательств в связи с чрезвычайным положением), 31 августа 2001 г., пункт 16. 160 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункты 122 и 125. 41 Неофициальный перевод
Исследование раскрывает ряд нарушений права на справедливое судопроизводство: явное отсутствие беспристрастности со стороны судей; «тотальную закрытость и недоступность для публики судебных процессов»; нарушения в анализе доказательств и в оценке достоверности свидетельских показаний, а также «полное отрицание презумпции невиновности» 161. Факты, подтверждающие эту информацию, можно найти в интервью, проведенных и обнародованных БДИПЧ. По словам десяти свидетелей, заключенных или членов их семей, адвокаты назначаются государством, и подсудимые не могут воспользоваться своим правом выбрать собственного адвоката. Эти адвокаты мало или плохо общаются со своими клиентами и в некоторых случаях явно действуют против их интересов, в том числе, в одном случае, одобрив ходатайство прокурора о смертной казни 162. Параллельно с этим подсудимый и его семья могут нанять действительно независимых адвокатов, однако их задача затрудняется тем, что они иногда подвергаются угрозам или не решаются выезжать на территории Украины, оккупированные Российской Федерацией. Кроме того, они вынуждены играть ограниченную роль, поскольку официально не участвуют в процессе. Тем не менее, они выполняют полезную функцию, поддерживая связь между задержанным и его семьей тогда, когда разрешены доступ к месту содержания под стражей или общение163. Аналогичным образом, в 2023 году УВКПЧ сообщило, что пять опрошенных военнопленных были вынуждены отказаться от своих прав на юридическую помощь во время расследования, поскольку адвокаты были недоступны, а четверо других жаловались, что назначенные им адвокаты не оказывали им никакой юридической помощи, а лишь советовали им признать свою вину 164. Согласно информации, предоставленной членам настоящей Миссии, Министерство обороны Российской Федерации проводит общую политику отказа в признании права лиц, задержанных в связи с конфликтом в Украине, на выбор собственного адвоката в случае судебного преследования и резко ограничивает способы связи, обычно разрешенные в соответствии с уголовно-процессуальным кодексом 165 . Это также сказывается на возможности оспорить законность содержания под стражей, поскольку для этого правового действия требуется доверенность 166. Миссия напоминает, что МГП гарантирует право на справедливое судебное разбирательство как военнопленным, так и гражданским лицам, подвергающимся уголовному преследованию. Другие примеры нарушений права на справедливое судебное разбирательство были зафиксированы в различных докладах. Например, МИПЧ сообщала, что многие слушания проходят за закрытыми дверями, что приговоры часто удаляются с официальных веб-сайтов или вообще не публикуются, а также что получить судебные документы чрезвычайно сложно 167 . Amnesty International также зафиксировала многочисленные нарушения права на справедливое судопроизводство в отношении 161 ZMINA и МИПЧ, Denial of the right to a fair trial as an international crime during Russia’s war against Ukraine: context, practice, law and prospects [Отказ в праве на справедливый суд как международное преступление в ходе войны России против Украины: контекст, практика, право и перспективы], 2025, URL: https://zmina.ua/en/publication-en/denial-of-the-right-to-a-fair-trial-as-an-international-crime-during- russias-war-against-ukraine-context-practice-law-and-prospects. 162 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 127. 163 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункты 128-129. 164 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункты 84-85. 165 Документ в распоряжении Миссии. 166 Кодекс административного судопроизводства РФ, Статья 56. 167 «Закрытые процессы и фальшивые приговоры: в Женеве представили доказательства преступлений судебной системы России против украинцев», МИПЧ, 24 марта 2025 г. (на англ. и укр. языках) URL: https://mipl.org.ua/en/closed-trials-and-fake-verdicts-evidence-of-russias-judicial-system-crimes-against- ukrainians-presented-in-geneva/?utm_source=chatgpt.com. 42 Неофициальный перевод
украинских военнопленных. Например, в Мариуполе вооруженные группировки, поддерживаемые Россией, провели так называемые «фиктивные судебные процессы» в местной филармонии, где, по имеющимся данным, были сооружены клетки для содержания заключенных во время судебного процесса. Эти судебные процессы не имели практически никаких необходимых гарантий независимости и беспристрастности, превратив правосудие в инструмент пропаганды 168. Кроме того, в некоторых случаях, по всей видимости, используются сфабрикованные доказательства. Эксперты БДИПЧ, опираясь на беседы с бывшими военнопленными и задержанными гражданскими лицами, объясняют, что лица, находящиеся в руках Российской Федерации, подвергаются судебному преследованию «по сфабрикованным обвинениям в терроризме, убийстве, шпионаже, диверсиях, жестоком обращении с военнопленными или гражданскими лицами и умышленном уничтожении или повреждении имущества». 169 В частности, в докладе упоминаются показания двух бывших военнопленных, которые сообщили об использовании ложных показаний и о невозможности для них вызвать свидетелей в свою защиту 170 . Один бывший военнопленный, с которым беседовала Миссия, сообщил, что его обвинили в нападении на гражданских лиц в месте, где он не мог находиться в силу своего места службы, и что его попросили выбрать преступление, за которое он «хотел» бы быть осужден, а затем заставили подписать признание вины171. Настоящая Миссия также опирается на сведения, собранные в отношении применения пыток во время допросов, в том числе с целью получения признания в совершении преступлений, которых не было, или дачи показаний, инкриминирующих других военнопленных (см. Раздел V). В своем докладе об обращении с военнопленными, опубликованном в 2023 году, УВКПЧ сообщает, что «к 68 опрошенным военнопленным применялись пытки, чтобы заставить их дать показания против других военнослужащих в нарушение Статьи 17 Третьей Женевской конвенции» 172. БДИПЧ описывает, как дознаватели использовали методы пыток и жестокого обращения для получения информации и выбивания признаний. 173 Эксперты настоящей миссии лично слышали от одного свидетеля, что ему угрожали смертью и содержали вместе с враждебно настроенными заключенными, чтобы вынудить его признаться в преступлениях 174. Миссия также получила подробные письменные показания от бывших военнопленных, в которых сообщается об угрозах и избиениях во время допросов с целью получения признательных показаний 175. В свете этих выводов Миссия считает, что власти Российской Федерации используют судебную систему скорее как инструмент репрессий против военнопленных, чем как механизм правосудия. Она приходит к выводу, что принцип справедливого судебного разбирательства, который должен соблюдаться в соответствии с МГП и МППЧ, систематически нарушается в контексте уголовных процессов, возбужденных в отношении значительного числа украинских военнопленных. Эти нарушения могут быть
168 Ukraine: Russian sham trials of prisoners of war in Mariupol ‘illegal and unacceptable’ [Украина: российские фиктивные судебные процессы над военнопленными в Мариуполе «незаконны и неприемлемы»], Amnesty International, 26 августа 2022 г. URL: https://www.amnesty.org/en/latest/news/2022/08/ukraine-russian-sham- trials-of-prisoners-of-war-in-mariupol-illegal-and-unacceptable/?utm_source=chatgpt.com. 169 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункты 122 и 125. 170 БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 126. 171 Свидетельство 4 (материал в распоряжении Миссии). 172 УВКПЧ, Доклад 2025 г., пункт 82. 173 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 74. 174 Свидетельство 4 (материал в распоряжении Миссии). 175 Письменные свидетельства в распоряжении Миссии. 43 Неофициальный перевод
приравнены к военным преступлениям, поскольку они умышленно лишают военнопленных их права на справедливое судопроизводство.
VIII. СНОШЕНИЯ ВОЕННОПЛЕННЫХ С ВНЕШНИМ МИРОМ Третья Женевская конвенция гарантирует военнопленным право поддерживать связь с внешним миром, прежде всего со своими семьями, со стороной конфликта, к которой они принадлежат, и МККК. Державы, удерживающие военнопленных, должны обеспечить реализацию этого права с момента их взятия в плен и на протяжении всего периода пребывания в плену. Для реализации этого права каждая сторона конфликта обязана создать специальное учреждение – национальное справочное бюро (НСБ), которое собирает и передает информацию о военнопленных через Центральное агентство по розыску (ЦАР) МККК другой стороне конфликта, тем самым обеспечивая учет военнопленных и возможность поддержания ими связи со своими семьями через надежный гуманитарный канал. Все эти гарантии обеспечивают важнейшие меры защиты от содержания под стражей без связи с внешним миром и любых форм жестокого обращения или пренебрежения. A. ПРАВОВОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ СНОШЕНИЙ ВОЕННОПЛЕННЫХ С ВНЕШНИМ МИРОМ Сношения военнопленных с внешним миром регулируются Статьями 69-77 ЖКIII. Тотчас же после того, как военнопленные окажутся в ее власти, держащая в плену держава извещает державу, за которой они числятся, и МККК о мероприятиях, принятых для осуществления их прав в соответствии с ЖКIII. Следует также незамедлительно сообщать о всяком изменении в этих мероприятиях (Статья 69). Каждый военнопленный незамедлительно, с момента взятия его в плен или самое позднее через неделю после его прибытия в лагерь, должен получить возможность сообщить своей семье и ЦАР о своем взятии в плен, местонахождении и состоянии здоровья. Это должно делаться посредством почтовой карточки, образец которой приводится в приложении 4 к ЖКIII. Кроме того, военнопленные имеют право отправлять и получать обычные письма и почтовые карточки, причем им гарантируется возможность отправки по крайней мере двух писем и четырех карточек в месяц, которые должны пересылаться наиболее быстрым способом и не могут быть задержаны по дисциплинарным причинам. В случаях долгого отсутствия вестей, большого расстояния или крайней необходимости, военнопленным будет разрешено посылать телеграммы за свой счет (Статьи 70-71). Возможность поддерживать связь с членами семьи в любой ситуации также является частью права на семейную жизнь, гарантируемого МПГПП (Статьи 17(1) и 23(1)). Военнопленным будет также разрешено получать посылки помощи, содержащие продукты питания, одежду, медикаменты, книги и другие личные вещи или просветительские материалы, которые должны доставляться наиболее быстрым способом, освобождаются от почтовых сборов и таможенных пошлин и отслеживаются в интересах военнопленных. В случае нарушения нормальных транспортных маршрутов МККК или другие гуманитарные организации могут организовать специальные средства транспорта для обеспечения доставки корреспонденции и посылок. Цензура корреспонденции допускается, но должна осуществляться в кратчайший срок, без чрезмерного вмешательства и только один раз каждым из отправляющих и получающих государств. Держащая в плену держава должна содействовать передаче юридических и личных документов, таких как завещания или доверенности, и предоставлять военнопленным доступ к юридической помощи для их составления (Статьи 72-77). Представители религиозных организаций, обществ помощи или любой другой организации, оказывающей помощь военнопленным, получат, насколько это возможно, все необходимые возможности для посещения военнопленных, распределения между 44 Неофициальный перевод
ними посылок помощи и материалов, предназначенных для религиозных и воспитательных целей, а также для развлечения или для того, чтобы помочь военнопленным организовать свой досуг внутри лагерей (Статья 125). B. СВЯЗЬ УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ СО СВОИМИ СЕМЬЯМИ В своем обращении с украинскими военнопленными Российская Федерация не в полной мере соблюдает обязательства ЖКIII, касающиеся сношений военнопленных с внешним миром. Как БДИПЧ, так и УВКПЧ отмечали в своих докладах, что украинским военнопленным не разрешается своевременно общаться со своими семьями 176 . Освобожденные военнопленные, с которыми беседовали сотрудники БДИПЧ и УВКПЧ, сообщали, что им в течение длительного времени, а иногда и на протяжении всего периода плена, отказывали в возможности писать домой. БДИПЧ зафиксировало свидетельства, согласно которым заключенным говорили, что они смогут отправлять письма только спустя несколько месяцев после их пленения, а один из них заявил, что им впервые разрешили писать только после того, как были захвачены пленные с «Азовстали», и об этом было объявлено публично 177 . В докладе УВКПЧ также сообщалось, что семьям часто приходилось ждать неделями или месяцами, прежде чем они получали подтверждение о том, что их родственник попал в плен, а иногда узнавали об этом только из неофициальных источников, таких как социальные сети или обмены пленными 178 . Такая длительная неопределенность была мучительной и вызывала психологические страдания как у военнопленных, так и у их семей. Настоящая Миссия собрала информацию и получила свидетельства, подтверждающие эту практику. Бывшие военнопленные и их родственники, с которыми беседовала Миссия, сообщили, что возможность общения с близкими во время их пребывания в плену была крайне ограничена или полностью отсутствовала, иногда на протяжении всего срока плена, который достигал нескольких лет 179 . Несколько военнопленных и членов их семей указали, что они отправляли друг другу письма, но эти письма так и не дошли до адресатов 180. Некоторые также утверждали, что российские власти заявили им, что в соответствии с МГП связь с семьями якобы разрешена только по телеграфу, который был недоступен, что фактически препятствовало любой переписке. 181 Несколько бывших военнопленных, с которыми беседовали члены Миссии, сообщили, что их заставляли писать письма своим семьям даже против их воли, используя стандартный шаблон, который содержал похвалу об обращении с ними, описание вкусной еды и упоминал образцовое отношение охранников182. Миссия установила, что отсутствие связи с родными вызывало значительный эмоциональный стресс и длительную неопределенность, что ложилось тяжелым психологическим бременем как на военнопленных, так и на их семьи. Не было установлено ни одного случая, когда военнопленным была бы предоставлена возможность общения с семьями в соответствии со Статьями 69-77 ЖIII. Миссия пришла к выводу, что отказ военнопленным в общении с их семьями является систематической практикой, и отмечает, что такая практика представляет собой нарушение МГП, а также ущемляет право на личную и семейную жизнь, гарантированное МПГПП. C. СВЯЗЬ УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ С МККК
176 УВКПЧ, Доклад 2024 г., пункт 46; БДИПЧ, Второй промежуточный доклад, пункт 161; БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 86. 177 БДИПЧ, Третий промежуточный доклад, пункт 29. 178 УВКПЧ, Доклад 2024 г., пункт 46. 179 Свидетельства 1-4 (материалы в распоряжении Миссии). 180 Свидетельства 3-4 (материалы в распоряжении Миссии). 181 Свидетельство 10 (материалы в распоряжении Миссии). 182 Свидетельства 12 (материалы в распоряжении Миссии). 45 Неофициальный перевод
Доступ МККК к украинским военнопленным, содержащимся в плену Российской Федерацией, также ограничен. Сам Комитет неоднократно заявлял, что его представителям было разрешено увидеться лишь с ограниченным числом военнопленных, находящихся в российском плену 183 . Мониторинг БДИПЧ подтверждает эту тенденцию: большинство из 14 освобожденных украинских военнопленных (из более чем 3 тысяч), опрошенных БДИПЧ в 2024 году, заявили, что не имели контактов с МККК, а те, кто имел, описывали только очень короткие визиты представителей неопределенных инстанций 184. Некоторые из 29 бывших военнопленных (из более чем 3500 человек), опрошенных БДИПЧ в том же году, прямо заявили, что посещения происходили только в «образцовых учреждениях», которые существовали для того, чтобы продемонстрировать приемлемые условия содержания, хотя на самом деле российские власти скрывали следы жестокого обращения с заключенными, временно улучшали питание и угрожали пленным, запрещая жаловаться 185 . Один военнопленный вспоминал, как перед визитом МККК ему сказали, что «они приедут и уедут, а ты останешься, поэтому не жалуйся и не говори ничего плохого» 186. В двух случаях бывшие военнопленные утверждали, что представители российских властей выдавали себя за сотрудников МККК и/или ООН, чтобы узнать, нет ли у заключенных жалоб. Тех же, кто жаловался на плохое обращение, впоследствии избивали 187. Amnesty International также подтверждает, что, за одним исключением, 38 семей военнопленных, с которыми беседовали ее представители, сообщили, что МККК не посещал членов их семей, содержащихся в России, и ни один из пяти вернувшихся военнопленных, принявших участие в интервью, не сообщал о посещениях 188 . Эти выводы совпадают с собственными выводами настоящей Миссии. Большинство из 12 опрошенных военнопленных сообщили, что не видели представителей МККК 189. Один из них знал о присутствии делегации МККК, но был помещен в изоляцию и не смог с ними встретиться 190. Несколько бывших военнопленных упомянули, что в их лагеря приходили некие посетители, хотя личность этих посетителей не уточнялась; однако, когда такие посещения имели место, большинству военнопленных не разрешалось встречаться с ними, и их прятали в специальных частях колоний 191. Миссия пришла к выводу, что подобная практика не соответствуют требованиям ЖКIII, которая гарантирует МККК беспрепятственный доступ ко всем военнопленным с целью контроля условий содержания под стражей, содействия поддержанию связи с семьями и обеспечения гуманного обращения. Ограничение доступа МККК способствует возникновению ситуаций содержания под стражей без связи с внешним миром и увеличивает риск жестокого обращения. В то же время МККК подчеркивает, что, когда доступ был предоставлен, его сотрудники смогли оказать важные гуманитарные услуги. С помощью МККК были переданы тысячи
183 См., например, «Российско-украинский международный вооруженный конфликт: МККК просит незамедлительно предоставить беспрепятственный доступ ко всем военнопленным», МККК, 14 октября 2022 г.; «Конфликт на территории Украины: родственники всех военнопленных нуждаются в информации о своих близких», МККК, 20 мая 2022 г.; «Россия-Украина: МККК готов посетить всех военнопленных, но нашим сотрудникам нужен доступ», МККК, 16 октября 2022 г.; «Завершился визит президента МККК в Москву», МККК, 17 сентября 2024 г. 184 БДИПЧ, Пятый промежуточный доклад, пункт 68. 185 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 86. 186 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт, пункт 86. 187 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 86. 188 Amnesty International, Доклад за 2025 г., стр. 20. 189 Свидетельства 2-12 (материалы в распоряжении Миссии). 190 Свидетельство 1 (материал в распоряжении Миссии). 191 Свидетельства 5-7 (материалы в распоряжении Миссии). 46 Неофициальный перевод
личных сообщений между военнопленными и их семьями, а в некоторых случаях посещения позволили передать книги, одежду, одеяла, предметы гигиены и предметы первой необходимости, такие как очки 192. В частности, МККК указывает, что в 2022 году он провел 82 посещения 25 мест содержания под стражей, в которых находилось около 20700 человек 193; в 2023 году Комитет провел 54 посещения 20 учреждений, в которых содержалось 15612 заключенных 194 ; а в 2024 году он провел 55 посещений 17 учреждений, в которых содержалось 13704 заключенных 195. Однако эти цифры касаются обеих сторон конфликта, при этом есть основания полагать, что большинство посещений, скорее всего, происходили на украинской стороне196. Хотя эти мероприятия имели огромное значение для тех, кому они были адресованы, масштаб ограничений, введенных Российской Федерацией, означает, что многие украинские военнопленные и их семьи остаются без покровительства и помощи, которые должен был бы гарантировать регулярный доступ МККК. Проблемы с доступом затрагивают и другие заинтересованные стороны. УВКПЧ отмечает постоянные препятствия в получении доступа к украинским военнопленным с целью оценки условий их содержания и обращения с ними 197 . Российские власти предоставляют мало информации об украинских военнопленных вне рамок обмена пленными или постановочных видеороликов, которые выставляют пленных на обозрение толпы. На сегодняшний день БДИПЧ также пока не удалось провести интервью с российскими военнопленными или бывшими военнопленными 198. Обращение с защитниками «Азовстали» служит ярким примером этой ситуации. В то время как некоторые из них были освобождены и репатриированы, другие — по оценкам, более 800 человек по состоянию на май 2025 года — по-прежнему содержатся под стражей при невыясненных обстоятельствах, а российские власти не признают их статус военнопленных, объявив полк «Азов» «террористической организацией» 199 . Контакты между этими военнопленными и их семьями остаются ограниченными, и некоторые из них месяцами не имеют возможности писать своим семьям или получать от них сообщения. Изначально МККК принимал участие в регистрации пленных, захваченных на «Азовстали», и оказывал содействие в установлении ограниченных видов связи, путем регистрации личных данных военнопленных и информации о ближайших родственниках 200 . С тех пор, однако, роль Комитета была ограничена, и ему был отказан доступ к некоторым местам содержания под стражей, где находились военнопленные «Азовстали», в частности, в Оленовке (см. Раздел 6) 201. D. СОЗДАНИЕ И ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ НАЦИОНАЛЬНОГО СПРАВОЧНОГО БЮРО Осуществление положений ЖКIII о передаче информации о военнопленных будет проводиться при посредстве Национального справочного бюро (НСБ), которое должна
192 «Международный вооруженный конфликт между Россией и Украиной: МККК продолжает помогать нуждающимся», МККК, 14 июня 2023 г. 193 МККК, Ежегодный доклад МККК: 2022 г., стр. 376 (на англ. языке). 194 МККК, Ежегодный доклад МККК: 2023 г., стр. 358 (на англ. языке). 195 МККК, Ежегодный доклад МККК: 2024 г., стр. 301 (на англ. языке). 196 Об этом прямо указывается в отношении 2024 года, см. МККК, Ежегодный доклад МККК: 2024 г., стр. 301 (на англ. языке). 197 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункт 26. 198 БДИПЧ, Пятый промежуточный доклад, пункт 72; БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 90; БДИПЧ, Седьмой промежуточный доклад, пункт 78. 199 БДИПЧ, Второй промежуточный доклад, пункт 167. 200 «Украина: МККК регистрирует сотни военнопленных c территории завода «Азовсталь», МККК, 19 мая 2022 г. 201 Red Cross denied access to prisoners at Russian-held Olenivka despite 'intense' talks - ICRC chief [«Комитету Красного креста отказано в доступе к заключенным в находящейся под российским контролем Оленовке, несмотря на «напряженные» переговоры – глава МККК»], Рейтер, 2 сентября 2022 г. 47 Неофициальный перевод
создать каждая из находящихся в конфликте сторон, а также нейтральные государства, принимающие военнопленных на своей территории, «с самого начала конфликта и во всех случаях оккупации» (Статья 122 ЖКIII). НCБ отвечают за сбор, систематизацию и передачу информации о военнопленных. Они также должны отвечать на все поступающие запросы, касающиеся военнопленных, их судеб и местонахождения. Кроме того, они занимаются личными ценностями, деньгами и важными документами, оставленными военнопленными, которые были репатриированы, освобождены, сбежали или умерли, и отправляют их надежным способом в соответствующие национальные органы. НCБ должны обмениваться сведениями и передавать информацию либо через Центральное агентство по розыску военнопленных МККК (регулируется Статьей 123 ЖКIII), либо, если они назначены, через державы-покровительницы. В вооруженном конфликте между Российской Федерацией и Украиной не были официально назначены державы-покровительницы. В 2022 году ЦАР учредило специальное Бюро центрального агентства по розыску МККК по вопросам, связанным с международным вооруженным конфликтом между Россией и Украиной, которое призвано служить в качестве нейтрального посредника между двумя сторонами в конфликте202. В середине марта 2022 года Украина создала свое Национальное информационное бюро по вопросам военнопленных, насильно депортированных и пропавших без вести лиц (Національне інформаційне бюро з питань військовополонених, примусово депортованих та зниклих осіб), наделив его полномочиями уже существующий Украинский национальный центр развития мира, государственное учреждение в составе Министерства Реинтеграции временно оккупированных территорий Украины203. В 2024 году НИБ был переведен в состав новосозданного Министерства развития общин и территорий Украины. Украинское НИБ отвечает как за российских военнопленных, так и за российских гражданских лиц, задержанных в связи с конфликтом. Кроме того, бюро также собирает и систематизирует информацию об украинских военнопленных, других украинских комбатантах, выбывших из строя, и украинских гражданских лицах, задержанных Россией. Украинское НИБ имеет веб-сайт, и с ним можно связаться по различным каналам, указанным на сайте 204. Украинское НИБ также ведет единый реестр военнопленных и пропавших без вести лиц. В него официально заносятся украинские военнопленные на основании информации, полученной от МККК, а также в тех случаях, когда другая информация от вооруженных сил, спецслужб, видео или фотографии из открытых источников или интервью с освобожденными заключенными позволяют с уверенностью установить нахождение в местах содержания под стражей лиц, ранее числившихся пропавшими без вести. Такая информация может быть предоставлена Уполномоченным по вопросам лиц пропавших без вести при особых обстоятельствах (Министерство внутренних дел), Центром по координации розыска и освобождению военнопленных и незаконно лишенных свободы лиц Службы безопасности Украины (СБУ) или Уполномоченным по правам человека (парламент Украины). После подтверждения информации НИБ направляет основные
202 См. «Бюро центрального агентства по розыску МККК по вопросам, связанным с международным вооруженным конфликтом между Россией и Украиной», МККК, 2 июня 2022 г. URL: https://www.icrc.org/ru/document/byuro-centralnogo-agentstva-po-rozysku-mkkk-po-voprosam-svyazannym-s- mezhdunarodnym. 203 Кабинет министров Украины, Распоряжение № 228, Об определении государственного предприятия, выполняющего функции Национального информационного бюро, 17 марта 2022 г. Подробнее о Бюро см. URL: https://nib.gov.ua/en/. 204 Национальное информационное бюро, URL:https://unity.gov.ua/en/information/national-information- bureau/. 48 Неофициальный перевод
сведения в Координационный штаб по обращению с военнопленными, который разработал систему, позволяющую семьям узнавать о положении своих близких. Согласно информации, размещенной на веб-сайте Министерства обороны Российской Федерации, в феврале 2022 года было создано Национальное справочное бюро — Справочное бюро по делам военнопленных 205. Российское НСБ находится в ведении Министерства обороны. Он занимается только украинскими военнопленными (а не украинскими гражданскими лицами, интернированными, задержанными или подвергнутыми принудительному переселению Российской Федерацией). 206 Российское НСБ, по-видимому, не имеет веб-сайта, и найти какую-либо информацию о нем или контактные данные для связи с бюро (кроме номера телефона) довольно сложно. Для семей и других заинтересованных сторон это осложняет процесс обращения с запросами и вызывает сомнения в способности бюро эффективно выполнять некоторые из своих задач, предусмотренных Статьей 122 ЖКIII. В марте 2022 года ряд российских неправительственных организаций направил открытое письмо премьер-министру и другим российским официальным лицам, в котором были изложены обязательства, вытекающие из ЖКIII, и содержался призыв к государственным органам создать НСБ и информировать общественность о его деятельности 207 . В письме отмечалось, что по крайней мере на момент его написания, информация о НСБ, которое должно было быть создано в феврале 2022 года, была практически недоступна. Некоторые из собеседников, с которыми эксперты Миссии встречались в Киеве, тем не менее отметили, что российское НСБ все-таки занимается вопросом военнопленных и передает украинской стороне через специальное Бюро ЦАР определенную информацию об украинских военнопленных. Они сообщили Миссии, что объем этой информации является неполным, поскольку в предоставленных списках отсутствуют некоторые имена. Это подтверждается тем фактом, что определенное число украинских военнопленных, которые впоследствии были освобождены и репатриированы, не фигурировали в списках, переданных в Бюро ЦАР. Кроме того, учитывая, что МККК был предоставлен лишь ограниченный доступ к местам содержания под стражей в Российской Федерации, он не может в полной мере проверить достоверность переданной информации. Вместе с тем по-прежнему трудно установить, содержатся ли под стражей без связи с внешним миром те украинцы, которые были зарегистрированы как пропавшие без вести, но отсутствуют в списках военнопленных, или же они были убиты в ходе боевых действий, а их тела еще не найдены или не репатриированы. Таким образом, Миссия пришла к выводу, что Российская Федерация создала НСБ по вопросу военнопленных, который, по-видимому, выполняет некоторые из задач, предусмотренных Статьей 122 ЖКIII, осуществляя, в частности, передачу информации о военнопленных в Бюро ЦАР. Однако деятельность российского НСБ не является полностью прозрачной, с ним может быть сложно связаться для получения ответов на запросы, а передаваемая информация не всегда является полной, что ограничивает общую эффективность бюро в выполнении всего спектра задач, возложенных на него в соответствии со Статьей 122 ЖКIII.
IX. ОСВОБОЖДЕНИЕ И РЕПАТРИАЦИЯ 205 Замминистра обороны России Александр Фомин провел брифинг для иностранных военных аттaше, Министр обороны России, 5 августа 2022 года. 206 См. также Доклад ММIV, стр. 52. 207 Создание Национального справочного бюро по делам военнопленных и другие шаги для выполнения международных обязательств России, За права человека, 31 марта 2022 г. URL: https://www.zaprava.ru/sozdanie-nacionalnogo-spravochnogo-byuro-po-delam-voennoplennyx-i-drugie-shagi- dlya-vypolneniya-mezhdunarodnyx-obyazatelstv-rossii/>. 49 Неофициальный перевод
Освобождение и репатриация военнопленных является одной из основных правовых гарантий ЖКIII. Содержание под стражей в соответствии с ЖКIII не является наказанием, а временной мерой, предназначенной исключительно для удаления комбатантов с поля боя. После окончания активных военных действий ЖКIII требует, чтобы военнопленные были незамедлительно освобождены и репатриированы. Еще до прекращения военных действий действуют специальные правила, обеспечивающие покровительство тяжелораненым и больным, требующие по возможности возвращать их на родину или переводить в нейтральные государства и обязывающие участвующие в конфликте стороны создавать специальные органы – смешанные медицинские комиссии – для проведения беспристрастных медицинских осмотров всех раненых и больных военнопленных. В то же время стороны конфликта могут также договориться об освобождении и репатриации военнопленных в ходе военных действий. Такие освобождения часто осуществляются на основании соглашений об обмене, в которых могут быть установлены конкретные условия, включая репатриацию, освобождение или интернирование в нейтральной третьей стране. ЖКIII дополнительно регулирует практические аспекты освобождения и репатриации, такие как договоренности о совместном покрытии расходов и возвращение личного имущества. A. ПРАВОВОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ ОСВОБОЖДЕНИЯ И РЕПАТРИАЦИИ ВОЕННОПЛЕННЫХ Статус военнопленных по своей природе является временным. Их содержание под стражей не носит карательного характера, а является превентивной мерой, единственной целью которой является удаление комбатантов с поля боя, что ослабляет военный потенциал противника. После окончания активных боевых действий Статьи 118–119 Женевской конвенции III требуют немедленного освобождения и репатриации военнопленных, устанавливая четкие правила в отношении процедур, распределения расходов и возврата имущества. Эти положения гарантируют, что освобождение и репатриация не будут задерживаться из-за административных споров, и что права военнопленных будут соблюдаться. Они также касаются особых случаев, таких как военнопленные, отбывающие уголовные наказания, и предусматривают механизмы для поиска и возвращения тех, кто рассеялся по стране или пропал без вести. Таким образом, освобождение и репатриация военнопленных после окончания активных боевых действий являются как гуманитарной обязанностью, так и юридическим требованием. Кроме того, Статьи 109–117 ЖКIII содержат специальные положения об освобождении и репатриации или размещении в нейтральной стране тяжелораненых и тяжелобольных военнопленных во время активных боевых действий. Такие военнопленные должны быть возвращены на родину, как только они будут приведены в состояние, допускающее их перевозку, но никогда не против своего желания, причем первоочередной репатриации подлежат неизлечимо больные и те, чьи умственные или физические способности сильно понизились. Другие категории военнопленных могут быть перевезены в нейтральное государство, если такое перемещение повысит их шансы на выздоровление или устранит серьезные угрозы здоровью, связанные с продолжительным пребыванием в плену. Эти репатриации и перевозки применяются даже в том случае, если военнопленный подвергается дисциплинарному взысканию, и в некоторых случаях могут иметь место до завершения судебного процесса, если на это дает согласие держащая в плену держава. ЖКIII также распространяется на военнопленных, получивших травмы в результате несчастных случаев, за исключением случаев членовредительства (Статья 114). Репатриированные военнопленные не могут быть вновь использованы на действительной военной службе (Статья 117). Этот запрет
50 Неофициальный перевод
«применяется ко всему периоду вооруженного конфликта, в ходе которого репатриированные лица были взяты в плен и впоследствии освобождены» 208. Решения о лечении, репатриации или дальнейшем содержании под стражей больных и раненых военнопленных принимаются смешанными медицинскими комиссиями, которые стороны конфликта обязаны назначать с началом военных действий (Статья 112). Приложение II к ЖКIII содержит положения о таких комиссиях. Эти положения определяют комиссии как постоянные органы, состоящие из трех членов: двух представителей нейтральных стран, назначаемых МККК и утверждаемых сторонами конфликта (в идеале — хирург и врач-терапевт), и одного представителя, назначаемого держащей в плену державой. Комиссии будут проводить освидетельствование всех раненых и больных военнопленных и большинством голосов предлагать их репатриацию, исключение из числа репатриированных или отсрочку решения до последующего освидетельствования. Решение доводится до сведения держащей в плену державы, МККК и прошедшего освидетельствование военнопленного. Держащая в плену держава обязана выполнить решения смешанной медицинской комиссии в течение трех месяцев. Военнопленные, которые являются явно тяжело больными или раненными, могут быть репатриированы без освидетельствования комиссией. Условия и процедуры возвращения военнопленных в соответствии с ЖКIII призваны обеспечить практическую реализацию этого процесса в реальных условиях военного времени. Они требуют от всех вовлеченных государств сотрудничества в решении практических вопросов, таких как маршруты транспортировки, распределение расходов и информирование пленных. Принцип гуманного обращения является руководящим принципом на протяжении всего процесса (Статья 13). После освобождения и репатриации военнопленные имеют право на возвращение своего личного имущества, ценностей и валюты, которая не была обращена в валюту держащей в плену державы (Статья 119). Хотя последнее положение применяется к освобождению и репатриации после окончания военных действий, оно должно применяться mutatis mutandis в отношении военнопленных, освобожденных при других обстоятельствах. В совокупности все соответствующие положения ЖКIII обеспечивают своевременность, упорядоченность и уважительное отношение к здоровью, достоинству и правам всех военнопленных в процессе освобождения и репатриации. B. ОСВОБОЖДЕНИЕ И РЕПАТРИАЦИЯ УКРАИНСКИХ ВОЕННОПЛЕННЫХ С момента начала полномасштабной агрессии России против Украины в феврале 2022 года между Украиной и Российской Федерацией было проведено несколько раундов обмена военнопленными, и с течением времени этот процесс значительно эволюционировал. Первоначально обмен военнопленными касался относительно небольших групп, в среднем 50 военнопленных за один обмен в 2022 году 209. С тех пор масштаб и частота обменов увеличились (таблица 1) 210 . К маю 2025 года количество военнопленных, обмененных за один раунд, в среднем возросло до 200 человек, при этом на украинской стороне была создана достаточно развитая институционная структура для управления этими обменами, в частности, через Координационный штаб по обращению с военнопленными. С российской стороны обменом военнопленных в основном занимается Министерство обороны при участии Федеральной службы безопасности (ФСБ), Федеральной службы исполнения наказаний и Уполномоченного по правам человека, хотя конкретная публичная информация об этом не доступна. Иногда в качестве посредников выступают третьи государства (как правило, Турция). Эти 208 Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 4425. 209 Mykolaj Suchy, Chaos to coordination: The evolution of POW swaps in the Russia-Ukraine war [Миколай Сухий, «От хаоса к координации: эволюция обмена военнопленными в войне России против Украины»], Kyiv Independent, 23 мая 2025 г. 210 Ibid. 51 Неофициальный перевод
события отражают переход от спонтанных обменов на раннем этапе к более скоординированным, регулярным процессам, происходящим несмотря на продолжающиеся боевые действия.
Таблица 1: Количество возвращенных в Украину пленных по месяцам
Крупнейший на сегодняшний день обмен военнопленными был проведен в конце мая 2025 года, когда Украина и Россия обменяли по 1000 человек с каждой стороны 211. Этот обмен был частью соглашений, достигнутых в ходе мирных переговоров, состоявшихся в Стамбуле. Он включал такие категории лиц, как тяжело раненные и больные военнопленные, а также лица в возрасте от 18 до 25 лет, в соответствии с формулой обмена «всех на всех», согласованной в ходе переговоров в начале июня 2025 года. Обмен касался не только военнопленных, но и гражданских лиц, без четкого разграничения по статусу. Отсутствие четкого разграничения между военнопленными и задержанными гражданскими лицами является проблематичным, поскольку эти две категории подпадают под разные правовые режимы, и размывание границ между ними создает угрозу выполнению конкретных гарантий, которые обеспечивает каждый из этих режимов (см. Раздел II). Помимо военнопленных и задержанных гражданских лиц, соглашения также охватывали репатриацию останков тысяч солдат, погибших в боях, причем обе стороны возвращали тела погибших в соответствии с согласованными протоколами 212. Хотя ЖКIII прямо не предусматривает такие обмены, они полностью соответствую гуманитарному духу Конвенции и не противоречат ее нормам. Несмотря на явное обязательство держав, удерживающих военнопленных, репатриировать тяжело больных и раненых военнопленных, в первые годы конфликта такие репатриации оставались относительно редкими. Свидетельства бывшего российского солдата, принявшего участие в разговоре с представителями Amnesty International, указывают на то, что обменивались только «приличные» военнопленные, т. е. те, у кого не было видимых ранений, в то время как тяжело раненым часто отказывали как в репатриации, так и в надлежащей медицинской помощи 213 . Некоторые тела военнопленных, репатриированных в Украину, имели следы серьезных ранений или 211 Thomas D'Istria, In Ukraine, behind the prisoner exchanges, the anguish of families of the missing [Томас Д'Истрия, «Украина: за обменами военнопленными скрываются страдания семей пропавших без вест»], Le Monde, 27 мая 2025 г. 212 Yuliia Dysa, Olena Harmash, Ukraine says repatriation of war dead over after 1,245 more bodies received from Russia [Юлия Дыса, Елена Гармаш, «Украина заявила об окончании репатриации тел 1245 погибших военнослужащих из России»], Рейтер, 16 июня 2025 г. 213 Amnesty International, Доклад 2025 г., стр. 21. 52 Неофициальный перевод
заболеваний, что позволяет предположить, что именно они могли стать причиной смерти этих людей 214 . В таком состоянии они были бы вероятными кандидатами на освобождение и репатриацию, однако в некоторых случаях об их пленении даже не сообщалось Украине. Это указывает на возможное нарушение Статьи 109 ЖКIII, поскольку такие выборочные обмены подрывают гарантии дополнительной защиты, предусмотренные для наиболее уязвимых военнопленных, и нарушают принцип приоритета, который МГП распространяет на тяжелобольных или тяжелораненых. В 2025 году ситуация, по-видимому, несколько улучшилась. В частности, Украина смогла добиться создания специального механизма для репатриации тяжелобольных и раненых военнопленных 215 . 2 июня 2025 года в Стамбуле Украина и Российская Федерация согласовали новую рамочную программу обмена военнопленными, в которой приоритет отдается определенным категориям. К ним относятся все тяжело раненные и больные военнопленные, а также молодые военнослужащие в возрасте от 18 до 25 лет. В рамках этой программы с 9 по 23 июня 2025 года было проведено не менее девяти обменов военнопленными, в том числе тяжело больными или ранеными. 216 Большинство освобожденных военнослужащих провели в плену более трех лет, причем значительная часть из них была захвачена в плен во время обороны Мариуполя. Статья 112 ЖКIII требует создания смешанных медицинских комиссий для освидетельствования тяжело больных и раненых военнопленных и определения их права на репатриацию или интернирование в нейтральных странах. Украина создала такие медицинские комиссии летом 2023 года 217 . Комиссии состоят из трех членов, все из которых являются медицинскими экспертами. По всей видимости, все члены комиссий были назначены Украиной без участия МККК или какого-либо другого нейтрального органа, что не в полной мере соответствует положениям, содержащимся в приложении к ЖККIII. Комиссии выносят рекомендации по репатриации российских военнопленных, исключению их из числа имеющих право на репатриацию или отсрочке принятия решения до дальнейшего освидетельствования. В то же время нет никаких свидетельств того, что Российская Федерация создала аналогичные смешанные медицинские комиссии 218 . Невыполнение требований о создании таких органов может рассматриваться как нарушение Статьи 122 ЖКIII. Миссия напоминает, что создание смешанных медицинских комиссий служит ключевой процедурной гарантией, обеспечивающей незамедлительное выявление и репатриацию тяжелобольных или тяжелораненых военнопленных, независимо от политических соображений или договоренностей о взаимном обмене. Помимо их роли в принятии решений об освобождении и репатриации, участие нейтральных медицинских
214 Hanna Arhirova, Vasilisa Stepanenko, Illia Novikov, Over 200 Ukrainian soldiers have died in Russian prisons. Autopsies reveal rampant abuse [Анна Аргирова, Василиса Степаненко, Илья Новиков, «Более 200 украинских военнослужащих умерли в российских тюрьмах. Вскрытия тел свидетельствуют о повсеместных издевательствах»], Associated Press, 2024. URL: https://apnews.com/projects/russia-ukraine- pows-torture/?_hsenc=p2ANqtz-9HMs2w0hyh2MOkZzs5MhvZ0MTRMCyaIq88cchptAkX-Nv- _laiIQ8JaruDS9oGZlp2xXFe. 215 Валентина Романенко, «Киев добился выхода на отдельный формат возвращения пленных: тяжелобольных и тяжелораненых», Украинская правда, 15 января 2025 г. URL: https://www.pravda.com.ua/rus/news/2025/01/15/7493724/. 216 Дмитро Левченко, «В Украину вернули группу тяжело больных военнослужащих после обмена с рф», Kyiv 24, 19 июня 2025 г. URL: https://kyiv24.com/ru/ukraynu-vernuly-gruppu-tyazhelo-bolnyh/. 217 Уполномоченный по правам человека: Смешанные медицинские комиссии – дополнительный инструмент, который может помочь в освобождении украинских военнопленных, Уполномоченный по правам человека Украины, 22 августа 2023 г. См. также Татьяна Герасимова, «Украина сформировала смешанные медицинские комиссии для возвращения военнопленных», Украинские новости, 24 ноября 2023 г. 218 Анна Мурашко, «рф до сих пор не создала смешанную медицинскую комиссию для посещения военнопленных», Украинские национальные новости (UNN), 4 ноября 2024 г. 53 Неофициальный перевод
специалистов в этих комиссиях может помочь обеспечить контроль за тем, чтобы все военнопленные получали надлежащую медицинскую помощь во время пребывания в плену. В отсутствие таких комиссий со стороны Российской Федерации эта гарантия фактически не действует для одной из сторон конфликта, в результате чего тяжело больные или раненые украинские военнопленные подвергаются угрозе длительного содержания под стражей и ненадлежащего медицинского ухода, что противоречит положениям ЖКIII. Обращение с украинскими военнопленными во время освобождения и репатриации характеризуется серьезными недостатками. В своем докладе за 2023 год УВКПЧ зафиксировало многочисленные случаи жестокого обращения с украинскими военнопленными во время их освобождения и репатриации 219. Так, например, во время обмена пленными 21 сентября 2022 года украинских военнопленных перевозили в переполненных грузовиках со связанными веревками руками и плотно заклеенными клейкой лентой глазами, от которых остались раны и шрамы 220. Переполненность и отказ в удовлетворении элементарных потребностей приводили к обморокам и физическим страданиям, при этом тех, кто просил воды или помощи, охранники били руками или ударами электрошокера. Открытый флакон с нашатырным спиртом, брошенный внутрь одного из грузовиков, вызвал у военнопленных серьезные проблемы с дыханием. Перевозка длилась почти два дня без еды, воды и доступа к туалету. Только военнопленным-женщинам разрешалось ходить в туалет, но в присутствии охранников- мужчин. В другом задокументированном УВКПЧ случае трое военнопленных-мужчин находились около 12 часов в мокрой одежде зимой, после того как охранники специально заставили их постирать одежду непосредственно перед передачей на обмен 221. БДИПЧ также сообщает, что во время самого процесса обмена военнопленные подвергались насилию и лишались доступа к туалетам, еде и воде во время длительных перевозок 222 . Кроме того, перед освобождением, а в некоторых случаях и во время перевозки между учреждениями, некоторых военнопленных заставляли заявлять, что они не имеют никаких жалоб на обращение с ними и что они не подвергались физическому или моральному давлению на территории Российской Федерации. Проведенные Миссией интервью подтверждают, что случаи такого издевательства не были единичными. Один бывший украинский военнопленный рассказал, как после того, как ему сообщили, что его собираются обменять, его и других военнопленных перевозили в переполненных грузовиках со связанными руками и завязанными глазами, не давали им пользоваться туалетом и избивали по прибытии 223 . Некоторые инциденты также свидетельствуют о более широком отсутствии мер предосторожности при обращении с военнопленными. Особенно вопиющим примером является крушение военно-транспортного самолета Ил-76 Вооруженных сил России в Белгородской области, который, по данным российских властей, перевозил 65 украинских военнопленных. Использование военного самолета, который был законной военной целью для Вооруженных сил Украины, непосредственно угрожало жизни военнопленных, находившихся на борту 224. Все эти случаи жестокого обращения нарушают гарантии, изложенные в Статьях 106– 119 ЖКIII, которые требуют, чтобы передача военнопленных для освобождения или 219 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункты 86-87. 220 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункт 86. 221 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункт 87. 222 БДИПЧ, Шестой промежуточный доклад, пункт 88. 223 Свидетельство 11 (материал в распоряжении Миссии). 224 Mike Eckel, Why Did The Russian Il-76 Crash? What We Know, And Don't Know, About A Major Aviation Disaster [Майк Экель, «Почему упал российский Ил-76? Что нам известно и что не известно об одной из крупнейших авиакатастроф»], RFE/RL, 25 января 2024 г. 54 Неофициальный перевод
репатриации осуществлялась в гуманных условиях, с уважением к их достоинству, здоровью и безопасности. Некоторые из них могут быть приравнены к серьезным нарушениям ЖКIII и, как таковые, квалифицироваться как военные преступления. В соответствии со Статьей 117 ЖКIII репатриированным военнопленным по закону запрещается служить в действующей армии в течение всего периода вооруженного конфликта, в ходе которого они были взяты в плен. Термин «действующая армия» «не настолько широк, чтобы включать в себя функции, которые косвенно способствуют общему усилию ведения войны» 225 . Возвращенные на родину лица не могут быть призваны на службу в подразделения, входящие в состав вооруженных сил, но они могут добровольно поступать на службу в качестве медицинского, религиозного или безоружного вспомогательного персонала 226. Миссия напоминает, что это обязательство адресовано сторонам конфликта, а не отдельным военнопленным. Таким образом, нарушение этого правила не лишает таких лиц, в случае их повторного взятия в плен, статуса военнопленных или соответствующего обращения, и они не могут быть привлечены к уголовной ответственности за это нарушение. Они также сохраняют право на (повторное) освобождение и репатриацию 227. Свидетельства бывших украинских военнопленных указывают на то, что после репатриации бывшим военнопленным предоставляется свобода выбора, возвращаться ли на военную службу 228 . В ходе встреч в Киеве Миссия была проинформирована о принятии нового законодательства, позволяющего бывшим военнопленным покинуть службу в армии. Миссия также получила подтверждения того, что, несмотря на наличие процедуры увольнения из вооруженных сил, возвращенные на родину лица могут остаться на службе и принять решение о возвращении на поле боя. Большое число освобожденных военнопленных страдает от долгосрочных физических проблем или психических расстройств, которые в любом случае не позволяют им вернуться к активной службе. На практике большинство бывших военнопленных, которые продолжают свою карьеру в вооруженных силах, предположительно выполняют обязанности за линией фронта. Однако могут быть случаи, когда освобожденные военнопленные решают вернуться к активной службе. В соответствии со Статьей 111 ЖКIII военнопленные, переведенные в третью, нейтральную страну, должны быть интернированы там «до прекращения военных действий». Миссия отмечает, что пять командиров с «Азовстали», захваченные в плен в Мариуполе и переведенные в Турцию в 2022 году в рамках соглашения об обмене, были возвращены в Украину в июле 2023 года 229. Более подробная информация о содержании соглашения или обстоятельствах репатриации отсутствует. Миссия напоминает, что репатриация военнопленных, переведенных в нейтральные страны, не обязательно является нарушением МГП. ЖКIII предусматривает освобождение и отправление на родину тяжело больных и тяжело раненных военнопленных, а также военнопленных, проведших долгое время в плену (Статья 109). Миссия также напоминает, что обязательство, предусмотренное Статьей 111 ЖКIII, возлагается на участвующих в конфликте стороны, а не на отдельных военнопленных, и поэтому его предполагаемое
225 Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 4423. 226 Комментарий МККК к ЖКIII, пункт 4423. 227 Комментарий МККК к ЖКIII, пункты 4427-4430. 228 Nikita Oshuev, What's next for Ukrainians returning from Russian prisons? [Никита Ошуев, «Что ждет украинцев, вернувшихся из российских тюрем?»], Deutsche Welle, 20 июня 2025 г. 229 Nick Pehlman, Over Half of Azovstal Defenders Home in Ukraine [Ник Пелман, «Более половины защитников «Азовстали» вернулись домой в Украину»], Kyiv Post, 29 мая 2025 г. 55 Неофициальный перевод
нарушение не может иметь каких-либо негативных правовых последствий для их статуса или обращения с ними 230.
X. ИСПРАВИТЕЛЬНАЯ КОЛОНИЯ В ОЛЕНОВКЕ Оленовская колония (Волновахская исправительная колония № 120) — это исправительное учреждение, расположенное в Донецкой области, которая с 2014 года находится на неподконтрольной территории Украины. Учреждение состоит из десяти бараков, расположенных в пяти двухэтажных зданиях, и дисциплинарного изолятора (ДИЗО). Вместимость колонии составляет несколько тысяч заключенных. Здесь содержатся украинские военнопленные, гражданские заключенные и лица, переведенные из других мест содержания под стражей. В период с апреля по май 2022 года две большие группы украинских военнопленных из Мариуполя были переведены в Оленовскую колонию. Первую группу перевозили в переполненных транспортных средствах, а по прибытии их избивали охранники из связанных с Российской Федерацией групп, пропуская через «приемку»; военнопленные из второй группы были в основном под охраной сотрудников российской Федеральной службы исполнения наказаний (ФСИН) и, по-видимому, не испытывали жестокого обращения по прибытии 231. На протяжении многих лет Оленовка является местом многочисленных нарушений в отношении украинских военнопленных и других лиц, содержащихся там под стражей. Летом 2022 года один из военнопленных скончался из-за отсутствия лечения гепатита, что подчеркивает отсутствие адекватной медицинской помощи в колонии 232 . УВКПЧ также получило сообщения о том, что в мае и июне 2022 года группы военнопленных были вынуждены собирать и грузить тела погибших в Мариуполе233, что потенциально может быть квалифицировано как работа «угрожающего здоровью или опасного характера», запрещенная в соответствии со Статьей 52(1) ЖКIII. Семь военнопленных сообщили, что военнослужащего полка «Азов» части 3057 Национальной гвардии Украины забили до смерти охранники связанных с Российской Федерацией вооруженных групп в дисциплинарном изоляторе 234. Военнопленные, интернированные в этой колонии, страдали от плохого качества пищи и питьевой воды, плохих санитарных условий, нерегулярной выдачи пищи, нехватки спальных мест, а также ненадлежащего медицинского обслуживания, в том числе недостатка медицинских препаратов для лечения инфекционных заболеваний 235 . Эти условия приводили к значительной потере веса и ухудшению здоровья заключенных. Насилие и жестокое обращение были в колонии повсеместны. Охранники ФСИН, особенно после ежемесячной пересменки, часто оскорбляли и избивали военнопленных, заставляя их выполнять физические упражнения и находиться в неудобных положениях тела. Некоторые заключенные также подвергались избиениям до или во время допросов, проводимых ФСБ и Следственным комитетом Российской Федерации. Охранники исправительных учреждений из связанных с Россией вооруженных групп подвергали мужчин-военнопленных жестокому физическому насилию, включая избиения, пытки электрическим током, удушение, сексуальное насилие и причинение ожогов. Женщины- военнопленные содержались в ДИЗО, который также использовался в качестве временного места содержания под стражей мужчин, обвиняемых в дисциплинарных
230 См. также Emily Crawford, Release, Repatriation, and Parole of POWs: Lessons from Recent Practice in the Ukraine-Russia [Эмили Кроуфорд, «Освобождение, репатриация и условно-досрочное освобождение военнопленных: уроки недавней практики в Украине и России»], Articles of War, 20 июля 2023 г. 231 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункт 67. 232 УВКПЧ, Доклад 2023, пункт 51. 233 УВКПЧ, Доклад 2023, пункт 54. 234 УВКПЧ, Доклад 2023, пункт 63. 235 УВКПЧ, Доклад 2023, пункт 68. 56 Неофициальный перевод
правонарушениях. Такие формы жестокого обращения и пренебрежения иллюстрируют систематические нарушения МГП в Оленовской исправительной колонии. Один из самых серьезных инцидентов с участием военнопленных произошел в июле 2022 года в Оленовке, когда в исправительной колонии прогремел взрыв. В то время в Оленовке содержались сотни украинских военнопленных, в том числе многие из гарнизона «Азовсталь» в Мариуполе. В ночь с 28 на 29 июля 2022 года два взрыва разрушили «барак 200», в результате чего погибло 53 военнопленных и более 100 получили ранения, большинство из них – военнослужащие полка «Азов». Взрыв произошел в переполненных бараках, где военнопленные находились в чрезвычайной тесноте и практически не могли двигаться, что привело к большому количеству жертв и сделало эвакуацию многих раненых невозможной. После взрыва раненые военнопленные не получили надлежащей медицинской помощи от своих тюремщиков. Российская Федерация обвинила Украину в нанесении удара с помощью системы РСЗО HIMARS 236 . Однако Следственный комитет России прекратил освещение этого дела вскоре после инцидента, что свидетельствует о трудностях в согласовании имеющихся доказательств с утверждением об ударе системой HIMARS. Российская Федерация продемонстрировала журналистам фрагменты HIMARS, но свидетели подтвердили, что они были подброшены237 .Хотя 3 августа 2022 года Генеральный секретарь ООН создал миссию по установлению фактов, в январе 2023 года она была распущена, ввиду отсутствия значимого прогресса, а также со ссылкой на соображения безопасности и «отсутствие условий, необходимых для развертывания работы миссии на месте» инцидента 238 . По сегодняшний день Российская Федерация продолжает отказывать в разрешении на проведение беспристрастных расследований со стороны ООН или других независимых международных органов. Внутреннее расследование УВКПЧ позже пришло к выводу, что снаряды, скорее всего, были выпущены российскими войсками, хотя это не удалось подтвердить с точностью из-за отсутствия доступа к месту происшествия 239. Собственное расследование Украины также столкнулось с трудностями, поскольку доступ к месту происшествия ограничен, а расследование опирается на показания выживших. Собранные на данный момент международными и украинскими органами доказательства указывают на то, что взрывы, скорее всего, были вызваны термобарическими артиллерийскими снарядами (термобарические высокоразрывные осколочные снаряды для орудий, гаубиц и минометов), поскольку последствия от их воздействия соответствуют описаниям выживших военнопленных, которые говорили о невыносимом жаре и огне внутри бараков 240 . Последовательность атаки включала два корректирующих выстрела, за которыми последовали два почти одновременных прямых попадания в здание, что свидетельствует о целенаправленности удара.
236 Александр Григорьев, «Появились доказательства того, что удар по СИЗО в Оленовке был нанесен из РСЗО HIMARS», Военное обозрение, 29 июля 2022. 237 «Барак 200»: кто и как убил украинских военнопленных в Оленовке, Центр по правам человека в вооруженных конфликтах (CHRAC), 26 июня 2025 г. <URL: https://www.chr-ac.org/investigations/>. 238 Ежедневный брифинг для прессы, проводимый пресс-службой Генерального секретаря, ООН, 5 января 2023 г. (на англ. языке). URL: https://press.un.org/en/2023/db230105.doc.htm. 239 См. «Оленовка: два года с момента смертельного удара, который забрал жизни десятков украинских военнопленных, – призыв к ответственности звучит по-прежнему», УВКПЧ, 26 июля 2024 г. URL: https://ukraine.ohchr.org/ru/Olenivka-two-years-since-the-deadly-strike?utm_source=chatgpt.com; и Susie Blann and Hanna Arhirova, 2 years after Ukrainian POW deaths, survivors and leaked UN analysis point to Russia as the culprit [Сьюзи Бланн и Анна Аргипова, «Спустя два года после гибели украинских военнопленных свидетельства выживших и утечка информации из расследования ООН указывают на вину России»], Associated Press, 25 июля 2024 г. 240 «Барак 200»: кто и как убил украинских военнопленных в Оленовке, Центр по правам человека в вооруженных конфликтах (CHRAC), 26 июня 2025 г. URL: https://www.chr-ac.org/investigations/. 57 Неофициальный перевод
УВКПЧ задокументировало, что 27 июля 193 военнопленных были переведены в данный барак, переделанный из промышленного ангара и стоявший отдельно от других бараков в колонии 241. В тот же день руководство колонии распорядилось перенести пост охраны дальше от барака и выкопать укрепленную траншею для охранников, чего не делалось возле других бараков. 28 июля охранники барака были одеты в бронежилеты и шлемы в отличие от других работников колонии, редко их одевавших. Военнопленные, интернированные в разных бараках, сообщили, что РСЗО «Град» непосредственно перед инцидентом установили рядом с ограждением колонии, недалеко от их бараков, из нее велся огонь в западном от колонии направлении и заглушал звуки взрывов, повлекших за собой убийство и ранение военнопленных. Задержанное украинское гражданское лицо, выступавшее связным от администрации, приказало военнопленным, которые 29 июля расчищали завалы и вывозили тела погибших, молчать об увиденном. Пострадавшие описывали ужасающие последствия удара, с хаосом, невыносимой жарой, дымом и обломками, которые делали передвижение практически невозможным 242 . Многие военнопленные оказались под завалами или имели серьезные ожоги и ранения органов дыхания, вызванные термобарическими взрывами. Несмотря на тяжкие ранения, персонал колонии не оказал им медицинскую помощь, и пострадавшим пришлось использовать подручные средства, чтобы оказать друг другу первую помощь. УВКПЧ пришло к выводу, что «количество военнопленных, погибших от нападения, могло быть значительно меньше, если бы тяжелораненым от взрывов была оказана скорая медицинская помощь» 243 . В докладе отмечается, что медицинская помощь персоналом колонии не была оказана, и пострадавшим, не имевшим необходимых медицинских материалов, пришлось делать все возможное, чтобы останавливать кровотечение друг другу 244. В результате, многие раненые военнопленные скончались лежа на земле у входа в колонию, как сообщается, из-за значительной потери крови. Военнопленных, выживших после первоначального удара, перевозили в переполненных грузовиках в больницы Донецка, что причиняло им дополнительные страдания в течение пяти-семичасовой транспортировки по ухабистым дорогам. Военнопленные с легкими ранениями были на месяц помещены в дисциплинарный изолятор, что фактически лишило их возможности связи с другими военнопленными. Совокупность ранений, полученных в результате нападения, несвоевременной медицинской помощи и принудительной изоляции тяжело сказалась на физическом и психическом состоянии пострадавших, что наглядно подчеркивает как непосредственные, так и долгосрочные последствия инцидента. Неспособность оказать своевременную медицинскую помощь в сочетании с задержкой эвакуации и перевозкой в сложных условиях привела к увеличению числа погибших и отражает системное пренебрежение жизнью и здоровьем военнопленных, что является явным нарушением МГП.
XI. ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА НАРУШЕНИЯ МГП И МППЧ, А ТАКЖЕ ЗА ВОЗМОЖНЫЕ ВОЕННЫЕ ПРЕСТУПЛЕНИЯ И ПРЕСТУПЛЕНИЯ ПРОТИВ ЧЕЛОВЕЧНОСТИ В предыдущих разделах Миссия установила многочисленные случаи нарушений МГП и МППЧ, имеющие место в результате обращения Российской Федерацией с украинскими военнопленными. Она также обнаружила достоверные доказательства, позволяющие утверждать, что в случае, если будут установлены ответственные за них лица, некоторые из этих нарушений могут быть квалифицированы как военные преступления и, 241 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункты 72-76. 242 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункт 76. 243 УВКПЧ, Доклад 2023 г., пункт 76. 244 УВКПЧ, Доклад 2025 г., пункт 51. 58 Неофициальный перевод
возможно, как преступления против человечности. В соответствии с задачей Миссии «представить рекомендации по соответствующим механизмам привлечения к ответственности», в докладе рассматриваются существующие механизмы привлечения к ответственности и способы их применения для устранения нарушений международного права, связанных с обращением с украинскими военнопленными со стороны Российской Федерации. Этот раздел состоит из трех частей, которые посвящены вопросу ответственности Российской Федерации как государства, индивидуальной уголовной ответственности виновных лиц и праву пострадавших на средства правовой защиты и возмещение ущерба. A. ОТВЕТСТВЕННОСТЬ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ В соответствии с общей Статьей 1 четырех Женевских конвенций 1949 года все государства обязуются «при любых обстоятельствах соблюдать и заставлять соблюдать настоящую Конвенцию». Обязательство соблюдать подразумевает обязанность государства делать все, что реально возможно при данных обстоятельствах, для обеспечения соблюдения норм МГП его вооруженными силами и другими органами, а также другими лицами или группами, действующими по его указанию, под его руководством или контролем. Обязательство заставлять соблюдать означает обязанность государств, включая те, которые не являются сторонами в конфликте, принимать все возможные меры, с учетом обстоятельств, для обеспечения соблюдения норм МГП в ходе конфликта. Обязательство соблюдать и заставлять соблюдать считается нормой обычного международного права 245. Аналогичным образом, государства обязаны соблюдать обязательства, вытекающие из МППЧ. Статья 2 МПГПП обязывает государства-участников уважать и обеспечивать всем находящимся в пределах его территории и под его юрисдикцией лицам права, признаваемые в Пакте. Это обязательство требует от государств как воздерживаться от действий, нарушающих права, гарантированные МПГПП, так и принимать позитивные меры для защиты этих прав. В частности, Статья 2 предписывает государствам принять такие законодательные, правовые, административные и другие меры, которые могут оказаться необходимыми для осуществления прав, признаваемых в Пакте. Это включает обеспечение того, чтобы все ветви и уровни власти соблюдали положения МПГПП без дискриминации, предоставляли эффективные средства правовой защиты в случае нарушений и предотвращали нарушения со стороны как государственных, так и негосударственных субъектов. Это обязательство является немедленным и постоянным и требует от государств действовать добросовестно и в соответствии со своими международными обязательствами, независимо от их национальной правовой базы. Государства несут ответственность за деяния своих органов, даже если эти органы превышают свои полномочия или нарушают указания при совершении этих деяний (деяния ultra vires) 246. Государства также несут ответственность за поведение лица или группы лиц, если «это лицо или группа фактически действует по указаниям либо под руководством или контролем этого государства при осуществлении такого поведения» 247 . Этот принцип имеет прямое отношение к ответственности Российской Федерации за нарушения МГП и МППЧ в отношении украинских военнопленных. Российская Федерация несет ответственность за деяния своих вооруженных сил, других государственных органов, таких как ФСБ и ФСИН, а также групп, действующих под ее
245 Нормы 139 и 144. Исследование МККК «Обычное МГП». 246 Тексты проектов статей об Ответственности государств за международно-противоправные деяния, в Документ ООН A/56/10, Доклад Комиссии международного права на Пятьдесят третьей сессии, Официальные отчеты Пятьдесят шестой сессии Генеральной Ассамблеи ООН, Дополнение № 10, ноябрь 2001 г., стр. 43-59, Статья 7. 247 Там же, Статья 8. 59 Неофициальный перевод
фактическим контролем, включая так называемые Донецкую Народную Республику и Луганскую Народную Республику. Эта ответственность распространяется как на деяния, совершенные при исполнении официальных приказов или распоряжений, так и на действия, совершенные по личной инициативе солдат, командиров или других должностных лиц. Миссия установила, что Российская Федерация несет ответственность за многочисленные нарушения МГП и МППЧ, вытекающие из злоупотреблений, связанных с обращением с украинскими военнопленными. В этом отношении Российская Федерация имеет следующие обязательства: 248 a) Обязательство продолжать соблюдать все соответствующие нормы МГП и МППЧ, применимые в отношении украинских военнопленных, удерживаемых Российской Федерацией. b) Обязательство незамедлительно прекратить все нарушения в отношении украинских военнопленных и предоставить заверения и гарантии неповторения таких нарушений; и c) Обязательство предоставить возмещение ущерба, включая, в частности, реституцию, финансовую компенсацию и надлежащую сатисфакцию (признание вины, извинения, уголовное преследование лиц, ответственных за нарушения МГП, и т.д.). Несколько международных судебных или квазисудебных органов могли бы взять на себя рассмотрение вопроса об ответственности Российской Федерации за жестокое обращение с украинскими военнопленными. Одним из таких органов является Международный Суд (МС), главный судебный орган Организации Объединенных Наций, который уполномочен рассматривать и разрешать правовые споры, передаваемые ему государствами. В 2024 году МС вынес решение по делу между Украиной и Российской Федерацией. Однако это решение не касалось военнопленных и не упоминало их 249 . Аналогичным образом, военнопленные не являются предметом другого, все еще находящегося на рассмотрении дела между Украиной и Российской Федерацией, касающегося Конвенции 1948 года о предупреждении преступления геноцида и наказании за него 250. Жалобы на жестокое обращение с украинскими военнопленными со стороны Российской Федерации могут также подаваться Украиной или отдельными лицами в международные правозащитные органы. Такие органы также уже подтвердили, что Российская Федерация обладает юрисдикцией в отношении нарушений МППЧ, имевших место на временно оккупированных территориях Украины 251. На данный момент органы ООН по правам человека не принимали решений по каким-либо делам, связанным с украинскими военнопленными, но такие дела, возможно, будут рассматриваться в ближайшем будущем, поскольку Российская Федерация признала полномочия договорных органов рассматривать индивидуальные жалобы в соответствии с МПГПП и КПП.
248 ЖКI-IV, Статья 1; Норма 139. Исследование МККК «Обычное МГП». 249 Международный Суд ООН, Решение по иску «Применение Международной конвенции о борьбе с финансированием терроризма и Международной конвенции о прекращении всех форм расовой дискриминации (Украина против Российской Федерации)», 31 января 2024 г. 250 Международный Суд ООН, «Обвинениях в геноциде в соответствии с Конвенцией о предупреждении геноцида и наказании за него (Украина против Российской Федерации)», Заявление, 26 февраля 2022 г. 251 См. Документ ООН CCPR/C/RUS/CO/8, Заключительные замечания по восьмому периодическому докладу Российской Федерации, 1 декабря 2022 г., пункты 6-7; Документ ООН CAT/C/RUS/CO/6, Заключительные замечания по шестому периодическому докладу Российской Федерации, 28 августа 2018 г., пункт 48; ЕСПЧ, Украина против России (в отношении Крыма) [Ukraine v. Russia (re Crimea)], жалобы № 20958/14 и 38334/18, Постановление суда от 25 июня 2024 г., пункты 864 и 873; Украина и Нидерланды против России, жалобы № 8019/16, 43800/14, 28525/20 и 11055/22, Постановление суда (БП), 9 июля 2025 г., пункты 336-338. 60 Неофициальный перевод
С другой стороны, Российская Федерация не ратифицировала Факультативный протокол к Конвенции против пыток (ФПКПП), который устанавливает систему регулярных независимых инспекций мест содержания под стражей, способствующих предотвращению пыток и жестокого обращения. Не будучи государством-участником, Российская Федерация не подвергается таким инспекциям и не имеет назначенного национального превентивного механизма. Присоединение к ФПКПП укрепило бы гарантии для содержащихся под стражей лиц, обеспечило бы большую открытость и подтвердило бы приверженность соблюдению стандартов МППЧ. Этот шаг имел бы особое значение с учетом недавнего решения Российской Федерации выйти из Европейской конвенции по предупреждению пыток и бесчеловечного или унижающего достоинство обращения или наказания, которая до сих пор обеспечивала основу для мониторинга условий содержания под стражей в Российской Федерации 252 . Присоединившись к ФПКПП, Россия вновь подтвердила бы свою приверженность делу предотвращения пыток и жестокого обращения. По состоянию на февраль 2025 года в ЕСПЧ, уполномоченном рассматривать дела, возбужденные против Российской Федерации по фактам, имевшим место до 16 сентября 2022 года, находилось на рассмотрении 9264 индивидуальных и 2 межгосударственных жалобы, касающихся вооруженного конфликта между Россией и Украиной 253.Из них три касаются обращения с украинскими военнопленными. Две – одна поданная Украиной и одна группой частных лиц – касаются инцидента в море, произошедшего 25 ноября 2018 года в Керченском проливе, в результате которого были захвачены три украинских военных корабля и их экипажи 254. Третья жалоба, направленная как против Российской Федерации, так и против Украины, была подана военнослужащими Национальной гвардии Украины, которые были захвачены российскими войсками на Чернобыльской атомной электростанции и удерживались на территории станции в течение нескольких недель 255. Все эти жалобы до сих пор находятся на рассмотрении ЕСПЧ. Миссия напоминает, что для лиц, желающих подать жалобы в связи с событиями, произошедшими после 16 сентября 2022 года, возможность обращения в ЕСПЧ больше не доступна. Кроме того, после исключения из Совета Европы взаимодействие Российской Федерации с ЕСПЧ сопряжено с трудностями и препятствиями. Россия также прекратила сотрудничество с Комитетом министров, который, среди прочего, следит за исполнением решений Суда 256 . Это чрезвычайно затрудняет обеспечение справедливого удовлетворения требований и соблюдения временных, индивидуальных и общих мер, предписанных Судом. B. ИНДИВИДУАЛЬНАЯ УГОЛОВНАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ МГП требует от государств ввести в действие законодательство, предусматривающее наказание за такие серьезные нарушения Женевской конвенции и другие серьезные
252 «Эксперты ООН предупреждают о серьезных рисках для содержащихся под стражей лиц в связи с решением России выйти из европейского механизма по предотвращению пыток», Пресс-релиз ООН, 3 сентября 2025 г. (на англ. языке). URL: https://www.ohchr.org/en/press-releases/2025/09/un-experts-warn- grave-risks-detainees-russia-moves-withdraw-european-torture. 253 Европейский суд по правам человека, Пресс-релиз – Сообщение, касающееся жалоб, связанных с конфликтами и войной в Украине, ЕСПЧ 047 (2025), 17 февраля 2025 г. (на англ. языке). URL: https://www.echr.coe.int/w/applications-concerning-the-conflicts-and-war-in-ukraine. 254 ЕСПЧ, Украина против России (VIII) [Ukraine v. Russia (VIII)], жалоба № 55855/18; и Артеменко и другие против России [Artemenko and Others v. Russia], жалобы № 26812/20, 27234/20 и 19433/21. 255 ЕСПЧ, Отрощенко и другие против России и Украины [Otroshchenko and Others v. Russia and Ukraine], жалобы № 38334/22, 38644/22, 41153/22, 41321/22, 42817/22, 42820/22, 42825/22, 42828/22, 42832/22, 42833/22, 42870/22, 7229/23 и 20519/23. 256 Комитет министров Совета Европы, Контроль за исполнением решений и постановлений Европейского суда по правам человека 2024: 18-й годовой отчет Комитета министров, 2024, 165 (на англ. языке). URL: https://rm.coe.int/gbr-2001-18e-rapport-annuel-2024/1680b4d77d. 61 Неофициальный перевод
нарушения МГП, которые равносильны военным преступлениям, разыскивать лиц, предположительно совершивших такие преступления, и предавать таких лиц своему суду или передавать их другому государству для привлечения к ответственности 257. В соответствии с национальным законодательством Украины, нарушения законов и обычаев войны являются уголовным преступлением в соответствии со Статьей 438 Уголовного кодекса Украины (УКУ). Это положение прямо квалифицирует жестокое обращение с военнопленными как уголовное преступление. Уголовным преступлением также являются «другие нарушения законов и обычаев войны, предусмотренные международными договорами, согласие на обязательность которых предоставлено Верховной Радой Украины», что включает в себя пытки, бесчеловечное обращение, умышленное причинение сильных страданий или серьезных телесных повреждений, а также умышленное лишение военнопленного права на справедливое судебное разбирательство. Миссия приветствует поправки к УК Украины, принятые в течение нескольких последних лет в основном в связи с ратификацией Римского статута МУС. Одна из самых значительных из этих поправок была принята 9 октября 2024 года 258. Она ввела в УКУ категорию преступлений против человечности (Статья 442-1) и расширила действие понятия командной ответственности на военнослужащих вне вооруженных сил Украины (Статья 31). Это означает, что украинские суды теперь могут привлекать российских военных командиров к ответственности за бездействие в предотвращении нарушений в отношении украинских военнопленных и наказании своих подчиненных за такие нарушения. Офис Генерального прокурора Украины зарегистрировал 185792 преступления, связанные с агрессией России, из которых 180487 преступлений были квалифицированы как военные преступления 259 . Были установлены личности 660 подозреваемых, а 126 осужденных лиц отбывают наказание 260. Миссия выражает сожаление по поводу того, что Украина до сих пор не ввела полный и развернутый «каталог» военных преступлений; вместо этого закон от 9 октября 2024 года сохраняет обобщенный характер Статьи 438 Уголовного кодекса. Принятие дальнейших поправок к законодательству значительно облегчило бы применение принципа комплиментарности между МУС и Украиной. Помимо Украины, национальные суды других стран также могут рассматривать дела, касающиеся военных преступлений и преступлений против человечности в целом, а также жестокого обращения с украинскими военнопленными со стороны Российской Федерации, в частности, на основании принципа универсальной юрисдикции. Миссия отмечает, что после полномасштабного вторжения России в Украину несколько европейских государств (например, Эстония, Германия, Латвия, Литва, Польша и Испания) начали уголовные расследования или предварительные расследования, связанные с данной ситуацией, проявляя серьезное отношение к своим обязательствам в соответствии с принципом универсальной юрисдикции. Универсальная юрисдикция послужила основанием для уголовного преследования и последующего осуждения 14 марта 2025 года российского солдата в Хельсинкском районном суде. Солдат принадлежал к добровольной военизированной группировке «Русич». Обвинение в
257 Статья 49 ЖКI, Cтатья 50 ЖКII, Cтатья 129 ЖКIII, Cтатья 146 ЖКIV и Cтатья 86 ДПI. 258 Закон Украины № 4012-IX от 09.10.2024 О внесении изменений в Уголовный и Уголовно- процессуальный кодексы Украины в связи с ратификацией Римского статута Международного уголовного суда и поправок к нему. 259 Вебсайт Офиса Генерального прокурора Украины по состоянию на 5 сентября 2025 г. URL: www.gp.gov.ua/. 260 «Генпрокурор рассказал, сколько случаев военных преступлений зарегистрировали в Украине», Hromadske, 27 августа 2024 г. URL: https://hromadske.ua/ru/voyna/230217-genprokuror-rasskazal-skolko- sluchaev-voennyh-prestupleniy-zaregistrirovali-v-ukraine . 62 Неофициальный перевод
военных преступлениях включало убийство одного раненого украинского солдата и вырезание (нацистского) символа российского подразделения на лице другого раненого украинского солдата. В приговоре также описывается, как подсудимый в интервью объяснял, что группировка не давала никому пощады, т. е. не брала в плен живых солдат 261. Миссия приветствует то, что 25 октября 2024 года Украина сдала на хранение ратификационную грамоту Римского статута МУС и теперь является государством- участником Статута. Миссия также приветствует то, что Канцелярия Прокурора (КП) МУС расследует ситуацию в Украине на основании 41 обращения, которые были переданы различными государствами. Расследование КП включает в себя обвинения в военных преступлениях и преступлениях против человечности, совершенных на территории Украины. В свете обширной документации о нарушениях в отношении военнопленных, включая достоверные сообщения о суммарных казнях, пытках и других формах жестокого обращения, запрещенных международным правом, Миссия призывает КП продолжить расследование этих нарушений с целью обеспечения выдачи ордеров на арест, проведения судебного процесса и вынесения обвинительных приговоров, если доказательства для того будут достаточными. C. СРЕДСТВА ПРАВОВОЙ ЗАЩИТЫ И ВОЗМЕЩЕНИЕ УЩЕРБА ДЛЯ ПОСТРАДАВШИХ Механизмы ответственности не ограничивается преследованием виновных 262 . Они также подразумевают право пострадавших на доступ к средствам правовой защиты и на получение возмещения за любой ущерб, причиненный им ответственным государством и/или отдельными лицами, виновными в совершении преступлений. Доступ к средствам правовой защиты включает в себя такие права, как право на установление истины, право на эффективное расследование или право на участие в судебном процессе. Возмещение ущерба может принимать различные формы, такие как компенсация, реабилитация, восстановление прав или собственности, гарантии неповторения и даже символические меры, такие как публичные извинения или мемориалы. Важно отметить, что современное международное право признает достоинство пострадавших и их право на самостоятельные решения, подтверждая тем самым, что справедливость не будет полной, если пострадавшим не будет оказана значимая поддержка и не будет предоставлено возмещение ущерба. «Основные принципы и руководящие положения, касающиеся права на правовую защиту и возмещение ущерба для жертв грубых нарушений международных норм в области прав человека и серьезных нарушений международного гуманитарного права», 263 принятые без формального голосования Генеральной Ассамблеей ООН в 2005 году, подчеркивают, что «обязательство уважать, обеспечивать уважение и осуществлять международные нормы в области прав человека и международного гуманитарного права, как это предусмотрено соответствующими сводами норм, включает, в частности, обязанность: а) принимать соответствующие законодательные и административные, а также иные надлежащие меры для предотвращения нарушений; b) проводить эффективные, незамедлительные, тщательные и беспристрастные расследования по фактам нарушений и, когда это целесообразно, принимать меры против предполагаемых виновников в соответствии с нормами национального законодательства и международного права; с) обеспечивать
261 Районный суд Хельсинки, дело № 706/2025/11203, Постановление суда от 14 марта 2025 г. 262 Carlos Fernández de Casadevante Romani, International Law of Victims [Карлос Фернандес де Касадеванте Романи, «Международное право потерпевших»], Springer, 2012. 263 Документ ООН A/RES/60/147, Основные принципы и руководящие положения, касающиеся права на правовую защиту и возмещение ущерба для жертв грубых нарушений международных норм в области прав человека и серьезных нарушений международного гуманитарного права, 21 марта 2006 г. 63 Неофициальный перевод
тем, кто утверждает, что стал жертвой нарушения прав человека или гуманитарного права, равноправный и эффективный доступ к правосудию, о котором идет речь ниже, независимо от того, на ком в конечном счете может лежать ответственность за нарушение; d) предоставлять жертвам эффективные средства правовой защиты, включая возмещение ущерба, как это описано ниже» 264. Право на доступ к эффективным средствам правовой защиты в случае нарушения прав человека закреплено в Cтатье 8 Всеобщей декларации прав человека, Cтатье 2(3) МПГПП, Cтатье 13 ЕКПЧ и Cтатье 19 Конвенции СНГ. То, что «государство, ответственное за нарушения международного гуманитарного права, обязано полностью возместить причиненный ущерб или вред здоровью» 265 также является нормой обычного права в соответствии с МГП. Эти две правовые сферы частично различаются в том, что в то время как МППЧ устанавливает право отдельных лиц на компенсацию, МГП традиционно делает упор на возмещении ущерба, предоставляемом на межгосударственном уровне. В последние десятилетия, однако, индивидуальное право на возмещение ущерба стало обсуждаться и в рамках МГП. В принципе, иски о возмещении ущерба должны рассматриваться национальными или международными судами либо специальными комиссиями по возмещению ущерба. Украинские военнопленные имеют потенциальную возможность требовать компенсацию через российские суды, но эта возможность остается чисто теоретической, учитывая существующие политические и правовые реалии. Другие пути возмещения причиненного ущерба связаны с жалобами в международные органы, такие как: a) Международный уголовный суд (МУС): МУС располагает Целевым фондом для потерпевших (Статья 79 Римского статута), который, однако, имеет ограниченные возможности в плане возмещения широкомасштабного ущерба. Кроме того, деятельность МУС в отношении ситуации в Украине до сих пор ограничивается выдачей шести ордеров на арест, которые остаются неисполненными. Следовательно, судебные процессы все еще находятся на ранней стадии, и ни один из них не касается непосредственно украинских военнопленных. b) ЕСПЧ: ЕСПЧ может принимать решения о выплате компенсации жертвам в рамках судебного разбирательства (справедливое удовлетворение, индивидуальные или общие меры). Российская Федерация была участником ЕКПЧ в 1998-2022 годах, но после исключения из Совета Европы 16 сентября 2022 года 266 она перестала быть связанной обязательствами по ЕКПЧ. ЕСПЧ по-прежнему уполномочен рассматривать и принимать решения по жалобам, направленным против Российской Федерации, которые касаются предполагаемых нарушений ЕКПЧ, имевших место до 16 сентября 2022 года (Статья 58(2) ЕКПЧ), но Российская Федерация отказывается исполнять постановления суда. На данный момент ЕСПЧ не вынес ни одного судебного решения по делам, связанным с украинскими военнопленными. c) Комитет ООН по правам человека (КПЧ): КПЧ может выносить решения по отдельным делам, но его мнения не являются обязательными, и этот орган не принимает решений о возмещении ущерба отдельным лицам. Признавая эти ограничения, международное сообщество приняло решение создать специальный институциональный механизм для Украины. Эта инициатива была реализована с помощью резолюции 11/5 Генеральной Ассамблеи ООН от 14 ноября 2022 года под названием «Содействие осуществлению правовой защиты и обеспечению
264 Там же, пункт 3 Приложения. 265 Норма 150. Исследование МККК «Обычное МГП». 266 Резолюция CM/Res(2022)2 о прекращении членства Российской Федерации в Совете Европы, 16 марта 2022 г. 64 Неофициальный перевод
возмещения ущерба в связи с агрессией против Украины». 267 В резолюции подтверждается, что Российская Федерация должна быть привлечена к ответственности за нарушения международного права, включая агрессию против Украины и нарушения МГП и МППЧ, а также что она несет правовую ответственность за полное возмещение причиненного ущерба и вреда. Резолюция также рекомендует создать в сотрудничестве с Украиной международный реестр ущерба для регистрации в документальной форме доказательств и заявлений в отношении ущерба, причиненного физическим и юридическим лицам, а также государству Украина. На этом основании Комитет министров Совета Европы 12 мая 2023 года принял резолюцию о создании Реестра ущерба 268 и учреждении его административного аппарата. Реестр «принимает и обрабатывает информацию, касающуюся заявлений о возмещении ущерба и доказательств; категоризирует, классифицирует и организует такие заявления, оценивает и определяет правомочность таких заявлений для включения в Реестр и регистрирует правомочные заявления с целью их будущего рассмотрения и вынесения решения. Реестр не выполняет никаких юридических функций в отношении вынесения решений по поводу таких заявлений, в том числе по вопросу определения ответственности и установления выплат или компенсаций». 269 Заявления могут подаваться как Украиной, так и любыми физическими или юридическими лицами. 16 ноября 2023 года Конференция участников Реестра ущерба для Украины избрала свой Совет 270, который провел свое первое заседание 14 декабря 2023 года 271. На данный момент Реестр уже работает в полном объеме 272. Хотя Реестр представляет собой значительный шаг вперед с точки зрения привлечения к юридической ответственности, остается много вопросов относительно его функционирования, в частности, относительно проблемы принуждения к выполнению своих обязательств отказывающегося от них государства. Кроме того, роль Реестра ограничена – он служит исключительно хранилищем для правомочных заявлений и подтверждающих доказательств, не имея полномочий принимать решения о выплате компенсаций. В настоящее время идет работа над созданием более широкой системы возмещения ущерба, которая в конечном итоге будет включать специальную компенсационную комиссию 273 и компенсационный фонд, с целью обеспечения своевременного и эффективного возмещения физического и морального ущерба, а также материальных убытков физическим лицам, а также государству Украина (и, возможно, третьим государствам и их гражданам). На сегодняшний день идет обсуждение точных контуров такой системы, при этом основные заинтересованные стороны рассматривают такие вопросы, как сфера применения правомочных требований, применимые стандарты доказательств, механизмы финансирования и выплаты средств, а также управление 267 Документ ООН A/RES/ES-11/5, Содействие осуществлению правовой защиты и обеспечению возмещения ущерба в связи с агрессией против Украины, 14 ноября 2022 г. 268 CM/Res(2023)3, Резолюция Комитета министров об установлении расширенного частичного соглашения о Реестре ущерба, причиненного агрессией Российской Федерации против Украины, 12 мая 2023 г. (на англ. языке). 269 Там же, Статья 1. 270 Совет Европы, «Конференция участников Реестра ущерба для Украины избрала Совет Реестра», Пресс- релиз, 16 ноября 2023 г. 271 Совет Европы, «Совет Реестра ущерба для Украины проводит свое первое заседание», Пресс-релиз, 14 декабря 2023 г. 272 См. Реестр ущерба для Украины, Совет Европы. URL: https://www.rd4u.coe.int/en/ 273 «Начались официальные переговоры по Договору о создании Компенсационной комиссии для Украины», Реестр ущерба для Украины, 26 марта 2025 г. (на англ. языке). URL: https://rd4u.coe.int/en/- /formal-negotiations-begin-on-treaty-to-establish-aclaims-commission-for-ukraine. 65 Неофициальный перевод
системой 274 . Весьма вероятно, что пострадавшие украинские военнопленные смогут воспользоваться такой системой для возмещения ущерба, но детали пока остаются неясными.
XII. ОБЩИЕ ВЫВОДЫ Заданием Миссии было расследовать обращение Российской Федерации с украинскими военнопленными, уделяя особое внимание установлению фактов и обстоятельств потенциальных нарушений обязательств ОБСЕ, международного права в области прав человека и международного гуманитарного права, включая возможные военные преступления и преступления против человечности. Ее мандат включал сбор, обобщение и анализ информации с целью выявления случаев широкомасштабных или систематических пыток, жестокого обращения и казней украинских военнопленных и солдат, сложивших оружие, как на территории Российской Федерации, так и на временно оккупированных территориях Украины, а также предоставление рекомендаций по механизмам привлечения к ответственности. В своей работе Миссия столкнулась со значительными трудностями, связанными с доступом к достоверным данным, что в значительной степени было обусловлено отсутствием открытости и нежеланием сотрудничать со стороны Российской Федерации. Украинские военнопленные содержатся в многочисленных местах на территории России и временно оккупированных территориях Украины, многие из которых остаются недоступными, что не позволяет с точностью оценить количество военнопленных, их местонахождение и условия содержания. Однако даже при такой ограниченной информации имеющиеся оценки свидетельствуют о значительных масштабах явления плена: по состоянию на 2025 год, в российском плену предположительно остаются от 6000 до 10000 украинских военнослужащих, причем с февраля 2022 года не менее 13500 человек были взяты в плен. Из них примерно 169 человек умерли в плену, почти 6800 были освобождены в результате обменов военнопленными, а еще около 6300 военнослужащих, по оценкам, остаются в плену. Украинские власти выявили 222 места содержания под стражей, большинство из которых расположены на временно оккупированных территориях, а остальные — в 54 регионах России. Более половины украинских военнопленных содержатся в учреждениях, расположенных на временно оккупированных территориях, в частности в Донецкой и Луганской областях. Соблюдение права на защиту, предоставляемую статусом военнопленного, предполагает, что такой статус признается для определенных категорий лиц, выбывших из строя, как это предусмотрено ЖКIII и ДПI. Однако, согласно достоверным источникам, большинство украинских солдат, по-видимому, попадают в плен и содержатся под стражей без признания их статуса в соответствии с ЖКIII. Вместо этого Российская Федерация квалифицирует их как лиц, «задержанных за противодействие специальной военной операции». Эта квалификация также применяется к задержанным украинским гражданским лицам. Это создает путаницу между различными статусами в соответствии с МГП, что затрудняет разграничение между военнопленными и гражданскими задержанными и свидетельствует о нежелании в полной мере осуществлять защиту, предоставляемую статусом военнопленного. Отказ в предоставлении статуса военнопленного де-факто лишает задержанных украинских
274 См., например, Philippa Webb, Legal options for confiscation of Russian state assets to support the reconstruction of Ukraine [Филиппа Вебб, «Правовые возможности конфискации российских государственных активов для поддержки восстановления Украины»], European Parliamentary Research Service, февраль 2024 г.; CAVV, Confiscatie van eigendommen van vreemde staten, Advies 48 [Консультативный комитет по международному публичному праву, «Конфискация имущества иностранных государств», Рекомендация 48], 20 декабря 2024 г. 66 Неофициальный перевод
солдат покровительства, предоставляемого ЖКIII и ДПI, и подвергает их уголовному преследованию за само участие в боевых действиях. Помимо общего отказа в предоставлении статуса военнопленных, Россия проводит целенаправленную политику на лишение защиты, предоставляемой статусом военнопленного для определенных групп выбывших из строя комбатантов. Некоторым военнопленным официально отказывают в статусе с целью возбуждения против них уголовных дел либо за наемническую деятельность в случае иностранных добровольцев, либо за терроризм в случае целых батальонов, объявленных террористическими организациями. Последнее явление наблюдается все чаще с 2024 года. Однако, как представляется, такие преследования на самом деле связаны с законными военными действиями и, следовательно, нарушают нормы международного гуманитарного права, касающиеся иммунитета комбатантов. Миссии также не удалось найти достаточно доказательств того, что Российская Федерация создала компетентные суды для определения статуса военнопленных в случае сомнений, что является нарушением Статьи 5(2) ЖКIII. Собранная Миссией информация свидетельствует о том, что Российская Федерация несет ответственность за большое число произвольных убийств военнопленных и сложивших оружие солдат. Произвольное лишение жизни имеет место как на поле боя, так и в лагерях для интернированных. Хотя казни на поле боя, как известно, являются трудно доказуемыми, имеющиеся доказательства складываются из рассказов очевидцев, результатов судебно- медицинской экспертиз тел погибших, перехваченных сообщений, спутниковых или снятых дронами изображений, а также видеозаписей, сделанных участниками боевых действий и затем размещенных в Интернете или социальных сетях. Эти элементы показывают, что казни, приписываемые российским войскам, вероятно, являются довольно частыми и многочисленными. Кроме того, с 2024 года их количество, по- видимому, увеличивается. Такие деяния, совершаемые в отношении комбатантов в момент их сдачи в плен или вскоре после этого, являются нарушением МГП и составляют военные преступления. Кроме того, ряд лиц, занимающих руководящие посты в Российской Федерации, недавно делали заявления о том, что пощады не будет. Такие заявления противоречат МГП и составляют военные преступления, когда они делаются лицом, несущим командную ответственность. Они поощряют суммарные казни и способствуют формированию чувства безнаказанности за такие деяния в зонах боевых действий. Произвольные убийства также имеют место во время содержания под стражей. В большом числе зарегистрированных случаев деяния и бездействие администрации лагерей, вооруженных групп, входящих в лагеря, и сотрудников российских государственных органов, участвующих в допросах украинских военнопленных, привели к гибели некоторых из этих военнопленных. Это является грубым нарушением ЖКIII, которое может быть квалифицировано как военное преступление в виде умышленного убийства. Кроме того, факты таких произвольных убийств в многочисленных лагерях и неоднократное применение методов, которые могут привести к смерти, свидетельствуют о том, что они являются частью широкомасштабной и систематической политики насилия в отношении военнопленных. В совокупности казни на поле боя и произвольные убийства в местах содержания под стражей являются частью атмосферы насилия, направленной против всех лиц, которые выступают против военного присутствия Российской Федерации в Украине. Миссия получила достоверную информацию из многочисленных источников о широкомасштабном и систематическом применении пыток или жестокого обращения в отношении украинских военнопленных, содержащихся под стражей в Российской 67 Неофициальный перевод
Федерации. К ним относятся жестокие избиения, пытки электрическим током, чрезмерно интенсивные физические нагрузки, принуждение к неудобным позам, травля собаками, имитация казни, угрозы физического насилия, сексуальное насилие, включая изнасилование, угрозы изнасилования и кастрации, угрозы принуждения к действиям сексуального характера и другие формы унижения. Свидетельства освобожденных военнопленных показывают, что 89,4% освобожденных военнопленных подвергались той или иной форме жестокого обращения, в том числе 63,8% подвергались физическому насилию, 55,2% — психологическому насилию и 42,9% — сексуальному насилию. Это явление широко распространено в местах содержания под стражей и исправительных колониях на всей территории Российской Федерации и временно оккупированных территориях Украины. Миссия пришла к выводу, что пытки и жестокое обращение с украинскими военнопленными являются широкомасштабными и систематическими и не ограничиваются отдельными местами содержания под стражей и колониями. Распространенность такого обращения позволяет предполагать, что практика пыток и жестокого обращения либо направляется и санкционируется, либо по меньшей мере допускается в качестве официальной политики центральными властями Российской Федерации. Миссия также установила, что условия в большинстве мест содержания под стражей не соответствуют международным нормам, предусмотренным ЖКIII и МППЧ. Эвакуация и перевозка осуществляются в переполненных транспортных средствах, в антисанитарных и небезопасных условиях, при этом военнопленные лишены полноценного питания, воды, медицинской помощи и санитарных удобств; по некоторым данным, некоторые раненые военнопленные умирают во время перевозок. Военнопленные регулярно содержатся в одних и тех же помещениях с обычными преступниками, а в некоторых случаях – с задержанными украинскими гражданскими лицами, что является нарушением ЖКIII. Они находятся, порой в течение многих лет, в переполненных и антисанитарных помещениях, не имея полноценного питания, питьевой воды, надлежащих жилищных условий, отопления или вентиляции, а также медицинской помощи, что подвергает их риску недоедания, заболеваний и серьезных угроз здоровью. Миссия зафиксировала широко распространенные случаи физического насилия, морального принуждения, унижения, принудительного труда в небезопасных условиях, лишения личного имущества и отказа в общении с семьей. Все эти действия нарушают ЖКIII и могут быть приравнены к военным преступлениям. Медицинская помощь часто не оказывается вообще или является крайне неадекватной, даже в случае серьезных ранений или хронических заболеваний, что приводит к запущенным ранам, инфекциям и, в некоторых случаях, к постоянной инвалидности или смерти. Переполненность, плохие санитарно-гигиенические условия и подверженность инфекционным заболеваниям усугубляют физические и нравственные страдания, причиняемые украинским военнопленным. В некоторых случаях военнопленных намеренно подвергают контакту с лицами, инфицированными заразными заболеваниями, такими как гепатит или туберкулез, что еще больше угрожает их здоровью. Военнопленные подвергаются принудительным и частым перевозкам, осуществляемым без предварительного уведомления или надлежащих мер предосторожности. Их заставляют сниматься в пропагандистских видеороликах или совершать унизительные действия. Эти модели обращения с военнопленными, задокументированные международными организациями и подтвержденные свидетельствами бывших военнопленных, полученными Миссией, свидетельствуют о систематических нарушениях в многочисленных учреждениях и на протяжении всего периода плена. Миссия пришла к выводу, что условия содержания и обращения с военнопленными представляют собой преднамеренные и неоднократные нарушения ЖКIII и МППЧ. 68 Неофициальный перевод
Миссия вновь напоминает, что военнопленные не могут подвергаться судебному преследованию только за участие в военных действиях и что даже в случае обвинения в военных преступлениях они по-прежнему имеют право на полную защиту в соответствии с ЖКIII, включая законность, запрет на обратную силу, свободу от принуждения и гарантии справедливого судебного разбирательства. Миссия установила, что на практике эти гарантии систематически нарушаются; в докладах и свидетельствах описываются принудительные признания, отказ в эффективном юридическом представительстве, закрытое и необъективное судопроизводство, а также так называемые «фиктивные судебные процессы», инсценированные в пропагандистских целях. Такие практики нельзя рассматривать как единичные нарушения, а скорее как проявления более широкой политики использования судебных механизмов для наказания, запугивания и дискредитации украинских военнопленных. Они отражают преднамеренное пренебрежение основными гарантиями независимости, беспристрастности и надлежащего судебного разбирательства, закрепленными как в МГП, так и в МППЧ. В связи с этим Миссия приходит к выводу, что поведение Российской Федерации равносильно систематическому отказу в гарантиях справедливого судебного разбирательства украинским военнопленным и может квалифицироваться как серьезное нарушение ЖКIII и военное преступление. Кроме того, Миссия установила, что право украинских военнопленных на сношение с внешним миром, гарантированное ЖКIII, систематически нарушается Российской Федерацией. Украинские военнопленные зачастую не могут уведомить свои семьи о своем пленении или отправлять письма в течение длительного времени, иногда в течение всего срока пребывания в плену. Когда связь разрешается, она как правило строго контролируется, в том числе путем использования заранее подготовленных писем, в которых обращение с военнопленными описывается в положительном свете. Семьи часто узнают о пленении родственника только по неофициальным каналам, что приводит к длительной неопределенности и серьезным психологическим страданиям как для военнопленных, так и для их близких. Миссия пришла к выводу, что такие действия представляют собой систематическое нарушение МГП и ущемляют право на частную и семейную жизнь, закрепленное в МПГПП. Миссия также отметила, что доступ МККК к украинским военнопленным, содержащимся в российских местах содержания под стражей, является ограниченным. Посещения ограничены по количеству и объему, часто ограничиваются «образцовыми объектами», в то время как многих военнопленных скрывают в других помещениях или в изоляторах. Хотя вмешательство МККК способствовало оказанию некоторой гуманитарной помощи и осуществлению переписки, ограниченный доступ лишает многих военнопленных защиты и усугубляет риск содержания под стражей без связи с внешним миром и жестокого обращения. Что касается деятельности национальных справочных бюро (НСБ), Миссия отмечает, что и Украина, и Российская Федерация создали НСБ для сбора, систематизации и передачи информации о военнопленных, находящихся в руках соответствующего государства. Она также констатирует, что деятельность российского НСБ не является полностью прозрачной, с ним может быть сложно связаться для получения информации, а передаваемые им сведения не всегда являются полными, что ограничивает общую эффективность бюро в выполнении всего спектра задач, возложенных на него в соответствии со Статьей 122 ЖКIII. Миссия приходит к выводу, что неспособность Российской Федерации обеспечить полноценное функционирование НСБ наряду с ограничениями на сношения военнопленных с внешним миром и ограниченным доступом МККК представляет собой невыполнение ее обязательств в соответствии с ЖКIII. Миссия также установила, что нарушения имеют место и при освобождении и репатриации украинских военнопленных. Хотя ЖКIII требует, чтобы серьезно больные 69 Неофициальный перевод
или раненые военнопленные репатриировались в первую очередь, на практике Российская Федерация изначально не выполняла это обязательство, отдавая приоритет военнопленным, которые считались более «приличными». Такой избирательный подход в сочетании с ненадлежащим медицинским обслуживанием привел к невыполнению обязательства по предоставлению дополнительной защиты уязвимым военнопленным. Миссия также отмечает отсутствие доказательств того, что Российская Федерация создала смешанные медицинские комиссии для управления освобождением и репатриацией тяжело больных или раненных военнопленных, что не соответствует требованиям, изложенным в ЖКIII. Наконец, Миссия зафиксировала многочисленные случаи жестокого обращения во время перевозки и репатриации. Украинские военнопленные перевозились в переполненных грузовиках со связанными руками и завязанными глазами, им отказывали в доступе к предметам первой необходимости, а в некоторых случаях подвергали физическому насилию. Среди других инцидентов – примеры небезопасных авиаперевозок, таких как крушение военного самолета, перевозившего военнопленных, приведшее к их гибели. Такие действия нарушают положения ЖКIII, требующие гуманного обращения, уважения достоинства и обеспечения безопасных условий во время перевозки, и как таковые могут составлять военные преступления. Миссия пришла к выводу, что Оленовская колония, расположенная на временно оккупированных территориях Украины, контролируемых Российской Федерацией, является местом систематических нарушений международного гуманитарного права в отношении украинских военнопленных, в том числе в силу своей переполненности, физического насилия, пыток, антисанитарных условий, неполноценного питания и ненадлежащего медицинского обслуживания, а также принудительного труда небезопасного характера. В 2022 году туда были переведены две большие группы военнопленных из Мариуполя, причем по крайней мере одна из групп подверглась жестокой «приемке» с избиениями. Наиболее серьезный инцидент произошел в июле 2022 года, когда один из плотно заселенных бараков был разрушен взрывами, в результате чего погибли 53 военнопленных и более 100 получили ранения, в основном из полка «Азов». По свидетельствам пострадавших и результатам расследования УВКПЧ можно предположить, что взрывы, вероятно, были вызваны термобарическими снарядами, выпущенными российскими войсками. Выжившие военнопленные остались без медицинской помощи, были вынуждены оказывать себе первую помощь самостоятельно, а затем подверглись перевозке в тяжелых условиях. Совокупность фактов целенаправленного удара, ненадлежащей эвакуации и отказа в оказании медицинской помощи свидетельствует как о непосредственных, так и долгосрочных последствиях нарушений ЖКIII, приводящих к высокой смертности, тяжелым ранениям и длительным психологическим травмам у пострадавших. Миссия установила, что Российская Федерация несет государственную ответственность за многочисленные нарушения МГП и МППЧ в отношении украинских военнопленных. В соответствии с общей Статьей 1 Женевских конвенций и Статьей 2 МПГПП Россия обязана соблюдать и обеспечивать соблюдение этих правовых норм, в том числе путем предотвращения, прекращения и устранения нарушений, совершаемых ее вооруженными силами, государственными органами и группами, находящимися под ее фактическим контролем. Миссия напоминает, что Россия должна не только продолжать соблюдать все применимые нормы МГП и МППЧ, но и прекратить продолжающиеся нарушения, а также предоставить полное возмещение ущерба и гарантии неповторения. Международные механизмы, такие как Международный Суд ООН, ЕСПЧ (для дел, предшествующих 16 сентября 2022 года) и правозащитные органы ООН, располагают некоторыми инструментами привлечения к ответственности, однако отказ Российской
70 Неофициальный перевод
Федерации от сотрудничества с этими учреждениями серьезно подрывает перспективы эффективного возмещения ущерба. Помимо ответственности государства, за военные преступления и преступления против человечности устанавливается индивидуальная уголовная ответственность. Украина включила эти преступления в свой Уголовный кодекс, в том числе в виде недавних поправок, вводящих категорию преступлений против человечности и расширяющих понятие командной ответственности. Прокуратура Украины уже зарегистрировала десятки тысяч дел, а по некоторым из них уже были вынесены приговоры. Другие государства также начали расследования и уголовные преследования в соответствии с принципом универсальной юрисдикции, о чем свидетельствует приговор, вынесенный в 2025 году в Финляндии российскому боевику за военные преступления против украинского военнопленного. На международном уровне ратификация Украиной Римского статута позволяет обеспечить взаимодополняемость с Международным уголовным судом (МУС), который расследует предполагаемые военные преступления и преступления против человечности в Украине. Миссия призывает МУС привлечь к судебной ответственности виновных за злоупотребления в отношении военнопленных, включая казни, пытки и бесчеловечное обращение. Наконец, ответственность должна включать в себя меры правовой защиты и возмещение ущерба для потерпевших. Международное право подтверждает право потерпевших на правду, справедливость и репарацию, включая возмещение ущерба, реабилитацию и гарантии неповторения. Хотя существующие органы, такие как Целевой фонд МУС для жертв или ЕСПЧ, предоставляют ограниченные возможности в этом отношении, в последнее время начала формироваться новая институциональная структура. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от ноября 2022 года и последующее создание Реестра ущерба для Украины в мае 2023 года знаменуют собой важные шаги в направлении регистрации заявлений и создания основы для более широкого механизма возмещения ущерба. Однако Реестр ограничивается сбором и обработкой заявлений, оставляя их рассмотрение и компенсацию на усмотрение будущей структуры. Миссия подчеркивает, что понесшие ущерб украинские военнопленные должны быть включены в качестве бенефициаров в любую будущую систему репараций, чтобы обеспечить, что привлечение к ответственности приведет к значимому правосудию и возмещению вреда для потерпевших. В заключение миссия пришла к выводу, что Российская Федерация широкомасштабно и систематически нарушает МГП и МППЧ в отношении украинских военнопленных, в том числе путем произвольных убийств, пыток, жестокого обращения, отказа в праве на справедливое судебное разбирательство и небезопасных условий содержания под стражей и перевозки. Эти нарушения могут составлять военные преступления, а в некоторых случаях, возможно, преступления против человечности. Миссия подчеркивает настоятельную необходимость привлечения к ответственности, возмещения ущерба и продолжения международного мониторинга для обеспечения соблюдения прав украинских военнопленных и международного права.
XIII. РЕКОМЕНДАЦИИ В рамках настоящего мандата Миссия выдвигает следующие рекомендации, адресованные Российской Федерации, Украине и международному сообществу в целом. A. ДЛЯ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ (1) Соблюдать и обеспечивать соблюдение своих обязательств по МГП, в частности в соответствии с ЖКIII. Соблюдать и обеспечивать всем лицам, находящимся на его
71 Неофициальный перевод
территории и под его юрисдикцией, права, признанные в МПГПП и других документах в рамках МППЧ. (2) Незамедлительно признать, что военнослужащие украинских вооруженных сил, взятые в плен Российской Федерацией, имеют статус военнопленных. В случае возникновения сомнений относительно права лица на статус военнопленного, созвать компетентный суд в соответствии со Статьей 5(4) ЖКIII. (3) Немедленно прекратить все произвольные казни украинских военнопленных, как на поле боя, так и в местах содержания под стражей, и обеспечить привлечение к ответственности виновных в любых подобных деяниях. (4) Немедленно прекратить и предотвращать все действия, которые могут быть приравнены к пыткам и другим жестоким, бесчеловечным или унижающим достоинство видам обращения или наказания, сексуальному насилию или любому другому жестокому обращению с украинскими военнопленными. Провести незамедлительное, полное и беспристрастное расследование всех заявлений о таких действиях, привлечь виновных к ответственности и обеспечить, чтобы назначенные наказания были соразмерны тяжести совершенных преступлений. (5) Принимать эффективные законодательные, административные, судебные или иные меры для предупреждения актов пыток на любой территории, находящейся под еe юрисдикцией (Статья 2 КПП). Обеспечить, чтобы учебные материалы и информация, касающиеся запрета пыток, в полной мере включались в программы подготовки персонала правоохранительных органов, гражданского или военного, медицинского персонала, государственных должностных лиц и других лиц, которые могут иметь отношение к содержанию под стражей, допросам лиц или обращением с лицами, подвергнутых любой форме ареста, задержания или тюремного заключения (Статья 10 КПП). (6) Без промедления присоединиться к Факультативному протоколу к Конвенции против пыток (ФПКПП). (7) Незамедлительно обеспечить гуманные условия содержания под стражей, соответствующие гарантиям, предусмотренным Статьей 22(1) ЖКIII. (8) Немедленно прекратить практику помещения украинских военнопленных в учреждения российской системы исполнения наказаний и их совместного содержания под стражей вместе с задержанными украинскими гражданскими лицами. (9) Обеспечить, чтобы Национальное справочное бюро (НСБ) действовало в полном соответствии со Статьей 122 ЖКIII и выполняло все задачи, возложенные на него в соответствии с положениями данной статьи. (10) Обеспечить МККК немедленный, безопасный и беспрепятственный доступ ко всем учреждениям, где содержатся украинские военнопленные, как на временно оккупированных территориях Украины, так и в Российской Федерации, в соответствии со Статьей 126 ЖКIII. Предоставить МККК полный список своих центров содержания под стражей, включая неофициальные, а также списки всех содержащихся в них военнопленных, и постоянно обновлять эту информацию. (11) Обеспечить полное соблюдение права украинских военнопленных на общение со своими семьями в соответствии со Статьей 71 ЖКIII. B. ДЛЯ УКРАИНЫ (1) Продолжать на всех уровнях власти поиск информации обо всех украинских военнопленных, содержащихся под стражей в Российской Федерации, и в срочном порядке активизировать межведомственные усилия по сбору, составлению и надлежащей проверке полных списков таких лиц.
72 Неофициальный перевод
(2) Продолжать поддерживать связь с семьями военнопленных, в том числе с использованием информации, полученной от освобожденных военнопленных, с целью сбора, систематизации и передачи соответствующей информации их родственникам. (3) Продолжать усилия по оперативному, тщательному и независимому расследованию всех заявлений о жестоком обращении с украинскими военнопленными со стороны Российской Федерации, включая незаконные убийства, пытки, сексуальное насилие и другие формы жестокого обращения, и привлекать виновных к ответственности, обеспечивая соразмерность наказания тяжести совершенных преступлений. (4) Продолжать оказывать медицинскую, психологическую, социальную и иную поддержку всем военнопленным и их семьям после их освобождения из плена Российской Федерацией. C. ДЛЯ ДРУГИХ ГОСУДАРСТВ И МЕЖДУНАРОДНОГО СООБЩЕСТВА (1) Принять к сведению и выполнять обязательство «соблюдать и заставлять соблюдать» МГП, предусмотренное в общей статье 1 Женевских конвенций, и принять соответствующие меры в этом отношении. (2) Подтвердить, например, посредством резолюции Генеральной Ассамблеи ООН или Совета по правам человека ООН, абсолютный характер запрета пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания. (3) Незамедлительно оказать – индивидуально и коллективно – всю необходимую помощь Украине в поддержку ее межведомственных усилий по сбору и надлежащей проверке данных обо всех украинских военнопленных, удерживаемых Россией. (4) Осуществлять национальную уголовную юрисдикцию в отношении любых обвинений в военных преступлениях и преступлениях против человечности, включая пытки, совершенные в отношении произвольно задержанных украинских военнопленных, за которые они имеют полномочия подвергать судебному преследованию. (5) Поддерживать Канцелярию прокурора (КП) МУС в любых усилиях по расследованию обвинений в военных преступлениях и преступлениях против человечности, включая пытки, совершенные в отношении произвольно задержанных украинских военнопленных. (6) Безоговорочно поддерживать, индивидуально и коллективно, роль МККК, как это предусмотрено в Женевских конвенциях, особенно в отношении обеспечения безопасного, полного и беспрепятственного доступа ко всем местам содержания военнопленных, сбора и передачи информации о содержащихся под стражей военнопленных и содействия контактам с семьями. (7) Продолжать разрабатывать комплексный механизм возмещения ущерба для обеспечения репараций и поддержки потерпевшим, в том числе с целью предоставления компенсации, реабилитации и других форм помощи украинским военнопленным и другим пострадавшим физическим или юридическим лицам.
73 Неофициальный перевод
КОММЕНТАРИИ УКРАИНЫ К ДОКЛАДУ О НАРУШЕНИЯХ И ЗЛОУПОТРЕБЛЕНИЯХ В ОБЛАСТИ МЕЖДУНАРОДНОГО ГУМАНИТАРНОГО ПРАВА И ПРАВ ЧЕЛОВЕКА, ВОЕННЫХ ПРЕСТУПЛЕНИЯХ И ПРЕСТУПЛЕНИЯХ ПРОТИВ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА, СВЯЗАННЫХ С ОБРАЩЕНИЕМ С УКРАИНСКИМИ ВОЕННОПЛЕННЫМИ СО СТОРОНЫ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
Раздел Цитируемая фраза или Нарушенный/ Предлагаемое доклада краткое содержание недостаточно отраженный исправление или и украинский/международный иная формулировка ссылка стандарт или норма Общие В заключение Миссия Имеющиеся факты этих Уполномоченный по замечания и пришла к выводу, что массовых незаконных правам человека резюме Российская Федерация действий Российской Верховной Рады (стр. 3) широкомасштабно и Федерации в отношении Украины (омбудсмен) систематически нарушает украинских заключенных предлагает МГП и МППЧ в отношении носят систематический следующую украинских характер, что указывает на формулировку: «В военнопленных, в том геноцидный характер заключение Миссия числе путем политики Кремля в Украине. пришла к выводу, что произвольных убийств, Принимая во внимание объем Российская пыток, жестокого мандата Московского Федерация участвует обращения, отказа в механизма, квалификация в праве на справедливое Миссией установленных широкомасштабных судебное фактов требует большей и систематических разбирательство и ясности с учетом фактов, нарушениях создания небезопасных представленных украинской МГП и МППЧ условий содержания под стороной, в частности в в отношении стражей и перевозки. Эти отношении преступлений украинских нарушения могут против человечности. военнопленных, составлять военные включая преступления, а в произвольные некоторых случаях, убийства, пытки, возможно, преступления жестокое обращение, против человечности. отказ в праве на справедливое судебное разбирательство, а также небезопасные условия содержания под стражей и перевозки. Эти нарушения являются военными преступлениями и, в некоторых случаях, возможно, преступлениями против человечности». Неофициальный перевод
IV. В ходе и по итогам По данным Офиса В ходе и по итогам Произвольные своего визита в Украину Генерального прокурора визита в Украину убийства Миссия получила Украины, миссия получила украинских информацию о примерно правоохранительные органы информацию о 280 военнопленны 270 случаях казней, в настоящее время проводят случаях казней, х (стр. 20) зафиксированных досудебное расследование зарегистрированных Офисом Генерального по факту казни 281 Офисом Генерального прокурора Украины. украинского военнопленного. прокурора Украины. Так, в 2022 году было задокументировано казнь 57 военнопленных, в 2023 году — 11, в 2024 году — 149, в текущем году — 64. В частности, прокуроры осуществляют процессуальное руководство в уголовных производствах по фактам казни 49 украинских военнопленных (29.07.2022), которые удерживались в плену в поселке Оленовка. Однако стоит отметить, что информация об общем количестве лиц не является окончательной, поскольку продолжается работа по их идентификации в местах активных боевых действий, на временно оккупированных и освобожденных территориях. Неофициальный перевод
Резюме – пример Исправительная Украинская доктрина Уточните статус Оленовки (стр. 2) колония в Оленовке настаивает на территории: на оккупированной использовании термина например, территории, где «временно оккупированная «Оленовская имели место территория Украины» в исправительная систематические отношении территорий, колония на нарушения… находящихся под временно контролем России. Это оккупированной подчеркивает незаконность и Россией территории непостоянный характер Украины», что оккупации. подтверждает, что это территория Украины, находящаяся под незаконной и временной оккупацией. XI. Аналогичным По крайней мере четыре из Уполномоченный Ответственность за образом, пяти элементов по правам нарушения МГП и военнопленные не преступления геноцида человека МППЧ, а также за являются предметом присутствуют в действиях Верховной Рады возможные другого, все еще членов контролируемых Украины военные находящегося на Российской Федерацией (омбудсмен) преступления и рассмотрении дела военных подразделений, предлагает преступления между Украиной и совершенных в отношении рассмотреть против Российской украинских военнопленных факты, которые человечности (стр. Федерацией, с намерением уничтожить носят признаки 46) касающегося национальную группу как геноцида, в том Конвенции 1948 года таковую. Пункты (a), (b), (c) числе публичные о предупреждении и (d) статьи 6 Римского заявления преступления статута Международного военного и геноцида и уголовного суда. политического наказании за него. руководства Российской Федерации. XI. Офис Генерального По данным Офиса Генеральная Ответственность за прокурора Украины Генерального прокурора прокуратура нарушения МГП и зарегистрировал Украины, с момента Украины МППЧ, а также за 185792 полномасштабного зарегистрировала возможные преступления, вторжения в Украину со 211078 военные связанные с стороны страны-агрессора преступлений, преступления и агрессией России, из правоохранительными связанных с преступления которых 180487 органами агрессией России, против преступления были зарегистрировано 211078 из которых 182769 человечности (стр. квалифицированы преступлений, связанных с были 48) как военные агрессией Российской зарегистрированы преступления. Были Федерации, в том числе как военные установлены 188 090 преступлений преступления. личности 660 против мира, безопасности Офис подозреваемых, а людей и международного Генпрокурора 126 осужденных лиц правопорядка, из которых установил отбывают наказание. 182769 являются личность 987 военными преступлениями. подозреваемых, и По результатам 200 человек были расследования 987 лицам осуждены по было сообщено о приговору суда. 2 Неофициальный перевод
подозрении в совершении военных преступлений, в суд направлены обвинительные заключения в отношении 728 человек, 200 человек признаны виновными решением суда.
XIII. Рекомендации Продолжать усилия Широкомасштабное Уполномоченный B. Для Украины (3) по оперативному, распространение по правам (стр. 56) тщательному и серьезных нарушений МГП человека независимому в отношении украинских Верховной Рады расследованию всех военнопленных Украины заявлений о свидетельствует о (омбудсмен) жестоком необходимости обеспечить предлагает обращении с неизбежность наказания сформулировать украинскими для российских рекомендации по военнопленными со преступников. конкретным шагам, стороны Российской Согласно пункту 5 мандата которые должны Федерации, включая Московского механизма быть предприняты незаконные ОБСЕ, принятого в 1991 Украиной и убийства, пытки, году в Москве и международным сексуальное насилие дополненного в 1992 сообществом для и другие формы (Хельсинки) и 1993 (Рим) привлечения жестокого годах, цель миссии государства- обращения, и экспертов заключается в агрессора к привлекать содействии решению ответственности. виновных к конкретного вопроса или ответственности, проблемы, относящихся к обеспечивая человеческому измерению соразмерность ОБСЕ. наказания тяжести совершенных преступлений.
3 Неофициальный перевод
Введение – Ratione loci Относится к В украинском Используйте (с точки зрения территориям, законодательстве и официальную территориальной «управляемым средствах массовой терминологию в юрисдикции) (стр. 5, 7, якобы автономнымиинформации власти в отношении Донецке/Луганске 8, 16, 22, 46) образованиями… именуются «российскими марионеточных под контролем оккупационными режимов: Российской администрациями» или например, Федерации», т. е.«оккупационными «находящиеся под так называемыми властями», подчеркивая управлением «ДНР/ЛНР». тем самым, что они российских назначены оккупантом и не оккупационных являются легитимными. администраций (так называемые «Донецкая Народная Республика/Луганс кая Народная Республика»)», что прямо указывает на их принадлежность к органам власти оккупанта. Это соответствует непризнанию Украиной легитимности указанных структур. Введение – Ratione Упоминает события Украина последовательно Дополните ссылку loci (с точки зрения на территориях …. отстаивает суверенитет на территориальной «являющихся над всей своей территориальную юрисдикции) (стр. 5) частью суверенной территорией «в пределах юрисдикцию: территории Украины, международно признанных например, «... в в пределах ее границ, включая пределах своих международно территориальные воды». международно признанных границ» Например, в заявлениях о признанных границ, (без упоминания прекращении агрессии включая морской содержится призыв к территориальные территории). выводу войск со всей воды». Это территории «по состоянию обеспечит на 1991 год, включая всеобъемлющий территориальные воды». охват территории Украины в соответствии с конституционными и дипломатическими формулировками.
4 Неофициальный перевод
Применяемые Описывает войну как В украинской внешней Используйте международные «полномасштабный политике и международных терминологию, правовые стандарты вооруженный заявлениях это называется прямо – параграф о конфликт между агрессией России против указывающую на характере конфликта двумя странами» Украины, а не агрессию: ( стр. 7) после 24 февраля симметричным например, 2022 года. «конфликтом». «полномасштабная Генеральная Ассамблея агрессивная война ООН ES-11/1 (март 2022 г.) Российской определяет Россию как Федерации против агрессора, а не просто как Украины». Это ясно сторону конфликта. дает понять, кто развязал войну, и соответствует официальной риторике.
Введение – Обзор «Херсонская и Согласно резолюциям Подчеркните фактической Запорожская Генеральной Ассамблеи незаконность: ситуации области, ООН (например, 68/262 о например, (территориальный оккупированные статусе Крыма, «…оккупированный статус) (стр. 8) после той же даты и ES‑11/4 об оккупированных после этой даты и незаконно регионах 2022 года), любая подвергшийся аннексированные 30 российская «аннексия» попытке сентября 2022 украинской территории не незаконной года…» имеет юридической силы и аннексии 30 не признается. сентября 2022 Официальные лица года». говорят о «незаконной Аналогичным попытке аннексии» этих образом, территорий Россией. называйте захват Крыма в 2014 году попыткой или незаконной аннексией, давая понять, что он остается украинским, несмотря на претензии России.
5 Неофициальный перевод
Общие замечания (стр. «государства-члены В ОБСЕ входят «государства- 3 и 5) ОБСЕ … государства-участники, не участники ОБСЕ … инициировали «государства-члены». инициировали применение применение Московского Московского механизма» механизма» (Общие замечания) «временные Должно быть «временно» и «временно оккупированные требует употребления оккупированные территории Украины» полной формулировки. территории или Украины» «оккупированная/-ые территория/-и» (Резюме), (стр. 1, 5, 6, 11, 12, 13, 15, 32, 51)
V. Пытки и Миссия также Фактически данные были Миссия также бесчеловечное получила предоставлены Главным получила обращение (стр. 25, совокупные данные следственным совокупные данные примечание 116 на от Объединенного управлением Службы от Главного стр. 25) центра при Службе безопасности Украины, следственного безопасности которое является управления Украины, структурным Службы государственного подразделением, безопасности органа, отвечающего ответственным за Украины, за расследование расследование военных государственного военных преступлений. органа, преступлений. отвечающего за расследование военных преступлений.
VII. Право на Таким образом, Эксперты пришли к Формулировка справедливое судебное Миссия пришла к выводу, что российская нуждается в разбирательство выводу, что сторона все же создала исправлении со F. Создание и НИБ и, по-видимому, стороны экспертов. Российская деятельность выполняет определенные Национального Федерация создала задачи, предусмотренные справочного бюро НСБ по вопросу Статьей 122 ЖК III, в том (стр. 37-38, также военнопленных, числе передачу стр. 2, стр. 53) который, по- информации о видимому, выполняет военнопленных МККК. В то некоторые из задач, же время они отмечают, предусмотренных что российское НСБ не Статьей 122 ЖКIII, является полностью осуществляя, в прозрачным, с ним сложно частности, передачу связаться, и оно не всегда информации о предоставляет полную военнопленных в информацию, что Бюро ЦАР. Однако ограничивает его общую деятельность эффективность в выполнении всего спектра российского НИБ не функций, предусмотренных является полностью Статьей 122 ЖКIII. прозрачной, с ним В этом контексте 6 Неофициальный перевод
может быть сложно украинская сторона связаться для подчеркивает, что получения ответов на нерегулярная квази- запросы, а структура, созданная передаваемая российскими военными, не информация не может рассматриваться как всегда является справочное бюро национального уровня. полной, что Статья 122 ЖКIII ограничивает общую обязывает сторону в эффективность бюро конфликте создать в выполнении всего официальное Справочное спектра задач, бюро по военнопленным в возложенных на него ведении правительства. в соответствии со Эксперты не представили Статьей 122 ЖКIII. никаких доказательств того, что Министерство обороны России имело полномочия от российского правительства на создание такого учреждения. Поэтому признание такого de-facto «НСБ»а в качестве соответствующего Статье 122 ЖКIII является нелогичным и не может быть принято. Обеспечить, чтобы Эксперты пришли к Создать полностью XII. Рекомендации Национальное выводу, что российская соответствующий A. Для Российской справочное бюро сторона все же создала требованиям НСБ Федерации (9) (стр. (НИБ) действовало в НИБ и, по-видимому, в соответствии со 55) выполняет определенные Статьей 122 ЖКIII. полном соответствии со Статьей 122 ЖКIII задачи, предусмотренные Статьей 122 ЖКIII, в том и выполняло все числе передачу задачи, возложенные информации о на него в военнопленных МККК. В то соответствии с же время они отмечают, положениями статьи. что российский НС не является полностью прозрачным, с ним сложно связаться, и он не всегда предоставляет полную информацию, что ограничивает его общую эффективность в выполнении всего спектра функций, предусмотренных Статьей 122 ЖКIII. Также отмечается, что у российского НСБ нет веб- сайта, и невозможно найти какую-либо информацию о нем или его контактные данные, кроме номера телефона. Эксперты также упоминают, что еще в 7 Неофициальный перевод
марте 2022 года российские НПО обратились к государственным органам с просьбой создать такое бюро и информировать общественность о его деятельности. XII. Рекомендации Незамедлительно Положения раздела II ЖКIII Незамедлительно A. Для Российской обеспечить должны полностью обеспечить Федерации (7) (стр. гуманные условия выполняться Российской гуманные условия 55) содержания под Федерацией. содержания под стражей, стражей, соответствующие соответствующие гарантиям, гарантиям, предусмотренным предусмотренным Статьей 22(1) ЖКIII. Статьей 22(1) ЖКIII, и интернировать украинских военнопленных в соответствии с разделом II ЖКIII, а также создать специальные лагеря для военнопленных.
8 Неофициальный перевод
II. Введение и Другие цифры также В ходе встреч с экспертами Необходимо мандат помогают оценить ОБСЕ представители обновление данных E. Обзор масштабность этого Координационного штаба со стороны фактической явления. Согласно по вопросам обращения с экспертов ситуации (стр.12) информации, военнопленными предоставленной предоставили XI. Общие выводы Миссии Службой обновленную (стр. 51) безопасности информацию: на данный Украины, было момент украинской выявлено 222 места стороне известно о 300 содержания таких объектах, в том военнопленных в, числе 97 на временно как правило, уже оккупированных существовавших территориях Украины и 6 в ранее центрах Республике Беларусь. предварительного содержания под стражей или исправительных колониях. Из них 29 находятся на временно оккупированных территориях Украины и 193 – на территории Российской Федерации, в 54 регионах (областях).
9 Неофициальный перевод
Профессор Эрве Асенсио (Франция) Профессор Вероника Билкова (Чешская Республика) Профессор Марк Кламберг (Швеция) Париж-Прага-Стокгольм, 18 августа 2025 г.
Его Превосходительству послу Юрию Витренко, Постоянное представительство Украины при международных организациях в Вене Копия: г-же Марии Телалян, Директору Бюро по демократическим институтам и правам человека (БДИПЧ), и Представителям 41 государства-участника, инициировавшим применение Московского механизма, и представителю Украины
Ваше Превосходительство!
24 июля 2025 года делегации 41 государства-участника ОБСЕ после консультаций с Украиной инициировали применение Московского механизма на основании пункта 8 Московского документа. Они поручили БДИПЧ обратиться к Украине с запросом о приглашении миссии экспертов «для установления фактов и обстоятельств, связанных с возможными нарушениями соответствующих обязательств ОБСЕ, нарушениями и злоупотреблениями в области прав человека, а также нарушениями МГП, включая возможные случаи военных преступлений и преступлений против человечности, связанных с обращением Российской Федерацией с украинскими военнопленными; для сбора, обобщения и анализа этой информации, в том числе с целью установления существования практики применения систематических и широкомасштабных пыток, жестокого обращения и казней украинских военнопленных и выбывших из строя солдат и/или в местах содержания под стражей под контролем Российской Федерации на временно оккупированных территориях и в России; а также для представления рекомендаций по соответствующим механизмам привлечения к ответственности». Руководствуясь данным запросом, 15 августа 2025 года Украина учредила миссию в составе трех нижеподписавшихся. Миссия экспертов представит свой доклад до 8 сентября 2025 года.
Мандат миссии касается событий, которые происходят на территории Украины и затрагивают граждан Украины. Таким образом мы предполагаем, что Ваша страна может Неофициальный перевод
располагать информацией и материалами, имеющими отношение к выполнению нашей миссии. Поскольку в соответствии с пунктом 6 Московского документа «миссия может получать конфиденциальную информацию от любого лица, любой группы лиц или организации по рассматриваемым ею вопросам», мы хотели бы пригласить Украину к сотрудничеству с нашей миссией. Мы были бы особенно признательны за предоставление информации и установление контактов с представителями следующих органов государственной власти:
• Офис Генерального прокурора Украины,
• Министерство обороны,
• Министерство реинтеграции временно оккупированных территорий,
• Национальное информационное бюро Украины по вопросам военнопленных, насильственно депортированных и пропавших без вести лиц,
• Координационный штаб по вопросам обращения с военнопленными,
• Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека,
• Соответствующие организации гражданского общества.
Мы будем признательны за предоставление копий любых письменных сообщений, включая письма, которые любой из этих или каких-либо других государственных органов Украины направляли в любые государственные органы Российской Федерации по вопросу, составляющему предмет настоящего мандата. Мы также были бы признательны, если бы Вы смогли предоставить нам общее число и список имен украинских военнопленных, которые были задержаны или освобождены Российской Федерацией за период с марта 2014 года.
Мы заранее благодарим Вас за подтверждение получения данного письма и за любезно предоставленный ответ на него. Ввиду сроков, предусмотренных для настоящей миссии, мы будем признательны, если Вы дадите ответ на данное письмо до 24 августа 2025 года.
С искренним уважением,
Эрве Асенсио Вероника Билкова Марк Кламберг Неофициальный перевод
Профессор Эрве Асенсио (Франция) Профессор Вероника Билкова (Чешская Республика) Профессор Марк Кламберг (Швеция) Париж-Прага-Стокгольм, 18 августа 2025 г.
Его Превосходительству послу Александру Лукашевичу, Постоянному представителю Российской Федерации при ОБСЕ
Копия: г-же Марии Телалян, Директору Бюро по демократическим институтам и правам человека (БДИПЧ), и Представителям 41 государства-участника, инициировавшим применение Московского механизма, и представителю Украины
Ваше Превосходительство!
24 июля 2025 года делегации 41 государства-участника ОБСЕ после консультаций с Украиной инициировали применение Московского механизма на основании пункта 8 Московского документа. Они поручили БДИПЧ обратиться к Украине с запросом о приглашении миссии экспертов «для установления фактов и обстоятельств, связанных с возможными нарушениями соответствующих обязательств ОБСЕ, нарушениями и злоупотреблениями в области прав человека, а также нарушениями МГП, включая возможные случаи военных преступлений и преступлений против человечности, связанных с обращением Российской Федерацией с украинскими военнопленными; для сбора, обобщения и анализа этой информации, в том числе с целью установления существования практики применения систематических и широкомасштабных пыток, жестокого обращения и казней украинских военнопленных и выбывших из строя солдат и/или в местах содержания под стражей под контролем Российской Федерации на временно оккупированных территориях и в России; а также для представления рекомендаций по соответствующим механизмам привлечения к ответственности». Руководствуясь данным запросом, 15 августа 2025 года Украина учредила миссию в составе трех нижеподписавшихся экспертов. Миссия экспертов представит свой доклад до 8 сентября 2025 года. Неофициальный перевод
Мандат миссии относится к событиям, которые, хотя и происходят на территории Украины и затрагивают граждан Украины, также включают действия, которые, предположительно, совершаются лицами, действующими от имени или под контролем Российской Федерации. Поскольку в соответствии с пунктом 6 Московского документа «миссия может получать конфиденциальную информацию от любого лица, любой группы лиц или организации по рассматриваемым ею вопросам», мы хотели бы пригласить Российскую Федерацию к сотрудничеству с нашей миссией. Мы были бы особенно признательны за предоставление информации и установление контактов с представителями следующих органов государственной власти:
• Национальное справочное бюро,
• Уполномоченный по правам человека в Российской Федерации,
• Министерство обороны Российской Федерации,
Мы будем признательны за предоставление копий любых письменных сообщений, включая письма, которые любой из этих или каких-либо других государственных органов Российской Федерации направляли в любые государственные органы Украины по вопросу, составляющему предмет настоящего мандата. Мы также были бы признательны, если бы Вы смогли предоставить нам общее число и список имен украинских военнопленных, которые были задержаны или освобождены Российской Федерацией за период с марта 2014 года.
Мы заранее благодарим Вас за подтверждение получения данного письма и за любезно предоставленный ответ на него. Ввиду сроков, предусмотренных для настоящей миссии, мы будем признательны, если Вы дадите ответ на данное письмо до 24 августа 2025 года.
С искренним уважением,
Эрве Асенсио Вероника Билкова Марк Кламберг Неофициальный перевод
Постоянное представительство Украины 4 Вальнерштрассе, при международных организациях в Вене Вена, 1010 Австрийская Республика (+431) 4797172 pm_io@mfa.gov.ua
N- 4131/36-180/7-103734 Вена, 22 августа 2025 г.
Уважаемые профессора!
В ответ на Ваше письмо от 18 августа 2025 года позвольте мне искренне поблагодарить Вас за готовность выступить в качестве экспертов миссии Московского механизма ОБСЕ по человеческому измерению с целью установления фактов и обстоятельств, связанных с возможными нарушениями соответствующих обязательств ОБСЕ, нарушениями и злоупотреблениями в области прав человека, а также нарушениями МГП, включая возможные случаи военных преступлений и преступлений против человечности, связанных с обращением российской федерацией с украинскими военнопленными в ходе ее агрессивной войны против Украины.
Как Вам известно, применение Московского механизма было инициировано 24 июля 2025 года 41 государством-участником ОБСЕ в тесном сотрудничестве с Украиной.
Мы верим, что деятельность вашей миссии и ее будущий доклад внесут значительный вклад в международные усилия по обеспечению механизмов привлечения к ответственности с целью установления справедливости и привлечения к ответственности организаторов и исполнителей российских преступлений.
Украинская сторона готова поддерживать тесное сотрудничество с Вашей экспертной миссией, а также предоставлять Вам всю необходимую поддержку и информацию. Мы с нетерпением ожидаем вашего визита в Украину 25-30 августа 2025 года.
Примите, уважаемые эксперты, заверения в моем высочайшем уважении.
Юрий Витренко, Посол, Постоянный представитель Украины при международных организациях в Вене
Профессор Эрве Асенсио Профессор Вероника Билкова Профессор Марк Кламберг
Париж Прага Стокгольм
Неофіційний переклад
Організація з безпеки та співробітництва в Європі Бюро з демократичних інститутів і прав людини
ВЕРБАЛЬНА НОТА
Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ висловлює свою повагу Представництвам держав-учасниць ОБСЄ та, відповідно до пункту 7 Московського документа 1991 року, має честь цим листом передати зауваження місії експертів, утвореної в рамках Московського механізму 41 державою-учасницею ОБСЄ після двосторонніх консультацій з Україною, разом з описом заходів, які Україна вжила або має намір вжити щодо них. БДІПЛ користується цією нагодою, щоб поновити Представництвам держав-учасниць ОБСЄ запевнення у своїй найвищій повазі. [Підпис] Печатка: «БЮРО З ДЕМОКРАТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ І ПРАВ ЛЮДИНИ ОБСЄ S/N: 032-2011»
Варшава, 22 вересня 2025 року
Постійним представництвам держав-учасниць ОБСЄ Відень
Адреса: вул. Мьодова 10, 00-251 Варшава, Польща Тел.: +48 22 520 06 00 Веб-сайт: www.osce.org/odihr E-mail: office@odihr.pl Неофіційний переклад
ЗВІТ ПРО МОЖЛИВІ ПОРУШЕННЯ ТА ЗЛОВЖИВАННЯ МІЖНАРОДНИМ ГУМАНІТАРНИМ ПРАВОМ ТА ПРАВОМ ПРАВ ЛЮДИНИ, ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ ТА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ, ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ПОВОДЖЕННЯМ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ З УКРАЇНСЬКИМИ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМИ Професор Ерве Асенсіо, Професор Вероніка Білкова та Професор Марк Клемберг
ЗМІСТ I. Загальні зауваження та короткий огляд ............................................................................................... 1 II. Вступ та мандат ......................................................................................................................................... 3 A. Застосування Московського механізму ............................................................................................ 3 B. Сфера застосування мандату .............................................................................................................. 4 C. Застосовні міжнародні правові стандарти ....................................................................................... 6 1. Зобов’язання ОБСЄ ......................................................................................................................... 6 2. Міжнародне гуманітарне право (МГП) ....................................................................................... 7 3. Міжнародне право прав людини (МППЛ) .................................................................................. 8 4. Міжнародне кримінальне право (МКП) .................................................................................... 10 5. Інші міжнародні правові стандарти ........................................................................................... 11 D. Методологія ......................................................................................................................................... 12 E. Огляд фактичної ситуації.................................................................................................................. 13 III. Статус українських військовополонених....................................................................................... 14 A. Право на статус військовополоненого згідно з МГП ................................................................... 14 B. Загальне ігнорування статусу військовополонених з боку Російської Федерації .................. 16 C. Пряме заперечення статусу військовополоненого Російською Федерацією ........................... 18 IV. Свавільні вбивства українських військовополонених ................................................................ 21 A. Заборона свавільних вбивств згідно з МГП та МППЛ ................................................................ 21 B. Страта українських військовополонених на полі бою ................................................................ 22 C. Свавільні вбивства українських військовополонених у таборах для інтернованих ............. 24 V. Катування та нелюдське поводження ................................................................................................. 26 A. Заборона катувань згідно з МГП та МППЛ .................................................................................. 26 B. Широко поширене та систематичне застосування катувань до українських військовополонених ..................................................................................................................................... 27 VI. Умови утримання українських військовополонених .................................................................. 29 A. Початок полону ................................................................................................................................... 30 B. Інтернування військовополонених – правові стандарти ............................................................ 31 C. Інтернування військовополонених – становище українських військовополонених ............. 32 1. Місця позбавлення волі ................................................................................................................ 32 2. Ставлення до українських військовополонених...................................................................... 34 D. Висновки .............................................................................................................................................. 35 VII. Право на справедливий суд .............................................................................................................. 36 A. Гарантії справедливого судочинства згідно з МГП та МППЛ................................................... 36
i Неофіційний переклад
B. Порушення гарантій справедливого судочинства щодо українських військовополонених 37 VIII. Зв’язки військовополонених із зовнішнім світом......................................................................... 39 A. Правове регулювання зв’язків військовополонених із зовнішнім світом ............................... 39 B. Спілкування українських військовополонених з їхніми родинами.......................................... 40 C. Спілкування українських військовополонених з МКЧХ ........................................................... 41 D. Створення та діяльність Національного інформаційного бюро ................................................ 43 IX. Звільнення та репатріація ................................................................................................................. 45 A. Правове регулювання звільнення та репатріації військовополонених ................................... 45 B. Звільнення та репатріація українських військовополонених.................................................... 46 X. Оленівська виправна колонія ............................................................................................................... 50 XI. Відповідальність за порушення МГП та МППЛ, а також потенційні воєнні злочини та злочини проти людяності ................................................................................................................................ 53 A. Відповідальність Російської Федерації ........................................................................................... 53 B. Індивідуальна кримінальна відповідальність .............................................................................. 56 C. Засоби правового захисту та відшкодування збитків жертвам ................................................. 57 XII. Загальні висновки .............................................................................................................................. 59 XIII. Рекомендації ........................................................................................................................................ 64 A. Російській Федерації .......................................................................................................................... 64 B. Україні .................................................................................................................................................. 65 C. Іншим державам та міжнародним організаціям ........................................................................... 66
Додаток 1: Лист до Постійного представника України при міжнародних організаціях у Відні Додаток 2: Лист до Постійного представника Російської Федерації при ОБСЄ Додаток 3: Відповідь Постійного представника України при міжнародних організаціях у Відні
ii Неофіційний переклад
I. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ ТА КОРОТКИЙ ОГЛЯД 24 липня 2025 року 41 держава-учасниця ОБСЄ, після консультацій з Україною, задіяла Московський механізм відповідно до пункту 8 Московського документа. Вони звернулися до Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) з проханням з’ясувати в України, чи погодиться вона запросити місію експертів для дослідження питання поводження з українськими військовополоненими з боку Російської Федерації. 15 серпня 2025 року Україна створила місію у складі трьох експертів – професора Ерве Асенсіо (Франція), професора Вероніки Білкової (Чеська Республіка) та професора Марка Клемберга (Швеція). Місії було доручено розслідувати поводження з українськими військовополоненими з боку Російської Федерації та дослідити можливі порушення зобов’язань в рамках ОБСЄ, міжнародного гуманітарного права (МГП) та міжнародного права прав людини (МППЛ), включаючи можливі випадки воєнних злочинів та злочинів проти людяності, пов’язані з таким поводженням. Її мандат включав збір, консолідацію та аналіз інформації для виявлення практики застосування широкомасштабних та систематичних катувань, жорстокого поводження та страт українських військовополонених і солдатів, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat), як на території Російської Федерації, так і на тимчасово окупованих територіях України, а також надання рекомендацій щодо механізмів притягнення до відповідальності. Місія зіткнулася зі значними труднощами через відсутність прозорості з боку Російської Федерації та відмову від співпраці з Місією. Українські військовополонені утримуються в багатьох місцях у Російській Федерації та на тимчасово окупованих територіях України, які залишаються значною мірою недоступними. Незважаючи на ці обмеження, згідно з оцінками, з лютого 2022 року щонайменше 13 500 військовослужбовців Збройних Сил України утримувалися під вартою. З них приблизно 169 загинули в полоні, майже 6 800 було звільнено та репатрійовано, а приблизно 6 300 залишаються під вартою. Місія встановила, що Російська Федерація систематично відмовляє військовослужбовцям Збройних Сил України, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat), у статусі військовополонених, називаючи їх натомість «особами, затриманими за протидію спеціальній військовій операції». Таке ж визначення використовується щодо затриманих українських цивільних осіб. Це розмиває межу між військовополоненими та цивільними затриманими, на яких поширюються різні правові режими згідно з МГП, та відкриває можливості для кримінального переслідування військовополонених просто за участь у бойових діях. Певні групи затриманих комбатантів, тобто іноземні добровольці та члени підрозділів, які вважаються «терористичними організаціями», були спеціально позбавлені статусу військовополонених для полегшення кримінального переслідування, що є порушенням правил МГП щодо імунітету комбатантів. В Росії, як видається, не існує компетентних трибуналів для визначення статусу військовополонених у випадках сумнівів, що порушує статтю 5(2) Третьої Женевської конвенції (ЖК III). Місія задокументувала велику кількість свавільних вбивств та страт, в яких звинувачують Російську Федерацію, як на полі бою, так і під час позбавлення волі. Докази включають свідчення очевидців, судово-медичні експертизи, перехоплені повідомлення та аудіовізуальні матеріали. Ці страти, що часто мали місце після здачі в полон, є порушеннями МГП та воєнними злочинами. Публічні заяви російських посадовців про те, що «пощади не буде», ще більше заохочують до позасудових страт та сприяють безкарності. Свавільні вбивства під час утримання під вартою (що виникають внаслідок дій або бездіяльності адміністрацій таборів, представників озброєних груп та державних установ під час допитів) свідчать про наявність масштабної та систематичної 1 Неофіційний переклад
картини порушень МГП та МППЛ і можуть знову ж таки кваліфікуватися як воєнні злочини. Місія отримала достовірну інформацію, яка свідчить про те, що українські військовополонені, яких утримує Російська Федерація, піддаються широкомасштабним та систематичним катуванням і жорстокому поводженню. Ці зловживання відбуваються протягом усього процесу перебування в полоні – під час захоплення, при прийомі до місць позбавлення волі («вітальні побої»), впродовж інтернування та з метою примусового отримання зізнань. Задокументовані методи включають жорстоке побиття кулаками, прикладами гвинтівок, кийками та лопатами; електрошок; стресові пози; примусові виснажливі фізичні вправи; цькування собаками; імітацію страт; сексуальне насильство; погрози смертю, зґвалтуванням або каліцтвом; примусове оголення; тривале стояння на колінах; та багато форм психологічного приниження. Наявні докази свідчать про те, що катування та жорстоке поводження з українськими військовополоненими є поширеною практикою, що заохочується або толерується центральними органами влади Російської Федерації. Умови утримання часто не відповідають міжнародним стандартам, характерними рисами є переповненість камер, антисанітарні умови, брак харчування, води, житлових умов та медичної допомоги, ризик зараження інфекційними захворюваннями та примусова праця в небезпечних умовах або часті переміщення між установами. Військовополоненим регулярно відмовляють у гарантіях справедливого судового розгляду, примушують їх до зізнань, відмовляють в ефективному юридичному представництві, проводячи несправедливі судові процеси та «фіктивні суди» з пропагандистською метою. Зв’язок з родинами та доступ Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) суворо обмежені. Російське національне інформаційне бюро (НІБ) не є повністю прозорим, що обмежує обмін інформацією про військовополонених. Ці умови становлять систематичне порушення ЖК III та МППЛ і можуть бути прирівняними до воєнних злочинів. Місія також виявила порушення щодо звільнення та репатріації військовополонених. Російська Федерація спочатку не надавала пріоритету тяжкохворим або пораненим військовополоненим, як того вимагає ЖК III, і не створила змішаних медичних комісій для їх звільнення. Переміщення військовополонених часто відбувається в небезпечних, нелюдських умовах, іноді призводячи до травм або смерті, зокрема під час повітряного або наземного транспортування. Особливо кричущий випадок відбувся в Оленівській виправній колонії, де мали місце системні порушення, включаючи переповненість камер, тортури, неналежне харчування та медичне обслуговування, а також примусову працю. У липні 2022 року внаслідок вибуху в казармах загинуло 53 українських військовополонених та понад 100 отримали поранення, переважно з батальйону «Азов». Свідчення тих, хто вижив, вказують на відповідальність Росії за ці інциденти, що відображає тенденцію систематичного нехтування та умисного створення небезпеки для військовополонених. Місія дійшла висновку, що Російська Федерація несе відповідальність за серйозні порушення МГП та МППЛ, скоєні проти українських військовополонених. Згідно з міжнародним правом, Російська Федерація повинна запобігати, припиняти та виправляти порушення, скоєні її Збройними Силами, державними органами та суб’єктами, що знаходяться під її контролем. Індивідуальна кримінальна відповідальність настає за воєнні злочини та злочини проти людяності. Судове переслідування в Україні, справи, що підпадають під універсальну юрисдикцію в інших державах, та переслідування Міжнародним кримінальним судом (МКС) забезпечують можливі шляхи для притягнення до відповідальності. З огляду на велику кількість документів щодо порушень проти військовополонених, включаючи достовірні 2 Неофіційний переклад
повідомлення про страту без належного судового розгляду, тортури та інші форми зловживань, заборонені міжнародним правом, Місія закликає Офіс прокурора МКС продовжити розслідування цих порушень з метою видачі ордерів на арешт, судового переслідування та винесення вироків за умови наявності достатніх доказів. Зрештою, відповідальність має включати відшкодування збитків жертвам. Міжнародне право гарантує право на правду, справедливість та відшкодування збитків, включаючи компенсацію, реабілітацію та гарантії неповторення. Такі ініціативи, як Реєстр збитків для України, закладають основу для ширшої системи відшкодування, і Місія наголошує, що українські військовополонені повинні бути включені до числа бенефіціарів будь-якої такої системи. На завершення, Місія вважає, що Російська Федерація вчиняла широкомасштабні та систематичні порушення МГП та МППЛ у своєму ставленні до українських військовополонених, включаючи свавільні вбивства, тортури, жорстоке поводження, відмову в праві на справедливий суд, а також небезпечні умови утримання та переміщення. Ці порушення можуть становити воєнні злочини, а в деяких випадках, ймовірно, злочини проти людяності. Місія наголошує на нагальній необхідності в притягненні до відповідальності, відшкодуванні збитків та постійному міжнародному моніторингу для забезпечення дотримання прав українських військовополонених та поваги до міжнародного права. У світлі цих висновків Місія сформулювала низку рекомендацій, адресованих Російській Федерації, Україні та ширшій міжнародній спільноті. Серед них Місія хотіла б виділити рекомендації Російській Федерації негайно визнати українських в’язнів військовополоненими, припинити свавільні страти та всі форми катувань або жорстокого поводження, спрямовані проти українських військовополонених, забезпечити їм гуманні умови тримання під вартою та надати МКЧХ повний та безперешкодний доступ до всіх місць утримання. II. ВСТУП ТА МАНДАТ A. ЗАСТОСУВАННЯ МОСКОВСЬКОГО МЕХАНІЗМУ Процедура, відома як «Московський механізм», була започаткована у 1991 році державами-учасницями тодішньої НБСЄ, нині ОБСЄ, згідно з Документом Московської зустрічі Конференції з людського виміру НБСЄ (Московський документ). 1 Вона передбачає створення місій з питань, що стосуються людського виміру ОБСЄ, на території держави-учасниці, або на її запрошення з власної ініціативи (proprio motu) (пункт 4), або на запит однієї чи кількох держав-учасниць (пункт 8), або на запит іншої держави-учасниці за підтримки щонайменше дев’’яти інших держав-учасниць (пункт 12). У всіх випадках держава, території якої стосуються відповідні порушені питання, повинна «повністю співпрацювати з місією експертів та сприяти її роботі» (пункт 6). 24 липня 2025 року, 41 держава-учасниця ОБСЄ запустили Московський механізм відповідно до пункту 8, закликаючи Україну запросити місію для розслідування поводження з українськими військовополоненими з боку Російської Федерації. 2 Список держав, що звернулися до цього механізму, є таким: Албанія, Андорра, Австрія, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Велика Британія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Північна Македонія, Польща,
1 Див. НБСЄ, Документ Московської зустрічі Конференції з людського виміру НБСЄ, 3 жовтня 1991 р. <https://www.osce.org/files/f/documents/2/3/14310.pdf>. 2 Див. промову, виголошену 24 липня 2025 року перед Постійною радою ОБСЄ представником Сполученого Королівства при ОБСЄ https://www.gov.uk/government/speeches/joint-statement-on-the- invocation-of-the-osce-moscow-mechanism. 3 Неофіційний переклад
Португалія, Румунія, Сан-Марино, Словаччина, Словенія, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Чорногорія, Швеція та Швейцарія та . 4 серпня 2025 року, Україна погодилася запросити місію та, відповідно до пункту 4 Московського документа, обрала трьох осіб зі списку експертів для участі в ній: професора Ерве Асенсіо (Франція), професора Вероніку Білкову (Чеська Республіка) та професора Марка Клемберга (Швеція). 3 Місію експертів було офіційно утворено 15 серпня 2025 року. Згідно з пунктом 7 Московського документа, Місія мала подати свій звіт «бажано протягом трьох тижнів». Таким чином, цей звіт було подано 8 вересня 2025 року. Це вже п’ята експертна місія в рамках Московського механізму, пов’язана зі збройним конфліктом між Російською Федерацією та Україною, всі з яких започатковані відповідно до пункту 8 Московського документа. Попередні місії стосувалися порушень міжнародного права, скоєних Російською Федерацією в Україні в період з 24 лютого по 1 квітня 2022 року (MM I), скоєних Російською Федерацією в Україні в період з 1 квітня по 25 червня 2022 року (MM II), пов’язаних з примусовим переміщенням та/або депортацією українських дітей до Російської Федерації (MM III) та пов’язаних зі свавільним позбавленням свободи українських цивільних осіб Російською Федерацією (MM IV). 4 Ця місія спиралася на звіти попередніх місій тією мірою, якою вони містили відповідну інформацію про українських військовополонених. З огляду на те, що Місію було створено на запрошення України, але через свою тематику вона також стосується Російської Федерації, експерти 18 серпня 2025 року звернулися з аналогічними листами до Постійного представника України при міжнародних організаціях у Відні та до Постійного представника Російської Федерації при ОБСЄ з проханням про їхню співпрацю (відповідно Додаток 1 та Додаток 2 до цього звіту). Уряд України надав відповідь 22 серпня 2025 року (Додаток 3). Уряд Російської Федерації не надав відповіді, але публічна заява Міністерства закордонних справ Російської Федерації свідчить про те, що воно звернуло увагу на запуск Московського механізму щодо поводження з українськими військовополоненими. 5 B. СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ МАНДАТУ 6. У листі, яким було запущено Механізм, Місії було доручено «спиратися на попередні висновки» та • «Встановити факти та обставини, що стосуються можливих порушень відповідних зобов’язань ОБСЄ; порушень та зловживань правами людини; та порушень МГП, включаючи можливі випадки воєнних злочинів та злочинів проти
3 Ерве Асенсіо — професор міжнародного права в Університеті Парижу 1 Пантеон-Сорбонна, юридичний факультет Сорбонни; Вероніка Білкова професорка міжнародного права на юридичному факультеті Карлового університету в Празі; Марк Клемберг — професор міжнародного права в Стокгольмському університеті. 4 Вольфганг Бенедек, Вероніка Білкова, Марко Сассолі, Звіт про порушення міжнародного гуманітарного права та права прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні в Україні з 24 лютого 2022 року, ОБСЄ, Відень, 13 квітня 2022 року (Звіт MM I); Вероніка Білкова, Лаура Герсіо, Василька Санцін, Звіт про порушення міжнародного гуманітарного права та права прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні в Україні (1 квітня – 25 червня 2022 року), ОБСЄ, Відень, 14 липня 2022 року (Звіт MM II); Вероніка Білкова, Сесілі Геллествейт, Еліна Штейнерте, Звіт про порушення та зловживання міжнародним гуманітарним правом та правом прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, пов’язані з примусовим переміщенням та/або депортацією українських дітей до Російської Федерації, ОБСЄ, Відень, 4 травня 2023 року (Звіт MM III); Вероніка Білкова, Сесілі Хеллествейт, Еліна Штейнерте, Звіт про порушення та зловживання міжнародним гуманітарним правом та правом прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, пов’язані зі свавільним позбавленням волі цивільних осіб України Російською Федерацією, ОБСЄ, Відень, 25 квітня 2024 року (Звіт MM IV). 5 Міністерство закордонних справ Російської Федерації, коментар речниці МЗС Марії Захарової щодо української кризи, 7 серпня 2025 р. < https://mid.ru/en/foreign_policy/news/2040555/>. 4 Неофіційний переклад
людяності, пов’язаних із поводженням Російської Федерації з українськими військовополоненими» • Зібрати, узагальнити та проаналізувати цю інформацію, зокрема для визначення того, чи існує загальна практика застосування широкомасштабних та систематичних катувань, жорстокого поводження та страт українських військовополонених та солдатів, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat) та/або перебувають у місцях утримання під вартою, з боку Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях та в Росії; та • Запропонувати рекомендації щодо відповідних механізмів притягнення до відповідальності. Ці повноваження визначають сферу діяльності Місії та зміст цього звіту відповідно до Московського документа. Ratione materiae , у мандаті згадуються тортури та жорстоке поводження, яких зазнавали українські військовополонені та солдати, а також страти, що відбувалися як під час припинення ними участі у воєнних діях (hors de combat), так і в «місцях утримання під вартою». Тому термін «поводження» слід розуміти широко та поширювати його з моменту здачі комбатантів в полон на полі бою до моменту звільнення та репатріації полонених. Він відповідає режиму захисту комбатантів, встановленому, зокрема, у Женевській конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року (ЖК III) та в Частині III Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв міжнародних збройних конфліктів від 8 червня 1977 року (ДП I). Ratione personae, у мандаті йдеться, з одного боку, про «українських військовополонених» та «українських військовополонених і солдатів, які вибули зі строю та/або перебувають у місцях утримання під вартою», а з іншого боку, про поведінку «Російської Федерації» щодо них. Це показує, що Місія повинна зосередитися на ставленні до українських комбатантів, які потрапили під владу Російської Федерації в контексті збройного конфлікту між Російською Федерацією та Україною, незалежно від того, чи було їм надано статус військовополоненого. Посилання на Російську Федерацію включає всіх осіб або організації, які можуть вважатися її органами або над якими вона здійснює контроль. Ratione temporis, мандат не містить жодних вказівок щодо початку періоду, що розглядається. Однак, слід зазначити, що мотивація листа яким було задіяно Механізм, посилається на повідомлення з достовірних джерел, в яких стверджується про порушення міжнародного права з моменту початку «повномасштабної агресивної війни», розпочатої Російською Федерацією проти України 24 лютого 2022 року. Це спонукало Місію зосередитися на подіях, що відбулися починаючи з цієї дати, і щодо яких існування міжнародного збройного конфлікту між двома державами не оспорюється. 6 Проте військові операції за участю Російської Федерації, що відбуваються на території України, розпочалися 20 лютого 2014 року в Криму. Тому у цьому звіті можуть бути проаналізовані певні факти, що стосуються періоду з 20 лютого 2014 року по 24 лютого 2022 року, зокрема, ті, що мають наслідки для українських солдатів, які воювали протягом цього періоду та утримувалися або досі утримуються під вартою Російською Федерацією на цій підставі. Що стосується закінчення періоду, що розглядається, і оскільки в мандаті не вказано дату завершення, ця Місія взяла до уваги всі відповідні факти, про які їй стало відомо і які відбулися до 6 вересня 2025 року. Ratione loci, а також відповідно до пункту 8 Московського документа, ця Місія була запрошена Україною проаналізувати «питання на її території, що стосується
6 Звіт ММ I, с. 5. 5 Неофіційний переклад
людського виміру НБСЄ», а саме поводження з українськими військовополоненими та солдатами, які потрапили під владу Російської Федерації. Отже, події, розглянуті в цьому звіті, відбулися або виникли на територіях, що є частиною суверенної території України, в межах її міжнародно визнаних кордонів. 7 Вони стосуються можливих порушень статусу військовополоненого, який був набутий або мав бути набутий у той час, коли особи, які які припинили участь у воєнних діях (hors de combat), перебували на території України. Той факт, що деякі з цих територій були окуповані Російською Федерацією або управлялися нібито автономними утвореннями, які насправді перебували під контролем Російської Федерації, 8 або пізніше вважалися Російською Федерацією інтегрованими до власної території, не змінює міжнародного статусу таких регіонів як частини території України. Аналогічно, той факт, що деякі військовополонені були переведені в певний момент до місць позбавлення волі, розташованих на суверенній території Російської Федерації, не змінює їхнього первісного зв’язку з територією України. Такі події підпадають під визначення таких, що мали місце «на [українській] території» у розумінні Московського документа. Крім того, для цілей свого аналізу ця Місія не обмежена джерелом походження інформації; відповідно до Московського документа, вона уповноважена використовувати всю інформацію, що стосується виконання її завдання. 9 Це може включати інформацію, що стосується таких дій, як жорстоке поводження з військовополоненими на території Російської Федерації, зокрема, якщо такі дії сприяють встановлення факту існування масових або систематичних порушень правил поводження, які мають забезпечуватися особам, захопленим або утримуваним на території України Російською Федерацією. Єдиний сумнів, який може виникнути, стосується українських комбатантів, захоплених на території Російської Федерації та згодом утримуваних на цій території. У зв’язку з цим, ця Місія вважає, що відповідна інформація також може бути врахована тією мірою, якою вона сприяє аналізу можливих закономірностей у питаннях, що є предметом її дослідження. Слід також додати, що в деяких випадках, про які йдеться нижче, розташування місць утримання важко точно визначити, що зумовлює необхідність враховування всієї інформації для цілей аналізу. C. ЗАСТОСОВНІ МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ СТАНДАРТИ У листі, яким було задіяно Московський механізм, йдеться про кілька наборів норм міжнародного права, що мають на меті захист осіб, які беруть участь у бойових діях після того, як вони вибули зі строю: зобов’язання ОБСЄ, міжнародне гуманітарне право (МГП), міжнародне право прав людини (МППЛ) та міжнародне кримінальне право (МКП). Усі ці набори норм застосовні до ситуації, розглянутої в цьому звіті, тобто до поводження Російської Федерації з українськими військовополоненими та солдатами, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat). У цьому параграфі застосовне право буде представлене в узагальненому вигляді, тоді як правила, що конкретно застосовуються до розглянутих фактів, будуть окремо викладені на початку кожного розділу цього звіту. 1. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ОБСЄ
7 Відповідно до документа ООН A/RES/68/262 « Територіальна цілісність України» від 1 квітня 2014 року та документа ООН A/RES/ES-11/4 «Територіальна цілісність України: захист принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй» від 13 жовтня 2022 року, Автономна Республіка Крим, місто Севастополь, Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька області вважаються частиною суверенної території України. Те саме стосується всіх частин України, які були тимчасово окуповані Російською Федерацією. Див. Звіт ММ II, с. 7; Звіт ММ III, с. 5-6; Звіт ММ IV, с. 5-6. 8 Щодо так званих Луганської та Донецької «республік» до їхньої анексії Російською Федерацією див. Звіт MM I, с. 5. 9 Московський документ, п. 5: «Така місія може збирати інформацію, необхідну для виконання своїх завдань». 6 Неофіційний переклад
Як члени ОБСЄ, і Російська Федерація, і Україна зобов’язалися поважати права людини та верховенство права, що включає дотримання МГП та МППЛ у контексті збройних конфліктів. Дотримання стандартів ОБСЄ закріплено у Заключному акті НБСЄ 1975 року, а наслідки для МГП та МППЛ підкреслювалися протягом усього процесу НБСЄ/ОБСЄ. 10 Зокрема, у Рішенні VI щодо людського виміру ОБСЄ, прийнятому під час Гельсінського саміту (9-10 червня 1992 року), нагадувалося, що «міжнародне гуманітарне право ґрунтується на притаманній людській особистості гідності», і стверджувалося, що держави-учасниці «за будь-яких обставин забезпечуватимуть повагу до міжнародного гуманітарного права», таким чином підтверджуючи основоположне правило спільної статті 1 Женевських конвенцій 1949 року. 11 Це зобов’язання було повторно викладене в Рішенні VIII (Людський вимір), прийнятому під час Будапештського саміту 1994 року. 12 Ці ж самі рішення підтримують роль Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) під час збройних конфліктів. 13 Крім того, Рішення IV Будапештського саміту (1994) встановлює Кодекс поведінки щодо політико-військових аспектів безпеки, згідно з яким держави-учасниці зобов’язалися «забезпечити широке застосування» МГП у своїй країні, «навчати особовий склад [своїх] збройних сил міжнародному гуманітарному праву» та «забезпечити», щоб їхні військовослужбовці «усвідомлювали, що вони несуть індивідуальну відповідальність згідно з національним та міжнародним правом». 14 У тому ж Кодексі держави-учасниці зобов’язалися забезпечити, щоб: [В]ійськовослужбовці, наділені командними повноваженнями, здійснювали їх відповідно до відповідного національного, а також міжнародного права та усвідомлювали, що вони можуть нести індивідуальну відповідальність згідно з цими законами за незаконне здійснення таких повноважень, і що накази, які суперечать національному та міжнародному праву, не повинні віддаватися . 15 У більш загальному сенсі, Рада міністрів НБСЄ на своєму третьому засіданні (Стокгольм, 14-15 грудня 1992 року) у Рішенні 2 («НБСЄ як спільнота цінностей») нагадала, що «[всі] уряди несуть відповідальність один перед одним за свою поведінку щодо своїх громадян та сусідів», і що «[окремі] особи несуть особисту відповідальність за воєнні злочини та дії, що порушують міжнародне гуманітарне право». 16 З огляду на тему цього звіту, слід також наголосити, що держави-учасниці неодноразово зобов’язувалися поважати право на життя, заборону катувань та нелюдського поводження, а також основоположні принципи справедливого суду, які становлять основу прав людини, що застосовуються як у мирний, так і під час війни.17 2. МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО (МГП) Міжнародне гуманітарне право (МГП) – це галузь міжнародного права, яка застосовується саме під час збройних конфліктів для регулювання ведення бойових дій (Гаазьке право) та для захисту жертв війни (Женевське право). Воно застосовується як у міжнародних, так і у внутрішніх збройних конфліктах, і є обов’язковим для всіх (державних чи недержавних) сторін таких конфліктів. Відповідно до попередніх звітів у 10 Див. ОБСЄ-БДІПЛ, Зобов’язання ОБСЄ щодо людського виміру, том 2, Хронологічна збірка, 4 -те видання, 2023 <https://www.osce.org/odihr/human-dimension-commitments>. 11 Рішення VI Гельсінського саміту (1992), пп. 47 і 48. 12 Рішення VIII Будапештського саміту (1994), п. 33. 13 Рішення VI Гельсінського саміту (1992), п. 51; Рішення VIII Будапештського саміту (1994), п. 35. 14 Рішення IV Будапештського саміту (1994), пп. 29 та 30. 15 Рішення IV Будапештського саміту (1994), п. 31. 16 Стокгольмське рішення № 2 (1992), с. 11. 17 Див. ОБСЄ-БДІПЛ, Зобов’язання ОБСЄ щодо людського виміру, том 1, Тематичний збірник, 4 -те видання, 2023 <https://www.osce.org/odihr/human-dimension-commitments>, та відповідні частини цього звіту. 7 Неофіційний переклад
рамках Московського механізму, ця Місія вважає, що конфлікт між Російською Федерацією та Україною є міжнародним збройним конфліктом. 18 Цей конфлікт розпочався у лютому 2014 року з тимчасової окупації та незаконної анексії Криму та активної підтримки так званих Донецької та Луганської Народних Республік Російською Федерацією. Він перетворився на повномасштабний збройний конфлікт між двома державами після вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Як Російська Федерація, так і Україна є учасницями основних договорів з МГП, тобто Конвенції (IV) про закони та звичаї сухопутної війни та додатку до неї від 18 жовтня 1907 року; чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року; та двох Додаткових протоколів до Женевських конвенцій від 8 червня 1977 року. Крім того, норми, що містяться в цих договорах, здебільшого стали частиною звичаєвого міжнародного права. 19 У контексті цього звіту особливо актуальними є розділи I та II Положення, що додається до Гаазької конвенції IV від 18 жовтня 1907 року (Гаазьке положення), Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року (ЖК III) та частина III Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв міжнародних збройних конфліктів від 8 червня 1977 року (ДП I). Слід також нагадати, що правила, що містяться у спільній статті 3 Женевських конвенцій та застосовуються в неміжнародних збройних конфліктах, по суті відображають мінімальні гарантії, які повинні бути надані згідно зі звичаєвим міжнародним правом, незалежно від типу збройного конфлікту. Згідно з цими правилами, захист має бути наданий усім. «[особами], які не беруть активної участі у воєнних діях, зокрема з тими особами зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тими, які припинили участь у воєнних діях» , зокрема проти насилля над життям та особистістю, зокрема всіх видів вбивств, завдання каліцтва, жорстокого поводження й тортур, наруги над людською гідністю, зокрема образливого та принизливого поводження, а також засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні. (Спільна стаття 3(1)(a),(c) та (d)). 3. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРАВ ЛЮДИНИ (МППЛ) Міжнародне право прав людини (МППЛ) встановлює зобов’язання держав поважати, захищати та реалізовувати права людини всіх осіб, які перебувають на їхній території або під їхньою юрисдикцією. Основними джерелами МППЛ є універсальні та регіональні договори. Україна та Російська Федерація є сторонами основних універсальних та деяких регіональних договорів з прав людини. У контексті цієї Місії слід зазначити, що на універсальному рівні обидві країни зобов’язані дотримуватися Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р., МПГПП) та першого Факультативного протоколу до нього (1966 р., МПГПП-ФП), а також Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1984 р., КПК). Крім того, Україна, але не Російська Федерація, є стороною Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницького зникнення (2006 р.). На регіональному рівні, Російська Федерація є учасницею Конвенції СНД про права людини та основоположні свободи (1995 р., КПЛОС) та визнавала зобов’язання за Європейською конвенцією з прав людини (1950 р., ЄКПЛ) до 16 вересня 2022 року;
18 Звіт MM I, с. 5; Звіт MM II, с. 9; Звіт MM IV, с. 9. Див. також ЄСПЛ, Україна та Нідерланди проти Росії, заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22, рішення (ЖК), 30 листопада 2022 року, пп. 652, 695 та 697. 19 Жан-Марі Хенкартс, Луїза Досвальд-Бек (ред.), Звичаєве міжнародне гуманітарне право, том I: Правила, том II: Практика, Видавництво Кембриджського університету, Кембридж, 2005 (Дослідження МКЧХ щодо звичаєвого МГП). 8 Неофіційний переклад
Україна є учасницею ЄКПЛ. Найфундаментальніші норми МППЛ також є частиною звичаєвого міжнародного права та мають імперативний характер, а отже, не підлягають відступу. МППЛ застосовується у воєнний час за умови дотримання певних вимог. По-перше, деякі зобов’язання щодо договорів про права людини можуть бути призупинені під час війни або надзвичайних ситуацій, якщо договір містить положення про відступ та відповідно до умов такого положення, що має місце у випадку МПГПП. Однак, Російська Федерація не відступила від МПГПП, який, таким чином, застосовується в повному обсязі. Крім того, від деяких зобов’язань щодо прав людини, що стосуються фактів, проаналізованих у цьому звіті, таких як заборона катувань, не можна відступити, і з цієї причини КПК не допускає жодних відступів під час війни. По-друге, існування збройного конфлікту може впливати на територіальний обсяг зобов’язання держави забезпечувати права людини, який зазвичай визначається посиланням на поняття «юрисдикції». Згідно з усталеною практикою органів з прав людини, юрисдикція держави здійснюється переважно на її суверенній території, але за виняткових обставин може поширюватися поза її межі . Однією із таких обставин є ефективний контроль, який держава здійснює, прямо чи опосередковано, над певною територією внаслідок військових дій; іншою є конкретний контроль, що здійснюється агентом держави над особою поза межами території цієї держави. 20 Ця Місія, відповідно до практики попередніх місій у рамках Московського механізму, 21 вважає, що в межах часових рамок її мандату певні частини території України перебувають під ефективним контролем Росії: Автономна Республіка Крим та місто Севастополь з лютого 2014 року; певні частини Донецької та Луганської областей – з 2014 року – через ефективний контроль так званих Донецької та Луганської Народних Республік; більша частина Донецької та Луганської областей – з 24 лютого 2022 року, зі змінами з часом; Херсонська та Запорізька області, окуповані після тієї ж дати та незаконно анексовані 30 вересня 2022 року; певні частини інших регіонів України – протягом коротшого чи тривалішого періоду, зокрема райони в межах Київської, Сумської, Харківської, Чернігівської, Миколаївської та Одеської областей. Ця Місія, як і попередні місії в рамках Московського механізму, також вважає, що солдати, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat), перебувають під безпосереднім контролем Сторони конфлікту, під владу якої вони потрапили, незалежно від того, чи здійснює ця Сторона повний ефективний контроль над відповідною територією. 22 Це стосується українських солдатів, які потрапили під владу Російської Федерації. По-третє, взаємозв’язок між МППЛ та МГП є складним; деякі права належать виключно до сфери МГП, інші – лише до МППЛ, а ще інші – до обох сфер одночасно. 23 У разі перетину, МГП зазвичай застосовується як lex specialis стосовно МППЛ. Наприклад, право на життя не підлягає відступу та застосовується у воєнний час, але тест на визначення того, чи є позбавлення життя свавільним у цьому контексті, регулюється
20 ЄСПЛ, Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства, заява № 55721/07, рішення (ВП), 7 липня 2011 р., пп. 132, 136-137, 138-139. Щодо контролю агента держави над особою: ЄСПЛ, Аль-Саадун та Муфді проти Сполученого Королівства, заява № 61498/08, рішення про прийнятність, 30 червня 2009 р., пп. 86-89 (контроль над в’язницею). Зокрема, в контексті цієї доповіді: ЄСПЛ, Україна та Нідерланди проти Росії, заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22, рішення (ВП), 30 листопада 2022 р., пп. 559- 575. 21 Див. Звіт MM I, с. 51; Звіт MM II, с. 11; Звіт MM III, с. 47; Звіт MM IV, с. 10-11. 22 Звіт MM I, с. 52; Звіт MM II, с. 11; Звіт MM III, с. 47. 23 МС ООН, Правові наслідки будівництва стіни на окупованій палестинській території, Консультативний висновок, 9 липня 2004 р., с. 178, п. 106. 9 Неофіційний переклад
нормами МГП. 24 Більше того, ці два набори норм є взаємодоповнюючими, і один може впливати на тлумачення іншого. 25 Наприклад, гарантії справедливого судового розгляду, що застосовуються згідно з МГП, повинні тлумачитися у світлі МППЛ. 26 4. МІЖНАРОДНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО (МКП) Міжнародне кримінальне право (МКП) – це галузь міжнародного права, яка визначає та криміналізує певні діяння, що спричиняють індивідуальну кримінальну відповідальність винних осіб, яких можна переслідувати на національному або міжнародному рівні. Це також включає відповідальність командирів за певних умов. Чинне МКП визнає чотири злочини за міжнародним правом: a) злочин агресії; б) злочин геноциду; в) злочини проти людяності; та г) воєнні злочини. Оскільки мандат Місії стосується саме воєнних злочинів та злочинів проти людяності, цей звіт обмежує свою увагу цими двома злочинами. Ці дві категорії не є взаємовиключними, і одне основне діяння, таке як катування, може відповідати кваліфікації за обома, за умови наявності інших складових елементів кожного злочину. Визначення воєнних злочинів та злочинів проти людяності містяться у Римському статуті Міжнародного кримінального суду (МКС) від 17 липня 1998 року зі змінами, внесеними у 2010 та 2017 роках, а положення, що стосуються цього звіту, вважаються такими, що відображають норми звичаєвого міжнародного права. Російська Федерація не є учасницею Римського статуту. Україна стала його учасницею після повідомлення про ратифікацію 25 жовтня 2024 року, з набранням чинності 1 січня 2025 року. 27 Крім того, 9 квітня 2014 року та 8 вересня 2015 року відповідно, Україна, шляхом двох декларацій, зроблених відповідно до статті 12(3) Римського статуту, визнала юрисдикцію МКС щодо злочинів проти людяності та воєнних злочинів, скоєних на її території з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та з 20 лютого 2014 року відповідно. 28 Як Україна, так і Російська Федерація мають положення про воєнні злочини у своїх кримінальних кодексах, які, по суті, охоплюють усі незаконні дії проти військовополонених та солдатів, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat), що є кримінально караними згідно з міжнародним правом, хоча й не з однаковим ступенем точності. 29 Російська Федерація не включила злочини проти людяності як окрему категорію злочинів до свого кримінального кодексу; Україна зробила це нещодавно, у жовтні 2024 року, щоб адаптувати свій кримінальний кодекс до Римського статуту (див. розділ XI(B)). Воєнні злочини є порушеннями найбільш основоположних норм МГП, які застосовуються як до сторін конфлікту, так і до окремих осіб. Такі порушення тягнуть за собою одночасно міжнародну відповідальність відповідної сторони конфлікту та індивідуальну кримінальну відповідальність винних осіб. Воєнні злочини полягають у серйозних порушеннях Женевського права, таких як «умисне вбивство» або «катування або нелюдське поводження», спрямованих проти осіб, що перебувають під захистом Женевських конвенцій, 30 або в інших серйозних порушеннях Женевського права та
24 МСЮ, Законність погрози ядерною зброєю або її застосування, Консультативний висновок, 8 липня 1996 р., с. 240, п. 25. 25 Документ ООН CCPR/C/21/Rev.1/Add.13, Загальний коментар № 31, Характер загального правового зобов’язання, що покладається на держави-учасниці Пакту, 26 травня 2004 року, п. 11. 26 Щодо взаємозв’язку між МГП та МППЛ див. також Звіт MM I, с. 53, та Звіт MM II, с. 11. 27 МКС вітає Україну як нову державу-учасницю, МКС, 2 січня 2025 р. <https://www.icc-cpi.int/news/icc- welcomes-ukraine-new-state-party>. 28 Див. Декларацію України, подану відповідно до статті 12(3) Статуту МКС, МКС, 8 вересня 2015 року, <https://www.icc-cpi.int/iccdocs/other/Ukraine_Art_12-3_declaration_08092015.pdf>. 29 Ст. 356 Кримінального кодексу Російської Федерації; ст. 438 Кримінального кодексу України (див. також статтю 434). 30 Статут МКС, ст. 8(2)(a)(i) та ст. 8(2)(a)(ii). 10 Неофіційний переклад
Гаазького права, таких як «вбивство або поранення комбатанта,який, склавши зброю чи не маючи більше засобів для захисту, беззастережно здався ». 31 Злочини проти людяності – це насильницькі дії, « коли вони вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення, з усвідомленням такого нападу». 32 Вони можуть відбуватися як у мирний, так і у воєнний час. До основних дій належать, зокрема, вбивства, тортури, серйозне сексуальне насильство та інші нелюдські дії. Однак, у контексті цієї Місії слід зазначити, що існують правові дебати щодо того, чи термін «цивільне населення», особливо в контексті збройного конфлікту, повинен запозичуватися з права збройних конфліктів і виключати з цивільного населення членів збройних сил та цивільних осіб, які взяли до рук зброю, чи він має автономне значення та включає будь-яку особу, яка не бере або більше не бере участі у бойових діях, включаючи військовополонених.33 Вирішувати це питання має не ця Місія, а законодавці та суди. Проте Місія не виключає можливості класифікації незаконних дій, спрямованих проти осіб, які більше не беруть участі у бойових діях, як злочинів проти людяності або як частину нападу на все населення. Без упередження щодо цього питання, Місія підкреслює, що її мандат прямо передбачає визначення можливої «практики застосування широкомасштабних та систематичних катувань, жорстокого поводження та страт», що перегукується з елементом «широкомасштабного або систематичного нападу», що є частиною визначення злочинів проти людяності. Тому в цьому звіті вона зосередиться на цьому елементі. Ще однією причиною зосередитися на можливій поширеній та систематичній «практиці» є те, що вона також має значення для воєнних злочинів. Безсумнівно, воєнний злочин може бути скоєний ізольовано, і не обов’язково як частина політики, що призводить до широкомасштабного або систематичного вчинення злочинів. Але така політика матиме значні наслідки, оскільки вона передбачає наявність ланцюга командування і, отже, відповідальність вищих чинів. Вона також може мати правові наслідки згідно з міжнародним правом прав людини, наприклад, з точки зору доказів, та згідно з загальним міжнародним правом, з точки зору визначення відповідальних осіб та способів відшкодування збитків. З огляду на вищезазначене, у цьому звіті МКП буде розглядатися переважно у зв’язку з воєнними злочинами.Одночасно буде зроблено спробувизначити поширені або систематичні елементи, які можуть мати правові наслідки згідно з МКП, МППЛ та загальним міжнародним правом. В розділах про відповідальність та загальні висновки ми повернемося до цих питань. Але цей звіт не прагне визначити індивідуальну відповідальність, оскільки це вимагатиме ретельного розслідування, зокрема, щодо суб’єктивного складу злочину, тобто індивідуального злочинного наміру, що виходить за рамки цієї короткострокової місії зі встановлення фактів. Звіт обмежиться збором та аналізом інформації, яка може виявити існування об’єктивних складових елементів міжнародних злочинів. 5. ІНШІ МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ СТАНДАРТИ
31 Статут МКС, ст. 8(2)(b)(vi). Див. також Гаазькі правила, ст. 23(c). 32 Статут МКС, ст. 7. 33 На користь першого (статутного) тлумачення: МТКЮ, Блашкір, IT-95-14-A, Рішення, Апеляційна палата, 29 липня 2004 р., пп. 110-116. На користь другого (функціонального) тлумачення: МТР, Акайесу, ICTR- 96-4-T, Рішення, Судова палата, 2 вересня 1998 р., п. 582; МТР, Мувуньї, ICTR-00-55A-T, Рішення та вирок, Судова палата, 12 вересня 2006 р., п. 513. Щодо доктринальних поглядів на користь другого підходу, наприклад: Кай Амбос (ред.), Римський статут Міжнародного кримінального суду – коментар до статей, 4 -те видання, Beck/Hart/Nomos, 2022, с. 164-165. 11 Неофіційний переклад
Під час тлумачення відповідних договорів експерти спиралися на правила тлумачення, викладені у статтях 31-33 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (ВКПД). Відповідно до статті 32 ВКПД, вони приділили особливу увагу коментарям МКЧХ до Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них, зокрема оновленому коментарю 2020 року до ЖК III. 34 Вони також спиралися на практику Міжнародного Суду ООН (МС ООН), міжнародних кримінальних судів та міжнародних судів та органів захисту прав людини, як допоміжних засобів для визначення норм права. 35 Відповідні рекомендації та загальні зауваження міжнародних організацій та органів з прав людини також були враховані як авторитетні тлумачення міжнародного права. D. МЕТОДОЛОГІЯ Місія дотримувалася тієї ж методології, що й попередні місії експертів, утворені в рамках Московського механізму ОБСЄ щодо України у 2022, 2023 та 2024 роках. Вона також базувала свій підхід на Посібнику з моніторингу прав людини, виданому Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), 36 та методології Ініціативи з моніторингу в Україні, розробленої БДІПЛ. 37 Місія використовувала декілька методів встановлення фактів, включаючи кабінетні дослідження, дослідження відкритих джерел, онлайн- та особисті інтерв’ю та візити на місця. Спочатку Місія зібрала та проаналізувала різні письмові матеріали. До них належать звіти попередніх місій у рамках Московського механізму, а також письмові звіти, коментарі та заяви, підготовлені міжнародними організаціями (ООН, ОБСЄ, Рада Європи, ЄС), державами, неурядовими організаціями та ЗМІ. Місія також отримала цінні матеріали через спеціальний канал електронної пошти, створений БДІПЛ. По-друге, Місія провела дев’ять інтерв’ю, як онлайн, так і особисто, з колишніми українськими військовополоненими (свідчення 1-9). Вона мала доступ до 14 письмових свідчень колишніх військовополонених за згодою причетних осіб, серед великої кількості свідчень, зібраних неурядовими організаціями за допомогою професійних методів (свідчення 10-23). Під час проведення самих інтерв’ю, Місія застосувала підхід, що враховує травматичний досвід, керуючись принципами запобігання шкоди та інформованої згоди. Усі інтерв’ю проводилися в безпечних місцях або на захищених онлайн-платформах, а нотатки цих інтерв’ю не були доступні жодним зовнішнім сторонам. З міркувань безпеки імена свідків не розголошуються. Нотатки, включаючи стенограми інтерв’ю, будуть знищені після завершення мандату місії. Експерти висловлюють вдячність усім співрозмовникам, які знайшли час поспілкуватися з ними, поділитися з ними відповідною інформацією та надати їм докази. По-третє, з 25 по 30 вересня 2025 року експерти здійснили візит до України. Під час візиту, експерти зустрілися з представниками таких українських установ: Служби безпеки України (СБУ); Розшукового відділу Центрального управління цивільно- військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України; Офісом Генерального прокурора України; Міністерства оборони України; Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими; Національного інформаційного бюро (Міністерства розвитку громад та територій України); Міністерства закордонних справ; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмена); та Національної поліції України (Міністерства внутрішніх справ України). Вони також
34 МКЧХ, Коментар до Третьої Женевської конвенції: Конвенція (III) про поводження з військовополоненими, 2020 (Коментар МКЧХ до ЖК III). 35 Ст. 38(1)(d) Статуту Міжнародного Суду ООН. 36 УВКПЛ, Навчальний посібник з моніторингу прав людини, 2001 р., та Посібник з моніторингу прав людини (переглянуте видання), 2011 р. <https://www.ohchr.org/en/publications/policy-and-methodological- publications/manual-human-rights-monitoring-revised-edition>. 37 Методологія Ініціативи з моніторингу в Україні, 17 липня 2023 р. <https://www.osce.org/odihr/548611>. 12 Неофіційний переклад
зустрілися з представниками громадянського суспільства та міжнародної спільноти, й отримали від них дуже цінну інформацію та документи. Експерти хотіли б подякувати українській владі та БДІПЛ за допомогу в організації візиту. Завдяки застосуванню різних методів встановлення фактів, Місія змогла отримати доступ до великої кількості різноманітних доказів та добре усвідомити ситуацію загалом, а також окремі питання, що розглядаються в звіті. Під час підготовки звіту Місія користувалася адміністративною та логістичною підтримкою з боку БДІПЛ. Експерти хочуть наголосити, що відповідно до правил Московського документа БДІПЛ жодним чином не втручалося в основну роботу Місії, яка діяла повністю незалежно та неупереджено. Експерти висловлюють жаль з приводу відсутності співпраці з боку Російської Федерації, незважаючи на лист, надісланий на початку Місії. Попри це, Місія змогла отримати доступ до певної кількості заяв та позицій Російської Федерації, що є у відкритому доступі, і враховує їх у цьому звіті. Місія застосувала стандарт доказування «розумних підстав вважати» під час оцінки доказів. 38 Цей стандарт вважався дотриманим, коли принаймні два достовірних першоджерела, незалежно одне від одного, підтверджували правдивість певних фактів або інформації. Місія приділяла пильну увагу питанням дезінформації та поширення неправдивих новин у публічному просторі, й дуже ретельно підходила до перевірки доступної інформації. Коли різні достовірні джерела надавали різні дані, це зазначається у звіті. Посилання на відповідні джерела інформації надаються у звіті, з обмеженнями, зазначеними вище. Усі зовнішні посилання востаннє були доступні та підтверджені як робочі 6 вересня 2025 року.
E. ОГЛЯД ФАКТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ Конфлікт між Російською Федерацією та Україною призвів до появи значної кількості військовополонених з обох сторін. Попередні місії Московського механізму вже підкреслювали складність оцінки кількості українських військовополонених, які перебувають під владою Російської Федерації. 39 Ця складність виникає, в основному, через обмежену прозорість російської влади та невиконання нею міжнародних зобов’язань щодо інформування України та відповідних моніторингових органів про кількість та умови утримання військовополонених. Більше того, Російська Федерація утримує українських військовополонених у численних місцях позбавлення волі на власній території та на тимчасово окупованих територіях України, багато з яких залишаються недоступними для міжнародних спостерігачів та гуманітарних місій. Ця Місія стикається з тими самими обмеженнями. Через відсутність співпраці з боку Російської Федерації, Місія не змогла отримати вичерпні та достовірні дані про точну кількість, точне місцезнаходження або умови утримання українських військовополонених. Однак ця цифра, ймовірно, відносно висока. За наявними оцінками, станом на 2024 рік, Російська Федерація утримувала від 8 000 до 10 000 українських солдатів як військовополонених. 40 Офіційні дані, оприлюднені Україною, стосуються загальної кількості зниклих безвісти осіб, як цивільних, так і комбатантів. Станом на квітень 2025
38 Цей стандарт нижчий за стандарт доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується для кримінального засудження. Він зазвичай використовується для початку розслідування у конкретних справах. Див., наприклад: Статут МКС, ст. 58; КПК, ст. 12. 39 Звіт ММ II, с. 18. 40 Див., напр., Понад 8 000 українців перебувають у російському полоні, включно з цивільними - Координаційний штаб, Інтерфакс, 24 січня 2024; див. також Каліка Мехта, Україна та Росія обмінялися ще сотнями військовополонених, Deutsche Welle, 24 травня 2025 р. 13 Неофіційний переклад
року до Реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, було внесено 63 000 осіб. 41 Згідно з даними за вересень 2024 року зниклими безвісті були 48 324 особи, включаючи близько 14 000 цивільних осіб. 42 Деякі з них, можливо, були вбиті, а інші можуть перебувати під вартою. За оцінками Центру з прав людини у збройних конфліктах (CHRAC), станом на 1 вересня 2025 року загальна кількість українських військовополонених, які перебували в російському полоні з 24 лютого 2022 року (або пізніше), становила щонайменше 13 300 осіб. З них, щонайменше 169 військовополонених було вбито або померло в полоні (їхні тіла було повернуто до 1 листопада 2024 року); близько 6 800 військовополонених було звільнено в рамках обмінів; щонайменше 22 військовополонених було повернуто до України поза межами обмінів; і, за оцінками, щонайменше 6 300 українських військовополонених залишаються в полоні. 43 Однак може бути додаткова невідома кількість неідентифікованих військовополонених. У звіті за березень 2025 року Amnesty International зазначила, що близько чверті з 3 767 українських військовополонених, звільнених станом на листопад 2024 року, були непідтвердженими, і тому вважалися зниклими безвісти на момент їхнього звільнення та репатріації. 44 Інші цифри також допомагають уявити масштаб цього явища. Згідно з інформацією, наданою Місії Службою безпеки України, було виявлено 222 місця утримання військовополонених, зазвичай це вже існуючі слідчі ізолятори або виправні колонії. З- поміж них, 29 розташовані на окупованих територіях України та 193 на території Російської Федерації, розподілені по 54 регіонах (областях). Найбільша концентрація таких установ спостерігається в Донецькій (15), Нижньогородській (12) та Ростовській областях (10). Більше половини українських військовополонених утримуються в установах, розташованих на тимчасово окупованих територіях, зокрема в Донецькій та Луганській областях. III. СТАТУС УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ Повага до захисту, що надається статусом військовополоненого, передбачає, що такий статус спочатку визнається особам, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat). Невизнання статусу військовополоненого, як таке, є порушенням МГП, і може призвести до порушень конкретних прав, що випливають з цього статусу. Це також може призвести до воєнних злочинів, якщо відповідних осіб переслідують або засуджують за законні воєнні дії (Статут МКС, стаття 8(2)(a)(vi) та 8(2)(b)(xiv)). Однак, згідно з достовірними джерелами, багато українських солдатів були захоплені та утримувалися під вартою без визнання їхнього статусу згідно з ЖК III (B); більше того, деяким з них офіційно відмовляють у статусі військовополоненого, щоб порушити проти них кримінальну справу (C). Перш ніж представити інформацію, зібрану Місією з цього питання, варто нагадати про чинні правила (A). A. ПРАВО НА СТАТУС ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНОГО ЗГІДНО З МГП Згідно з Третьою Женевською конвенцією та Додатковим протоколом I, статус військовополоненого має бути наданий членам збройних сил, деяким іншим категоріям комбатантів та деяким цивільним особам, які тісно пов’язані з воєнними діями, після
41 Омбудсмен України, «Регіони України під атакою – права людини під загрозою», №4, 2025, с. 19. Порівняйте з цифрами з того ж джерела у звіті MM IV, с. 15 (35 000 зниклих безвісти осіб). 42 УВКПЛ ООН, Комітет з питань насильницьких зникнень, Розгляд початкової доповіді України, Підсумки засідання, 24 вересня 2024 р., Презентація заступника Міністра внутрішніх справ України <https://www.ohchr.org/en/meeting-summaries/2024/09/experts-committee-enforced-disappearances-commend- ukraines-law-missing>. 43 Дані, надані CHRAC у спілкуванні з Місією. 44 Amnesty International, «Оглушлива тиша – українців тримають в ізоляції, викрадають та катують в російському полоні», березень 2025 р., с. 21 (Звіт Amnesty International за 2025 рік). 14 Неофіційний переклад
того, як вони потрапили під владу ворога (ЖК III, стаття 4(A); ДП I, стаття 43). Більш точно, до цих різних категорій належать: члени збройних сил; члени ополчення та добровольчих корпусів, які входять до складу збройних сил; члени інших ополчень та добровольчих корпусів, включаючи членів організованих рухів опору, за умови дотримання чотирьох визначених умов; члени регулярних збройних сил, які заявляють про свою вірність уряду або владі, які не визнаються державою, що утримує в полоні; цивільні особи, які супроводжують збройні сили, не будучи їх членами; члени торговельного флоту та екіпажі цивільних літаків сторін конфлікту; та мешканці неокупованої території, які спонтанно взялися за зброю при наближенні ворога, за умови масового збройного опору. Більше того, є інші особи, які, хоча й не вважаються військовополоненими, до яких повинне застосовуватися таке саме поводження, якщо їхнє інтернування є необхідним: чинні або демобілізовані члени збройних сил на окупованій території; та особи, на яких поширюється дія статті 4(A) ЖК III, у нейтральній або невоюючій країні (стаття 4(B) ЖК III). До медичного персоналу, персоналу медичних товариств та капеланів, залучених для допомоги військовополоненим, має застосовуватися принаймні таке саме поводження, як ідо військовополонених (стаття 28 ЖК II, стаття 37 ЖК II та стаття 33 ЖК III). Статус військовополоненого застосовується з моменту потрапляння осіб, що перебувають під захистом, під владу супротивника шляхом капітуляції або захоплення в полон, і триває до їх звільнення та репатріації (стаття 5 ЖК III). Захист, що випливає зі статусу військовополоненого, включає основні гарантії щодо їхнього життя та недоторканності, а також конкретні права, які будуть детально описані у цьому звіті. Як приклад конкретного і найважливішого права, їх не можуть переслідувати за участь у бойових діях та за законні воєнні дії («привілей комбатанта» або «імунітет комбатанта») (стаття 99 ЖК III та стаття 43(2) ДП І). У низці випадків, комбатанти не мають права на статус військовополоненого, але за певних умов та без позбавлення їх основних гарантій, передбачених МГП та МППЛ. По-перше, військовослужбовці, захоплені під час здійснення таємної шпигунської діяльності та без уніформи, не мають права на статус військовополоненого (стаття 46 ДП І). По-друге, найманці також не мають права на статус військовополоненого, але це визначається конкретними визначальними елементами (стаття 47 ДП І). Зокрема, правова класифікація особи як «найманця» не застосовується до іноземних добровольців, залучених до складу збройних сил сторони конфлікту (стаття 47(2)(e) ДП І). По-третє, члени ополчення та добровольчих корпусів, які не входять до складу збройних сил, не мають права на статус військовополоненого, якщо їхня група в цілому не відповідає певним умовам, а саме: «ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих», «вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані», «вони носять зброю відкрито» та «вони здійснюють свої операції згідно із законами та звичаями війни» (стаття 4(A)(2) ЖК III). Ця остання умова передбачає «масштабне або систематичне недотримання міжнародного гуманітарного права». 45 Натомість, той факт, що особи, які належать до групи, що відповідає умовам, індивідуально вчинили воєнні злочини, за які їх слід притягнути до відповідальності, не позбавляє їх статусу військовополоненого. У цьому відношенні немає різниці між цими особами та іншими категоріями комбатантів: у принципі, будь-які порушення МГП, за які можуть нести
45 Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 1026. 15 Неофіційний переклад
відповідальність комбатанти, не позбавляють їх статусу військовополоненого (стаття 85 ЖК III та стаття 44(2) ДП І). По-четверте, як виняток з цього останнього правила, порушення обов’язку, покладеного на військовослужбовців збройних сил, відрізняти себе від цивільного населення під час участі в нападі або військовій операції, може за певних умов, що становлять собою вид віроломства (стаття 37(1)(c) ДП І), призвести до втрати статусу військовополоненого; однак, навіть у таких випадках їм має бути забезпечено таке ж поводження, як і з військовополоненим (стаття 44(4) ДП І). У разі сумнівів щодо того, чи має особа право на статус військовополоненого, ця особа вважається військовополоненим, доки її статус не буде визначено компетентним судом (стаття 5 ЖК III та стаття 45 ДП І). Слід також нагадати, що цивільні особи мають окремий статус і захищені ЖК IV, за винятком обмеженої кількості згаданих вище осіб, яким має бути надано право поводження з військовополоненими через їхню близькість до воєнних дій. Цивільні особи, а також комбатанти, які перебувають під владою супротивної сторони конфлікту, також користуються основними гарантіями (статті 27 та 31-34 ЖК IV; стаття 75 ДП І), зокрема щодо заборони вбивств, катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження, тілесних покарань та каліцтва. Але цивільні особи також мають специфічний захист, який не застосовується до військовополонених, що вимагає пильної уваги до поваги до різних статусів. Наприклад, і найголовніше, цивільні особи не можуть бути позбавлені волі, окрім випадків і «лише тоді, коли це є абсолютно необхідним для забезпечення безпеки держави, яка затримує» або коли «це необхідно з імперативних міркувань безпеки» (статті 42(1) та 78(1) ЖК ІV). Крім того, у разі інтернування їх слід відокремлювати від військовополонених та осіб, які затримуються з інших причин (стаття 84 ЖК ІІІ). Важливим елементом реалізації цих положень є створення кожною стороною міжнародного збройного конфлікту національного інформаційного бюро, відповідального за збір усієї інформації, що стосується осіб, які перебувають під владою цієї сторони, а потім передачу її іншій стороні через посередництво Держав- покровительок та центральний орган, розташований на нейтральній території (стаття 122 та 123 ЖК III, див. також Розділ VIII(D)). Це дає змогу з’ясувати точне становище осіб, які перебувають під владою ворога, тим самим допомагаючи забезпечити їм захист, на який вони мають право. Це також дозволяє сім’ям бути поінформованими про долю своїх близьких. B. ЗАГАЛЬНЕ ІГНОРУВАННЯ СТАТУСУ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ З БОКУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ Звіти міжнародних організацій, а також інформація, зібрана Місією від української влади та під час інтерв’ю з колишніми українськими військовополоненими, свідчать про суттєві недоліки у визнанні Російською Федерацією статусу військовополонених. Це спостереження ґрунтується на прогалинах у передачі інформації про українських військовополонених (див. Розділ VIII(D)), а також на документах і свідченнях, що стосуються ситуації в таборах утримання. Під час свого візиту до Києва Місія мала змогу зустрітися з органами влади, відповідальними за виявлення та реєстрацію українських військовополонених та солдатів, які припинили участь у воєнних діях(hors de combat), що перебувають під владою Російської Федерації (див. Розділ VIII(D)). Ці органи влади вважають, що загалом Російська Федерація не визнає статус військовополонених за тими, хто має на нього право, та розглядає їх як осіб, «затриманих за протидію спеціальній військовій операції» (задержанныe за противодействие специальной военной операции). Коли є підтвердження МКЧХ, це вказує на те, що ідентифіковані таким чином особи насправді 16 Неофіційний переклад
є військовополоненими, але багато випадків залишаються непідтвердженими, і необхідно проконсультуватися з іншими джерелами, щоб спробувати ідентифікувати всіх комбатантів, які перебувають у руках ворога. Це підтверджують неурядові організації, які працюють із сім’ями та намагаються надавати правову допомогу утримуваним особам. Схоже, що Російська Федерація неохоче визнає статус військовополоненого за тими, хто має на нього право, натомість називаючи їх особами, «затриманими за протидію спеціальній військовій операції». За даними неурядових організацій, які працюють з сім’ями та надають правову допомогу, це визначення широко застосовується майже до всіх утримуваних осіб, включаючи як комбатантів, так і цивільних осіб. 46 Місії не вдалося знайти жодного опублікованого законодавства, нормативного акту чи адміністративних інструкцій, на яких би ґрунтувався такий статус згідно з російським законодавством. На практиці, адміністрація табору заводить картку для кожної особи, «затриманої за протидію спеціальній військовій операції», яка містить інформацію, що відображає вимоги статті 17 ЖК III. Таким чином, так званий «статус», здається, в першу чергу розроблений для того, щоб уникнути визнання стану війни між Російською Федерацією та Україною. Аналогічне міркування вже використовувалося до повномасштабного вторгнення: Російська Федерація вважала, що «війни немає», а отже, немає й військовополонених. Наприклад, у 2018 році, після захоплення українських моряків у Керченській протоці, суддя Верховного суду незаконно анексованого Криму Алла Овчиннікова заявила, що затримані не можуть бути визнані військовополоненими, оскільки «Україна та Російська Федерація не перебувають у стані війни». 47 Подібна аргументація зберігається і після лютого 2022 року. Такий підхід також очевидний у заяві Росії про військові дії в Курській області, які називають «контртерористичною операцією», тим самим фактично позбавляючи статусу військовополонених українських 48 військовослужбовців, захоплених в полон на цій території. Більше того, як вже повідомлялося в попередніх звітах ММ, поширеною практикою Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України є інтернування цивільних осіб у тих самих місцях позбавлення волі, що й осіб, які мають право на статус військовополонених, 49 іноді в тих самих бараках або камерах, 50 що суперечить МГП. Таким чином, хоча вони не брали участі у бойових діях, низка цивільних осіб вважаються комбатантами та утримуються в однакових з ними умовах без доступу до звичайної процедури оскарження цього факту. 51 В результаті, це призводить до плутанини між різними статусами за МГП та збільшує труднощі з ідентифікацією військовополонених.
46 Зустріч у Києві, 27-28 серпня 2025 року, та матеріали, що зберігаються в архіві Місії . 47 Суд пояснив, чому українські моряки не є військовополоненими, Корреспондент. net, 19 грудня 2018 < https :// korrespondent . net / ukraine /4045304- sud - obiasnyl - pochemu - ukraynskye - moriaky - ne - yavliauitsia - voennoplennymy > . 48 ПАРЄ, Підтримка політичних переговорів щодо забезпечення обміну та звільнення військовополонених, Док. 16197, 6 червня 2025 р., п. 33. 49 Звіт ММ IV, с. 23-24. Див. також БДІПЛ, Шостий проміжний звіт щодо виявлених порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в Україні, 13 грудня 2024 р., п. 92 (Шостий проміжний звіт БДІПЛ), пп. 60, 76 (інтерв’ю з одинадцятьма постраждалими); БДІПЛ, Сьомий проміжний звіт щодо виявлених порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в Україні, 15 липня 2025 р. (Сьомий проміжний звіт БДІПЛ), п. 68 (інтерв’ю з 28 свідками, включаючи 25 колишніх військовополонених, серед яких 9 звільнено протягом першого півріччя 2025 року). 50 БДІПЛ, П’ятий проміжний звіт щодо виявлених порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в Україні, 22 липня 2024 р., п. 53 (П’ятий проміжний звіт БДІПЛ), п. 54; Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 69 (інтерв’ю з 29 колишніми військовополоненими, більшість з яких оприлюднені у 2024 році) 51 Звіт ММ IV, с. 30-35, 38-39, 66-67. 17 Неофіційний переклад
Місія мала змогу ознайомитися з деякими відповідями, наданими Міністерством оборони Російської Федерації на запити сімей щодо утримання під вартою певних ув’язнених осіб. 52 У багатьох відповідях для обґрунтування позбавлення волі використовується вираз «затриманий за протидію спеціальній операції», водночас згадується про передачу інформації до МКЧХ. Посилання на статті ЖК III не є поширеними, як щодо комбатантів, так і стосовно цивільних осіб. Така практика створює плутанину щодо статусів. Вона ускладнює розмежування між військовополоненими та цивільними особами, що утримуються під вартою, а також свідчить про небажання повною мірою застосовувати захист, який надає статус військовополоненого. Ігнорування статусу військовополоненого та пов’язаного з ним захисту також очевидне, якщо розглядати його у зв’язку з таборами для інтернованих. Згідно зі свідченнями, зібраними БДІПЛ, військовополонених не інформують про їхній статус військовополоненого та їхні права під час позбавлення волі, і навіть, адміністрація в’язниці погрожує їм та вимагає не згадувати Женевські конвенції взагалі. 53 Місія почула подібну інформацію під час опитування колишніх українських військовополонених. Наприклад, солдат, захоплений у полон на півдні України, повідомив, що його не поінформували про його статус військовополоненого під час перебування в тимчасовому місці утримання, і що потім до нього ставилися як до злочинця в різних виправних колоніях в Росії, до яких його згодом перевели. Зокрема, він зазначив, що його побили, коли він намагався захистити свої права як військовополоненого, під час допиту. 54 Крім того, ця Місія не отримала жодної інформації, яка б свідчила про те, що військовополонені мали доступ до компетентного суду для відстоювання свого права на отримання статусу військовополоненого, або іншого поводження. Місія встановила, що існує мало доказів того, що Російська Федерація створила компетентні трибунали, передбачені статтею 5(2) ЖК III, для визначення статусу військовополонених у разі сумнівів. Натомість, російська влада часто взагалі відмовлялася від формальних процедур, залишаючи рішення щодо статусу захоплених військовослужбовців українських збройних сил на свавільний розсуд військових або силових органів, без посилання на будь-яку єдину правову базу чи встановлену політику. У деяких випадках, затриманих українських солдатів судили в національних кримінальних судах та називали «терористами», «екстремістами» або «найманцями». Такі провадження не спрямовані на визначення статусу комбатанта, а радше на висунення кримінальних звинувачень, і їм часто бракує незалежності та неупередженості. Як такі, вони не відповідають стандарту «компетентного трибуналу», як це передбачено статтею 5 ЖК III та статтею 45(2) ДП І. Більше того, переважна більшість українських солдатів, схоже, взагалі не мають доступу до жодної процедури визначення статусу. Відсутність функціонуючої системи викликає особливе занепокоєння, оскільки вона позбавляє їх важливої процесуальної гарантії, наданої МГП. C. ПРЯМЕ ЗАПЕРЕЧЕННЯ СТАТУСУ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНОГО РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ Окрім серйозних недоліків, що спостерігаються щодо визнання статусу військовополонених, схоже, що Російська Федерація запровадила політику прямої відмови у наданні статусу військовополонених значній кількості осіб, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat). Це стосується іноземних добровольців та, більшою мірою, груп комбатантів, класифікованих як терористичні організації.
52 Документи, що зберігаються в архіві Місії . 53 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 77. 54 Свідчення 9 (зберігається в архівах Місії). 18 Неофіційний переклад
У попередніх звітах ММ зазначалося, що російська влада помилково вважала іноземних добровольців, які служать у Збройних Силах України, найманцями. 55 Деяких із них після захоплення в полон було притягнуто до відповідальності за найманство, хоча вони були включені до складу Збройних Сил України і, таким чином, не могли вважатися найманцями (стаття 47(2)(e) ДП І). Це стосувалося трьох громадян Сполученого Королівства та Марокко, які служили у ВМС України, яких так званий Верховний суд Донецької Народної Республіки засудив до смертної кари у 2022 році за участь у бойових діях до повномасштабного вторгнення в Україну. 56 Управління Верховного комісара ООН з прав людини засудило ці переслідування як такі, що суперечать МГП. 57 Подібні випадки були зареєстровані після повномасштабного вторгнення, наприклад, щодо іноземних добровольців, захоплених у Маріуполі. 58 Офіційні заяви російської влади свідчать про те, що така відмова у статусі військовополоненого є державною політикою. У березні 2022 року, речник Міністерства оборони заявив, що іноземці, які воюють за Україну, є «найманцями» і не будуть «вважатися комбатантами відповідно до міжнародного гуманітарного права або мати статус військовополонених». 59 Це повторив президент Росії Володимир Путін у березні 2025 року під час відеозапису наради щодо військових операцій у Курській області. 60 Іншим способом позбавлення статусу військовополоненого було оголошення цілої групи, такої як полк чи батальйон, терористичною організацією, навіть якщо вона входить до складу Збройних Сил України. 2 серпня 2022 року, після клопотання Міністерства юстиції Росії, Верховний Суд Росії визнав полк «Азов» «терористичною організацією», що відкрило шлях для кримінального переслідування військовослужбовців цього полку, взятих у полон у Маріуполі, за законні дії. 61 25 вересня 2023 року Південний окружний військовий суд дійшов такого ж висновку щодо українського батальйону «Айдар». 62 Кілька інших підрозділів, що воюють на боці України, були визнані судами Російської Федерації терористичними організаціями та включені до єдиного федерального переліку організацій, включаючи іноземні та міжнародні організації, визнані терористичними відповідно до законодавства Російської Федерації. 63
55 Звіт ММ I, с. 12-13. 56 Звіт ММ II, с. 17-18, 64-65; БДІПЛ, Проміжний звіт щодо виявлених порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в Україні, 20 липня 2022 р., п. 125 (Перший проміжний звіт БДІПЛ). 57 Смертний вирок для іноземних комбатантів в Україні є воєнним злочином: Управління ООН з прав людини, Новини ООН, 10 червня 2022 р. <https://news.un.org/en/story/2022/06/1120102>. 58 Шеннон Бош, «Смертельні наслідки неправильної класифікації іноземних комбатантів в Україні», The Interpreter (Інститут Лоуї), 22 липня 2024 р. <https://www.lowyinstitute.org/the-interpreter/deadly- consequences-misclassifying-foreign-fighters-ukraine>. 59 Іноземні найманці в Україні не матимуть статусу військовополонених – російські військові, ТАСС, 3 березня 2022 р. <https://tass.com/politics/1416131>. 60 Владимир Путин: Курская область в ближайшее время будет освобождена, Youtube, 12. 3. 2025 < https://www.youtube.com/watch?v=vhMH9gAhVNY>. 61 БДІПЛ, Другий проміжний звіт щодо виявлених порушень міжнародного гуманітарного права і міжнародного права прав людини в Україні, 14 грудня 2022 року, п. 167 ( Другий проміжний звіт БДІПЛ), з посиланням на “ ВС _РФ _признал _украинский _полк _"Азов" террористической _организацией ”, Interfax.ru, 2 серпня 2022, < https://www.interfax.ru/russia/854896>. Див. Звіт ММ II, с. 65. Повний текст рішення можна завантажити за посиланням <https://memopzk.org/news/my-publikuem-prezhde- zasekrechennoe-reshenie-verhovnogo-suda-rf-o-zaprete-azova>. 62 Дарья Родионова, Украинский батальон «Айдар» попал в список террористических организаций, Газета.ru, 29 грудня 2023 <https://www.gazeta.ru/social/news/2023/12/29/22035787.shtml#:~:text= Федеральная%20служба%20безопасности%20%28ФСБ%29%20РФ%20внесла%20украинский%20национ алистический,страны.%20Об%20этом%20сообщается%20на%20официальном%20сайте%20службы>. 63 Список знаходиться у відкритому доступі на сайті ФСБ. < http://www.fsb.ru/fsb/npd/terror.htm >. 19 Неофіційний переклад
Рішення Верховного Суду Росії від 2022 року щодо полку «Азов» було прийнято в рамках адміністративної процедури та ґрунтується на статті 24(5) Федерального закону Росії від 6 березня 2006 року № 35-ФЗ «Про боротьбу з тероризмом». У мотивувальній частині рішення йдеться про організацію та діяльність полку «Азов» як об’єднання у період з 2014 по 2017 рік, використання ним нацистської символіки в той час та низку вироків, винесених російськими судами протягом того ж періоду щодо деяких його членів за злочини, скоєні проти цивільного населення. Однак воно не враховує послідовну реструктуризацію угруповання та його інтеграцію до складу Збройних Сил України. Інші угруповання були класифіковані російськими судами як «терористичні спільноти» у зв’язку з судовими процесами проти військовополонених на підставі статті 205.4 Кримінального кодексу Російської Федерації. Звичайними звинуваченнями у цих справах є організація та участь у терористичній спільноті (статті 205.5 та 205.4 Кримінального кодексу Російської Федерації), характер якої визнається «терористичним», та спроба захоплення влади (стаття 278), іноді з ретроактивним застосуванням до дій, скоєних у Донецькій та Луганській областях до їхньої інтеграції шляхом незаконної анексії до Російської Федерації 30 вересня 2022 року. 15 червня 2023 року БДІПЛ зафіксувало початок судового розгляду справи проти 22 військовослужбовців полку «Азов», захоплених в полон під час битви за Маріуполь, у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону (Російська Федерація), а також судового розгляду справи проти 18 військовослужбовців батальйону «Айдар», захоплених під час битви за Бахмут, у тому ж суді, за звинуваченнями в участі в терористичній організації та спробах повалення уряду.64 Нещодавно у своєму сьомому проміжному звіті (2025) БДІП відзначило збільшення випадків кримінального переслідування військовополонених за їхню участь у бойових діях, у деяких випадках за звинуваченнями згідно з Кримінальним кодексом Росії, такими як «підрив конституційного ладу», «спроби повалення уряду» або терористичні акти . 65 Це свідчить про те, що практика відмови у статусі військовополоненого триває. В останній доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини про ситуацію з правами людини в Україні (з 1 грудня 2024 року по 31 травня 2025 року) також згадується, що протягом звітного періоду за тероризм та згідно з Кримінальним кодексом Росії було засуджено «щонайменше 125 українських військовополонених», захоплених у Курській області, в той час як дії, що призвели до їх засудження, «виглядають як законні воєнні дії». 66 Велика кількість зареєстрованих судових переслідувань, схоже, свідчить про те, що всі комбатанти, захоплені в Курській області, вважаються терористами. Це перегукується з коментарями, зробленими президентом Путіним 12 березня 2025 року під час відеозапису зустрічі зі старшими офіцерами, відповідальними за військові операції у цьому регіоні. Він заявив, що всі люди в Курській області, які воюють проти російських збройних сил та правоохоронних органів, є терористами згідно з російським законодавством і повинні бути притягнуті до відповідальності. 67 Місія отримала інформацію від Офісу Генерального прокурора України (ОГПУ) про те, що виявлено 360 фактів незаконних засуджень військовополонених. Повторюваність практики кримінального переслідування військовополонених за їхню участь у бойових діях з використанням обвинувачень у терористичних злочинах, передбачених Кримінальним кодексом Росії, підтверджується повідомленнями неурядових
64 БДІПЛ, Четвертий проміжний звіт щодо виявлених порушеньміжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в Україні, 12 грудня 2023 року, п. 34 (Четвертий проміжний звіт БДІПЛ). 65 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 125. 66 Документ ООН A/HRC/59/CRP.3, Доповідь про ситуацію з правами людини в Україні (1 грудня 2024 р. – 31 травня 2025 р.), 3 липня 2025 р., п. 46 (Доповідь УВКПЛ за 2025 рік). 67 УВКПЛ Звіт 2025, п. 46. Див. Владимир Путин: Курская область в ближайшее время будет освобождена, Youtube, 12 березня 2025 року < https://www.youtube.com/watch?v=vhMH9gAhVNY > 20 Неофіційний переклад
організацій. Інформацію було зібрано на основі аналізу веб-сайтів регіональних судів Росії, Донецької та Луганської областей, а також на основі свідчень колишніх військовополонених, звільнених та обміняних під час розгляду кримінальних справ проти них або після винесення вироку. Ці факти дозволяють Місії дійти висновку, що Російська Федерація розвинула широко поширену практику відмови у наданні статусу військовополоненого, використовуючи свою судову систему, що є порушенням норм МГП, які надають імунітет за законні воєнні дії. Слід також нагадати, що згідно з тими ж правилами, навіть законне кримінальне провадження проти осіб, що перебувають під захистом, за звичайні злочини або воєнні злочини не може виправдати позбавлення їх статусу військовополоненого або рівноцінного поводження.
IV. СВАВІЛЬНІ ВБИВСТВА УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ Свавільні вбивства військовополонених заборонені МГП та МППЛ, і вони тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно з МКП. Незважаючи на це, інформація, зібрана Місією, свідчить про велику кількість порушень цих правил, що могли бути скоєні Російською Федерацією, щодо українських військовополонених та солдатів, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat). Після короткого нагадування про чинне законодавство (А), у цьому розділі будуть представлені результати дослідження Місією питання страт на полі бою (B) та свавільних вбивств у таборах для інтернованих осіб (C). A. ЗАБОРОНА СВАВІЛЬНИХ ВБИВСТВ ЗГІДНО З МГП ТА МППЛ Захист від свавільних вбивств випливає з правил, що регулюють ведення бойових дій, та з норм, що захищають осіб, які повинні користуватися статусом військовополоненого або таким самим чи принаймні рівноцінним поводженням згідно з МГП. Порушення цих правил одночасно є свавільним позбавленням права на життя згідно з МППЛ (стаття 6 МПГПП, стаття 2 ЄКПЛ). Захист застосовується з моменту, коли комбатанти складають зброю та здаються, і триває до їх звільнення та репатріації. Щодо ведення бойових дій, Гаазьким положенням заборонено «вбивати чи ранити супротивника, який, склавши зброю або більше не маючи засобів захисту, беззастережно здався», а також «оголошувати, що жодної пощади не буде» (стаття 23(c) та (d)). Порушення цих правил є воєнними злочинами згідно зі Статутом МКС (стаття 8(2)(b)(vi) та (xii)). Додатковий протокол I підтверджує заборону відмови у пощаді та прямо забороняє напади на осіб, які припинили участь у воєнних діях (ДП I, статті 40 та 41). Щодо осіб, що перебувають під захистом, ЖК III забороняє будь-які «незаконний акт чи бездіяльність … які спричиняють смерть» (стаття 13). Крім того, поранених та хворих, які перебувають під владою супротивної сторони, «заборонено вбивати або знищувати» згідно з ЖК I та II (стаття 12 ЖК I та стаття 12 ЖК II). Така поведінка є серйозним порушенням Женевських конвенцій, що тягне за собою індивідуальну кримінальну відповідальність (стаття 50 ЖК I; стаття 51 ЖК II; стаття 130 ЖК III). Вона також є воєнним злочином згідно зі Статутом МКС, і кваліфікується як «умисне вбивство» (стаття 8(2)(a)(i)). 68
68 Див. також, більш конкретно, Статут МКС, ст. 8(2)(b)(x), щодо воєнного злочину, що полягає у заподіянні особам, які перебувають під владою ворожої сторони, фізичного каліцтва або здійснення над ними медичних чи наукових експериментів , «які які призводять до смерті або серйозно загрожують здоров’ю такої особи чи осіб». 21 Неофіційний переклад
B. СТРАТА УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ НА ПОЛІ БОЮ Страту комбатантів після того, як вони щойно склали зброю та здалися в полон, або одразу після цього, надзвичайно важко довести. Проте, страту без належного судового розгляду можна довести на основі свідчень очевидців, судово-медичної експертизи тіл, перехоплених повідомлень, супутникових знімків або знімків з дронів, а також відео, знятих учасниками бойових дій, а потім опублікованих в Інтернеті або соціальних мережах, що регулярно трапляється з початку повномасштабної війни агресії, розв’язаної Російською Федерацією. УВКПЛ, на основі інформації, зібраної через ММПЛУ, задокументувало звинувачення у стратах українських солдатів та перевірило значну їх кількість на основі аналізу відео та фотографій, а також детальних інтерв’ю зі свідками. 69 У своєму останньому звіті про ситуацію з правами людини в Україні (з 1 грудня 2024 року по 31 травня 2025 року) воно повідомляє, що з 24 лютого 2022 року було підтверджено 88 випадків страт, а також, зафіксовано «достовірні свідчення» щодо страти 106 українських солдатів, які припинили участь у воєнних діях, з кінця серпня 2024 року, переважно в Донецькій та Курській областях. 70 За цей період наводиться така таблиця:
Достовірні свідчення щодо страти українських солдатів, що втратили боєздатність, з кінця серпня 2024 року Інфографіка демонструє кількість загиблих
У своєму п’ятому проміжному звіті за 2024 рік 71 БДІПЛ також проаналізувало низку відео, у яких демонструються позасудові страти солдатів, які припинили участь у воєнних діях. У своєму шостому проміжному звіті за грудень 2024 року воно відзначило збільшення поширення в Інтернеті матеріалів, що демонструють катування або страти осіб, які припинили участь у воєнних діях, протягом другої половини 2024 року, висловивши стурбованість тим, що «може свідчити про збільшення таких актів». 72 Серед нещодавніх подій, відео, опубліковане в Інтернеті в жовтні 2024 року, показує страту 16 українських солдатів, які припинили участь у воєнних діях, російськими солдатами у Покровському районі. 73 Українських солдатів шикують для розстрілу, а
69 УВКПЛ, Поводження з військовополоненими та особами, які припинили участь у воєнних діях,, у контексті збройного нападу Російської Федерації на Україну (24 лютого 2022 р. – 23 лютого 2023 р.), 24 березня 2023 р., пп. 29-31 (Звіт УВКПЛ за 2023 рік); Звіт про ситуацію з правами людини в Україні (1 лютого – 31 липня 2023 р.), 4 жовтня 2023 р., пп. 72-76. 70 Звіт УВКПЛ за 2025 рік, пп. 39-41. 71 П’ятий проміжний звіт БДІПЛ, п. 53. 72 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 92. 73 Омбудсмен, інформація надана під час зустрічі 27 серпня 2025 року. Див. Цаплієнко_Ukraine Fights, Telegram, 1 жовтня 2024 р. <https://t.me/Tsaplienko/61424>. Див. також Звіт Amnesty International за 2025 рік, с. 13. 22 Неофіційний переклад
потім тих, хто ще подавав ознаки життя, добивають упритул. Їхню смерть згодом підтвердила українська влада, а Генеральний прокурор України розпочав розслідування. У квітні 2025 року Associated Press повідомило про випадок позасудової страти на основі аналізу відео, знятих українським та російським безпілотниками, отриманих з військових джерел. На зображеннях видно страту 13 березня 2025 року поблизу села П’ятихатки (Запорізька область) чотирьох українських солдатів під час їхньої здачі в полон. Ці дії нібито скоїли солдати 247-го повітряно-десантного полку Росії. 74 Омбудсмен України заявив, що Україна повідомить про цей випадок до ООН та МКЧХ як про воєнні злочини. 75 Місія під час та після свого візиту до України отримала інформацію щодо близько 270 випадків страт, зареєстрованих Офісом Генерального прокурора України (ОГПУ). Це підтверджує інформацію, раніше розкриту начальником Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту ОГПУ паном Юрієм Бєлоусовим, який зазначив, що з початку 2025 року було зареєстровано 50 таких випадків. 76 Слід зазначити, однак, що ці цифри включають 53 смерті, які сталися під час однієї події не на полі бою, а в таборі для тимчасового утримання в Оленівці, внаслідок вибуху в ніч з 28 на 29 липня 2022 року (див. Розділ X). Якщо виключити цю кількість, то кількість страт на полі бою, що призвела до досудового розслідування ГПУ, становить близько 220. Ця інформація показує, що страти на полі бою, які можна приписати військам Російської Федерації, ймовірно, будуть частими та численними, враховуючи кількість зареєстрованих випадків, навіть попри те, що докази таких воєнних злочинів важко отримати. Крім того, схоже, що з 2024 року їх кількість зростає. Більше того, низка осіб, що обіймають владні посади в Російській Федерації, зробили заяви про те, що пощади не буде. У травні 2024 року, командир російського воєнізованого угруповання «Русич», пов’язаного зі Збройними силами Росії, визнав страту українських військовополонених і закликав до подальших страт. 77 16 липня 2024 року колишній президент Російської Федерації та нинішній заступник голови Ради Безпеки Дмитро Медведєв опублікував у своєму офіційному Telegram-каналі пост, у якому зазначив: «Тут не може бути жодного милосердя. Тут немає місця для доброти. Просто вбивайте! /…/ Не потрібно їх жаліти, не потрібно! Нікого! /…/ Тільки тотальні страти. Жодного вибору. Жодних слів про милосердя. Жодної людяності. Жодного помилування. Вони не мають права на життя. Страчувати, страчувати і ще раз страчувати». 78 30 жовтня 2024 року глава Чеченської Республіки Рамзан Кадиров оголосив, що наказав усім командирам підрозділів спецпризначення «Ахмат» не брати українських військовополонених. 79 Повідомляється, що цей наказ було скасовано через
74 Еріка Кінец, Джон Лестер, Беатріс Дюпюї, Відео показує чоловіків, ідентифікованих як російські військові, які утримують українських військовополонених. Потім починаються вбивства, Associated Press, 10 квітня 2025 р. <https://apnews.com/article/russia-ukraine-pows-war-crimes-putin-zelenskyy- a2185297338af410fb5122448e62db76>. 75 Окупанти розстріляли 4 українських солдатів у Запоріжжі: Лубінець звернувся до МКЧХ та ООН, УНН, 10 квітня 2025 р. <https://unn.ua/en/news/occupants-shot-4-ukrainian-soldiers-in-zaporizhzhia-lubinets- appealed-to-the-icrc-and-the-un>. 76 Зафіксовано приблизно 280 випадків страт українських військовополонених, УНН, 8 травня 2025 р. <https://unn.ua/en/news/approximately-280-cases-of-executions-of-ukrainian-prisoners-of-war-have-been- recorded>. 77 УВКПЛ, 40-та періодична доповідь про стан прав людини в Україні: Поводження з військовополоненими та оновлена інформація про стан прав людини в Україні (1 червня – 31 серпня 2024 р.) від 1 жовтня 2024 р., п. 52. 78 Дмитрий Медведєв, Telegram, 16. 7. 2024 < https ://t.me/medvedev_telegram/517> . 79 Андрій Захарченко, «Пленных не брать»: Кадыров отдал приказ чеченским командирам на СВО, Свободная пресса, 30 октября 2024 < https ://svpressa.ru / війна 21/ ст. /435211/> . 23 Неофіційний переклад
кілька днів. 80 30 липня 2025 року РІА «Новости» опублікувало статтю провідного пропагандиста Кирила Стрельникова під назвою «Іншого варіанту немає: в Україні ніхто не повинен залишатися живим». 81 У статті українських солдатів зображено лабораторними щурами, приреченими на знищення. Крім того, Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні (IICIU) за матеріалами інтерв’ю з дезертирами з російських Збройних сил повідомила про низку випадків, коли наказ не брати військовополонених віддавали командири підрозділів. 82 Такі дії вважаються воєнними злочинами, якщо їх вчиняє особа з командними повноваженнями, та заохочують до позасудових страт та відчуття безкарності за такі дії в зонах бойових дій. Слід додати, що відео, що показують такі страти, коли вони походять з Росії та розміщені в Інтернеті, часто супроводжуються позитивними коментарями, які вихваляють страти на полі бою та навіть заохочують російські війська вдаватися до таких дій. C. СВАВІЛЬНІ ВБИВСТВА УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ У ТАБОРАХ ДЛЯ ІНТЕРНОВАНИХ Звіти вказують на те, що свавільні вбивства також відбуваються в загальному контексті насильства щодо військовополонених під час утримання під вартою. У значній кількості зареєстрованих випадків, дії та бездіяльність представників адміністрації табору, збройних угрупувань, які прибувають до таборів, та представників державних установ, що беруть участь у допитах полонених, підпадають під категорію «незаконного акту або бездіяльності, що спричинили смерть» (стаття 13 ЖК III). Вони також можуть кваліфікуватися як воєнні злочини «умисне вбивство», оскільки «вбивство» (actus reus) означає просто спричинити смерть, а «умисне» стосується наміру або злочинної недбалості з боку злочинця. Це стосується страт у місцях позбавлення волі, де наміром злочинця є вбивство. Але це також стосується випадків, коли акти катування та нелюдського поводження, включаючи відсутність належного догляду, є такими, що злочинці обґрунтовано усвідомлюють, що вони спричиняють смерть (див. також розділи V та VI). БДІПЛ регулярно повідомляє про катування та інші випадки жорстокого поводження, що призводять до смерті військовополонених, на основі інформації, отриманої під час інтерв’ю з колишніми військовополоненими та членами їхніх сімей. 83 Наприклад, у своєму шостому проміжному звіті по Україні БДІПЛ зазначило, що десять колишніх військовополонених повідомили про смерть ув’язнених в полоні через «страти, катування, жорстоке поводження та/або неналежну медичну допомогу». 84 У сьомому проміжному звіті згадується вісім свідків, які повідомляють про «випадки свавільних вбивств, зокрема випадки, коли в’язнів катували (зазвичай били) до смерті або розстрілювали». 85 Так само УВКПЛ задокументувало смерть військовополонених у місцях позбавлення волі внаслідок катувань або інших видів нелюдського поводження у період з 2022 по 2025 рік. У останньому періодичному звіті про ситуацію з правами людини в Україні
80 Жан Рофе, Кадыров отменил приказ не брать в плен бойцов ВСУ, Deutsche Welle, 2 листопада 2024 < https://www.dw.com/ru/kadyrov-otmenil-prikaz-ne-brat-v-plen-bojcov-vsu/a-70668537> . 81 Кирилл Стрельников, Другого варианта нет: живым на Украине не должен остаться никто, РИА Новости, 30. 7. 2025 <https://ria.ru/20250730/ukraina-2032235759.html>. 82 Документ ООН A/HRC/58/67, Звіт Незалежної міжнародної комісії з розслідування ситуації в Україні, 11 березня 2025 року, пп. 60-63. 83 БДІПЛ, Третій проміжний звіт щодо виявлених порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в Україні, 17 липня 2023 р., п. 30 (Третій проміжний звіт БДІПЛ); П’ятий проміжний звіт БДІПЛ, п. 59; Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 70. 84 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 77. 85 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 71. 24 Неофіційний переклад
було задокументовано смерть 25 українських військовополонених та одного медичного працівника, 86 на додаток до тих, про які повідомлялося раніше. 87 УВКПЛ також згадує використання членами групи Вагнера двох військовополонених як живих щитів у липні 2022 року, що, як повідомляється, призвело до їхньої смерті. 88 Нещодавно, у грудні 2024 року, глава Чеченської Республіки Рамзан Кадиров погрожував використовувати українських військовополонених як живі щити для захисту будівель, які можуть стати ціллю українських авіаударів. 89 Слід зазначити, що навіть якщо такі дії не призводять до смерті, вони заборонені МГП (стаття 23(1) ЖК III) і можуть вважатися воєнними злочинами (Статут МКС, стаття 8(2)(b)(xxiii)). Більше того, Місію було поінформовано, що Офіс Генерального прокурора України зафіксував близько 200 випадків підозрілих смертей на основі судово-медичної експертизи тіл, повернутих до України Російською Федерацією. Серед цих випадків від 20 до 25 відсотків тіл мали ознаки відсутності медичної допомоги чи недоїдання; інші мали сліди ударів, які могли призвести до їхньої смерті. 90 Ці елементи складаються в загальну картину незаконного насильства в таборах, яке призводить до смерті, що підтверджується свідченнями, зібраними неурядовими організаціями від звільнених українських військовополонених. Багато з них повідомляють про смерть інших в’язнів внаслідок катувань та інших видів жорстокого поводження. 91 Місія мала змогу ознайомитися зі зразком цих свідчень. 92 Зрештою, слід підкреслити, що кримінальне переслідування та суди над особами, які мають право на статус військовополоненого, та/або їх покарання за законні воєнні дії, що повинні бути охоплені імунітетом згідно з МГП, можуть призвести до смертної кари. Такий вирок був винесений трьом іноземним добровольцям, які служили у Збройних Силах України, так званим Верховним судом Донецької Народної Республіки у 2022 році, до їхнього звільнення в рамках обміну військовополоненими. Виконання смертного вироку за таких обставин мало б розглядатися як свавільне позбавлення життя та воєнний злочин. Те саме стосується випадків, коли смертна кара призначається у результаті судових процесів, які не відповідають вимогам справедливого судочинства (див. Розділ VII). 93 Місія дійшла висновку, що серйозні порушення ЖК III відбуваються в таборах для інтернованих у формі «незаконних актів або бездіяльності… що спричиняють смерть»; вони одночасно є свавільним позбавленням права на життя згідно з МППЛ. Їх також можна класифікувати як воєнні злочини умисного вбивства у випадках, коли винних буде встановлено, а їхній злочинний намір доведено. Крім того, їх скоєння в численних таборах та використання схожих методів, що призводять до смерті, демонструють, що вони є частиною широкомасштабної та систематичної політики насильства щодо військовополонених. Якщо розглядати їх разом, страти на полі бою та свавільні вбивства в місцях позбавлення волі є частиною клімату насильства, спрямованого проти всіх осіб, які виступають проти військової присутності Російської Федерації в Україні. З цієї точки зору, комбатанти, які припинили участь у воєнних діях, та затримані цивільні особи отримують однакове поводження.
86 Звіт УВКПЛ за 2025 рік, п. 45. 87 УВКПЛ, Поводження з військовополоненими та оновлена інформація про ситуацію з правами людини в Україні (1 червня 2024 р. – 31 серпня 2024 р.), 1 жовтня 2024 р., п. 45 (Звіт УВКПЛ за 2024 рік). 88 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 34. 89 Рамзан Кадиров, Telegram, 4. 12. 2024 <https://t.me/RKadyrov_95/5276>. 90 Офіс Генерального прокурора України, зустріч від 27 серпня 2025 року. 91 Зустрічі з представниками громадянського суспільства в Києві, 27-28 серпня 2025 року. 92 Письмові заяви в архіві Місії . 93 Щодо смертної кари стосовно військовополонених див. Звіт MM II, с. 64-66. 25 Неофіційний переклад
V. КАТУВАННЯ ТА НЕЛЮДСЬКЕ ПОВОДЖЕННЯ Абсолютна заборона катувань є наріжним каменем як МГП, так і МППЛ. Вона застосовується за будь-яких обставин і в будь-який час, а її порушення можуть вважатися воєнними злочинами, якщо ж вони є широко поширеними або систематичними - то злочинами проти людяності (А). Незважаючи на цю чітку правову заборону, звіти міжнародних організацій та свідчення звільнених українських військовополонених показують, що випадки катувань та інших форм жорстокого поводження з українськими військовополоненими з боку Російської Федерації були поширеними та систематичними, відбувались від моменту захоплення в полон до інтернування та часто використовувалися для примусового отримання зізнань (Б). A. ЗАБОРОНА КАТУВАНЬ ЗГІДНО З МГП ТА МППЛ Кілька документів з прав людини стосуються заборони катувань, зокрема стаття 7 МПГПП, стаття 3 ЄКПЛ та Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року (КПК). КПК визначає катування як: будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. (стаття 1(1)). Згідно з ЖК III, акти катування заборонені «у будь-який час і в будь-якому місці» (спільна стаття 3). 94 Ця заборона відображає звичаєве міжнародне право. 95 На відміну від КПК, кваліфікація за МГП не вимагає офіційної участі в акті катування. 96 Однак вона вимагає наявності мети або мотиву. 97 У ЖК III не наведено визначення катуванням. Судова палата МТКЮ у справі Кунарац та ін. визначає катування для цілей МГП як: (i) Завдання, дією чи бездіяльністю, сильного болю чи страждань, фізичних чи моральних. (ii) Дія або бездіяльність повинні бути умисними. (iii) Дія або бездіяльність повинні бути спрямовані на отримання інформації чи зізнання, або на покарання, залякування чи примус жертви чи третьої особи, або на дискримінацію за будь-якою ознакою щодо жертви чи третьої особи. 98 Склади злочинів МКС, по суті, містять таке саме визначення. 99 Заборона катувань та жорстокого поводження також включає дії, що завдають шкоди психічній цілісності особи. 100 Римський статут визначає катування як воєнний злочин, а також злочин проти людяності, коли сильний біль або страждання були завдані «особі, яка перебуває під
94 Правило 90 Дослідження МКЧХ щодо звичаєвого МГП. Див. Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 660. 95 Коментар МКЧХ до ЖК III, пп. 662 та 681. 96 Коментар МКЧХ до ЖК III, пп. 668-669, 676, 5199, 5202, 5237-5241. 97 Це положення «визнається як «мінімальний критерій», обов’язковий до виконання в усіх збройних конфліктах», Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 390. 98 МКТЮ, Прокурор проти Кунарца та ін., IT-96-23-T та 23/1-T («Фоча»), Рішення від 22 лютого 2001 року , п. 497. 99 Склади злочинів МКС (2002), ст. 8(2)(a)(ii)-1 (Військовий злочин катування). 100 МКЧХ, Коментар до ЖК III, пп. 626 та 675. 26 Неофіційний переклад
вартою або під контролем обвинуваченого», 101 підкреслюючи важливість влади злочинця над жертвою. Дія, яка не є катуванням або жорстоким поводженням, також може бути заборонена як акт насильства щодо особи. 102 Термін «катування» має однакове значення в міжнародних та неміжнародних збройних конфліктах. 103 Помста заборонена. 104 У Коментарі МКЧХ перераховані такі приклади катувань: 105 ураження електричним струмом; обпікання; розтягування колін, стояння на колінах на гострих предметах; задушення водою або під водою; поховання живцем; підвішування; побиття батогом та сильні побої, особливо побиття по підошвах ніг; імітація страти; імітація поховання; погрози розстрілом або вбивством; тривале перебування затриманих під час допиту під впливом сильного холоду; побиття з подальшим триденним утриманням під вартою без їжі, води та можливості скористатися туалетом; поєднання обмеження рухливості в дуже болісних умовах; вдягання мішка на голову в спеціальних умовах; вмикання гучної музики протягом тривалого часу; погрози, включаючи погрози смертю; сильне струшування; та використання холодного повітря для охолодження. Крім того, сексуальне насильство також може вважатися катуванням. 106 ЖК III містить більш конкретні правила, що забороняють катування та жорстоке поводження з військовополоненими. З військовополоненими завжди повинні поводитися гуманно та захищати, головним чином від актів насильства, залякування та образ (стаття 13). Це також стосується допиту. Кожний військовополонений під час допиту зобов’язаний повідомити лише своє прізвище, ім’я та військове звання, дату народження, та армійський, полковий, особистий або серійний номер, або, якщо цього немає, іншу рівноцінну інформацію (стаття 17(1)). Жодні фізичні чи психічні тортури, а також будь-яка інша форма примусу не можуть бути застосовані до військовополонених з метою отримання від них будь-якої інформації. Військовополоненим, які відмовляються відповідати, не можна погрожувати, ображати їх або піддавати будь- якому неприємному чи дискримінаційному поводженню (стаття 17(4)). Допит військовополонених має проводитися мовою, яку вони розуміють (стаття 17(5)). Оцінюючи законність методу допиту, важливо враховувати індивідуальні обставини військовополонених, включаючи оточення, фізичний чи психічний стан ув’язненого, культурні переконання та чутливість, стать, вік, соціальне, культурне, релігійне чи політичне походження, а також минулий досвід. 107 Колективні покарання за індивідуальні діяння, тілесні покарання, ув’язнення в приміщеннях без денного освітлення та загалом будь-які форми катувань чи жорстокості заборонені (стаття 87(3)). Катування військовополоненого є серйозним порушенням ЖК III та воєнним злочином (стаття 130). B. ШИРОКО ПОШИРЕНЕ ТА СИСТЕМАТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ КАТУВАНЬ ДО УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ Звіти вказують на серйозні та систематичні порушення міжнародного права, пов’язані з широким застосуванням катувань та жорстокого поводження з боку Російської Федерації до українських військовополонених протягом усього процесу тримання в полоні. Це відбувається на кількох етапах, зокрема під час допитів після захоплення в
101 Римський статут, ст. 7.2 (e). 102 Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 623. 103 Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 660. 104 Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 562. 105 Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 674. 106 МКЧХ, Прокурор проти Жан-Поля Акайесу (справа № ICTR-96-4-T), рішення Судової палати від 2 вересня 1998 року , п. 682; Прокурор проти Кунараца та ін. (справа № IT-96-23-T та 23/1-A) «Фоча», рішення Апеляційної палати від 12 червня 2002 року , п. 150. 107 Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 1826. 27 Неофіційний переклад
полон, після прибуття до місць позбавлення волі («приёмка»), протягом усього інтернування та, зокрема, для примусу до визнання вини. Після захоплення в полон кожен військовополонений під час допиту зобов’язаний повідомити лише своє прізвище, ім’я та військове звання, дату народження та армійський, полковий, особистий або серійний номер, або, якщо цього немає, іншу рівноцінну інформацію (стаття 17(1) ЖК III). До військовополонених не можна застосовувати жодних фізичних чи психічних катувань, а також будь-яких інших форм примусу з метою отримання від них інформації будь-якого роду. Військовополоненим, які відмовляються відповідати, не можна погрожувати, ображати їх або піддавати будь- якому неприємному чи дискримінаційному поводженню будь-якого роду (стаття 17(4)). На основі інтерв’ю з українськими військовополоненими, Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) повідомило у 2023 році, що 55 українських військовополонених (52 чоловіки, 3 жінки) зазнали різних форм катувань або жорстокого поводження після захоплення в полон. Військовополонені повідомляли про такі акти катування: побиття кулаками, тактичними рукавичками з кастетами, прикладами гвинтівок, лопатами, кийками або палицями; побиття ногами, поранення ножами та імітація страти із застосуванням вогнепальної зброї; ураження електричним струмом; удушення; а також сексуальне насильство, а саме: утримування в умовах низької температури без одягу та погрози каліцтвом. 108 «Привітальні побої» («приёмка»), яких завдають українським військовополоненим після прибуття до кожного ізолятора, є добре задокументованою практикою, що включає жорстоке знущання. У звітах УВКПЛ це описується як «процедури прийому», під час яких військовополонених піддають тривалому побиттю, погрозам, цькуванню собаками, уражають електрошокерами, роздягають та примусово змушують ставати у незручні виснажливі пози під час оформлення в місцях позбавлення волі. 109 Ця практика використовується систематично, часто для того, щоб зламати дух новоприбулих, і про її застосування повідомляється в багатьох місцях позбавлення волі, контрольованих російською владою, включаючи слідчі ізолятори та виправні колонії. Також є повідомлення про смертельні випадки під час цих процедур. Схожі форми зловживань включають примусове оголення, сексуальне насильство та постійні тортури під час допитів та ув’язнення. Жорстокість спрямована на підтримку дисципліни та здійснення контролю над військовополоненими. Ця практика включає не лише фізичне насильство, але й психологічні тортури, зокрема примусове стояння на колінах протягом кількох годин та ураження шокером, якщо полонений поворухнеться. Факт таких «привітальних побоїв» підтвердив кожен звільнений військовополонений, з яким провела співбесіди Місія. 110 Катування та жорстоке поводження продовжуються протягом усього періоду полону. У своєму звіті за 2025 рік, що охоплює період з 1 грудня 2024 року по 31 травня 2025 року, опублікованому в червні 2025 року, УВКПЛ провело інтерв’ю зі 117 звільненими українськими військовополоненими та двома полоненими медичними працівниками, які підтвердили попередні практики застосування широкомасштабних та систематичних катувань та жорстокого поводження. Військовополонені розповіли про побиття, примусове прийняття стресових поз, удари електричним струмом, цькування собаками, роздягання до спідньої білизни, сексуальне насильство, тривале стояння або виснажливі фізичні вправи та приниження. 111
108 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, пп. 32-33. 109 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 60; Звіт УВКПЛ за 2024 рік, п. 31. 110 Свідчення 1-9 (в архіві Місії). 111 Звіт УВКПЛ за 2025 рік, пп. 42-45. 28 Неофіційний переклад
У 2024 році БДІПЛ повідомило , що всі 29 опитаних військовополонених розповіли про те, що пережили та були свідками масштабних катувань та жорстокого поводження протягом усього перебування у полоні та в усіх місцях позбавлення волі. 112 Методи катувань або жорстокого поводження включали: жорстоке фізичне побиття; ураження електричним струмом (включаючи удари по геніталіях); надмірно інтенсивні фізичні вправи; стресові пози; цькування собаками; імітацію страт (включаючи імітацію повішення); погрози фізичним насильством; сексуальне насильство, включаючи зґвалтування; погрози зґвалтуванням та кастрацією; погрози примусовими сексуальними актами; погрози насильством та/або смертю; та інші форми приниження. Ці форми катувань та жорстокого поводження були повсякденним елементом полону. 113 Особливо кричущою формою катувань та жорстокого поводження є застосування фізичного та психологічного примусу для отримання зізнань від українських військовополонених. Ця практика являє собою окрему категорію зловживань і систематично застосовується під час допитів та судових проваджень. За даними БДІПЛ, методи, що використовувалися для отримання зізнань, включали жорстоке фізичне побиття, ураження електричним струмом (включаючи ураження геніталій), порізи на тілі, імітацію утоплення, придушення, надмірно інтенсивні фізичні вправи та сексуальне насильство. 114 Звільнені військовополонені, яких опитала Місія, розповідали, що їм погрожували смертю, їх поміщали в камери з вороже налаштованими в’язнями та примушували до підписання зізнань без можливості прочитати тексти. 115 Місія також отримала зведені дані від Українського об’єднаного центру при Службі безпеки України, державному органі України, відповідальному за розслідування воєнних злочинів. Їхні дані, засновані на інтерв’ю зі звільненими військовополоненими, показують, що 89,4% звільнених військовополонених зазнали тієї чи іншої форми жорстокого поводження, зокрема 63,8% – фізичного насильства, 55,2% – психологічного насильства та 42,9% – сексуального насильства. Дані розподілені та проаналізовані за регіонами, місцями позбавлення волі та виправними колоніями, де вони утримувалися в Російській Федерації або на тимчасово окупованих територіях України. 116 Попередні звіти, свідчення, заслухані Місією, та дані, надані відповідними слідчими органами, вказують на один і той самий висновок, а саме: катування та жорстоке поводження є поширеними та систематичними, а не поодинокими випадками в окремих місцях утримання під вартою та виправних колоніях. Це свідчить про те, що практика катувань та жорстокого поводження або спрямовується та санкціонується, або принаймні толеруєтьсяна політичному рівні центральними органами влади Російської Федерації.
VI. УМОВИ УТРИМАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ З військовополоненими слід поводитися гуманно та у повній відповідності до положень ЖК III та МППЛ протягом усього їхнього перебування у полоні. Це зобов’язання застосовується з моменту їх потрапляння до рук ворога, продовжується протягом транзиту та всіх етапів інтернування, і триває до їх звільнення та репатріації, не пізніше закінчення бойових дій. На кожному етапі полону військовополонені повинні бути захищені від насильства, залякування, репресій, образ та громадської цікавості, а також 112 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 70. 113 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, пп. 71-73. 114 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 74. 115 Свідчення 4-5 (в архіві Місії). 116 Об'єднаний центр з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти Українипри Службі безпеки України, набір даних «колонії», станом на 28 серпня 2025 року (у файлах Місії). 29 Неофіційний переклад
забезпечені належним харчуванням, житлом та медичною допомогою. Їхня особистість та честь повинні поважатися, при цьому жінкам та чоловікам забезпечується рівне ставлення, що відображатиме їхні потреби. Гуманне ставлення не обумовлене взаємністю та має підтримуватися без дискримінації за ознакою раси, національності, релігії, політичних поглядів чи будь-яких інших подібних критеріїв. Військовополонені «а не окремих осіб чи військових частин, які взяли їх у полон. перебувають у руках ворожої держави, а не осіб чи військових частин, які взяли їх у полон» (стаття 12(1) ЖК III). Таким чином, держава, яка утримує військовополонених, тобто Російська Федерація у цьому випадку, повинна забезпечити дотримання правових зобов’язань, що випливають з ЖК III та МППЛ, а також постійне збереження гідності та прав військовополонених. A. ПОЧАТОК ПОЛОНУ Статті 17–20 ЖК III містять ключові правила, що регулюють початок полону, вони стосуються допиту військовополонених, поводження з їхнім майном та їхньої евакуації. Під час допиту військовополонені повинні повідомити лише своє прізвище, ім’я, військове звання, дату народження та військовий номер (або еквівалент) (стаття 17). Вони повинні зберігати свої посвідчення особи, особисті речі та предмети особистого захисту, у той час як цінності або гроші можуть бути вилучені лише за суворими процедурами та повертаються після закінчення полону. Військовополонені завжди повинні мати документи, що посвідчують особу, а особисті речі, що мають сентиментальну цінність, не можуть бути конфісковані (стаття 18). Евакуація з зон бойових дій має відбуватися якомога швидше в гуманних умовах, порівнянних з умовами власних військ держави, що утримує в полоні, з достатнім забезпеченням харчуванням, водою, одягом та медичною допомогою. Безпека має бути забезпечена протягом усього періоду, перебування в транзитних таборах має бути коротким, а поранених або хворих військовополонених не слід переміщувати, якщо евакуація не становить меншого ризику, ніж перебування на місці (статті 19–20). Місія зазначає, що було задокументовано часті порушення цих положень Російською Федерацією. У своєму звіті за 2023 рік УВКПЛ зазначає, що хоча деякі українські військовополонені, які здалися на узгоджених умовах, повідомляли про шанобливе ставлення в момент захоплення в полон, включаючи медичну допомогу на місці, інші повідомляли про словесні образи та залякування. 117 П’ятдесят п’ять військовополонених розповіли про жорстокі тортури або жорстоке поводження, спрямоване на отримання інформації або яке використовувалося як покарання, включаючи побиття, ураження електричним струмом, імітацію страт, ножові поранення, вплив сильного холоду та погрози каліцтва. Розграбування особистих речей було поширеним явищем, військовополонені повідомляли про крадіжку цінностей, одягу, ліків та банківських карток, деякі з яких пізніше використовувалися для неправомірного зняття коштів. 118 Умови евакуації також були вкрай неадекватними. У 19 випадках, задокументованих Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини, військовополонених перевозили у переповнених, погано вентильованих транспортних засобах, зі зв’язаними руками та закритими очима, часто без їжі, води та доступу до туалетів на строк до двох днів. 119До офіційного інтернування багатьох із них утримували до тижня в імпровізованих місцях позбавлення волі (таких як сараї, гаражі чи покинуті будівлі), часто без свіжого повітря, постільної білизни чи належних санітарних умов. Деяких утримували в ямах або піддавали екстремальним умовам. Медичної допомоги бракувало, і двоє поранених військовополонених, як повідомляється, померли під час перевезення саме через це.
117 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, пп. 27-41. 118 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 32. 119 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, пп. 38-41. 30 Неофіційний переклад
Особливо кричущим є випадок зі 168 бійцями Національної гвардії України на Чорнобильській атомній електростанції, яких утримували понад місяць після здачі в полон, а деяких з них змушували залишатися в зонах високого радіоактивного забруднення.120 Ці повідомлення підтвердили колишні військовополонені, з якими проводила співбесіди Місія. 121 Їхні розповіді, що узгоджуються між собою, повідомляли про транспортування до місця утримання та між місцями утримання у дуже складних та нелюдських умовах. Часто їх утримували у переповнених та антисанітарних транспортних засобах або приміщеннях. Вони також повідомляли, що їх позбавляли достатньої кількості їжі та води протягом усього переміщення та піддавали неодноразовому фізичному насильству, включаючи побиття. Крім того, їх змушували віддати усі особисті речі, включаючи обручки чи книги, багато з яких так і не повернули, що призводило як до матеріальних втрат, так і до психологічних страждань. Усі ці випадки свідчать про систематичні порушення ЖК III. Деякі з них можуть становити нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження, заборонене статтею 7 МПГПП та статтею 3 ЄКПЛ. B. ІНТЕРНУВАННЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ – ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЖК III встановлює комплексні стандарти гуманного поводження з військовополоненими, вимагаючи їх утримання в таборах з належною гігієною та адекватними умовами проживання. Табори повинні бути розташовані подалі від зон бойових дій та чітко позначені (в ідеалі знаком «Військовополонені»). Військовополонених не можна інтернувати у виправних установах, за винятком особливих випадків, коли таке утримання виправдане їхніми власними інтересами (стаття 22(1)). Їм повинна бути надана «повна гарантія гігієни та умов, сприятливих для здоров'я» (стаття 22(1)). Місця позбавлення волі повинні мати укриття від бомбардувань з повітря та інших небезпек війни, а військовополоненим має бути дозволено переходити до таких укриттів у разі нападу (стаття 23(2)). Військовополонених «розміщують в умовах, настільки сприятливих, наскільки сприятливими є умови розквартирування в тій самій місцевості військ держави, що тримає в полоні. » (стаття 25(1)), з належним урахуванням звичаїв та побуту військовополонених, та без будь-якої шкоди для їхнього здоров’я. Військовополонені чоловічої та жіночої статі повинні розміщуватися в окремих бараках. Військовополонені повинні отримувати достатню кількість їжі та води щодня для підтримки здоров’я, додаткові пайки за роботу, а також одяг, що відповідає клімату та виду роботи, та який регулярно замінюється та ремонтується (статті 26-28). Гігієнічні стандарти повинні підтримуватися шляхом забезпечення чистоти приміщень, доступу до мила та води, а також відведення часу для особистого миття та прання (стаття 29). Медична допомога має бути легкодоступною, включаючи лазарет, спеціалізоване лікування серйозних або заразних захворювань, реабілітацію для інвалідів та регулярні щомісячні медичні огляди для контролю ваги, виявлення захворювань та забезпечення харчування (стаття 30). Будь-який медичний персонал серед ув’язнених може бути зобов’язаний лікувати інших ув’язнених, зберігаючи при цьому свій статус ув’язненого та захист. Військовополонені повинні мати повну свободу сповідувати свою релігію, відвідувати служби та отримувати духовні послуги від капеланів, або інших кваліфікованих ув’язнених (стаття 32). Крім того, держава, що утримує, повинна заохочувати інтелектуальну, освітню та рекреаційну діяльність, забезпечуючи доступ до
120 Бен Тобіас, «Війна в Україні: 12-денне випробування чорнобильців під російською охороною», BBC, 7 березня 2022 р.; або Як Росія захопила ЧАЕС: реконструкція подій та імена винних», Медійна ініціатива з прав людини, 22 листопада 2023 р. <https://mipl.org.ua/en/how-russia-seized-the-chnpp-the-reconstruction-of- events-and-names-of-responsible/>. 121 Свідчення 1-4, 10-12 (в архіві Місії). 31 Неофіційний переклад
належних приміщень та обладнання для фізичних вправ та активного відпочинку (статті 34-38). Від військовополонених, які є фізично здоровими, може вимагатися виконання невійськової роботи, що відповідає їхньому віку, статі, званню та стану здоров’я, причому офіцери працюють лише добровільно (стаття 49). Така робота обмежується певними категоріями (включаючи сільське господарство, певні галузі промисловості, перевезення невійськових товарів, торгівлю, побутове обслуговування та комунальні послуги), і військовополонені зберігають право подавати скарги, якщо ці положення порушуються. Вони повинні мати справедливі умови праці, включаючи належне харчування, одяг та заходи безпеки. Від них не може вимагатися виконання роботи, яка є шкідливою, небезпечною або принизливою, причому видалення мін або подібних пристроїв прямо вважається небезпечною працею (стаття 52). Робочий час не повинен перевищувати робочий час місцевих цивільних працівників, в’язні повинні отримувати справедливу оплату праці, медичну допомогу у разі травм, пов’язаних з роботою, та регулярні медичні огляди (стаття 53). Дисципліна в таборах повинна поважати військові звання та статус військовополонених, а будь-яке застосування сили має бути крайнім заходом, якому передують попередження (стаття 39). Переведення військовополонених має здійснюватися гуманно, із наданням пріоритету їхньому здоров’ю та безпеці; військовополонених слід заздалегідь поінформувати про необхідність підготовки та збереження своїх речей (статті 46-48). Військовополонені мають право повідомляти військовим органам, під владою яких вони перебувають, про свої запити та скарги щодо умов полону, яким вони піддаються (стаття 78). Військовополонений, який перебуває під дисциплінарним покаранням, продовжує користуватися перевагами що передбачені положеннями ЖК III, включаючи право подавати запити та скарги (стаття 98(1)). Військовополонені, засуджені до покарання, що позбавляє їх волі, зберігають право подавати запити та скарги (стаття 108(3)). Загалом, ЖК III має на меті підтримувати гідність та права військовополонених під час полону, вимагаючи від держав, що утримують у полоні, суворого дотримання своїх зобов’язань. C. ІНТЕРНУВАННЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ – СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ Звіти, опубліковані міжнародними організаціями або неурядовими організаціями, задокументували поширені та систематичні випадки невиконання Російською Федерацією більшості цих стандартів щодо українських військовополонених.
1. МІСЦЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ Згідно з цими звітами, військовополонених регулярно інтернують у виправних установах разом зі звичайними злочинцями. УВКПЛ зазначило, що це стосувалося понад 75 відсотків військовополонених, з якими воно провело інтерв’ю, і що в деяких випадках військовополонені утримувалися в таких установах протягом усього періоду їхнього полону. 122 Колишні військовополонені, з якими проводила інтерв’ю Місія, підтвердили цю ситуацію. 123 Натомість, зобов’язання утримувати військовополонених чоловіків та жінок окремо, як правило, дотримується. 124 Наприклад, в Оленівці, за повідомленнями свідків, чоловіків утримували в бараках, а жінок – у камерах. 125 Ще більш проблематичним є те, що інтернованих цивільних осіб часто утримували в тих самих
122 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 7. 123 Свідчення 1-4, 10-12 (в архіві Місії). 124 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 69. 125 Третій проміжний звіт БДІПЛ, п. 29. 32 Неофіційний переклад
установах, а іноді навіть в тих самих камерах, що й військовополонених (наприклад, в Оленівці та Кам’янську-Шахтинському), що є порушенням статті 84 ЖК IV. 126 Усі звіти та свідчення, отримані Місією, вказують на те, що українські військовополонені перебувають у переповнених та антисанітарних умовах утримання, що підриває їхню особисту гідність та здоров’я. Деяких з них тимчасово або на тривалий період утримують у непристосованих для цього місцях, на військових базах, у відділках поліції та імпровізованих місцях позбавлення волі, таких як гаражі. 127 Практично у всіх місцях утримання під вартою, незалежно від їхнього характеру, основні потреби, такі як достатнє харчування, чиста вода та необхідна медична допомога, задовольняються недостатньо або взагалі не задовольняються, що наражає військовополонених на серйозний ризик недоїдання, зневоднення та відсутності лікування захворювань. 128 Військовополонені часто повідомляють про те, що їх утримують у тісних приміщеннях з поганою вентиляцією, на голій підлозі або з неналежно облаштованими спальними місцями, а також без одягу чи опалення в холодну пору року та вентиляції влітку.129 Один колишній військовополонений описав, як його утримували в установі в Донецьку в маленькій кімнаті без вікон разом з 17 іншими людьми та змушували спати на підлозі. 130 Інший колишній військовополонений описав умови в Оленівці, де понад 500 ув’язнених чоловіків були набиті на одному поверсі бараку, «спали в коридорах, на сходах, у туалетах, скрізь». 131 Багато військовополонених зазнали значної втрати ваги під час полону, один із них описав харчовий раціон як «лише такий, щоб не померти». 132 Їжа, якщо її й надавали, часто мала бути спожита протягом дуже короткого часу, навіть коли була занадто гарячою для вживання. 133 Якщо військовополонені не встигали з’їсти свою порцію «вчасно» (іноді одна хвилина на миску гарячого супу), їх били. 134 Забезпечення питною водою було недостатнім; військовополонених часто змушували вживати забруднену або технічну воду, що призводило до поширення захворювань. Доступ до санітарно- гігієнічних приміщень був вкрай обмеженим. Військовополонені повідомляли, що їм відмовляли в регулярному користуванні туалетами та душовими, а коли доступ і надавали, то часто в нереалістичні часові рамки, іноді всього на 30 секунд. Кілька затриманих також розповіли, як їх били або завдавали уражень електричним струмом під час прийняття душу.135 Місця позбавлення волі часто були заражені щурами, комахами або цвіллю. 136 Антисанітарні умови сприяли широкому поширенню заражень і таких захворювань, як туберкульоз та гепатит. Існують твердження, що деякі з цих умов створювалися умисно. Повідомляється, що військовополонених поміщали в камери з особами, інфікованими туберкульозом, або змушували користуватися бритвами, якими раніше користувалися особи, що хворіли на інфекційні захворювання. 137 У наданні медичної допомоги часто відмовляли, або вона була вкрай неадекватною, навіть для військовополонених із серйозними травмами або хронічними захворюваннями. 138 У відповідь на прохання про 126 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 68; Секретна в’язниця Росії. Близько 650 українців утримуються в СІЗО № 2 у Брянській області, Медійна ініціатива з прав людини, 23 лютого 2023 року. 127 Другий проміжний звіт БДІПЛ, п. 160. 128 Звіт УВКПЛ за 2024 рік, п. 36. 129 П’ятий проміжний звіт БДІПЛ, п. 63. 130 Третій проміжний звіт БДІПЛ, п. 28. 131 Третій проміжний звіт БДІПЛ, п. 29. 132 П’ятий проміжний звіт БДІПЛ, п. 64 . 133 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 78. 134 Свідчення 5-7 (в архіві Місії ). 135 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 80. 136 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 73. 137 Свідчення 5-7 (в архіві Місії ). 138 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 81. 33 Неофіційний переклад
лікування полонені стикалися із апатією, погрозами насильством або смертю, а в деяких випадках – фізичними нападами з боку медичного або тюремного персоналу. 139 В результаті військовополонені регулярно страждали від нелікованих ран, інфекцій та хвороб, включаючи коросту, туберкульоз та гепатит. Стоматологічна допомога була недоступна, а умови були настільки поганими, що «в’язні були змушені самі виривати собі зуби». 140 Один колишній військовополонений описав випадок полоненого українського солдата, якому була потрібна операція на оці, але який протягом кількох місяців перебував у полоні та не отримував жодного лікування, зрештою втративши зір. 141 Багато українських військовополонених не мають доступу до належного укриття від бойових дій, що тривають, та до основних захисних заходів, що наражає їх на підвищений фізичний ризик та ставить під загрозу їхнє здоров’я та безпеку. У звітах також висвітлюються випадки фізичного насильства, психологічного тиску, приниження та примусу. 142 Повідомляється, що військовополонених змушували вчиняти дії, спрямовані на приниження або підрив їхнього морального духу, такі як спів пісень або вигукування гасел проти України та на підтримку Росії. 143 Таке поводження посилювало загальну атмосферу залякування та є прямим порушенням МГП. Незважаючи на загалом погані умови утримання, деякі колишні військовополонені повідомляли, що їхнє становище покращилося після переведення до інших установ.144 Ці покращення включали кращий доступ до належного харчування, чистіші умови проживання, функціонуючі санітарні приміщення та стабільнішу медичну допомогу. У деяких випадках органи позбавлення волі, як повідомляється, вживали заходів для пом’якшення жорстокого поводження, таких як обмеження фізичного насильства, надання доступу до основних засобів гігієни або дозвіл на контакт з сім’ями. Хоча такі заходи являли собою відносне покращення, вони часто були непослідовними та не повністю вирішували ширшу картину неадекватного поводження, переповненості камер та порушень гуманітарних стандартів, з якими стикаються військовополонені. 2. СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ Тривожно, що багато українських військовополонених з’являлися в онлайн-відео та трансляціях пораненими або під психологічним тиском та погрозами, якими їх змушували робити пропагандистські заяви або роздягатися (здебільшого, щоб показати свої «нацистські» татуювання 145) або вчиняти принизливі дії (імітувати сексуальні акти тощо). УВКПЛ задокументувало випадок, коли українського командира, який здався разом зі своїм сином, примусили на відео зректися свого командування та неправдиво заявити, що з ним поводяться належним чином, під прямими погрозами, що його сина стратять, якщо він цього не зробить. 146 Інший інцидент, про який також повідомило УВКПЛ, полягав в тому, що російські військовослужбовці змусили двох поранених українських військовополонених, кожен з яких мав переломи ніг, повзти від 500 до 700 метрів до найближчої російської військової позиції, насміхаючись з них та знімаючи ці принизливі випробування на відео, які пізніше були поширені в Інтернеті. CNN повідомило про випадок українського пілота гелікоптера, якого, коли він потрапив у російський полон, змусили прочитати на камеру
139 Свідчення 5-7 (в архіві Місії). 140 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 75. 141 Свідчення 6 (в архіві Місії). 142 Див. Райлі Бейлі, Давіт Гаспарян, Грейс Меппс, Крістіна Гарвард та Джордж Баррос, «Оцінка російської наступальної кампанії», ISW Press, 13 жовтня 2024 року. 143 Свідчення 4, 6 та 12 (в архіві Місії). 144 Третій проміжний звіт БДІПЛ, п. 32. 145 Див. Леонід Рагозін, «Чи досягає Путін своїх цілей в Україні?», Аль-Джазіра, 24 травня 2022 року. 146 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 37. 34 Неофіційний переклад
заздалегідь підготовлену заяву, в якій він стверджував, що почувається добре, отримує медичну допомогу та виступає проти війни, погрожуючи, що у разі відмови йому буде ампутовано поранені кінцівки, а також буде відмовлено в медичній допомозі його другому пілоту (що призведе до його смерті). 147 Ці дії порушують гідність полонених і є умисними спробами принизити їх гідність та маніпулювати ними. Вони порушують статтю 13(2) ЖК III і можуть вважатися нелюдським та принижуючим гідність поводженням, а отже - воєнним злочином. Також повідомлялося про примусову працю в небезпечних та особливо небезпечних умовах, коли українські військовополонені не отримували ані належних засобів безпеки, ані справедливої компенсації. УВКПЛ повідомляє про випадок, коли вісьмох українських військовополонених змусили вантажити артилерійські боєприпаси в Алчевську. 148 Така зайнятість військовополонених явно несумісна зі статтями 50 та 52 ЖК III. Інші військовополонені повідомляли, що їм призначали такі завдання, як приготування їжі, виготовлення одягу або виконання підсобних робіт, включаючи збір каміння або соснової хвої, що підпадає під види робіт, дозволені цими положеннями. Проте, навіть ці дозволені форми праці, як повідомляється, виконувалися без будь-якої оплати,149 що є порушенням положень ЖК III щодо оплати (стаття 54). Українських військовополонених також – після захоплення або під час полону – систематично позбавляють їхнього особистого майна, включаючи наручні годинники, обручки чи книги. 150 Більше того, більшості, якщо не всім, українським військовополоненим відмовляють у доступі до релігійних служб та духовної підтримки, позбавляючи їх права сповідувати свою віру під час полону. Часті переведення військовополонених без належного попереднього повідомлення, належних гарантій чи медичного обстеження ще більше загрожували їхньому добробуту, здоров’ю та навіть життю. 151 Ці несподівані переведення не давали в’язням можливості здійснити необхідну підготовку або отримати належну медичну допомогу. Деякі колишні українські військовополонені повідомляли, що під час перебування в полоні їх змушували підписувати документи, в яких стверджувалося, що вони не мають скарг на заклад або ставлення до них під час утримання, і що вони не зазнавали жодного фізичного чи психологічного насильства під час утримання на російській території. 152 D. ВИСНОВКИ Загалом, ці порушення відображають ширшу, систематичну тенденцію до нехтування, жорстокого поводження та умисного поганого поводження, що демонструє серйозну та постійну неповагу до гідності, здоров’я та основоположних прав українських військовополонених. У багатьох установах військовополонені утримувалися у переповнених приміщеннях, в антисанітарних умовах, отримували недостатню кількість їжі та води, не мали адекватної або жодної медичної допомоги та піддавалися ризику захворіти на інфекційні захворювання, що серйозно загрожувало їхньому фізичному та психічному благополуччю. Крім того, багато хто зазнавав фізичного насильства, психологічного примусу, примусової праці, приниження та примусового залучення до
147 Дарія Маркіна, Двоє українських пілотів гелікоптерів, яких утримувала Росія як військовополонених, розповідають про свій час у полоні, CNN, 15 червня 2022 року. Жорстоке поводження поширюється і на іноземців, які вступили до лав Збройних Сил України. Наприклад, у квітні 2022 року двох затриманих британських бійців показали по російському державному телебаченню та змусили Велику Британію попросити допомогти обміняти їх на проросійського чиновника, захопленого Україною. Полонені британці на камеру звернулися до Бориса Джонсона з проханням допомогти їх звільнити, The Guardian, 18 квітня 2022 року. 148 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 54. 149 Свідчення 3 та 7 (в архіві Місії). 150 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 103. 151 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 68. 152 П’ятий проміжний звіт БДІПЛ, п. 70. 35 Неофіційний переклад
пропагандистської діяльності, їх також позбавляли особистого майна або будь-якої форми справедливої компенсації за дозволену працю. Часті та раптові переведення ще більше посилювали ці порушення. Разом ці практики свідчать не лише про поодинокі випадки жорстокого поводження, але й про послідовне, систематичне недотримання стандартів, передбачених ЖК III та МППЛ.
VII. ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД Згідно з офіційними російськими джерелами, значна кількість військовополонених піддається кримінальному переслідуванню судовими органами Російської Федерації.153 У цьому звіті вже пояснювалося, що частина цих проваджень, які пов’язані із обвинуваченнями у тероризмі або спробах повалення уряду, насправді стосуються законних воєнних дій (див. Розділ III(C)). Таким чином, вони проводяться з ігноруванням імунітету комбатантів та порушують МГП. Інші ґрунтуються на звинуваченнях у воєнних злочинах. Нинішня Місія нагадує, що в той час як військовополонених не можна переслідувати лише за просту участь у бойових діях, вони можуть і повинні переслідуватись державою, що тримає в полоні, якщо вони скоїли воєнні злочини. 154 Але вони при цьому продовжують користуватися правом на захист ЖК III. 155 Згідно з МГП, позбавлення військовополонених права на справедливий суд є серйозним порушенням ЖК III 156 і може кваліфікуватися як воєнний злочин. 157 Незважаючи на це, інформація, зібрана Місією, свідчить про те, що гарантії справедливого суду, які надаються МГП та МППЛ (А), систематично порушуються незалежно від характеру звинувачень, висунутих українським військовополоненим російською владою (B). A. ГАРАНТІЇ СПРАВЕДЛИВОГО СУДОЧИНСТВА ЗГІДНО З МГП ТА МППЛ Згідно з ЖК III, військовополонених можуть судити лише військові суди, якщо тільки законодавство держави, що тримає у полоні, не дозволяє цивільним судам судити членів її власних збройних сил за той самий злочин (стаття 84). До військовополонених не може застосовуватися жодний моральний чи фізичний примус з метою спонукати їх визнати вину за діяння, в якому їх звинувачують (стаття 99(2)). За будь-яких обставин, кримінальне провадження повинне здійснюватися із дотриманням основних гарантій незалежності та неупередженості. Жодного військовополоненого не може бути покарано більше одного разу за одне й те саме діяння (стаття 86). Застосовується принцип заборони зворотної дії: жодного військовополоненого «не можна передавати до суду або засуджувати за дію, яка не заборонена законодавством держави, що тримає в полоні, або міжнародним правом, чинним на момент здійснення цієї дії» (стаття 99(1)). Більше того, військовополонені можуть бути засуджені лише тими ж судами та за тими ж процедурами, що застосовуються до військовослужбовців держави, що тримає в полоні, і лише за умови дотримання необхідних правових гарантій (стаття 102). До них належать право на вибір адвоката, виклик свідків, допомогу перекладача та своєчасне інформування про ці права та висунуті проти них звинувачення. Засуджені військовополонені мають право на апеляцію (стаття 106), і вони повинні бути поінформовані про ці засоби правового захисту та умови (стаття 105). Адвокат захисту повинен мати щонайменше два тижні та необхідні можливості для підготовки, включаючи конфіденційний доступ до обвинуваченого (стаття 105). Жоден військовополонений не може бути засуджений, не маючи можливості висловитись на
153 Див. Голова СК Росії провів засідання колегії за підсумками роботи відомства в 2023 році, Следственный комитет Российской Федерации, 5. 3. 2024 <https://nsk.sledcom.ru/news/item/1866688/> . 154 ЖК І, ст. 49; ЖК II, ст. 50; ЖК III, ст. 129; ЖК IV, ст. 146 та ДП І, ст. 86 . 155 ЖК III, ст. 85 та ДП I, ст. 44(2) . 156 ЖК III, ст. 99 . 157 МКС, ст. 8(2)(a)(vi)). 36 Неофіційний переклад
свій захист та не отримавши допомоги кваліфікованого адвоката або захисника (стаття 99(3)). Згідно з МППЛ, право на справедливий суд закріплене у статті 14 МПГПП та статті 6 ЄКПЛ. Вирішальну важливість права на справедливий суд неодноразово підтверджували держави-учасниці ОБСЄ (Любляна, 2005, Гельсінкі, 2008). Навіть коли допускається відступ від договорів з прав людини, основні гарантії справедливого суду ніколи не можуть бути повністю призупинені. 158 Більше того, в умовах збройного конфлікту застосовуються ті елементи права на справедливий суд, які прямо гарантовані МГП, 159 і МППЛ допомагає в їх тлумаченні. B. ПОРУШЕННЯ ГАРАНТІЙ СПРАВЕДЛИВОГО СУДОЧИНСТВА ЩОДО УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ Масштаби кримінальних проваджень, порушених проти українських військовополонених з моменту повномасштабного вторгнення в Україну, встановлені звітами міжнародних організацій. У своєму останньому звіті про порушення міжнародного права в Україні БДІПЛ, посилаючись на дані, надані українською владою, пише, що станом на червень 2025 року було проведено загалом 857 судових процесів проти українських військовополонених за воєнні злочини, тероризм чи шпигунство.160 Воно додає, що кількість таких судових процесів, судячи з усього, зростає. Ця Місія отримала аналогічні цифри під час свого візиту до Києва. Дані подібного масштабу також згадуються неурядовими організаціями, які аналізували це явище на основі доступних рішень та інформації, наданої родинами ув’язнених та їхніми адвокатами. Це означає, що хоча не всі військовополонені піддаються кримінальному переслідуванню, воно застосовується до значної їх кількості. У контексті цих кримінальних проваджень було задокументовано численні порушення права на справедливий суд, деякі з яких є систематичними. У 2025 році було опубліковано ретельне та докладне дослідження асоціації «ЗМІНА» та Медійної ініціатива за права людини (MIПЛ), яке засноване на базі даних із 600 справ, з яких було детально проаналізовано 22 типові справи та проведено моніторинг 145 слухань. Дослідження охоплює судові переслідування як військовополонених, так і цивільних осіб, яких неможливо розрізнити в цьому відношенні. Воно виявляє низку порушень права на справедливий суд: очевидну відсутність неупередженості з боку суддів; «поширену відсутність публічності та доступності судових процесів»; порушення в обробці доказів та надійності свідків; та «повне руйнування презумпції невинуватості». 161 Підтверджуючі докази можна знайти в інтерв’ю, проведених та опублікованих БДІПЛ. За словами десяти свідків, ув’язнених або членів їхніх сімей, адвокати призначаються державою, та їм не надають можливості скористатися правом обирати власного адвоката. Ці адвокати мало або погано спілкуються зі своїми клієнтами, а в деяких випадках діють явно всупереч їхнім інтересам, зокрема, в одній справі, схваливши клопотання прокурора про смертну кару. 162 Водночас, підсудний та його родина можуть найняти адвокатів, які є справді незалежними, завдання яких, однак, ускладнюється тим, що вони
158 ООН Док. CCPR/C/46/D/263/1987, Мігель Гонсалес дель Ріо проти Перу, повідомлення № 263/1987, 2 листопада 1992 р., п. 5.1. 159 Документ ООН CCPR/C/21/Rev.1/Add.11, Загальний коментар № 29. Надзвичайні стани (ст. 4), 31 серпня 2001 р., п. 16. 160 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, пп. 122 та 125. 161 ЗМІНА та МІПЛ, Відмова у праві на справедливий суд як міжнародний злочин під час війни Росії проти України: контекст, практика, право та перспективи, 2025, < https://zmina.ua/en/publication-en/denial-of- the-right-to-a-fair-trial-as-an-international-crime-during-russias-war-against-ukraine-context-practice-law-and- prospects >. 162 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 127. 37 Неофіційний переклад
іноді зазнають погроз або вагаються їхати на території України, окуповані Російською Федерацією. Крім того, вони обмежені у своїй діяльності, оскільки не беруть офіційної участі у провадженні. Проте вони виконують корисну функцію, підтримуючи зв’язок між ув’язненим та його родиною, в тих випадках, коли доступ до місця позбавлення волі або спілкування дозволено. 163 Аналогічно, у 2023 році УВКПЛ повідомило , що п’ятьох опитаних військовополонених змусили відмовитися від свого права на юридичну допомогу під час розслідування, оскільки вільних адвокатів не було, а четверо інших скаржилися, що призначені їм адвокати не надали жодної юридичної допомоги, а лише порадили їм визнати свою провину. 164 Згідно з інформацією, наданою членам Місії, Міністерство оборони Російської Федерації застосовує загальну політику відмови визнавати право осіб, затриманих у зв’язку з конфліктом в Україні, обирати власного адвоката у разі судового переслідування, та різко обмежує спілкування, яке зазвичай дозволено кримінально-процесуальним кодексом. 165 Це також має наслідки для можливості оскарження законності затримання, оскільки для цієї юридичної дії потрібна довіреність.166 Місія нагадує, що МГП гарантує військовополоненим право на справедливий суд, так само як і цивільним особам, коли вони стикаються з кримінальним переслідуванням. Інші приклади порушень права на справедливий суд були задокументовані в різних звітах. Наприклад, МІПЛ повідомила, що багато судових засідань проводиться в закритому режимі, що вироки часто видаляються з офіційних веб-сайтів або ніколи не публікуються, і що отримання судових документів є надзвичайно складним. 167 Amnesty International також задокументувала численні порушення права на справедливий суд щодо українських військовополонених. Наприклад, у Маріуполі підтримувані Росією озброєні групи провели так звані «фіктивні суди» в місцевій філармонії, де, як повідомляється, були встановлені клітки для утримання в’язнів під час судових процесів. Ці судові процеси практично проводилися із порушенням всіх необхідних гарантій незалежності та неупередженості, що перетворило правосуддя на інструмент пропаганди.168 Крім того, у деяких випадках, як видається, докази були сфабриковані. БДІПЛ пояснює, ґрунтуючись на інтерв’ю з колишніми військовополоненими та затриманими цивільними особами, що осіб, які перебувають під владою Російської Федерації, переслідують «за сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі, вбивствах, шпигунстві, диверсіях, жорстокому поводженні з військовополоненими або цивільними особами та навмисному знищенні або пошкодженні майна». 169 Зокрема, йдеться про свідчення двох колишніх військовополонених, які повідомили про використання проти них неправдивих свідчень та неможливість для них викликати свідків на свій захист. 170 Колишній військовополонений, в якого взяла інтерв’ю ця Місія, зазначив, що його звинуватили в нападі на цивільних осіб у місці, де він не міг бути через своє завдання, і 163 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, пп. 128-129. 164 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, пп. 84-85. 165 Документ, що зберігається в архіві місії. 166 Кодекс адміністративного судочинства Росії, ст. 56. 167 Закриті судові процеси та сфальсифіковані вироки: докази злочинів російської судової системи проти українців, представлені в Женеві, МІПЛ, 24 березня 2025 р. <https://mipl.org.ua/en/closed-trials-and-fake- verdicts-evidence-of-russias-judicial-system-crimes-against-ukrainians-presented-in- geneva/?utm_source=chatgpt.com>. 168 Україна: Російські фіктивні суди над військовополоненими в Маріуполі «незаконні та неприйнятні», Amnesty International, 26 серпня 2022 р., <https://www.amnesty.org/en/latest/news/2022/08/ukraine-russian- sham-trials-of-prisoners-of-war-in-mariupol-illegal-and-unacceptable/?utm_source=chatgpt.com>. 169 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, пп. 122 та 125. 170 Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 126. 38 Неофіційний переклад
що йому запропонували обрати правопорушення, за яке він «хотів» бути засудженим, а потім змусили підписати зізнання. 171 Місія також посилається на зібрану інформацію щодо застосування катувань під час допитів, зокрема з метою отримання зізнання у злочинах, які не були скоєні, або надання свідчень, що звинувачують інших військовополонених (див. Розділ V). Управління Верховного комісара ООН у своїй доповіді про військовополонених за 2023 рік пише, що «до 68 опитаних військовополонених були застосовані тортури з метою отримання свідчень проти інших військовослужбовців, що є порушенням статті 17 Третьої Женевської конвенції». 172 БДІПЛ описує, як слідчі використовували методи катувань та жорстокого поводження для отримання інформації та зізнань.173 Сама Місія почула від свідка, що йому погрожували вбивством та тримали разом із вороже налаштованими в’язнями, щоб змусити його зізнатися у злочинах. 174 Місія також отримала детальні письмові свідчення від колишніх військовополонених, які повідомляли про погрози та побиття під час допитів з метою отримання зізнань.175 З огляду на цю інформацію, Місія вважає, що влада Російської Федерації використовує судову систему радше як інструмент репресій проти військовополонених, ніж як механізм правосуддя. Вона робить висновок, що принцип справедливого судочинства, який має бути реалізований відповідно до МГП та МППЛ, систематично порушується в контексті кримінальних проваджень, розпочатих проти значної кількості українських військовополонених. Ці порушення можуть кваліфікуватися як воєнні злочини, оскільки вони умисно позбавляють військовополонених їхнього права на справедливий суд.
VIII. ЗВ’ЯЗКИ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ ІЗ ЗОВНІШНІМ СВІТОМ ЖК III гарантує військовополоненим право підтримувати контакти із зовнішнім світом, перш за все зі своїми сім’ями, стороною конфлікту, до якої вони належать, та МКЧХ. Держави, що тримають у полоні, повинні забезпечити реалізацію цього права з моменту захоплення та протягом усього періоду перебування військовополонених у полоні. Для реалізації цього права кожна сторона конфлікту повинна створити спеціальну установу – Національне інформаційне бюро (НІБ), яке збирає та передає інформацію про військовополонених через Центральне агентство розшуку (ЦАР) МКЧХ іншій стороні конфлікту, тим самим забезпечуючи облік військовополонених та їхню можливість підтримувати контакт зі своїми сім’ями через надійний гуманітарний канал. Усі ці гарантії забезпечують дієві запобіжні заходи проти позбавлення волі без зв’язку із зовнішнім світом та будь-яких форм жорстокого поводження чи нехтування.
A. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗВ’ЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ ІЗ ЗОВНІШНІМ СВІТОМ Зв’язки військовополонених із зовнішнім світом регулюються статтями 69-77 ЖК III. Після захоплення в полон, держава, що тримає в полоні, повинна негайно повідомити військовополонених, їхні країни походження та МКЧХ про заходи, які вона вживає для реалізації їхніх прав згідно з ЖК III. Будь-які зміни до цих заходів також повинні бути негайно повідомлені (стаття 69). Військовополонені повинні мати можливість повідомляти свої родини та Центральне агентство у справах військовополонених про
171 Свідчення 4 (в архіві Місії). 172 Звіт УВКПЛ за 2025 рік, п. 82. 173 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 74. 174 Свідчення 4 (в архіві Місії). 175 Письмові свідчення в архіві Місії. 39 Неофіційний переклад
свій полон, місцезнаходження та стан здоров’я без затримки, тобто негайно після захоплення або не пізніше ніж через тиждень після прибуття до табору. Це має бути зроблено за допомогою картки військовополоненого, зразок якої наведено в Додатку 4 до ЖК III. Окрім цього, військовополонені мають право регулярно надсилати та отримувати листи та картки, з гарантованим мінімумом два листи та чотири картки на місяць, які повинні бути переслані негайно та не можуть бути затримані з дисциплінарних причин. У випадках тривалого мовчання, відстані або терміновості, телеграми повинні бути дозволені за рахунок військовополоненого (статті 70-71). Можливість підтримувати зв’язок з членами сім’ї в будь-якій ситуації також є частиною права на сімейне життя, що захищається Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (статті 17(1) та 23(1)). Військовополонені також мають право отримувати посилки з гуманітарною допомогою, що містять продукти харчування, одяг, медикаменти, книги та інші особисті або навчальні предмети, які повинні бути доставлені швидко, звільнені від поштових або митних зборів та перебувати під наглядом в інтересах в’язнів. Якщо звичайні транспортні маршрути порушені, МКЧХ або інші гуманітарні організації можуть організувати спеціальні транспортні засоби для забезпечення доставки кореспонденції та посилок. Цензура пошти дозволена, але повинна здійснюватися швидко, без надмірного втручання та лише один раз кожною з держав-відправників та держав- отримувачів. Держава, що тримає в полоні, повинна сприяти передачі юридичних та особистих документів, таких як заповіти або довіреності, та надавати військовополоненим доступ до юридичної допомоги для їх підготовки (статті 72-77). Представники релігійних організацій, гуманітарних товариств або інших організацій, що допомагають військовополоненим, повинні отримувати, наскільки це можливо, всі необхідні можливості для відвідування військовополонених, розподілу серед них гуманітарної допомоги для релігійних, освітніх або рекреаційних цілей, а також допомоги в організації їхнього дозвілля (стаття 125). B. СПІЛКУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ З ЇХНІМИ РОДИНАМИ Зобов’язання згідно ЖК III щодо зв’язків військовополонених із зовнішнім світом не були повністю дотримані Російською Федерацією щодо українських військовополонених. БДІПЛ та УВКПЛ задокументували, що українським військовополоненим не дозволяють своєчасно спілкуватися зі своїми родинами 176 . Звільнені військовополонені, опитані БДІПЛ та УВКПЛ, повідомляли, що їм відмовляли в можливості писати додому протягом тривалого часу, іноді протягом усього періоду полону. БДІПЛ зафіксувало свідчення, де в’язням говорили, що вони можуть надсилати листи лише через місяці після їхнього захоплення в полон, причому один з них стверджував, що їм вперше дозволили писати лише тоді, коли оборонців Азовсталі було захоплено в полон, і це стало публічним. 177 УВКПЛ також повідомляло, що родини часто чекали тижнями або місяцями, перш ніж отримати підтвердження про те, що їх родича було захоплено, іноді дізнаючись про це лише з неофіційних джерел, таких як соціальні мережі або від обміняних полонених. 178 Ця тривала невизначеність була тривожною та спричиняла психологічні труднощі як для військовополонених, так і для їхніх родин. Місія зібрала інформацію та отримала свідчення, що підтверджують ці тенденції. Колишні військовополонені та їхні родичі, опитані Місією, повідомили, що можливість спілкування з їхніми близькими під час полону була вкрай обмеженою або взагалі відсутньою, іноді протягом усього періоду позбавлення волі, що тривав до кількох
176 Звіт УВКПЛ за 2024 р., п. 46; Другий проміжний звіт БДІПЛ, п. 161; Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 86. 177 Третій проміжний звіт БДІПЛ, п. 29. 178 Звіт УВКПЛ за 2024 рік, п. 46. 40 Неофіційний переклад
років. 179 Кілька військовополонених та членів їхніх сімей зазначили, що вони надсилали листи один одному, але листи так і не досягали своїх отримувачів. 180 Деякі також заявили, що російська влада повідомила їм, що, згідно з МГП, спілкування з родинами нібито дозволено лише телеграфом, якого не було в наявності, що фактично перешкоджало будь-якому листуванню. 181 Кілька колишніх військовополонених, опитаних Місією, повідомили, що їх змушували писати листи своїм родинам, навіть проти їхньої волі, використовуючи стандартний шаблон, у якому вони були змушені вихваляти ставлення до них, описувати їжу як смачну та зображувати ставлення охоронців як зразкове. 182 Місія встановила, що така відсутність зв’язку спричиняє значний емоційний стрес та тривалу невизначеність, що створює важкий психологічний тягар як для військовополонених, так і для їхніх сімей. Не було виявлено жодного випадку, коли спілкування військовополонених з сім’ями було б забезпечено у спосіб, передбачений статтями 69-77 ЖК III. Місія робить висновок, що відмова військовополоненим у спілкуванні з їхніми сім’ями є систематичною практикою, і зазначає, що така практика є порушенням МГП, а також порушує право на приватне та сімейне життя, гарантоване МПГПП. C. СПІЛКУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ З МКЧХ Доступ МКЧХ до українських військовополонених, яких утримує Російська Федерація, також був обмежений. Сам МКЧХ неодноразово заявляв, що йому дозволялось бачитися лише з обмеженою кількістю військовополонених, які перебувають у російському полоні. 183 Моніторинг БДІПЛ підтверджує цю тенденцію: більшість із 14 звільнених українських військовополонених (з-поміж понад 3 000), опитаних БДІПЛ у 2024 році, заявили, що не мали жодних контактів з МКЧХ, а ті, хто мав, згадували лише дуже короткі візити представників невизначених організацій. 184 Кілька інших представників вибірки з 29 звільнених військовополонених (з понад 3 500), опитаних БДІПЛ у тому ж 2024 році, наголосили, що візити МКЧХ відбувалися лише до так званих «модельних установ», створених для демонстрації прийнятних умов, тоді як насправді російська влада приховувала жорстоке поводження, тимчасово покращувала харчування та погрожувала в’язням, щоб вони не скаржитися. 185 Один полонений згадав, як йому перед візитом МКЧХ сказали , що «вони прийдуть та підуть, а ти залишешся, тому не скаржся і не кажи нічого поганого». 186 У двох випадках колишні військовополонені стверджували, що російські посадовці видавали себе за співробітників МКЧХ або ООН, щоб перевірити, чи буде хтось скаржитися на зловживання, і тих, хто так зробив, згодом побили. 187 Amnesty International також підтверджує, що, за одним винятком, 38 сімей військовополонених, з якими вона провела інтерв’ю, повідомили, що МКЧХ не відвідував членів їхніх сімей, які утримувалися в Росії, і жоден із п’яти опитаних
179 Свідчення 1-4 (в архіві Місії). 180 Свідчення 3-4 (в архіві Місії). 181 Свідчення 10 (в архіві Місії). 182 Свідчення 12 (в архіві Місії). 183 Див., наприклад, Міжнародний збройний конфлікт між Росією та Україною: МКЧХ просить негайного та безперешкодного доступу до всіх військовополонених, МКЧХ, 14 жовтня 2022 р.; Збройний конфлікт в Україні: Сім’ї всіх військовополонених потребують відповідей щодо своїх близьких, МКЧХ, 20 травня 2022 р.; Росія-Україна: МКЧХ готовий відвідати всіх військовополонених, але доступ має бути наданий, МКЧХ, 16 жовтня 2022 р.; Президент МКЧХ завершує візит до Москви, МКЧХ, 17 вересня 2024 р. 184 П’ятий проміжний звіт БДІПЛ, п. 68. 185 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 86. 186 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 86. 187 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 86. 41 Неофіційний переклад
військовополонених, які повернулися з полону, не повідомив про відвідування. 188 Ці висновки узгоджуються з власними висновками Місії. Більшість із 12 опитаних військовополонених повідомили, що не бачили представників МКЧХ. 189 Один знав про присутність делегації МКЧХ, але перебував в ізоляторі і не міг зустрітися з ними. 190 Декілька колишніх військовополонених зазначили, що їхні табори хтось відвідував, хоча особи відвідувачів не уточнювалися; проте, коли такі візити відбувалися, більшості військовополонених не дозволялося зустрічатися з ними, натомість їх ховали у спеціальних частинах пенітенціарних установ. 191 Місія робить висновок, що така практика не відповідає вимогам ЖК III, яка гарантує МКЧХ безперешкодний доступ до всіх військовополонених для контролю за умовами утримання, сприяння спілкуванню з родинами та забезпечення гуманного поводження. Обмеження доступу МКЧХ сприяє виникненню ситуацій позбавлення волі без зв’язку із зовнішнім світом та збільшує ризик жорстокого поводження. Водночас, МКЧХ наголосив, що після надання доступу він зміг надавати важливі гуманітарні послуги. За допомогою МКЧХ, між військовополоненими та їхніми родинами було передано тисячі особистих повідомлень, а в деяких випадках під час візитів дозволяли передавати книги, одяг, ковдри, предмети гігієни та предмети першої необхідності, такі як окуляри. 192 Конкретніше, МКЧХ зазначає, що у 2022 році він здійснив 82 візити до 25 місць позбавлення волі, де перебувало близько 20 700 осіб; 193 у 2023 році він здійснив 54 візити до 20 установ, де перебувало 15 612 особи; 194 а у 2024 році він здійснив 55 візитів до 17 установ, де перебувало 13 704 особи. 195 Однак ці цифри включають обидві сторони конфлікту, та є ознаки того, що більшість візитів відбулася на українському боці. 196 Хоча ці заходи мали значний вплив на тих полонених, кому дозволили взяти в них участь, масштаб обмежень, запроваджених Російською Федерацією, означає, що багато українських військовополонених та їхні родини залишилися без захисту та допомоги, які має гарантувати регулярний доступ МКЧХ. Труднощі з доступом поширюються й на інших зацікавлених сторін. УВКПЛ зазначає постійні перешкоди в отриманні доступу до українських військовополонених для оцінки умов їхнього утримання та поводження з ними. 197 Російська влада надала обмежену інформацію про українських військовополонених, за винятком інформації про обмін полоненими або постановочних відео, за допомогою яких військовополонених піддають підвищеній увазі громадськості. На сьогодні БДІПЛ також не змогло провести інтерв’ю з російськими військовополоненими або колишніми військовополоненими. 198 Ставлення до захисників «Азовсталі» демонструє ситуацію. Хоча деяких із них було звільнено та репатрійовано, інших – за оцінками, понад 800 полонених станом на травень 2025 року, – продовжують утримувати за нез’ясованих обставин, а російська влада не визнає їхній статус військовополонених, називаючи полк «Азов» «терористичною організацією». 199 Контакти між цими військовополоненими та їхніми родинами 188 Звіт Amnesty International за 2025 рік, с. 18. 189 Свідчення 2-12 (в архіві Місії ). 190 Свідчення 1 (в архіві Місії). 191 Свідчення 5-7 (в архіві Місії). 192 Міжнародний збройний конфлікт між Росією та Україною: МКЧХ продовжує допомагати нужденним, МКЧХ, 14 червня 2023 року. 193 МКЧХ, Щорічний звіт МКЧХ за 2022 рік, с. 376. 194 МКЧХ, Щорічний звіт МКЧХ за 2023 рік, с. 358. 195 МКЧХ, Щорічний звіт МКЧХ за 2024 рік, с. 301. 196 Це чітко зазначено щодо 2024 року, див. МКЧХ, Щорічний звіт МКЧХ за 2024 рік, с. 301. 197 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 26. 198 П’ятий проміжний звіт БДІПЛ, п. 72; Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 90; Сьомий проміжний звіт БДІПЛ, п. 78. 199 Другий проміжний звіт БДІПЛ, п. 167. 42 Неофіційний переклад
залишаються обмеженими, деяким із них місяцями не дозволяють писати своїм родинам чи отримувати від них повідомлення. МКЧХ спочатку брав участь у реєстрації захоплених на «Азовсталі» та сприянні обмеженому спілкуванню, записуючи дані та найближчих родичів. 200 Відтоді його роль обмежена, і йому було відмовлено в доступі до деяких місць утримання військовополонених з «Азовсталі», таких як Оленівка (див. розділ 6). 201 D. СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО БЮРО Виконання положень ЖК III щодо передачі інформації про військовополонених має бути забезпечене Національним інформаційним бюро (НІБ), яке кожна сторона конфлікту, а також нейтральні держави, що приймають військовополонених на свою територію, повинні створити «на початку конфлікту й у всіх випадках окупації» (стаття 122 ЖК III). НІБ мають завдання збирати, централізувати та передавати інформацію про військовополонених. Вони також повинні відповідати на всі отримані запити щодо військовополонених, їхньої долі та місцезнаходження. Крім того, вони забезпечують збереження особистих цінностей, грошей та важливих документів, залишених військовополоненими, які були репатрійовані, звільнені, втекли або померли, та безпечно передають їх відповідним національним органам. НІБ повинні повідомляти та передавати інформацію або через Центральне агентство розшуку МКЧХ (регулюється статтею 123 ЖК III), або, якщо вони призначені, через держави-покровительки. У збройному конфлікті між Російською Федерацією та Україною офіційно не було призначено держав-покровительок. У 2022 році, Урядова комісія з питань міжнародного збройного конфлікту створила спеціальне Бюро Урядової комісії з питань міжнародного збройного конфлікту між Російською Федерацією та Україною, яке має служити нейтральним посередником між двома сторонами конфлікту. 202 В Україні, у середині березня 2022 року, було утворено Національне інформаційне бюро з питань військовополонених, примусово депортованих та зниклих осіб, поклавши його завдання на вже існуючий Український національний центр розбудови миру, державну установу в складі Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій України.203 У 2024 році, НІБ було переведено до новоствореного Міністерства розвитку громад та територій України. Українське НІБ відповідає як за російських військовополонених, так і за російських цивільних осіб, затриманих у зв’язку з конфліктом. Крім того, воно також збирає та централізує інформацію про українських військовополонених, інших українських комбатантів, які припинили участь у воєнних діях, та українських цивільних осіб, затриманих Росією. Українське НІБ має веб-сайт, і з ним можна зв’язатися через різні канали, зазначені там. 204 НІБ України також веде єдиний реєстр військовополонених та зниклих безвісти осіб. Воно офіційно реєструє українських військовополонених на основі інформації, отриманої від МКЧХ, а також, коли інша інформація від збройних сил, розвідувальних служб, відео чи фотографії з відкритих джерел, або інтерв’ю зі звільненими в’язнями дозволяє достовірно встановити присутність у місці позбавлення волі осіб, які раніше
200 Україна: МКЧХ реєструє сотні військовополонених із заводу «Азовсталь», МКЧХ, 19 травня 2022 року. 201 Червоний Хрест отримав відмову в доступі до ув’язнених в Оленівці, що утримується Росією, попри «інтенсивні» переговори – голова МКЧХ, Reuters, 2 вересня 2022 року. 202 Див. Центральне бюро розшуку МКЧХ у зв’язку з міжнародним збройним конфліктом між Російською Федерацією та Україною: Надання відповідей сім’ям, МКЧХ, 2 червня 2022 р. <https://www.icrc.org/en/document/central-tracing-agency-missing-persons-ukraine>. 203 Розпорядження Кабінету Міністрів України № 228 «Про визначення державного підприємства, яке виконує функції Національного інформаційного бюро» від 17 березня 2022 р. (Розпорядження КМУ № 228 від 17 березня 2022 р. «Про визначення державного підприємства, яке виконує функції Національного інформаційного бюро»). Детальніше про Комісію див. <https://nib.gov.ua/en/>. 204 Національне інформаційне бюро, <https://unity.gov.ua/en/information/national-information-bureau/>. 43 Неофіційний переклад
були внесені до списку зниклих безвісти. Така інформація може бути надана Уповноваженим у справах зниклих безвісти осіб за особливих обставин (Міністерство внутрішніх справ), Департаментом розшуку та звільнення військовополонених та осіб, незаконно позбавлених волі, Служби безпеки України (СБУ) або Уповноваженим з прав людини (Верховної Ради України). НІБ передає основну інформацію після її підтвердження до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, який створив систему, що дозволяє сім’ям дізнаватися про становище своїх близьких. Російська Федерація, згідно з інформацією, доступною на вебсайті Міністерства оборони, створила Національне інформаційне бюро – Інформаційне бюро з питань військовополонених (Справочное бюро по делам военнопленных), у лютому 2022 року 205 Російське НІБ є частиною Міністерства оборони. Воно діє лише стосовно українських військовополонених (а не українських цивільних осіб, інтернованих, затриманих або тих, кому Російська Федерація примусово визначила місце проживання). 206 Російське НІБ, схоже, не має веб-сайту, і важко знайти будь-яку інформацію про нього чи будь-які контактні дані для зв’язку з ним (окрім номера телефону). Це ускладнює для сімей або інших учасників звернення до нього з запитами та викликає сумніви щодо його здатності ефективно виконувати деякі зі своїх завдань, передбачених статтею 122 ЖК III. У березні 2022 року, низка російських неурядових організацій надіслала відкритого листа на ім’я Прем’єр-міністра та інших представників Російської Федерації, в якому коротко викладено зобов’язання, що випливають з ЖК III, та міститься заклик до державної влади створити НІБ та інформувати громадськість про його діяльність.207 У листі зазначалося, що інформація про НІБ, яке мало бути створене у лютому 2022 року, є важкодоступною, або принаймні не була такою на той час. Деякі співрозмовники, з якими зустрілася Місія в Києві, все ж зазначили, що російське НІБ діяло стосовно військовополонених, та передавало українській стороні певну інформацію про українських військовополонених через спеціальне бюро ЦАР. Вони повідомили Місії, що обсяг цієї інформації був неповним, оскільки деякі імена були відсутні в наданих списках. Це видно з того факту, що певна кількість українських військовополонених, яких пізніше звільнили та репатріювали, не фігурувала у списках, переданих Бюро ЦАР. Крім того, враховуючи, що МКЧХ отримав лише обмежений доступ до місць позбавлення волі в Російській Федерації, він не може повністю перевірити достовірність переданої інформації. Крім того, наразі все ще важко встановити, чи ті українці, які були зареєстровані як зниклі безвісти, але відсутні у списках військовополонених, утримуються без зв’язку із зовнішнім світом, чи вони були вбиті під час бойових дій, а їхні тіла ще не знайдені або не репатрійовані. Таким чином, Місія дійшла висновку, що Російською Федерацією створено НІБ, пов’язане з військовополоненими, і, як видається, воно виконує деякі завдання, передбачені статтею 122 ЖК III, зокрема, передає інформацію про військовополонених до Бюро ЦАР. Однак російське НІБ не є повністю прозорим, до нього може бути важко звернутися із запитами, а інформація, що передається ним, не завжди є повною, що обмежує його загальну ефективність у виконанні всього спектру завдань, передбачених статтею 122 ЖК III.
205 Заступник Міністра оборони Росії Олександр Фомін провів брифінг для іноземних військових аташе, Міністр оборони Росії, 5 серпня 2022 року (Замминистра обороны России Александр Фомин провел брифинг для иностранных военных аттaше, Министр обороны России, 5 августа 2022 года). 206 Див. також Звіт MM IV, с. 42. 207 Создание Национального справочного бюро по делам военнопленных и другие шаги для выполнения международных обязательств России, За права человека, 31. 3. 2022 <https://www.zaprava.ru/sozdanie- nacionalnogo-spravochnogo-byuro-po-delam-voennoplennyx-i-drugie-shagi-dlya-vypolneniya- mezhdunarodnyx-obyazatelstv-rossii/>. 44 Неофіційний переклад
IX. ЗВІЛЬНЕННЯ ТА РЕПАТРІАЦІЯ Звільнення та репатріація військовополонених є однією з центральних правових гарантій відповідно до ЖК III. Утримання під вартою згідно з ЖК III не призначене для покарання, а є тимчасовим заходом, призначеним виключно для виведення комбатантів з поля бою. Після завершення активних бойових дій ЖК III вимагає негайного звільнення та репатріації військовополонених. Навіть до припинення бойових дій спеціальні правила захищають важкопоранених та хворих, передбачаючи їх повернення або переведення до нейтральних держав, коли це можливо, та зобов’язуючи сторони конфлікту створювати спеціальні органи – Змішані медичні комісії – для забезпечення неупередженого медичного огляду всіх поранених та хворих військовополонених. Водночас, сторони конфлікту також можуть домовитися про звільнення та репатріацію військовополонених під час бойових дій. Таке звільнення часто здійснюється шляхом угод про обмін, які можуть встановлювати конкретні умови, включаючи репатріацію, звільнення або інтернування в нейтральній третій країні. ЖК III також регулює практичні аспекти звільнення та репатріації, такі як домовленості про розподіл витрат та повернення особистого майна. A. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ТА РЕПАТРІАЦІЇ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ Статус військовополонених за своєю природою є тимчасовим. Позбавлення їх волі є не каральним, а превентивним за характером – його єдиною метою є видалення комбатантів з поля бою, і відповідне послаблення військового потенціалу супротивника. Після завершення активних бойових дій, ЖК III у своїх статтях 118–119 вимагає негайного звільнення та репатріації військовополонених, встановлюючи чіткі правила щодо процедур, розподілу витрат та повернення майна. Ці положення гарантують, що звільнення та репатріація не затримається через адміністративні суперечки, а також що права військовополонених при цьому будуть дотримані. Вони також стосуються особливих випадків, таких як відбування військовополоненими кримінальних покарань, та забезпечують механізми для визначення місцезнаходження та повернення тих, хто загубився або зник безвісти. Таким чином, звільнення та репатріація після завершення активних бойових дій є як гуманітарним зобов’язанням, так і правовою вимогою. Окрім того, статті 109–117 ЖК III містять спеціальні положення щодо звільнення та репатріації, або розміщення в нейтральній країні, тяжкопоранених та тяжкохворих військовополонених під час активних бойових дій. Такі військовополонені повинні бути репатрійовані, як тільки вони стануть здатними до подорожі, але ніколи проти їхньої волі, з пріоритетом для тих, чиє одужання малоймовірне або чия дієздатність назавжди знижена. Інші категорії військовополонених можуть бути переведені до нейтральної держави, якщо таке переміщення покращить їхні шанси на одужання або усуне серйозні ризики для здоров’я, що виникають внаслідок тривалого полону. Ці репатріації та переведення застосовуються навіть у тому випадку, якщо військовополонений перебуває під дисциплінарним покаранням, і в деяких випадках можуть відбуватися до завершення судового провадження, якщо держава, що тримає в полоні, погоджується на це. ЖК III також стосується військовополонених, які отримали поранення внаслідок нещасних випадків, за винятком самоушкодження (стаття 114). Репатрійованим військовополоненим не дозволяється повертатися на дійсну військову службу (стаття 117). Заборона «поширюється на весь період збройного конфлікту, в якому репатрійовані особи були захоплені в полон і згодом звільнені».208 Рішення щодо лікування, репатріації або подальшого позбавлення волі хворих та поранених військовополонених приймаються Змішаними медичними комісіями, які сторони конфлікту зобов’язані призначити після початку воєнних дій (стаття 112). Додаток II до ЖК III містить положення про такі комісії. Ці положення визначають 208 Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 4425. 45 Неофіційний переклад
комісії як постійні органи, що складаються з трьох членів – двох з нейтральних країн, призначених МКЧХ та затверджених сторонами конфлікту (в ідеалі хірург та лікар), та одного, призначеного державою, що тримає у полоні. Комісії оглядають усіх поранених та хворих військовополонених та пропонують більшістю голосів їх репатріацію, відмову або направлення на подальший огляд. Рішення повідомляється державі, що тримає у полоні, МКЧХ та відповідному військовополоненому. Держава, що тримає у полоні, виконує рішення протягом трьох місяців. Військовополонені, які явно тяжко хворі або поранені, можуть бути репатрійовані без огляду комісією. Умови та процедури повернення військовополонених згідно з ЖК III покликані зробити цей процес практичним у реальних воєнних ситуаціях. Вони вимагають від усіх залучених держав співпраці щодо практичних деталей, таких як транспортні маршрути, розподіл витрат та інформування військовополонених. Принцип гуманного поводження є керівним принципом протягом усього процесу (стаття 13). Після звільнення та репатріації військовополонені мають право на повернення свого особистого майна, цінностей та неконвертованої валюти (стаття 119). Хоча останнє положення застосовується до звільнення та репатріації після закінчення бойових дій, воно повинне застосовуватися mutatis mutandis стосовно військовополонених, звільнених за інших обставин. Разом усі відповідні положення ЖК III гарантують, що процес звільнення та репатріації буде своєчасним, упорядкованим та таким, що шанує здоров’я, гідність та права всіх військовополонених. B. ЗВІЛЬНЕННЯ ТА РЕПАТРІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ З початку повномасштабної агресії Росії проти України в лютому 2022 року відбулося кілька раундів обміну військовополоненими між Україною та Російською Федерацією, причому цей процес з часом значно змінився. Спочатку обмін військовополоненими здійснювався відносно невеликими групами, в середньому 50 військовополонених за один раз у 2022 році. 209 Відтоді масштаби та частота обмінів зросли (Таблиця 1). 210 До травня 2025 року кількість військовополонених, що обмінювалися за раз, зросла в середньому до 200, при цьому з української сторони було створено досить надійну інституційну базу для управління цими обмінами, особливо через Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. З російської сторони обмін військовополоненими здебільшого здійснюється Міністерством оборони за участю Федеральної служби безпеки (ФСБ), Федеральної служби виконання покарань та Уповноваженого з прав людини, хоча конкретної публічної інформації немає. Іноді треті держави виступають модераторами (зазвичай Туреччина). Ці події відображають перехід від спонтанних обмінів на ранніх стадіях до більш скоординованих, регулярних процесів, що відбуваються, незважаючи на триваючі бойові дії.
209 Миколай Сухий, Від хаосу до координації: Еволюція обміну військовополоненими у російсько- українській війні, Kyiv Independent, 23 травня 2025 року. 210 Там само. 46 Неофіційний переклад
Повернення військовополонених до України помісячно Середня кількість військовополонених повернутих помісячно Масове вбивство у в’язниці в Оленівці Невдалий контрнаступ ЗСУ Наступ в Курській області Джерело: KI Insights, Korshtab Примітка: через обмеження публічного доступу до даних, можуть бути розбіжності з офіційними джерелами. (повна база даних із зазначенням джерел доступна за підпискою).
Найбільший на сьогодні обмін військовополоненими відбувся наприкінці травня 2025 року, коли Україна та Росія обмінялися групами по 1 000 полонених. 211 Цей обмін був частиною домовленостей, досягнутих під час мирних переговорів у Стамбулі. Він включав такі категорії, як тяжкопоранені та хворі військовополонені, а також особи віком від 18 до 25 років, згідно з формулою обміну «всіх на всіх», узгодженою під час переговорів на початку червня 2025 року. Обмін стосувався не лише військовополонених, а й цивільних осіб, без чіткого розмежування статусу. Ця відсутність чіткого розмежування між військовополоненими та ув’язненими цивільними особами є проблематичною, оскільки ці дві категорії підпадають під різні правові режими, і розмиття меж між ними ризикує підірвати конкретні гарантії, які гарантує кожен режим (див. Розділ II). Окрім військовополонених та ув’язнених цивільних осіб, угоди також охоплювали репатріацію рештків тисяч солдатів, загиблих у бою, при цьому обидві сторони повертали тіла за узгодженими протоколами. 212 Хоча це прямо не передбачено в ЖК III, такі обміни повністю відповідають її гуманітарному духу та не виключаються її правилами. Незважаючи на чітке зобов’язання держав, що тримають у полоні, репатріювати тяжкохворих та поранених військовополонених, такі репатріації залишалися відносно рідкісними в перші роки конфлікту. Свідчення колишнього російського солдата, опитаного Amnesty International, вказують на те, що обмінювали лише «презентабельних» військовополонених, тобто тих, хто не мав видимих травм, тоді як тяжкопораненим часто відмовляли як у репатріації, так і в належній медичній допомозі. 213 Деякі тіла військовополонених, репатрійованих до України, мали ознаки серйозних поранень або хвороб, що свідчить про те, що ці особи могли померти від таких станів. 214 За таких обставин вони були б першими кандидатами на звільнення та
211 Томас Д’Істрія, «В Україні, за лаштунками обміну полоненими, страждання сімей зниклих безвісти», Le Monde, 27 травня 2025 року. 212 Юлія Диса, Олена Гармаш, Україна заявляє про завершення репатріації загиблих у війні після отримання ще 1245 тіл з Росії, Reuters, 16 червня 2025 року. 213 Звіт Amnesty International за 2025 рік, с. 19. 214 Ганна Архірова, Василиса Степаненко, Ілля Новіков, Понад 200 українських солдатів загинули в російських в’язницях. Розтини виявляють нестримне насильство, Associated Press, 2024 47 Неофіційний переклад
репатріацію, проте в деяких випадках про їхній полон навіть не повідомляли Україні. Це вказує на потенційне порушення статті 109 ЖК III, оскільки такий вибірковий обмін підриває гарантії посиленого захисту, що надаються найбільш вразливим військовополоненим, та перевертає пріоритет, який МГП надає тяжкохворим або пораненим. Ситуація, здається, дещо покращилася у 2025 році. Примітно, що Україна забезпечила спеціальний механізм репатріації тяжкохворих та поранених військовополонених. 215 2 червня 2025 року в Стамбулі Україна та Російська Федерація домовилися про нові рамки обміну військовополоненими, надаючи пріоритет певним категоріям. До них належали всі тяжкопоранені та хворі військовополонені, а також молоді солдати віком від 18 до 25 років. Згідно з цими рамками, між 9 та 23 червня 2025 року відбулося щонайменше дев’ять обмінів військовополоненими за участю осіб з важкими захворюваннями або травмами. 216 Більшість звільнених військовослужбовців провели в полоні понад три роки, причому значна їх кількість була захоплена під час оборони Маріуполя. Стаття 112 ЖК III вимагає створення змішаних медичних комісій для обстеження тяжкохворих та поранених військовополонених та визначення їхньої придатності для репатріації або інтернування в нейтральних країнах. Україна створила такі медичні комісії влітку 2023 року. 217 До складу комісій входять три члени, всі вони є медичними експертами. Усі ці члени, схоже, були призначені Україною без залучення МКЧХ чи будь-якого іншого нейтрального органу, що не повністю відповідає Положенню, яке є додатком до ЖК III. Комісії видають рекомендації щодо репатріації російських військовополонених, відмови їм у репатріації, або відтермінування рішення до подальшого перегляду. Натомість, немає жодних доказів того, що Російська Федерація також створила аналогічні змішані медичні комісії. 218 Нестворення таких органів означало б порушення статті 122 ЖК III. Місія нагадує, що створення змішаних медичних комісій є ключовою процесуальною гарантією для забезпечення того, щоб тяжкохворі або поранені військовополонені були негайно ідентифіковані та репатрійовані, незалежно від політичних міркувань чи домовленостей про взаємний обмін. Окрім сприяння прийняттю рішень щодо звільнення та репатріації, участь нейтральних медичних працівників у цих комісіях може допомогти забезпечити, щоб усі військовополонені отримували належну медичну допомогу під час перебування в полоні. За відсутності таких комісій з боку Російської Федерації, гарантія фактично не діє для однієї сторони конфлікту, що робить тяжкохворих або поранених українських військовополонених вразливими до тривалого позбавлення волі та неадекватної медичної допомоги, що суперечить ЖК III. Поводження з українськими військовополоненими під час їх звільнення та репатріації демонструє серйозні недоліки. У своєму звіті за 2023 рік УВКПЛ задокументувало численні випадки жорстокого поводження з українськими військовополоненими під час
<https://apnews.com/projects/russia-ukraine-pows-torture/?_hsenc=p2ANqtz- 9HMs2w0hyh2MOkZzs5MhvZ0MTRMCyaIq88cchptAkX-Nv-_laiIQ8JaruDS9oGZlp2xXFe>. 215 Валентина Романенко, Україна забезпечила окремий формат повернення тяжкохворих та поранених військовополонених, Українська правда, 15 січня 2025 р. <https://www.pravda.com.ua/eng/news/2025/01/15/7493724/>. 216 Дмитро Левченко, Група тяжкохворих військовополонених повернулася до України після обміну з Російською Федерацією, Київ 24, 19 червня 2025 р. <https://kyiv24.com/en/group-seriously-ill-prisoners- war/>. 217 Омбудсман: Змішані медичні комісії – додатковий інструмент, який може допомогти у звільненні українських полонених, Уповноважений ВРУ з прав людини, 22 серпня 2023 р. Дивіться також Тетяна Герасимова, Україна формує змішані медичні комісії для повернення військовополонених, Українські Новини, 24 листопада 2023. 218 Анна Мурашко, Росія ще не створила змішану медичну комісію для відвідування військовополонених, Українські національні новини (УНН), 4 листопада 2024 року. 48 Неофіційний переклад
їхнього звільнення та репатріації. 219 Наприклад, під час обміну військовополоненими 21 вересня 2022 року українських військовополонених перевозили у переповнених вантажівках зі зв’язаними руками та щільно заклеєними клейкою стрічкою очима, що спричиняло травми від стримуючих засобів. 220 Тіснота та відмова в задоволенні основних потреб призводили до втрати свідомості та страждань, при цьому, за повідомленнями, військовополонених били або застосовували електрошокер, коли вони просили води чи допомоги. Використання аміаку всередині однієї вантажівки спричинило сильні респіраторні розлади. Перевезення тривало майже два дні без їжі, води та доступу до туалету. Жінкам-військовополоненим дозволялося справляти нужду лише у присутності охоронців-чоловіків. Інший випадок, задокументований УВКПЛ, стосувався трьох військовополонених чоловіків, яких змусили носити мокрий одяг близько 12 годин взимку після того, як охоронці навмисно випрали їхній одяг перед перевезенням. 221 БДІПЛ також повідомляє, що під час самого процесу обміну військовополонені зазнавали насильства та не мали доступу до туалетів, їжі та води впродовж тривалих перевезень. 222 Більше того, перед звільненням, а в деяких випадках і під час переміщення між установами, деяких військовополонених змушували заявити, що вони не мають скарг на поводження з ними та не зазнавали фізичного чи психологічного тиску під час перебування на території Російської Федерації. Інтерв’ю, проведені Місією, підтверджують, що ці зловживання не були поодинокими. Колишній український військовополонений розповів, як після того, коли йому сказали, що його збираються обміняти, його та інших перевозили у переповнених вантажівках зі зв’язаними руками та закритими очима, не дозволяли користуватися туалетами та били після прибуття.223 Деякі інциденти також відображають ширшу відсутність обережності у поводженні з військовополоненими. Особливо кричущим прикладом є катастрофа військово- транспортного літака Іл-76 Збройних сил Росії в Бєлгородській області, який, за даними російської влади, перевозив 65 українських військовополонених. Використання військового літака, який був законною військовою ціллю для Збройних Сил України, безпосередньо загрожувало життю військовополонених на борту. 224 Усі ці випадки жорстокого поводження порушують гарантії, викладені у статтях 106– 119 ЖК III, які вимагають, щоб переміщення військовополонених для звільнення або репатріації здійснювалося в гуманних умовах, з повагою до гідності, здоров’я та безпеки. Деякі з них можуть становити собою серйозні порушення ЖК III і, як такі, кваліфікуватися як воєнні злочини. Згідно зі статтею 117 ЖК III, репатрійованих військовополонених законодавчо заборонено використовувати на дійсній військовій службі протягом усього збройного конфлікту, в якому вони були захоплені в полон. Термін «дійсна військова служба» «не є настільки широким, щоб включати функції, які опосередковано сприяють загальним воєнним зусиллям». 225 Репатрійованих осіб не можна призвати до служби у підрозділах, що входять до складу збройних сил, але вони можуть вільно служити на медичних, релігійних або допоміжних посадах, які не передбачають застосування зброї. 226 Місія нагадує, що це зобов’язання стосується сторін конфлікту, а не окремих військовополонених. Відтак, порушення цього правила не позбавляє таких осіб, у разі їх
219 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, пп. 86-87. 220 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 86. 221 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 87. 222 Шостий проміжний звіт БДІПЛ, п. 88. 223 Свідчення 11 (в архіві Місії). 224 Майк Екель, «Чому розбився російський Іл-76? Що ми знаємо і не знаємо про велику авіаційну катастрофу», RFE/RL, 25 січня 2024 року. 225 Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 4423. 226 Коментар МКЧХ до ЖК III, п. 4423. 49 Неофіційний переклад
повторного захоплення в полон, їхнього статусу військовополоненого або поводження з ними, а також вони не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за це порушення. Вони також мають право на (нове) звільнення та репатріацію.227 Свідчення колишніх українських військовополонених свідчать про те, що після репатріації особам надається свобода вирішувати, чи повертатися їм до військової служби. 228 Під час зустрічей у Києві Місію поінформували про прийняття нового законодавства, яке дозволяє колишнім військовополоненим залишати армію. Місії також було підтверджено, що хоча існує процедура звільнення з армії, особи можуть залишатися та вирішувати, чи повертатися їм на поле бою. Велика кількість звільнених військовополонених страждає від тривалих фізичних або психологічних порушень, які в будь-якому разі завадять їм повернутися до дійсної служби. На практиці більшість колишніх військовополонених, які продовжують свою кар’єру у збройних силах, як повідомляється, служать за лінією фронту. Однак можуть бути випадки, коли звільнені військовополонені вирішують повернутися до дійсної служби. Згідно зі статтею 111 ЖК III, військовополонені, переведені до третьої, нейтральної країни, повинні бути інтерновані там «до завершення бойових дій». Місія зазначає, що п’ять командирів «Азовсталі», захоплених у Маріуполі та переведених до Туреччини у 2022 році згідно з угодою про обмін, були репатрійовані до України у липні 2023 року.229 Подальша інформація про зміст угоди чи контекст репатріації відсутня. Місія нагадує, що репатріація військовополонених, переведених до нейтральних країн, не обов’язково є порушенням МГП. ЖК III вимагає звільнення та репатріації військовополонених у випадках тяжких захворювань або поранень та дозволяє репатріацію у випадках тривалого позбавлення волі (стаття 109). Місія також нагадує, що зобов’язання за статтею 111 ЖК III знову ж таки є зобов’язанням сторін конфлікту, а не окремих військовополонених, і тому її ймовірне порушення не може мати жодних негативних правових наслідків для їхнього статусу чи поводження з ними.230
X. ОЛЕНІВСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ Оленівська виправна колонія (Волноваська виправна колонія № 120) – це місце позбавлення волі, розташоване в Донецькій області, яке з 2014 року є непідконтрольним Україні. Ця установа складається з десяти бараків у п’яти двоповерхових будівлях та дисциплінарного ізолятора (ДІЗО). Вона розрахована на кілька тисяч ув’язнених. У ній утримуються українські військовополонені, цивільних ув’язнені та особи, переведених з інших місць позбавлення волі . У період з квітня по травень 2022 року, дві великі групи українських військовополонених з Маріуполя були переведені до Оленівської виправної колонії. Перша група була перевезена в переповненому транспорті та піддана жорстокому «привітальному побиттю» з боку пов’язаних з Росією охоронців, тоді як друга група, яка переважно перебувала під наглядом Федеральної служби виконання покарань Росії (ФСВП), за повідомленнями, не зазнала жорстокого поводження після прибуття. 231 Протягом багатьох років в Оленівці відбувалися численні порушення щодо українських військовополонених та інших осіб, які там утримувалися. Влітку 2022 року
227 Коментар МКЧХ до ЖК III, пп. 4427-4430. 228 Микита Ошуєв, Що далі чекає на українців, які повертаються з російських в’язниць?, Deutsche Welle, 20 червня 2025 року. 229 Нік Пельман, «Понад половина захисників «Азовсталі» перебуває вдома в Україні», Kyiv Post, 29 травня 2025 року. 230 Див. також Емілі Кроуфорд, «Звільнення, репатріація та умовно-дострокове звільнення військовополонених: уроки нещодавньої практики в українсько-російському конфлікті», Articles of War, 20 липня 2023 року. 231 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 67. 50 Неофіційний переклад
військовополонений помер через відсутність лікування гепатиту, що свідчить про неналежну медичну допомогу, що надавалася в колонії. 232 УВКПЛ також отримало повідомлення про те, що групи військовополонених були змушені збирати та вантажити тіла померлих у Маріуполі протягом травня та червня 2022 року, 233 що потенційно може кваліфікуватися як робота «нездорового або небезпечного характеру», заборонена статтею 52(1) ЖК III. Семеро військовополонених повідомили, що військовослужбовець з полку «Азов» частини 3057 Національної гвардії був забитий до смерті охоронцями зі складу збройних угрупувань, пов’язаних з Росією, під час перебування в ізоляторі дисциплінарного режиму. 234 Військовополонені, які утримувалися в колонії, страждали від низької якості їжі та питної води, антисанітарних умов, нерегулярного харчування, нестачі ліжок та неналежного медичного обслуговування, включаючи обмежений доступ до ліків від інфекційних захворювань. 235 Ці умови призвели до значної втрати ваги та погіршення здоров’я серед ув’язнених. Насильство та знущання в колонії були поширеними. Охоронці ФСВП, особливо під час щомісячних перезмінок, часто ображали та били військовополонених, змушуючи їх виконувати фізичні вправи та залишатися в стресових позах. Деяких затриманих також били до або під час допитів, які проводилися ФСБ та Слідчим комітетом Російської Федерації. Охоронці пенітенціарних установ з пов’язаних з Росією збройних груп піддавали військовополонених чоловіків жорстокому фізичному насильству, включаючи побиття, ураження електричним струмом, удушення, сексуальне насильство та тортури вогнем. Військовополонених жінок утримували у ДІЗО, яке також використовувалося як тимчасовий пункт тримання для чоловіків, обвинувачених у дисциплінарних правопорушеннях. Ці практики жорстокого поводження та нехтування ілюструють систематичні порушення норм МГП в Оленівській виправній колонії. Один із найсерйозніших інцидентів за участю військовополонених стався в Оленівській виправній колонії у липні 2022 року, коли стався вибух. На той час в Оленівці перебували сотні українських військовополонених, зокрема багато хто з гарнізону «Азовсталі» у Маріуполі. У ніч з 28 на 29 липня 2022 року два вибухи зруйнували «Барак 200», в результаті чого загинуло 53 військовополонених та було поранено понад 100, більшість з яких були з полку «Азов». Вибух стався в переповнених військовополоненими бараках, з обмеженим простором для руху, що сприяло високому рівню втрат і унеможливлювало евакуацію багатьох поранених. Після вибуху військовополонені, які отримали поранення, не отримали належної медичної допомоги від тих, хто тримав їх в полоні. Російська Федерація звинуватила Україну у здійсненні удару за допомогою ракети HIMARS. 236 Однак, Слідчий комітет Росії припинив висвітлення цієї справи невдовзі після інциденту, що свідчить про труднощі з узгодженням наявних доказів із твердженням про атаку HIMARS. Російська Федерація показала журналістам фрагменти ракети HIMARS, але свідки підтвердили, що вони були підкинуті. 237 Хоча Генеральний секретар ООН створив Місію зі встановлення фактів 3 серпня 2022 року, він розпустив її у січні 2023 року без суттєвого прогресу, посилаючись на проблеми безпеки та «відсутність умов, необхідних для розгортання місії на місці». 238 На сьогоднішній день
232 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 51. 233 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 54. 234 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 63. 235 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 68. 236 Александр Григорьев, Появились доказательства того, что удар по СИЗО в Еленовке был нанесен из РСЗО HIMARS, Военное обозрение, 29 июля 2022. 237 Барак 200. Хто і як убивав українських військовополонених в Оленівці, Центр з прав людини в умовах збройного конфлікту (CHRAC), 26 червня 2025 р. <https://www.chr-ac.org/investigations/>. 238 Щоденний брифінг для преси Офісу речника Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, 5 січня 2023 року <https://press.un.org/en/2023/db230105.doc.htm>. 51 Неофіційний переклад
Російська Федерація відмовляється надати ООН чи іншим незалежним міжнародним органам можливість проводити неупереджене розслідування. Внутрішнє розслідування УВКПЛ пізніше дійшло висновку, що снаряди, найімовірніше, були випущені російськими силами, хоча воно не змогло підтвердити це з упевненістю через відсутність доступу до місця події. 239 Власне розслідування України також зазнає труднощів через обмежений доступ до місця події та залежність від свідчень тих, хто вижив. Докази, зібрані на сьогодні міжнародними та українськими організаціями, свідчать про те, що вибухи, найімовірніше, були спричинені термобаричними артилерійськими снарядами (термобаричними осколково-фугасними снарядами для гармат, гаубиць чи мінометів), оскільки наслідки ураження ними відповідають свідченням уцілілих осіб про сильну спеку та вогонь усередині бараку. 240 Атака включала два коригувальні постріли, за якими послідували два майже одночасні прямі влучання в будівлю, що підтверджує умисний цільовий обстріл. За інформацією УВКПЛ, 27 липня 193 військовополонених було переведено до бараку, переобладнаного з промислового сараю, який стояв окремо від інших бараків колонії.241 Того ж дня, керівництво колонії наказало перенести вартовий пост подалі від бараку та викопати укріплений окоп для охоронців, хоча щодо інших бараків ці заходи не здійснювалися. 28 липня охоронці бараку вдягнули бронежилети та шоломи, на відміну від іншого персоналу колонії, який рідко це робив. Військовополонені з різних бараків повідомили, що незадовго до інциденту поблизу їхніх бараків та огорожі колонії було розміщено реактивну систему «Град», яка вела вогонь в західному напрямку від колонії та маскувала звук вибухів, внаслідок яких були вбиті та поранені військовополонені. 29 липня цивільний український в’язень, який виступав зв’язковим адміністрації, передав вказівку військовополоненим, які розчищали завали та вивозити тіла, зберігати мовчання про те, що вони бачили. Уцілілі описували наслідки нападу як хаотичні та жахливі, з сильною спекою, димом та уламками, що робили пересування майже неможливим. 242 Багато військовополонених опинилися під завалами або отримали важкі опіки та травми дихальних шляхів, спричинені термобаричними вибухами. Незважаючи на тяжкість травм, персонал колонії не надавав їм медичної допомоги, військовополонені були змушені надавати один одному імпровізовану першу допомогу використовуючи підручні засоби. Управління Верховного комісара ООН з прав людини дійшло висновку, що «кількість військовополонених, які загинули внаслідок нападу, могла б бути значно меншою, якби тим, хто отримав тяжкі поранення внаслідок вибухів, було надано оперативну медичну допомогу». 243 Зазначалося, що персонал колонії не надавав медичну допомогу, і тим, хто вижив, доводилося робити все можливе, щоб допомогти зупинити кровотечу один одному без належного медичного обладнання. 244 Внаслідок цього, як повідомляється, кілька поранених військовополонених померли на землі біля входу до колонії через величезну крововтрату. Військовополонених, які уціліли після першого нападу, доставляли у переповнених вантажівках до лікарень Донецька, в результаті чого вони долали п’яти-семигодинну
239 Див. «Оленівка: два роки після смертельного удару, в результаті якого загинули десятки українських військовополонених, постійний заклик до відповідальності», УВКПЛ, 26 липня 2024 р. < https://ukraine.ohchr.org/en/Olenivka-two-years-since-the-deadly-strike?utm_source=chatgpt.com > ; та «Сьюзі Бланн та Ганна Архірова», «Через 2 роки після смерті українських військовополонених, ті, хто вижив, та витік аналітичних даних ООН вказують на Росію як на винуватця», Associated Press, 25 липня 2024 р. 240 Барак 200. Хто і як убивав українських військовополонених в Оленівці, Центр з прав людини в умовах збройного конфлікту (CHRAC), 26 червня 2025 р. <https://www.chr-ac.org/investigations/>. 241 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, пп. 72-76. 242 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 76. 243 Звіт УВКПЛ за 2023 рік, п. 76. 244 Звіт УВКПЛ за 2025 рік, п. 51. 52 Неофіційний переклад
подорож нерівними дорогами, що погіршило їхні травми. Військовополонених з легкими травмами на місяць помістили у дисциплінарний ізолятор, фактично відрізаючи їх від будь-якого контакту з іншими утримуваними особами. Поєднання травми, отриманої внаслідок нападу, затримки з наданням медичної допомоги та примусової ізоляції мало тривалі фізичні та психологічні наслідки для тих, хто уцілів, підсилюючи як безпосередній та довготривалий вплив інциденту. Ненадання своєчасної медичної допомоги у поєднанні із затримкою евакуації за складних умов призвело до збільшення кількості смертей та відображало системне нехтування життям військовополонених, що є явним порушенням МГП.
XI. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ МГП ТА МППЛ, А ТАКОЖ ПОТЕНЦІЙНІ ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ ТА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ У попередніх розділах Місія встановила численні випадки порушень МГП та МППЛ, що виникли внаслідок поводження Російської Федерації з українськими військовополоненими. Вона також знайшла достовірні докази, які стверджують, що деякі з цих порушень, якщо відповідальних осіб буде встановлено, можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини та, можливо, злочини проти людяності. Відповідно до завдання Місії «надати рекомендації щодо відповідних механізмів притягнення до відповідальності», у звіті розглядається, які механізми забезпечення відповідальності існують на даний момент та яким чином їх можна застосувати для вирішення порушень міжнародного права, що виникають внаслідок поводження Російської Федерації з українськими військовополоненими. Цей розділ структурований за трьома напрямками, зосереджуючись на відповідальності Російської Федерації як держави, індивідуальній кримінальній відповідальності винних осіб та праві жертв на засоби правового захисту та відшкодування збитків. A. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ Згідно зі спільною статтею 1 чотирьох Женевських конвенцій 1949 року, всі держави зобов’язані «дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції за будь-яких обставин». Зобов’язання дотримуватися передбачає зобов’язання держави робити все, що реально можливо зробити за даних обставин, щоб забезпечити дотримання норм МГП її збройними силами та іншими органами, а також іншими особами чи групами, що діють за її вказівками або під її керівництвом чи контролем. Обов’язок забезпечувати дотримання означає зобов’язання держав, включаючи ті, що не є сторонами конфлікту, вживати всіх можливих заходів, враховуючи обставини, для забезпечення дотримання норм МГП у конфлікті. Зобов’язання дотримуватися та забезпечувати дотримання вважається нормою звичаєвого міжнародного права. 245 Аналогічно, держави мають обов’язок дотримуватися зобов’язань, що випливають з МПГПП. Стаття 2 МПГПП зобов’язує держави-учасниці поважати та забезпечувати права, визнані Пактом, для всіх осіб, які перебувають на їхній території та під їхньою юрисдикцією. Це зобов’язання вимагає від держав як утримуватися від дій, що порушують права, гарантовані МПГПП, так і вживати позитивних заходів для захисту цих прав. Зокрема, стаття 2 зобов’язує держави вживати законодавчих, судових, адміністративних та інших заходів, необхідних для повної реалізації прав, закріплених у Пакті. Це включає забезпечення того, щоб усі гілки та рівні влади дотримувалися положень МПГПП без дискримінації, надання ефективних засобів правового захисту у разі порушень та запобігання порушенням як державними, так і недержавними
245 Правила 139 та 144 Дослідження МКЧХ щодо звичаєвого МГП. 53 Неофіційний переклад
суб’єктами. Це зобов’язання є негайним та постійним, і вимагає від держав діяти добросовісно та відповідно до своїх міжнародних зобов’язань, незалежно від їхньої внутрішньої правової бази. Держави несуть відповідальність за дії, скоєні їхніми органами, навіть якщо ці органи перевищують свої повноваження або суперечать своїм інструкціям під час здійснення таких дій (дії ultra vires ). 246 Держави також несуть відповідальність за дії, скоєні особою або групою осіб, які «фактично діють за вказівкою або під керівництвом чи контролем цієї держави при здійсненні цих дій». 247 Цей принцип безпосередньо стосується відповідальності Російської Федерації за порушення МГП та МППЛ стосовно українських військовополонених. Російська Федерація несе відповідальність за дії своїх збройних сил, інших державних органів, таких як ФСБ та ФСВП, а також груп, що діють під її ефективним контролем, включаючи так звані Донецьку та Луганську Народні Республіки. Ця відповідальність поширюється як на дії, скоєні на виконання офіційних розпоряджень або наказів, так і на дії, скоєні з особистої ініціативи солдатів, командирів або інших посадових осіб. Місія встановила, що Російська Федерація несе відповідальність за численні порушення МГП та МППЛ, що випливають з недоліків у поводженні з українськими військовополоненими. Зокрема, Російська Федерація має такі зобов’язання: 248 a) Продовжувати дотримуватися всіх відповідних норм МГП та МППЛ, що застосовуються до українських військовополонених, яких утримує Російська Федерація; б) Негайно припинити всі порушення щодо українських військовополонених та надати гарантії неповторення таких порушень; та в) Забезпечити відшкодування, що включає, серед іншого, реституцію, фінансову компенсацію та належну сатисфакцію (визнання, вибачення, кримінальне переслідування осіб, відповідальних за порушення МГП тощо). Декілька міжнародних судових або квазісудових органів можуть розглянути питання відповідальності Російської Федерації за жорстоке поводження з українськими військовополоненими. Одним із таких органів є Міжнародний Суд (МС), головний судовий орган Організації Об’єднаних Націй, який має компетенцію розглядати та вирішувати правові спори, передані йому державами. У 2024 році МСП виніс рішення у справі між Україною та Російською Федерацією, однак, це рішення не стосувалося питання військовополонених, та не згадувало їх. 249 Так само військовополонені не є предметом іншої, досі нерозглянутої справи між Україною та Російською Федерацією, яка пов’язана з Конвенцією 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.250 Скарги щодо жорстокого поводження з українськими військовополоненими з боку Російської Федерації також можуть бути подані Україною або окремими особами до міжнародних органів з прав людини. Такі органи також вже підтвердили, що Російська Федерація має юрисдикцію щодо порушень МППЛ, які мали місце на тимчасово
246 Проекти статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, у документі ООН A/56/10, Звіт Комісії з міжнародного права про роботу її п’ятдесят третьої сесії, Офіційні протоколи Генеральної Асамблеї, П’ятдесят шоста сесія, Доповнення № 10, листопад 2001 р., с. 43-59, ст. 7. 247 Там само, ст. 8. 248 ЖКІ-IV, ст. 1; правило 139 Дослідження МКЧХ щодо звичаєвого МГП. 249 МСП, Застосування Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (Україна проти Російської Федерації), рішення від 31 січня 2024 року. 250 МСП, Звинувачення у геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти Російської Федерації), Заява, 26 лютого 2022 року. 54 Неофіційний переклад
окупованих територіях України.251 Органи ООН з прав людини ще не винесли рішень щодо жодної справи, пов’язаної з українськими військовополоненими, але такі справи можуть бути розглянуті в майбутньому, оскільки Російська Федерація визнала компетенцію договірних органів розглядати індивідуальні скарги відповідно до МПГПП та КПК. І навпаки, Російська Федерація не ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції проти катувань (ФПКК) , який встановлює систему регулярних незалежних інспекцій місць позбавлення волі, що допомагає запобігати катуванням та жорстокому поводженню. Як держава, яка не є учасницею, Російська Федерація не підлягає таким інспекціям і не має призначеного Національного превентивного механізму. Приєднання до ФПКК посилило б гарантії для утримуваних під вартою, підвищило б прозорість та продемонструвало б відданість дотриманню стандартів МППЛ. Цей крок буде особливо важливим, враховуючи нещодавнє рішення Російської Федерації вийти з Європейської конвенції про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню , яка досі забезпечувала основу для моніторингу умов позбавлення волі в Російській Федерації. 252 Приєднавшись до ФПКК, Росія підтвердить своє зобов’язання запобігати катуванням та жорстокому поводженню. ЄСПЛ, який компетентний розглядати справи, порушені проти Російської Федерації, за фактами, що мали місце до 16 вересня 2022 року, станом на лютий 2025 року мав на розгляді 9264 індивідуальні та 2 міждержавні скарги щодо збройного конфлікту між Росією та Україною. 253 З них три стосуються поводження з українськими військовополоненими. Дві – одна подана Україною та одна групою осіб – стосуються військово-морського інциденту, що стався 25 листопада 2018 року в Керченській протоці та призвів до захоплення в полон трьох українських військово-морських суден та їхніх екіпажів. 254 Третя заява, спрямована як проти Російської Федерації, так і проти України, була подана військовослужбовцями Національної гвардії України, яких захопили в полон російські війська на Чорнобильській атомній електростанції та утримували на території електростанції протягом кількох тижнів. 255Усі ці заяви наразі розглядаються. Місія нагадує, що для осіб, які бажають подати скарги щодо подій після 16 вересня 2022 року, засоби правового захисту через ЄСПЛ більше не доступні. Крім того, після виключення з Ради Європи, взаємодія Російської Федерації з ЄСПЛ була складною та обструктивною. Росія також припинила співпрацю з Комітетом міністрів, який, серед іншого, контролює виконання рішень Суду.256 Це надзвичайно ускладнює забезпечення
251 Див. Документ ООН CCPR/C/RUS/CO/8, Заключні зауваження щодо восьмої періодичної доповіді Російської Федерації, 1 грудня 2022 року, пп. 6-7; Документ ООН CAT/C/RUS/CO/6, Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Російської Федерації, 28 серпня 2018 року, п. 48; ЄСПЛ, Україна проти Росії (щодо Криму), заяви № 20958/14 та 38334/18, рішення, 25 червня 2024 року, пп. 864 та 873; Україна та Нідерланди проти Росії, заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22, рішення (GC), 9 липня 2025 року, пп. 336-338. 252 Експерти ООН попереджають про серйозні ризики для утримуваних осіб, оскільки Росія має намір вийти з Європейського механізму запобігання тортурам, прес-реліз ООН, 3 вересня 2025 р. <https://www.ohchr.org/en/press-releases/2025/09/un-experts-warn-grave-risks-detainees-russia-moves- withdraw-european-torture>. 253 Європейський суд з прав людини, прес-реліз – Оновлення щодо заяв, що стосуються конфліктів та війни в Україні, ЄСПЛ 047 (2025), 17 лютого 2025 р., <https://www.echr.coe.int/w/applications-concerning-the- conflicts-and-war-in-ukraine>. 254 ЄСПЛ, Україна проти Росії (VIII), заява № 55855/18; та Артеменко та інші проти Росії, заяви № 26812/20, 27234/20 та 19433/21. 255 ЄСПЛ, Отрощенко та інші проти Росії та України, заяви № 38334/22, 38644/22, 41153/22, 41321/22, 42817/22, 42820/22, 42825/22, 42828/22, 42832/22, 42833/22, 42870/22, 7229/23 та 20519/23. 256 Комітет міністрів Ради Європи, Нагляд за виконанням рішень та рішень Європейського суду з прав людини, 2024: 18 -й щорічний звіт Комітету міністрів, 2024, 165, <https://rm.coe.int/gbr-2001-18e-rapport- annuel-2024/1680b4d77d>. 55 Неофіційний переклад
справедливої сатисфакції та дотримання тимчасових, індивідуальних та загальних заходів, призначених Судом. B. ІНДИВІДУАЛЬНА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МГП вимагає від держав прийняти законодавство для покарання за такі серйозні порушення Женевської конвенції та інші серйозні порушення МГП, які кваліфікуються як воєнні злочини, для розшуку осіб, які ймовірно скоїли такі злочини, та для притягування таких осіб до відповідальності у власних судах або їх екстрадиції до іншої держави для судового переслідування. 257 Згідно з національним законодавством України, порушення законів та звичаїв війни криміналізуються статтею 438 Кримінального кодексу України (ККУ). Це положення прямо криміналізує жорстоке поводження з військовополоненими. Воно також криміналізує «порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України», що охоплює катування, нелюдське поводження, умисне заподіяння тяжких страждань або тяжких тілесних ушкоджень, або умисне позбавлення військовополоненого права на справедливий суд. Місія вітає зміни до ККУ, які відбулися останніми роками, значною мірою у зв’язку з ратифікацією Римського статуту МКС. Одна з найважливіших поправок була прийнята 9 жовтня 2024 року. 258 Ця поправка ввела до ККУ категорію злочинів проти людяності (стаття 442-1) та поширила відповідальність командирів на військовослужбовців не лише зі складу Збройних Сил України (стаття 31)1. Це означає, що українські суди тепер можуть притягувати російських військових командирів до відповідальності за бездіяльність у запобіганні та покаранні своїх підлеглих за порушення проти українських військовополонених. Офіс Генерального прокурора України зареєстрував 185 792 злочини, пов’язані з агресією Росії, з яких 180 487 зареєстровано як воєнні злочини.259 660 особам оголошено підозри, а 126 осіб відбувають покарання. 260 Місія шкодує, що Україна досі не запровадила вичерпний та розширений «каталог» воєнних злочинів; натомість Закон від 9 жовтня 2024 року зберігає напівзагальний характер статті 438 Кримінального кодексу. Подальші зміни до законодавства значно сприятимуть застосуванню принципу комплементарності між МКС та Україною. Національні суди інших країн, окрім України, також можуть розглядати справи про воєнні злочини та злочини проти людяності загалом, а також про жорстоке поводження з українськими військовополоненими з боку Російської Федерації, зокрема, на основі універсальної юрисдикції. Місія зазначає, що після повномасштабного вторгнення Росії в Україну кілька європейських держав (наприклад, Естонія, Німеччина, Латвія, Литва, Польща та Іспанія) розпочали кримінальні розслідування або попередні слідства щодо цієї ситуації та серйозно ставляться до своїх зобов’язань згідно з принципом універсальної юрисдикції. Універсальна юрисдикція стала основою для судового розгляду та подальшого засудження 14 березня 2025 року російського солдата в окружному суді Гельсінкі. Солдат належав до добровольчої воєнізованої групи під назвою «Русич». Вирок за воєнні злочини стосувався вбивства пораненого українського солдата та вирізання (нацистського) символу російського підрозділу на обличчі
257 ЖК І, ст.49; ЖК II, ст. 50; ЖК III, ст. 129; ЖК IV, ст. 146 та ДП І, ст. 86. 258 Закон України № 4012- IX від 09.10.2024 Про внесення змін до Кримінального та Кримінально- процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього. 259 Станом на 5 вересня 2025 року, веб-сайт Генеральної прокуратури України <www.gp.gov.ua/>. 260 Генпрокурор повідомив, скільки конфліктів воєнних злочинів зареєстрували в Україні,, Hromadske, 27 серпня 2024 <hromadske.ua/viyna/230217-henprokuror-rozpoviv-skilky-vypadkiv-voyennykh-zlochyniv- zareyestruvaly-v-ukrayini>. 56 Неофіційний переклад
пораненого українського солдата. У рішенні також описується, як підсудний в інтерв’ю пояснив, що його група не давала жодної пощади, тобто не брала в полон живими.261 Місія вітає те, що Україна 25 жовтня 2024 року подала на зберігання свою ратифікаційну грамоту до Римського статуту МКС і тепер є державою-учасницею Статуту. Місія також вітає те, що Офіс прокурора МКС розслідує ситуацію в Україні на основі 41 отриманих державних звернень. Розслідування Офісу прокурора включає звинувачення у воєнних злочинах та злочинах проти людяності, скоєних на території України. З огляду на велику кількість задокументованих порушень проти військовополонених, включаючи достовірні повідомлення про позасудові страти, тортури та інші форми зловживань, заборонені міжнародним правом, Місія закликає Офіс прокурора продовжити розслідування цих порушень з метою отримання ордерів на арешт, судового переслідування та винесення обвинувальних вироків за умови наявності достатніх доказів. C. ЗАСОБИ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ТА ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ ЖЕРТВАМ Відповідальність не обмежується лише судовим переслідуванням винних осіб. 262 Вона також передбачає право жертв на доступ до засобів правового захисту та отримання відшкодування за будь-яку шкоду, завдану їм відповідальною державою та/або окремими правопорушниками. Доступ до засобів правового захисту включає такі права, як право на правду, право на ефективне розслідування або право на участь у провадженні. Відшкодування може приймати різні форми, такі як компенсація, реабілітація, відновлення прав або майна, гарантії неповторення і навіть символічні заходи, такі як публічні вибачення або встановлення пам’ятних знаків. Важливо, що чинне міжнародне право визнає гідність та свободу дій жертв, стверджуючи, що правосуддя не є повним, якщо постраждалі не визнаються та не отримують значну підтримку та відшкодування. Основні принципи та керівні положення щодо права на засіб правового захисту та відшкодування збитків жертвам грубих порушень міжнародного права прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, 263 прийняті – без офіційного голосування – Генеральною Асамблеєю ООН у 2005 році, зазначають, що «зобов’язання поважати, забезпечувати повагу та виконувати міжнародне право прав людини та міжнародне гуманітарне право, як це передбачено відповідними правовими актами, включає, серед іншого, обов’язок: (a) вживати належних законодавчих, адміністративних та інших належних заходів для запобігання порушенням; (b) ефективно, оперативно, ретельно та неупереджено розслідувати порушення та, за потреби, вживати заходів проти ймовірно винних осіб відповідно до внутрішнього та міжнародного права; (c) надати тим, хто стверджує, що вони є жертвами порушення прав людини або гуманітарного права, рівний та ефективний доступ до правосуддя, як описано нижче, незалежно від того, хто зрештою може бути визнаний відповідальним за порушення; та (d) забезпечити жертвам ефективні засоби правового захисту, включаючи відшкодування збитків, як описано нижче». 264 Право на доступ до ефективного засобу правового захисту у разі порушення прав людини закріплене у статті 8 Загальної декларації прав людини, статті 2(3) МПГПП, статті 13 ЄКПЛ та статті 19 Конвенції про права людини та їхні права. Те, що «держава, відповідальна за порушення міжнародного гуманітарного права, зобов’язана повністю
261 Рішення районного суду Гельсінкі від 14 березня 2025 року, справа № R 706/2025/11203. 262 Карлос Фернандес де Касадеванте Романі, Міжнародне право потерпілих, Springer, 2012. 263 Документ ООН A/RES/60/147, Основні принципи та керівні положення щодо права на засіб правового захисту та відшкодування збитків для жертв грубих порушень міжнародного права прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, 21 березня 2006 року. 264 Там само, п. 3 Додатка. 57 Неофіційний переклад
відшкодувати завдані збитки або шкоду», 265 також вважається звичаєвим правилом згідно з МГП. Ці дві сукупності правових норм частково відрізняються тим, що, в той час, як МППЛ встановлює право особи на компенсацію, МГП традиційно зосереджується на відшкодуванні, що надається на міждержавному рівні. Однак, в останні десятиліття право особи на відшкодування почало обговорюватися також і в рамках МГП, що відображено у вищезазначених Основних принципах. Загалом, позови про відшкодування збитків повинні розглядатися національними чи міжнародними судами або спеціалізованими комісіями з відшкодування збитків. Українські військовополонені мають гіпотетичну можливість звертатися за компенсацією через російські суди, але ця можливість залишається суто теоретичною, враховуючи політичні та правові реалії. Інші шляхи включають міжнародні органи, такі як: a) МКС: МКС має Цільовий фонд для потерпілих (стаття 79 Римського статуту), який, однак, має обмежене охоплення з точки зору відшкодування великомасштабних збитків. Більше того, діяльність МКС щодо ситуації в Україні досі обмежується видачею шести ордерів на арешт, які залишаються невиконаними. Внаслідок цього, провадження все ще перебувають на ранній стадії, і жодне з них не стосується безпосередньо українських військовополонених. b) ЄСПЛ: ЄСПЛ може вирішувати питання про відшкодування збитків жертвам у рамках судового провадження (справедлива сатисфакція, індивідуальні або загальні заходи). Російська Федерація була учасницею ЄКПЛ у 1998-2022 роках, але після виключення з Ради Європи 266 вона втратила свою відповідальність за ЄКПЛ 16 вересня 2022 року. ЄСПЛ залишається компетентним розглядати та виносити рішення щодо заяв, спрямованих проти Російської Федерації, які стосуються ймовірних порушень ЄКПЛ, що мали місце до 16 вересня 2022 року (стаття 58(2) ЄКПЛ), але Російська Федерація не бажає виконувати ці рішення. ЄСПЛ досі не виніс рішення щодо жодної справи, пов’язаної з українськими військовополоненими. c) Комітет ООН з прав людини (КПЛ): КПЛ може розглядати окремі справи, але його рішення не є обов’язковими, і цей орган не приймає рішень щодо індивідуального відшкодування збитків. Визнаючи ці обмеження, міжнародна спільнота вирішила створити спеціальний інституційний механізм для України. Ця ініціатива була започаткована резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 11/5 від 14 листопада 2022 року під назвою «Сприяння засобам правового захисту та відшкодуванню збитків за агресію проти України». 267 У резолюції підтверджується, що Російська Федерація має бути притягнута до відповідальності за порушення міжнародного права, включаючи її агресію проти України, порушення МГП та МППЛ, і що вона несе юридичну відповідальність за повне відшкодування завданої шкоди та збитків. У ній також рекомендується створити у співпраці з Україною міжнародний реєстр збитків для документування доказів та претензій щодо шкоди, завданої фізичним особам, юридичним особам та українській державі.
265 Правило 150 Дослідження МКЧХ щодо звичайного МГП. 266 Резолюція CM/Res(2022)2 про припинення членства Російської Федерації в Раді Європи від 16 березня 2022 року. 267 Документ ООН A/RES/ES-11/5, Сприяння забезпеченню засобів правового захисту та відшкодування збитків за агресію проти України, 14 листопада 2022 року. 58 Неофіційний переклад
Спираючись на це, Комітет міністрів Ради Європи 12 травня 2023 року ухвалив резолюцію про створення Реєстру збитків,268 надавши йому адміністративну структуру. Реєстр має: отримувати та обробляти інформацію про заяви про відшкодування збитків та докази; категоризувати, класифікувати та систематизувати такі заяви, оцінювати та визначати право на включення до Реєстру, а також реєструвати відповідні заяви з метою їх подальшого розгляду та вирішення. Реєстр не має жодних функцій щодо вирішення таких заяв, включаючи визначення відповідальності та розподіл будь-яких виплат або компенсацій . 269 Претензії можуть подавати як Україна, так і будь-які фізичні чи юридичні особи. 16 листопада 2023 року Конференція учасників Реєстру збитків для України обрала свою Раду, 270 а Рада, в свою чергу, провела своє установче засідання 14 грудня 2023 року.271 Реєстр зараз працює у повному обсязі. 272 Хоча Реєстр є значним кроком у напрямку забезпечення відповідальності, залишається багато питань щодо його функціонування, зокрема, проблема забезпечення виконання зобов’язань щодо держави, яка цього не бажає. Крім того, роль Реєстру обмежена – він служить виключно сховищем для обґрунтованих претензій та підтверджуючих доказів, без повноважень приймати рішення щодо відшкодування збитків. 273 Тепер буде створено ширшу систему компенсації, яка згодом охоплюватиме спеціальну комісію з розгляду претензій та компенсаційний фонд, щоб забезпечити своєчасне та ефективне відшкодування фізичних, психологічних та матеріальних втрат окремих осіб, а також України (і потенційно третіх держав та їхніх громадян). Точні контури такої системи наразі обговорюються, і ключові зацікавлені сторони обговорюють такі питання, як обсяг обґрунтованих претензій, стандарти доказової бази, що застосовуватимуться, механізми фінансування та розподілу коштів, а також управління системою. 274 Цілком ймовірно, що українські військовополонені, які зазнали шкоди, зможуть скористатися перевагами такої системи, але деталі ще належить з’ясувати.
XII. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ Місії було доручено розслідувати поводження з українськими військовополоненими з боку Російської Федерації, зосереджуючись на встановленні фактів та обставин потенційних порушень зобов’язань в рамках ОБСЄ, міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права, включаючи можливі воєнні злочини та злочини проти людяності. Її мандат включав збір, консолідацію та аналіз інформації для виявлення практики застосування широкомасштабних або систематичних катувань, жорстокого поводження та страт українських військовополонених та солдатів, які припинили участь у воєнних діях, як на території Російської Федерації, так і на
268 CM/Res(2023)3, Резолюція Комітету міністрів про створення Розширеної часткової угоди про реєстр шкоди, завданої агресією Російської Федерації проти України, 12 травня 2023 року. 269 Там само, ст. 1. 270 Рада Європи, Конференція учасників Реєстру збитків для України обирає свою Раду, Прес-реліз, 16 листопада 2023 року. 271 Рада Європи, Рада Реєстру збитків для України проводить своє установче засідання, Прес-реліз, 14 грудня 2023 року. 272 Див. Реєстр збитків для України, Рада Європи <https://www.rd4u.coe.int/en/> 273 Розпочато офіційні переговори щодо Договору про створення Комісії з врегулювання збитків для України, Реєстр збитків для України, 26 березня 2025 р. <https://rd4u.coe.int/en/-/formal-negotiations-begin- on-treaty-to-establish-aclaims-commission-for-ukraine>. 274 Див., наприклад, Філіппа Вебб, Юридичні можливості для конфіскації російських державних активів для підтримки реконструкції України, Європейська парламентська дослідницька служба, лютий 2024 р.; CAVV, Confiscatie van eigendommen van vreemde staten, Advies 48, 20 грудня 2024 р. 59 Неофіційний переклад
тимчасово окупованих територіях України, а також надання рекомендацій щодо механізмів притягнення до відповідальності. Місія діяла на тлі значних труднощів із доступом до достовірних даних, значною мірою через відсутність прозорості та небажання співпрацювати з боку Російської Федерації. Українські військовополонені утримуються в численних місцях у Росії та на тимчасово окупованих територіях України, багато з яких залишаються недоступними для спостерігачів та гуманітарних місій, що перешкоджає оцінці кількості, місць розташування та умов утримання. Незважаючи на ці обмеження, наявні оцінки свідчать про значну кількість полонених; станом на 2025 рік, від 6 000 до 10 000 українських солдатів, як вважається, залишаються в місцях позбавлення волі підконтрольних Росії, причому щонайменше 13 500 утримувалися в полоні з лютого 2022 року. З них близько 169 загинули в полоні, майже 6 800 було звільнено шляхом обміну, а приблизно 6300 залишаються в полоні. Українська влада визначила 222 місця утримання, більшість з яких розташовані на тимчасово окупованих територіях, а решта розподілена по 54 регіонах Росії. Більше половини українських військовополонених утримуються в установах, розташованих на тимчасово окупованих територіях, зокрема в Донецькій та Луганській областях. Повага до захисту, що надається статусом військовополоненого, передбачає визнання такого статусу для певних категорій осіб, які припинили участь у воєнних діях, як це передбачено ЖК III та ДП І. Однак, згідно з достовірними джерелами, більшість українських солдатів захоплюються в полон та утримуються під вартою без визнання їхнього статусу згідно з ЖК III. Натомість, Російська Федерація кваліфікує їх як осіб, «затриманих за протидію спеціальній військовій операції». Ця кваліфікація також застосовується до затриманих українських цивільних осіб. Це створює плутанину між різними статусами згідно з МГП. Це перешкоджає розмежуванню між військовополоненими та цивільними особами, а також свідчить про небажання повною мірою реалізувати захист, що пропонується статусом військовополоненого. Відмова у статусі військовополоненого фактично позбавляє затриманих українських солдатів захисту, наданого ЖК III та ДП І, та наражає їх на кримінальне переслідування лише за участь у бойових діях. Окрім цього загального заперечення статусу військовополонених, Росія проводить цілеспрямовану політику позбавлення захисту військовополонених певних груп комбатантів, які припинили участь у воєнних діях. Деяким військовополоненим офіційно відмовляють у статусі, щоб порушити проти них кримінальну справу, або за найманство у випадку іноземних добровольців, або за тероризм у випадку цілих батальйонів, які вважаються терористичними організаціями. Це останнє явище посилюється з 2024 року. Однак, видається, що такі переслідування насправді стосуються законних військових дій і, отже, порушують норми міжнародного гуманітарного права щодо імунітету комбатантів. Місія також встановила, що існує мало доказів того, що Російська Федерація створила компетентні трибунали для визначення статусу військовополонених у разі сумнівів, що є порушенням статті 5(2) ЖК III. Інформація, зібрана Місією, свідчить про те, що велика кількість свавільних убивств військовополонених та солдатів, які припинили участь у воєнних діях, спричинена Російською Федерацією. Свавільне позбавлення життя відбувається як на полі бою, так і в таборах для інтернованих. Страти на полі бою, як відомо, важко довести, але докази з’являються зі свідчень очевидців, судово-медичної експертизи тіл, перехоплених повідомлень, знімків з супутників або безпілотників, а також відео, знятих учасниками бойових дій, а потім опублікованих онлайн або в соціальних мережах. Ці докази свідчать про те, що страти, скоєні російськими військами, ймовірно, є досить частими та численними. Крім того, 60 Неофіційний переклад
ймовірно, що з 2024 року їх кількість зростає. Такі дії, скоєні проти комбатантів у момент їхньої здачі в полон або невдовзі після цього, є порушеннями МГП та є воєнними злочинами. Більше того, низка осіб, які обіймають владні посади в Російській Федерації, нещодавно заявили про відсутність пощади. Такі заяви суперечать МГП та є воєнними злочинами, якщо їх вчиняє особа з командною відповідальністю. Вони заохочують до страт без належного судового розгляду та сприяють відчуттю безкарності за такі дії в зонах бойових дій. Свавільні вбивства також відбуваються під час утримання під вартою. У великій кількості зареєстрованих випадків, дії та бездіяльність адміністрацій таборів, представників збройних формувань, що потрапляють на територію таборів, та представників російських державних установ, що брали участь у допитах українських військовополонених, призвели до смерті деяких із цих військовополонених. Це є кричущим порушенням ЖК III, яке можна класифікувати як воєнний злочин умисного вбивства. Крім того, факти таких свавільних вбивств у численних таборах та неодноразове використання методів, що з високою ймовірністю можуть призвести до смерті, демонструють, що вони є частиною широкомасштабної та системної політики насильства щодо військовополонених. У поєднанні, страти на полі бою та свавільні вбивства в місцях позбавлення волі є частиною середовища насильства, спрямованого проти всіх осіб, які здійснюють опір військовій присутності Російської Федерації в Україні. Місія отримала достовірну інформацію з кількох джерел про широке та систематичне застосування катувань або жорстокого поводження щодо українських військовополонених, яких утримує Російська Федерація. До них належать жорстокі фізичні побиття; ураження електричним струмом; надмірно інтенсивні фізичні вправи; стресові пози; цькування собаками; імітація страт; погрози фізичним насильством; сексуальне насильство, включаючи зґвалтування; погрози зґвалтуванням та кастрацією; погрози примусовими сексуальними діями; погрози насильством та/або смертю; імітація страт; та інші форми приниження. Свідчення звільнених військовополонених показують, що 89,4% звільнених військовополонених зазнали тієї чи іншої форми жорстокого поводження, зокрема 63,8% зазнали фізичного насильства, 55,2% – психологічного насильства та 42,9% – сексуального насильства. Це поширене явище в слідчих ізоляторах та виправних колоніях по всій території Російської Федерації та на тимчасово окупованих територіях України. Місія робить висновок, що катування та жорстоке поводження з українськими військовополоненими є поширеним та систематичним і не обмежуються окремими слідчими ізоляторами та виправними колоніями. Це говорить про те, що практика катувань та жорстокого поводження регулюється та санкціонується, або принаймні толерується на політичному рівні центральними органами влади Росії. Крім того, Місія встановила, що умови у більшості місць утримання під вартою не відповідають міжнародним стандартам, встановленим ЖК III та МППЛ. Евакуація та переведення проводяться в переповненому транспорті, антисанітарних та небезпечних умовах, військовополонені позбавлені належного харчування, води, медичної допомоги та санітарних приміщень; деякі поранені військовополонені, як повідомляється, помирають під час транспортування. Військовополонених регулярно утримують у тих самих установах, що й звичайних злочинців, а в деяких випадках і затриманих українських цивільних осіб, що є порушенням ЖК III. Вони іноді роками перебувають у переповнених та антисанітарних установах, де їм не вистачає їжі, води, житлових приміщень, опалення чи вентиляції, а також медичної допомоги, що наражає їх на недоїдання, хвороби та серйозні ризики для здоров’я. Місія задокументувала широко розповсюджені випадки фізичного насильства, психологічного тиску, приниження, примусової праці в небезпечних умовах, позбавлення особистого майна та відмови у
61 Неофіційний переклад
спілкуванні з родиною. Усі ці дії порушують ЖК III та можуть кваліфікуватися як воєнні злочини. У медичній допомозі часто відмовляють або вона є вкрай неадекватною, навіть у разі серйозних травм чи хронічних захворювань, що призводить до нелікованих ран, інфекцій, а в деяких випадках – до пожиттєвої інвалідності або смерті. Переповненість камер, погані санітарні умови та ризик інфекційних захворювань посилювали фізичну та психологічну шкоду, яку зазнають українські військовополонені. У деяких випадках військовополонених навмисно піддають контакту з особами, інфікованими інфекційними захворюваннями, такими як гепатит чи туберкульоз, що ще більше наражає на небезпеку їхнє здоров’я. Військовополонених піддають примусовим та частим перевезенням, які здійснюються без попереднього повідомлення чи належного захисту. Їх змушують зніматися в пропагандистських відеороликах або вчиняти принизливі дії. Ці закономірності, задокументовані міжнародними організаціями та підтверджені свідченнями колишніх військовополонених, отриманими Місією, свідчать про постійні порушення в багатьох установах та протягом усього періоду перебування у полоні. Місія дійшла висновку, що умови позбавлення волі та поводження з військовополоненими є умисними та неодноразовими порушеннями ЖК III та МППЛ. Місія ще раз нагадує, що військовополонених не можна переслідувати в судовому порядку лише за участь у бойових діях, і що навіть за звинуваченням у воєнних злочинах вони мають право на повний захист, передбачений ЖК III, включаючи законність, відсутність зворотної сили, свободу від примусу та гарантії справедливого судового розгляду. Місія виявила, що ці гарантії систематично порушуються на практиці; звіти та свідчення описують примус до зізнання, відмову в ефективному юридичному представництві, закриті та непрозорі судові процеси, а також так звані «фіктивні судові процеси», інсценовані з пропагандистською метою. Таку практику не можна розглядати як окремі порушення, а радше як прояви ширшої політики використання судових механізмів для покарання, залякування та дискредитації українських військовополонених. Вони відображають умисне нехтування основними гарантіями незалежності, неупередженості та належної правової процедури, закріплених як у МГП, так і в МППЛ. У цьому світлі Місія робить висновок, що Російська Федерація систематично відмовляє українським військовополоненим у гарантіях справедливого судового розгляду, й така поведінка може кваліфікуватися як серйозне порушення ЖК III та воєнний злочин. Крім того, Місія виявила, що Російська Федерація систематично відмовляє українським військовополоненим у праві на спілкування із зовнішнім світом, гарантованому ЖК III. Українські військовополонені часто не можуть повідомити свої родини про захоплення в полон або надсилати листи протягом тривалого часу, іноді протягом усього терміну перебування у полоні. Коли спілкування дозволялося, воно часто суворо контролювалося, включаючи використання заздалегідь підготовлених листів, в яких позитивно зображувалися умови полону. Родини часто дізнаються про захоплення родича лише через неофіційні канали, що створює тривалу невизначеність та серйозні психологічні страждання як для військовополонених, так і для їхніх близьких. Місія дійшла висновку, що така практика є систематичним порушенням МГП та порушує право на приватне та сімейне життя згідно з МПГПП. Місія також зазначила, що доступ МКЧХ до українських військовополонених, які перебувають у місцях позбавлення волі в Росії, був обмежений. Візити обмежені за кількістю та обсягом, часто обмежуються «зразковими установами», тоді як багато військовополонених були приховані або ізольовані. Хоча втручання МКЧХ сприяли наданню певної гуманітарної допомоги та листуванню, обмежений доступ залишив багатьох військовополонених без захисту та посилив ризик позбавлення волі без зв’язку 62 Неофіційний переклад
зі світом та жорстокого поводження. Щодо роботи Національних інформаційних бюро (НІБ), Місія зазначає, що як Україна, так і Російська Федерація створили НІБ для збору, централізації та передачі інформації про військовополонених, яких утримують відповідні держави. Вона також зазначає, що російське НІБ не є повністю прозорим, може бути важкодоступним для подання запитів, а інформація, що передається ним, не завжди є повною, що обмежує його загальну ефективність у виконанні всього спектру завдань, покладених на статтю 122 ЖК III. Місія робить висновок, що нездатність Російської Федерації утворити повноцінно функціонуюче НІБ, разом з обмеженнями на спілкування військовополонених та обмеженим доступом МКЧХ, свідчить про неповне виконання нею своїх зобов’язань за ЖК III. Місія також виявила, що звільнення та репатріація українських військовополонених відбувається з порушеннями. Хоча ЖК III вимагає, щоб важкохворі або поранені військовополонені мали пріоритет у репатріації, на практиці Російська Федерація спочатку не виконала це зобов’язання, надаючи пріоритет військовополоненим, яких вважали більш «презентабельними». Такий вибірковий підхід у поєднанні з неналежним медичним обслуговуванням призвів до нездатності забезпечити посилений захист, що надається вразливим категоріям військовополонених. Місія також зазначає, що немає жодних доказів того, що Російська Федерація створила змішані медичні комісії для управління звільненням та репатріацією важкохворих або поранених військовополонених, що не відповідає вимогам, викладеним у ЖК III. Нарешті, Місія задокументувала численні випадки жорстокого поводження під час перевезень та репатріації. Українських військовополонених перевозять у переповнених вантажівках зі зв’язаними руками та закритими очима, позбавляють доступу до предметів першої необхідності, а в деяких випадках зазнають фізичного нападу. Інші інциденти включали небезпечне повітряне транспортування, в результаті чого сталася катастрофа військового літака, який перевозив військовополонених, що поставило їхнє життя під загрозу. Такі дії порушують положення ЖК III, що вимагають гуманного поводження, поваги до гідності та безпечних умов під час переміщень, і можуть вважатися воєнними злочинами. Місія дійшла висновку, що Оленівська виправна колонія, розташована на тимчасово окупованих територіях України, контрольованих Російською Федерацією, була місцем системних порушень МГП щодо українських військовополонених, включаючи переповненість камер, фізичне насильство, тортури, антисанітарні умови, неналежне харчування та медичне обслуговування, а також примусову працю небезпечного характеру. Дві великі групи військовополонених з Маріуполя були переведені туди у 2022 році, причому принаймні одна група зазнала жорстокого «привітального побиття». Найсерйозніший інцидент стався в липні 2022 року, коли вибухи зруйнували переповнений барак, вбивши 53 військовополонених та поранивши понад 100, більшість з яких були з полку «Азов». Розповіді уцілілих та розслідування УВКПЛ вказують на те, що вибухи, ймовірно, були спричинені термобаричними боєприпасами, що використовуються Росією, у той час як військовополонені залишалися без медичної допомоги, були змушені надавати один одному імпровізовану першу допомогу, а потім транспортувалися у важких умовах. Поєднання умисного обстрілу, неадекватної евакуації та відмови в медичній допомозі демонструє як безпосередні, так і триваючі порушення ЖК III, що призводить до високої смертності, тяжких травм та тривалої психологічної травми для уцілілих. Місія встановила, що Російська Федерація як держава несе відповідальність за численні порушення МГП та МППЛ у своєму поводженні з українськими військовополоненими. Згідно зі спільною статтею 1 Женевських конвенцій та статтею 2 МПГПП, Росія зобов’язана дотримуватися та забезпечувати дотримання цих правових норм, зокрема шляхом запобігання, припинення та усунення порушень, скоєних її збройними силами, державними органами та групами, що перебувають під її ефективним контролем. Місія 63 Неофіційний переклад
нагадує, що Росія повинна не лише продовжувати поважати всі застосовні норми МГП та МППЛ, але й припинити триваючі порушення та забезпечити повне відшкодування збитків і гарантії неповторення. Міжнародні механізми, такі як МС ООН, ЄСПЛ (для справ, що передували 16 вересня 2022 року) та органи ООН з прав людини, пропонують деякі можливості для притягнення до відповідальності, хоча відмова Російської Федерації від членства та співпраці з цими установами серйозно підриває перспективи ефективного відшкодування. Окрім відповідальності держави, за воєнні злочини та злочини проти людяності виникає індивідуальна кримінальна відповідальність. Україна включила ці злочини до свого Кримінального кодексу, зокрема нещодавно внесла зміни, що запроваджують поняття злочинів проти людяності та розширюють командну відповідальність за них. Українські прокурори вже зареєстрували десятки тисяч справ, і декілька обвинувальних вироків вже було винесено. Інші держави розпочали розслідування та кримінальне переслідування відповідно до принципу універсальної юрисдикції, про що свідчить вирок, винесений в Фінляндії у 2025 році російському бійцю за воєнні злочини проти українського військовополоненого. На міжнародному рівні, ратифікація Україною Римського статуту дозволяє організувати взаємодоповнюючу діяльність з Міжнародним кримінальним судом (МКС), який розслідує повідомлення про воєнні злочини та злочини проти людяності в Україні. Місія закликає МКС домагатися відповідальності за зловживання щодо військовополонених, включаючи страти, тортури та нелюдське поводження. Зрештою, підзвітність повинна охоплювати засоби правового захисту та відшкодування збитків жертвам. Міжнародне право підтверджує право жертв на правду, справедливість та відшкодування збитків, включаючи компенсацію, реабілітацію та гарантії неповторення. Хоча існуючі органи, такі як Цільовий фонд МКС для потерпілих або ЄСПЛ, надають обмежені можливості, зараз формується нова інституційна структура. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від листопада 2022 року та подальше створення Реєстру збитків для України у травні 2023 року знаменують собою суттєві кроки до документування претензій та закладання основи для ширшого механізму відшкодування збитків. Однак, Реєстр обмежується збором та обробкою претензій, залишаючи вирішення спорів та компенсацію на розгляд у майбутньому. Місія наголошує, що українські військовополонені, які зазнали шкоди, повинні бути включені як бенефіціари до будь-якої можливої системи відшкодування збитків, і слід забезпечити, щоб притягнення до відповідальності перетворилося на змістовне правосуддя та відшкодування збитків жертвам. На завершення, Місія вважає, що Російська Федерація допускала широкомасштабні та систематичні порушення МГП та МППЛ у своєму поводженні з українськими військовополоненими, включаючи свавільні вбивства, тортури, жорстоке поводження, відмову в праві на справедливий суд, а також небезпечні умови позбавлення волі та переведення. Ці порушення можуть вважатися воєнними злочинами, а в деяких випадках, можливо, злочинами проти людяності. Місія підкреслює нагальну потребу в притягненні до відповідальності, відшкодуванні збитків та постійному міжнародному моніторингу для забезпечення дотримання прав українських військовополонених та міжнародного права.
XIII. РЕКОМЕНДАЦІЇ У рамках цього мандату Місія надає такі рекомендації, адресовані Російській Федерації, Україні та ширшій міжнародній спільноті. A. РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
64 Неофіційний переклад
(1) Поважати та забезпечувати дотримання своїх зобов’язань за МГП, і зокрема за ЖК III. Поважати та забезпечувати всім особам, які перебувають на її території та під її юрисдикцією, права, визнані в МПГПП та інших документах МППЛ. (2) Негайно визнати, що військовослужбовці Збройних Сил України, утримувані Російською Федерацією, мають статус військовополонених. У разі виникнення будь- яких сумнівів щодо права особи на статус військовополоненого, скерувати розгляд справи до компетентного трибуналу відповідно до статті 5(4) ЖК III. (3) Негайно припинити всі свавільні страти українських військовополонених, як на полі бою, так і під час полону, а також забезпечити відповідальність за будь-які такі дії. (4) Негайно припинити та запобігти всім діям, які можуть бути прирівняні до катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження чи покарання, сексуального насильства або будь-якого іншого жорстокого поводження з українськими військовополоненими. Провести оперативне, повне та неупереджене розслідування всіх повідомлень про такі дії, притягнути винних до відповідальності та забезпечити, щоб будь-які накладені покарання відповідали тяжкості скоєних злочинів. (5) Вживати ефективних законодавчих, адміністративних, судових або інших заходів для запобігання актам катувань на будь-якій території, що знаходиться під її юрисдикцією (стаття 2 КПК). Забезпечити повне включення освітніх програм та інформації щодо заборони катувань до навчальної програми правоохоронних органів, цивільних чи військових, медичного персоналу, державних службовців та інших осіб, які можуть бути залученні до утримання під вартою, допиту або поводження з будь-якою особою, яка піддається будь-якій формі арешту, затримання чи ув’язнення (стаття 10 КПК). (6) Без затримки приєднатися до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань (ФП КПК). (7) Негайно забезпечити гуманні умови утримання під вартою, що відповідають гарантіям, передбаченим статтею 22(1) ЖК III. (8) Негайно припинити практику розміщення українських військовополонених у російській пенітенціарній системі та їхнього спільного проживання із затриманими українськими цивільними особами. (9) Забезпечити, щоб Національне інформаційне бюро (НІБ) діяло у повній відповідності до статті 122 ЖК III та виконувало всі завдання, покладені на нього цим положенням. (10) Забезпечити негайний, безпечний та безперешкодний доступ МКЧХ до всіх місць утримання українських військовополонених, як на тимчасово окупованих територіях України, так і в Російській Федерації, відповідно до статті 126 ЖК III. Надати МКЧХ повний список місць утримання полонених, включаючи будь-які неофіційні, а також список усіх військовополонених, що утримуються в них, та постійно оновлювати цю інформацію. (11) Забезпечити повну повагу до права українських військовополонених на спілкування зі своїми родинами відповідно до статті 71 ЖК III. B. УКРАЇНІ (1) Продовжувати на всіх рівнях влади здійснювати пошук інформації про всіх українських військовополонених, утримуваних Російською Федерацією, та терміново посилити міжвідомчі зусилля щодо збору, складання та належної перевірки вичерпних списків таких осіб. (2) Продовжувати спілкування з родинами військовополонених, зокрема використовуючи інформацію, отриману від звільнених військовополонених, для збору, систематизації та передачі відповідної інформації їхнім родичам. 65 Неофіційний переклад
(3) Продовжувати зусилля щодо оперативного, ретельного та незалежного розслідування всіх заяв про жорстоке поводження з українськими військовополоненими з боку Російської Федерації, включаючи незаконні вбивства, тортури, сексуальне насильство та інші форми жорстокого поводження, та притягнути винних до відповідальності, забезпечуючи відповідність покарання тяжкості скоєних злочинів. (4) Продовжувати надавати медичну, психологічну, соціальну та іншу підтримку всім військовополоненим та їхнім сім’ям після їх звільнення з полону Російською Федерацією. C. ІНШИМ ДЕРЖАВАМ ТА МІЖНАРОДНИМ ОРГАНІЗАЦІЯМ (1) Взяти до уваги та діяти згідно із зобов’язанням «дотримання та забезпечення дотримання» МГП, передбаченим у спільній статті 1 Женевських конвенцій, та вжити відповідних заходів у цьому напрямку. (2) Підтвердити, наприклад, шляхом прийняття резолюції Генеральної Асамблеї ООН або Ради ООН з прав людини, абсолютний характер заборони катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання. (3) Терміново надати – індивідуально та колективно – всю необхідну допомогу Україні для підтримки її міжвідомчих зусиль щодо збору та належної перевірки даних про всіх українських військовополонених, яких утримує Росія. (4) Здійснювати внутрішню кримінальну юрисдикцію щодо будь-яких звинувачень у воєнних злочинах та злочинах проти людяності, включаючи тортури, скоєні проти незаконно утримуваних українських військовополонених, переслідування яких входить до їх компетенції. (5) Підтримувати Офіс прокурора МКС у будь-яких зусиллях щодо розслідування звинувачень у воєнних злочинах та злочинах проти людяності, включаючи тортури, скоєних проти незаконно утримуваних українських військовополонених. (6) Безумовно підтримувати, індивідуально та колективно, роль МКЧХ, як це передбачено в Женевських конвенціях, особливо щодо безпечного, повного та безперешкодного доступу до всіх місць утримання військовополонених, збору та передачі інформації про утримуваних військовополонених та сприяння контактам з родинами. (7) Продовжувати розбудову комплексного механізму компенсації для забезпечення відшкодування збитків та підтримки жертв, надаючи компенсацію, реабілітацію та інші форми допомоги українським військовополоненим та іншим постраждалим особам або організаціям.
66 Неофіційний переклад
КОМЕНТАРІ УКРАЇНИ
ДО ЗВІТУ ПРО МОЖЛИВІ ПОРУШЕННЯ ТА ЗЛОВЖИВАННЯ МІЖНАРОДНИМ ГУМАНІТАРНИМ ПРАВОМ ТА ПРАВОМ ПРАВ ЛЮДИНИ, ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ ТА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ, ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ПОВОДЖЕННЯМ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ З УКРАЇНСЬКИМИ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМИ
Розділ звіту та посилання Цитована фраза або Порушено/недостатньо Запропоноване короткий виклад враховано виправлення або зміна український/міжнародний стандарт або директиву Загальні зауваження та На завершення, Місія Наявні факти цих масових Уповноважений короткий огляд (с. 3) вважає, що Російська незаконних дій Російської Верховної Ради України з Федерація вчиняла Федерації щодо прав людини широкомасштабні та українських полонених (Омбудсмен) пропонує систематичні носять систематичний заявити: «На порушення МГП та характер, що свідчить про завершення, Місія МППЛ у своєму геноцидний характер вважає, що Російська ставленні до політики Кремля в Україні. Федерація вчиняла українських З огляду на обсяг мандату широкомасштабні та військовополонених, Московського механізму, систематичні порушення включаючи свавільні кваліфікація Місією МГП та МППЛ у вбивства, тортури, встановлених фактів поводженні з жорстоке поводження, потребує більшої чіткості, українськими відмову в праві на враховуючи факти, надані військовополоненими, справедливий суд, а українською стороною, включаючи свавільні також небезпечні умови зокрема щодо злочинів вбивства, катування, утримання та проти людяності. жорстоке поводження , переміщення. Ці відмову в праві на порушення можуть справедливий суд, а становити воєнні також небезпечні умови злочини, а в деяких утримання під вартою та випадках, ймовірно, переміщення. Ці злочини проти порушення є воєнними людяності. злочинами , а в деяких випадках, можливо, злочинами проти людяності». IV. Свавільні вбивства Місія під час та після За даними Офісу Місія під час та після українських свого візиту до України Генерального прокурора свого візиту до України військовополонених (с. 20) отримала інформацію України, правоохоронні отримала інформацію щодо близько 270 органи наразі проводять щодо близько 280 випадків страт, досудове розслідування за випадків страт, зареєстрованих Офісом фактом розстрілу 281 зареєстрованих Офісом Генерального прокурора українського Генерального прокурора України. військовополоненого. Так, України. у 2022 році задокументовано розстріл 57 військовополонених, у 2023 році – 11, у 2024 році – 149, у поточному році – 64. Зокрема, прокурори здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні щодо розстрілу 49 українських військовополонених (29.07.2022), які перебували в полоні в селі Оленівка . Однак, варто зазначити, що інформація про загальну кількість осіб не є остаточною, оскільки Неофіційний переклад
триває робота з їх ідентифікації в місцях активних бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях. Короткий огляд – приклад «Оленівській виправній Українська доктрина Уточніть статус території: Оленівки (с. 2) колонії на окупованій наполягає на терміні наприклад, « Оленівська території, де мали місце «тимчасово окупована виправна колонія на системні порушення…» територія України» для тимчасово окупованій територій, що перебувають Росією території під контролем Росії. Це України», що підкреслює, що окупація є підтверджує, що це незаконною та українська земля, яка непостійною. незаконно окупована. XI. Відповідальність за Так само Принаймні чотири з п'яти Уповноважений порушення МГП та МППЛ, а військовополонені не є складових елементів Верховної Ради України з також за потенційні воєнні предметом іншої, досі злочину геноциду присутні прав людини злочини та злочини проти нерозглянутої справи в діях військовослужбовців (Омбудсмен) пропонує людяності (с. 46) між Україною та військових частин, розглянути факти, що Російською Федерацією, контрольованих мають ознаки геноциду, яка пов’язана з Російською Федерацією, зокрема публічні заяви Конвенцією 1948 року скоєних проти українських військового та про запобігання злочину військовополонених з політичного керівництва геноциду та покарання наміром знищити Російської Федерації. за нього. національну групу як таку. Пункти (a), (b), (c) та (d) статті 6 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. XI. Відповідальність за Офіс Генерального За даними Офісу Офіс Генерального порушення МГП та МППЛ, а прокурора України Генерального прокурора прокурора України також за потенційні воєнні зареєстрував 185 792 України, з моменту зареєстрував 211 078 злочини та злочини проти злочини, пов’язані з повномасштабного злочинів, пов’язаних з людяності (с. 48) агресією Росії, з яких вторгнення країни- російською агресією, з 180 487 зареєстровано агресора в Україну яких 182 769 як воєнні злочини. 660 правоохоронні органи зареєстровано як воєнні особам оголошено зареєстрували 211 078 злочини. 987 осіб підозри, а 126 осіб злочинів, пов'язаних з визнано підозрюваними, відбувають покарання. агресією Російської а 200 осіб засуджено за Федерації, зокрема вироком суду. 188 090 злочинів проти миру, безпеки людини та міжнародного правопорядку, з яких 182 769 – воєнні злочини. За результатами розслідування, 987 особам повідомлено про підозру у скоєнні воєнних злочинів, обвинувальні акти щодо 728 осіб направлено до суду, 200 осіб засуджено за вироком суду. XIII. Рекомендації B. Україні Продовжувати зусилля Поширений характер Уповноважений (3) (с. 56) щодо оперативного, грубих порушень МГП Верховної Ради України з ретельного та щодо українських прав людини незалежного військовополонених (Омбудсмен) пропонує розслідування всіх заяв свідчить про необхідність надати рекомендації про жорстоке забезпечення щодо конкретних кроків, поводження з невідворотності покарання які мають вжити Україна українськими для російських злочинців. та міжнародна спільнота військовополоненими з Згідно з пунктом 5 для притягнення боку Російської Мандату Московського Неофіційний переклад
Федерації, включаючи механізму ОБСЄ, держави-агресора до незаконні вбивства, прийнятого в 1991 році в відповідальності. тортури, сексуальне Москві та доповненого в насильство та інші 1992 (Гельсінкі) та 1993 форми жорстокого роках (Рим), метою місії поводження, та експертів є сприяння притягнути винних до вирішенню конкретного відповідальності, питання чи проблеми, що забезпечуючи стосується людського відповідність покарання виміру ОБСЄ. тяжкості скоєних злочинів. Вступ – Ratione loci Щодо територій, «які В українському Використовуйте офіційну (територіальний обсяг) (с. 5, перебувають під владою законодавстві та термінологію для 7, 8, 16, 22, 46) нібито автономних комунікаціях маріонеткові позначення проксі- утворень…під органи влади в режимів: наприклад, контролем Російської Донецьку/Луганську «керовані російськими Федерації», тобто так називають «російськими окупаційними званих «ДНР/ЛНР». окупаційними адміністраціями (так адміністраціями» або звані «окупаційною владою», «Донецька/Луганська підкреслюючи, що вони народні республіки»)», встановлені окупантом і не що чітко ідентифікує їх як є легітимними. органи окупанта. Це узгоджується з невизнанням Україною будь-якої легітимності цих органів. Вступ – Ratione loci Зазначається, що події Україна послідовно Доповніть територіальне (територіальний обсяг) (с.5) відбувалися на стверджує суверенітет над посилання: наприклад, «територіях… що є усією своєю територією «в «…в межах її міжнародно частиною суверенної межах міжнародно визнаних кордонів, території України, в визнаних кордонів, включаючи її межах її міжнародно включаючи територіальні територіальні води». Це визнаних кордонів ». води». Наприклад, заяви забезпечує всебічне (Без згадки про морську про припинення агресії охоплення території територію.) закликають до виведення України відповідно до військ з усієї території конституційних та «станом на 1991 рік, дипломатичних включаючи територіальне формулювань. море». Застосовне міжнародне Описує війну як У зовнішній політиці Використовуйте чітку право (розділ МГП) – пункт «повномасштабний України та її міжнародних термінологію щодо про характер конфлікту (с. збройний конфлікт між заявах це називають агресії, наприклад, 7) двома країнами» після агресивною війною Росії «повномасштабна 24 лютого 2022 року. проти України, а не агресивна війна симетричним Російської Федерації «конфліктом». Генеральна проти України». Це чітко Асамблея ООН ES - 11/1 вказує, хто розпочав (березень 2022 р.) війну, відповідно до визначає Росію як офіційних формулювань. агресора, а не просто сторону конфлікту. Вступ – Огляд фактичного «…Херсонська та Згідно з резолюціями Підкресліть стану (статус території) (с. 8) Запорізька області, Генеральної Асамблеї ООН нелегітимність: окуповані після тієї ж (наприклад, 68/262 щодо наприклад, «…окуповані дати та незаконно статусу Криму, ES - 11/4 після цієї дати та що анексовані 30 вересня щодо окупованих регіонів стали об’єктом 2022 року…» 2022 року), будь-яка незаконної спроби російська «анексія» анексії 30 вересня 2022 української території не року». Так само, має юридичної сили та не посилайтеся на визнається. Офіційні особи захоплення Криму 2014 Неофіційний переклад
посилаються на року як на спробу або «незаконну спробу анексії» незаконну анексію, чітко Росією цих територій. даючи зрозуміти, що він залишається українським, незважаючи на претензії Росії. (Загальні зауваження) (с. 3, «Держави-члени ОБСЄ… ОБСЄ має держави- «Держави-учасниці 5) задіяли Московський учасниці, а не «держави- ОБСЄ… задіяли механізм» (Загальні члени». Московський механізм». зауваження) «тимчасово окуповані має бути тимчасовим; « тимчасово окуповані території України» або потрібна повна формула. території України». «окупована територія/ території » ( короткий огляд) (с. 1, 5, 6, 11, 12, 13, 15, 32, 51) V. Катування та нелюдське Місія також отримала Фактично, дані були надані Місія також отримала поводження (с. 25, виноска зведені дані від Головним слідчим зведені дані від 116 на с. 25) Українського управлінням Служби Головного слідчого об’єднаного центру при безпеки України, яке є управління Служби Службі безпеки України, структурним підрозділом, безпеки України, державному органі відповідальним за державного органу України, розслідування воєнних України, відповідального відповідальному за злочинів. за розслідування розслідування воєнних воєнних злочинів . злочинів. VII. Право на справедливий Таким чином, Місія Експерти дійшли висновку, Формулювання потребує суд дійшла висновку, що що російська сторона все ж виправлення F. Створення та діяльність Російською Федерацією створила НІБ і, очевидно, експертами. Національного створено НІБ, пов'язане виконує певні завдання, інформаційного бюро (с. з військовополоненими, що вимагаються статтею 37-38, також с. 2, с. 53) і, як видається, воно 122 ЖК III, включаючи виконує деякі завдання, передачу інформації про передбачені статтею 122 військовополонених МКЧХ. ЖК III, зокрема, передає Водночас вони зазначають, інформацію про що російське НІБ не є військовополонених до повністю прозорим, з ним Бюро ЦАР. Однак важко зв'язатися та воно російське НІБ не є не завжди надає повну повністю прозорим, до інформацію, що обмежує нього може бути важко його загальну ефективність звернутися із запитами, у виконанні всього спектру а інформація, що функцій, передбачених передається ним, не статтею 122 ЖК III. У цьому завжди є повною, що контексті українська обмежує його загальну сторона наголошує, що ефективність у нерегулярна виконанні всього квазіструктура, створена спектру завдань, російськими військовими, передбачених статтею не може розглядатися як 122 ЖК III. інформаційне бюро національного рівня. Стаття 122 ЖК III зобов'язує сторону конфлікту створити офіційне Інформаційне бюро про військовополонених під керівництвом свого уряду. Експерти не надали жодних доказів того, що Міністерство оборони Росії мало мандат від російської Неофіційний переклад
держави на створення такої установи. Тому визнання такого фактичного «НІБ» таким, що відповідає статті 122 ЖК III, є нелогічним і не може бути прийнятним. XII. Рекомендації Забезпечити, щоб Експерти дійшли висновку, Створити повністю A. Російській Федерації (9) Національне що російська сторона все ж відповідний НІБ згідно зі (с. 55) інформаційне бюро створила НІБ і, очевидно, статтею 122 ЖК III (НІБ) діяло у повній виконує певні завдання, відповідності до статті що вимагаються статтею 122 ЖК III та виконувало 122 ЖК III, включаючи всі завдання, покладені передачу інформації про на нього цим військовополонених МКЧХ. положенням. Водночас вони зазначають, що російське НІБ не є повністю прозорим, з ним важко зв'язатися та він не завжди надає повну інформацію, що обмежує його загальну ефективність у виконанні всього спектру функцій, передбачених статтею 122 ЖК III. Також зазначається, що веб-сайту російського НІБ немає, і неможливо знайти будь- яку інформацію про нього чи контактні дані, окрім номера телефону. Експерти також згадують, що ще у березні 2022 року російські неурядові організації звернулися до державних органів з проханням створити таке бюро та інформувати громадськість про його діяльність. XII. Рекомендації Негайно забезпечити Положення Розділу II ЖК III Негайно забезпечити A. Російській Федерації (7) гуманні умови повинні бути повністю гуманні умови тримання (с. 55) утримання під вартою, імплементовані під вартою, що що відповідають Російською Федерацією відповідають гарантіям, гарантіям, передбаченим статтею передбаченим статтею 22(1) ЖК III, та 22(1) ЖК III. інтернувати українських військовополонених відповідно до розділу II ЖК III, а також створити спеціальні табори для військовополонених. II. Вступ та мандат Згідно з інформацією, Під час зустрічей з Ці дані потребують E. Огляд фактичного стану наданою Місії Службою експертами ОБСЄ оновлення експертами. справ (с. 12) безпеки України, було представники XI. Загальні висновки (с. 51) виявлено 222 місця Координаційного штабу з утримання питань поводження з військовополонених, військовополоненими зазвичай це вже існуючі надали оновлену слідчі ізолятори або інформацію: станом на виправні колонії. З- сьогодні українській поміж них, 29 стороні відомо про 300 розташовані на таких об'єктів, зокрема 97 окупованих територіях на тимчасово окупованих Неофіційний переклад
України та 193 на територіях України та у території Російської Республіці Білорусь. Федерації, розподілені по 54 регіонах (областях). Неофіційний переклад
Проф. Ерве Асенсіо (Франція)
Проф. Вероніка Білкова (Чеська Республіка)
Проф. Марк Клемберг (Швеція)
Париж-Прага-Стокгольм, 18 серпня 2025 р.
Його Високоповажності
Пану Юрію Вітренку, Послу,
Постійному представнику України при міжнародних організаціях у Відні
Копія: пані Марії Телалян, Директору Бюро з демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ), та
Представникам 41 держави-учасниці, що активували Механізм, та України
Ваша Високоповажносте,
24 липня 2025 року, після консультацій з Україною представництва 41 держави-учасниці ОБСЄ задіяли Московський механізм відповідно до пункту 8 Московського документа. Вони звернулися до БДІПЛ з проханням з’ясувати в України, чи запросить вона місію експертів для того, щоб «Встановити факти та обставини, що стосуються можливих порушень відповідних зобов’язань ОБСЄ; порушень та зловживань правами людини; та порушень МГП, включаючи можливі випадки воєнних злочинів та злочинів проти людяності, пов’язаних із поводженням Російської Федерації з українськими військовополоненими; Зібрати, узагальнити та проаналізувати цю інформацію, зокрема для визначення того, чи існує загальна практика широкомасштабних та систематичних катувань, жорстокого поводження та страт українських військовополонених та солдатів, які припинили участь у воєнних діях(hors de combat) та/або перебувають у місцях утримання під вартою Російською Федерацією на тимчасово окупованих територіях та в Росії; та Запропонувати рекомендації щодо відповідних механізмів притягнення до відповідальності». Після цього запиту Україна 15 серпня 2025 року створила місію у складі трьох експертів, що підписалися нижче. Місія експертів має надати свій звіт до 8 вересня 2025 року.
Мандат місії стосується подій, що виникли на території України та стосуються громадян України. Тому ми вважаємо, що ваша країна може володіти інформацією та матеріалами, що стосуються виконання нашої місії. Оскільки, згідно з пунктом 6 Московського документа, «місія може отримувати конфіденційну інформацію від будь-якої особи, групи чи організації з питань, з якими вона звертається», ми хотіли б запросити Україну до співпраці з нашою місією. Ми особливо вітатимемо інформацію та встановлення контактів з :
• Офісом Генерального прокурора
• Міністерством оборони
• Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України
• Національним інформаційним бюро з питань військовополонених, примусово депортованих та зниклих осіб
• Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими
• Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини
• Відповідними організаціями громадянського суспільства Неофіційний переклад
Ми будемо вдячні за надання копій будь-яких письмових повідомлень, таких як листи, які будь-яке з цих відомств або будь-які інші органи влади України, могли адресувати органам влади Російської Федерації щодо предмета цього мандату. Ми також будемо вдячні, якщо Ви надасте інформацію про загальну кількість та перелік українських військовополонених, яких утримувала або звільняла Російська Федерація з березня 2014 року.
Заздалегідь дякуємо за підтвердження отримання цього листа та за люб'язне надання відповіді. З огляду на передбачувані терміни роботи Місії, будемо вдячні за отримання Вашої відповіді до 24 серпня 2025 року.
З повагою,
Ерве Асенсіо
Вероніка Білкова
Марк Клемберг Неофіційний переклад
Проф. Ерве Асенсіо (Франція)
Проф. Вероніка Білкова (Чеська Республіка)
Проф. Марк Клемберг (Швеція)
Париж-Прага-Стокгольм, 18 серпня 2025 р.
Його Високоповажності
Пану Олександру Лукашевичу, Послу
Постійному представнику Російської Федерації при ОБСЄ
Копія: пані Марії Телалян, Директору Бюро з демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ), та
Представникам 41 держави-учасниці, що активували Механізм, та України
Ваша Високоповажносте,
24 липня 2025 року, після консультацій з Україною представництва 41 держави-учасниці ОБСЄ задіяли Московський механізм відповідно до пункту 8 Московського документа. Вони звернулися до БДІПЛ з проханням з’ясувати в України, чи запросить вона місію експертів для того, щоб «Встановити факти та обставини, що стосуються можливих порушень відповідних зобов’язань ОБСЄ; порушень та зловживань правами людини; та порушень МГП, включаючи можливі випадки воєнних злочинів та злочинів проти людяності, пов’язаних із поводженням Російської Федерації з українськими військовополоненими; Зібрати, узагальнити та проаналізувати цю інформацію, зокрема для визначення того, чи існує загальна практика широкомасштабних та систематичних катувань, жорстокого поводження та страт українських військовополонених та солдатів, які припинили участь у воєнних діях(hors de combat) та/або перебувають у місцях утримання під вартою Російською Федерацією на тимчасово окупованих територіях та в Росії; та Запропонувати рекомендації щодо відповідних механізмів притягнення до відповідальності». Після цього запиту Україна 15 серпня 2025 року створила місію у складі трьох експертів, що підписалися нижче. Місія експертів має надати свій звіт до 8 вересня 2025 року.
Мандат місії стосується подій, які, хоча вони початково виникли на території України та стосуються громадян України, також стосуються актів, умисно вчинених особами, які діяли від імені або під контролем Російської Федерації. Тому ми вважаємо, що ваша країна може володіти інформацією та матеріалами, що стосуються виконання нашої місії. Оскільки, згідно з пунктом 6 Московського документа, «місія може отримувати конфіденційну інформацію від будь-якої особи, групи чи організації з питань, з якими вона звертається», ми хотіли б запросити Російську Федерацію до співпраці з нашою місією, та до передачі нам будь-якої інформації, яка може бути в її розпорядженні, і яка може допомогти нам у виконанні нашого мандату. Ми особливо вітатимемо інформацію та встановлення контактів з :
• Національним інформаційним бюро,
• Офісом Уповноваженого з прав людини Російської Федерації,
• Міністерством оборони Російської Федерації.
Ми будемо вдячні за надання копій будь-яких письмових повідомлень, таких як листи, які будь-яке з цих відомств або будь-які інші органи влади Росії, могли адресувати органам влади України щодо предмета цього мандату. Ми також будемо вдячні, якщо Ви надасте інформацію про загальну кількість та перелік українських військовополонених, яких утримувала або звільняла Російська Федерація з березня 2014 року.
Заздалегідь дякуємо за підтвердження отримання цього листа та за люб'язне надання відповіді. З огляду на передбачувані терміни роботи Місії, будемо вдячні за отримання Вашої відповіді до 24 серпня 2025 року. Неофіційний переклад
З повагою,
Ерве Асенсіо
Вероніка Білкова
Марк Клемберг Неофіційний переклад
Постійне представництво України при 4 Валлнерштрассе, Відень, 1010 міжнародних організаціях у Відні Австрійська Республіка (+431) 479 7172 pm_io@mfa.gov.ua
#4131/36-180/7-103734
Шановні професори,
У відповідь на Ваш лист від 18 серпня 2025 року, дозвольте щиро подякувати Вам за Вашу готовність працювати експертами місії Московського механізму людського виміру ОБСЄ з метою з’ясування фактів і обставин щодо можливих порушень відповідних зобов’язань ОБСЄ, порушень та зловживань прав людини, а також порушень МГП, включаючи можливі випадки воєнних злочинів та злочинів проти людяності, пов’язаних із поводженням російської федерації із українськими військовополоненими в рамках її агресивної війни проти України.
Як Вам відомо, Механізм ОБСЄ був задіяний 24 липня 2025 року 41 державою- учасницею ОБСЄ у тісній співпраці з Україною.
Ми вважаємо, що діяльність Місії, та її звіт, стануть значним внеском до міжнародних зусиль та механізмів притягнення до відповідальності, покликаних встановити справедливість та притягнути до відповідальності організаторів та виконавців російських злочинів.
Українська сторона готова підтримувати плідну співпрацю з місією експертів, та з нетерпінням очікує на Ваш візит до України, запланований на 25-30 серпня 2025 року.
Прийміть, шановні професори, запевнення у моїй найвищій повазі.
Юрій Вітренко
Посол,
Постійний представник України
при міжнародних організаціях у Відні