Права людства

Ірина Іванків

ПРАВА ЛЮДСТВА

Монографія  Ірина Іванків

ПРАВА ЛЮДСТВА

Монографія УДК 340.12:342.72/.73](02) І-19

Права людства. Монографія. Київ : Ваіте, 2020. 158 с.

ISBN 978-966-2310-82-5

У монографії досліджуються права людства як особливі солідарні права третього покоління, які включають право на мир, на здорове довкілля та на сталий розвиток, а також наявні та потенційні механізми їх захисту. Кожне із зазначених прав людства є одночасно фундаментом для існування прав людини та своєрідною «парасолькою», що захищає їх від порушень. Права людства є логічним продовженням прав першого та другого покоління, розвиваючи та доповнюючи їх. Ця монографія є першим у юридичній науці комплексним загальнотеоретичним дослідженням прав людства та їх взаємозв’язку з правами людини. Книга адресована науковцям, викладачам, студентам правничих закладів вищої освіти, а та- кож усім, хто цікавиться розвитком ідей прав людини та філософії права.

Авторка: Іванків Ірина Богданівна, національна радниця з питань верховенства права Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, старша викладачка кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права Національного університету «Києво-Могилянська академія», кандидатка юридичних наук, LL.M. у сфері верховенства права для міжнародного розвитку

Це видання здійснене за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Координатор проектів ОБСЄ в Україні не несе відповідальності за зміст та погляди, висловлені у цій публікації.  Зміст Скорочення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Acknowledgement, або переднє слово . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

РОЗДІЛ 1. ЛЮДСТВО ЯК СУБ’ЄКТ ПРАВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 1.1. Людство як правова і філософська категорія . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 1.2. Класифікація прав людини та місце у ній прав людства . . . . . . . . . . . 24 1.3. Види суб’єктів прав третього покоління на тлі суб’єктів прав лю- дини загалом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 1.4. Відмінні ознаки прав людства як особливих прав третього покоління 40 1.5. Правосуб’єктність людства як суб’єкта обраних прав третього покоління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44

РОЗДІЛ 2. ОБРАНІ ПРАВА ЛЮДСТВА: ПРАВО НА МИР, ПРАВО НА ЗДОРО- ВЕ ДОВКІЛЛЯ, ПРАВО НА СТАЛИЙ РОЗВИТОК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49 2.1. Обґрунтування вибору прав людства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50 2.2. Право людства на мир . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54 2.2.1. Взаємозв’язок миру та прав людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54 2.2.2. Міжнародне гуманітарне право і мир . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57 2.2.3. Право на мир у міжнародних документах «м’якого права» . . . . . . . . 60 2.2.4. Право на мир у регіональних документах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65 2.2.4.1. Африканська система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65 2.2.4.2. Азійська система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67 2.2.5. Людство як суб’єкт права на мир . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68 2.3. Право людства на здорове довкілля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71 2.3.1. Взаємозв’язок здорового довкілля та прав людини . . . . . . . . . . . . 71 2.3.2. Право на здорове довкілля у міжнародних документах «м’якого права» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74 2.3.3. Право на здорове довкілля у регіональних документах . . . . . . . . . 79 2.3.3.1. Європейська система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79 2.3.3.2. Африканська система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80 2.3.3.3. Американська система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81 2.3.3.4. Азійська система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81 2.3.4. Людство як суб’єкт права на здорове довкілля . . . . . . . . . . . . . . . 82  2.4. Право людства на сталий розвиток . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85 2.4.1. Поняття сталого розвитку в інтересах людства та його зв’язок з правами людини у розумінні міжнародного права . . . . . . . . . . . . . . . . . 85 2.4.2. Право на сталий розвиток у регіональних документах . . . . . . . . . . 92 2.4.2.1. Європейська система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92 2.4.2.2. Африканська система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93 2.4.2.3. Азійська система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94 2.4.2.4. Американська система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95

РОЗДІЛ 3. НАЯВНІ ТА ПОТЕНЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДСТВА . . 97 3.1. Проблемність визначення уповноважених суб’єктів та механізмів захисту прав людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 3.2. Можливості судового захисту прав людства . . . . . . . . . . . . . . . . . .102 3.2.1. Виникнення і розвиток міжнародних судових органів . . . . . . . . . . 102 3.2.2. Права людства в судовій практиці Європейського суду з прав людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108 3.2.2.1. Право на мир у практиці Європейського суду з прав людини . . 110 3.2.2.2. Право на здорове довкілля у практиці Європейського суду з прав людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114 3.2.3. Міжнародний кримінальний суд як механізм притягнення до відповідальності за порушення прав людства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 116 3.3. Можливості захисту прав людства через інші механізми міжна- родної співпраці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .119 3.3.1. Роль ООН у захисті права людства на мир . . . . . . . . . . . . . . . . . . 119 3.3.2. Роль ОБСЄ у захисті права людства на мир в українському контексті 123 3.4. Захист прав людства шляхом захисту прав людини . . . . . . . . . . . . .126

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130 Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139  ПРАВА ЛЮДСТВА

Скорочення АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії АСПЛН – Африканський суд з прав людини та народів АХПЛН – Африканська хартія прав людини і народів ЄКПЛ – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини ЗДПЛ – Загальна декларація прав людини МАСПЛ – Міжамериканський суд з прав людини МКС – Міжнародний кримінальний суд МПГПП – Міжнародний пакт про громадянські і політичні права МПЕСКП – Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права НБСЄ – Нарада з безпеки та співробітництва в Європі ОАЄ – Організація африканської єдності ОБСЄ – Організація з безпеки та співробітництва в Європі ООН – Організація Об’єднаних Націй

5 ПРАВА ЛЮДСТВА

Acknowledgement, або переднє слово

Робота над дослідженням прав людства тривала понад десять років, та є далекою від завершення. Проте у цій монографії зроблено спробу узагальнити філософські та правові ідеї, концепції і перші нормативні кроки на шляху юридичного окреслен- ня безумовних цінностей людства: миру, здорового довкілля та сталого розвитку. Ідея прав людства виникла у мене під час роботи над науковим дослідженням з прав людини в Університеті Міколая Копєрніка в Торуні у 2009 роц,і завдяки щедрій допомозі професорки Божени Ґроновської. З того часу я загорілася ідеєю прав, які мали б стати підґрунтям для індивідуальних прав людини і водночас створювати захист для них. Ця концепція удосконалювалася під час мого наукового стажування на програмі імені Лейна Кіркланда в Університеті Марії Кюрі-Склодовської у Любліні під керівництвом докторки Аґнєшки Демчук. Вона переконала мене не боятися ві- дійти від традиційних прав людини третього покоління й наважитися використати концепцію прав людства так, як я її собі уявляла. Велике значення для становлення та поглиблення моїх ідей мало також навчання в Римі на програмі Rule of Law for Development університету Loyola University Chicago, де під час роботи над різноманітними аспектами верховенства права я мала розкіш спілкування з колегами з усіх куточків світу. Завдяки цьому, я змогла по-справжньо- му відчути єдність людства та зрозуміти, що проблеми, з якими ми стикаємося, є воістину спільними. Пізніше, після повернення на Батьківщину, я прагнула продовжити працювати над своєю концепцією, і мала неймовірну удачу познайомитися з професором Ми- колою Івановичем Козюброю. Він одразу зацікавився ідеєю прав людства і повірив у те, що я зможу написати дисертацію на цю тему. Професор Козюбра був першим з українських науковців, хто не лише не виявив абсолютний скепсис до інновацій- ності моєї роботи, але й з належною йому мудрістю протягом кількох років допома- гав мені побачити проблемні питання концепції та знайти відповіді на них, що спри- яло викристалізовуванню ідей. Вдячність моя професору Козюбрі є безмежною. Так само мені неймовірно пощастило провести чимало годин у плідних дискусі- ях з дослідниками й дослідницями з різних університетів нашої країни. Міждисци- плінарність їхніх підходів та конструктивна критика, якими вони щедро ділилися зі мною, допомогли краще сформулювати багато підходів у моїй роботі. Обговорення на Кафедрі загальнотеоретичного правознавства та публічного права Факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» були 6  ПРАВА ЛЮДСТВА надзвичайно корисними, адже допомогли по-новому поглянути на проблеми, яких стосується робота над ідеєю прав людства. Підтримка колег була непересічною. Я буду за це вдячна завжди. Окремо хочу подякувати Станіславу Петровичу Погребняку та Дмитру Анатолійо- вичу Гудимі, що de jure були моїми опонентами на захисті дисертації, а de facto – про- тягом кількох років були моїми найзапеклішими критиками. Тими критиками, про яких мріє кожен і кожна, хто стає на тернистий шлях наукового пошуку. Критиками, що бачать наскрізь ідею та розуміють її зміст, що відверто кажуть про слабкі сторо- ни й одразу пропонують, як зробити краще. Критиками, що з гумором та добротою допомагали знайти відповіді на їхні власні зауваження. Одразу маю перепросити у шановних колег, що мені забракло сил знайти відповіді на всі їхні зауваження, але свої пошуки я продовжу й обіцяю принаймні спробувати відповісти на них. Поєднання наукових досліджень із практичною роботою в міжнародній органі- зації було завданням непростим, але, разом з тим, дало мені розкіш спілкування з професіоналами, що знають, якими є практичні наслідки порушення прав людства в різних куточках нашої планети. Моїй роботі дещо не вистачає плану практичного втілення, але колеги стверджують, що такий план, аби бути сталим, має скластися в процесі кропіткої праці на ниві міжнародної співпраці. Тут особливо хотіла би подя- кувати колегам з офісу Координатора проєктів ОБСЄ в Україні, які не тільки підтри- мують видання цієї книги, а у своїй щоденній роботі створюють нову реальність у юридичній освіті та науці. Моя безмежна вдячність друзям і подругам, що були змушені слухати мої розду- ми про права людства на вечірках та обідах, а також за те, що підтримували мене і ділилися своїми ідеями. Особливі слова вдячності хочу висловити своїй сім’ї за підтримку й турботу, за терпіння й розуміння, за власний приклад наполеглевості, а найбільше – за віру в мене, коли я не вірила в себе. Не переоцінюючи значення цієї книги, щиро сподіваюся, що вона буде цікавою частково як юридична фантастика, а можливо, як ідея майбутнього регулювання прав людства.

7 ПРАВА ЛЮДСТВА

ВСТУП

Безкарність не може бути прийнятною, і вона такою не буде. У взаємозалежному світі верховенство права має переважати.

Кофі Аннан1

Нові інформаційні та комунікаційні технології прискорюють глобалізаційні про- цеси на планеті, створюючи взаємопов’язане та взаємозалежне глобальне суспіль- ство. Суттєвих змін у зв’язку з цим зазнають права людини. Глобальний простір вимагає дотримання мінімальних стандартів прав людини в універсальному сенсі. Спільна відповідальність усіх держав, які заявляють про повагу до прав людини, оз- начає як утримання від порушень, так і позитивні дії щодо їх захисту, забезпечення правових, ідеологічних, матеріальних та інших реальних гарантій прав людини не тільки як громадянина певної держави, а й як частини людства. Взаємозалежний світ вимагає нових рішень для захисту від нових загроз. Нині також можна говорити про те, що перед правовою наукою постає питання визначення та характеристики людства як нового суб’єкта суспільних і правових відносин. Зростання впливу міжнародного співтовариства й міжнародного права, у тому числі права прав людини, на внутрішньодержавні відносини обумовлює процеси змін у статусі держав та розумінні їхнього суверенітету. Сучасний рівень розвитку людського суспільства вимагає нових підходів до управління і правового регулю- вання на національному та міжнародному рівнях. Постають питання щодо тенден- цій розвитку суб’єктів сучасних міжнародних відносин та міжнародного права, щодо ролі держав у забезпеченні прав людини. Правозахисні рухи створили реальність, у якій не лише держава, а й людина та об’єднання людей набули певної правосуб’єктності в міжнародних відносинах. Держави більше не мають монополії на представництво населення. Нормативний захист прав людини вийшов за межі державних кордонів, породивши широкий спектр досліджень у сфері прав людини. Однак проблемним залишається питання визначення механізмів гарантування колективних прав, які часто називають пра- вами третього покоління. Таке завдання є надзвичайно складним, зокрема, через невизначеність суб’єкта цих прав. Разом з тим, у контексті прав третього поколін- 1 Kofi A. United Nations Secretary-General Kofi Annan besought by the International Tribunal’s President. Press Release. // The Hague: United Nations Press. – 1997. 8  ПРАВА ЛЮДСТВА ня обговорюються настільки глобальні та важливі потреби для багатьох людей, що суб’єктом деяких з цих прав потрібно визнавати людство в цілому, а не окремих осіб чи групи осіб. Це дослідження ґрунтується на авторській концепції прав людства, до яких вхо- дять: право на мир, право на здорове довкілля та право на сталий розвиток. Права людства як особливі права третього покоління, що ґрунтуються на принципі солі- дарності, розвинулися з фундаментальних індивідуальних прав першого покоління. Їх варто розглядати як логічне продовження необхідності кращого захисту загаль- нолюдських основоположних цінностей, які є необхідними для існування людства та його розвитку. Існує обґрунтована необхідність надати теоретичне визначення поняття люд- ства як суб’єкта зазначених прав, зважаючи на зміни у доктрині прав людини, гло- балізаційні процеси та розвиток глобальної співзалежності. Права людства, охоплюючи всіх людей, становлять підґрунтя для захисту прав людини, тому їхнє докладне вивчення переслідує подвійну мету: краще розуміння механізмів захисту індивідуальних прав людини, з одного боку, та прав людства, – з іншого. Необхідність дослідження прав людства ґрунтується також на важливості цих прав; закріплення та визначення механізмів захисту прав людства допомагатиме визначити суб’єктів певних прав у доктрині прав людини та створити відповідні ос- нови для кращого їх захисту. Права людства є майже недослідженими не лише в українській правничій науці, а й у міжнародному правовому дискурсі. Концепція прав людства постала як про- довження ідеї прав людини третього покоління, запропонованої К. Васаком. У сере- дині 1970-х років він оголосив про появу нової групи прав людини – прав третього покоління, суб’єктами яких, на відміну від попередніх груп, визнавалися народи та нації. Проте К. Васак не дослідив докладно особливості цих прав, переважно зосе- редившись на принципі поділу прав на покоління. Чимало вчених працюють над розвитком прав третього покоління. Р. Фрідман називає їх, наприклад, гібридним конструктом міжнародного права прав людини; А. Бюлент, у свою чергу, критикує це поняття, стверджуючи, що концепція «поколінь прав» є помилковою. Ч. Мік до- сліджує права третього покоління з позиції колективних прав. М. Ханнан поєднує права третього покоління з належним урядуванням. В українських дослідженнях переважають роздуми над доцільністю поділу прав людини на покоління, дискусії щодо каталогу прав людини третього покоління, а також можливого виникнення прав четвертого покоління. Дослідники часто звертаються до проблеми юридиза- ції прав людини. Так, М. І. Козюбра розвиває підхід щодо природності поступового юридичного визнання прав людини, починаючи з прав людини першого покоління, але цей процес не є завершеним та продовжується для прав другого та третього покоління. Важливо зазначити, що вчені звертають увагу на проблему визначення суб’єкта прав людини третього покоління. 9 ПРАВА ЛЮДСТВА У більшості випадків наукові праці у сфері прав людини третього покоління сто- суються дослідження індивідуальних та колективних прав, часто називаючи право на мир, на здорове довкілля та сталий розвиток правами цього покоління. Автори переважно визначають суб’єктами цих прав групи, нації або народи. Проте народи та нації мають політичний вимір, тому часто є контраверсійними суб’єктами, крім того, вони все одно представляють обмежені групи людей, залишаючи питання про глобальний захист відкритим. Чимало дослідників розглядають проблеми права на мир (Я. Нагурни, Д. Дж. Перрі, Д. Пуяна, К. Г. Фернандес та ін.). Вони по-різному тлу- мачать право на мир та його суб’єкта, проте погоджуються, що це право є суттєвим для подальшого розвитку людства. Право на здорове довкілля2 є досить ґрунтов- но дослідженим у правничій літературі. Його досліджують у контексті екологічного права (С. М. Кравченко, Р. П. Хайкс, а також у контексті залежності прав людини та довкілля (З. Галіцкі, Ф. Франчіоні). Крім того, ведуться дискусії щодо необхідності ви- знання права на здорове довкілля правом людини (А. Бойл, Р. Братсепіс). Право на сталий розвиток лише нещодавно ввійшло до дискурсу про права людини, проте вже чимало вчених розмірковують над його природою та перспективами захисту (У. Баксі, А. Розас, Р. Шлафенберг). Суттєвими є дискусії щодо доцільності й необхід- ності визнання розвитку правом людини (П. Алстон, Б. Андреассен, а також співвід- ношення розвитку, стану довкілля та прав людини (К. Г. Девіс, Р. Павоні). Крім проблеми прав людини третього покоління, багато дослідників зверталися до проблеми зміни співвідношення людини та держави у контексті процесів глоба- лізації та самоусвідомлення людством себе. А. Кассезе писав про поступовий зане- пад суверенних держав та відповідне зростання ролі міжнародних організацій. У свою чергу Л. Ульяшина говорить про вихід людини як окремого суб’єкта на міжна- родну арену. Чимало вчених розмірковують про межі впливу держави на людину та формування нових взаємозв’язків між ними. В. Осятиньскі докладно аналізує межі прав людини та вказує на їх поступове розширення за рахунок втрати державою можливості безконтрольно обмежувати свободи та права своїх громадян. Р. Фальк звертається до ідеї права людства, розмірковуючи над новим світовим порядком. На цьому також акцентує увагу Ф. Аллотт, вказуючи, що людство потребує карди- нальних змін у відповідь на глобальні виклики. Право людства згадується переважно як обов’язки erga omnes або як певний набір моральних обмежень. У своїй монографії «Право людства» («Humanity’s Law») Р. Тейтель говорить переважно про глобальну небезпеку тероризму, заради захисту від якої людство має об’єднатися. Про права людства в українській правничій нау- ці коротко згадує П. М. Рабінович. Права людства у контексті юридичної доктрини прав людини залишаються практично недослідженими.

2 Використання терміна саме «здорове довкілля», а не «безпечне навколишнє середовище» пояснено в підрозділі 1.4. 10  ПРАВА ЛЮДСТВА

Методологія дослідження Традиційно монографії не містять опису дослідницької методології, проте, на думку авторки, будь-яке наукове дослідження, яке претендує на певну серйозність, має ґрунтуватися на сучасних наукових методах збору, обробки та аналізу інформа- ції. Інакше воно ризикує бути профанацією наукового пошуку та висновки, зроблені за його результатами, не матимуть жодної цінності. Отож ця робота є комплексним дослідженням, виконаним на стиках загальної те- орії права, порівняльного правознавства, а також міжнародного права прав люди- ни та міжнародного гуманітарного права. Цим обумовлюється вибір дослідницьких методів, поєднання яких дозволило глибше зрозуміти предмет наукового аналізу. Дослідження ґрунтується на синтезі доктринальних та якісних методів, що дають змогу розробити та розвинути теорію для кращого розуміння певного суспільного явища. Філософсько-методологічну основу дослідження становлять принципи, за- кони і категорії діалектики. Для встановлення вірогідності та повноти інформації, застосованої у процесі дослідження, використаний метод об’єктивності. За допомогою доктринального юридичного дослідження, що дозволяє здійс- нення порівняльного аналізу правничих доктрин та різних аспектів юридичних кон- цепцій, зокрема законів, судових справ та рішень, правил тощо, сформовано основу для аналізу прав людства, зроблено узагальнення законодавчих актів, прецедент- ного права тощо, що існує в цій царині. Антропологічний метод був використаний для дослідження становлення правосуб’єктності людства. Методологія доктриналь- ного дослідження дозволила здійснити якісний контент-аналіз найбільш релевант- ної літератури у цій сфері. Цей метод застосований переважно у Розділі 1. У Розділі 2 за допомогою методу порівняльного аналізу вдалося порівняти ре- гіональні системи захисту прав людини та людства, з урахуванням економічних та політичних чинників, притаманних кожній із систем. Порівняльне дослідження дало можливість побачити загальну картину стану захисту окремих прав людства через порівняння їхнього регулювання в різних правничих системах. Цей дослідницький метод дав інструменти для визначення того, як різні правові системи, елементи таких систем, юридичні інститути впливають на суспільство й один на одного, та спрогнозувати у такий спосіб потенційні напрями розвитку загальнотеоретичних і практичних шляхів кращого захисту прав людини та ймовірного захисту прав люд- ства. Крім того, застосування історико-правового методу сприяло кращому дослі- дженню процесу розвитку ідеї прав третього покоління та її переростання в ідею прав людства. У Розділі 3 застосування методу неемпіричного міждисциплінарного аналізу, який дозволяє проводити аналіз явищ реальної дійсності без проведення фактич- ного практичного дослідження (т.зв. польової роботи), допомогло належним чином дослідити соціально-правові характеристики міжнародних судових органів й інших механізмів міжнародної співпраці, у яких на практиці розвивається ідея прав лю- 11 ПРАВА ЛЮДСТВА дини та людства. Такий аналіз є важливим для вирішення проблем вибору механіз- мів захисту прав людства. Методи якісного аналізу та синтезу були застосовані на заключних етапах дослідження, що посприяло кращому розумінню можливостей виокремлення механізмів захисту прав людства. Поєднання вказаних методів сприяло формулюванню й обґрунтуванню загаль- них висновків та пропозицій.

Термінологічні складнощі Насамкінець вступу варто зазначити, що це дослідження спрямоване переважно на теоретичне моделювання майбутнього правового регулювання прав людства, тобто має на меті розвиток lex ferenda, і власне з цим пов’язані суттєві проблеми з використовуваною термінологією. Чимало термінів та понять не мають свого ви- значення у професійній літературі, деякі концепції є новими або не до кінця визна- ченими. Також певні конструкти, як-от: «людство», «світове співтовариство» (global community), «міжнародне співтовариство (або спільнота)» (international community), «людське суспільство» – та їхні ознаки чи співвідношення можуть викликати почут- тя невизначеності в уважних читача чи читачки. Годилося б визначити їх у безспір- ний спосіб, але їхня сутність перебуває у процесі осмислення і переосмислення, враховуючи постійно змінювані глобальні загрози та виклики. Цим зумовлена їхня гнучкість у філософських підходах, тим паче складно дати їм юридично значуще ви- значення. Зазначивши проблемність термінології, авторка не знімає з себе відповідально- сті за можливу нечіткість у використанні, а лише вказує на корінь такої нечіткості, подолати яку не вдалося на цьому етапі дослідження, і видається можливим лише шляхом подальших ґрунтовних досліджень проблем людства з філософсько-право- вою оптикою.

12  РОЗДІЛ 1. ЛЮДСТВО ЯК СУБ’ЄКТ ПРАВ ПРАВА ЛЮДСТВА

1.1. Людство як правова і філософська категорія3

Добробут людства повинен мати перевагу над лояльністю до своєї власної країни – насправді, над будь-чим і всім. Альберт Ейнштейн4

Обговорення розвитку людства – це процес осмислення людьми себе самих, свого місця у природі, усвідомлення належності до єдиної спільноти, яка має спіль- ні інтереси. Права людини поступово змінюють підходи до розуміння важливості кожної особи, надаючи кожному й кожній однакову суспільну цінність, що витікає із уродженої гідності людської істоти. Проте складність полягає у регіоналізмі розу- міння прав людини. Як влучно зазначає О. Гьоффе: «Щоб обґрунтувати права, що належать людині як такій, слід відмовитися від усіх групових, культурних і специ- фічних для певних епох уявлень про людину, так званих образів людини, і розробити незалежне від культурних особливостей, суто універсальне поняття людини».5 Од- нак зробити це надто складно, якщо виокремлювати окрему людину, позаяк завжди існуватимуть ознаки, котрі не були враховані або були свідомо відкинуті. З іншого боку, поняття людства є всеосяжним, тобто таким, що не виключає нікого за будь- якою ознакою, а навпаки – об’єднує усіх як частину великого цілого. Правнича наука переважно продукує відповіді на запити суспільства, що вже оп- рацьовані суспільними науками, філософією, тобто пропонує рішення проблем, що вже існують, постійно відстаючи від суспільних трендів. З іншого боку, як зазначає професор М. І. Козюбра: «Філософія права…, на відміну від юридичної науки, не ви- вчає і не пояснює право як факт, як те, що існує в реальності, а прагне до розуміння, світоглядного осмислення того, яким право повинно бути».6 Погоджуючись з цим підходом, варто зазначити, що формування дискурсів майбутнього має бути метою вчених-юристів. Адже завданням права є регуляція суспільних відносин, позаяк 3 Основні положення цього підрозділу були відображені у статтях: Sheiko-Ivankiv I. Ludzkość jako podmiot stosunków społecznych. // AVANT. Pismo Awangardy Filozoficzno-Naukowej. Torun, 2012. – С. 132-140; Іванків І.Б. Людство як правова і філософська категорія //. Наукові записки НаУКМА. Юри- дичні науки. – 2018. – Т. 2. – С. 29-33. 4 Rowe D.E., Schulmann R. (eds.) Einstein on Politics: His Private Thoughts and Public Stands on Nationalism, Zionism, War, Peace, and the Bomb, Princeton University Press, 2007. – 523 p. P. 211. 5 Філософія прав людини / За редакції Ш. Ґосепата та Ґ. Ломання; пер. з нім. О. Юдіна та Л. Доронічевої. – К.: Ніка-Центр, 2016. – 320 с. – (Серія «Зміна парадигми»; вип. 13). C. 35, 204. 6 Козюбра М. І. Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) / М.І. Козюбра. // Проблеми філософії права. – 2003. – Т. I. – С. 27-32. С. 28. 14  ПРАВА ЛЮДСТВА воно є загальнолюдською цінністю, яка може стати підґрунтям для широкого гло- бального діалогу та порозуміння. Із прийняттям Загальної декларації прав людини почалась нова епоха для людства. Ми нарешті зрозуміли, що цінність кожної люди- ни є однаковою, незалежно від будь-яких обставин чи ознак. У цей момент людство перестало бути винятково біологічною сукупністю істот одного виду, а перетвори- лося на колективний суспільний суб’єкт. Крім того, розвиток технологій та прискорення суспільних процесів вимагає створення нових правил для глобалізованого суспільства, де вже неможливо ви- ділити окремі спільноти за географічною, мовною чи культурною ознакою; навіть така ознака, як громадянство не може бути визначальною для правового статусу особи, позаяк наднаціональні механізми захисту прав людини обмежують сваволю держав. Звісно, процес глобалізації створює переваги і виклики кожному суспільству і державі. Однак цей процес є об’єктивний і незворотний. Його наслідком є необхід- ність об’єднання зусиль на глобальному рівні, створення нової архітектури управ- ління світом. Глобалізація створює одне суспільство з різних країн. Людство переста- ло бути простою сукупністю окремих осіб, ставши об’єднаним активним суб’єктом суспільних відносин. Уперше в історії прагнення захищати власне майбутнє може і повинне стати основою спільних дій і розвитку міжнародної відповідальності. У творчості багатьох науковців і творців XX та початку ХХІ століття можемо спостері- гати тенденції до створення образу єдиного людства. Безперечно, обґрунтованим буде питання про те, чи можна називати людство суб’єктом суспільних і юридичних відносин. Для відповіді варто дослідити процеси зміни уявлення про людство у філософії права та науках про глобалізаційні зміни суспільства. Насамперед людство можна розглядати з двох позицій: 1) самоусвідом- лення людьми своєї приналежності до людства й людяності, що є ключовою озна- кою спільноти; 2) як суспільне утворення, до якого належать усі представники люд- ського виду, навіть якщо деякі з них не усвідомлюють своєї приналежності. Самопізнання людства як суб’єкта суспільних відносин розпочали утопісти, на- магаючись описати ідеальне суспільство, в якому немає дисоціації його членів.7 На цій підставі ідентифікуються суспільні чинники, які призводять до фрагментації, з’являється проблема її усунення. Про фрагментацію чи дисоціацію говорить та- кож Г. Шу, аналізуючи можливість універсальних прав людини.8 Він звертає увагу на складність обговорення людства, яке завжди обумовлене чи обмежене культурни- ми особливостями окремих людей, що до нього належать.9 Природний поділ культурного життя на суспільно-економічні, духовні та наукові сфери породжує поділ думок щодо заходів, які гарантують подолання відсутності 7 Фюрст М. Філософія / М. Фюрст, Ю. Тринкс. – К.: Дух і літера, Інститут релігійних наук св. Томи Аквін- ського, 2018. – 544 с. – С. 453-454. 8 Філософія прав людини / За редакції Ш. Ґосепата та Ґ. Ломання. – C. 272-273. 9 Там само. С. 257. 15 ПРАВА ЛЮДСТВА єдності. Розвиток цих ідей свідчить про їх систематичне зміцнення, масштаб та орі- єнтацію на суспільний розвиток. Сутністю кризи людської суб’єктивності є обмежена індивідуальна і суспільна свідомість людини, нездатної до саморозвитку, самоорганізації і самопізнання, яка звикла вирішувати нові виклики за допомогою старих методів. У XX столітті стало зрозумілим, що така ситуація створює глобальні проблеми, які загрожують існуван- ню людства. Вирішення цих проблем під час кризи ідентичності, культу сили і духов- ної кризи є завданням важким і не гарантує успіху виконання. Це означає, що перед сучасним людством стоїть завдання свідомої зміни власної свідомості і культури – у сфері власного розвитку, самоорганізації і самопізнання – з метою вирішення гло- бальних проблем і запобігання їх повторному виникненню. Ця можливість розви- ває всі глобалізаційні процеси. Ф. Аллотт слушно звертає увагу на те, що протягом століть людство поступово усвідомлювало себе як цілісність, і лише зараз це усвідомлення стало повним.10 Те- пер, коли життя людства на планеті як сукупності опинилося під загрозою, дрібні відмінності між людьми втрачають значення, що створює реальну можливість тво- рення справжньої єдності людства для вирішення цих проблем. Це вирішення буде важливою історичною подією і першим в історії актом людства як суб’єкта історії. Ф. Аллотт пише про те, що почалася універсальна (глобальна) історія, яка стала можливою, завдяки тривимірній глобальній революції (реальний, правовий та іде- альний виміри). Він зазначає, що «глобальна правова революція вимагає трансфор- мації теорії міжнародного суспільства».11 Вчений звертається до самоусвідомлення людьми себе як людства, чого не було раніше в історії, та закликає працювати над розв’язанням проблем саме глобального суспільства. Основу сучасного бачення глобальної еволюції людини у світлі потреб сучас- них поколінь визначив В. Вернадський. Геолог за освітою, він зумів краще від інших учених, більш реалістично побачити глобальні наслідки людської експансії у світі й проаналізувати їх причини:

«У XX ст., уперше в історії Землі, людина пізнала й охопила всю біосфе- ру, закінчила географічну карту планети Земля, розселилась по всій її поверхні. Людство своїм життям стало єдиним цілим. … І одночасно з цим, завдяки потужній техніці і успіхам наукового мислення, завдя- ки радіо і телебаченню, людина може миттєво говорити в будь-якій точці нашої планети з ким завгодно. Перельоти і перевезення досягли

10 Allott P. Reconstituting humanity-new international law / Philip Allott. // European Journal of International Law. – 1992. – № 3. – P. 219-252. P. 219. 11 Review Essay Symposium: Philip Allott’s Eunomia and The Health of Nations Thinking Another World: «This Cannot Be How the World Was Meant to Be»: An event to mark the retirement of Professor Philip Allott, Professor of International Public Law, University of Cambridge, 28–29 May 2004. // European Journal of International Law. – Volume 16, Issue 2, 1 April 2005. – P. 255-297. P. 256. 16  ПРАВА ЛЮДСТВА швидкості кількасот кілометрів на годину, і на цьому вони ще не зупи- нилися».12

Роздуми В. Вернадського щодо впливу людства на розвиток планети є важливи- ми, позаяк його наукові дослідження ґрунтуються на фактах та емпіричних даних, якими послуговуються точні науки і яких часто бракує наукам гуманітарним. У своїй праці «Кілька слів про ноосферу», яка була написана протягом 1934–1944 років, він звертає увагу на нищівний вплив Другої світової війни на природу, а також розгля- дає цей трагічний феномен з точки зору об’єднання людства. Він наголошує, що рів- ність усіх людей є ключовою з точки зору геологічного еволюційного процесу. Така думка підкріплює ідеї природного права з боку точної науки. Вернадський зазначає:

«Уперше в історії людства інтереси народних мас – усіх і кожного – і вільної думки особистості визначають життя людства, є мірилом його уявлень про справедливість. Людство, взяте в цілому, стає по- тужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою і працею постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячо- го людства як єдиного цілого».13

Вчення про ноосферу додає аргументів до виникнення окремого природного суб’єкта людства, що не тільки є відповідальним за збереження біосфери, частиною якої воно теж є, а й мусить дбати про власне благополуччя в інтересах кожної лю- дини, яка, у свою чергу, є невід’ємною його частиною. Співзалежність людини і при- роди у сьогоднішньому світі відчутна, але вплив людини сильніший, ніж будь-коли раніше в історії. Людство мусить розумно використовувати природні ресурси і свій науковий і технічний потенціал. Розуміння того, що кожна дія має вплив, повинно об’єднати людей, оскільки це може вирішити питання виживання виду в цілому. Р. Фальк описує людство як спільний ґрунт для досягнення цілей глобального демократичного суспільства.14 На його думку, людство може тлумачитися як «цін- не джерело колективної ідентичності»,15 наголошуючи, що людську ідентичність потрібно підтримувати, щоб вона забезпечувала солідарність і співпрацю. Така ідентичність повинна ліквідувати конфлікти на ґрунті регіональних, етнічних і наці- ональних відмінностей, створюючи риси, які будуть спільними для кожної людини. Р. Фальк говорить також про «право людства» (law of humanity) як явище постмо- 12 Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере [Електронний ресурс] / В.И. Вернадский. // Наука. – 1991. – Режим доступу: http://vernadsky.name/wp-content/uploads/2013/01/neskolko-slov-o-noosfere. pdf. П. 9. 13 Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере [Електронний ресурс] / В.И. Вернадский. // Наука. – 1991. – Режим доступу: http://vernadsky.name/wp-content/uploads/2013/01/neskolko-slov-o-noosfere. pdf. П. 10-11. 14 Falk R. Achieving Human Rights / Richard Falk. – New York: Routledge, 2009. – 256 p. С. 200. 15 Там само. 17 ПРАВА ЛЮДСТВА дерне, що має асоціюватися з майбутнім, на противагу «міждержавному праву», яке було актуальним в епоху модернізму, але вже відходить у минуле.16 Він називає пра- во людства «пов’язаним з майбутнім, … більше питанням потенції, ніж історії чи досвіду».17 Цей дослідник вважає, що право людства стане відповіддю на несправед- ливий порядок міждержавного права, адже більшість населення планети не брала реальної участі у його створенні. Суттєвим є також той факт, що суверенні держави, які мають захищати права своїх громадян, не можуть виконати цей обов’язок, адже загрози миру, екології чи економічному розвитку з’являються поза межами їхньої території. Він називає ці екстра-територіальні загрози ерозіями принципу територі- альності.18 Відповідно необхідне визначення нового підходу до розуміння механіз- мів захисту прав людини. Загалом, Р. Фальк називає розвиток права людства «склад- ним, багатогранним, але незворотнім завданням».19 К. Фокареллі стверджує: «Людство – це не абстрактна концепція, а відчуття близькості і емоційної емпатії з іншими істотами».20 Він запропонував різні визна- чення поняття «людство»:21 1) ідеал або «дух Людини» (humanitas), реалізацію якого В. фон Гумбольдт описав як кінцеву мету історії; 2) «суть людини» (з точки зору Фоми Аквінського, Аристотеля); 3) «людський вид», тобто вид homo sapiens як біологічної одиниці (як це має місце в дискусіях на тему історії та біологічної еволюції людства); 4) кантівська вроджена гідність; 5) позиція «розуміння і симпатії стосовно інших»;22 6) фікція, яка використовується для домінування.23 У свою чергу І. Кант у працях звертався до ідеї «міжнародної держави» (держави народів – civitas gentium).24 Ліквідація війни між державами є спеціальною умовою утворення космополітичного стану, який мусить об’єднати людство. Космополітич- не право створює основу існування мирних конфедерацій, що дозволяє уявити гло- бальне громадянство на глобальному рівні через держави, громадські і міжнародні 16 Falk R. The World Order Between Interstate Law and the Law of Humanity: The Role of Civil Society Institutions / Richard Falk. // The International Legal Theory. – 1995. – № 1. P. 14. 17 Там само. 18 Там само. С. 16. 19 Там само. С. 21. 20 Focarelli C. International law as social construct. The struggle for global justice / Carlo Focarelli. Oxford: Oxford University Press, 2012. P. 380. 21 Там само. C. 379-381. 22 У продовження тези див. також: «…humanity [Humanität] signifies…the universal feeling of sympathy, and, on the other, the faculty of being able to communicate universally one’s inmost self‐properties constituting in conjunction the befitting social character of mankind, in contradistinction to the narrowly constricted life of animals», I. Kant, Kritik der Urteilskraft [1790] (Hamburg: Meiner, 1959) § 60, 215-17, English trans The Critique of Judgement (Oxford: OUP, 2007) 182–3 (original emphasis), цит. за: Focarelli C. International law as social construct. The struggle for global justice / Carlo Focarelli. Oxford: Oxford University Press, 2012. 630 p. 23 Тут К. Фокареллі звертається до фрази П’єра Жозефа Прудона «Whoever says humanity wants to cheat» як до постійної небезпеки від фальшивого універсалізму. 24 Fry D. P. Life Without War, In D. P. Barash (Ed.), Approaches to Peace. A Reader in Peace Studies [Елек- тронний ресурс] – Oxford: Oxford University Press, 2014. – P. 162-172. – Режим доступу: https://www. academia.edu/18818274/Reprint_Life_without_War. – P. 392, 18  ПРАВА ЛЮДСТВА організації. Варто згадати, що за Кантом саме громадські та міжнародні організації можуть виконувати представницьку роль як глобального суспільства, так і людства (або civitas gentium). Кожна особа представляє людство не тільки через буття homo sapiens, а й з огляду на розуміння самої себе і людства в цілому; також дії від імені людства взагалі гарантують добробут усім.25 Аналізуючи ідею Канта про людство як суб’єкт історичного розвитку, слід зау- важити, що, згідно з його філософією, людство є метою самою в собі. Особа у своїй людяності, у своїй гідності опиняється в ньому метою самою в собі, метою, яку не можна використати як ресурс для іншої мети:

«Припустимо, що існує щось, існування чого саме в собі має абсолют- ну цінність, що як сама мета може бути основою для законів, тоді як це і тільки це може бути основою категоричного імперативу, тобто практичного закону».26

Сучасні дослідники зауважують, що наука І. Канта насправді є «вченням одного універсального розуму ... протиставляється сучасному так званому плюралізму фі- лософських думок і деякою мірою передбачає теперішній тренд глобалізації життя і думок».27 Абсолютною цінністю Кант вважає людяність, а категоричний імператив є її фор- мулою як цінність для кожної людини: «Не роби іншому того, що не бажав би собі; стався до людини як до мети, а не як засобу».28 За Кантом, цей імператив є нормою особливого виду – «принципом людяності», він є «об’єктивною метою, котра, як і право, повинна бути найбільшим обмеженням усіх суб’єктивних цілей, якими б вони не були...».29 Важливим є те, що імператив чітко вказує, що суб’єктом відносин є не людина як сукупність її якостей, а людяність в особі кожної людини, тобто певна риса людини, яка об’єднує всіх людей, навіть усі розумні істоти.30 Власне, щодо розу-

25 Michael Doyle. Kant, Liberal Legacies, and Foreign Affairs. [в:] M.E. Brown, S.M. Lynn-Jones, S.E. Miller (eds), Debating the Democratic Peace. Cambridge: MIT Press, 1996.; Russett B. Controlling the Swords: The Democratic Governance of National Security, Harvard University Press, Cambrige, 1990. цит. за: с. 396; Gałganek A. Historia teorii stosunków międzynarodowych / Andrzej Gałganek. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2009. – 608 s. 26 Кант И. Сочинения. – М.: Мысль, 1965. – 544 с. – (Философское наследие; т. 4). С. 268-269. 27 Некрасов B.C. «Новое насилие» постсовременности против рационализма и культуры. // Рациона- лизм и культура на пороге третьего тысячелетия: Материалы Третьего Российского Философского конгресса (16–20 сентября 2002 г.): В 3 т. Т. 1. – Ростов-на-Дону, 2002. – С. 37. 28 Кант И. Сочинения. – М.: Мысль, 1965. – С. 270. 29 Там само. С. 272. 30 Скрипник А.П. Категорический императив Иммануила Канта. – М.: Изд-во Московского университета, 1978. – 192 с. С. 69. 19 ПРАВА ЛЮДСТВА му Кант зазначав, що лише критичне його осмислення дозволить подолати «егоїс- тичну природу людини і залишити війни в минулому».31 Лише зараз з’являються умови для розуміння категоричного імперативу Канта як системи «мета-норм», які повинні дотримуватися людьми.32 Уже можна зауважи- ти слабкі, але впевнені ознаки процесу реалізації цих норм: «Хоча на даний момент існує лише дуже приблизний нарис такого об’єднання держав, однак усі майбутні члени вже немовби просякнуті свідомістю того, що по- треба збереження цілості відповідає інтересам кожного. І це дає нам надію, що піс- ля кількох трансформаційних революцій ми зрештою реалізуємо те, що природа створила як свою кінцеву мету, а саме універсальний світовий стан..., з якого роз- виватиметься людяність».33 Отже, Кант створив можливість самому себе вдосконалювати, але нічого не ска- зав про бажання і волю суб’єкта на те, щоб це зробити, припускаючи, що це не ви- магає спеціального дослідження, оскільки є очевидним. На цю прогалину у підході Канта звернув увагу Г. Гегель, за яким філософія стане «серйозною справою тоді, коли припинить ангажуватися тільки в об’єкти або тільки в суб’єктивну рефлек- сію, а буде розвиватися як система дії абсолютних знань. Система абсолютних знань є самовиявленням духу. А якщо так, то неминуче виникає питання: як дух у своїй послідовній і поступовій самоманіфестації досягне рівня абсолютного суб’єк- та».34 Проблематика суб’єкта і суб’єктності, безперечно, є однією із найважливіших тем філософської думки Гегеля. Адже в ній з особливою інтенсивністю зосереджу- ється істотний сенс всієї гегелівської діалектики. Якщо йдеться про дуже скороче- ний опис суб’єктності з перспективи Гегеля, то вона є простою протилежністю, нега- тивним корелятом «суб’єкта».35 Власне, позиція Геґеля є досить помічною у розробці концепції людства як суб’єкта суспільних відносин, позаяк він відкидає роз’єднання суб’єкта й об’єкта.36 Виходячи з такого підходу, для людства перетворення його на суб’єкт означає, що з пасивного стану воно переходить в активний, тобто починає самостійно впливати на ситуацію у світі, будучи одночасно суб’єктом та об’єктом прав.

31 Слівінська А.Ф. Рецепція проєкту вічного миру І. Канта в європейському соціо-культурному просто- рі кінця ХІХ–початку ХХ ст. // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. – 2016. – № 36. – С. 18-27. C. 23 32 Писаренков А.А. Иммануил Кант: идеал мира и феномен войны. Ретроспектива и перспектива / А.А. Писаренков. Рационализм и культура на пороге третьего тысячелетия: Материалы Третьего Российского Философского конгресса (16–20 сентября 2002 г.) / А. А. Писаренков. – Ростов-на-Дону, 2002. – С. 268. 33 Кант И. Метафизические начала естествознания. Сборник работ. – М.: Мысль, 1999. – 1712 с. – С. 952- 953. 34 Сергеев К.А. Феноменология духа Гегеля как наука об опыте сознания. – СПб.: Наука, 1994. C. ХХХ. 35 Siemek M. J. Hegel i filozofia. – Warszawa: Oficyna Naukowa, 1998. – 228 p. – (Terminus). S. 36. 36 Фюрст М. Філософія / М. Фюрст, Ю. Тринкс. – К.: Дух і літера, Інститут релігійних наук св. Томи Аквін- ського, 2018. – 544 с. – С. 216. 20  ПРАВА ЛЮДСТВА Дослідження кризи людської суб’єктності спонукають думати про те, що істо- рично цей розвиток походить від можливості усвідомлення власної суб’єктності до самореалізації у суспільстві, а також можливості впливу на нього і змін традиційних форм суспільного життя відповідно до інтересів людства. Історія XX століття показала, що таке протиставлення у глобальному масштабі може призвести до знищення економіки, довкілля, а також до створення реальної загрози існуванню людства. Власне, усвідомлення цих загроз зумовило висновок про те, що суб’єктом глобальних суспільних відносин не може бути соціальна група або певна спільнота, а тільки людство як сукупність, яка самоорганізовує себе і ро- бить зусилля, щоб вирішити свої проблеми. Все це разом з процесом, який посилює економічну глобалізацію, створює проблему в аналізі та визначенні умов і чинників, які можуть справляти вплив на формування справжньої єдності людства. Відносини між спільнотами та людьми у цілому світі «звужуються». Будь-які події у найбільш віддалених куточках нашої планети стають світовим феноменом завдя- ки глобалізації. Глобалізація стала необхідним елементом сучасної світової системи, однією із найбільш впливових сил, котра визначає напрям розвитку людства. Влас- не, жодна подія у суспільстві (економічна, політична, юридична, суспільна тощо) вже не може розглядатися незалежно одна від одної. Зміцнення цих процесів означає новий етап в історії людства, який характери- зується позитивними змінами і новими, невідомими раніше проблемами. Звісно, поглиблюється дилема між національним і міжнародним, а з урахуванням набуття суб’єктності іншими гравцями на міжнародній арені, ця дилема перетворюється на багатофакторну і значно складнішу. Можна погодитися з думкою про те, що «глоба- лізація закінчує процес інтеграції людства,…, вона є крайньою формою узагальнен- ня життя на світі, певною формою закінчення реалізації інтеграційних процесів у межах всього світу».37 Для розуміння процесу творення власної свідомості людства варто звернутися до ідеї громадянина світу. За О. Гьофе, людина стає громадянином світу, космополі- том завдяки цій світовій спільноті, яка здатна приймати чуже і надавати йому право на існування, котре має таку саму цінність, як своє.38 Громадянином світу sensu stricto є той, хто впроваджує свою власну культуру в іншій країні й, незалежно від того, розвивається під впливом нової культури, після повернення до країни не відмовля- ється ані від набутої, ані від рідної культури. Порівнюючи бачення наднаціонального громадянства різних філософів, О. Гьо- фе доходить висновку, що світове громадянство не замінює національного грома- дянства, а доповнює його новими рисами.39 Бачення морального обов’язку в Ганді

37 Загрийчук И.Д. Глобализация: угрозы и возможности их преодоления. // Рационализм и культура на пороге третьего тысячелетия. – Т. 3. – Ростов-на-Дону, 2002. – C. 187. 38 Гьофе О. Демократія в епоху глобалізації. – К.: Дух і літера, 2007. – 435 с. – (Сучасна гуманітарна біблі- отека). C. 16-20. 39 Там само. 21 ПРАВА ЛЮДСТВА та О. Гьофе схожі. Останній, пишучи про громадянина як про учасника світової дер- жави, вважає, що цей громадянин має відчуття світової солідарності, яку реалізо- вує сам шляхом здійснення її культурних, соціальних і гуманітарних завдань замість того, щоб передавати ці обов’язки державі. Як назвав його Еразм Ротердамський ще в XIV ст., для civis totius mundi найближча спільнота має тільки відносну, а не абсо- лютну перевагу, оскільки він відчуває себе відповідальним за інших людей.40 Отже, зникає відмінність між своїм і чужим. Натомість, з точки зору глобального управління, принципово новим явищем є зв’я- зок між парламентськими і позапарламентськими політичними силами, громадянами і урядами в усьому світі на користь законної діяльності: захист миру, довкілля та сталого розвитку. Це означає, що «дії глобальних корпорацій і місцевих урядів починають відчу- вати тиск з боку міжнародної спільноти. Вирішальним чинником стає індивідуальна і колективна участь у глобальних темах: громадянин дізнається, що акт купівлі товарів перетворюється на акт прямого голосування, який може використовуватися всюди для політичних цілей».41 Де-факто такі дії становлять прояви прямої демократії у сві- товому масштабі. Це нагадує те, про що писав Кант двісті років тому у своєму трактаті «Про вічний мир», описуючи утопію світового громадянства, яке мало контрастувати з ідеєю представницької демократії, яку він назвав «деспотичною». Безпрецедентний розвиток засобів пересування, тобто комунікацій, транспорту та інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) означає можливість пересування у політичному, суспільному, культурному просторі, що, у свою чергу, призводить до розколу ідентичності, оскільки різну діяльність, яка раніше була тільки локальною, тепер можна здійснити у зовсім різних місцях і умовах у всьому світі. Завдяки ІКТ, усі в один і той самий час мають можливість спілкуватися між собою. Спосіб переда- чі інформації за допомогою цих технологій істотно вплинув на виникнення нового типу суспільства, а саме інформаційного або навіть мережевого. Ця мережевість проникла у всі типи організацій, які функціонують у суспільстві, – від компаній до державних органів. Обмеження інформаційного потоку неможливе, тому важливо усвідомлювати існування глобалізованого світу, в якому кордони існують тільки умовно. Звичайної моделі «реальної політики» (від нім. – Realpolitik) стає недостатньо, і вона далі розвивається як інтернаціональна модель. У цій моделі держави далі віді- грають важливу роль і є відповідальними, насамперед, за права людини. Проте на дії держав впливає транснаціональний консенсус у сфері стандартів прав людини. Міжурядові та неурядові організації намагаються відіграти важливу роль у сфері за- хисту прав людини, хоча їх здатність ефективно діяти досі часто залежить від співп- раці між державами.

40 Гьофе О. Розум та право. Складові інтеркультурного правового дискурсу. – К.: Альтерпрес, 2003. – 264 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека). С. 26. 41 Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма – ответы на глобализацию. – М.: Прогресс-Тради- ция, 2001. – 304 с. – С. 126. 22  ПРАВА ЛЮДСТВА Наступним етапом цього розвитку політичної моделі є космополітичний етап. Тут у центрі уваги знаходиться людина, а між людьми, між урядовими та неурядови- ми організаціями повинен існувати прямий зв’язок. Прерогатива держави діяти на міжнародній арені все частіше ставиться під сумнів як згори, так і знизу, наскільки це можливо, і розвивається глобальне громадянське суспільство.42 Спостерігаючи за сучасними суспільними процесами, варто звернути увагу та- кож на зміни парадигми в управлінні організацією суспільства, яка еволюціонувала від веберівської моделі бюрократії до моделі доброго управління (good governance). Сучасні демократії повинні враховувати також процеси «знизу догори», тобто по- винні ґрунтуватися на суспільній партиципації (участі у публічних справах). Без неї не був би можливим, у всій системі доброго управління, початок оптимального про- цесу прийняття раціонального рішення. Глобальний економічний розвиток світу у другій половині XX століття створив цілком нову суспільну реальність, яка дозволяє по-новому поглянути на деякі істо- ричні події. Перед людством стоїть завдання усвідомленої зміни власної свідомості і культури для вирішення глобальних проблем і для запобігання їхньому повторно- му виникненню. Можна припустити, що такою силою будуть схожі для всіх наслідки глобальних проблем. Виразно вимальовується спільна для всіх мета, тобто вижи- вання людства. Варто звернути увагу також на політичні процеси, які раніше були виключно на- ціональною справою, а з розвитком соціальних мереж і медіа перестали бути за- хищеними від втручання ззовні. Абсолютний суверенітет перестав бути реальністю вже досить давно, тому зараз можна спостерігати явища, корті вказують на істотні загальнолюдські критерії оцінки подій та намірів: обмеження воєн без санкцій ООН, допомога малорозвиненим країнам, що постраждали від стихійного лиха, а також допомога емігрантам і міжнародна боротьба з тероризмом, торгівлею наркотика- ми, торгівлею людьми, спільний розвиток ідеологічних, політичних та інституційних принципів вирішення міжнародних і внутрішніх проблем держав тощо. Важливим також є розвиток глобальних медіа, які борються з відсутністю єдності народів і створюють єдиний інформаційний простір. Це все вказує на активну фазу процесу створення нового типу суспільної свідомості – універсальної свідомості, яка є озна- кою людства як суспільного суб’єкта, в тому числі прав.

42 Там само. С. 165. 23 ПРАВА ЛЮДСТВА

1.2. Класифікація прав людини та місце у ній прав людства

Дослідження класифікацій прав людини обумовлене необхідністю осмислення їхньої сутності, потребою здійснення своєрідного «рентгенівського знімка» відпо- відних прав, що дозволить віднайти механізми, які варто використовувати для їх за- хисту. Кожне право людини має низку специфічних властивостей, адже стосується певної людської цінності та окремого способу реалізації вказаного права. Незважа- ючи на те, що права людини зазвичай розуміють як права, що належать будь-якій особі через те, що вона є людиною,43 способи їх реалізації, охорони та захисту є різ- ними і залежать від багатьох чинників, наприклад, від того, хто є суб’єктом права: індивід чи група. Можна також виділяти права людини, які є юридично визнаними, та ті, які поки ще не отримали визнання на офіційному рівні та не закріплені в писа- них джерелах права. У зв’язку з цим варто згадати загальновизнаний поділ прав на покоління.44 У юридичній науці вважається, що класифікація прав людини за трьома поко- ліннями була запроваджена К. Васаком. Указаний поділ відповідав принципу Фран- цузької революції 1789 р. – «Свобода, рівність, братерство» (з франц. – liberté, égalité, fraternité). У зв’язку з цим, К. Васак запропонував поділяти права людини на поко- ління на підставі критерію черговості отримання ними захисту в національному та міжнародному праві. Так, перше покоління прав становлять особисті та політичні права, які засновані на принципі свободи, друге покоління – економічні, соціальні й культурні права, засновані на рівності, а третє покоління т.зв. солідарних прав спи- рається на принцип братерства чи солідарності. Права, що належать до третього покоління, вважалися такими, що мають солідарний характер, на відміну від прав першого і другого покоління, які мають індивідуальний вимір. Поділ і виокремлення прав третього покоління, на думку К. Васака, були спробою відповіді на феномен глобальної співзалежності.45 Сучасною термінологією права людини першого покоління часто йменуються «негативними». Вважається, що держава повинна лише утримуватися від втручання в їх реалізацію. Парадигматичними прикладами прав цього покоління є свобода, особиста безпека чи свобода слова. Щодо прав людини другого покоління, або т.зв. «позитивних» прав, то до цієї групи відносять права економічні й соціальні – на- 43 Piechowiak M. «The Concept of Human Rights and Their Extra-Legal Jurisdiction» [in:] An Introduction to the International Protection of Human Rights: A Textbook, Raija Hanski and Markku Suksi (eds.), 1997. – P. 3 44 Vasak K. A 30-Year Struggle [Електронний ресурс] / Karek Vasak. // The UNESCO Currier. – Режим доступу: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000048063 45 Vasak K. Les différentes catégories des droits de l’homme in Lapeyre / F. de Tinguy and K. Vasak (eds). / Les dimensions universelles des droits de l’homme. // Vol. I – 1990. – С. 303. 24  ПРАВА ЛЮДСТВА приклад, право на працю чи право на соціальний захист, котрі гарантують особам гідне соціальне буття. Їх забезпечення вимагає від держави активних позитивних дій. Слід зазначити, що поділ на негативні й позитивні права є умовним і почасти відображає поділ на свободу від держави (права першого покоління) і свободу че- рез державу (права другого покоління). Як перші, так і другі права потребують від держави певних дій, хоч вони мають свої особливості, на що цілком слушно звертає увагу В. Осятиньскі:

«Особа може обирати, чи хоче користуватися належними їй особи- стими свободами. Натомість держава мусить бути пасивною і не по- рушувати громадянських свобод, але одночасно відігравати активну роль в будуванні та підтримці інституцій, котрі стоять на їх варті. Аби держава могла виконувати обов’язок гарантування свободи осо- би, обов’язковими є процесуальні права, зокрема спеціальні права, що дозволяють, у разі порушення свобод, отримувати відшкодування правовим шляхом».46

З позиції В. Осятиньскі, різниця між правами першого і другого покоління поля- гає в тому, що «громадянські свободи й політичні права обмежують державу, в той час коли права соціальні й економічні збільшують її владу».47 З одного боку, можна погодитися з тим, що перші обмежують державу, але твердження про збільшення влади держави через права людини є доволі сумнівним. Аналізуючи права людини третього покоління, варто зазначити, що вони значно відрізняються від прав перших двох поколінь і є надзвичайно складними та багато- компонентними правами. До вказаного покоління прав належать, наприклад, пра- во на розвиток, право на мир, право на здорове довкілля, право до суспільної ко- мунікації,48 право на доступ до телеінформаційних мереж та електронних послуг,49 право на достатнє харчування50 тощо. Жодне з цих прав не має «твердого» право- вого підґрунтя на світовому рівні. Однак існують приклади регламентації вказано- го покоління прав на регіональному рівні. Так, Африканська хартія прав людини і народів закріплює, зокрема, право на розвиток (ст. 22) і право на мир та безпеку (ст. 23), а також право на загальнозадовільне навколишнє природне середовище (ст. 24). Крім того, деякі права отримали закріплення у документах т.зв. «м’якого»

46 Osiatyński W. Prawa człowieka i ich granice / Wiktor Osiatyński. – Kraków: Społeczny Instytut Wydawniczy Znak, 2011. – 371 s. – С. 179. 47 Там само. С. 188. 48 Rola Unii Europejskiej i Stanów Zjednoczonych w rozwoju międzynarodowych stosunków gospodarczych i politycznych/ pod red. A. Pawłowkiej. WSPA, Lublin, 2009. С. 136. 49 Там само. 50 Soma A. Le droit de l’homme a l’alimentation: contenu normatif et mecanismes juridiques de mise en œuvre, le travail pour l’obtention du Diplôme d’Etudes Approfondies (D.E.A.) en droit [Електронний ре- сурс]. – 2013. – Режим доступу: http://www.estig.ipbeja.pt/~ac_direito/Mem-DEA-SOMA.pdf 25 ПРАВА ЛЮДСТВА права (наприклад, Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку ООН, 14.06.1992; Декларація про право на розвиток ООН, 04.12.1986; Декларація про підготовку суспільств до життя у мирі, 15.02.1978 тощо). На думку К. Васака, до прав третього покоління належать також право власно- сті на спільний спадок людства, право на здорове і екологічно збалансоване до- вкілля.51 Він уважав, що виокремлення цих прав є необхідним для відображення концепції життя суспільства, їхня реалізація безпосередньо залежить від спільних зусиль індивідів, держав, а також публічних і приватних інституцій. У його праці ви- користовується поняття людства, в ім’я котрого мають діяти уряди окремих держав. Загальну декларацію прав людини він називає Магна Карта людства (Magna Carta of Humanity) чи особливим загальним правом людства (common law of humanity).52 У зв’язку з вищевказаним, права третього покоління слід розглядати в контексті відображення «процесів історичної безперервності та зміни, а також як предмет ку- мулятивного досвіду»53 людського суспільства. Згідно з позицією Р. Кузняра, «третє покоління прав людини мало би бути на- слідком сучасного етапу розвитку людства, або іншими словами – похідними від спільних для цілого людства глобальних проблем і викликів, котрі з’явилися про- тягом останніх десятиліть».54 На жаль, ані суб’єкти цих прав, ані відповідальні за їх забезпечення особи, ані їх зміст не є досі однозначно визначеними. На думку М. Ханнана, ця ситуація обумовлена тим, що права третього покоління не є правами sensu stricto, а, швидше, загальнолюдськими цілями, котрих міжнародна спільнота зобов’язалася прагнути у своєму розвитку.55 Однак це не змінює того факту, що вони не втрачають свого значення. Дотримання на певному рівні деяких прав третього покоління може бути здійс- нене для індивідуальної особи, але їх забезпечення на достатньо високому рівні можливе винятково на рівні значно більшої групи.56 Не варто обмежувати бачення прав людини єдиним способом їх досягнення. Як слушно зауважує В. Осятиньскі, якщо визнаємо, що «різні права можуть бути впроваджені за допомогою різних ме- ханізмів, то зможемо розширювати каталог прав людини».57

51 Vasak K. A 30-Year Struggle [Електронний ресурс] / Karek Vasak. The UNESCO Currier. – Режим доступу: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000048063 52 Там само. 53 Interaction of the State and the Individual in Context of the Development of Generations of Human Rights [Електронний ресурс] // The Social Sciences 11 (Special Issue 5). – 2016. – Режим доступу: http:// docsdrive.com/pdfs/medwelljournals/sscience/2016/6849-6853.pdf. – P. 6850. 54 Kuźniar R. Prawa człowieka. Prawo, instytucje, stosunki międzynarodowe – Warszawa: Wydawnictwo naukowe «Scholar», 2004. – S. 50. 55 Hannan M. Third Generation Human Rights and the Good Governance. // OIDA International Journal of Sustainable Development. – Vol. 2.– № 5. – 2010. – P. 41-50. P. 44. 56 Report of the Parallel Event «Third Generation» Human Rights – Reflections on the Collective Dimension of Human Rights [Електронний ресурс] // – Geneva. – 2203 – Режим доступу: http://www.fes-globalization. org/geneva/documents/Report_FES-Geneva_3rd-generation_human_rights.pdf 57 Osiatyński W. Prawa człowieka i ich granice. – S. 191. 26  ПРАВА ЛЮДСТВА Формулювання каталогу прав третього покоління наразі можливе лише в тео- ретичній площині, позаяк жоден юридично обов’язковий акт не визначає переліку цих прав. Протягом кількох останніх десятиліть вчені пропонували різні каталоги прав третього покоління – деякі з них були надто широкими, інші, навпаки, обмежу- валися визнанням права на здорове довкілля та правом на розвиток. Однак кожна спроба віднесення того чи іншого права до певного покоління буде приречена на поразку, якщо не будуть визначені конкретні критерії розмежування. Серед науковців існує думка,58 що права третього покоління є правами, котрі не пов’язані з особистим статусом особи, а продиктовані її приналежністю до певної спільноти.59 Проте з таким підходом варто не погодитися, оскільки солідарні пра- ва є так само природними правами, як і права першого чи другого покоління, але виходять, передовсім, з природи людства – з людяності. Складність визначення і формулювання каталогу прав третього покоління полягає більшою мірою в тому, що вони пронизують визнану зараз систему прав людини. Критики поділу прав людини на покоління пропонують різні аргументи. Нара- зі часто звертається увага на те, що права третього покоління не є правами sensu stricto, а є лише дороговказами, на котрі міжнародне співтовариство має орієнтува- тися, формуючи політику для забезпечення добробуту людства в цілому.60 Подібні аргументи часом наводяться до опису соціальних прав.61 Також зазначається, що «вони не містяться серед прав людини, хоча вони є обов’язковими для створення структури безпеки, котра є істотною для індивідуальних прав, щоб останні могли набути юридичної сили».62 Згадується також про брак юридичної визначеності цих прав, проте деякі дослідники зауважують, що вони знайшли своє відображення у ст. 28 Загальної декларації прав людини ООН, де зазначається, що «кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, за якого права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені», що визначає необхідність спіль- них зусиль усіх суспільних сил світу для їхнього забезпечення.63 Р. Фальк теж загадує ст. 28 Загальної декларації прав людини у контексті необхідності становлення права людства та використання гарантій цієї статті як бази для побудови глобальної демо- кратії «знизу».64 Проте варто зауважити, що соціальні права поступово «юридизу-

58 Для порівняння: Koskenniemi M. International law in Europe: between tradition and renewal / Martti Koskenniemi. // The European Journal of International Law. – 2005, Vol 1, № 6. – P. 113-124; Hannan M. Third Generation Human Rights and the Good Governance, ін. 59 Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Харків: Консум, 2001. – 656 с. – С. 171. 60 Hannan M. Third Generation Human Rights and the Good Governance. – P. 44. 61 див., напр.: Osiatyński W. Prawa człowieka i ich granice. 62 Osiatyński W. Prawa człowieka i ich granice. – S.191-193. 63 Interaction of the State and the Individual in Context of the Development of Generations of Human Rights [Електронний ресурс] // The Social Sciences 11 (Special Issue 5). – 2016. – Режим доступу: http:// docsdrive.com/pdfs/medwelljournals/sscience/2016/6849-6853.pdf. P. 6852 64 Falk R. The World Order Between Interstate Law and the Law of Humanity: The Role of Civil Society Institutions. – P. 18. 27 ПРАВА ЛЮДСТВА ються», про що свідчить також зростання кількості рішень судів, зокрема ЄСПЛ, де вони отримують захист через права людини першого покоління. У певному сенсі ці права є мета-правами, які існують як надбудова і водночас як база для всіх інших прав, оскільки без гарантування, наприклад, право на мир, право особи на життя і його охорону стають абсолютно невиконуваними – незалеж- но від ряду міжнародних договорів про охорону цивільного населення, правил ве- дення воєнних дій тощо, кожна особа, що мешкає в зоні воєнних дій, не може мати певності щодо свого життя. Аргументом проти виокремлення прав третього покоління як колективних прав є те, що деякі права першого і другого покоління також є колективними правами або індивідуальними, реалізація яких можлива лише у колективній формі, тобто ра- зом з іншими, як, наприклад, право на свободу мирних зібрань. Безперечно, індиві- дуальні права також можуть мати колективний аспект.65 Однак захист прав третьо- го покоління має значення для існування можливості дотримання індивідуальних прав особи. На відміну від прав перших двох поколінь, права третього не можуть бути забез- печені у межах однієї держави. З метою уникнення змішування понять останні мож- на визначити як солідарні права, а не колективні. Таку пропозицію можна зробити, виходячи з етимології слів «колективний» і «солідарний». «Солідарність, солідар- ний» походить від французького solidarité – одностайність, спільність справ, співза- лежність, згуртованість, що повною мірою відповідає значенню, яке приписується поняттю «права людини третього покоління». У свою чергу, «колективність, колек- тивний» походить від латинського collectivus – збірний, colligere – збирати, отже, колективний – той, який стосується певної групи, об’єднаної спільними потребами або інтересом. Однак поняття «колективний» не відображає бажаного змісту прав третього покоління, оскільки вони мають загальнолюдську цінність і мають на меті захист власної цінності людської природи. Дослідження прав людини третього покоління є достатньо складним завданням, адже не існує консенсусу ані щодо каталогу цих прав, ані щодо їх суб’єкта. Більш того, чимало дослідників називають їх радше напрямами розвитку, sui generis «пара- сольковим концептом»66 для захисту прав людини. Визнання нових прав, які стають природними і невідчужуваними, відбувається поступово, крім того, зростає кіль- кість загальновизнаних прав людини, охороняти котрі зобов’язані всі держави. При цьому конкретизується зміст як давно визнаних прав, так і нових, різні аспекти яких піддаються аналізу і нормативному опису. Права третього покоління перебувають на етапі становлення, що відбувається, як пише професор М. І. Козюбра, завдяки «глибшому самоусвідомленню [людьми] 65 Bülent A. Rethinking «third generation» human rights. //Ankara Law Review. – 2004. – № 1. – P. 121-155. P. 129. 66 Economic, social, and cultural rights: a textbook / ed. by A. Eide, C. Krause, A. Rosas. – Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 1995. – 506 p. – P. 254. 28  ПРАВА ЛЮДСТВА своєї людської сутності і людської гідності».67 Ці права потрібні для більш ефек- тивної охорони та захисту прав першого та другого покоління, проте також мають власну цінність для особи та держави, а також для збереження міжнародного пра- вопорядку. Загальним обов’язком держав, які декларують повагу до прав людини, є не тільки утримання від їх порушення, а й позитивні дії у сфері їх охорони через забезпечення юридичних, ідеологічних, матеріальних й інших гарантій реального здійснення прав і свобод людини. Щодо прав третього покоління варто зазначити, що для їх забезпечення держави повинні не тільки і не стільки утримуватися від порушень, а й вчиняти активні дії для їх охорони і дотримання. Проблема також виникає, якщо застосовувати поняття «покоління» для ок- реслення певної групи прав людини. Згідно з позицією Б. Алгана, з лінгвістичної точки зору, термін «покоління» передбачає виникнення нового явища замість по- переднього, а права третього покоління не замінюють, а навпаки – доповнюють каталог прав людини. Він теж звертає увагу на те, що логічно було б, щоб кожне на- ступне «покоління» мало кращу охорону в міжнародному праві, але насправді це не так. Права першого покоління характеризуються належним рівнем охорони і за- хисту як у національному, так і в міжнародному праві. У свою чергу, права другого покоління ще не отримали повноцінної охорони, тим паче складно говорити про захист прав третього покоління. Цей науковець наполягає на тому, що поділ прав людини слід зробити на «категорії», а не на «покоління».68 Схожий погляд виражає також Ч. Мік, адже, на його думку, термін «покоління» передбачає зникнення в май- бутньому першого чи другого покоління і виникнення наступного.69 Контраргументом може бути погляд В. Осятиньскі, який, обговорюючи культурну різницю між Європою та іншими частинами світу, звертає увагу на еволюцію норм моральності, з яких створюються юридичні норми, що охороняють права людини у щоразу ширшому сенсі. На його думку, прийняття основних стандартів прав люди- ни і надання їм статусу універсальних свідчить про поступове повне забезпечення умов існування, необхідних для гідного життя кожної людини.70 Отже, застосування терміна «покоління» стосовно норм, що еволюціонують, видається слушним, оскільки відображає поступовий розвиток ідей прав людини. Наприклад, практика ЄСПЛ засвідчує розвиток і поглиблення охорони прав і сво- бод. У багатьох справах Страсбурзький суд наголошує, що динамічний розвиток суспільств вимагає зміни розуміння змісту окремих положень ЄКПЛ, наприклад, у справах про порушення ст. 3 ЄКПЛ виразно спостерігається тренд визнання торту-

67 Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М. І. Козюбри. – К.: ВАІТЕ, 2016. – С. 57. 68 Bülent A. Rethinking «third generation» human rights. – P. 128. 69 Mik C. Zbiorowe prawa człowieka: analiza krytyczna koncepcji. – Toruń: Uniwersytet Mikołaja Kopernika, 1992. – 270 s. – S. 90-91. 70 Osiatyński W. Prawa człowieka i ich granice. – S. 255. 29 ПРАВА ЛЮДСТВА рами дій, які у минулому визнавалися принизливим або нелюдським поводженням, у свою чергу, дії, які раніше толерувалися, сьогодні визнаються неприпустимими.71 У юридичній літературі існують багато підходів до класифікації прав людини. Варто звернути увагу на поділ їх за такими критеріями: • залежно від можливості обмеження державою за певних обставин: права аб- солютні, які не можна порушувати за будь-яких умов (наприклад, заборона катування), і права, від повного забезпечення яких держава може відступи- ти72 (наприклад, право на приватне життя, яке може бути обмежен відповідно до ст. 15 ЄКПЛ); • за суб’єктом: права індивідуальні і права колективні; • залежно від статусу суб’єкта: права універсальні, що належать кожній люди- ни, і права громадянина, права дитини (тобто суб’єкт має володіти спеціаль- ною ознакою); • за значенням у процесі: права матеріальні (конкретні права і свободи) і права процесуальні (ті, котрі дозволяють особі виконати права матеріальні); • за способом дотримання: права негативні (обов’язком є утримання від дій (non facere) і права позитивні (позитивний обов’язок вчинення дій на користь суб’єкта (facere); • залежно від охоронюваних цінностей: права особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні. Варто зазначити, що будь-яка класифікація є доволі умовною, позаяк жодне пра- во не можна з абсолютною впевненістю віднести до лише однієї категорії. До кла- сифікації прав і свобод на права першого, другого і третього покоління може бути також ужитий часовий критерій, тобто поступове визнання окремих прав і свобод обов’язковими в міжнародному і національному праві. Представлені критерії кла- сифікації дозволяють зробити висновок, що в юридичній науці для потреб теоре- тичного дослідження може бути застосовувана система поділу прав і свобод, яка дозволить найкраще розвинути досліджувану гіпотезу в кожному окремому дослі- дженні. Для прав третього покоління питання суб’єкта є надзвичайно важливим, позаяк, на відміну від прав першого і другого покоління, особа не є єдиним адресатом цих прав. Розвиток філософських думок у сфері прав людини та зміни у підході до ро- зуміння ролі людини у суспільстві дозволяють виокремити людство як своєрідний об’єднаний суб’єкт. У міжнародних документах перелічено різні види суб’єктів прав людини, які використовуються не завжди послідовно, чим додають складності до визначення адресатів прав третього покоління. 71 Див. напр.: с. 305–308, 382–440, Nowicki M. A. Wokół Konwencji Europejskiej: komentarz do Europejskiej Konwencji Praw Człowieka / Marek Antoni Nowicki. – Wolters Kluwer, 2013. – 1196 s. – (Lex; 6); С. 118, Legg A. The Margin of Appreciation in International Human Rights Law: Deference and Proportionality. – Oxford: Oxford Monographs in International Law, 2012. 72 Jabłoński M. Prawa człowieka i systemy ich ochrony. Zarys wykładu. – Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2010. – 327 s. – S. 46. 30  ПРАВА ЛЮДСТВА На відміну від інших прав, які часто відносяться до прав третього покоління, пра- во на мир, на здорове довкілля і право на сталий розвиток повинні бути гарантовані кожній особі, але можуть реалізовуватись тільки усіма, тому доцільно об’єднати ці права в окрему групу – права людства (rights of humanity). Виокремлення такої кате- горії у межах доктрини прав людини може мати наслідком більш ефективну імпле- ментацію політики, спрямованої на захист основних цінностей усього людства.

31 ПРАВА ЛЮДСТВА

1.3. Види суб’єктів прав третього покоління на тлі суб’єктів прав людини загалом

У праві прав людини, яке є частиною публічного міжнародного права, головним суб’єктом є людина. Відтак, виникає перша проблема, оскільки саме держави вирі- шують, які стандарти і захисні механізми будуть застосовуватись до їхніх громадян. Гарантії прав людини, прийняті міжнародними організаціями, які виникли з волі держав, тепер відіграють окрему і дуже важливу роль на світовій арені. Досліджен- ня суб’єктів права стають важливим елементом роздумів серед юристів, які диску- тують, зокрема, на тему ознак суб’єктів та їх природи.73 Основоположним принципом публічного міжнародного права від Вестфаль- ського договору є те, що лише держави мають правосуб’єктність на міжнародній арені. Е. де Ваттель розглядав міжнародну спільноту як зв’язок окремих країн, які співпрацюють з метою збереження своїх свобод і власності.74 Поступові зміни ста- тусу осіб у міжнародному праві почалися після Першої світової війни разом з роз- витком системи захисту прав національних меншин у 1919 р. Однак серйозні зміни відбулися після Другої світової війни разом зі створенням ООН і прийняттям Загаль- ної декларації прав людини у 1948 р. Прагнучи надати положенням, що містяться у Загальній декларації, обов’язковості виконання, Генеральна Асамблея ООН при- йняла два документи, а саме: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.75 Наступним важ- ливим кроком у зміні статусу особи стало створення «органу, який стоїть на сто- рожі дотримання прав людини, вказаних у Пактах»,76 а саме Комітету з прав людини ООН та інших органів. Уперше особа отримала право подавати скаргу проти своєї держави, що означало серйозні зміни у системі суб’єктів міжнародного права. Се- ред кроків, які суб’єктивують особу, важливим також став етап еволюції державних конституцій і закріплення в них прав і свобод людини. Завдяки цьому, «дотеперіш- ній підданий держави змінився на її громадянина, який розпоряджається засобами захисту своїх прав і має право звертатися до суду з позовом проти осіб або влади, які їх порушують. Публічне право поширилося двосторонньо – як на громадянина,

73 Bach-Golecka D. Jednostka jako centralny punkt odniesienia w Europejskim i międzynarodowym porządku prawnym // Prawa stają się prawem. Status jednostki a tendencje rozwojowe prawa, pod red. Mirosława Wyrzykowskiego, Konferencja Wydziału Prawa i Administracji, 25 lutego 2005 roku. – Warszawa: LIBER, 2006. – S. 53-55. 74 Там само. С. 54. 75 Widawska E. System ochrony praw człowieka w pamach Organizacji Narodów Zjednoczonych // Prawa człowieka. Wybrane zagadnienia, pod red. Laury Koby, Wiesława Wacławczyka. – Warszawa: Oficyna a Wolters Kluwer, 2009. – S. 60. 76 Там само. 32  ПРАВА ЛЮДСТВА так і на державу».77 Власне, про цей важливий процес згадує М. І. Козюбра, вказую- чи на поступовість юридичного закріплення прав людини, що зумовлюється також самопізнанням людьми себе.78 Виникнення окремого права прав людини призвело до подальшої зміни Вест- фальської концепції, хоча вона далі визначає міжнародну систему. За А. Кассезе, перші недержавні суб’єкти були створені самими державами – цими суб’єктами були міжурядові організації.79 У своїй праці А. Кассезе ставить питання, чи «може бути державна влада замінена силою спільноти», яке також піднімають інші дослід- ники, хоча ще немає опрацьованої спільної відповіді на нього. Р. Фальк описує люд- ство як спільний ґрунт (common ground) для досягнення цілей глобального демо- кратичного суспільства.80 З точки зору цього дослідника, людство можна розуміти як «цінне джерело колективної ідентичності»,81 наголошуючи, що людська ідентич- ність може тлумачитися як вигідна, поки вона приносить солідарність і співпрацю, а не конфлікти на підставі регіональної, етнічної і національної ідентичності. З іншого боку, Д. Бах-Голецка зауважує, що, на відміну від прав першого і дру- гого покоління, суб’єктами яких є людина, адресатом прав третього покоління є держави, оскільки, в її розумінні, вони зобов’язані створювати умови для розвитку і добробуту людей.82 Однак не можна погодитися з таким підходом, оскільки кон- цепція прав людини в цілому була створена для захисту людини від необмеженої влади держави. Як стверджує А. Яцкевіч, «у демократичній державі людина є первин- ною цінністю, а держава – вторинною, створеною для того, щоб служити суспіль- ству».83 Тому держави як такі не можуть вважатися суб’єктами прав людини, навіть тих прав, котрі належать до прав третього покоління, позаяк це суперечить підвали- нам дискурсу про права людини. Цікавим є погляд на розуміння суб’єктів Л. Ульяшиної, яка вважає, що з 1945 р. склад суб’єктів міжнародних відносин змінювався поступово: від виключного права держав на участь у справах на міжнародній арені до визнання суб’єктності міжна- родних організацій та осіб.84 На першому етапі (1945 – 1990 р.) склад акторів між- народних відносин був таким: головними суб’єктами є держави, їх інтереси пред- ставляють міжнародні організації, а люди можуть в обмеженій формі домагатися 77 Jackiewicz A. Państwo jako zagrożenie i gwarant wolności i praw jednostki / Andrzej Jackiewicz // Jednostka a państwo na przestrzeni wieków, pod red. Joanny Radwanowicz-Wanczewskiej, Piotra Niczyporuka, Karola Kuźmicza. – Białystok: Temida 2, 2008. – S. 60. 78 Козюбра М. І. Право та людина: лінії взаємозв’язків та тенденції розвитку // Юридичні записки. – Том 168. Юридичні науки. – 2015. – С. 3–9. – С. 8. 79 Cassese A. States: Rise and Decline of the Primary Subjects of the International Community // The Oxford Handbook of the History of International Law / Antonio Cassese. – Oxford: Oxford University Press, 2013. 80 Falk R. Achieving Human Rights. – P. 200. 81 Там само. 82 Bach-Golecka D. Jednostka jako centralny punkt odniesienia w Europejskim i międzynarodowym porządku prawnym. – S. 81-82. 83 Jackiewicz A. Państwo jako zagrożenie i gwarant wolności i praw jednostki. – S. 47. 84 Ульяшина Л. В. Международно-правовые стандарты в области прав человека и их реализация: тео- рия и практика применения: Монография. – Вильнюс: ЕГУ, 2013. – 402 с. – С. 250-266. 33 ПРАВА ЛЮДСТВА гарантування своїх прав від держав за допомогою міжнародних організацій. Цей етап, на думку Л. Ульяшиної, характеризується низьким рівнем використання дер- жавами інструментів захисту прав людини, недостатньою імплементацією стандар- тів прав людини у законодавстві багатьох держав, особливо у т. зв. соціалістичному блоці. Він закінчується розпадом СРСР і здобуттям незалежності державами Східної Європи; в подальшому ці держави приєднуються до міжнародних конвенцій із за- хисту прав людини. На другому етапі (з 1990 р.) міжнародні організації виконують активну роль у за- хисті прав людини, стверджуючи порушення з боку держав, а також те, що люди ма- ють більше можливостей впливати на міжнародну політику. Також виникають нові суб’єкти, якими, на думку Л. Ульяшиної,85 є захисники прав людини. Визначення «за- хисників прав людини» базується на ст. 1 Декларації ООН про право та обов’язок ок- ремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати та захищати загальновизнані пра- ва людини та основні свободи,86 у якій стверджується, що «кожна людина має право, індивідуально або разом з іншими, прагнути захищати і діяти на користь захисту та реалізації прав людини і основоположних свобод на національному і міжнародно- му рівні». Захисниками прав людини є окремі особи, групи та органи суспільства, які заохочують та захищають загальновизнані права людини та основоположні свобо- ди. Захисники прав людини намагаються заохочувати та захищати громадянські та політичні права, а також заохочувати, захищати і реалізовувати економічні, соціаль- ні та культурні права. Захисники прав людини також заохочують і захищають права членів груп, таких як автохтонні спільноти. Визначення не стосується осіб або груп, які вдаються до насильства або поширюють його. Важливим також є те, що в Комісії з прав людини ООН існує Спеціальний представник ООН у справах захисників прав людини і відповідних регіональних механізмів захисту захисників прав людини. На думку Л. Ульяшиної, поява нових суб’єктів свідчить про прогрес у сфері захи- сту прав людини на світовому рівні:

«Професіоналізм та ентузіазм, які характеризують нові суб’єкти між- народного права, є важливими чинниками заохочення юридичної кон- цепції прав людини, у тому числі їх роботи на державному і міжнарод- ному рівні. Безперечно, об’єднаний голос осіб, котрі працюють у сфері прав людини, є важливим потенціалом до підвищення ефективності інструментів міжнародного права».87

85 Там само. С. 250-266. 86 UN General Assembly, Declaration on the Right and Responsibility of Individuals, Groups and Organs of Society to Promote and Protect Universally Recognized Human Rights and Fundamental Freedoms, resolution 53/144 of 9 December 1998. 87 Ульяшина Л.В. Международно-правовые стандарты в области прав человека и их реализация: тео- рия и практика применения. – С. 250-266. 34  ПРАВА ЛЮДСТВА Захисники прав людини діють без державних кордонів, тому вони є серйозним викликом для недемократичних урядів. Наразі важко оцінити кількість організацій, які займаються охороною і захистом прав людини в усьому світі. Їх існування і функ- ціонування, а також діяльність індивідуальних захисників свідчить про глобальну значущість прав людини. Саме захисники прав людини можуть бути визнані пред- ставниками людства на міжнародній арені, оскільки вони не залежать від політики держав, а навпаки – держави здійснюють свою політику, враховуючи позицію між- народних організацій щодо захисту прав людини. Конференції та міжнародні організації стали більш доступними для приватних груп, що дозволяє їм діяти як на міжнародній, так і на національній арені. Трансна- ціональні коаліції з питань захисту прав людини, в тому числі неурядові організації, все більше беруть участь у вирішенні міжнародних проблем. Ці тенденції надихнули до систематичного переформулювання теорії міжнародних відносин з «лібераль- ної» перспективи щодо їх застосування в питаннях, пов’язаних з міжнародним пра- вом. У системі міжнародного права прав людини існують різні визначення суб’єктів прав. Загалом можна виокремити дві основні групи: індивідуальні суб’єкти і колек- тивні суб’єкти. Описаний тут поділ ґрунтується на аналізі найважливіших докумен- тів у сфері прав людини: Загальної декларації прав людини (ЗДПЛ), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП), Міжнародного пакту про еко- номічні, соціальні і культурні права (МПЕСКП) і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ). Індивідуальні суб’єкти можуть бути умовно поділені на загальні та спеціальні (з додатковою ознакою).88 Загальний суб’єкт – це людина, котра з’являється як понят- тя, виражене по-різному, наприклад, людська особа (human being) (ст. 1 ЗДПЛ, ст. 6 МПГПП), особа (person) (ст. 5 МПГПП / МПЕСКП); кожен (everyone) (ст.ст. 9, 12, 14, 16– 19, 22 МПГПП, ст.ст. 2, 5, 6, 8–11, 13 ЄКПЛ); індивід (individual) (преамбула до МПГПП / МПЕСКП). Індивідуальні суб’єкти з додатковою ознакою: громадянин (citizen) (ст. 25 МПГПП); дитина (child) (ст. 24 МПГПП). Хоча використовуються різні терміни, але вони завжди стосуються людини (human being). Перелік колективних суб’єктів є більш складним. Загальними колективними суб’єктами є: всі (all) (ст. 7 ЗДПЛ), всі особи (all persons) (ст. 14 МПГПП / МПЕСКП). Од- нак існують різні колективні суб’єкти з додатковою ознакою: чоловіки / жінки (men / women) (ст. 3 МПЕСКП, ст.ст. 3, 23 МПГПП, ст. 16 ЗДПЛ, ст. 12 ЄКПЛ); сім’я (family) (ст. 23 МПГПП); група (group) (ст. 5 МПГПП / МПЕСКП); нація (nation) (ст. 4 МПГПП, ст. 15 ЄКПЛ); люди / народи (peoples) (ст.ст.1, 47 МПГПП, ст.ст. 1, 25 МПЕСКП); меншини (minorities) (ст. 2 МПГПП), держави (states). У міжнародних договорах згадуються та- кож інші суб’єкти, корінні народи (indigenous peoples), людство (mankind, humankind, humanity) тощо.

88 Аналіз суб’єктів представлений на основі текстів англійською мовою. 35 ПРАВА ЛЮДСТВА У міжнародних документах частіше говориться про права і свободи осіб, котрі належать до національних або етнічних меншин, без посилання на групові або со- лідарні права. Хоча спроби створення універсального визначення були, однак до сьогодні його немає, як і не існує чіткого розрізнення національних та етнічних мен- шин, поняття корінних народів. Не всі держави однаково виділяють меншини, тим більше, що декларація приналежності до певної меншини є актом індивідуально- го рішення і волі.89 Інші меншини, наприклад релігійні, сексуальні тощо, мають ще менш визначений статус. Ознаки, які відрізняють меншини від більшості населення, не є важливими для прав третього покоління, оскільки вони належать усім, неза- лежно від будь-яких ознак осіб, тому меншини не можуть бути визнані суб’єктами прав третього покоління. Через різноманіття колективних суб’єктів прав людини точно визначити суб’єк- та прав людини третього покоління дуже складно або навіть неможливо. Вчені ча- сто пишуть про народ як суб’єкт цих прав, наприклад права на розвиток, права на здорове довкілля. До того ж, немає однозначного визначення жодного з вищевказа- них суб’єктів, крім того, права третього покоління не повинні обмежуватись людьми або нацією (people / nation), оскільки ці права є важливою основою для реалізації індивідуальних прав людини та існування людства загалом, а не конкретної групи. Тому пропонується визначити людство суб’єктом деяких прав третього покоління. На перетині філософського та юридичного підходу до розуміння людства знахо- диться концепція зобов’язань erga omnes. Важливість цієї концепції полягає, зокре- ма, в тому, що вона дає можливість спробувати вийти за межі двосторонніх відно- син між державами, заснованих на консенсусі, адже ці обов’язки держави мають не перед іншими державами, а перед світовим співтовариством. Важливість цієї концепції для ідеї прав людства полягає в тому, що зобов’язан- ня erga omnes, як було відзначено вперше Міжнародним судом ООН у справі про компанію «Барселона Трекшн» 1970 р.,90 корелюють із злочинами проти людяності (злочин агресії, геноцид), а також із базовими правами людини: заборона рабства та заборона расової дискримінації.91 До них також належить право народів та націй на самовизначення, що є базовим правом третього покоління. У розумінні А. Меметі та Б. Нугійя, обов’язками держав, які міжнародне право визнає зобов’язаннями erga omnes, стають ті норми, які вже визнані такими, що є непорушними за будь-яких умов, а саме норми jus cogens.92

89 Leszczcenko Ł. Prawa osób należących do mniejszości narodowych i etnicznych // Prawa człowieka. Wybrane zagadnienia, pod red. Laury Koby, Wiesława Wacławczyka. – Warszawa: Oficyna a Wolters Kluwer, 2009. – С. 289-290. 90 International Court of Justice (ICJ), Barcelona Traction, Light and Power Combany, Limited, I.C.J. Reports 1970. – p. 3. 91 Memeti A. The concept of erga omnes obligations in international law [Електронний ресурс] // New Balkan Politics – Issue 14, 2013. – pp. 31-47 – URL: http://www.newbalkanpolitics.org.mk/item/the-concept-of- erga-omnes-obligations-in-international-law#.WqlmMGacZ-X. 92 Там само. С. 44. 36  ПРАВА ЛЮДСТВА Принципи зобов’язань erga omnes та норми jus cogens є визнаними в міжнарод- ному праві. Якщо докладніше їх проаналізувати, то стає очевидною така закономір- ність: два визнані зобов’язання erga omnes стосуються людства у цілому, одне – на- родів та націй, три – людини, проте всі вони ґрунтуються на спільних для усього людства цінностях: рівності, свободі, людській гідності. Зобов’язання erga omnes, спрямовані на захист прав людини (§ 34 справи про компанію «Барселона Трекшн»), – це захист від рабства, який заснований на принци- пі свободи, захист від тортур, що полягає у визнанні цінності людської гідності, ко- тра походить від вродженої людяності кожної людської істоти як частини людства, а також захист від расової дискримінації, заснований на принципі рівності кожної людини. Ці самі цінності захищає заборона актів агресії, які неминуче призводять до порушення цінностей свободи та рівності. Заборона геноциду, безперечно, захи- щає рівність кожної особи у її гідності, незалежно від будь-яких ознак. Доцільним видається процитувати § 34 зазначеної справи:

«Такі зобов’язання випливають, наприклад, із сучасного міжнародного права, від заборони актів агресії та геноциду, а також від принципів та правил, що стосуються основних прав людини, включаючи захист від рабства та расової дискримінації. Деякі відповідні права захисту увійшли до загального міжнародного права; інші надаються міжнарод- ними інструментами універсального або квазіуніверсального харак- теру».

Міжнародний суд ООН у цій справі у 1970 р. визначив досить обмежений пере- лік цінностей, які точно належать до аналізованих зобов’язань. Якщо застосувати динамічне тлумачення із урахуванням сучасного стану розвитку права та філософії права, то можна припустити, що вони включають ширші зобов’язання держав перед міжнародною спільнотою. У § 33 Суд зазначає, що ці зобов’язання через природу та важливість прав, які вони охоплюють, є правовим інтересом усіх держав для захи- сту міжнародної спільноти. Цілком слушним буде заперечення щодо обмеженості механізмів захисту зо- бов’язання erga omnes. Як зазначає О. Коптєва, «хоча концепція зобов’язань erga omnes є загальновизнаною, питання про механізми її практичної реалізації і забез- печення їх дотримання залишається і до сьогодні відкритим».93 Вона поділяє меха- нізми на судові (принцип універсальної юрисдикції та розгляд справ Міжнародним кримінальним судом) та позасудові (вжиття контрзаходів та гуманітарна інтервен-

93 Коптєва О.О. Міжнародно-правова відповідальність за порушення зобов’язань erga omnes / О.О. Коптєва // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – 2014. – № 1. – С. 87– 92. – С. 87. 37 ПРАВА ЛЮДСТВА ція), жоден з яких не є наразі юридично ідеальним94. Більш докладно механізми за- хисту прав людства будуть проаналізовані у Розділі 3. Незважаючи на відсутність чітких механізмів виконання зобов’язань erga omnes, їх існування – це одна зі спроб у Вестфальському порядку, який не бачить інших суб’єктів, крім держав, у міжнародному праві, зобов’язати їх дотримуватися прав усього людства. Ці зобов’язання у буквальному перекладі з латини стосуються кож- ного, але вони, швидше, стосуються кожного саме як частини людства. Порушен- ня цих зобов’язань завжди позначається на необмеженому колі осіб, що дозволяє зробити припущення, забігаючи далеко вперед, що міжнародне право уже захищає права людства, зокрема право на мир та на сталий розвиток. Чимало міжнародно-правових норм стосуються інтересів міжнародного спів- товариства. Проаналізовані вище процеси глобалізації досить гостро ставлять пи- тання про те, хто саме є бенефіціаром чи суб’єктом згаданих інтересів? На думку Р. Тейтель, таким новим суб’єктом є людство, яке описане не тільки як саме людство, а й як певна «міра» чи мінімальний рівень цінностей, які є обов’язками erga omnes для всіх держав.95 Р. Тейтель стверджує, що «право людства» є sui generis поєднан- ням норм гуманітарного права, міжнародного публічного права і прав людини.96 Важливе місце в обґрунтуванні застосування права людства належить аргументу про універсальну юрисдикцію міжнародних злочинів, на відміну від злочинів про- ти людяності. Людство як окремий суб’єкт прав людини може гарантувати ширшу охорону, оскільки цей суб’єкт не буде обмежений юрисдикцією держави стосовно власних громадян. В українській правничій науці небагато уваги приділялось дослідженню прав людства, проте професор П. М. Рабінович визнавав існування основних прав люд- ства, даючи їм таке визначення:

«Основні права людства – це певні можливості людства, які необхід- ні для його існування і розвитку як єдиного цілісного суб’єкта світової історії – носія земної цивілізації та об’єктивно зумовлені станом соці- ального і природного середовища».97

Цей підхід цінний тим, що ним людство визнається суб’єктом суспільних відно- син, що дозволяє аналізувати його права, які, на думку П. М. Рабіновича, включають, зокрема, право на мир, екологічну безпеку та загальнолюдський розвиток.98

94 Там само. 95 Teitel R. G. Humanity’s Law. – New York: Oxford University Press, 2011. – 304 p. 96 Там само. С. 22-25. 97 Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник / П.М. Рабінович. – Львів: Край, 2007. – 192 с. – (9-те вид., зі змінами).– С. 28. 98 Там само. 38  ПРАВА ЛЮДСТВА Підсумовуючи, пропонується визнати людство суб’єктом обраних прав третього покоління, тобто права на мир, права на здорове довкілля, права на сталий розви- ток. Загальною особливістю цього суб’єкта, яким є людство, є об’єднання всіх людей навколо глобальних проблем, а не створення нових зайвих поділів. Це твердження є спробою підсумувати попередні міркування щодо суб’єктів прав третього поко- ління, якими називаються зазвичай народи, нації, групи – ці суб’єкти не є достатньо інклюзивними, тому що завжди мають політичний вимір існування. Щодо об’єднан- ня навколо проблем, то значно простіше об’єднатися перед обличчям небезпеки, проте це не означає, що людство існує лише в разі загрози своєму існуванню. Людство як суб’єкт обраних прав третього покоління потребує уточнення і по- дальших досліджень у цій сфері, однак можна зробити попередній висновок, що ним є всі люди, без урахування їхнього громадянства, національності, статі, віку чи будь-яких інших ознак. Авторка свідомо не називає соціальні спільності (народи, на- ції тощо) серед елементів людства позаяк наявність таких спільностей повертає до ідеї прав третього покоління, що переважно стосувалися власне народів та нації, і саме через це вона віддається жорсткій критиці через невизначеність цих спільнос- тей. Отож використання додаткових колективних елементів людства ускладнило би й без того складний концепт людства в його юридичному сенсі.

39 ПРАВА ЛЮДСТВА

1.4. Відмінні ознаки прав людства як особливих прав третього покоління99

Для більш глибокого вивчення прав людства як особливих прав третього поко- ління необхідно визначити їхні ознаки, тобто властивості, без котрих право втрачає своє значення і випадає з системи. Отже, необхідним видається висвітлення, власне, тих критеріїв, які відрізняють одні права від інших. Права і свободи завжди мали певні характерні ознаки, які чітко встановлювали їх відмінності. Виокремлення пев- них прав в групу має бути виконано на підставі їхньої суттєвої відмінності від інших прав. Виходячи з твердження, що основними правами третього покоління – для ко- трих існує правова основа – є право на мир, право на здорове довкілля та право на сталий розвиток, необхідно визначити ознаки цих прав, що відрізняють їх від інших прав людини. Звісно, права третього покоління не обмежуються тільки названими трьома правами, але на їхньому прикладі можна сформулювати загальні риси, які будуть також визначати інші права цього покоління. Для подальшого дослідження також слід пояснити вибір термінології: вживання поняття «здорове довкілля», на відміну від більш уживаного «безпечне навколиш- нє середовище», пояснюється двома причинами. По-перше, українській мові більш властивим є термін «довкілля»,100 тому вживається саме він. По-друге, хоча понят- тя «безпечне» включає в себе поняття «здорове», з точки зору авторки «безпечне» довкілля встановлює нижчий стандарт захисту, ніж «здорове», а мета досліджувати права з позиції lex ferenda вимагає щонайвищих стандартів захисту прав людини. У міжнародних документах,101 що стосуються зазначених прав третього поко- ління, вони описуються як необхідна умова для охорони й захисту основних прав людини. Право на мир є підвалиною ефективної системи захисту прав людини, по- заяк воєнні дії природно створюють загрозу життю. З іншого боку, право на здорове довкілля є основою для забезпечення гідного життя і функціонування людини, що підтверджується рішеннями ЄСПЛ. Право на сталий розвиток, як і розвиток per se, ві- діграє ключову роль в створенні стандартів прав людини, які є відповідними для су- часного рівня існування людства, а також досягнення однакового або хоча б набли- женого рівня гарантування прав людини в усіх державах. Керуючись зазначеним, першою ознакою прав третього покоління можна визначити співзалежність прав і

99 Основні положення цього підрозділу були відображені у статті: Іванків І.Б. Відмінні ознаки прав лю- дини третього покоління // Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. – 2016. – Т. 181. – С. 54–57. 100 Вільний тлумачний словник [Електронний ресурс]. – 2013 – Режим доступу: http://sum.in.ua/f/dovkillja 101 Наприклад: Декларація ООН про виховання народів в дусі миру, 1978; Декларація ООН про право народів на мир, 1984; Африканська хартія прав людини і народів, 1986; Декларація ООН щодо питань навколишнього середовища (Стокгольмська декларація), 1972; Декларація Ріо-де-Жанейро щодо на- вколишнього середовища та розвитку ООН, 1992 та інші. 40  ПРАВА ЛЮДСТВА основоположних свобод людини від прав третього покоління. На думку С. М. Крав- ченко, визнання цієї співзалежності поступово утверджується, хоча це відбувається з великими труднощами, адже ці права мають свої особливості та не можуть бути інкорпоровані до системи прав людини без зміни самої цієї концепції.102 Однією з найважливіших проблем для дослідника цих прав є невизначеність їх- нього суб’єкта та складність в окресленні осіб, що відповідальні за їх гарантуван- ня. Причиною цього є те, що права третього покоління103 можуть бути реалізовані виключно завдяки спільним зусиллям усіх учасників публічних відносин: фізичних осіб, юридичних осіб приватного та публічного права, держав та міжнародних ор- ганізацій.104 Маючи на увазі, що ці права є солідарними, можна сформулювати другу рису: неможливість їх реального забезпечення для однієї особи без гарантування їх реалізації для всіх. Це твердження означає, що порушення будь-якого права третьо- го покоління в певному місці тягне порушення прав осіб, на котрих прямо не діяло таке порушення. Третьою рисою є екстратериторіальність, тобто дія поза межами кордонів однієї держави. Практика екстратериторіального застосування права стає досить поши- реним явищем у сучасному глобалізованому світі. Такий підхід до права часто оці- нюється як посягання на національні інтереси чи навіть на суверенні права держав. Однак варто погодитися з позицією Р. Мольскі:

«Сьогодні жодна держава не володіє винятковою і необмеженою юрис- дикцією, навіть на власній території [...] Більш того, на ґрунті міжна- родного права спостерігається явище «обмеження й ерозії державної юрисдикції», хоча і ця концепція зберігає значущість, тому що повсюд- но визнається, що суверенітет держави на власній території складає безперечну основу як міжнародного права в його нинішній постаті, так і світової політичної і юридичної системи».105

У галузі прав людини, особливо на європейському континенті, охорона прав лю- дини стала екстратериторіальною, що зазвичай пов’язується з універсалізмом прав

102 Кравченко С.М. Актуальні проблеми навколишнього середовища / Під заг. ред. С. М. Кравченко. – Львів: Вид. центр ЛНУ, 2002. – С. 67. 103 Цит. за: Bülent A. Rethinking «third generation» human rights. – P. 121-155. 104 Boyle A. Human Rights or Environmental Rights? A Reassessment [Електронний ресурс]. – 2007 – Режим доступу: http://www.law.ed.ac.uk/includes/remote_people_profile/remote_staff_profile?sq_content_src =%2BdXJsPWh0dHAlM0ElMkYlMkZ3d3cyLmxhdy5lZC5hYy51ayUyRmZpbGVfZG93bmxvYWQlMkZwdWJ saWNhdGlvbnMlMkYwXzEyMjFfaHVtYW5yaWdodHNvcmVudmlyb25tZW50YWxyaWdodHNhcmVhc3Nlc y5wZGYmYWxsPTE%3D 105 Molski R. Eksterytorialne stosowanie prawa ochrony konkurencji // Ruch Prawniczy, Ekonomiczny i Socjologiczny, Rok LXIV. – 2002. – № 3. – P. 13-35. – P. 15. 41 ПРАВА ЛЮДСТВА людини. Універсалізм прав людини часто піддається сумніву,106 але права третього покоління мають екстратериторіальне застосування, оскільки жодна держава не здатна гарантувати їх на своїй території, якщо вони серйозно порушені в сусідній державі. Досить подати як приклад аварію на Чорнобильській атомній електростан- ції 1986 р., наслідки котрої були відчутні в різних закутках планети і досі впливають на життя й здоров’я людей у різних країнах. Прикладом може бути також спір між Аргентиною і Уругваєм у справі щодо будів- ництва двох целюлозних заводів на річці, котра демаркує кордон між Аргентиною і Уругваєм. Конфлікт виник, оскільки будівництво целюлозних заводів через річку Уругвай загрожувало її серйозним забрудненням, що спричинило реакцію Арген- тини, яка виступила проти цього будівництва. Справа розглядалася Міжнародним судом ООН (International Court of Justice), який постановив, що целюлозний завод не забруднює річку і не мусить бути зупинений.107 Конфлікт між державами припинив- ся лише тоді, коли було досягнуто згоди щодо спільного контролю за станом річки. Суд зазначив, що, хоча Аргентина і Уругвай не є учасниками Конвенції про оцінку впливу на довкілля в транскордонному контексті (Конвенція Еспо, 1991), проте у зв’язку з діяльністю, котра може спричинити транскордонну шкоду, держави по- винні проводити оцінку впливу на довкілля (далі – ОВД), а також визнав, що тепер такий обов’язок може розглядатись як вимога звичаєвого міжнародного права про- водити ОВД у випадку, якщо існує небезпека того, що запланована діяльність в тій чи іншій місцевості буде мати значні негативні транскордонні наслідки. Суд поста- новив, що ОВД має проводитись до реалізації проєкту, a також після того, як роботи вже почались, і, якщо це необхідно, протягом усього періоду реалізації проєкту слід постійно контролювати його наслідки для довкілля.108 Ця справа демонструє, що державний суверенітет є обмежуваним у справах про здорове довкілля, що підтверджує тезу про екстратериторіальність прав третього покоління. На відміну від прав індивідуальних, права третього покоління не можуть бути гарантовані в межах кордонів однієї держави. Кожне з цих прав завжди стосу- ється необмеженого кола осіб, саме тому визнання їхньої екстратериторіальності є необхідним. Більш того, можна припустити, що наступною ознакою прав третього покоління є їхня належність різним поколінням людства. На відміну від індивідуальних прав, 106 У правовій науці точаться дебати щодо т.зв. м’якого і твердого універсалізму прав людини, тому що немає єдності поглядів щодо загальноприйнятності прав людини. Див., напр.: Osiatyński W. Prawa człowieka i ich granice; Donnelly J. The Relative Universality of Human Rights // Human Rights Quarterly. – 2007. – P. 281-306; Schaumburg-Müller S. In Defense of Soft Universalism: a Modest, yet Presumptuous Position // Cuadernos constitucionales de la Cátedra Fadrique Furió Ceriol. – No. 62/63, 2011. – p. 113–126 107 Internationa Court of Justice (ICJ), Pulp Mills on the River Uruguay (Argentina v. Uruguay). – Judgment, I.C.J. Reports. – 2010. – No. 2010/10 108 Самура А. Спір Аргентини і Уругваю з практики Міжнародного суду ООН та його роль у міжнарод- ному праві [Електронний ресурс] // Екологія, право, людина – Режим доступу: http://epl.org.ua/law- posts/spir-arhentyny-i-uruhvaia-z-praktyky-mizhnarodnoho-sudu-oon-ta-ioho-rol-u-mizhnarodnomu- pravi/ 42  ПРАВА ЛЮДСТВА які, як правило, припиняються зі смертю особи, досліджувані права не належать певній особі або спільноті. Вони не тільки відображають спільні цінності, а й їх за- безпечення робить можливим існування і прогрес для цілого людства. Визначення сталого розвитку передбачає, що такий розвиток повинен задовольняти сьогодніш- ні потреби і не унеможливлювати задоволення потреб майбутніх поколінь. Пору- шення права на мир або здорове довкілля позбавляє права на розвиток не лише сучасників, а й наступні покоління, які будуть змушені присвятити власне життя від- будові та відшкодуванню шкоди, заподіяної попередниками. На підставі проведеного аналізу можна виокремити такі іманентні ознаки прав людства як особливих прав третього покоління: 1) суб’єктом цих прав є людство; 2) іманентна співзалежність з правами людини; 3) неможливість реального забезпечення прав людства для особи без гаранту- вання їх реалізації для всіх; 4) екстратериторіальність; 5) належність різним поколінням людства. Вочевидь у процесі подальшого дослідження можуть з’явитися інші ознаки, іс- нування яких не можна виявити на нинішньому етапі. Проте на підставі вищезазна- чених ознак можна виокремити такі властивості прав людства як особливих прав третього покоління – це права, які належать людству в цілому, а не певній спільноті або особі. Вказані права існують об’єктивно і мають натуральний характер, базують- ся на співзалежності між людьми, а також взаємодії людини і природи. Порушення цих прав загрожує настанням тяжких наслідків для необмеженого кола осіб.

43 ПРАВА ЛЮДСТВА

1.5. Правосуб’єктність людства як суб’єкта обраних прав третього покоління

Людство ще не визнане суб’єктом права у юридичних документах, так само май- же немає, на жаль, наукових досліджень з цього питання. Однак у попередніх роз- ділах цієї монографії був представлений розширений аналіз людства як суб’єкта, який існує у соціальних відносинах, а також подано випадки посилання на питання людства у деяких юридичних документах «м’якого права». Опис вибраних прав тре- тього покоління, які виокремлені як права людства, не був би повним без спроби визначення їх суб’єкта. У цьому підрозділі буде описана юридична правосуб’єк- тність людства. Ця ідея є новим підходом, тож не має обґрунтування в юридичній літературі. Спочатку потрібно визначити, як саме розуміється поняття «людство». За «Слов- ником української мови», це: всі люди Землі; людське суспільство; всі люди, які зараз живуть на Землі.109 Відповідно до «Словника польської мови», людство – «всі люди, котрі живуть на Землі»;110 тлумачний словник англійської мови Merriam-Webster111 пропонує таке визначення цього поняття: всі люди як спільноти (all people as a group); людська раса (human race). У документах «м’якого» права і в преамбулах чин- них договорів часто вживається поняття людства, яке має бути бенефіціаром реалі- зації прав і свобод, що містяться в окремих актах. Для визначення суб’єкта обраних прав третього покоління важливо зазначити розуміння людства як усіх людей, що живуть на Землі, які розуміються як спільнота. Визначення правосуб’єктності людства ускладнене, оскільки в загальній теорії права немає чіткого визначення цього поняття, хоча варто погодитися з розумінням правосуб’єктності як здатності бути суб’єктом права, що охоплює правоздатність (здатність мати права та обов’язки) і дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе права та обов’язки, самостійно їх здійснювати та виконувати).112 Для люд- ства проблемною є частина дієздатності, позаяк може виникнути замкнуте коло, коли людство має право та йому ж належить обов’язок виконання певного права. Створення визначення категорії «правосуб’єктність» у теорії права є важливим про- цесом, оскільки поняття правосуб’єктності, яке відповідало б вимогам сучасних правових реалій, має важливе значення для розвитку права. У сучасній літературі існує тенденція до створення більш об’ємного розуміння правосуб’єктності: по-різ- ному визначаються правовий статус осіб (людина, громадянин, організації), їх пра- 109 Словник української мови: в 11 томах – К.: Наукова думка. – Т. 4, 1973. – С. 569. 110 Słownik Języka Polskiego on-line [Електронний ресурс] // PWN – Режим доступу: http://sjp.pwn.pl/ 111 Merriam-Webster On-Line Dictionary [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.merriam- webster.com/ 112 Загальна теорія права….За заг. ред. М. І. Козюбри. –С. 228. 44  ПРАВА ЛЮДСТВА воздатність, дієздатність, співвідношення між ними. Дискусію з приводу визначення змісту категорії «правосуб’єктність» не можна вважати закінченою, оскільки поки що вона не призвела до єдиного вирішення актуальних проблем. У загальній теорії права зазначається, що правосуб’єктність як категорія юри- дичної науки слугує цілям визначення кола суб’єктів, що можуть бути учасниками суспільних відносин, врегульованих правовими нормами. Той, хто має правосуб’єк- тність, і є суб’єктом права, тобто майбутнім чи актуальним учасником правовідно- син. Така властивість, як справедливо зазначав свого часу Г. Ф. Шершеневич, «є тво- рінням об’єктивного права».113 Іншими словами, тільки за допомогою законодавчо закріплених норм можливе встановлення і надання специфічної юридичної якості – правосуб’єктності, що дає змогу особі або організації бути суб’єктом права. Однак висловлюються різні погляди на визначення змісту цієї правової катего- рії. Більшість авторів не надають правосуб’єктності самостійного значення, а розу- міють її як узагальнююче поняття, що відображає наявність в учасника правовід- носин певних юридичних властивостей у їх нерозривній єдності.114 У юридичній літературі були висловлені різні концепції щодо змісту поняття «правосуб’єктність». Одні дослідники ототожнювали правосуб’єктність з правоздатністю і визначали її як здатність мати права і обов’язки. Інші дослідники вважають, що правосуб’єктність є цілісним явищем, що складається з правоздатності і дієздатності і характеризується як здатність мати права, обов’язки і здійснювати їх.115 У літературі висловлювались твердження про те, що у деяких галузях права правосуб’єктність рівнозначна пра- воздатності, а в інших вона виступає як поєднання право- і дієздатності.116 Дискусії з приводу змісту правосуб’єктності у теорії права так і не припинились. Загалом пра- восуб’єктність є однією з істотних умов правовідносин. Визначення правосуб’єктності охоплює можливість бути суб’єктом прав і обов’язків, а також можливість формувати свою правову позицію і заявляти пре- тензії,117 тобто правосуб’єктність – це можливість чи здатність суб’єкта мати права і здійснювати їх, а також вимагати притягнення до відповідальності за їх порушення. Одна з основних проблем визнання правосуб’єктності людства полягає у не- визначеності представника його інтересів, іншими словами того, хто має право домагатися відповідальності за порушення прав людства. Пропонується такими представниками визнати міжнародні організації, котрі здійснюють діяльність як за- хисники прав людини. Вище описана їх правова позиція та подано визначення. На думку авторки, хоча міжнародні організації й були створені з метою представництва інтересів держав, у нинішній ситуації вони захищають насамперед найважливіші 113 Шершеневич Г.Ф. Наука гражданского права в России – М.: Статут, 2003. – 250 с. – С. 215. 114 Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави.– С. 61. 115 Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву. – М.: Cтатут, 2000. – 781 с. – С. 84. 116 Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с. – С. 248. 117 Bach-Golecka D. Jednostka jako centralny punkt odniesienia w Europejskim i międzynarodowym porządku prawnym. – S. 58. 45 ПРАВА ЛЮДСТВА цінності людства, якими є охорона прав людини, міжнародний мир, здорове довкіл- ля і можливість розвитку та прогресу. Саме ці цінності становлять зміст прав третьо- го покоління, тому визнання можливості міжнародних організацій, що захищають права людини, представляти інтереси людства є цілком слушним. Обсяг книги не дозволить відповісти на настільки комплексне питання, яке потребує додаткових серйозних досліджень не лише у царині права, а й у сфері суміжних наук. Говорячи про права людства, необхідно зазначити, що вони мають занадто ши- роке і занадто загальне застосування, щоб їхнім суб’єктом можна було визнати осо- бу. Індивідуальні права передусім гарантуються державами, тому значною мірою залежать від їхньої політики. Реалізація обраних прав третього покоління вимагає їхнього гарантування людству. Сучасні глобальні виклики ставлять перед теоретиками і практиками різні про- блеми, котрі вимагають нестандартних підходів і використання нових механізмів для вирішення глобальних дилем. У галузі прав людини, котра постійно змінюється, повинна бути гнучкість у сфері визначення понять, а також твердість у питаннях за- хисту особи і людства як глобальної спільноти. Жодне суспільство сьогодні не існує у відриві від інших, оскільки співзалежність є ключовою парадигмою сучасного сві- ту. Як зазначає А. Сен, важливість дослідження та осмислення прав людини і їх закріплення в правових актах полягає також в тому, що писане право врешті має формувати тренди, а не тільки відповідати на них.118 Він зауважує, що законодавство може надати сили правам, щоб вони нарешті були забезпеченими. Слушною є також його думка про те, що нормативне закріплення прав не означає їх автоматичного виконання, але відсутність виконання законів не означає, що права, ними визна- ні, не є правами.119 Власне, його ключова позиція у царині прав людини є такою: «Існує величезний світ легітимних прав людини поза межами права»,120 що ще раз доводить необхідність широкого погляду на права людини і легітимного існування прав людства, які не шкодитимуть, а навпаки – сприятимуть кращому захисту уже визнаних прав людини. Цю позицію поділяє Дж. Доннеллі щодо «універсального володіння правами, не- універсального застосування».121 Існування прав людства не може заперечуватися через брак механізмів виконання (охорони і захисту). На його думку, моральна рів- ність всіх індивідів підтримується усіма основними доктринами в усіх регіонах світу, що створює конвергенцію для втілення прав Загальної декларації прав людини. Він називає консенсус щодо визнання прав універсальністю. Якщо люди матимуть мож-

118 Sen A. Human rights and the limits of law [Електронний ресурс] // Cardozo Law Review. – 2006, Vol. 27:6. – P. 2913–2926 – Режим доступу: http://jenni.uchicago.edu/WJP/papers/Sen_cardozo.pdf. P. 2922. 119 Там само. С. 2924. 120 Там само. 121 Bülent A. Rethinking «third generation» human rights. – P. 283. 46  ПРАВА ЛЮДСТВА ливість вибору, то вони сьогодні оберуть шлях прав людини, незалежно від регіону світу.122 Це дослідження показує, що права людства як обрані права третього покоління істотно відрізняються від прав першого і другого покоління. Тому можна запропону- вати визнання цих прав правами людства (rights of humanity) і відійти від концепції «прав третього покоління» для цих обраних прав. Ними є: право на мир, право на здорове довкілля, право на сталий розвиток. Виокремлення нової категорії у рам- ках вчення про права людини може допомогти ефективніше імплементувати полі- тику захисту основних цінностей, якими є мир, здорове довкілля і сталий розвиток. Права людства мають потенціал до отримання правового регулювання спочатку описаних трьох прав, однак поле до подальших дискусій та досліджень у цій сфе- рі відкрите для розвитку цієї концепції. Індивідуальні права, у свою чергу, можуть отримати кращий захист, якщо права людства будуть успішно реалізовані й гаран- товані усім.

122 Donnelly J. The Relative Universality of Human Rights. – P. 292. 47  РОЗДІЛ 2. ОБРАНІ ПРАВА ЛЮДСТВА: ПРАВО НА МИР, ПРАВО НА ЗДОРОВЕ ДОВКІЛЛЯ, ПРАВО НА СТАЛИЙ РОЗВИТОК ПРАВА ЛЮДСТВА

2.1. Обґрунтування вибору прав людства

Гармонійне та мирне існування на планеті Земля для усіх її мешканців та майбут- ніх поколінь видається утопічною метою, якій не місце у відповідальних правничих дослідженнях. Проте саме таку мету ставить собі ООН у Цілях сталого розвитку,123 які спрямовують діяльність міжнародних організацій та впливають на формування політики національних урядів. Також «Декларація зі сталого розвитку» (Йоганне- сбурзька декларація) у преамбулі однією з цілей світового співтовариства визначає необхідність рятувати нашу планету, сприяти розвитку людства та досягати загаль- ного процвітання та миру. Порушення миру, забруднення або виснаження довкілля ставить під загрозу розвиток не тільки людей, які постраждали від цих порушень зараз, а й майбутніх поколінь. Три глобальні цінності – мир, здорове довкілля та сталий розвиток – є принципами міжнародної співпраці. Усвідомлення зв’язку між цими трьома права- ми-цінностями та співзалежності між людьми є початком пошуку юридичного ви- значення шляхів захисту людини і людства у відповідних сферах. Існують різноманітні підходи до захисту прав людини, а також визначення прин- ципів міжнародної співпраці, проте у цьому дослідженні здійснено спробу дати ви- значення та окреслити потенційні механізми захисту нових прав – прав людства, що відповідають ознакам, визначеним у попередньому розділі. Докладний науковий аналіз у вказаній сфері дає підстави стверджувати, що пра- вами, які мають усі ці ознаки, є право людства на мир, право людства на здорове довкілля та право людства на сталий розвиток. Вибір цих прав не був випадковим, оскільки в юридичній науці вже неодноразово робилися спроби їх обґрунтування. Так, відомий дослідник Ф. Алстон ще наприкінці 80-х років ХХ ст. писав про посилен- ня позицій кількох, як він їх називав, нових прав, а саме: права на розвиток, права на чисте довкілля, право на мир, а також права на гуманітарну допомогу.124 Дослід- ник піднімав багато питань, які залишаються актуальними та потребують відповіді навіть сьогодні, зокрема щодо того, чи не є визнання «народів» суб’єктом прав за- надто невизначеним? На його думку, право на самовизначення насправді є правами на мир, розвиток та довкілля, а якщо ці права існують, то чи потрібно обов’язково визначати ієрархію прав? Можна припустити, що концепція прав людства, які є одночасно підґрунтям для існування прав людини та «парасолькою», що захищає їх від різноманітних пору- шень, допоможе розв’язати деякі проблемні питання. У зв’язку з цим Ф. Алстон до-

123 UN General Assembly, Rome Statute of the International Criminal Court (last amended 2010), 17 July 1998. 124 Alston P. Making Space for New Human Rights: The Case of the Right to Development // Harvard Human Rights Yearbook. 1998. – P. 3-40. С. 3. 50  ПРАВА ЛЮДСТВА речно зауважує, що продовження дискусій щодо того, чи є нові права дійсно права- ми або принципами, є повторенням дискусій, що передували ухваленню Загальної декларації прав людини,125 а відтак – є нормальним процесом юридизації природ- них прав. Він дуже доречно зазначає, що «права людини більше не є областю, штуч- но відірваною від найважливіших питань дня, таких як мир, розвиток та захист навколишнього середовища».126 Учений закликає до міждисциплінарного підходу у дослідженнях та виходу за межі обмеженого традиційного індивідуалістичного під- ходу у вивченні проблем прав людини, адже очевидним є факт його недієвості.127 У свою чергу, К.Г. Фернандес та Д. Пуяна зазначають, що «сталий розвиток не може бути реалізований без миру та безпеки, а мир і безпека опиняться під загро- зою без сталого розвитку».128 Вони також наголошують на тому, що «права людини, мир та розвиток є взаємозалежними та підсилюють одне одного».129 Власне, взає- мозалежність можливості захисту прав людини та необхідності забезпечення прав людства буде докладно проаналізована у цьому Розділі, адже потреба забезпечен- ня прав людства виходить, зокрема, з неможливості захисту прав людини у разі по- рушення навіть одного з прав людства. На визнання прав людини передумовою сталого розвитку, а охорони довкілля – передумовою ефективного захисту прав людини звертали увагу також С. М. Крав- ченко, А. О. Андрусевич та Д. Бонайн.130 Крім того, Р. Павоні та Д. Пізеллі зазначають, що, з юридичної точки зору, власне «міжнародне екологічне законодавство є норма- тивною основою для більшості (можливо, всіх) цілей сталого розвитку».131 Співза- лежність сталого розвитку, здорового довкілля та миру є однією з підстав визнан- ня їх правами людства. Посилаючись на рішення Міжнародного суду ООН у справі щодо проєкту Габчиково-Надьямарош, Р. Братспіс описує захист довкілля як життє- во важливу частину сучасної доктрини прав людини, називаючи його condition sine qua non для багатьох прав132. Вона теж вказує на доцільність поширення режиму охорони прав людини на такі цінності, як здорове довкілля, мир тощо, адже він може додати сили для їх захисту.133

125 Там само. С. 6. 126 Там само. C. 4. 127 Див., напр.: с. 4, 7, 13-14, UN General Assembly, Declaration on the Right and Responsibility of Individuals, Groups and Organs of Society to Promote and Protect Universally Recognized Human Rights and Fundamental Freedoms, resolution 53/144 of 9 December 1998. 128 Fernandez C.G. In Pursuit of Broad Agreement in the Future Development of the Declaration on the Right to Peace within the United Nations // Przegląd Strategiczny. – 2017. – № 10. – P. 383-405. – P. 387. 129 Fernández C.G. The Right to Peace: Past, Present and Future [Електронний ресурс] // Costa Rica by Perspectiva Digital – Режим доступу: https://www.upeace.org/uploads/file/publication/Right%20to%20 Peace.pdf. P. 151. 130 Кравченко С.М. Актуальні проблеми навколишнього середовища. – С. 69. 131 Pavoni R. The sustainable development goals and international environmental law: normative value and challenges for implementation // 13 Veredas do Direito, Belo Horizonte. – 2016. – P. 13-60. – P. 17. 132 Bratspies R. Do We Need a Human Right to a Healthy Environment? // Santa Clara Journal of International Law. – vol. 13, no. 1, 2015. – P. 31-69. – С. 42. 133 Там само. С. 63. 51 ПРАВА ЛЮДСТВА Слід зазначити, що з усіх регіональних систем захисту прав людини лише євро- пейська має підкреслено індивідуалістичний характер. Азійська система як най- більш молода передбачає, у свою чергу, права людини та народів на мир, здорове довкілля та сталий розвиток. Окремо варто звернути увагу на філософську етику убунту, яка походить з аф- риканського континенту, знайшла юридичне відображення у Африканській хартії прав людини і народів і стала етичним підґрунтям для визначення солідарних прав. Основу цієї філософії Б. Е. Вінкс описував так:

«Африканський гуманізм [...] увібрав унікальний юриспруденційний потенціал, щоб примирити розрив між Заходом і Сходом. Права солі- дарності становлять собою теорію взаємності, примирення прав і обов’язків, з рівним наголосом на свободу та рівність. Африканський гуманізм не є ані лібертаріанською філософією, ані егалітарною філо- софією, а є, скоріше, братерською філософією, яка підтримується спів- чуттям, використовуючи братерство чи солідарність як міст між свободою та рівністю».134

Саме на цій братерській солідарності засновані права третього покоління, що стали основою обґрунтовуваної концепції щодо прав людства. Б. Е. Вінкс наводить цитату з рішення Конституційного суду Південної Африки, де філософія убунту опи- сується як «елемент людської солідарності, що пов’язує разом свободу та рівність, щоб створити позитивну та взаємовигідну тріаду центральних конституційних цінностей».135 Застосування Конституційним судом свідчить про суттєве значення убунту для правової системи. Відомий дослідник філософії убунту М. Ф. Мурове на- голошує, що «убунту» не є лише етичною системою, це – глибоко вкорінена у афри- канське суспільство система цінностей. Він критично ставиться до занадто індиві- дуалізованої доктрини прав людини та слушно зауважує про необхідність аспекту солідарності чи спільності для реального захисту прав,136 деякі з яких дійсно не мо- жуть бути забезпечені поза суспільством. Дослідник звертає увагу, що брутальність поводження з темношкірим населенням у Південній Африці під час апартеїду, прак- тики колоніального панування та работоргівлі були спрямовані на повну дегумані- зацію місцевого населення – усе це є прямою протилежністю цінностям убунту.137 Важливою для сталого розвитку, який має на меті не тільки і не стільки економічне зростання, а зрівноважені можливості для людей усієї планети, є таке розуміння убунту, як його описує М. Ф. Мурове: 134 Winks B. E. A covenant of compassion: African humanism and the rights of solidarity in the African Charter on Human and Peoples’ Rights // African Human Rights Law Journal. – 2011. – № 11. – P. 447-464. P. 461- 462. 135 Там само. С. 462. 136 Murove M. F. L’Ubuntu // Diogène. – 2011. – № 3-4(235-236). – P. 44–59. P. 45. 137 Там само. С. 47. 52  ПРАВА ЛЮДСТВА «У суспільстві, яке на перше місце ставить добробут людини, як і в етиці убунту, де люди мають природну тенденцію дбати про інших, не може бути економічних відносин, заснованих на перегонах для кон- курентного прибутку. Враховуючи важливість, яку ця етика відво- дить увазі людей один до одного, можна логічно зробити висновок, що індивідуальне накопичення та споживання багатства обов’язково ре- гулюється принципом самодостатності».138

Можливо, дійсно європоцентричний підхід у вивченні проблем прав людини обмежує потенційний розвиток цієї доктрини. Глобальна співзалежність не викли- кає сумнівів, тому відповідаючи на планетарні виклики, варто готувати відповіді на тому ж рівні. Права людства на мир, здорове довкілля та сталий розвиток не можуть і не повинні вважатися вирішенням глобальних проблем, радше можуть вказати альтернативний шлях розвитку філософії, а можливо й правозастосовної практики. Безперечно, пропонована концепція не позбавлена вад та недоліків, адже це – пер- ша спроба об’єднати три цінності у концепцію прав людства. Подальша робота над її удосконаленням та поглибленням дослідження сприятиме урізноманітненню під- ходів до розуміння прав людини та шляхів їх захисту.

138 Там само. С. 49-50. 53 ПРАВА ЛЮДСТВА

2.2. Право людства на мир139

Не можна одночасно запобігати війні та готуватися до неї. Альберт Ейнштейн140

2.2.1. Взаємозв’язок миру та прав людини Спроба говорити про право на мир зазвичай призводить до критики щодо не- реальності забезпечення цього права. Також часто лунає аргумент, що війна є нор- мальним (хоч і небажаним) процесом, який є урегульованим міжнародним гумані- тарним правом. Ведення війни, за умови дотримання обов’язкових норм, не може вважатися порушенням прав людини per se. Але доцільно звернути увагу на ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, за якою пропаганда війни має бути заборонена законом. Також у цьому контексті варто згадати, що агресія ви- знана міжнародним злочином за Римським статутом Міжнародного кримінального суду (далі – МКС, Суд).141 З 17 липня 2018 р. цей злочин охоплюється юрисдикцією Суду. Цей крок дослідники називають одним з основних внесків людства у справу захисту миру.142 Отже, не варто однозначно стверджувати, що війна є нормальним станом речей та об’єктивною дійсністю, з якою треба миритися. Крім того, антрополог Д. П. Фрай у своїх працях доводить, що мир є іманентною властивістю людського суспільства, а війна не є звичною у всіх суспільствах.143 Уче- ний зазначає, що починаючи зі Святого Августина до Т. Гоббса та З. Фройда у захід- ному суспільстві формувалося уявлення про людську природу як руйнівну та небез- печну. Для запобігання винищенню людьми самих себе нібито потрібен правитель,

139 Деякі положення цього підрозділу були відображені у: Іванків І.Б. Право людства на мир як умова дотримання прав людини // Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. – 2017. – Т. 200. – С. 27–31; Ivankiv I. (2020) Peace as a Right of Humanity. In: Mauerhofer V., Rupo D., Tarquinio L. (eds) Sustainability and Law. Springer, Cham. https://doi.org/10.1007/978-3-030-42630-9_18. 140 Повідомлення надіслано конгресмену Роберту Хейлу з Портленда, штат Мен (4 грудня 1946 р.), цит. за: c. 397, Einstein A. Einstein on Peace / A. Einstein, O. Nathan, H. Norden. – New York: Simon and Schuster, 1960. – 720 p. 141 UN General Assembly, Rome Statute of the International Criminal Court (last amended 2010), 17 July 1998. 142 Fernandez C.G. In Pursuit of Broad Agreement in the Future Development of the Declaration on the Right to Peace within the United Nations. – P. 388. 143 Див., напр.: Fry D.P. Anthropological Examples of Peacemaking: Practice and Theory // Susan Allen Nan, Zachariah Mampily, & Andrea Bartoli (Eds.) Peacemaking: From Practice to Theory. – Santa Barbara: Praeger, 2011. – С. 550–562.; Fry D. Abolition of War: An Agenda for Survival / Douglas Fry // The Abolition of War by Krzysztof Wodiczko. – London: Black Dog Publishing, 2012. – С. 116-137.; Fry D. P. Life Without War. 54  ПРАВА ЛЮДСТВА який зможе запобігти постійним війнам. Такі уявлення про людську природу сфор- мували «Культуру Війни» та підтримують її існування та розвиток. Але, як зазначає Д. П. Фрай, доводячи це на багатьох прикладах, людство не зобов’язане вважати вій- ну неминучою. Люди здатні створити мирне суспільство та зробити його сталим.144 Також, відповідаючи на заперечення щодо утопічності права людства на мир, варто зазначити, що це дослідження спрямоване переважно на конструювання майбутнього правового регулювання прав людства, тобто має на меті розвиток lex ferenda. Разом з тим, війну не можна вважати нормальним станом, а мир – винятком. За деякими дослідженнями, люди почали вдаватися до воєн як способу вирішення суперечок не раніше 10 тис. років тому, а до цього такої практики не було.145 Як за- значає Д. П. Фрай: «Суспільні зміни у людській родині є правилом, а не винятком»,146 і, погоджуючись з цією думкою, можна припустити, що у людства як виду є здатність еволюціонувати до суспільства, де війна знову перестане бути способом розв’язан- ня конфліктів. Про це також свідчить сучасний стан розвитку міжнародного права прав люди- ни, хоча лише нещодавно – на початку ХХ століття нормальним вважалося право держав вживати будь-яких заходів щодо власних громадян, втручання у справи суверенної влади було настільки неприпустимим, що призвело до трагічних подій 1930 – 40-х років у Європі. Доцільним буде згадати думку Р. Лемкіна, який вважав не- можливим виправдати вбивства мільйонів людей принципом суверенітету держа- ви.147 На жаль, лише жахливі за своїми масштабами порушення прав людини протя- гом Другої світової війни змусили уряди більшості країн світу визнати зобов’язання щодо захисту прав людини міжнародними. У 1949 р. Ш. Кертес аналізував права людини у мирних договорах, вказуючи, що навіть якщо у XVII – XIX ст. права людини не називалися у таких договорах прямо, факт відображення у текстах відповідних документів, наприклад, права народу на релігійну свободу чи захист прав національних меншин свідчить про те, що вже тоді мир вважався фундаментальною цінністю та умовою дотримання прав людини.148 Ця тенденція, на його погляд, була продовжена у 1946 р., коли Економічна та соці- альна рада ООН рекомендувала включати до мирних договорів положення щодо забезпечення прав людини.149 Отже, на вказаному прикладі можна побачити, що зв’язок між миром та правами людини не є явищем новим та екстраординарним, а має глибоке історичне коріння.

144 Fry D. Abolition of War: An Agenda for Survival. P. 118-120. 145 Там само. С. 122. 146 Там само. С. 125. 147 Сендс Ф. Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова / пер. з англ. Павла Мігаля. – Львів: Видавни- цтво Старого Лева, 2017. – 652 с. – С. 233. 148 Kertesz S. D. Human Rights in the Peace Treaties // Law and Contemporary Problems, Vol. 14, No. 4, International Human Rights: Part 2 (Autumn, 1949), pp. 627-646 / Published by: Duke University School of Law Stable [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.jstor.org/stable/1190156 149 Там само. С. 633 55 ПРАВА ЛЮДСТВА Сучасне розуміння миру дуже влучно описали К. Г. Фернандес та Д. Пуяна:

«… «Мир» – це холістична концепція, яка є ширшою за суто відсут- ність збройних конфліктів; вона пов’язана з викоріненням структур- ного насилля, що призводить до економічної та соціальної нерівності, а також з ефективною та недискримінативною повагою до всіх прав людини й розвитку».150

Цей підхід є основним, якщо розглядати мир як права людства, адже він є під- ґрунтям для захисту індивідуальних прав, але одночасно «парасолькою», що ство- рює умови для користування ними. Варто звернути увагу на те, що вченими висловлюються також аргументи про- ти визнання права на мир правом людини. Влучно узагальнив ці аргументи Ґ. Пе- сес-Барба, який звів їх до такого: 1) належність права на мир групам чи народам призводить до невизначеності кінцевого бенефіціара, яким має бути індивід, а ви- конавцем обов’язку його захищати є держава, що має право почати війну; 2) право на мир є фактично «суперправом», яке охоплює інші права, позаяк включає в себе усі прояви суспільного життя, а тому втрачає сенс його захист; 3) це право може існувати та бути виконуваним лише між державами, тому що у внутрішньому праві воно не має сенсу; 4) відсутність політичної волі на міжнародному рівні до застосу- вання збройної сили у разі міждержавної війни, крім того, існування «справедливої війни» робить неможливим існування права на мир.151 У цьому підрозділі буде здійснена спроба надати контраргументи до вищевказа- них наукових поглядів. Однією з основних її тез є те, що обґрунтування на доктри- нальному рівні права людства на мир нівелює ці та подібні аргументи саме через інноваційність підходу до теоретичного розуміння права на мир та його суб’єкта. Крім того, сам Ґ. Песес-Барба зауважує, що у сучасному світі мир є умовою виживан- ня людства, а також моральним зобов’язанням,152 що підкреслює важливість цього дослідження. Цінним для правової науки є розуміння причиново-наслідкового зв’язку між порушенням міжнародно-правових зобов’язань суверенними державами та по- рушеннями не тільки їхніх обов’язків перед світовою спільнотою, а й, що є надзви- чайно важливим, прав людини. У контексті дослідження важливо проаналізувати взаємозалежність миру та дотримання прав людини, а також звернути увагу на те, що мир є правом людства, яке, за умови існування політичної волі та належного фі- лософсько-правового обґрунтування, може бути забезпечено на глобальному рівні. Міркування щодо визнання права людства на мир, імовірно, не будуть утілені про- 150 Fernandez C. G. In Pursuit of Broad Agreement in the Future Development of the Declaration on the Right to Peace within the United Nations. – P. 392. 151 Peces-Barba G. Teoria Dei Diritti Fundamentali. – Milano: Dott. A. Guiffrè Editore, 1993. – 352 p. P. 172-173. 152 Там само. С. 173. 56  ПРАВА ЛЮДСТВА тягом найближчого часу, тому на цьому етапі дослідження буде здійснена спроба окреслити необхідні шляхи розвитку доктрини прав людини в контексті обґрунту- вання права людства на мир.

2.2.2. Міжнародне гуманітарне право і мир Будь-які наукові дискусії навколо миру не були б можливими без згадки про війну і, відповідно, про міжнародне гуманітарне право. Існування «права війни» наштов- хує на думку про те, що має існувати й «право миру». Заглибившись в історичний контекст цього питання, можна побачити, що створення Женевських конвенцій153 було обумовлене досвідом, який людство отримало під час Другої світової війни, тобто повномасштабного міждержавного конфлікту, для уникнення або принаймні врегулювання якого у майбутньому створювалися ці конвенції. У 40 – 50-х рр. ХХ ст. міждержавні конфлікти були значно більш поширені, ніж збройні конфлікти неміж- народного характеру.154 Власне, завдяки такому стану речей Женевські та Гаазькі конвенції приділяють значну увагу т. зв. конвенційним війнам з оголошенням війни протилежними ворогуючими сторонами, що представляють уряди різних держав. Щодо збройних конфліктів неміжнародного характеру, то вони згадуються тіль- ки у спільній ст. 3 Женевських конвенцій. Важливим також є негативне сприйняття світовою спільнотою міждержавних збройних конфліктів, що зумовлене не тільки Женевськими конвенціями, а й Статутом ООН, ст. 1 котрого визначає дотримання миру однією з головних цілей Організації.155 У Статуті ООН також йдеться про обов’я- зок членів Організації утримуватися у міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування; це правило також є нормою звичаєвого міжнародного права.156 Зобов’язання не застосовувати агресію є імперативною нормою jus cogens,157 а агре- сія є міжнародним злочином. Після Другої світової війни кількість міждержавних збройних конфліктів по- стійно спадає. На початку ХХІ століття міжнародні конфлікти були майже відсутні, проте кількість внутрішніх конфліктів неміжнародного характеру, навпаки, почала зростати з 2010 р. після суттєвого спаду. Кількість осіб, які були змушені залиши- ти свої домівки через причини, пов’язані зі збройними конфліктами, загальним рівнем насилля, переслідуваннями чи порушеннями прав людини, зросла з 65,3

153 Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у регулярних арміях; Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі; Конвенція про поводження з військовополоненими; Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. 154 Assessing the Qualities of Systemic Peace [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. systemicpeace.org/conflicttrends.html 155 Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду від 26.06.1945. 156 Кравченко С.М. Актуальні проблеми навколишнього середовища. –С. 425. 157 Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / пер. з англ. – Харків: Консум, 2000. – 592 с. – С. 99. 57  ПРАВА ЛЮДСТВА мільйонів у 2015 р.158 до 68,5 осіб у 2017 р.159. Половину з цих осіб складають діти. Україна входить до десятки країн з найбільшою кількістю внутрішньо переміщених осіб, кількість яких складає 2 мільйони. Світова спільнота витрачає значні кошти для організації нових місць проживання та процедур отримання належних документів для таких осіб, але варто замислитися не тільки над витратами міжнародних органі- зацій. Вимушені переселенці втрачають можливості розвитку, цілі покоління випа- дають із суспільних процесів, а через брак освіти не можуть надолужити втрачене. Більш того, значна частина вимушених переселенців залишають території, на яких відбуваються збройні конфлікти, які не є або не визнані міждержавними. Кількість конфліктів

3

1 2

1 - міждержавні 2 - позадержавні 3 - внутрішні Рисунок 1. Кількість збройних конфліктів за типами кон- фліктів, 1946-2015 (за «Trends in Armed Conflicts, 1946–2015»), Global Trends. Forced Displacement in 2015, UNHCHR. Наведена на Рисунку 1 графіка наочно показує, що кількість внутрішньодержав- них конфліктів зросла значно після Другої світової війни. Можна припустити, що так відбувається, не в останню чергу, через чітку визначеність і заборону міждержав- них збройних конфліктів у міжнародному праві. Тому уряди деяких країн часто вда- ються до використання конфліктів у третіх країнах для розв’язання суперечок між собою воєнним способом, т. зв. опосередкованих воєн. Достатньо навести приклад війни на Кубі (1953–1959 рр.), різні періоди війни в Афганістані, де СРСР та США й інші країни підтримували різні сторони конфлікту, фактично, перебуваючи у стані війни між собою. Після 1991 р. такий механізм ведення війни через посередників 158 Global Trends. Forced Displacement in 2015, UNHCHR. 159 Там само. 58  ПРАВА ЛЮДСТВА призвів до зменшення кількості міждержавних конфліктів de jure, але до збільшення таких конфліктів de facto. Замість оголошення війни, деякі уряди йдуть шляхом під- тримки т. зв. повстанських груп, що дестабілізують ситуацію в іншій країні. Як зазна- чає у цьому контексті П. Маланчук:

«У сучасному світі держави не часто намагаються поширити свою територію шляхом збройного завоювання територій інших держав. Вони вважають за краще підвищити свій вплив через заохочення фрак- цій, що поділяють їхню ідеологію, до захоплення або утримування вла- ди в інших державах. Існування ідеологій, що перетинають кордони, не лише робить громадянські війни частішими. Воно ще й підсилює загрозу переростання громадянських воєн у війни міжнародні, оскільки норми міжнародного права щодо участі іноземних держав у громадян- ських війнах визначено не настільки чітко, як норми, що забороняють міжнародні війни».160

Власне, на останній аргумент варто звернути особливу увагу, адже він наголо- шує, хоч і завуальовано, на невідповідності міжнародного права, що регулює право війни, сучасним умовам. З формально-юридичної точки зору, застосування міжна- родного гуманітарного права є досить обмеженим і часто зводиться до дискусій про легітимність вимог про самовизначення націй та народів, хоча за такими ви- могами досить часто стоїть небажання урядів вести відкриту конвенційну війну, що створює латентний міжнародний характер збройного конфлікту. Сучасні конфлікти в Сирії та Україні є яскравими тому прикладами. Крім того, Рада Безпеки ООН, буду- чи залежною від п’яти постійних членів, фактично залишається паралізованою і не може приймати рішення щодо проблем, для вирішення яких і була створена ООН. Варто згадати ключову справу Міжнародного суду ООН щодо законності погро- зи або застосування ядерної зброї161 162. У цьому дорадчому рішенні Суд визнає, що міжнародне право прав людини може застосовуватися у час воєнного конфлікту, оскільки його положення визначають відносини між державою та громадянами. Проте міжнародне гуманітарне право все ж є lex specialis щодо права прав людини. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права надає захист, що не припи- няється під час війни, за винятком випадків, передбачених статтею 4 Пакту.163 Це рішення є також важливим, з огляду на увагу, яка приділяється роздумам про необ- хідність збереження людства, дій на користь людства тощо. Як зазначає Е. Кассіма- тіс, міжнародне гуманітарне право та міжнародне право прав людини мають багато 160 Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. – С. 437. 161 Legality of the Threat or Use of Nuclear Weapons, 35 I.L.M. 814, 831 (1996). 162 UN General Assembly, Rome Statute of the International Criminal Court (last amended 2010), 17 July 1998. 163 Алямкін Р. Міжнародно-правовий режим захисту прав людини під час внутрішніх збройних конфліктів [Електронний ресурс] // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. –2014. – № 6. – С. 47–51 – Режим доступу: http://instzak.rada.gov.ua/instzak/doccatalog/document?id=71616. – С. 49. 59 ПРАВА ЛЮДСТВА спільного між собою, зокрема те, що обидва режими містять норми обов’язкового та абсолютного характеру [86, c. 628]. Він також наголошує, що міжнародне гумані- тарне право дуже активно використовує поняття «людство» [86, c. 628]. Неналежний рівень урегульованості збройних конфліктів неміжнародного ха- рактеру та недієвість механізмів захисту міжнародного миру через Раду Безпеки ООН призводить до ситуації, коли у таких конфліктах відбуваються масштабні пору- шення прав людини. Зокрема, порушення прав людини є можливим через існуван- ня механізмів відступу від зобов’язань у сфері захисту прав людини. Проте Р. Алям- кін зазначає: «Договори у сфері захисту прав людини продовжують діяти навіть під час збройних конфліктів».164 Знову ж таки, йдеться про основні міркування гуманно- сті, що виходять із потреби забезпечення існування людства. Питання співвідношення миру та війни є проблемою, яка стосується людства в цілому, що володіє правом на мир, котре уряд може порушити, почавши війну. Якщо проводити паралелі з міжнародним правом прав людини, то його основною зада- чею є охорона і захист особи та посилення її здатності протистояти державі, хоча raison d’être165 останньої й має бути забезпечення прав своїх громадян. Отже, raison d’être світового співтовариства є забезпечення права людства на мир. Тому ця кон- цепція відповідає підходам, котрі становлять основу доктрини прав людини.

2.2.3. Право на мир у міжнародних документах «м’якого права» У документах міжнародного права питання миру часто згадується в преамбулах, а також статтях, що окреслюють цілі і завдання діяльності міжнародних організацій та світової спільноти. Дослідники права на мир зазначають, що «викорінення війни, насилля та збройних конфліктів було й залишається політичною та гуманітарною метою глобальної спільноти».166 Питання забезпечення миру, освіти заради миру та пов’язаних питань висвітлені у значній кількості резолюцій та рішень міжнародних організацій. Засадничі документи т. зв. «м’якого права», в яких також відображаєть- ся ця тенденція, проаналізовані нижче. Одним з важливих елементів у конструюванні розуміння підходів міжнародного миру та встановлення взаємозв’язку з правами людини став Заключний акт Нара- ди з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р.167 Пункт V закріпив зобов’язання держав-учасниць використовувати лише мирні засоби врегулювання спорів (про- цесуальний аспект права на мир). У п. VII зазначається, що держави-учасниці ви- знають загальне значення прав людини і основних свобод, повага до яких є суттє- вим чинником миру, справедливості й благополуччя, необхідних для забезпечення

164 Там само. С. 50. 165 З франц. – «смисл існування». 166 Perry D.J. The Right to Life in Peace: An Essential Condition for Realizing the Right to Health // Health and Human Rights. – 2015. – № 1. – P. 148–158. P. 149. 167 НБСЄ, Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, 01.08.1975. 60  ПРАВА ЛЮДСТВА розвитку дружніх відносин і співпраці між ними, так само як і між усіма державами. Визнання дотримання прав людини «суттєвим чинником» миру є важливим, з ог- ляду на розуміння взаємозв’язку між ними, а також через консенсусний характер ухвалення рішень у ОБСЄ (раніше – НБСЄ). Вочевидь, у цьому документі не йдеться про право на мир, але ключове значення надається його процесуальному аспек- ту, а саме – мирному врегулюванню спорів. Використання виключно зобов’язань «м’якого права» у поєднанні з консенсусним способом прийняття рішень дозволяє відігравати особливу роль у регіоні у забезпеченні прав людини та моніторингу їх порушень, зокрема й права на мир. Згодом, у 1978 р. Генеральна Асамблея ООН вперше визнала право на мир у Де- кларації про підготовку суспільств до життя в мирі (A/RES/33/73).168 Декларація зазначає, що мир між народами є основним благом людства і необхідною умовою розвитку. Декларація апелює до всіх держав і міжнародних організацій, щоб вони всілякими способами сприяли реалізації цього права. Варто також згадати, що в преамбулі до цієї Декларації констатується право осіб, держав і людства на життя в мирі. Далі в частині І § 1 також визнається невід’ємне право на життя в мирі, що належить людським особам і народам (nations), без будь-яких обмежень. Повага до цього права описана як необхідна умова прогресу всіх народів у всіх сферах життя. Хоча такий опис не означає нормативного визнання права на мир, однак він є пер- шим кроком до цього. Тільки в разі дотримання і непорушення миру усередині держави, й на міжна- родному рівні можливим буде підвищення стандартів життя і поступовий розвиток прав людини, а також їх ефективніша охорона. Як кореспондуючий обов’язок дер- жав в частині І § 5 Декларації вказується обов’язок охорони права народів та націй на самовизначення, права держав на незалежність, рівність, суверенітет, територі- альну цілісність та непорушність кордонів, а також права на визначення власного шляху розвитку без інтервенції чи втручання у внутрішні справи з боку інших дер- жав. У частині І Декларації вказується важлива ознака права на мир, а саме його на- лежність різним поколінням людей. Вона є принциповою ознакою прав третього покоління, що відрізняє їх від індивідуальних прав, які, як правило, припиняються зі смертю людини.

168 В українському перекладі назва Декларації звучить як «Декларація про виховання народів у дусі миру», що є дослівним перекладом назви з російської (Декларация о воспитании народов в духе мира), проте назва Декларації іншими офіційними мовами ООН звучить як Declaration on the Preparation of Societies for Life in Peace (англійською), Déclaracion sur préparation des sociétes à vivre dans la paix (французькою), Declaración sobre la preparación de las sociedades para vivir en paz (іспан- ською), тому у монографії буде використано переклад українською з англійської, адже російський ва- ріант назви суттєво відрізняється від інших офіційних мов ООН та дещо викривляє зміст; UN General Assembly, Declaration on the Preparation of Societies for Life in Peace, 15 December 1978, A/RES/33/73 61 ПРАВА ЛЮДСТВА Важливим документом є також Декларація про право народів на мир 1984 р. (A/ RES/39/11),169 в якій йдеться про те, що мир має першочергове значення не тільки для матеріального добробуту і розвитку окремих країн, а й для повної реалізації прав людини і основних свобод. Досягнення міцного миру є основною умовою виживання людства, тому Декларація також визнає, що всі народи (peoples) мають священне право на мир, а дотримання цього права є фундаментальним обов’язком кожної країни, що передбачає також ліквідацію погрози війною та усунення засто- сування сили у міжнародних суперечках, врегулювання їх мирними способами.170 Крім того, у п. 4 міститься заклик до усіх держав та міжнародних організацій доклас- ти зусиль щодо впровадження права народів на мир через ухвалення відповідних заходів на національному та міжнародному рівні. Визнання у цій Декларації права народів на мир є, швидше, формальним та сим- волічним, аніж юридичним, проте мир як право народів було закріплене на рівні ООН, що дозволило у подальших документах піти трохи далі у закріпленні та чіткі- шому визначенні цього права. Наступним важливим документом стала Декларація щодо встановлення ООН фактів у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки 1991 р. (A/RES/46/59).171 Ця Декларація важлива для розуміння інструментів забезпечення миру, у преамбу- лі якої наголошується, що здатність ООН підтримувати міжнародний мир і безпеку значною мірою залежить від належної інформації, а також ідеться про принципи збирання інформації та необхідність співпраці між державами для створення мож- ливостей отримання неупереджених та об’єктивних фактів. З операційної точки зору, варто також згадати Декларацію про посилення співпраці між ООН та регіо- нальними угодами чи органами щодо підтримання міжнародного миру та безпеки 1994 р. (A/RES/49/57).172 У ній йдеться про важливість співпраці ООН та регіональних організацій, а також наголошується на ролі останніх у дотриманні миру та безпеки у відповідних регіонах світу. Наступними документами у вказаній сфері стали Декларація і Програма дій щодо культури миру 1999 р. (A/RES/53/243).173 У цих документах чітко простежується зв’язок між миром та правами людини, правом на розвиток, принципами свобо- ди, справедливості, солідарності тощо. Важливо звернути увагу на те, що культура миру у Декларації є концептом всеосяжним, можливо, навіть занадто неконкрет- 169 UN General Assembly, Declaration on the Right of Peoples to Peace, 12 November 1984, A/RES/39/11. 170 Nagórny J. Prawo do pokoju // Urzeczywistnianie praw człowieka w XXI wieku. Prawo i Etyka / red. Morciniec P., Stadniczeńko S. L. – Opole, 2004. – S. 240-241. 171 UN General Assembly, Declaration on Fact-finding by the United Nations in the Field of the Maintenance of International Peace and Security: resolution / adopted by the General Assembly, 9 December 1991, A/ RES/46/59. 172 UN General Assembly, Declaration on the Enhancement of Cooperation between the United Nations and Regional Arrangements or Agencies in the Maintenance of International Peace and Security: resolution / adopted by the General Assembly, 17 February 1995, A/RES/49/57. 173 UN General Assembly, Declaration and Programme of Action on a Culture of Peace: resolutions / adopted by the General Assembly, 6 October 1999, A/RES/53/243. 62  ПРАВА ЛЮДСТВА ним. Але, з іншого боку, в ній зазначається необхідність співпраці між урядами, гро- мадянським суспільством, освітянами, а також багатовимірність такої співпраці: від локального до міжнародного рівня. Можна зробити висновок, що культура миру є справою усього людства, об’єднаного в різних організаційних формах (громадські організації, уряди, міжнародні організації тощо). Надзвичайно важливою сходинкою до юридичного визнання права на мир була необхідність ухвалення Декларації про право на мир. Підготовка включала багато- річні обговорення та підготовку різних варіантів тексту. Слід виокремити експертну зустріч у Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія, Іспанія у 1997 р. за підтримки ЮНЕСКО, на якій було визнано «інтимний зв’язок між правами людини та миром відповідно до міжнародного права прав людини»,174 а також що «право людини на мир має бути визнано, гарантовано і захищено на міжнародному рівні шляхом підготовки та ух- валення Декларації про право людини на мир».175 Того самого року пізніше відбулась зустріч в Осло (Норвегія), де було створено проєкт вказаної Декларації. Обговорен- ня та узгодження позицій держав тривало багато років. Підготовча робота та між- народні обговорення завершилися 19 грудня 2016 р., коли Генеральною Асамбле- єю ООН більшістю держав-членів була ухвалена Декларація про право на мир (A/ RES/71/189).176 Дослідники права на мир К. Г. Фернандес та Д. Пуяна називають прийняття цієї Декларації «кроком, … який може бути значущим для прийдешніх поколінь»,177 що «дасть Людству… надзвичайно потрібне послання про мир та надію [… та] ста- не маленьким кроком уперед до виконання урочистих обіцянок, зроблених у 1945».178 Вони описують багато складнощів у підготовці тексту Декларації, який в початко- вому варіанті ст. 1 містив посилання на суб’єкта права на мир – народи (peoples).179 Проте під впливом деяких держав-учасниць Рада ООН з прав людини, яка готу- вала документ, залишила таке формулювання фінального варіанту ст. 1 Деклара- ції: «Everyone has the right to enjoy peace such that all human rights are promoted and protected and development is fully realized». Офіційного перекладу українською мовою ще, на жаль, немає, тому для більш точного перекладу варто звернутися також до офіційного тексту російською: «Каждый имеет право жить в мире в условиях поощ- рения и защиты всех прав человека и полной реализации развития». К. Г. Фернандес та Д. Пуяна звертають у зв’язку з цим увагу на зміну формулюван- ня з «right to peace» на «right to enjoy peace». Вони зазначають, що додавання слова «enjoy» змінює акценти, перетворюючи право на мир, скоріше, на уповноваження

174 Fernández C.G. The Right to Peace: Past, Present and Future. – P. 102. 175 Там само. 176 UN General Assembly, Declaration on the Right to Peace: resolution / adopted by the General Assembly, 2 February 2017, A/RES/71/189. 177 Fernandez C. G. In Pursuit of Broad Agreement in the Future Development of the Declaration on the Right to Peace within the United Nations. – P. 384. 178 Там само. С. 385. 179 Там само. 63 ПРАВА ЛЮДСТВА (entitlement),180 а відтак – виводить його з каталогу прав людини. У перекладі україн- ською формулювання «right to enjoy something», що зустрічається також в інших доку- ментах про права людини, зазвичай використовують як «право на щось» або «право на користування чимось». Як бачимо вище, у російському перекладі ця особливість англійського тексту не відображена. Наприклад, ч. 1 ст. 14 Загальної декларації прав людини у англійському варіанті містить розрізнення між «right to something» і «right to enjoy something», проте офіційний український переклад такої різниці не відобра- жає. Англійсько-український юридичний словник подає переклад терміна «enjoy» як «володіти, користуватися», «enjoyment of legal right» перекладається як «володін- ня (користування) правом» [183]. Отже, точнішим буде переклад не «кожен має пра- во на мир», а «кожен має право на користування миром, за якого всі права людини підтримуються та захищаються і розвиток повністю реалізований». Згадані вище вчені аналізують далі різницю між «to have right to something» та «to be entitled to something»,181 наводячи також французькі та іспанські варіанти текстів, які підтверджують різницю. У російських або українських перекладах переважно не роблять різниці й перекладають «to be entitled to something» як «мати право», на чому також наголошується у навчальному посібнику «Англійська мова в міжнародних до- кументах з прав людини».182 Доцільно навести приклад, що його наводять автори, ст. 22 Загальної декларації прав людини, яка англійською звучить так: «Everyone, as a member of society, has the right to social security and is entitled to realization, through national effort and international co-operation...» [95, c. 394], тобто фактично вжито два присудки, але в офіційному тексті українською слово «entitled»183 взагалі зни- кло: «Кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав…».184 Ця відмінність є суттєвою, адже, як вже зазначалося вище, вжиття іншої конструкції свідчить про те, що йдеться не про право людини, а про щось інше: можливість користування, набуття, повноваження тощо, а отже, стандарти захисту є нижчими, про що теж непрямо свідчить формулювання, вжите у статті К. Г. Фер- нандеса та Д. Пуяни: «Держави-члени мають зробити крок уперед щодо просуван- ня миру через ухвалення декларації, яка визнає право людини на мир або принаймні право на користування миром («right to enjoy peace»)».185

180 С. 393, там само. 181 Fernandez C. G. In Pursuit of Broad Agreement in the Future Development of the Declaration on the Right to Peace within the United Nations. – P. 393-394. 182 Англійська мова в міжнародних документах з прав людини: Навч. посібник / За ред. проф. І.І. Бори- сенко. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 752 с. – С. 37. 183 Entitled: який має право на певну дію; entitlement: надання права (на щось) за: Карабан В.І. Англій- сько-український юридичний словник / В.І. Карабан. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 1088 с. 184 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асам- блеї ООН від 10 грудня 1948 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/995_015 185 Fernandez C.G. In Pursuit of Broad Agreement in the Future Development of the Declaration on the Right to Peace within the United Nations. – P. 392. 64  ПРАВА ЛЮДСТВА Незважаючи на дискусійність формулювання, Декларація про право на мир є значним досягненням людства. У контексті досліджуваного права людства на мир важливо звернути увагу на те, що у преамбулі вказано на відповідальність теперішніх поколінь перед прийдешні- ми за збереження миру. Належність права людства на мир різним поколінням є од- нією з його відмінних ознак. Існування Декларації про право на мир підіймає рівень дискусії з винятково теоретико-філософської до юридично визначеної з потенціа- лом до захисту цього права. Проаналізовані документи «м’якого права» можуть видаватися малопрактични- ми чи корисними з точки зору захисту права людства на мир. Проте, як влучно за- значає П. Маланчук, укладання таких угод «часто сприяє консенсусу, досягти якого інструментами «жорсткого права» набагато важче».186 Саме тому декларації часто стають першим кроком до формування вже конвенційних механізмів захисту прав людини, або до поглибленого регіонального захисту. Докладний аналіз (часом кож- ного слова) має значення для розуміння напрямів розвитку міжнародного розумін- ня права, у тому числі права на мир, та формування консенсусу у цьому важливому питанні, яке стосується всього людства.

2.2.4. Право на мир у регіональних документах На відміну від Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи, яка є основним документом щодо захисту прав людини на європейському континенті та фокусується на правах індивідуальних, африканська та азійська ре- гіональні системи захисту прав людини надають великого значення також правам груп, народів та націй та визнають право на мир. У той же час американська система захисту прав людини не згадує право на мир у каталозі прав людини.

2.2.4.1. Африканська система Ухвалена у 1981 р. Організацією африканської єдності (з 2002 р. – Африкан- ський союз) Африканська хартія прав людини і народів стала першим і наразі єди- ним обов’язковим міжнародним документом, який визнає солідарні права народів, зокрема право на мир, розвиток, самовизначення, довкілля тощо, що є втіленням африканської філософії убунту, яка розглядає людину без відриву від спільноти.187 Частина 1 ст. 23 Африканської хартії передбачає, що всі народи повинні мати право на національний та міжнародний мир і безпеку. З метою посилення миру, солідарності та дружніх відносин ч. 2 цієї статті передбачає право на притулок кожному та заборону використання територій для диверсійної чи терористичної 186 Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. – С. 94. 187 Winks B.E. A covenant of compassion: African humanism and the rights of solidarity in the African Charter on Human and Peoples’ Rights. – P. 453. 65 ПРАВА ЛЮДСТВА діяльності. Згадані раніше дослідники К. Г. Фернандес та Д. Пуяна зазначають: «Ви- знання права африканських народів на мир має розглядатися як спільне прагнення всіх народів світу».188 Проте вони теж ставлять під сумнів можливості забезпечення права на мир, позаяк Африканська хартія не передбачає достатньо вказівок щодо впровадження цього права.189 Досить важливим є визнання права на мир ст. 10 Протоколу до Африканської хартії прав людини і народів щодо прав жінок. Видається доцільним процитувати цю статтю повністю:

«Стаття 10. Право на мир 1. Жінки мають право на мирне існування та право брати участь у заохоченні та підтриманні миру. 2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпе- чення більш широкої участі жінок:

a) у програмах освіти для миру та культури миру; b) у структурах та процесах запобігання конфліктам, їх управління та вирішення на місцевому, національному, регіо- нальному, континентальному та міжнародному рівнях; c) у місцевих, національних, регіональних, континентальних та міжнародних структурах, що приймають рішення, для за- безпечення фізичного, психологічного, соціального та правового захисту шукачів притулку, біженців, репатріантів та перемі- щених осіб, зокрема жінок; d) на всіх рівнях структур, створених для управління табора- ми та поселеннями шукачів притулку, біженців, репатріантів та переміщених осіб, зокрема жінок; e) у всіх аспектах планування, формулювання та реалізації пост-конфліктної реконструкції та реабілітації. 3. Держави-учасниці вживають необхідних заходів для суттєвого скорочення військових витрат на користь витрат на соціальний розвиток в цілому та на сприяння жінкам зокрема».190

Вочевидь, необхідність окремого визнання права на мир у Протоколі до Аф- риканської хартії щодо прав жінок зумовлена підвищеною вразливістю жінок до порушення права на мир. Жінки найбільше страждають від т. зв. неконвенційних воєн, адже тоді війна проходить прямо через оселі та помешкання осіб. Крім того,

188 Fernández C. G. The Right to Peace: Past, Present and Future. – P. 89. 189 Там само. С. 90. 190 Цит. за: Human Rights in International Law. Basic Texts. 3rd ed., Council of Europe Publishing, 2007. 66  ПРАВА ЛЮДСТВА статистика зґвалтувань під час збройних конфліктів останніх декад в Африці вра- жає. Жінки, крім втрат, які приносить відсутність миру для всіх, зазнають жахливих страждань від сексуального насилля.191 Саме з цих міркувань визнання права жінок на мир у Протоколі до Африканської хартії є надзвичайно важливим. Дослідження також вказують на те, що зґвалтування продовжуються й після завершення воєнних дій,192 що ще раз підтверджує тезу щодо неможливості розуміння миру виключно як відсутності війни. Стаття 10 згаданого Протоколу згадує про необхідність вжит- тя заходів для залучення жінок до освіти щодо культури миру та відновлення миру загалом. Вони відіграють центральну роль у боротьбі за мир,193 адже найбільше страждають від його відсутності. Право на мир у розумінні африканської доктрини прав людини є правом колек- тивним і стосується народів та груп, зокрема жінок. Африканський континент по- терпає від воєн та внутрішніх збройних конфліктів194 значно більше, ніж будь-яка інша частина світу. Можливо, саме тому тут право на мир визнано в обов’язковому до виконання документі.

2.2.4.2. Азійська система Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), що об’єднує десять держав (Фі- ліппіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таïланд, Бруней Даруссалам, В’єтнам, Лаос, М’янма, Камбоджа) [227] 17–18 листопада 2012 р. ухвалила Декларацію прав людини АСЕАН. Стаття 38 Декларації звучить так:

«Стаття 38. Право на мир Кожна людина та народи АСЕАН мають право користуватися миром (right to enjoy peace) в рамках системи АСЕАН з питань безпеки та ста- більності, нейтралітету та свободи, з тим щоб усі права, викладені в цій Декларації, могли бути повністю реалізовані. З цією метою дер- жави – члени АСЕАН повинні продовжувати зміцнювати дружбу і спів- робітництво з метою сприяння миру, гармонії і стабільності в регі- оні».195

191 War’s Overlooked Victims. Violence against Women [Електронний ресурс] // The Economist. – 2011 – Ре- жим доступу: https://www.economist.com/international/2011/01/13/wars-overlooked-victims 192 Там само. 193 Там само. 194 Dörrie P. The Wars Ravaging Africa in 2016 [Електронний ресурс] // The National Interest. – 2016. – Режим доступу: https://nationalinterest.org/blog/the-buzz/the-wars-ravaging-africa-2016-14993 195 ASEAN. Human Rights Declaration (AHRD) and the Phnom Penh Statement on the Adoption of the AHRD. – 2013. 67 ПРАВА ЛЮДСТВА Доречно зауважити, що формулювання «право користуватися миром» (right to enjoy peace) перейшло з Декларації прав людини АСЕАН до Декларації про право на мир ООН.196 Докладний аналіз цього формулювання зроблено у підрозділі 2.2.3. Право на мир у Декларації прав людини АСЕАН належить як особі, так і народам, тобто має дуальний характер. Це важливо для подальшого аналізу суб’єктів права на мир. Крім того, формулювання ст. 38 вказує на причиново-наслідковий зв’язок між правом на мир та правами людини: «Кожна людина та народи АСЕАН мають право користуватися миром …, з тим щоб усі права, викладені в цій Декларації, могли бути повністю реалізовані». На цьому зв’язку має ґрунтуватися розуміння права людства на мир як необхідної умови для повної реалізації та непорушності прав людини та основних свобод. Проаналізовані документи щодо прав людини у регіональних системах захисту прав людини дозволяють зробити висновок щодо різного підходу до визначення права на мир і особливо його суб’єктів. Відсутність єдності думок щодо цього питан- ня не є ознакою малозначності цього права –швидше, доречно говорити про те, що концепція права на мир перебуває у стадії активного розвитку, саме тому її дослі- дження є надзвичайно актуальним для розвитку доктрини прав людини.

2.2.5. Людство як суб’єкт права на мир Процес визнання права людини на мир ніколи не був простим і досі є далеким від завершення, причому немає єдності у підходах щодо суб’єкта цього права. Регу- лювання вказаного права в міжнародному праві має довгу історію. Визнання миру як conditio sine qua non для реалізації прав людини призвело до потреби визнати мир правом людини, принаймні в теорії права. Сучасний підхід до розуміння права на мир «заснований на взаємозв’язку права на життя і прав людини, миру і розвит- ку, поняття людської гідності, ролі жінок у відбудові миру й важливості запобігання збройних конфліктів відповідно до Статуту ООН й інших резолюцій ООН та міжна- родного права».197 Як зауважує Я. Нагурни, «мир є істотним виміром спільного блага цілого людства і як такий пов’язується з дотриманням прав людини».198 У багатьох документах «м’якого права» мир був визнаний необхідною умовою для реалізації права на життя. Отже, немає сумнівів, що мир є однією з головних потреб людства. Ключовою проблемою цієї концепції завжди був суб’єкт цього права. Далі здійснено спробу обґрунтувати те, що таким суб’єктом може бути лише людство. Доцільно звернути увагу на міркування Г. Лаутерпахта щодо проблем, які мо- жуть виникнути у разі бажання захистити окрему групу під час збройного конфлік- ту.199 Нею може бути не тільки національна меншина, а й народ чи нація. Особливий 196 Fernández C.G. The Right to Peace: Past, Present and Future. – P. 97. 197 Perry D. J. The Right to Life in Peace: An Essential Condition for Realizing the Right to Health. – P. 149-150. 198 Nagórny J. Prawo do pokoju. – S. 238. 199 Сендс Ф. Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова. – С. 416-417. 68  ПРАВА ЛЮДСТВА захист групи може призвести до її об’єктивізації та, врешті-решт, до ще більшого порушення прав її членів. Він звертав увагу на необхідність захисту прав окремої людини, адже порушення цих прав «може вразити моральні принципи людства».200 Г. Лаутерпахт говорив про захист людини через злочини проти людства, його ос- новною ідеєю була цінність індивіда, окремої людини, яка може бути поставлена під загрозу у разі надання більшої охорони групі. Натомість Р. Лемкін більше уваги приділив захисту саме груп, адже, на його думку, права людини порушувалися саме через її належність до певної окресленої групи.201 Складність сучасного світу не доз- воляє зосередитися на захисті прав певної групи, адже часто досить складно, якщо взагалі можливо, чітко окреслити цю групу, але недостатньо буде також говорити про порушення прав лише однієї особи, бо порушення є масовими. У таких випад- ках варто говорити про людство, позаяк це поняття не дискримінує за будь-якою ознакою та не створює протистояння між групами, що є надзвичайно важливим у час радикалізації деяких релігійних і політичних груп. Визнання людства суб’єктом права на мир видається цілком виправданим, адже у такому випадку буде відсутній поділ на групи, а захист буде надаватися усім лю- дям, незалежно від будь-яких ознак. Не погодитись можна лише з тим, що захист прав однієї людини є ефективнішим, ніж прав людства, позаяк у масштабних пору- шеннях, які трапляються під час збройного конфлікту, часто неможливо забезпечи- ти права лише однієї особи. Використання механізмів міжнародного захисту прав потенційно буде ефективнішим, якщо основним бенефіціаром права на мир буде людство, вочевидь, не забуваючи про права окремої людини. У глобалізованому світі збройні конфлікти не можуть бути ізольовані кордонами держав чи окремих територій, оскільки держави, які навіть не є сторонами конфлік- ту, відчувають наслідки цієї ситуації: економічні проблеми, наплив мігрантів, а також проблеми в комунікації. Відтак, відповідним суб’єктом права на мир має визнава- тися людство, оскільки тільки забезпечуючи мир у глобальному масштабі, можна визнати, що кожна людина має також забезпечене право на мир. Порушення цього права на території однієї держави спричиняє непередбачува- ні наслідки далеко поза межами цієї держави, у тому числі порушення прав люди- ни.202 У зв’язку з цим суб’єктом права має визнаватися людство, тобто усі люди, адже тоді порушення цього права буде суперечити інтересам захисту прав кожної лю- дини. Визнання людства суб’єктом цього права призведе до викорінення практики обґрунтування порушення миру необхідністю захисту прав людини. Права людини і мир є взаємопов’язаними: порушення прав людини може стати каталізатором чи причиною збройного конфлікту, котрий, у свою чергу, призводить до порушення прав людини. Це порочне коло створює загрозу нормальному існу- 200 Там само. С. 416. 201 Там само. 202 Прикладом можуть бути міграційна криза в ЄС через конфлікт у Сирії, вплив економічних санкцій на економіку країн ЄС та США через агресію Російської Федерації – обидва конфлікти не визнані Радою Безпеки ООН як міжнародні. 69 ПРАВА ЛЮДСТВА ванню суспільств, що визнається міжнародною спільнотою, тому таке велике зна- чення надається праву на мир. У тих працях, де право на мир описується серед прав третього покоління, воно згадується як необхідна умова для охорони й захисту основних прав людини. Пра- во на мир визнане першим елементом для побудови ефективної системи охорони прав людини, позаяк воєнний стан, природно, суперечить можливості забезпечен- ня добра для особи. Без забезпечення права на мир право людини на життя і його захист стає абсолютно невиконуваним, незалежно від наявності численних міжна- родних договорів про захист цивільного населення, визначення правил ведення війни тощо, адже кожна особа, що мешкає у сфері воєнних дій не може бути впевне- ною у безпеці та захисті свого життя.

70  ПРАВА ЛЮДСТВА

2.3. Право людства на здорове довкілля

2.3.1. Взаємозв’язок здорового довкілля та прав людини Кліматичні зміни, забруднення, природні катаклізми, посилені шкідливим впли- вом людської діяльності протягом останніх десятиліть призвели до зміни ставлення суспільства до довкілля. Потужні зміни природних умов життєдіяльності відчутні в усіх куточках планети. Вказані трансформації підштовхнули людство до усвідомлен- ня необхідності урегулювання правил діяльності промисловості, а також широкого обговорення екологічних прав. Як доречно зазначає Р. Братспіс:

«Зміна клімату все більше перешкоджає реалізації фундаментальних, міжнародно-визнаних прав людини, в тому числі права на життя, на здоров’я, на культуру, на їжу, на самовизначення, на власність та на розвиток. Ця тенденція буде продовжуватися. Найбідніші та найураз- ливіші постраждають найперше і, можливо, найбільше, але в кінцево- му підсумку криза торкнеться всіх нас».203

Проте визнання екологічних прав людини є тривалим і складним процесом, тому що вимагає певної зміни підходів до розуміння концепції прав людини.204 У проце- сі такої трансформації наукових поглядів важливо брати до уваги те, що однією із ключових особливостей екологічних прав є спрямованість їх захисту не тільки на нинішні, а й на майбутні покоління.205 Крім того, важливим є те, що проблеми довкілля вкрай складно обмежити дер- жавними кордонами, тому питання правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних із забезпеченням права на здорове довкілля, досить широко окреслені у документах міжнародного права. Хоча вказана проблематика знаходить своє ві- дображення і на національному рівні, де в законодавстві більшості країн теж визна- чені правила користування довкіллям, а також почасти – екологічні права людини. Так, станом на 2015 рік понад 100 держав закріпили право людини на безпечне або здорове довкілля у своїх конституціях.206 Конституція України у ст. 50 теж визнає таке право: 203 Bratspies R. Do We Need a Human Right to a Healthy Environment? – P. 34. 204 Кравченко С.М. Актуальні проблеми навколишнього середовища. – С. 67. 205 Див. напр.: Кравченко С.М. Актуальні проблеми навколишнього середовища; Hiskes R. P. The right to a green future: Human rights, environmentalism, and intergenerational justice // Human Rights Quarterly. – 2005. – № 4. – P. 1346–1364. 206 Bratspies R. Do We Need a Human Right to a Healthy Environment? – P. 43. 71 ПРАВА ЛЮДСТВА «Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкіл- ля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути за- секречена».

Отже, в українському законодавстві питання співвідношення здорового довкіл- ля та прав людини урегульовано на рівні Конституції, що є надзвичайно важливим. У підрозділі 1.4 згадувалося про вибір термінології щодо поняття «здорове» довкілля: «безпечне» довкілля встановлює нижчий стандарт захисту, ніж «здорове». В укра- їнській правничій науці обговорюється також поняття «сприятливого» довкілля.207 Проте не видається доцільним удаватися до дискусій щодо понять. Мета – дослід- жувати права з позиції lex ferenda – вимагає щонайвищих стандартів захисту прав людини та людства, тому тут і далі буде вживатися термін «здорове довкілля». Проте визнання права на здорове довкілля правом людини може призвести до деяких недоліків. Наприклад, Р. Братспіс, посилаючись також на інших учених, зазначає, що, хоча визнання права на здорове довкілля дозволить особі вимагати його захисту, проте небезпека полягає у значній складності його забезпечення. Така ситуація може призвести до занадто високих очікувань і подальшого розчарування в доцільності існування цього права.208 Ще однією проблемою може бути визначення у ч. 1 ст. 50 Конституції України «кожного» суб’єктом цього права, що означає його індивідуальну сутність, а також ставить вказане право в один ряд з іншими правами людини. Проблемність такого підходу полягає у фактичній неможливості забезпечення права на здорове довкіл- ля для однієї особи, тому що це право, по суті, є колективним і має бути забезпечене для певного кола осіб. В іншому разі необхідно буде визнати, що це право є неви- конуваним. Доречно звернути увагу на те, що українські дослідники пропонують розглядати це право у поєднанні з іншими правами, передбаченими Конституцією України.209 Наприклад, Г. В. Анісімова вважає за необхідне розглядати право, передбачене ст. 50 Конституції України, у поєднанні зі ст. 14 (щодо права власності на землю) та ст. 27 (щодо права на життя), які нерозривно пов’язані з правом на здорове довкілля.210 207 Іванюшенко В.В. Права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля: поняття та зміст // Правничий вісник Університету КРОК. – 2010. – № 6. – C. 17–23. С. 19. 208 Bratspies R. Do We Need a Human Right to a Healthy Environment? – P. 43. 209 Див. напр.: Іванюшенко В.В. Права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля: поняття та зміст; Матвійчук А.О. Особисте немайнове право на сприятливе навколишнє природне середовище: проблеми понятійного апарату / А.О. Матвійчук // Юридична наука. – 2012. – № 12. – С. 21-28. 210 Bach-Golecka D. Jednostka jako centralny punkt odniesienia w Europejskim i międzynarodowym porządku prawnym. – P. 51. 72  ПРАВА ЛЮДСТВА Дійсно, право на життя безпосередньо залежить від стану навколишнього середо- вища, тобто можна погодитися з твердженням дослідниці в цій частині. Але право приватної власності на землю досить умовно можна пов’язати з правом на здорове довкілля. У разі використання підходу, запропонованого Г. В. Анісімовою та іншими вче- ними, виникне проблема несумісності (noncompossibility) між різними правами, про яку пише Р. Хайкс.211 Він звертає увагу на те, що права людини та екологічні права можуть бути несумісними, адже для їхнього захисту та повного забезпечення ча- сом потрібне виконання різних – можливо суперечливих – обов’язків зобов’язаних сторін. Доцільніше буде розглядати право на здорове навколишнє середовище так само, як право на мир: як своєрідний «парасольковий концепт», що захищає інші права людини, а також є підґрунтям для їх повної реалізації. Конституція України, фактично, йде тим шляхом правового регулювання зазна- ченої сфери, що відображений в міжнародних документах, виокремлюючи, по суті, два екологічних права, які можна об’єднати у право на здорове довкілля. Такими окремими правами є право на сприятливе навколишнє середовище та на доступ до інформації про довкілля. Учені теж виділяють процесуальні екологічні права, тобто право на судовий захист у разі порушення права на здорове довкілля.212 У подаль- шому в книзі аналізуватимуться документи, в яких закріплені різні частини права на здорове довкілля, але зазначимо, що їх необхідно розглядати у нерозривній єд- ності. Тобто, усі три названі права складають у своїй сукупності право на здорове довкілля. Крім того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середови- ща»213 містить окремий розділ ІІ «Екологічні права та обов’язки громадян». Статті цього розділу в цілому повторюють положення ст. 50 Конституції України, розши- рюючи гарантії захисту екологічних прав з більш докладним описом механізму їх за- хисту. Важливо зазначити, що, на відміну від Конституції, в Законі йдеться саме про права громадян. Таке положення Закону звужує право людини на здорове довкілля (або термінологією українського законодавства – право на безпечне для здоров’я навколишнє середовище), обмежуючи коло суб’єктів лише громадянами України, що прямо суперечить положенню ст. 22 Конституції, яка забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів. Загальновідомо, що зміна природних кліматичних процесів ставить під загро- зу існування окремих острівних держав, а відтак – і їхніх мешканців, які втрачають,

211 Hiskes R. P. The right to a green future: Human rights, environmentalism, and intergenerational justice. – P. 1347. 212 Кравченко С.М. Актуальні проблеми навколишнього середовища. – С. 75. 213 Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»від 25.06.1991 № 1264-XII. 73 ПРАВА ЛЮДСТВА крім усього іншого, власну державу, яка є первинним суб’єктом захисту їхніх прав.214 Крім того, забруднення довкілля впливає на можливість проживання на певних те- риторіях, що порушує право на особисте та сімейне життя необмеженого кола осіб. Значну судову практику з цього питання напрацював ЄСПЛ, правові позиції якого буде проаналізовано у Розділі 3. Щодо практики інших міжнародних судів, то вона підтверджує, що охорона до- вкілля є conditio sine qua non для численних прав людини, в тому числі права на жит- тя та здоров’я.215 Регіональні системи захисту прав людини, особливо африканська, свідчать про колективний характер права на здорове довкілля. Узагальнюючи вищевикладене, можна сказати, що відкритим у наукових дослі- дженнях залишається питання визначення суб’єкта права на здорове довкілля, а також встановлення його місця в ієрархії прав людини. Саме тому метою цього до- слідження є обґрунтування ідеї про належність права на здорове довкілля всьому людству. Такий підхід видається наразі найбільш виправданим. Право людства на здорове довкілля є об’єктивно співзалежним з іншими правами людини, адже для власне існування людини необхідні чисті повітря, вода та земля.

2.3.2. Право на здорове довкілля у міжнародних документах «м’якого права» Право на здорове довкілля визнане юридичною наукою та частково дістало ві- дображення в обов’язкових документах щодо прав людини, хоча більшість міжна- родних документів, у яких йдеться про довкілля, все ж належать до «м’якого пра- ва». Угоди про права людини переважно взагалі не містять норм про довкілля, як, наприклад, ЄКПЛ, або закріплюють тільки положення про людське здоров’я,216 яке розуміється, в основному, як право на життя, а не як право на здорове довкілля. Натомість право на здорове довкілля описане у багатьох деклараціях. Перший світовий форум народів, на якому проблеми взаємовідносин «людина і довкілля» опинилися у центрі уваги учасників, відбувся 3 грудня 1968 р., де в ході XXIII сесії Генеральної Асамблеї ООН, крім іншого, було зосереджено увагу на тому, що: • вперше в історії людства з’явилася глобальна екологічна криза;

214 Див., напр.: Ralston H. Climate change challenges Tuvalu [Електронний ресурс] // Germanwatch. – 2004 – Режим доступу: https://germanwatch.org/sites/germanwatch.org/files/publication/3632.pdf; Burkett M. In search of refuge: Pacific Islands, climate-induced migration, and the legal frontier [Електронний ре- сурс] // Honolulu: East-West Center. – 2011 – Режим доступу: https://www.eastwestcenter.org/system/ tdf/private/api098.pdf?file=1&type=node&id=32472; Gronowska B. Europejski Trybunał Praw Człowieka: w poszukiwaniu efektywnej ochrony praw jednostki. – Toruń: Dom Organizatora, 2011. – 374 s. 215 Bratspies R. Do We Need a Human Right to a Healthy Environment? – P. 52-53. 216 Напр.: Article 12 of the 1966 International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights; 1961 European Social Charter, Article 11, 529 UNTS 89; 1988 Additional Protocol to the American Convention on Human Rights, Article 11, 28 ILM (1989), 156; 1989 Convention on the Rights of the Child, Article 24(2)(c), 28 ILM (1989), 1448. 74  ПРАВА ЛЮДСТВА • продовження негативних процесів, які відбуваються у довкіллі, загрожує по- дальшому життю на планеті Земля; • усвідомлено, що простір і природні ресурси вичерпні.217 Незважаючи на це, перша повноцінна згадка про право на здорове довкілля міститься у Декларації Конференції ООН щодо питань довкілля (Стокгольмська де- кларація), прийнятій на Конференції ООН з проблем довкілля у Стокгольмі в червні 1972 р. Принцип 1 Стокгольмської декларації звучить так:

«Людина має основоположне (fundamental) право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне й благополучне життя, і вона несе основну відповідальність за охоро- ну і поліпшення навколишнього середовища для нинішнього і майбут- ніх поколінь. У цьому відношенні політика, яка сприяє або продовжує апартеїд, расову сегрегацію, дискримінацію, колоніальні та інші фор- ми пригноблення та іноземне панування, засуджується і повинна бути припинена».218

Деякі дослідники вважають, що цей принцип закріпив право на здорове довкіл- ля, хоча інші вчені доводять, що це не так. Наприклад, Г. Гандль зазначає про не- правильність твердження, що Стокгольмська декларація закріплює право людини на здорове довкілля, адже формулювання, які містяться в цій Декларації, є досить туманним. Також він зазначає, що під час підготовчих робіт з ухвалення вказаного документа лунали пропозиції закріпити конкретно право на здорове довкілля, про- те цього зроблено не було.219 Погоджуючись з цією думкою, доцільно зауважити, що в тексті Декларації йдеть- ся про право на певну якість життя. Це право включатиме, inter alia, свободу від забруднення, погіршення стану довкілля і діяльності, яка негативно впливає на довкілля або сталий розвиток; захист і збереження чистоти повітря, ґрунтів, вод, біорізноманіття та екосистеми; доступ до природи; охорону природи і природних ресурсів, розумне користування ними; збереження унікальних місць; ведення тра- диційного способу життя і збереження його для корінного населення.220 Під час цієї Конференції захист довкілля був підвищений до рангу основної функ- ції держави, а також з’явився новий термін «політика охорони довкілля» як невід’єм- на частина державної політики взагалі. 217 UN General Assembly, Resolution 2398 (XXIII) of 3 December 1968 Problems of Human Environment. 218 UN General Assembly, United Nations Conference on the Human Environment, 15 December 1972, A/ RES/2994. 219 Handl G. Declaration of the United Nations conference on the human environment (Stockholm Declaration), 1972 and the Rio Declaration on Environment and Development [Електронний ресурс] // United Nations Audiovisual Library of International Law. – 2012 – Режим доступу: http://www2.ecolex. org/server2.php/libcat/docs/LI/MON-090718.pdf. – P. 3. 220 Boyle A. Human Rights or Environmental Rights? A Reassessment. – P.11. 75 ПРАВА ЛЮДСТВА Проте, як вже зазначалось, у Стокгольмській декларації не йдеться про «право людини» на чисте довкілля, а переважно акцентується на обов’язках держав охоро- няти довкілля. Стокгольмська декларація, також відома як «Декларація принципів», містить 26 принципів з таких питань: • збереження природних ресурсів Землі в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь шляхом ретельного планування і управління; • раціональне планування (просторове планування), яке має бути основним ін- струментом примирення усіх конфліктів між розвитком і охороною довкілля; • суверенне право держав на використання своїх природних ресурсів і несен- ня відповідальності за можливу шкоду, заподіяну іншим державам або тери- торіям. Дослідники звертають увагу на проблему втручання екологічного права у права людини в цій сфері, що викликає перешкоди для розвитку вказаних галузей.221 На- приклад, Л. Зон вважає, що Принцип 1 Стокгольмської декларації з 1972 р.222 ство- рив індивідуальні права людини цього виду.223 Однак істотним є те, що жоден дого- вір не звертається безпосередньо до права на здорове довкілля у цих категоріях. Загалом концепція права на здорове довкілля використовується у широкій і са- мостійній формулі. Якщо проаналізувати ст. 24 Африканської хартії прав людини і народів, то в ній вказане право згадується винятково як колективне право: «Всі на- роди матимуть право на загальне задовільне довкілля, сприятливе для їх розвит- ку». У трохи вужчому формулюванні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 45/94 (1990) стверджується, що «всі люди мають право жити в довкіллі, сприятливому для здоров’я і благополуччя», тоді як на зв’язку між здоров’ям і середовищем наго- лошується також у ст. 12 Пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., який відноситься до права на поліпшення «екологічної та промислової гігієни», та у багатьох інших договорах.224 Отже, у більшості випадків у міжнародних договорах згадується про право на сприятливе довкілля як про колективне право, гарантова- не державою. Натомість реалізація цього права можлива самою людиною. Важливим положенням Стокгольмської декларації є визнання необхідності охо- рони довкілля в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь як мети людства. Можна зробити висновок, що приналежність права на здорове довкілля до різних поколінь є його визнаною ознакою. Крім того, засудження і прагнення ліквідації політики, яка сприяє або продовжує апартеїд, расову сегрегацію, дискримінацію, колоніальні та інші форми пригноблення та іноземне панування (Принцип 1), наводить важливі мости зі сталим розвитком, якому такі практики стоять на заваді. Важливо зазначи-

221 Див., напр.: Kuźniar R. Prawa człowieka. Prawo, instytucje, stosunki międzynarodowe. 222 Principle 1, Stockholm Declaration on the Human Environment, Report of the United Nations Conference on the Human Environment (New York, 1973), UN Doc. A/CONF.48/14/Rev.1. 223 Sohn L. The Stockholm Declaration on the Human Environment // Harvard International Law Journal. – 1973. – № 14. – P. 423–516. 224 Boyle A. Human Rights or Environmental Rights? A Reassessment. – P. 482. 76  ПРАВА ЛЮДСТВА ти, що взаємозв’язок якості життя людини з довкіллям та розвитком дозволяє об’єд- нати вказані цінності у межах однієї схеми захисту, а саме захисту прав людства. У Декларації з довкілля і розвитку, прийнятій на Конференції ООН «Про довкілля і розвиток» (Декларація Ріо), яку називають Самітом Землі, що відбулася у Ріо-де-Жа- нейро в червні 1992 р., звернено увагу на необхідність враховувати довкілля у про- цесі планування розвитку та економічного зростання. Це був найбільший в історії форум, присвячений міжнародному співробітництву з охорони довкілля. У ньому взяли участь 179 країн. Ця Конференція посилалася на положення Стокгольмської конференції ООН 1972 р. У Ріо прийнято позицію про те, що справи, які стосуються охорони довкілля, слід поєднати із соціальним та економічним розвитком, тому що вони щільно пов’язані між собою. Декларація Ріо, продовжуючи традицію Стокгольмської декларації, визнає при- належність прав на розвиток, яке включає право на здорове довкілля, різним поко- лінням людства, а саме у Принципі 3 вказується, що «право на розвиток має бути реалізоване так, щоб задовольнити потреби у розвитку і охороні довкілля існуючо- го і майбутніх поколінь». Відповідно до Принципу 10 Декларації Ріо, право на здорове довкілля містить такі компоненти: • право на здорове, чисте і екологічно збалансоване довкілля; • право на достовірну інформацію про стан довкілля;225 • право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю або майну людини еко- логічними правопорушеннями. Цей принцип «відіграв важливу роль у розвитку взаємозв’язку між правами лю- дини та питаннями довкілля».226 Важливою рисою Декларації Ріо є поєднання права на здорове довкілля і права на сталий розвиток. Так, Принцип 4 містить положення: «Для досягнення сталого розвитку захист довкілля повинен становити невід’ємну частину процесу розвит- ку і не може розглядатися у відриві від нього». Вказані положення є надзвичайно важливими саме тому, що права третього покоління нерозривно пов’язані між со- бою і становлять основу для реалізації індивідуальних прав. Одним із найбільш важливих принципів Декларації Ріо є Принцип 25: «Мир, роз- виток і охорона довкілля співзалежні та нероздільні». Це положення дає додатковий аргумент для об’єднання права на мир, права на здорове довкілля і права на ста- лий розвиток в окрему групу прав, адресатом яких може бути людство. Визнання їх співзалежності також є необхідним кроком для подальшого розвитку правового регулювання у цій сфері.

225 Право на доступ до інформації про довкілля було докладно врегульоване Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція). 226 Кравченко С.М. Актуальні проблеми навколишнього середовища. – С. 69. 77 ПРАВА ЛЮДСТВА Під час цієї Конференції також був прийнятий Порядок денний на XXI століття (Agenda 21) – комплексна програма, яка впроваджує принцип сталого розвитку. Важливим та обов’язковим до виконання документом у сфері охорони довкілля є Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція),227 під- писана 25 червня 1998 р. у місті Орхус (Данія) під час IV Пан’європейської конференції міністрів навколишнього природного середовища.228 Мета Конвенції визначена у ст. 1:

«З метою сприяння захисту права кожної людини нинішнього і при- йдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту, кожна зі Сторін гарантує права на до- ступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколиш- нього середовища, відповідно до положень цієї Конвенції».

Право на доступ до інформації, участь у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, на підставі цієї Конвенції часто називають ключовим елементом реалізації принципу сталого розвитку. Орхуська конвенція передусім стосується зобов’язань держав перед своїми громадянами (а точніше – перед громадськістю, яка в Орхуській конвенції не обмежена тільки громадянами відповідної держави). Вона складається з конкретних правових норм, які надають громадськості досить чітко визначені повноваження або покладають обов’язки на органи влади, а відтак – підходять для безпосереднього застосування у національній правовій системі, у тому числі в судах. Орхуська конвенція заслуговує на особливу увагу, однак вона не є «звичайною» Конвенцією у сфері охорони довкілля. Вона виходить за межі традиційної проблематики таких конвенцій, які, як правило, є дуже технічно орієнтованими. Орхуську конвенцію вважають украй важливим кроком вперед не тільки у сфері охорони довкілля, а й у сфері розвитку демократії.229 Адже вона є однією із перших спроб впровадження до чинних норм міжнародного права комплексного підходу до питань, пов’язаних із функціонуванням т. зв. «відкритих громадянських суспільств». Підписання Орхуської конвенції становить, певною мірою, додатковий виклик, але, передусім, це допомога державному управлінню і громадськості у питаннях, що стосуються розкриття і поши- рення інформації щодо довкілля, участі громадськості в процесі прийняття рішень і надання доступу до правосуддя з цих питань.230

227 Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція) від 25.06.1998, ООН. 228 Конвенція ратифікована в Україні Законом № 832-XIV від 06.07.1999. Дата набрання чинності для України: 30.10.2001. 229 Jendrośka J. Konwencja z Aarhus: geneza, status i kierunki rozwoju. – Wrocław, 2012. –S. 1-4, 230 Там само. С. 4-5. 78  ПРАВА ЛЮДСТВА Існує чимало документів стосовно права на здорове довкілля, але після Декла- рації Ріо вони переважно акцентують на сталому розвитку, тому ці документи бу- дуть проаналізовані у підрозділі 2.4. Щодо права на здорове довкілля, то воно нерозривно пов’язане з підтриманням миру і можливістю розвиватися. Більш того, нині все частіше йдеться про забруд- нення довкілля, і люди починають обстоювати свої права також і у цій сфері. Отже, прогресивний розвиток міжнародного регулювання у питаннях охорони довкілля охоплює вже не тільки декларації, а й чинні договори (Орхуська конвенція, Кіот- ський протокол231 тощо), що дає надію на визнання права на здорове довкілля, яке належить до прав третього покоління.

2.3.3. Право на здорове довкілля у регіональних документах Регіональні системи захисту прав людини по-різному підходять до визначення права на здорове довкілля, що зумовлене особливостями загроз, які стоять чи сто- яли перед державами у відповідній частині світу. Захист довкілля є настільки важ- ливим завданням, що усі чотири регіональні системи захисту прав людини приділя- ють увагу цій проблематиці. У європейському регіоні буде розглянуто систему Ради Європи та окремо Європейського Союзу (ЄС), позаяк ці дві організації по-різному підходять до врегулювання права на здорове довкілля.

2.3.3.1. Європейська система У ЄКПЛ відсутня стаття, що прямо стосується захисту права на здорове довкілля. Проте аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що захист часто надається у межах охорони прав, передбачених ст. 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя», ст. 2 «Право на життя» тощо ЄКПЛ.232 Докладний аналіз рішень практики ЄСПЛ буде наведено у Розділі 3. З іншого боку, ЄС у ст. 37 Хартії основних прав Європейського Союзу від 7 груд- ня 2000 р.233 передбачає необхідність високого рівня захисту довкілля та поліпшення його якості. Правом людини здорове довкілля не визнано, але держави та ЄС зобов’язу- ються інтегрувати політики у цій сфері з принципом сталого розвитку. Крім того, Стаття 37 розміщена у розділі IV «Солідарність», що стосується прав колективних. Звісно, ст. 37

231 Договір ООН, який доповнює Рамкову конвенцію Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату (United Nations Framework Convention on Climate Change), був підписаний у 1997 р. 232 Див., напр.: Лопес Остра та інші проти Іспанії (ЄСПЛ, 09.12.1994), Гуерра проти Італії (ЄСПЛ, 19.02.1998), Геттон та інші проти Сполученого Королівства (ЄСПЛ, 02.10.2001/ 08.07.2003), Кіртатос проти Греції (ЄСПЛ, 22.05.2003), Ташкин та інші проти Туреччини (ЄСПЛ, 10.10.2004), Морено Гомес проти Іспанії (ЄКПЛ, 16.12.2004), Фадєєва проти Росії (ЄСПЛ, 09.06.2005), Лєдяєва та інші проти Росії (ЄСПЛ, 26.10.2006), Окан та інші проти Туреччини (ЄСПЛ, 28.03.2006), Джакомеллі проти Італії (ЄСПЛ, 12.11.2006), Дубецька та інші проти України (ЄСПЛ, 11.02.2011). 233 Charter of Fundamental Rights of the European Union, Human Rights in International Law. Basic Texts. 3rd ed., Council of Europe Publishing, 2007. 79 ПРАВА ЛЮДСТВА не передбачає конкретного права ані людини, ані певної групи, проте відображає важ- ливий принцип взаємозв’язку охорони довкілля та сталого розвитку. На думку І. Юстиньскої, проблемою Хартії основних прав ЄС є обмежена мож- ливість її захисту, позаяк національні суди, керуючись принципом субсидіарності, можуть застосовувати положення Хартії по-різному, а єдиного судового органу для захисту прав людини в ЄС немає.234 Після набуття чинності Лісабонською угодою в 2009 р.235 Хартія має таку саму юридичну силу, як і договори ЄС, тому існує можли- вість захисту прав через Суд справедливості Європейського Союзу. Варто зазначити, що визнання серед принципів ЄС необхідності високого рівня захисту довкілля та його зв’язку із сталим розвитком є важливим моментом, але від- сутність визнання саме права на здорове довкілля або конкретних механізмів його захисту ставить під сумнів виконуваність вказаного принципу.

2.3.3.2. Африканська система На відміну від європейської системи, у африканській системі Африканська хартія прав людини і народів та Протокол до Африканської хартії прав людини і народів щодо прав жінок передбачають екологічні права. Стаття 25 Африканської хартії є досить короткою. У ній зазначається: «Усі на- роди повинні мати право на загальне задовільне довкілля, сприятливе для їхнього розвитку»,236 а ст. 18 Протоколу до Африканської хартії встановлює вищий стан- дарт захисту для жінок: «Жінки повинні мати право жити у здоровому і сталому (sustainable) довкіллі». Частина 2 ст. 18 Протоколу передбачає обов’язки держав-чле- нів у цій сфері, зокрема щодо належної утилізації токсичних відходів, а також нав- чання щодо захисту довкілля. На думку Р. Братспіс, саме африканська система вста- новлює найбільш чітке визнання права на здорове довкілля.237 Це право за буквою закону є колективним та належить народам, але, як влучно зазначається: «…це не завадило Африканській комісії з прав людини та народів у […] справі проти Нігерії щодо порушення цієї статті в поєднанні з іншими положеннями Африканської хар- тії тлумачити її як таку, що встановлює обов’язки держав-членів щодо захисту індивідів та спільнот».238 Отже, можна вважати, що в африканській системі існує визнане право на здо- рове довкілля народів, спільнот і людини. Виходячи з такого тлумачення, можна

234 Justyńska I. Zasada poszanowania praw człowieka w europejskim prawie wspólnotowym. – Toruń: Dom Organizatora, 2009. – 356 s. – S. 236. 235 European Union, Treaty of Lisbon Amending the Treaty on European Union and the Treaty Establishing the European Community, 13 December 2007, 2007/C 306/01. 236 Цит. за: Human Rights in International Law. Basic Texts. 3rd ed., Council of Europe Publishing, 2007. 237 Bratspies R. Do We Need a Human Right to a Healthy Environment? – P. 60. 238 Pallemaerts M. A human rights perspective on current environmental issues and their management: evolving international legal and political discourse on the human environment, the individual and the state // Human Rights and International Legal Discourse. – 2008. – № 2. – P. 149–178. P. 156. 80  ПРАВА ЛЮДСТВА стверджувати, що існує можливість розширити коло суб’єктів і включити до нього людство.

2.3.3.3. Американська система Американська конвенція прав людини (Пакт Сан-Хосе)239 була ухвалена 22 ли- стопада 1969 р. і набула чинності у 1978 р. Вона не передбачає права на здорове довкілля. Проте у 1988 р. Американська конвенція прав людини була доповнена Додатковим протоколом про права людини у сфері економічних, соціальних і культурних прав. Стаття 11 цього Додаткового протоколу закріплює право кожно- го жити у здоровому довкіллі та мати доступ до базових публічних послуг, а також обов’язки держав-членів заохочувати захист, охорону та поліпшення довкілля. Дослідники зазначають, що практика захисту прав у діяльності Міжамерикан- ської комісії з прав людини та Міжамериканського суду з прав людини свідчить про тенденцію радше до розширеного тлумачення інших прав людини (наприклад, пра- ва на приватну власність, права на життя) та надання в такий спосіб захисту еколо- гічним правам, а не використання ст. 11 Додаткового протоколу.240 Для американ- ських континентів актуальним є захист прав корінних народів, тому, незважаючи на індивідуалістичний характер Американської конвенції прав людини, захист еколо- гічних прав у її змісті все ж має виражено колективний підхід. Також у рішеннях вка- заних органів наголошується на зв’язку між правами людини і здоровим довкіллям, а також визнається необхідність забезпечення належних стандартів довкілля для гідного життя [82, c. 52].

2.3.3.4. Азійська система У Декларації прав людини АСЕАН право на здорове, екологічно чисте та ста- більне довкілля є складовою частиною визначеного ст. 28 права кожної людини на достатній життєвий рівень для себе та своєї родини. Іншими елементами цього пра- ва є: • право на адекватне та доступне харчування, свободу від голоду і доступ до безпечної та поживної їжі; • право на одяг; • право на адекватне та доступне житло; • право на медичне обслуговування та необхідні соціальні послуги; • право на безпечну питну воду та каналізацію. Азійська система не має власного міжнародного судового органу для захисту прав людини, тому неможливо прослідкувати застосування цієї статті. Проте цін-

239 Organization of American States (OAS), American Convention on Human Rights, «Pact of San Jose», Costa Rica, 22 November 1969. 240 Francioni F. International Human Rights in an Environmental Horizon // European Journal of International Law. – 2010. – № 21. – P. 41–55. P. 51-52. 81 ПРАВА ЛЮДСТВА ність вказаної норми для дослідження полягає у розумінні іншого підходу до права на здорове довкілля. Його розміщення серед складових права на достатній життє- вий рівень дозволяє провести паралелі із практикою ЄСПЛ, який застосовує ст. 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя» та ст. 2 «Право на життя» ЄКПЛ для захисту права на здорове довкілля. Різноманітність підходів до визначення суб’єктів права на здорове довкілля – від виражено індивідуального в європейській та азійській системах і змішаного підходу в американській до чітко колективного підходу в африканській – дозволяє зробити висновок про актуальність додаткових досліджень з цього питання.

2.3.4. Людство як суб’єкт права на здорове довкілля Широкий спектр досліджень з екологічно-правової тематики свідчить про важли- вість та цінність збереження довкілля для усього людства. Деякі вчені працюють над відповідальністю міжнародних корпорацій за забруднення довкілля, інші зосереджу- ються на міжнародному судовому захисті особи; також ведуться суттєві дослідження щодо прав корінних народів та острівних держав у сфері права на здорове довкілля. У підрозділі 1.4 було проаналізовано питання екстратериторіальності права на здорове довкілля, тому повторювати ті самі аргументи недоцільно. З визнання об’єктивності ознаки екстратериторіальності права на здорове довкілля прямо ви- пливає висновок про те, що фактично іншого суб’єкта, ніж людство, в дискусії навко- ло захисту права на здорове довкілля бути не може. Підписання Паризької угоди241 у 2015 р. ознаменувало глобальне об’єднання зу- силь у боротьбі проти зміни клімату та негативних наслідків, що вона несе. Людство як бенефіціар цих зусиль згадується прямо у преамбулі:

«… зміна клімату є спільною проблемою людства (humankind). Сто- ронам, вдаючись до дій щодо вирішення проблеми зміни клімату, слід поважати, заохочувати і брати до уваги свої відповідні зобов’язання щодо прав людини, права на здоров’я, прав корінних народів, місцевих громад, мігрантів, дітей, осіб з обмеженими можливостями, осіб, які знаходяться у вразливих обставинах, та права на розвиток, а також ґендерної рівності, розширення можливостей для жінок і справедливо- сті між поколіннями».

Визнання глобальної співзалежності між людьми, залежності прав людини від стану довкілля, а також відповідальності між поколіннями – важливі цінності для подальшого розвитку правового регулювання у цій сфері. Крім того, у ст. 9 Паризь- кої угоди йдеться про надання підтримки розвиненими країнами іншим країнам, що 241 Паризька угода, ООН; від 12.12.2015. Угоду ратифіковано Законом № 1469-VIII від 14.07.2016. 82  ПРАВА ЛЮДСТВА розвиваються. Таке зобов’язання ще раз підтверджує тезу про існування людства як окремого суб’єкта права на здорове довкілля, адже настання негативних наслідків від порушення його прав не обмежене державними кордонами. Щодо глобальних викликів та співзалежності між правами людини та довкіллям, доцільно навести статистичні дані зі Звіту Мюнхенської конференції з безпеки за 2018 р.242 Oxfam встановив, що в період між 2008 і 2016 роками щороку в середньому 21,8 мільйона людей стають вимушеними переселенцями у зв’язку з екстремальни- ми погодними явищами.243 Сьогодні найбільше від природних катаклізмів стражда- ють мешканці країн, що розвиваються, тому деякі розвинуті держави заперечують необхідність підтримки глобальних зусиль щодо запобігання зміні клімату.244 Наразі це дійсно так, але за прогнозами Департаменту з економічних і соціальних питань ООН до 2030 року, який наведений на Рис. 2, найбільшого впливу через зміни кліма- ту зазнають як раз найбільш розвинуті країни.

Рисунок 2. Економічні втрати від небезпечних кліматичних загроз, за рівнем доходу країни, 1995–2015. Джерело: United Nations Department of Economic and Social Affairs, based on Centre for Research and the Epidemiology of Disasters245

242 Munich Security Report 2018 «To the Brink – and Back?» [Електронний ресурс] – Режим доступу: www. securityconference.de/en/ discussion/munich-security-report/ 243 Там само. С. 46. 244 Трамп вирішив вивести США з Паризької кліматичної угоди [Електронний ресурс] // Deutsche Welle. – 01.06.2017 – Режим доступу: https://www.dw.com/uk/трамп-вирішив-вивести-сша-з-паризької-кліма- тичної-угоди/a-39087884 245 Munich Security Report 2018 «To the Brink – and Back?» [Електронний ресурс] – Режим доступу: www. securityconference.de/en/ discussion/munich-security-report/. – P. 47. 83 ПРАВА ЛЮДСТВА Наведений прогноз свідчить про те, що жодна країна не є захищеною від еколо- гічних загроз. Відповідно, уразливими у зв’язку з цим видаються стандарти захисту прав людини у всьому світі, а тому людству потрібно об’єднуватися для захисту сво- їх прав. У правовій сфері також є можливими позови щодо захисту права на сталий роз- виток, що порушується внаслідок зміни клімату. Як приклад наведемо офіційні за- яви уряду Тувалу щодо можливості подати до Міжнародного суду справедливості позов проти Сполученого Королівства та Австралії з приводу їхньої ролі щодо зміни клімату, а також про плани позиватися до США у національних судах. Такі заяви були зумовлені «широким розривом між глобальною часткою Тувалу в викидах парнико- вих газів та наслідками, що виникають в процесі зміни клімату».246 Незважаючи на те, що згодом уряд Тувалу відкинув цю ідею, вона спричинила дискусії у середовищі правників у всьому світі. Перспективи такого розвитку міжнародного права можна умовно порівняти з універсальною юрисдикцією, яка наразі поширюється на спра- ви про злочини проти людства, але у подальшому може розширюватися і включати порушення прав людства, до яких, безперечно, належить право на здорове довкіл- ля.

246 Ralston H. Climate change challenges Tuvalu. – P. 16. 84  ПРАВА ЛЮДСТВА

2.4. Право людства на сталий розвиток

2.4.1. Поняття сталого розвитку в інтересах людства та його зв’язок з правами людини у розумінні міжнародного права Сталий розвиток досить складно описати чи дати йому чітке визначення, адже сучасне його розуміння є надзвичайно широким. Складний дискурс міжнародного розвитку відображений у значній кількості декларацій, конвенцій, а також дослі- джень правового та економічного спрямувань. Окремим проблемним питанням, яке навмисно залишене за межами досліджен- ня, є міжнародне право розвитку, що почало розвиватися з механізмів допомоги країнам «третього світу» у 1960-х роках. Саме тому більшість документів про право на розвиток згадують про свободу від колоніального панування та право на само- визначення народів та націй. Нині це право переважно стосується діяльності з на- дання міжнародної допомоги, проєктів розвитку міжнародних організацій, а також міжнародної співпраці. Дослідження такої широкої сфери потребує окремої уваги та не може бути здійснене в межах цієї книги. Незважаючи на таке свідоме обме- ження, міжнародне право розвитку значним чином співвідноситься з міжнародним правом прав людини, тому аналіз певних документів у вказаній сфері буде наведено для більш докладного обговорення поняття розвитку, його співвідношення з права- ми людини і можливості їх виокремлення в окреме право людства. У контексті прав людини «сталий розвиток» (від англ. – sustainable development) включає співмірні можливості розвитку для різних народів, груп осіб, окремих людей, людства загалом, а також майбутніх поколінь. Концепцію сталого розвитку можна розглядати у трьох площинах: екологічній, економічній і соціальній. Сталий соціальний розвиток передбачає, що держава і громадськість повинні бути органі- зовані в такий спосіб, щоб обмежувати соціальні заворушення, а конфлікти повинні вирішуватись мирним шляхом. Нобелівський лауреат з економіки А. Сен розглядав розвиток як свободу:

«Розвиток можна розглядати […] як процес розширення дійсних сво- бод, якими користуються люди. Зосередження уваги на свободах лю- дини суперечить більш вузьким поглядам на розвиток, таким як ото- тожнення розвитку із зростанням валового національного продукту або зростанням доходів громадян, індустріалізацією, технічним про- гресом або соціальною модернізацією. […] Розуміння розвитку в умовах розширення основних свобод людини привертає увагу до тих цілей, які

85 ПРАВА ЛЮДСТВА роблять розвиток важливим, а не суто до певних засобів, які, зокрема, відіграють помітну роль у процесі».247

Вказаний підхід, безперечно, вплинув на формування міжнародного дискурсу щодо сталого розвитку. А. Сен наголошує, що досягнення економічного зростання є одним зі способів досягнення свободи, яку він розумів у широкому сенсі.248 Можна припустити, що у його концепцію свободи вкладається дотримання прав людини, а також належні економічні умови, за яких і досягається розвиток. Дійсно, залежність між правами людини і людським розвитком виражають та- кож так: «Людський розвиток необхідний для реалізації прав людини, а права людини необхідні для повного людського розвитку».249 Як вказує Р. Шарфенберг, погляд на права людини з перспективи людського розвитку і навпаки, а також політика, яка ґрунтується на цій перспективі, вимагає не тільки відповідного закріплення у за- конодавстві на державному рівні, а й створення відповідних установ і сприятливих умов.250 Деякі дослідники вважають, що право на розвиток, хоча й не назване, але було передбачене ще Загальною декларацією прав людини у ст. 28, яка передбачає пра- во кожної людини на соціальний і міжнародний порядок, за якого права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.251 Хоча за відсутності чіткого визнання було складно говорити про зміст та суб’єктів цього права. Незважаючи на критику чи неузгодженість відповідного поняття, на відміну від права на мир чи права на здорове довкілля, право на розвиток було визнане невід- чужуваним правом людини у ст. 1 Декларації про право на розвиток, прийнятій Ге- неральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1986 р. Відповідно до цієї Декларації, держави зобов’язані дотримуватися обраних ними методів політики національного розвит- ку, беручи до уваги постійне поліпшення добробуту громадськості та всіх людей; поліпшення, базоване на справедливому розподілі вигод. У ст. 1 Декларації наведе- но визначення права на розвиток:

«Стаття 1 1. Право на розвиток є невід’ємним правом людини, згідно з яким кож- на людина і всі народи мають право брати участь, сприяти та ко- ристуватися економічним, соціальним, культурним та політичним

247 Sen A. Development as freedom – Oxford: Oxford University Press, 2001. – 384 p. – P. 3. 248 Sen A. Development as freedom. 249 Там само. С. 3. 250 Szarfenberg R. Prawo do rozwoju [Електронний ресурс]. – 2004 – Режим доступу: http://rszarf.ips. uw.edu.pl/pdf/pdr.pdf. S. 5. 251 Turk D. The Right to Development, from Lege Ferenda to Lex Lata // SIM Newsletter. – 1985. – № 10. – P. 13–27. P. 13. 86  ПРАВА ЛЮДСТВА розвитком, в якому всі права людини та основні свободи можуть бути повністю реалізованими. 2. Право людини на розвиток також передбачає повну реалізацію пра- ва народів на самовизначення, яке включає, згідно з відповідними поло- женнями обох Міжнародних пактів про права людини, здійснення їх не- від’ємного права на повний суверенітет над усіма їхніми природними багатствами та ресурсами».

Право на розвиток у цій статті є одночасно індивідуальним та колективним пра- вом, що чітко встановлює зв’язок між ним та правами й основними свободами лю- дини. Право на розвиток є правом кумулятивним, зміст якого походить від інших правових інструментів, що застосовуються для реалізації прав і свобод людини. До- слідники часом називають його sui generis «парасольковим концептом», а не правом людини.252 Метою цієї концепції є поширення нерозривного і співзалежного харак- теру прав людини (індивідуальних і колективних, соціальних і політичних тощо), а також правосуб’єктність людини у процесі розвитку. Крім того, особливістю права на розвиток є передбачене у ст. 2 Декларації зо- бов’язання усіх людей дбати про розвиток як індивідуально, так і колективно. Дер- жави, у свою чергу, мають обов’язок зі створення відповідних національних політик щодо розвитку, а також постійного поліпшення рівня життя населення шляхом віль- ного розвитку та справедливого розподілу вигод, отриманих від нього. Декларація пронизана духом рівноправності народів, заперечення дискримінаційних практик, а також заохочення до міжнародного миру. У ст. 3 зазначено, що першочерговим обов’язком держав є створення національних та міжнародних умов, сприятливих для реалізації права на розвиток. Можна зробити висновок, що таке розуміння пра- ва на розвиток підтверджує тезу про те, що це право є саме правом людства. Однією з відмінних ознак прав людства є екстратериторіальність, і ця риса притаманна пра- ву на розвиток, адже його неможливо забезпечити лише в одній державі чи обме- жити певними кордонами. З 1986 р., коли була ухвалена Декларація про право на розвиток, розуміння роз- витку змінилося досить суттєво, і тепер переважно використовується усталений вираз «сталий розвиток». Проблемною є ситуація, коли, обговорюючи цілі людства, використовують поняття «сталий розвиток», а для позначення права людини про- довжують застосовувати лише «розвиток». Для кращого розуміння права на сталий розвиток доцільно звернути також ува- гу на визначення 1987 р., надане у Брундтландському звіті Всесвітньої комісії з пи- 252 Див., напр.: Rosas A. The right to development // Economic, social, and cultural rights: a textbook / edited by Asbjørn Eide, Catarina Krause, and Allan Rosas. – Boston: Nijhoff Publishers, 1995; Baxi U. The Development of the Right to Development, c. 99-116 // Human rights: new dimensions and challenges. – Ashgate: UNESCO Publishing, 1998; Andreassen B. A. Development As a Human Right: Legal, Political, and Economic Dimensions, 2007. – 350 p. – (Harvard Series on Health and Human Rights). 87 ПРАВА ЛЮДСТВА тань довкілля і розвитку «Наше спільне майбутнє»,253 де наголошується, що сталий розвиток – це «розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, проте не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні по- треби».254 У цьому документі йдеться про взаємозалежність стану довкілля та мож- ливостей сталого розвитку. Далі такий взаємозв’язок буде тільки посилюватися. У 2016 р. Р. Павоні та Д. Пізеллі зазначали, що саме «міжнародне екологічне законо- давство є нормативною основою для більшості (можливо, всіх) цілей сталого роз- витку».255 Співзалежність сталого розвитку, здорового довкілля та миру є однією з підстав визнання їх правами людства. Також Ф. Алстон ще у 1988 р. звертав увагу на складний характер права на роз- виток, який критикували і продовжують критикувати західні дослідники за його неіндивідуалістичний характер.256 Він наводить аргументи на користь необхідності захисту права на розвиток, а також права на мир та здорове довкілля. На конференції ООН, присвяченій подоланню глобальної екологічної кризи, яка відбулася у Йоганнесбурзі в 2002 р., розглядалися екологічні, соціальні, економічні проблеми, а також проблеми охорони здоров’я. Були прийняті два важливих під- сумкових документи: «План дій» і «Декларація зі сталого розвитку» (Йоганнесбурзь- ка декларація). Ця декларація визнає продовження мети Стокгольмської конферен- ції і підтверджує завдання глобального суспільства досягти сталого розвитку (§ 16). Пункт 21 містить посилання на адресата і бенефіціара плодів сталого розвитку, яки- ми є людство:

«21. Ми усвідомлюємо реальність того, що глобальне суспільство має засоби та наділене ресурсами для вирішення проблем подолання бід- ності та сталого розвитку, що стоять перед усім людством. Разом ми зробимо додаткові кроки для того, щоб ці доступні ресурси були використані на благо людства».

Аналіз Йоганнесбурзької декларації дозволяє визначити сталий розвиток як нову філософію глобального, регіонального і місцевого розвитку, яка протиставля- ється економічному зростанню, що розуміється у вузькому значенні. Ця філософія виникла у відповідь на глобальний характер небезпек для довкілля, формулює ба- чення і способи їх зменшення або усунення шляхом реалізації концепції шанобли- вого ставлення громадськості до довкілля. Згідно з цією філософією рисами сталого розвитку є: 253 «Our Common Future» Brundtland Report of the World Commission on Environment and Development. 254 Brundtland Report of the World Commission on Environment and Development «Our Common Future» 1987 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.urv.cat/media/upload/arxius/catedra- desenvolupament-sostenible/Declaracions%20VIP/1987_-_brundtland_report.pdf. – P. 2. 255 Pavoni R. The sustainable development goals and international environmental law: normative value and challenges for implementation. – P. 17. 256 Alston P. Making Space for New Human Rights: The Case of the Right to Development. – P. 26. 88  ПРАВА ЛЮДСТВА •соціально-економічний розвиток, гармонізований з охороною довкілля; •постійний, обмежений соціально-економічний розвиток з повагою до при- родних ресурсів та до їх використання; • здійснення будь-якої господарської діяльності в гармонії з природою в такий спосіб, щоб не завдавати природі невідворотних змін. Йоганнесбурзька декларація також акцентує на ще одній відмінній ознаці права на сталий розвиток, а саме його належності різним поколінням людства. Зв’язок і співзалежність права на розвиток з основними правами наголошува- лись як у Віденській декларації, так і в Порядку денному, прийнятих під час Всес- вітньої конференції з прав людини у Відні. Цими документами стверджується, що розвиток полегшує користування всіма правами людини. Однак не можна поклада- тися на відсутність розвитку і тим самим виправдовувати порушення прав людини, оскільки універсальний характер цих прав не підлягає сумніву.257 Тематиці залеж- ності прав людини від сталого розвитку була присвячена доповідь про людський розвиток за 2000 р. під назвою «Human rights and human development».258 У ній ствер- джується, що права людини і людський розвиток мають ту саму мету: «Забезпечити свободу, добробут і повагу до гідності всім людям у будь-якому місці».259 Проте зв’язок між правами людини та розвитком не є простим. Наприклад, У. Ванденхол, аналізуючи співвідношення прав людини та розвитку, зазначає, що до запровадження підходу до розвитку, заснованого на правах людини, у часи ви- нятково економічного розуміння розвитку, останній суперечив би ідеї захисту прав людини у багатьох випадках.260 У цьому контексті недоречно було б оминути увагою Цілі розвитку тисячоліття, або «Декларацію тисячоліття» ООН на 2000–2015 роки, ухвалені у 2000 р., та ухваленій у вересні 2015 р. в межах 70-ї сесії Генеральної Асам- блеї ООН у Нью-Йорку у декларації «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року». Останнім документом було затверджено 17 Цілей сталого розвитку та 169 завдань. За даними Міністерства економічного роз- витку та торгівлі (МЕРТ), Україна приєдналася до Цілей сталого розвитку та формує свою зовнішню та внутрішню політику у відповідності з ними.261 Обидва документи описують глобальні цілі людства, досягнення яких є умовою не тільки сталого розвитку, а й самого існування людства на планеті. Р. Павоні та Д. Пізеллі визначають перехід від цілей розвитку тисячоліття до цілей сталого роз- витку як важливий етап розвитку людства, вважаючи, що підхід до використання

257 Prawa człowieka trzeciej generacji [Електронний ресурс] // 2014 – Режим доступу: http://www.unic. un.org.pl/prawa_czlowieka/pcz_trzecia_generacja.php 258 Human Development Report 2000 [Електронний ресурс] // Oxford University Press. – 2000 – Режим до- ступу: http://hdr.undp.org/sites/default/files/reports/261/hdr_2000_en.pdf. – P. 1. 259 Там само. 260 Vandenhole W. Interplay between Human Rights Law and Development Law: Potential, Ambiguities and Tensions / W. Vandenhole // Human Rights and International Legal Discourse. – 2008. – № 2. – P. 3–16. P. 10-11. 261 Національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна» [Електронний ресурс] // 2017 – Режим доступу: https://menr.gov.ua/files/docs/Національна%20доповідь%20ЦСР%20України_липень%202017%20ukr.pdf 89 ПРАВА ЛЮДСТВА цілей сталого розвитку як механізму міжнародної співпраці «відіграє важливу роль у просуванні та подальшому уточненні концепції сталого розвитку як (правового) принципу інтеграції».262 Дослідники також звертають увагу, що власне інтеграція є одним з ключових елементів для успіху цілей сталого розвитку та відображення планетарних масштабів довгострокової співпраці.263 Отже, цілі сталого розвитку можна вважати процесуальним аспектом права на сталий розвиток, адже обидва документи згадують право на розвиток серед цілей людства. Відповідно, можна стверджувати, що забезпечення права на розвиток можливе лише у разі використання механізмів сталого розвитку, який має на меті не тільки виживання людства, а й забезпечення сталого розвитку в різних куточках планети, уникнення разючих відмінностей у можливостях та умовах життя. Цілі розвитку тисячоліття також містять положення про право на розвиток, але в контексті цілей щодо викорінення бідності та щодо прав людини, демократії і на- лежного врядування.264 А у пункті 35 декларації «Перетворення нашого світу: поря- док денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» поєднано мир, довкілля, сталий розвиток та право на розвиток як одне з прав людини:

«35. Сталий розвиток не може бути реалізований без миру та безпеки; і мир, і безпека опиняться під загрозою без сталого розвитку. У новому Порядку денному визнається необхідність створення мирних, спра- ведливих і всеохоплюючих суспільств, які забезпечують рівний доступ до правосуддя і засновані на повазі до прав людини (включаючи пра- во на розвиток), на ефективному верховенстві права та належному управлінні на всіх рівнях, а також на прозорих, ефективних та відпові- дальних інституціях».265

Вочевидь, такий підхід до розуміння права на розвиток та сталого розвитку може викликати деякі сумніви у ефективності їх розмежування та необхідності виділення окремого права на розвиток, якщо сталий розвиток є de facto процесуальними пра- вилами міжнародної співпраці та політики. У Звіті ООН щодо Цілей сталого розвитку - 2018 зазначено, що досягнення деяких цілей до 2030 року знаходиться під загро- зою, що ставить у вразливе становище не тільки ті країни, де існують проблеми, а й усе людство.266 Наголошується також на взаємозв’язаному характері цілей сталого

262 Pavoni R. The sustainable development goals and international environmental law: normative value and challenges for implementation. – P. 17. 263 Там само. С. 27. 264 UN General Assembly, United Nations Millennium Declaration, Resolution Adopted by the General Assembly, 18 September 2000, A/RES/55/2. 265 UN General Assembly, Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development, 21 October 2015, A/RES/70/1. 266 The Sustainable Development Goals Report 2018 [Електронний ресурс] – 2018 – Режим доступу: https:// unstats.un.org/sdgs/files/report/2018/TheSustainableDevelopmentGoalsReport2018.pdf. – P. 3. 90  ПРАВА ЛЮДСТВА розвитку, тому уся міжнародна спільнота разом та уряди окремих країн самостійно мають працювати над тим, щоб зробити суспільства більш стійкими, аби протисто- яти викликам. Перехід до більш сталих та стійких суспільств вимагає інтегрованого підходу, який визнає, що спільні виклики та їхні рішення є взаємопов’язаними.267 Крім того, ухвалення державами національних стратегій розвитку, що засновуються на Цілях сталого розвитку ООН, а також діяльність Програми розвитку ООН (ПРООН) у різних країнах свідчить про дуалістичний характер цілей сталого розвитку, позаяк вони діють одночасно на міжнародному та національному рівнях. На жаль, немає також узгодженості думок чи юридичних позицій щодо розу- міння суб’єкта права на сталий розвиток. Так, Ґ. Песес-Барба, ставлячи питання про суб’єкта чи бенефіціара права на розвиток, звертає увагу на те, що ним, безперечно, є суб’єкт колективний, адже йдеться про соціальні наслідки глобальної нерівності, зумовленої різницею економічного стану між народами. Учений наголошує на мо- ральній складовій цього права, адже право на розвиток так само має на меті подо- лання глобальної нерівності, що сприяє одним народам чи державам, але позбав- ляє інших будь-яких можливостей розвитку.268 Він звертає увагу на те, що будь-який суб’єкт права на розвиток може наштовхнутися на критику, тому зауважує, що така комплексна проблема, як міжнародний розвиток потребує додаткового вивчення. Також Д. Турк та П. Дж. де Ваарт наголошують на плюралізмі суб’єктів права на розвиток, проте, на їхню думку, найменше проблем і дискусій викликає саме інди- відуальний суб’єкт.269 Учені теж ставлять під сумнів можливість визнання народів суб’єктами такого права, адже в цьому разі складно просто проводити паралелі з правом на самовизначення. З іншого боку, вони визнають необхідність визначити саме колективний суб’єкт, який чіткіше відповідатиме сутності права на розвиток. Цікавим є їхній аналіз держав як потенційних суб’єктів, хоча вони одночасно визна- ють, що такий підхід суперечить сутності доктрини прав людини. Разом з тим, якщо принцип сталого розвитку є принципом міжнародних відносин, то держави мусять мати суб’єктність для його застосування, але одночасно на них покладається відпо- відальність за забезпечення права людини на розвиток. Отже, важливо виокремити позицію щодо необхідності розмежування права на розвиток, суб’єктами якого є будь-які природні спільноти людей, та розвитку як принципу міжнародного пра- ва.270 Говорячи про «будь-які природні спільноти людей» як суб’єкта права на розви- ток, можна припустити, що таким суб’єктом може бути й людство, що підтверджує легітимність визнання його суб’єктом права на сталий розвиток. Зважаючи на проблемність визначення суб’єкта права на сталий розвиток, ви- дається доцільною пропонована теза про визнання сталого розвитку правом люд-

267 Там само. С. 14. 268 Peces-Barba G. Teoria Dei Diritti Fundamentali. – P. 166. 269 Turk D. The Right to Development, from Lege Ferenda to Lex Lata. – P. 17. 270 Там само. 91 ПРАВА ЛЮДСТВА ства. Проаналізовані вище позиції дослідників та документи свідчать про плутанину в розумінні права на розвиток, яке не може за своєю суттю бути забезпечене для однієї особи або обмеженої групи осіб. З іншого боку, глобальний підхід до визна- чення цілей сталого розвитку на користь людства доводить, що саме людство має бути визнане бенефіціаром права на розвиток, що у сучасних умовах має називати- ся сталим розвитком. Трансформація права людини на розвиток у право людства на сталий розвиток сприятиме більш узгодженому розумінню цих складних правових конструктів та ефективнішому плануванню його захисту та підтриманню.

2.4.2. Право на сталий розвиток у регіональних документах Визнання права людини на розвиток у глобальній Декларації про право на роз- виток сприяло його визнанню у регіональних системах охорони прав людини. Звіс- но, кожна система, маючи свої особливості, по-різному відобразила це право. Про- аналізовані далі регіональні документи свідчать про фрагментарну визначеність щодо суб’єктів та загального розуміння права на розвиток.

2.4.2.1. Європейська система У європейській системі захисту прав людини право на розвиток не згадується. Проте діє Ольборзька хартія «Міста Європи на шляху до сталого розвитку»,271 яка визначає зобов’язання із забезпечення сталого розвитку на локальному (місцево- му) рівні та наголошує на важливому значенні міст як центрів реалізації цілей ста- лого розвитку. Як зазначає О. М. Гончар, «європейська спільнота однією з перших відреагувала на глобальні перетворення, прийнявши за основу концепцію сталого розвитку».272 У Ольборзькій хартії йдеться про зобов’язання міст та місцевостей здійснювати діяльність відповідно до принципів сталого розвитку. Документ не містить згадки про право на розвиток, але в ньому досить ретельно описується від- повідальність міст за збереження належного стану довкілля, що є необхідним для здоров’я людства, а також існування майбутніх поколінь та збереження їхніх мож- ливостей для розвитку та реалізації потенціалу. В Україні 7 міст та одна область повністю взяли на себе зобов’язання з виконання Ольборзької хартії, а саме: Донецьк, Євпаторія, Миргород, Миколаїв, Нікополь, Оде- са, Севастополь та Сумська область.273 На жаль, Донецьк, Євпаторія та Севастополь наразі є тимчасово окупованими територіями, населення яких через порушення права на мир позбавлене також можливості забезпечувати права на сталий розви-

271 Aalborg Charter (Charter of European Cities & Towns Towards Sustainability Aalborg, Denmark), May 1994. 272 Гончар О.М. Ефективність участі міст України в європейському русі за сталий розвиток // Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі Сер.: Економічні науки. – № 6. – С. 41–46. С. 41. 273 Participants of The European Sustainable Cities & Towns Campaign Signatory local authorities of the Aalborg Charter [Електронний ресурс]. – 2018 – Режим доступу: http://www.sustainablecities.eu/ fileadmin/repository/Aalborg_Charter/Aalborg_Charter_signatories.pdf 92  ПРАВА ЛЮДСТВА ток та здорове довкілля. Крім того, бойові дії в зоні, прилеглій до Донецька, загро- жують Донецькій фільтрувальній станції (ДФС), робота якої постійно переривається. За даними Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, «[ц]е наражає на небез- пеку життя чоловіків і жінок, котрі обслуговують ДФС, та неозброєних спостері- гачів СММ, які сприяють доступу працівників, а також ставить під загрозу роботу самої станції, від функціонування якої залежить постачання питної води для понад 300 000 мирних жителів з обох боків лінії зіткнення».274 На цьому прикладі яскраво простежується зв’язок між правами людини та правами людства, адже через по- рушення права на мир сотні тисяч осіб позбавлені права на охорону здоров’я, під загрозою їхнє індивідуальне право на життя, а також колективні права на здорове довкілля та сталий розвиток. Доцільно буде згадати, що європейська система захисту прав людини через ЄСПЛ не передбачає права на сталий розвиток, а його захист може здійснюватися лише у разі об’єднання з правами, закріпленими ЄКПЛ та протоколами до неї.

2.4.2.2. Африканська система На відміну від європейської, у африканській системі захисту прав людини Аф- риканська хартія прав людини і народів та Протокол до Африканської хартії прав людини і народів щодо прав жінок передбачають право на розвиток. У ч. 1 ст. 22 Африканської хартії передбачено право на розвиток, а саме:

«Усі народи повинні мати право на економічний, соціальний і культур- ний розвиток з належним урахуванням їхньої свободи, ідентичності та рівного використання загальної спадщини людства».275

Обов’язок забезпечувати це право покладено на держави, що мають його здійс- нювати поодинці або колективно (ч. 2 ст. 22). Право на розвиток згадується також у ст. 24 Африканської хартії, яка закріплює право на загально задовільне довкілля. Ще більш прогресивною є ст. 19 Протоколу до Африканської хартії, що визначає право жінок повністю користуватися правом на сталий розвиток. Серед обов’язків держави передбачені використання індикаторів людського розвитку при запро- вадженні політики щодо прав жінок, а також забезпечення зменшення негативних ефектів глобалізації під час впровадження торговельних контрактів і політики у сфері економіки. Право на розвиток на африканському континенті має особливе значення, адже його народи постраждали найбільше від колоніального панування, що досі дається 274 Голова Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні: Безпекова ситуація в районі Донецької філь- трувальної станції на сході України залишається критичною [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу: https://www.osce.org/uk/special-monitoring-mission-to-ukraine/383682 275 Цит. за: Human Rights in International Law. Basic Texts. 3rd ed., Council of Europe Publishing, 2007. 93 ПРАВА ЛЮДСТВА взнаки. У Звіті щодо сталого розвитку в Африці йдеться про те, що вона залишається не лише найбіднішим, а й найменш розвиненим, найбільш технологічно відсталим, найбільш заборгованим та вразливим через брак їжі й найбільш маргіналізованим регіоном у світі.276 Африканський континент є єдиним континентом, який не встиг досягти більшості Цілей розвитку тисячоліття до 2015 року.277 У Звіті йдеться та- кож про те, що для сталого розвитку необхідні мир та здорове довкілля, а постійні збройні конфлікти у цьому регіоні та значне забруднення, у поєднанні з природ- ними катаклізмами та повторюваними епідеміями суттєво ускладнюють подолання критичного рівня бідності. Складна ситуація на африканському континенті змушує уряди шукати нові шляхи вирішення проблем. Одним з них є визначення особливого каталогу прав людини та народів. Сталий розвиток у контексті згаданої у Розділі 1 філософії убунту сприяє формуванню уявлення про солідарність як необхідну умову захисту глобально важ- ливих права на мир, права на здорове довкілля та, власне, права на сталий розви- ток. Можна сподіватися, що на підґрунті Африканської хартії прав людини і народів буде розвинуто права людства, які витікають, як і права, передбачені Африканською хартією, із цінності солідарності.

2.4.2.3. Азійська система Дослідники права на розвиток незаслужено оминають увагою азійську систему прав людини. Проблема її полягає у відсутності механізмів захисту та декларативно- му характері каталогу прав людини. Водночас, зважаючи те, що Декларація прав лю- дини АСЕАН була ухвалена у 2012 р., саме ця система найповніше та найдокладніше відображає сучасне розуміння права на сталий розвиток. Так, статті 35-37 докладно описують право на розвиток та обов’язки держав щодо його захисту та забезпечен- ня:278

«35. Право на розвиток є невід’ємним правом людини, згідно з яким кож- на людина та народи АСЕАН мають право брати участь, сприяти та отримувати справедливі та сталі вигоди від економічного, соціально- го, культурного та політичного розвитку. Право на розвиток має реа- лізовуватися у такий спосіб, щоб справедливо задовольняти потреби в розвитку та довкіллі нинішніх та майбутніх поколінь. Незважаючи на те, що розвиток сприяє і є необхідним для здійснення всіх прав люди- ни, відсутність розвитку не може використовуватися на виправдан- ня порушень міжнародно визнаних прав людини».

276 Sustainable development report on Africa I: managing land-based resources for sustainable development [Електронний ресурс] // UN. – 2011 – Режим доступу: http://hdl.handle.net/10855/14946. – P. 1. 277 Там само. 278 ASEAN. Human Rights Declaration (AHRD) and the Phnom Penh Statement on the Adoption of the AHRD. – 2013. 94  ПРАВА ЛЮДСТВА Аналізуючи цю статтю, важливо звернути увагу на два останні речення. У них наголошується на суттєвих ознаках права на сталий розвиток: належність нинішнім та майбутнім поколінням та взаємозв’язок з довкіллям. Крім того, те, про що теоре- тично описав Дж. Донеллі,279 виражено у Декларації як міжнародному документі, а саме: неможливість забезпечення певного права через неналежний рівень розвит- ку не може використовуватися для виправдання його порушення. Про схожу пози- цію також йшлося у підрозділі 2.2. щодо заборони використання війни як механізму захисту прав людини чи виправдання для їх порушення. Це положення теж є важли- вим індикатором взаємозалежності розвитку та прав людини. Стаття 36 зобов’язує держави – члени АСЕАН ухвалювати орієнтовані на людей, ґендерно чутливі програми розвитку, що передбачають захист прав людини, до- вкілля та поступове зменшення різниці рівнів розвитку держав АСЕАН. Доречно звернути увагу на визначення суб’єкта права на розвиток, яким є кожна людина та народи АСЕАН. Потенційна можливість визнання права на сталий розви- ток правом людства допомогло б визначити суб’єкта більш конкретно та врахувати особливості цього права, які не є ані цілком індивідуальними, ані колективними. На користь такого рішення доцільно використати також положення ст. 37 Декларації, яка зобов’язує держави – члени АСЕАН до співпраці між собою та за межами спіль- ноти, адже сталий розвиток є досяжним лише у разі багатовимірної міжнародної співпраці.

2.4.2.4. Американська система У Американській конвенції прав людини (Пакт Сан-Хосе) у ст. 26 йдеться про прогресивний розвиток. Ця стаття є єдиною статтею у розділі щодо економічних, соціальних та культурних прав, проте у ній право на розвиток не зазначене. Нато- мість вказано обов’язки держав запроваджувати заходи щодо прогресивної повної реалізації стандартів у економічній, соціальній та культурній сферах, визначених у Статуті Організації американських держав. Власне, право на розвиток не передба- чене у американському каталозі прав людини. Проте у ст. 2 Статуту зазначено про обов’язок держав-членів заохочувати шляхом спільної діяльності економічний, со- ціальний та культурний розвиток. Регіональні особливості розвитку, а також філософське підґрунтя формування доктрини прав людини впливає на визначення права на розвиток та потребу його закріплення відповідним чином.

279 Donnelly J. The Relative Universality of Human Rights. – P. 281-306. 95  РОЗДІЛ 3. НАЯВНІ ТА ПОТЕНЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДСТВА

У нестабільному та непевному світі право людства – рамка, що охоплює право війни, міжнародне право прав людини й міжнародну кримінальну юстицію – видозмінює дискурс міжнародних відносин. Руті Ґ. Тейтель280

280 Teitel R. G. Humanity’s Law. – P. 4. ПРАВА ЛЮДСТВА

3.1. Проблемність визначення уповноважених суб’єктів та механізмів захисту прав людини

У Розділі 2 здійснено аналіз сучасних міжнародних документів, які можуть вва- жатися такими, що стосуються закріплення прав людства. На жаль, важливою осо- бливістю є необов’язковість більшості вказаних документів, а також відсутність традиційних механізмів їх охорони. Права людства за своєю суттю вимагають своє- рідних механізмів захисту, позаяк стосуються людства у цілому, тому вони, на пер- ший погляд, потребують винятково глобальних інституцій для здійснення охорони цих прав. Проте наведений нижче аналіз наявних уже механізмів доводить, що ре- гіональні міжнародні суди або інші механізми міжнародної співпраці можуть доволі ефективно захищати названі права. Варто зазначити, що метою цього дослідження не є остаточне вирішення про- блеми пошуку дієвих механізмів захисту прав людства. Дійсно, під час публічних обговорень ідеї прав людства на наукових заходах найбільш обґрунтованої крити- ки з боку наукового співтовариства зазнавала саме потенційна можливість захисту прав людства в сучасній міжнародній правовій системі. Багато вчених наголошува- ли на тому, що навіть якщо допустити існування такого явища, як «права людства», неможливо буде забезпечити захист цих прав з боку наявних міжнародно-правових інституцій, або навіть ставили під сумнів можливість створення подібних механізмів у майбутньому. У науковій літературі також звертається увага на складність визна- чення механізмів захисту прав з колективним аспектом. Так, наприклад, П. Малан- чук взагалі вказує на відсутність спеціальних процедур забезпечення прав третього покоління, з якого походять права людства, крім механізмів у міждержавних відно- синах.281 Отже, вищенаведені положення демонструють складність проблематики визначення механізмів захисту прав людства, що обумовлює неможливість відпові- сти на всі питання у вказаній сфері в межах одного дослідження. Проте тут здійснено спробу окреслити можливі шляхи захисту прав людства, започаткувати наукові дослідження у вказаній сфері та створити підґрунтя для можливого вирішення вказаної проблематики у майбутньому. Це дослідження не пропонує чіткого механізму захисту, але вказує на можливі шляхи. Основним від- правним пунктом для пошуку механізмів захисту прав людства на сучасному етапі є чітке розуміння того, що, хоча й не одразу, але подібні механізми будуть знайдені, крім того, наявні уже інституції можуть надавати такий захист, хоча і фрагментарно. Права людства – це права de lege ferenda, тому розгляд механізмів з позицій lex lata звузить можливості та варіативність наукового пошуку, хоча, можливо, дозволить віднайти ті механізми, які будуть сприяти реальному захисту відповідних прав. Влас- 281 Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. – C. 294. 98  ПРАВА ЛЮДСТВА не, правова природа прав людства вимагає розглядати механізми їхнього захисту, не обмежуючись наявними механізмами охорони та захисту прав людини, а вра- ховувати також інші механізми, які можуть бути більш релевантними для цих прав. Згадана раніше позиція Дж. Доннеллі щодо «універсального володіння правами, неуніверсального застосування»282 підтверджує тезу про те, що існування прав люд- ства не може заперечуватися через брак загальновизнаних механізмів їх захисту. Крім того, варто зауважити, що для усвідомлення можливостей захисту прав люди- ни необхідно пам’ятати про тривалий процес т. зв. юридизації прав людини. Про цей процес докладно пише професор М. І. Козюбра, звертаючи увагу на те, що спершу юридичне закріплення отримали громадянські та політичні права, тобто права пер- шого покоління.283 Він зазначає, що однією з ознак прав людини є те, що вони ви- знані «світовим співтовариством, тобто легітимізовані у відповідних формах».284 Проте дещо проблемною залишається юридизація та реалізація прав другого поко- ління, котрі часто знаходять свій захист через розширене тлумачення прав першо- го.285 У цьому контексті слід згадати і про те, що міжнародне право все ще стоїть на Ве- стфальських засадах абсолютного суверенітету держав, що перешкоджає існуван- ню ефективних міжнародних механізмів захисту прав людини. Можливо, визнання прав людства, нехай на початку формальне, дозволить створити нові та розширити наявні юридичні механізми захисту прав людини та основоположних свобод, що матиме наслідком їх кращу охорону та захист. Обговорюючи механізми захисту прав людства, слід звернути увагу на їх «гі- бридний» характер, адже, як зазначає Р. Фрідман, «нові права представляють гете- рогенну ідеологію і цінність, які не були представлені в ході первинного створення і розвитку міжнародного права в галузі прав людини».286 Відповідно, для належного обґрунтування таких прав необхідно виробити нові підходи до їх захисту, що вклю- чатимуть існуючі механізми, як, наприклад, міжнародні суди та інші інституційні утворення, зокрема миротворчі місії, механізми соціальної відповідальності тран- снаціональних корпорацій тощо. Крім того, особливо проблемним питанням у вказаній сфері є захист права люд- ства на сталий розвиток, позаяк порушення цього права майже завжди відбуваєть- ся унаслідок порушення інших прав людства. Для більш докладного опису пов’яза- ності захисту прав варто провести аналогію зі ст. 14 «Заборона дискримінації» ЄКПЛ,

282 Donnelly J. The Relative Universality of Human Rights. – P. 283. 283 Козюбра М.І. Право та людина: лінії взаємозв’язків та тенденції розвитку. – С. 8. 284 Там само. С. 5. 285 Козюбра М.І. Права людини і верховенство права [Електронний ресурс] // Право України. – 2010. – Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/period/article/10158/%CC#chapter 286 Freedman R. Third Generation Rights: Is There Room for Hybrid Constructs within International Human Rights Law // Cambridge Journal of International and Comparative Law. – 2013. – №(2)4. – P. 935–959. P. 957. 99 ПРАВА ЛЮДСТВА яка зазвичай застосовується у поєднанні з іншими статтями Конвенції. На цей зв’я- зок влучно вказує М. А. Новіцькі:

«…стаття 14 не має незалежного існування. Вона доповнює інші ма- теріальні положення. Вона також становить інтегральну частину кожної зі статей щодо прав і свобод, незалежно від їхньої природи. Отже, всі заходи, що використовуються для забезпечення гарантій, що містяться в них, повинні враховувати обов’язок захисту від дис- кримінації».287

Така аналогія є дуже доречною, позаяк право людства на сталий розвиток дійсно порушується у разі порушення права людства на мир чи здорове довкілля. Обґрунтування нової концепції прав людства неможливе також без дискусії про уповноважених на їх захист суб’єктів (duty bearers). Наприклад, Дж. Донеллі говорить про чотири типи обов’язків в контексті прав людини: 1) не порушувати права; 2) захищати їх від порушення; 3) забезпечувати їх втілення та допомагати у разі порушення; 4) поважати, захищати, просувати й утілювати права.288 Він звертає увагу на те, що про права людини можна взагалі говорити лише в організованому суспільстві, відповідно, першим уповноваженим суб’єктом захисту логічно висту- пає держава, проте вона не завжди є першочерговим носієм обов’язків.289 Крім того, приватні організації можуть мати більше важелів та інструментів для забезпечення охорони від порушення відповідних прав. Відтак, потрібно визначитися, про який саме елемент захисту прав людства тре- ба говорити насамперед. Адже, крім усього іншого, коло суб’єктів захисту залежить від типу права, а права людства варто визнати правами позитивними, тобто такими, що потребують активних дій для їх виконання. Отже, трохи змінюючи підхід Дж. До- неллі, слід говорити про два типи уповноважених суб’єктів: 1) уповноважені на забезпечення умов для дотримання прав людства; 2) уповноважені на захист прав людства у разі їх порушення. Визначити уповноважених на забезпечення умов для дотримання прав людства можна проаналізувавши відповідні міжнародні угоди, проте у цьому дослідженні зосереджено увагу на другій групі суб’єктів, тобто уповноважених на захист прав людства у разі їх порушення. Саме ці суб’єкти є важливими для розуміння з точки зору визначення механізмів захисту.

287 Nowicki M. A. Wokół Konwencji Europejskiej: komentarz do Europejskiej Konwencji Praw Człowieka. – S. 959. 288 Donnelly J. Duties and Duty-Bearers of Human Rights, Donnelly, J., & Whelan, D. J. (2017). International human rights. Hachette UK [Електронний ресурс] // Hachette UK. – 2017 – Режим доступу: https://books. google.com.ua/books?id=kW4rDwAAQBAJ&lpg=PT10&ots=i69h0nilAo&dq=mechanisms%20of%20 human%20rights%20protection&lr&hl=uk&pg=PT49#v=onepage&q&f=true 289 Там само. 100  ПРАВА ЛЮДСТВА Крім міжнародних угод як джерел пошуку суб’єктів захисту прав людства, ми можемо звернутися й до інших інституційних механізмів. Так, наприклад, виходя- чи з того, що концепція прав людства є логічним продовженням ідеї прав людини, можна запропонувати проаналізувати й судові механізми їх захисту. Невирішеним питанням у цьому контексті є доцільність використання вирішення міждержавних спорів як потенційного механізму захисту прав людства. Видається, що суди, які створені для вирішення міждержавних спорів, будуть неефективними для вирішен- ня питань, пов’язаних із порушенням прав людства, тому увагу в цьому дослідженні буде зосереджено лише на міжнародних судах, створених для розгляду порушень прав людини. Нерозривний зв’язок концепції прав людини із концепцією прав люд- ства є найкращим аргументом на користь того, що природа судів, діяльність яких спрямована на захист прав людини, є більш ефективною та релевантною для досяг- нення цілей наукового дослідження, ніж природа таких судів як, наприклад, Міжна- родний суд ООН та інші. Недоцільним видається дослідження можливостей інституцій, які не мають діє- вих механізмів забезпечення виконання власних рішень та є такими, що не можуть забезпечити реального захисту для індивідуальних прав (наприклад, Комітет з прав людини ООН, Рада з прав людини ООН тощо). У зв’язку з цим існуючі та потенційні механізми захисту прав людства можна по- ділити на традиційні (судові) та нетрадиційні (миротворчі місії, діяльність міжнарод- них організацій тощо). Можливості вказаних механізмів буде екстрапольовано на права людства на мир та на здорове довкілля, виходячи з того, що право на сталий розвиток відновлюється у разі відновлення цих двох прав.

101 ПРАВА ЛЮДСТВА

3.2. Можливості судового захисту прав людства

3.2.1. Виникнення і розвиток міжнародних судових органів290 Міжнародні судові органи пройшли тривалий шлях розвитку, який може слугу- вати дороговказом для розвитку механізмів захисту прав людства. Саме тому у нау- ковій літературі наведено досить докладний аналіз процесу набуття міжнародним судочинством ознак обов’язковості та визнання юрисдикції міжнародних судових установ. Історія становлення міжнародної юстиції є надзвичайно корисним прикла- дом, який може продемонструвати те, наскільки непростою та довготривалою була інституційна побудова судових механізмів захисту прав людини. Тому очікувати швидкого розвитку та встановлення ефективного судового механізму захисту но- вих індивідуальних чи колективних прав, тим паче прав людства, не варто. У цьому контексті важливіше зрозуміти напрям розвитку міжнародних судових органів та віднайти шляхи поліпшення їхньої ефективності, а також екстраполювати ці висно- вки на права людства. Історія міжнародних судів бере свій початок з XIX століття, коли почали ство- рюватися перші інституції з ознаками, притаманними міжнародним судовим орга- нам, а вже з другої половини XX століття міжнародні спори в багатьох сферах можна було вирішити за допомогою звернення до різноманітних судових установ. За цей час міжнародні судові органи пройшли шлях розвитку від консультативних установ, рішення яких мають рекомендаційний характер, до міжнародно визнаних незалеж- них судових органів з обов’язковою юрисдикцією. Важливо відповісти на питання, яке, здається, має вирішальне значення для розуміння очевидного успіху міжнарод- них судових органів: чому держави виконують їхні рішення, навіть у випадках, коли de facto не існує реального механізму примусового виконання? Міжнародні судові органи вирішують проблеми та забезпечують виконання за- конів та міжнародних договорів, починаючи з порушень прав людини й закінчуючи багатомільярдними справами в бізнесі. За словами Е. Познера та Дж. Юо, міжнарод- ні судові органи «можливо, були вирішальними силами інтеграції Європи в єдину економічну та політичну одиницю».291 Ч. Романо вважав розширення та розвиток

290 Деякі положення цього підрозділу були відображені у статті: Ivankiv I.B. Reasons for Emergence and Development of the International Judicial Bodies [Електронний ресурс] // Юридичний науковий елек- тронний журнал. – 2016. – № 1. – С. 119–123 – Режим доступу: http://lsej.org.ua/1_2016/33.pdf 291 Posner E. A. Judicial Independence in International Tribunals // California Law Review. – 2005, vol. 93, no. 1. – P. 1–74. P. 3. 102  ПРАВА ЛЮДСТВА міжнародної судової системи «одним з найважливіших етапів розвитку в епоху піс- ля Холодної війни».292 Міжнародна система захисту прав людини вимагає негайної реакції на зміни в економіці, політиці та суспільному житті. Нові інформаційні та комунікаційні тех- нології (ІКТ) прискорюють глобалізаційні процеси на планеті, створюючи взаємо- пов’язане та взаємозалежне глобальне суспільство. Отже, права людини не можуть бути гарантовані на окремих територіях, порушуючись водночас на інших. Спільна відповідальність усіх держав, які заявляють про повагу до прав людини, означає не лише утримання від порушень, а й позитивні дії щодо їх захисту, забезпечення правових, ідеологічних, матеріальних та інших реальних гарантій прав людини. Для кращого та повного захисту прав людини, власне, і створюється міжнародний судо- вий захист. Інструменти захисту прав людини є, inter alia, міжнародними судами з прав люди- ни. Хоча, на думку критиків міжнародної судової системи, міжнародні суди «є прин- ципово неефективними, оскільки немає вірогідних причин того, чому дотримання міжнародного права буде головним пріоритетом для держави».293 Практики екстратериторіального застосування права загалом та прав людини зокрема стають загальним явищем. Така тенденція часто сприймається як загроза для національних інтересів держав і навіть розцінюється з точки зору порушення суверенітету держави. Однак, за словами Р. Мольского, «наразі жодна держава не володіє виключною та необмеженою юрисдикцією, навіть на власній території»,294 тому обмеження суверенітету в ім’я захисту прав людини відбувається в інтересах держави, а не суперечить їм. У сфері прав людини, особливо на європейському кон- тиненті, захист прав людини вже досить давно став екстратериторіальним. Тут до- речно нагадати, що саме екстратериторіальність визначається однією з іманентних ознак прав людства. Кожен регіон світу відрізняється залежно від економічних, соціальних, істо- ричних та інших особливостей, і саме тому створення регіональних каталогів прав людини є простішим завданням, адже люди в конкретному регіоні мають спільну культуру та цінності. Цей підхід відповідає поняттю т.зв. «м’якого універсалізму прав людини».295 Переваги регіонального підходу до захисту прав людини полягають в полегшенні комунікації не лише на регіональному,296 а й на глобальному рівні, а та- кож у тому, що стандарти захисту прав людини можуть бути вищими, оскільки ос- новні стандарти у цій сфері є спільними для певного регіону. Тому вищі стандарти 292 Romano C. The Proliferation of International Judicial Bodies: The Pieces of the Puzzle // New York University Journal of International Law and Politics. – 1999. – Vol. 31, issue 4. – P. 709–752. P. 709. 293 Romano C. Deciphering the Grammar of the International Jurisprudential Dialogue // New York University Journal of International Law and Politics. – 2009. – Vol. 41. № 4 – P. 755–787. P. 709. 294 Molski R. Eksterytorialne stosowanie prawa ochrony konkurencji. – S. 15. 295 Див., напр.: Donnelly J. The Relative Universality of Human Rights; Schaumburg-Müller S. In Defense of Soft Universalism: a Modest, yet Presumptuous Position. 296 Romano C. Deciphering the Grammar of the International Jurisprudential Dialogue. – P. 758. 103 ПРАВА ЛЮДСТВА захисту прав людини можуть бути побудовані на загальних підставах і здійснювати- ся за допомогою договорів. Тим не менш, навіть такий підхід має певні слабкі сторо- ни. Регіональні системи не забезпечують людству однакового захисту, і навіть якщо різниця в матеріальних нормах щодо стандартів прав людини може бути обґрунто- вана, різний рівень процесуального захисту, очевидно, є недоліком. Проте, незважаючи на всі складнощі, що їх створює концепція необмежено- го національного суверенітету для ефективності судових механізмів захисту прав людини, слід визнати, що міжнародні суди з прав людини є особливо важливими для захисту цих прав у глобалізованому світовому співтоваристві. Особлива роль у вказаній сфері відводиться міжнародним кримінальним судам та трибуналам, які створені для боротьби з безкарністю в найбільш тяжких міжнародних злочинах. У юридичній літературі немає точного визначення термінів «міжнародний суд» та «міжнародний трибунал». Як стверджує Ч. Романо, термін «міжнародний суд» ча- сто використовується для описання постійного органу, а «міжнародний трибунал» стосується спеціальних установ. Однак науковець вказує на принаймні один виня- ток з цього правила, а саме на існування постійного судового органу, створеного Конвенцією ООН 1982 року про морське право, який називається Міжнародним трибуналом з морського права.297 Цей дослідник пропонує використовувати термін «міжнародний судовий орган»: «Цей вираз не лише звертає увагу на атрибути вка- заного органу (швидше, щоб не викликати помилкову близькість до національних юрисдикцій), а й має міцне вкорінення в Статуті ООН, який визначає Міжнародний суд ООН як «… основний судовий орган ...» цієї організації».298 Отже, далі, аби уникну- ти лінгвістичних суперечок, буде використовуватися термінологія, запропонована Ч. Романо. У цій книзі використовуватиметься термін «міжнародний судовий орган» на позначення міжнародного суду та/або міжнародного трибуналу. У сучасному глобалізованому світі діяльність міжнародних судових органів має відігравати більш важливу роль для забезпечення ефективного вирішення все біль- шої кількості конфліктів екстратериторіального значення. Такому зростанню ролі міжнародних судових органів може сприяти лише збільшення міжнародної співп- раці та усвідомлення всіма державами у світі важливості мирного та взаємовигід- ного співіснування, що, безперечно, матиме наслідком добровільне визнання та виконання державами рішень цих незалежних арбітрів. Р. Фальк у зв’язку з цим наголошував, що людська ідентичність може бути підтримана, коли вона створює солідарність і співпрацю у світі, а не різні регіональні, етнічні чи національні іден- тичності, які, як правило, провокують конфлікти та не вирішують існуючих проблем людства.299 Тому ця зростаюча солідарність та взаємозалежність повинні використо- вуватися для кращого захисту прав людини та врегулювання міжнародних супере- чок мирним шляхом. 297 Romano C. The Proliferation of International Judicial Bodies: The Pieces of the Puzzle. – P. 713. 298 Там само. 299 Falk R. The World Order Between Interstate Law and the Law of Humanity: The Role of Civil Society Institutions. – P. 200. 104  ПРАВА ЛЮДСТВА Проте для повноцінної характеристики дієвих міжнародних судових органів та з метою окреслення їхнього майбутнього розвитку в контексті захисту прав люд- ства необхідним є історичний аналіз становлення відповідних інституцій. Розпоча- ти дослідження необхідно зі згадки про перші міжнародні квазісудові органи, які походять з Договору Джея 1795 року,300 який передбачав створення двох комісій зі змішаних претензій. Перша комісія була створена для вирішення американо-бри- танських прикордонних суперечок, а друга – для розгляду вимог про війну британ- ських суб’єктів та громадян США. Договір Джея став поштовхом до відродження су- дового процесу арбітражу, який упродовж вісімнадцятого століття втратив силу.301 З того часу протягом двох століть міжнародний арбітраж пройшов складний шлях розвитку та значно змінився. Причиною такої трансформації послугували зростан- ня міжнародної торгівлі та економічне піднесення, які мали наслідком, зокрема, розвиток міжнародних організацій та судових органів. У контексті розвитку міжнародних судових органів, які спеціалізувалися на захи- сті прав людини, слід виокремити окрему періодизацію. Першим значним кроком у виробленні реальних механізмів захисту прав людини була поява судів проти раб- ства.302 Це стало можливим після того, як работоргівля була заборонена в 1807 р. у США і Великобританії.303 Офіційний закон про скасування рабства у Великобританії був прийнятий у 1833 р., після чого такі самі закони з’явилися у державах Латинської Америки, у Франції в 1848 р. та в США у 1863 р.304 Міжнародне співробітництво у вказаній сфері почалося із заборони работоргівлі, що не означало негайної заборо- ни на володіння рабами. Як зазначає Дж. Фернандес, «рабство та пов’язані з раб- ством практики були заборонені в законах і звичаях війни»,305 а потім ці практики були заборонені в морському праві. Поступовий розвиток антирабовласницьких законів призвів до створення три- буналів, які займалися справами работоргівлі на морі. Згодом, між 1817 і 1871 ро- ками були підписані двосторонні угоди між Великобританією та кількома іншими країнами, що призвело до створення міжнародних судів для припинення работор- гівлі.306 Ці суди прийняли понад 600 рішень, які допомогли звільнити близько 80 000

300 Офіційна назва: «Договір про дружню торгівлю та навігацію, між Його Британським Величністю і Спо- лученими Штатами Америки». Його було обговорено з головою Верховного суду Джоном Джеєм і підписано 19 листопада 1794 р. між Сполученими Штатами та Великою Британією. Цит. за: Primary Documents in American History. 301 Romano C. The Proliferation of International Judicial Bodies: The Pieces of the Puzzle. – P. 738-739. 302 African Slave Trade Mixed Tribunals (1819–1866 circa). 303 Barr R. Abolition’s Bicentenary Revives the Memory of Slavery // Washington Post. – 18 March 2007. – P. A15. 304 Fernández J. Hostes humani generis: Pirates, Slavers, and Other Criminals // The Oxford Handbook of the History of International Law, ed. Fassbender, B., A. Peters, S. Peter, and D. Högger. – Oxford: Oxford University Press, 2012. – (Oxford Handbooks in Law). P. – 123. 305 Там само. С. 124. 306 Martinez J. S. Antislavery Courts and the Dawn of International Human Rights Law // The Yale Law Journal. – 2008. – vol. 117:550. – P. 550–641. P. 552, 557, 105 ПРАВА ЛЮДСТВА рабів.307 Незважаючи на те, що були відсутні суттєві положення, а вказані міжнарод- ні судові органи не мали достатнього законодавчого підґрунтя, яке б вказувало на однозначну заборону рабства чи визнання права на особисту свободу, суди проти рабства можуть вважатися першими міжнародними квазіправозахисними судами. Важливо зазначити, що право власності на рабів все-таки було дозволено в ба- гатьох штатах, а різний правовий статус работоргівлі та рабства все ще мав місце в статті 2 Конвенції про рабство 1926 року.308 Дж. Мартінес у зв’язку з цим стверджує, що британські аболіціоністи використовували міжнародне право для досягнення мети загального скасування работоргівлі, і їх інтереси були не тільки економічними, а переважно ґрунтувалися на гуманітарних цінностях.309 Економічний аналіз суспільного устрою Британії XIX століття демонструє, що ра- бовласницька торгівля та рабовласницькі колонії були вигідними для країни, але під тиском аболіціоністів всередині держави Великобританія стала своєрідним між- народним борцем за заборону рабської торгівлі, а з часом почала активно виступа- ти за заборону рабства як явища. Цей процес є важливим для розуміння механізмів захисту прав людства, адже, як стверджує Дж. Мартінес, «рух за скасування рабства XIX століття став першою успішною міжнародною кампанією з прав людини, а між- народні договори і суди були його головними ознаками».310 Британія була важливою державою на міжнародній арені тих часів, тому її політична воля відігравала істотне значення для успішності руху за заборону рабства. Подальший розвиток механізмів захисту прав людини в міжнародних судах часто (якщо не завжди) підтримувався потужними державами. Після створення антирабовласницьких судів процес розвитку міжнародних су- дових органів з питань захисту прав людини був призупинений до 1948 р., коли було проголошено Загальну декларацію прав людини. Ця конкретна подія ознаменувала важливу зміну для міжнародного права, оскільки права людини були вперше в іс- торії визнані універсальною цінністю. Хоча міжнародний суд з прав людини ще не був створений, і Декларація не є обов’язковим документом, вона відкрила шлях до створення регіональних систем захисту прав людини. Зараз існують три регіональні суди з прав людини, які працюють на постійній основі. У Європі це – ЄСПЛ, який був створений в 1959 р. в межах системи Ради Єв- ропи. У Північній та Південній Америках регіональні угоди про права людини існу- ють в межах міжурядової організації, відомої як Організація американських держав (ОАД). Міжамериканський суд з прав людини (МАСПЛ) був створений у 1979 р. і до сьогодні 25 держав визнали його юрисдикцію.311 Африканська регіональна систе- ма прав людини є найновішою і створена в межах Африканського союзу. Африкан- 307 Там само. 308 Slavery Convention (signed 25 September 1926, entered into force 9 March 1927) 60 LNTS 253. 309 Martinez J. S. Antislavery Courts and the Dawn of International Human Rights Law. – P. 553. 310 Там само. 311 Inter-American Court History [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.corteidh.or.cr/index. php/en/about-us/historia-de-la-corteidh [2014, 12/10]. 106  ПРАВА ЛЮДСТВА ський суд з прав людини та народів (АСПЛН) був створений у 1998 р. і почав функ- ціонувати в 2004 р.,312 і наразі 30 африканських держав ратифікували протокол про його створення, а лише 8 – визнали юрисдикцію цього суду.313 Говорячи про МАСПЛ, який створений відповідно до Американської конвенції прав людини, слід зазначити, що він не є статутним органом ОАД. На жаль, ця ін- дивідуальна система захисту, призначена для всіх громадян обох Америк, охоплює лише частину з них, а більшість мешканців так і залишаються без доступу до захисту цього міжнародного суду.314 Отже, ЄСПЛ можна вважати найбільш продуктивним з трьох регіональних судів, оскільки з моменту створення в 1959 р. він виніс понад 20 000 рішень.315 Для по- рівняння: АСПЛН отримав і розглядає 180 заяв,316 а МАСПЛ виніс рішення317 у 139 справах.318 Усі три регіональні суди працюють на основі конвенцій з прав людини у відповідних регіонах. Важливо зазначити, що в конвенціях існують різні каталоги прав людини: наприклад, АКПЛН у ст. 23 проголошує право людей на національний і міжнародний мир,319 тоді як ЄКПЛ не має жодних подібних положень та містить майже винятково індивідуальні права. Крім того, слід згадати про цікаві тенденції розвитку міжнародних судових ор- ганів, які мають місце, наприклад, в Африці. Так, Африканський союз у 2009 р.320 ух- валив рішення про розширення юрисдикції АСПЛН для вирішення кримінальних справ, що є дуже важливою подією. Непересічне значення цього рішення полягає в тому, що Африканський союз погодився, що АСПЛН буде розглядати міжнародні злочини, такі як геноцид, злочини проти людства та військові злочини, що фактич- но перетинається з юрисдикцією Міжнародного кримінального суду. Тепер міжна- родне співтовариство стикається з виникненням нового міжнародного судового органу, який діє на постійній основі та має юрисдикцію в галузі прав людини й між- народного кримінального права. Власне, ми стаємо свідками виникнення першого постійного регіонального міжнародного кримінального суду.

312 Establishment of the Court [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.african-court.org/en/ index.php/about-the-court/court-establishment [2014, 12/10]. 313 African Court in Brief [Електронний ресурс] – 2014. – Режим доступу: http://www.african-court.org/en/ index.php/about-the-court/brief-history 314 Arrighi J. M. La OEA y el derecho internacional. – Ciudad de Mexico: Editorial Porrúa, 2015. – 225 p. – P. 138- 144. 315 European Court of Human Rights, Overview 1959–2017 [Електронний ресурс] // ECHR. – 2017 – Режим доступу: https://www.echr.coe.int/Documents/Overview_19592017_ENG.pdf 316 Status of Applications Received by the Court. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://en.african- court.org/index.php/cases#statistical-summary 317 Офіційна інформація доступна тільки до 2005 р. 318 Corte Interamericana de Derechos Humanos [Електронний ресурс]. – 2005 – Режим доступу: http:// www.corteidh.or.cr/docs/libros/cuarto%20de%20siglo.pdf 319 African Charter of Human and People’s Rights, Adopted 27 June 1981, OAU Doc. CAB/LEG/67/3 rev. 5, 21 I.L.M. 58 (1982), entered into force 21 October 1986. 320 Completion Strategy Report: Prosecutor Brammertz’s address before the United Nations Security Council, Press Release [Електронний ресурс]. – 2014. – Режим доступу: http://www.icty.org/sid/11599 107 ПРАВА ЛЮДСТВА Регіональні міжнародні суди з прав людини в Європі та Африці розвиваються дещо у різних напрямах, оскільки ЄСПЛ справді залишається судом з прав людини sensu stricto, а АСПЛН об’єднує дві юрисдикції. Неможливо передбачити, чи зможе ця комбінація юрисдикцій бути ефективною, й чи обидві юрисдикції виграють від об’єднання в одному судовому органі. Незважаючи на складні тенденції, що існують у сфері розвитку регіональних судових механізмів захисту прав людини, необхідно все ж таки визначитись із чинниками, які стоять на заваді створення більш глобальних міжнародних судо- вих органів. Увагу необхідно звернути на ту обставину, що важливою особливістю міжнародних судів з прав людини є те, що громадянин може подати позов проти власної держави. Тому держави, ратифікуючи відповідний міжнародний договір і визнаючи юрисдикцію певного міжнародного суду, повинні бути готові відмовитися від частини свого суверенітету. Важливо звернути увагу на думку професора М. І. Козюбри про те, що «основним правовим критерієм реальної дієвості положень, що закріплюють будь-яке право, є наявність розвинених і ефективних юридичних процедур його реалізації, включаючи можливість судового захисту права та виконання судових рішень».321 Створення реальних умов судового захисту комплексних прав – таких як права людства – відрізняється складністю. Можливо, з цієї причини й немає глобального судового органу захисту прав людини. Такі органи ООН, як Комітет з прав людини і Рада з прав людини ООН, лише контролюють здійснення державами-членами Між- народного пакту про громадянські і політичні права. Рада з прав людини ООН має механізм подання скарг, але це – не судовий орган, а її резолюції не мають обов’яз- кової сили. Ці органи не розглядатимуться з точки зору потенційного захисту прав людства, позаяк вони є малоефективними, тому складно говорити про їхню роль для захисту нових прав. Більш перспективним напрямом дослідження видається аналіз інституційних можливостей ЄСПЛ для захисту прав людства.

3.2.2. Права людства в судовій практиці Європейського суду з прав людини Зважаючи на зазначену у попередньому підрозділі ефективність ЄСПЛ як міжна- родного судового органу у сфері захисту прав людини та незначну кількість справ у інших регіональних судах, саме практика ЄСПЛ буде докладно розглянута у контек- сті захисту прав людства. Європейська конвенція не передбачає охорони права на мир, права на здорове довкілля чи сталий розвиток. Не передбачає вона також такого суб’єкта, як людство. Однак Європейський суд визнав Конвенцію «живим інструментом», який дає мож- ливість відображати соціальні зміни у судовій практиці. ЄСПЛ послідовно стверджу-

321 Загальна теорія права… За заг. ред. М. І. Козюбри. – С. 56. 108  ПРАВА ЛЮДСТВА вав, що «Конвенція... має тлумачитись у світлі теперішніх обставин».322 Як слушно стверджує Б. Гроновска, «це провідна вказівка, яку використовує [ЄСПЛ] у своїй діяль- ності».323 Отже, можна сказати, що Суд не зв’язаний власними прецедентами, хоча зазвичай тримається встановленої раніше лінії винесення рішення.324 Б. Ліжевскі у зв’язку з цим пише: «Така практика повинна забезпечити тлумачення Конвенції відпо- відно до поточних умов... В оцінці ЄСПЛ сфера суспільної аксіології і еволюція суспільних відносин настільки послідовна, що обов’язковість для Суду de iure своїх більш ранніх рішень могла б просто викривлюва- ти суть захисту прав людини».325

Однак наголошується, що інтерпретаційна свобода ЄСПЛ обмежена: «Не може він шляхом еволюційного тлумачення впроваджувати право, яке не віднесене до стандарту у момент його створення. Це, зокрема, стосується ситуації, де таке упущення було доцільним».326 Незважаючи на те, що ЄСПЛ не може надавати право- вого захисту тим правам, які не містяться в Конвенції, логічним наслідком може бути допущення можливості доволі гнучкого тлумачення Судом змісту основних статей. Важливо звернути увагу на думку професора М. І. Козюбри про те, що, хоча ЄКПЛ не містить соціально-економічних прав, практика ЄСПЛ засвідчує таке: «…вже з початку свого зародження деякі права «першого покоління» тлумачились у такий спосіб, що створювався ґрунт для народження прав «другого покоління». Хоча за своєю метою і призначенням Євро- пейський суд з прав людини мав захищати закріплені в Конвенції кла- сичні права і свободи, порівняно швидко він зіткнувся з проблемами, які виходять за їх межі. За відсутності спеціалізованих регіональних судів соціального спрямування (навіть після прийняття Європейської соціальної хартії) Європейський суд з прав людини поступово почав сам «соціалізуватися», спочатку спираючись на положення Конвенції, що стосуються класичних прав людини, зокрема права власності, а потім і на інші положення Конвенції, які, на перший погляд, не мали відношення до соціально-економічних прав».327

322 ECtHR, Tyrer v. The United Kingdom,5856/72, 25.04.1978; ECtHR, Soering v. The United Kingdom, 14038/88. 323 Gronowska B. Europejski Trybunał Praw Człowieka: w poszukiwaniu efektywnej ochrony praw jednostki. – S. 191. 324 ECtHR, Cossey v. The United Kingdom, 19843/84, 27.09.1990. 325 Legg A. The Margin of Appreciation in International Human Rights Law: Deference and Proportionality. – P. 77. 326 Gronowska B. Europejski Trybunał Praw Człowieka: w poszukiwaniu efektywnej ochrony praw jednostki. – S. 195. 327 Козюбра М. І. Права людини і верховенство права. 109 ПРАВА ЛЮДСТВА Власне, з цієї позиції можна говорити про активну юридизацію прав другого по- коління через їх захист у міжнародних судах, а також у національній судовій прак- тиці. Ґрунтуючись на запропонованому баченні, далі буде запропонований аналіз тенденції з рішень ЄСПЛ, що підтверджують, можливо, наразі єдиний шлях юридич- ного захисту прав людства.

3.2.2.1. Право на мир у практиці Європейського суду з прав людини Безперечно, право на мир не закріплене у Європейській конвенції прав люди- ни, але якщо розглядати деякі справи, які стосуються питань ефективного контро- лю над територією та деяких міждержавних скарг, то можна дійти такого висновку: суд визнає факт того, що порушення прав людини може бути наслідком порушення миру. І de facto відновлення порушених прав можливо винятково через відновлен- ня порушеного миру. Далі буде проаналізовано кілька справ для прикладу співзалежності права на мир та прав людини. Важливими ці справи є також з точки зору їх екстратериторі- альності, наприклад, справа «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства» (Al-Skeini and Others v. the United Kingdom),328 у якій Суд визнав порушення процесу- ального аспекту права на життя (ст. 2). Заявники стверджували, що їхні родичі на мо- мент своєї загибелі в Іраку перебували під юрисдикцією Сполученого Королівства, і що у порушення ст. 2 ЄКПЛ не було проведено ефективного розслідування обста- вин їхньої загибелі. Для того, щоб побачити міжнародно-правовий аспект у вказаній справі, потрібно звернути увагу на те, що коаліція щодо роззброєння Іраку, в якій серед учасників було Сполучене Королівство, була створена на виконання Резолю- ції 1441 Ради Безпеки ООН від 8 листопада 2002 р. Отже, за порушення права на життя громадян Іраку на території Іраку відпо- відальним є Сполучене Королівство, представники котрого перебували в Іраку, завдяки дозволу Ради Безпеки ООН. Конфлікт неміжнародного характеру набув міжнародного значення через порушення права на мир, що потягло порушення інших прав людини. Схожа аргументація та висновки були зроблені ЄСПЛ у справі «Аль-Джедда проти Сполученого Королівства» (Al-Jedda v. the United Kingdom),329 де обставини справи були схожими, а тримання заявника під вартою протягом понад трьох років на Британській військовій базі в Іраку без дотримання належних проце- дур визнано порушенням ч. 1 ст. 5 ЄКПЛ. Суд докладно аналізує резолюції ООН та рішення інших міжнародних судів у справах щодо окупації території та питань здійснення ефективного контролю. Ці справи яскраво ілюструють неможливість передбачити наслідки для прав людини у будь-якій точці планети, якщо порушується право людства на мир.

328 ECtHR, Al-Skeini and Others v. the United Kingdom [GC], № 55721/07, 07.07.2011. 329 ECtHR, Al-Jedda v. the United Kingdom [GC], no. 27021/08, 7 July 2011. 110  ПРАВА ЛЮДСТВА Так, ЄСПЛ проаналізував поведінку держави у воєнних діях у трьох конфліктах: між Великобританією та Ірландською республіканською армією (ІРА), Туреччиною і Робітничою партією Курдистану (РПК), а також Росією і Чечнею. У цих справах ЄСПЛ звертався до доктрини про застосування смертоносної сили згідно зі ст. 2 ЄКПЛ. Суд також прийняв до розгляду справи України проти Росії. Уряд України 13 березня 2014 р. подав до ЄСПЛ міжнародну скаргу проти Росії (скарга № 20958/14). На підставі ст. 39 Регламенту Суду було також подане клопотан- ня про застосування тимчасових заходів, відповідно до яких уряд Росії зобов’яза- ний, зокрема, утримуватися від заходів, які можуть загрожувати життю та здоров’ю цивільного населення на території України. Ця пропозиція була підтримана Судом, оскільки визнано, що за нинішніх обставин у Криму існує небезпека тривалих сер- йозних порушень Конвенції. З метою запобігання таким порушенням Голова Третьої Секції Суду, яка займається справами проти Росії, закликав обидві сторони конфлік- ту утримуватися від вжиття будь-яких заходів, зокрема військових дій, які можуть призвести до порушень передбачених Конвенцією прав цивільного населення, на- самперед ст. 2 (право на життя) та ст. 3 (заборона катування, нелюдського чи такого, що порушує людську гідність, поводження чи покарання). Загалом з 2014 р. урядом України було подано шість міждержавних скарг проти Росії. Вони були перегруповані в три скарги, які наразі все ще очікують на розгляд. Чо- тири скарги України проти Росії щодо Криму та Східної України були подані до ЄСПЛ: «Україна проти Росії» (скарга № 20958/14), «Україна проти Росії» (IV) (№ 42410/15), «Україна проти Росії» (V) (№ 8019/16) та «Україна проти Росії» (VI) (№ 70856/16). Ці справи стосуються звинувачень Україною у порушеннях Європейської конвенції з прав людини з боку Росії та збройних груп, які Росія, ймовірно, контролює, у тому числі статей 2, 3, 5 та 6 ЄКПЛ. У травні 2018 р. Палата розглядала заяви та вирішила передати юрисдикцію Великій палаті. Згодом Велика палата вирішила об’єднати чо- тири справи у дві. Вони очікують на розгляд як «Україна проти Росії» (щодо Криму) (заява № 20958/14) та «Україна проти Росії» (щодо Східної України) (№ 8019/16). 11 серпня 2018 р. Уряд України подав нову міждержавну заяву відповідно до статті 33 (міждержавні справи) ЄКПЛ проти Російської Федерації. Заява стосується громадян України, які були заарештовані та зазнали переслідувань, а в деяких ви- падках – і засудження Російською Федерацією за обвинуваченням у членстві в ор- ганізаціях, заборонених російським законодавством, підбурювання до ненависті чи насильства, військових злочинів, шпіонажу та тероризму. Уряд України заявляє про порушення статей 3, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 13, 14 та 18 ЄКПЛ. Стверджується, що Російська Федерація прийняла адміністративну практику придушення висловлювання укра- їнськими громадянами політичних поглядів та покарання членства українських громадян у певних організаціях, які є законними в Україні. ЄСПЛ ще має надати оцін- ку цій заяві, проте очевидним є факт взаємозалежності воєнної агресії, що є пору- шенням права на мир, та порушеннями індивідуальних прав людини.

111 ПРАВА ЛЮДСТВА Аналізуючи практику ЄСПЛ, можна простежити чітку тенденцію до використан- ня інструментів Конвенції для захисту, які не містяться, власне, у Конвенції, в тому числі права на мир. Прикладом можуть бути чеченські справи.330 Станом на бере- зень 2009 р. Росія була притягнута до відповідальності у 60 справах, пов’язаних з примусовими зникненнями, 22 випадками позасудових страт, чотирма справами з невибірковими атаками і чотирма випадками катування, а також одним випадком смерті внаслідок недбалості та знищення майна (у деяких випадках – за більше ніж одне порушення). Суд також встановив, що у багатьох випадках члени сімей жертв зазнали нелюдського поводження внаслідок дій уряду або бездіяльності перед по- рушеннями. У кожному випадку Європейський суд визнавав, що Росія не провела ефективного розслідування. Більшість з цих справ стосуються катування, насиль- ницьких зникнень та позасудового розстрілу, які використовувалися в російських контрнаступальних діях на Північному Кавказі. Рішення Європейського суду у чеченських справах дозволили по-іншому поди- витися на проблему застосування смертоносної сили. Відповідно до одного з прин- ципів гуманітарного права, тобто lex specialis derogat legi generali, до збройних кон- фліктів слід застосовувати принципи і гуманітарне право власне як lex specialis, а не як загальне право прав людини. Однак, незважаючи на цей принцип, ЄСПЛ застосо- вує загальні стандарти прав людини без посилань на принципи і норми гуманітар- ного права. Суд використовує таке тлумачення, оскільки не може прямо застосува- ти норми гуманітарного права. Наприклад, у справі «Умаєва проти Росії» (Umayeva v. Russia) заявниця проживала в м. Грозний у будинку, який був зруйнований росій- ськими військовими. Вона залишалася в підвалі одного з будинків, коли мешкан- ці були повідомлені через гучномовець у військовому гелікоптері, що наступного дня буде їхній останній шанс залишити місто через гуманітарний коридор. Коли група втікачів проминула російський військовий пост, прямуючи т. зв. «безпечним коридором», вони потрапили під обстріл артилерії і снайперів. Заявниця отрима- ла кульові поранення в праву руку, обидва стегна і ліву колінну чашечку. Унаслідок отриманих травм вона стала частково непрацездатною і могла ходити тільки з ве- ликими труднощами. Кримінальне розслідування її справи не дало жодних резуль- татів. ЄСПЛ визнав Росію відповідальною за невибірковий обстріл федеральними військовими силами цивільних осіб, які намагалися втекти з Грозного, порушуючи у такий спосіб право на життя. Хоча Суд визнав, що відбулося порушення права на життя через застосування смертоносної зброї (§ 82), однак l’esprit de loi вказує також на заборону воєнних дій з боку Росії, оскільки до порушень прав людини дійшло внаслідок цих дій. Як раніше зазначалося, ЄСПЛ через право на життя захищає та- кож право на мир, яке не закріплене в ЄКПЛ прямо, проте порушення якого тягне порушення права, закріпленого у Конвенції.

330 Див., напр.: Akhmadov and Others v. Russia, № 21586/02, 14.11.2008; Umayeva v. Russia, № 1200/03, 04.12.2008; Albekov and Others v. Russia, № 68216/01, 09.10.2008; Musayev and Others v. Russia, № 57941/00, 58699/00, 60403/00, 26.07.2007. 112  ПРАВА ЛЮДСТВА Положення, які регулюють застосування смертоносної сили, що їх ЄСПЛ виво- дить з права на життя, змінюють існуючі підходи до міжнародних і внутрішніх кон- фліктів у міжнародному праві. Як вважає У. Абреш, по-перше, Суд не зв’язаний ані інтенсивністю конфлікту, ані тим, хто в ньому бере участь (протестуючий, поліція, бойовики тощо); по-друге, гуманітарне право визнає незалежність jus in bello від jus ad bellum, а Суд оцінює правомірність застосування смертоносної сили у момент нападу без віднесення до фази воєнних дій; по-третє, врешті-решт, на відміну від гуманітарного права, ЄСПЛ дозволяє використовувати смертоносну силу, коли це необхідно, незалежно від статусу постраждалого – комбатант чи цивільна особа.331 З іншого боку, К. Візенер зазначає, що у справі «Хасан проти Сполученого Королів- ства» (Hassan v. the United Kingdom)332 Суд не застосовує гуманітарне право, а на- впаки, застосовує більш сприятливий режим міжнародного права прав людини.333 Цей принцип означає віддання переваги тій нормі, яка надає вищий рівень захисту прав людини.334 Зокрема, К. Візенер звертає увагу на справи «Керімова проти Росії» (Kerimova v. Russsia) та «Каплан проти Туреччини» (Kaplan v. Turkey), в яких ЄСПЛ за- стосував стандарти прав людини як більш сприятливий режим, хоча справи стосу- валися збройного конфлікту.335 Проаналізовані справи дозволяють прослідкувати закономірність у тому, що ЄСПЛ, визнаючи можливість обмеження деяких прав у разі легального збройного конфлікту, що регулюється міжнародним гуманітарним правом, все ж визнає, що держави зобов’язані забезпечувати захист прав людини. Можна припустити, що йдеться про ієрархію цінностей, а саме: право держави на участь у збройному кон- флікті та/або миротворчій місії є обмеженим стандартами прав людини. Право на мир у цьому контексті є тією базою, яка створює найбільш сприятливий режим для захисту прав людини й, відповідно, має бути кінцевою метою діяльності кожної дер- жави. Тим паче міжнародний мир є ціллю діяльності ООН, що має діяти в інтересах людства. Важливою є позиція Комітету з прав людини: «Держави-члени, які вдаються до актів агресії, які визначені міжнародним правом, що призводять до втрати жит- тя, порушують ipso facto ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права».336 Далі йдеться про обов’язок усіх держав захищати життя людей та брати на себе відповідальність за порушення прав людини, спричинених порушенням миру. Важливо також звернути увагу на принцип застосування більш сприятливого ре- жиму міжнародного права прав людини у разі колізії норм чи нечіткого розуміння 331 Abresch W. A Human Rights Law of Internal Armed Conflict: The European Court of Human Rights in Chechnya // European Journal of International Law. – 2005. – Vol. 16 no.4. – P. 741–767. P. 752-754. 332 ECtHR, Hassan v. the United Kingdom, № 29750/09, Judgment, 16/09/2014. 333 Wiesener C. The Application and Interplay of Humanitarian Law and Human Rights Law in Peace Operations, with a Particular Focus on the Use of Force: дис. докт. юр. наук – Florence, 2015. – 334 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://cadmus.eui.eu/handle/1814/38164]. P. 236-237. 334 Там само. C. 237. 335 Там само. C. 242. 336 § 70, Human Rights Committee, General comment № 36 (2018) on article 6 of the International Covenant on Civil and Political Rights, on the right to life, 30 October 2018. 113 ПРАВА ЛЮДСТВА ситуації чи статусу потерпілого. Цю концепцію доречно врахувати, вибираючи під- ходи до захисту прав людства, позаяк вона дозволяє обрати ті механізми, застосу- вання яких буде найбільш ефективним у конкретній ситуації.

3.2.2.2. Право на здорове довкілля у практиці Європейського суду з прав людини Практика Суду щодо права на здорове довкілля розвивається досить стрімко, хоча ЄСПЛ неодноразово зазначав, що ЄКПЛ не містить права на здорове довкіл- ля. Професор А. Бойль цей процес називає «озелененням» («greening») прав люди- ни.337 Він звертає увагу на те, що право на життя, особисте та сімейне життя, а також право власності часто використовуються для захисту права на здорове довкілля. Наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Гуерра проти Італії» (Guerra v. Italy),338 «Лопес Остра проти Іспанії» (López Ostra v. Spain),339 «Онер’їлдіз проти Туреччини» (Öneryildiz v. Turkey),340 «Ташкін проти Туреччини» (Taskin v. Turkey),341 «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia),342 «Будаєва проти Росії» (Budayeva and Others v. Russia),343 «Татар проти Румунії» (Tătar v. Romania)344 демонструють, як право на приватне життя чи право на життя можуть бути використані для того, щоб змусити уряди держав вре- гулювати екологічний ризик, захищати екологічні права чи надати доступ до публіч- ної інформації щодо екологічної ситуації та ризиків.345 Усі ці справи мають спільні риси. По-перше, в них йдеться про існування шко- ди, завданої діяльністю індустріального об’єкту – наприклад, хімічною фабрикою, плавильним цехом, шкіряним заводом, штольнею чи сміттєпереробним заводом. По-друге, має місце відмова від використання відповідного профілактичного захо- ду для контролю цих джерел серйозного ризику для життя, здоров’я, приватного життя чи майна. Про це Суд також зазначає в обґрунтуванні наявності порушення права, передбаченого ст. 8 ЄКПЛ, у рішенні «Дубецька проти України».346 Особливо важливим у § 155 цієї справи є аргументація Суду щодо того, що не можна не за- безпечувати права, якщо навіть у держави є економічні чи будь-які інші труднощі. Така позиція є надзвичайно важливою для прав людства, можливість існування яких часто заперечується саме у зв’язку з неможливістю їх повного захисту через обме- женість матеріальних ресурсів у державі.

337 Boyle A. Human Rights or Environmental Rights? A Reassessment. – P. 1. 338 ECtHR, Guerra and Others v. Italy, № 14967/89, 19.02.1998. 339 ECtHR, López Ostra v. Spain, № 16798/90, 09.12.1994. 340 ECtHR, Öneryıldız v. Turkey, № 48939/99, 30.11.2004. 341 ECtHR, Taşkın and Others v. Turkey, № 46117/99, 10.11.2004. 342 ECtHR, Fadeyeva v. Russia, № 55723/00, 09.06.2005. 343 ECtHR, Budayeva and Others v. Russia (Applications nos. 15339/02, 21166/02, 20058/02, 11673/02 and 15343/02), 20 March 2008. 344 ECtHR, Tătar v. Romania, № 67021/01, 27/01/2009. 345 Lopez Ostra v. Spain; Guerra v. Italy; Fadeyeva v. Russia; Öneryildiz v. Turkey; Taskin v. Turkey, paras. 113- 9; Tatar v. Romania, para 88; Budayeva v Russia [2008] ECHR. 346 Справа «Дубецька та інші проти України» (Заява № 30499/03), 10/05/2011. 114  ПРАВА ЛЮДСТВА ЄКПЛ не містить прямого обов’язку держав охороняти навколишнє середовище, але рішення Суду зобов’язують їх дотримуватися прав, які порушені або можуть бути серйозно порушені внаслідок недотримання екологічних стандартів. Згідно з пози- цією Суду у рішенні «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia),347 держава несе відпо- відальність у сфері охорони навколишнього середовища, якщо вона відповідальна за неможливість врегулювання діяльності приватних осіб (§§ 132–134). Отже, дер- жава зобов’язана «використовувати розумні та відповідні заходи» (§ 89) для забез- печення договірних прав. У справі «Онер’їлдіз проти Туреччини» (Öneryildiz v. Turkey) наголошується, що у деяких випадках органи державної влади також можуть бути зобов’язані вчиняти дії, які захищають людей від екологічних катастроф.348 На дотримання прав людини у сфері охорони навколишнього середовища зна- чний вплив справляють також рішення власне мешканців щодо розташування їх- ніх будинків. Суд не має сумнівів, що обов’язок дотримання прав людини включає положення, які стосуються надання повноважень, дозволів на діяльність, безпеку і перевірку у випадку господарської діяльності, яка завдає шкоди навколишньому середовищу, а також «практичні заходи для ефективного захисту громадян, жит- тя яких може бути в небезпеці через невід’ємний ризик».349 Вищезазначені практичні заходи походять зі сфери виконання законодавства. Характерною рисою справ «Гуерра проти Італії» (Guerra v. Italy), «Лопес Остра проти Іспанії» (Lopez Ostra v. Spain), «Ташкін проти Туреччини» (Taskin v. Turkey), «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia) є те, що промислова діяльність здійснюється неза- конно або з порушенням екологічних норм і норм викидів забруднюючих речовин. У справах Лопес Остра і Ташкін місцеві суди винесли постанову про закриття відпо- відних об’єктів, але їх рішення були проігноровані або скасовані державними орга- нами. Як наслідок, у цих справах дійшло до порушення права на виконання рішень місцевих судів:

«Суд хоче зазначити, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак – інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення право- суддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи зволікають з його виконанням, то гарантії, надані стороні на судовому етапі, втрачають сенс» 350.

Однак із судової практики Суду можна виділити перелік основних дій, які повинні вчинятися державними органами, зокрема: впровадження правових заходів захи- сту від порушень, їх ефективна реалізація – шляхом як ефективних судових проце-

347 Fadeyeva v. Russia, para. 89. 348 Öneryildiz v. Turkey, para. 89. 349 Öneryildiz, para. 89. 350 Taskin, paras. 124-5, власний переклад. 115 ПРАВА ЛЮДСТВА дур, так і ефективної діяльності органів державного управління, а також шляхом як- найшвидшого надання доступу до інформації про можливі загрози і катастрофи.351 Застосування динамічної інтерпретації у практиці ЄСПЛ дозволяє тлумачити текст Конвенції із врахуванням умов сьогодення. Згідно з позицією М. А. Новіцькі, це означає, що «її стандарти далі будуть розвиватися одночасно зі змінами, які відбуватимуться все швидше у всіх сферах життя європейського суспільства».352 Гнучкість стандартів Конвенції і позиція суддів Суду вже дозволили надавати захист деяким правам третього покоління. На підставі аналізу рішень можна констатува- ти, що ЄСПЛ перебуває на шляху впровадження lex ferenda у практику захисту прав людини. Викладені тут результати аналізу лише деяких рішень Європейського суду з прав людини засвідчують важливість прав третього покоління, оскільки вони нерозрив- но пов’язані з індивідуальними правами. Певною мірою можна стверджувати, що Суд визнає їх значення для гарантування прав, які містяться в ЄКПЛ, а це є дуже важливим показником розвитку доктрини прав людини у напрямі визнання прав третього покоління і надання їм міжнародного захисту. Зважаючи на те, що права людства є особливими правами третього покоління, ці механізми стосуються їхньо- го захисту теж. Можна припустити, що проблема полягає у визнанні окремої особи суб’єктом екологічних прав. Натомість суб’єкт прав людства повинен сприйматися з іншої перспективи. Право людства на здорове довкілля стосується цінностей, котрі по- требують співпраці усіх людей і націй. Питання правосуб’єктності і визнання люд- ства у правовому дискурсі може допомогти вирішити деякі сучасні глобальні еколо- гічні проблеми, оскільки в сучасному суспільстві відокремлене існування індивідів практично неможливе.

3.2.3. Міжнародний кримінальний суд як механізм притягнення до відповідальності за порушення прав людства На відміну від механізмів захисту прав людства, які передбачають принаймні часткове відновлення порушеного права, механізми притягнення до відповідаль- ності передбачають покарання за їх порушення. З цієї причини розгляд механізмів притягнення до відповідальності буде лише побіжним, позаяк докладний аналіз ви- магає окремого дослідження на стику національного та міжнародного криміналь- ного права. Проте для більшої повноти цього дослідження необхідно приділити певну увагу саме механізмам притягнення до відповідальності за порушення прав людства. 351 Fogel A. Z ochroną środowiska w tle [Електронний ресурс] // Przegląd Komunalny. – 2013. – № 4(259) – Режим доступу: http://e-czytelnia.abrys.pl/?mod=tekst&id=16127 352 Nowicki M.A. Wokół Konwencji Europejskiej: komentarz do Europejskiej Konwencji Praw Człowieka. – S. 308. 116  ПРАВА ЛЮДСТВА Порушення прав людства, особливо права на мир, може містити склад міжна- родних злочинів, відповідальність за які передбачена міжнародним кримінальним правом. Кримінальну відповідальність можна розглядати як механізм притягнення до відповідальності за найбільш тяжкі випадки порушення цих прав. Важливо звер- нутися саме до положень міжнародного кримінального права (МКП), позаяк у су- часному праві саме з нього здійснюється рецепція до національного кримінально- го права. Перехід від виключно внутрішньої юрисдикції до юрисдикції міжнародної стався після 1945 р. Розвиток МКП пройшов тривалий шлях від застосування ad hoc до загально- го визнання воєнних злочинів відповідно до Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 рр., де вони були формально визнані міжнародною спільнотою, і далі до виникнення Міжнародного кримінального суду (МКС), що став першим постійним міжнародним кримінальним судом. Міжнародне співтовариство визнало юрисдикцію міжнарод- них судів розглядати справи, що раніше були винятково внутрішньодержавними. Нюрнберзький і Токійський кримінальні трибунали353 були першими насправ- ді міжнародними трибуналами, які встановили прецедент для судових розглядів воєнних злочинів. Це стало міжнародним прецедентом, зважаючи на який згодом були утворені два кримінальні трибунали – Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії (МКТКЮ)354 та Міжнародний кримінальний трибунал для Руанди (МКТР)355 – обидва були створені Радою Безпеки ООН, що діє згідно з повно- важеннями, закріпленими у Розділі VII Статуту ООН.356 Ці трибунали є спеціальними трибуналами і мають обмежену сферу юрисдикції, метою яких є відновлення між- народного миру і безпеки відповідно до ст. 39 Статуту ООН. Наразі функціонування МКТКЮ знаходиться в процесі виконання своєї стратегії завершення (completion strategy).357 Успіх цих трибуналів у здійсненні міжнародного кримінального правосуддя надихнув міжнародне співтовариство на створення МКС. Римський статут Міжна- родного кримінального суду був прийнятий 17 липня 1998 р. (Римський статут).358 Він набув чинності 1 липня 2002 р. після ратифікації шістдесятьма державами.359 У 1999 р. Ч. Романо написав: «Якщо МКС буде створено, то, ймовірно, він стане чіль- ним моментом цієї епохи міжнародного права».360 Хоча цей суд досі не має ефектив-

353 International Military Tribunal at Nuremberg (1945–1946); International Military Tribunal for the Far East (1946–1948). 354 Засновано Резолюцією РБ ООН 827 (1993) 25 травня 1993 р. 355 Засновано Резолюцією РБ ООН 955 (1994) 8 листопада 1994 р. 356 UN Documentation: International Law 357 Completion Strategy Report: Prosecutor Brammertz’s address before the United Nations Security Council, Press Release [Електронний ресурс]. – 2014. – Режим доступу: http://www.icty.org/sid/11599 358 Римський статут був прийнятий на Дипломатичній конференції ООН щодо заснування МКС 17 липня 1998 р. 359 Official web-site of the International Criminal Court [Електронний ресурс]. – 2014. – Режим доступу: http://www.icc-cpi.int/en_menus/icc/about%20the%20court/Pages/about%20the%20court.aspx 360 Romano C. The Proliferation of International Judicial Bodies: The Pieces of the Puzzle. – P. 720. 117 ПРАВА ЛЮДСТВА ного механізму виконання своїх рішень, власне факт створення цього інституту є важливим для розвитку міжнародного права. Станом на 5 грудня 2018 р. в МКС зна- ходяться 28 справ на етапі судового розгляду,361 10 ситуацій знаходяться на різних стадіях попереднього розгляду362 11 ситуацій знаходяться на етапі розслідування.363 Найважливішою функцією МКС є подолання безкарності за чотири міжнарод- ні злочини, на які поширюється юрисдикція МКС, а саме: злочин геноциду, злочи- ни проти людяності (чи людства) (crimes against humanity), воєнні злочини, злочин агресії (стаття 5 Римського статуту). Кожен з названих злочинів стосується найбільш небезпечних діянь, які спричиняють шкоду необмеженому колу осіб, завдають не- поправних втрат людській гідності. Можна припустити, що діяльність МКС є важливою для зменшення безкарності за значні порушення, у тому числі прав людства. Переважно ці злочини пов’язані з порушенням саме права людства на мир, а також з наслідками воєнних дій для цивільного населення, що також впливає на право на сталий розвиток, про що вже згадувалося у попередніх розділах. Злочин агресії безпосередньо пов’язаний з порушенням права людства на мир. Як зазначає М. М. Антонович: «Нюрнберзь- кий військовий трибунал розглядав агресивну війну (war of aggression) як найвищий (supreme) міжнародний злочин, який відрізняється від інших воєнних злочинів лише тим, що охоплює акумульоване зло в цілому (the accumulated evil of the whole). Вне- сення агресії до переліку норм jus cogens Комісією міжнародного права також під- тверджує, що держави визнають агресію більш серйозним порушенням, оскільки під загрозою перебувають інтереси всього міжнародного співтовариства».364 Пого- джуючись із цією думкою, варто зазначити, що індивідуальна кримінальна відпові- дальність, зокрема лідерів держави, які можуть здійснювати ефективний контроль або контролювати політичні чи військові дії держави, є важливим знаком для всього людства, що навіть високий представницький чи дипломатичний мандат не може слугувати прикриттям від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, які порушують права людства. Загалом, створення постійного міжнародного кримінального суду для розсліду- вання й покарання найбільш серйозних загальновизнаних злочинів, які стосуються буття всього людства, свідчить про те, що глобальна спільнота рухається в напрямі об’єднання зусиль для викорінення практик, що суперечать інтересам усього люд- ства.

361 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.icc-cpi.int/Pages/cases.aspx 362 Report on Preliminary Examination Activities 2018 [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу: https://www.icc-cpi.int/itemsDocuments/181205-rep-otp-PE-ENG.pdf 363 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.icc-cpi.int/pages/situation.aspx 364 Антонович М.М. Юрисдикція Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії // Наукові за- писки НАУКМА. Юридичні науки. – 2017. – С. 67–70. C. 67. 118  ПРАВА ЛЮДСТВА

3.3. Можливості захисту прав людства через інші механізми міжнародної співпраці

Сучасні дослідження у царині ефективного захисту прав людини та управління державами звертають увагу на ефективність інституцій, які власне формують орга- ни влади. Стійкість інституцій під впливом зовнішніх сил, їхня здатність протистояти протиправним інтересам певних груп визначає те, наскільки успішною та ефектив- ною буде держава. Такий підхід можна екстраполювати на міжнародні інституції, які, по суті, є глобальним урядом. Їхня роль, власне, полягає у забезпеченні міжна- родного миру, який дослідники часом називають «насильницьким миром». Ідеться, зокрема, про випадки закриття кордонів, економічної блокади, взаємного наро- щування військової потужності,365 тобто ситуацію, яку не можна назвати миром у повному розумінні цього слова. Однією з причин такого стану Ж. М. Аррігі називає слабкість інституцій публічної влади та їхню нездатність надавати послуги всім гро- мадянам, а не лише обраним. Описані нижче можливі механізми захисту прав людства ґрунтуються на вже іс- нуючих механізмах міжнародної співпраці, проте часто не вважаються такими, що захищають права людини. Запропонований аналіз організацій та місій не є вичерп- ним та є спробою показати широкі можливості захисту прав людства. Розуміння глобальної природи людства зумовлює необхідність існування глобальних та регіо- нальних організацій, які зможуть забезпечити його права. Відсутність перспективи створення глобального суду щодо захисту прав людини та людства ставить перед вченими завдання проаналізувати та визначити, якими «нетрадиційними» механіз- мами їх можна захищати. Варто додати, що далі буде розглянуто лише право людства на мир, позаяк саме це право є зараз найбільш актуальним для України. Розглянуті механізми можна ви- користати за аналогією для захисту права на здорове довкілля та сталий розвиток. Доречно зазначити, що механізми захисту права на здорове довкілля є, певно, най- більш описаними у юридичній науці, а право на сталий розвиток, фактично, захища- ється у разі дотримання інших двох прав. Саме тому праву на мир буде приділена більша увага.

3.3.1. Роль ООН у захисті права людства на мир Незважаючи на потенційну можливість захисту порушеного права людства на мир через традиційні механізми, тобто судові, потрібно все ж зважати на особли-

365 Arrighi J. M. La OEA y el derecho internacional. – Ciudad de Mexico: Editorial Porrúa, 2015. – 225 p. – P. 97. 119 ПРАВА ЛЮДСТВА вості цього права та його суб’єкта. Основною і першочерговою метою ООН є дотри- мання міжнародного миру та безпеки, про що йдеться у ст. 1 Статуту ООН, а саме:

«Підтримувати міжнародний мир та безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії, або інших порушень миру, і провадити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжна- родного права, залагоджування або розв’язання міжнародних конфлік- тів або ситуацій, що можуть призвести до порушення миру».366

Для швидких та ефективних дій для забезпечення міжнародного миру та безпе- ки створено Раду Безпеки ООН, котра складається з п’яти постійних та десяти не- постійних членів (ст. 23 Статуту ООН), і, власне, лише рішення Ради Безпеки ООН є юридично обов’язковими для всіх держав-членів. Проте її склад та діяльність підда- ються критиці через те, що постійні члени (Франція, Сполучене Королівство, Спо- лучені Штати Америки, Китай та Російська Федерація (як правонаступниця СРСР) (ст. 23 Статуту ООН) мають право вето. Склад Ради не змінився з моменту заснуван- ня ООН у 1945 р. і вже не відповідає сучасним змінам світового порядку, що при- зводить до нездатності ООН в цілому ефективно виконувати свою головну функцію підтримання міжнародного миру та безпеки. Саме ці п’ять постійних членів мають право вето на будь-яке рішення Ради Безпеки (ст. 27). Проблемою є несправедливе географічне представництво серед постійних членів Ради Безпеки. Так, представни- ки Африки чи Латинської Америки можуть бути обрані лише як непостійні члени. Дебати про найбільш складну реформу ООН – право вето – активізувалися про- тягом останніх років, оскільки Рада Безпеки була фактично паралізована і не змогла реагувати на конфлікти в Україні та Сирії. Як зазначено у звіті Amnesty International 2017/18, у 2017 р. Росія вдев’яте застосувала своє право вето, щоб захистити сирій- ський уряд від наслідків вчинених його представниками воєнних злочинів та злочи- нів проти людства, що дозволяє винним залишатися безкарними.367 Власне de iure Статут ООН містить механізм обмеження застосування права вето: відповідно до п. 3 ст. 27 Статуту рішення Ради Безпеки [...] приймаються шляхом го- лосування у разі дев’яти голосів «за» з усіх членів, включаючи ствердні голоси по- стійних членів; за умови, що в рішеннях, передбачених главою VI, і відповідно до п. 3 ст. 52 сторона в суперечці утримується від голосування. Приклад такого голосу- вання мав місце 15 березня 2014 р. за проєктом резолюції, запропонованим США, підтверджуючи визнання суверенітету, незалежності, єдності та територіальної ці- лісності України, заявляючи, що референдум, проведений у Криму, не є легітимним

366 Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду, 26.06.1945. 367 Amnesty International Report 2017/18: the State of the World’s Human Rights [Електронний ресурс] // Amnesty International. – 2018. – Режим доступу: https://www.amnesty.org/download/Documents/ POL1067002018ENGLISH.PDF. – P. 47. 120  ПРАВА ЛЮДСТВА і не може бути підставою для будь-яких змін статусу Криму.368 Незважаючи на те, що вона явно була учасницею суперечки, Російська Федерація відмовилася утримати- ся та застосувала право вето, щоб блокувати цю резолюцію. Жодне положення Ста- туту ООН не передбачає механізмів протидії такому серйозному порушенню його норм одним із постійних членів. Про «безсилля» ООН йдеться й у «Порядку денному для миру» 1992 р., адже «з часу створення ООН в 1945 році у понад 100 великих конфліктах у світі загинуло близько 20 мільйонів людей. ООН виявилася безсилою для подолання багатьох із цих криз через накладення вето – 279 з них – у Раді Безпеки».369 Далі висловлюється сподівання, що закінчення Холодної війни призведе до поліпшення ситуації та більшої ефективності ООН. Проте так не сталося, про що зазначають дослідники, говорячи про фактичне запровадження регіоналізму та «миротворчих операцій другого покоління»,370 що оз- начає фактичне делегування миротворчості державам та регіональним організаціям.371 Проте Ліхтенштейн виступив з пропозицією, яка б дозволила обійти систему вето Ради Безпеки, домагаючись вирішення питань в Генеральній Асамблеї ООН, де жодна держава не має права вето. За підтримки коаліції урядів на чолі з Ліхтен- штейном Генеральна Асамблея в кінцевому підсумку проголосувала (105 до 15) на підтримку створення механізму для збору доказів для судового переслідування,372 відкриваючи шлях для нових підходів до покарання за порушення права людства на мир. Отже, на жаль, ООН не є достатньо ефективною для виконання цілі захисту між- народного миру, але як єдина дійсно глобальна організація вона все ж має важливі важелі захисту миру. Саме тому доцільно звернути увагу на вже існуючі механізми захисту та відновлення цього права – міжнародні миротворчі операції. Як вже було зазначено, це право не можна забезпечити для однієї особи, хоча забезпечення миру є основною умовою охорони й захисту інших прав людини. З 1948 р. у сві- ті була велика кількість миротворчих місій, хоча насправді широкого розвитку ця практика набула після 1991 р. Станом на 1 листопада 2020 р. ООН провадяться 13 активних миротворчих операцій.373 У сучасних миротворчих операціях питання прав людини та положення про їх дотримання регулярно включаються до мандату місії, унаслідок чого миротворці

368 UNSC Draft Resolution. 369 §14, UN General Assembly, An Agenda for Peace: resolution / adopted by the General Assembly, 8 October 1993, A/RES/47/120B. 370 Higgins R. Second-Generation Peacekeeping // Proceedings of the ASIL Annual Meeting, Vol. 89. – 1995. – P. 275–279. P. 276–277. 371 Там само. С. 275. 372 World Report 2018. Events of 2017: Status of Human Rights Around the World [Електронний ресурс] // Human Rights Watch. – 2018. – Режим доступу: https://www.hrw.org/sites/default/files/world_report_ download/201801world_report_web.pdf – P. 10. 373 Current peacekeeping operations [Електронний ресурс] // UN – Режим доступу: https://peacekeeping. un.org/en/where-we-operate 121 ПРАВА ЛЮДСТВА ООН стають спостерігачами стану дотримання прав людини.374 [107, c. 8]. У навчаль- ному посібнику для офіцерів з прав людини миротворчих та моніторингових місій визначена чітка співзалежність між миром та правами людини:

«В ООН також починають розуміти, що загроза безпеці держави вклю- чає не тільки озброєні групи, що ворогують, а й бідність, дискриміна- цію та нерівність у доступі до ресурсів. Отже, реагування на конфлікт вимагає більше ніж вилучення зброї у протилежних сторін та впрова- дження миротворчої сили між ними. Ці два підходи працюють на ви- рішення конфлікту лише з урахуванням стандартів прав людини, що розроблені під егідою ООН. Застосування цього механізму дозволяє по- будувати тривалий мир. ... прикладами можуть бути мирові угоди для Бурунді, Ель-Сальвадору, Сьєрра-Леоне і Тімор-Лесте, до яких включені питання прав людини».375

Так само є розуміння того, що захист права на мир для всього людства є ключо- вим для дотримання стандартів прав людини. У 2012 р. Генеральним Секретарем ООН було започатковано ініціативу «Human Rights up Front», яка стала відповіддю на системні невдачі ООН у миротворчих опе- раціях. Ця ініціатива запропонована з метою посилення запобігання серйозним проблемам людства, що перетинають три основні напрямки (pillars) діяльності ООН, а саме: миру та безпеки, розвитку та прав людини. Як доречно зазначала колишній Помічник Генерального секретаря з гуманітарних питань Кюнг-ва Канг, коментую- чи цю ініціативу, «людські життя не поділяються як система ООН»,376 відповідно, захист прав людини, миру та безпеки мають бути наскрізними цінностями, на збе- реження яких повинна бути спрямована діяльність різних за своїм функціональним призначенням органів та інституцій ООН. Власне ініціатива передбачає три струк- турні зміни в діяльності Організації: • зміна культури, що передбачає більшу відповідальність за діяльність Орга- нізації, спрямованість центральних органів на підтримку, а не на протидію представництвам на місцях, заохочення працівників діяти з більшою мораль- ною мужністю та принциповістю; • операційна зміна: наближення напрямів діяльності, вироблення спільних стратегій та кращий механізм раннього виявлення загроз та відповідей на них; 374 Gallagher A. The United Nations, Democracy and Human Rights [Електронний ресурс] // Manual on Human Rights Monitoring. An Introduction for Human Rights Field Officers / Norwegian Institute of Human Rights – Режим доступу: http://www.jus.uio.no/smr/english/about/programmes/nordem/publications/ manual/previous/chapter01.pdf – P. 8. 375 Там само. С. 10. 376 O 02 хв. 40 сек., Human Rights up Front [Електронний ресурс] // UN Channel. – 2016. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=vaImI7u-EL4 122  ПРАВА ЛЮДСТВА •зміна підходів до співпраці між ООН та державами-членами: більш активна взаємодія, більш рання та глибша взаємодія з державами-членами для запо- бігання широкомасштабним порушенням прав людини.377 На шостому році втілення ініціативи, на жаль, не можна говорити про її значний успіх. Проте усвідомлення співзалежності глобального миру та індивідуальних прав людини можна назвати важливим кроком уперед для потенційного визнання прав людства, а також набуття ним усе більшої правосуб’єктності. Одним із здобутків у вказаній сфері можна все ж назвати схвалення Декларації про право на мир у 2016 р., що була докладно проаналізована у підрозділі 2.2.3. Ця Декларація вперше закріпила право кожного на мир у зв’язці з правами людини, підтвердивши у такий спосіб їхню співзалежність. Незважаючи на обмежену функціональність ООН через існування права вето, роздробленість та розрізненість інституцій, а також складність взаємодії з держа- вами-членами, саме існування можливості запровадження миротворчих операцій у будь-якій державі робить цю організацію єдиним справді глобальним механізмом захисту права людства на мир. Безперечно, ООН потребує внутрішнього реформу- вання та, можливо, більш потужної юрисдикції для втручання у разі серйозних по- рушень прав людини, а також ефективного механізму виконання рішень. Проте на цьому етапі видається слушним говорити про існування можливості захисту права людства на мир завдяки діяльності ООН.

3.3.2. Роль ОБСЄ у захисті права людства на мир в українському контексті Як зазначалося вище, часом регіональні організації мають кращі можливості для допомоги у становленні миру, які виявляються більш ефективними, ніж глобальні. Крім того, розділ VIII Статуту ООН передбачає співпрацю з регіональними органі- заціями, які займаються підтримкою міжнародного миру та безпеки. Регіональні безпекові організації, так само як і регіональні суди із захисту прав людини, можуть бути більш ефективними, адже діють в межах схожих ціннісних парадигм, культур- них особливостей, рівня економічного розвитку тощо. Станом на 1 листопада 2018 р. в Україні діють Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні (СММ ОБСЄ)378 та моніторингова місія з оцінки та звітування щодо ситуації з правами людини в Україні Управління Верховного комісара ООН (моні- торингова місія УВК ООН).379 Їхні офіційні мандати передбачають, зокрема, необхід-

377 Human Rights up Front: A summary for staff [Електронний ресурс] // UN – Режим доступу: http://www. un.org/News/dh/pdf/english/2016/Human-Rights-up-Front.pdf 378 21 березня 2014 р. Постійна Рада ОБСЄ ухвалила рішення № 1117 про направлення в Україну Спеці- альної моніторингової місії, що складається з цивільних неозброєних спостерігачів. Нижче наведені основні факти про діяльність місії. 379 Economic, social, and cultural rights: a textbook / ed. by A. Eide, C. Krause, A. Rosas. – Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 1995. – 506 p. 123 ПРАВА ЛЮДСТВА ність здійснювати моніторинг дотримання прав людини і основоположних свобод, в тому числі прав осіб, які належать до національних меншин, і надавати підтримку їх дотриманню (СММ ОБСЄ), а також формувати регулярні звіти про стан дотриман- ня прав людини, надавати рекомендації щодо реагування на нові загрози та запобі- гати порушенням прав людини тощо (моніторингова місія УВК ООН).380 У регулярних звітах ці місії, що були створені через порушення миру в Україні, зазначають, що че- рез воєнні дії порушуються права людини, і наголошують, що без відновлення миру забезпечення усіх гарантій прав людини є неможливим. Вочевидь, названі моніторингові місії не здійснюють миротворчої діяльності, а лише фіксують факти порушення миру. Проте їхні звіти становлять суттєвий інтерес та враховуються як докази під час здійснення розслідування Міжнародним кримі- нальним судом (МКС). У «Звіті про дії з попереднього розслідування 2017 року»381 Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду йдеться про факти, що можуть становити злочини, на які поширюється юрисдикція МКС. У п. 91 Звіту згадується про моніторинг, який здійснюється СММ ОБСЄ, як підставу для деяких висновків. Отже, факти, зафіксовані у звітах СММ ОСБЄ, є важливими через їхню об’єктивність, визнану всіма країнами - учасницями ОБСЄ. З організаційної точки зору, «Україна … фактично стала лакмусовим папірцем для дієздатності ОБСЄ, а сама Організація через врегулювання конфлікту в Україні проходить «тест на міцність».382 Рішення в ОБСЄ приймаються консенсусом383 що є її сильною й слабкою сторонами одночасно, але дозволяє справляти політичний вплив на країни-учасниці, у тому числі Росію. Можна припустити, що потенційне притягнення до відповідальності за злочини, на які поширюється юрисдикція МКС, може відбутися, зокрема, і завдяки діяльно- сті моніторингових місій в Україні. Вказані злочини de facto пов’язані з порушенням права на мир, тому зазначені механізми можна вважати нетрадиційними, проте вже існуючими механізмами захисту права людства на мир. Іншим механізмом, існування якого фасилітує ОБСЄ, є Тристороння контактна група з мирного врегулювання ситуації на сході України у складі представників України, ОБСЄ та Росії. Після тривалих переговорів сторони 9 вересня 2014 р. підписали Протокол за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи щодо спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України П. Порошенка

380 Report of the United Nations High Commissioner for Human Rights on the situation of human rights in Ukraine [Електронний ресурс] // OHCHR. – 19 September 2014. – Режим доступу: http://www.ohchr.org/ EN/HRBodies/HRC/RegularSessions/Session27/Documents/A-HRC-27-75_en.pdf 381 ICC Report on Preliminary Examination Activities (2017) – Ukraine. 382 Перезавантаження ОБСЄ – випробування в Україні [Електронний ресурс] // УНЦПД. – 2016. – № 19/743, 15 лютого. – Режим доступу: http://www.ucipr.org.ua/index.php?option=com_content&view=ar ticle&id=7:perezavantazhennya-obs-viprobuvannya-v-ukra-n&catid=8&lang=ua&Itemid=201 383 § 1 p. A, Rules of Procedure of the Organization for Security and Co-Operation in Europe, MC.DOC/1/06, 1 November 2006. 124  ПРАВА ЛЮДСТВА й ініціатив Президента Росії В. Путіна.384 Цей Протокол отримав також назву Мінської угоди, яка встановлює 12 пунктів дорожньої карти щодо припинення збройного кон- флікту, зокрема: забезпечити негайне двостороннє припинення вогню; здійснювати децентралізацію влади, дозволяючи тимчасове місцеве самоврядування в районах Донецька та Луганська на сході України за законом «спеціального статусу»; негайно звільнити всіх заручників та незаконно затриманих осіб; забезпечити моніторинг на українсько-російському кордоні та зоні безпеки; забезпечити проведення позачергових місцевих виборів у Донецьку та Луганську; видалити незаконні збройні формування, військову техніку і всіх бойовиків та найманців з території України; прийняти закон про переслідування і покарання людей за певні події в Донецькій та Луганській області.385 Ця угода є ключовою у забезпеченні режиму припинення вогню, що є кроком до при- мирення. Крім того, у контексті обговорюваної ролі ОБСЄ у забезпеченні права на мир важливо звернути увагу на п. 2 та п. 4 Мінської угоди, а саме: «2. Забезпечити моніторинг і верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї» та «4. Забезпечити постійно діючий моніторинг на українсько-російському державному кордоні та верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України і Російської Федерації». Отже, роль ОБСЄ полягає не тільки у фасилітації переговорів між сторонами збройно- го конфлікту, а й у моніторингу дотримання досягнутих домовленостей. Організація надає щоденні публічні звіти щодо стану дотримання Мінської угоди, а також тижневі та місячні звіти, що надаються країнам - учасницям ОБСЄ.386 Крім того, діяльність СММ ОБСЄ полягає також у забезпеченні умов для віднов- лення інфраструктури в зоні конфлікту, що допомагає дотриманню базових прав людини, які порушуються внаслідок бойових дій. У підрозділі 2.3.3 уже згадувалась роль СММ ОБСЄ у відновленні інфраструктури на Донецькій фільтрувальній стан- ції (ДФС), робота якої постійно переривається через бойові дії в зоні, прилеглій до Донецька. СММ ОБСЄ, крім іншого, проводить т. зв. «дзеркальні патрулі» (по одній групі спостерігачів з кожного боку лінії зіткнення) для забезпечення режиму припи- нення вогню для забезпечення можливості проведення відновлювальних робіт на життєво важливих інфраструктурних об’єктах. Діяльність міжнародних організацій щодо забезпечення фіксації фактів пору- шення миру чи прав людини можна розглядати під кутом зору захисту права на мир, позаяк така їх діяльність, за відсутності інших дієвих механізмів, сприяє невід- воротності покарання за порушення права людства на мир та запобіганню легітимі- зації війни. Можна припустити, що місії, подібні до СММ ОБСЄ, є sui generis слідчими органами, які допомагають зафіксувати порушення прав людства. 384 ОБСЕ, Протокол по итогам консультаций Трехсторонней контактной группы относительно совмест- ных шагов, направленных на имплементацию Мирного плана Президента Украины П. Порошенка и инициатив Президента России В. Путина [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://peacemaker. un.org/sites/peacemaker.un.org/files/UA_140905_MinskCeasfire_ru2.pdf 385 OSCE, Protocol on the results of consultations of the Trilateral Contact Group (Minsk Agreement) [Електро- нний ресурс] – Режим доступу: https://peacemaker.un.org/UA-ceasefire-2014 386 Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні [Електронний ресурс] // ОБСЄ. – 2019. – Режим досту- пу: https://www.osce.org/uk/special-monitoring-mission-to-ukraine 125 ПРАВА ЛЮДСТВА

3.4. Захист прав людства шляхом захисту прав людини

У попередніх розділах йшлося про можливість захисту прав людини через за- хист і дотримання прав людства. Проте зворотний зв’язок існує також. Права людства порушуються переважно в регіонах, де вкрай низьким є рівень дотримання прав людини, а суб’єкти, відповідальні за їх забезпечення, не викону- ють або не виконують належно свої функції. Збройні конфлікти найперше виника- ють у державах або між державами, які не створили належної системи захисту прав меншин. Право на здорове довкілля порушується там, де механізми контролю за шкідливим виробництвом слабкі або зруйновані корупційними зв’язками. Право на сталий розвиток порушується, коли правлячі еліти держав чи регіонів вдаються до корупції, порушуючи у такий спосіб можливості народів на розвиток. Дослідники звертають увагу на кореляцію між рівнем свободи суспільства та економічним розвитком держави: вищий рівень свободи та дотримання прав люди- ни означає вищі економічні показники держави, що призводить до вищого індексу людського розвитку. Як зазначає К. Г. Девіс: «Ринкова економіка та права людини встановлюють обмеження на повноваження держави та дозволяють розширюва- ти права і можливості окремих осіб: вони є двома сторонами однієї монети».387 Він узагальнює цю залежність, адже вона пов’язана з тим, що функціональне верховен- ство права та незалежне правосуддя, яке виконує приписи законодавства, одна- ково позитивно впливає на економіку та гарантії прав людини.388 У свою чергу, до- тримання прав людини є важливим для запобігання конфліктів та сталого розвитку. Цю закономірність описують різні дослідження. Зокрема, у дослідженні Данського інституту прав людини наголошується на такому:

«… заохочення та захист прав людини, пов’язаних з захистом від дис- кримінації та нерівності, мають значний потенціал для вирішення деяких корінних причин конфліктів та нестабільності. Зокрема, про- сування прав людини може знизити ризик конфлікту за рахунок забез- печення рівного та недискримінаційного доступу до соціальних послуг та політичної участі, а також шляхом надання вразливим групам ме- ханізмів відповідальності та відшкодування шкоди».389 387 Davis K. G. Promoting Human Rights through Economic Development [Електронний ресурс] // Freedom House. – 5 March 2013. – Режим доступу: https://freedomhouse.org/blog/promoting-human-rights- through-economic-development. 388 Там само. 389 Marslev K. The economy of human rights: exploring potential linkages between human rights and economic development [Електронний ресурс] // The Danish Institute for Human Rights, Denmark’s National Human Rights Institution. – 2016. – Режим доступу: https://www.humanrights.dk/sites/humanrights.dk/files/ media/dokumenter/udgivelser/working_papers_2016/the_economics_of_human_rights_2016.pdf – P. 7. 126  ПРАВА ЛЮДСТВА Дійсно, сталий розвиток суспільства, де усі його члени мають однаковий доступ до суспільних благ, не зазнаючи дискримінації за будь-якою ознакою, дозволяє уникнути напруги та конфліктів. За таких умов це суспільство розвивається більш збалансовано, позаяк конфлікти та неспокій вимагають реакції, обмежуючи можли- вості для розвитку.

Рисунок 3. Свобода у 2018 році. Джерело: Freedom House «Freedom in the World 2018: Democracy in Crisis»390

Наведені на Рис. 3 класифікація держав на вільні, частково вільні та невільні та на Рис. 4 статистика щодо поширеності збройних конфліктів показують пряму кореля- цію: чим менше захищені права, тим більш значні та жорстокі конфлікти виникають на цій території. Імовірно, існує й зворотна залежність: права людини порушуються у зв’язку з конфліктом. Отже, можна говорити про двосторонню залежність права людства на мир та прав людини. Таким чином, кращий і ефективніший захист прав людини запобігає виникненню збройних конфліктів, а відтак – захищає право на мир.

390 Freedom in the World 2018: Democracy in Crisis [Електронний ресурс] // Freedom House. – 2018. – Ре- жим доступу: https://freedomhouse.org/report/freedom-world/freedom-world-2018 127 ПРАВА ЛЮДСТВА

Рисунок 4. Світова мапа політичних конфліктів. Дже- рело: The World Map of Political Conflicts391

Подібна залежність існує між рівнем захисту права людини та правом на роз- виток, хоча її складніше прослідкувати у статистичних даних. У рейтингу країн із найвищими показниками індексу людського розвитку є ті, які мають високий рівень захисту прав людини. Наприклад, у 2018 р. Норвегія, Швейцарія, Австралія, Ірлан- дія та Німеччина очолили рейтинг ПРООН щодо Індексу людського розвитку.392 Ці самі країни, за оцінкам різних міжнародних організацій, в тому числі ООН, Amnesty International, Freedom House та інших, мають високі показники в усіх сферах захисту прав людини.393 З іншого боку рейтингів знаходяться країни, населення яких потер- пає від порушень прав людини, збройних конфліктів, забруднення довкілля, та від- повідно – має низький рівень людського розвитку, наприклад, Нігер, Центральна Африканська Республіка, Південний Судан, Чад та Бурунді.

391 Statistical Update 2018 [Електронний ресурс] // UNDP, Human Development Reports. – 2018. – Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/2018-update 392 Statistical Update 2018. 393 Див., напр.: Universal Human Rights Index [Електронний ресурс] // OHCHR – Режим доступу: https:// uhri.ohchr.org/en.; Freedom in the World 2018: Democracy in Crisis [Електронний ресурс] // Freedom House. – 2018. – Режим доступу: https://freedomhouse.org/report/freedom-world/freedom-world-2018; Amnesty International Report 2017/18: the State of the World’s Human Rights [Електронний ресурс] // Amnesty International. – 2018. – Режим доступу: https://www.amnesty.org/download/Documents/ POL1067002018ENGLISH.PDF 128  ПРАВА ЛЮДСТВА Узагальнюючи, можна зробити висновок, що права людства будуть захищені у разі захищеності прав людини. Безперечно, варто ще раз наголосити, що залеж- ність є взаємною. У разі здійснення заходів для забезпечення прав людства рівень захисту прав людини поліпшується, що підтверджує тезу про те, що права людства є одночасно базою для ефективного функціонування прав людини та «парасолькою», яка захищає їх від порушень.

129 ПРАВА ЛЮДСТВА

Висновки

Сучасні виклики, перед якими стоїть людство, змушують замислюватися над но- вими ідеями регулювання спільних відповідей для спільних загроз. Концепція прав людства є однією із багатьох ідей, що намагаються знайти нові підходи до регулю- вання прав людини та місця людства. Власне, наведений аналіз класифікації прав людини дозволяє виокремити осо- бливий вид прав третього покоління, якими є права людства. Вони суттєво відріз- няються від прав перших двох поколінь і є надзвичайно складними та багатокомпо- нентними правами. На підставі дослідження також можна говорити про сформовану правосуб’єктність людства як його здатність мати права і здійснювати їх, а також ви- магати притягнення до відповідальності за їх порушення. Виокремлення нових прав є необхідним в умовах зміни людського суспільства, що включає також поступові процеси збільшення кількості загальновизнаних прав, котрі зобов’язані охороняти всі держави. Права людства є мета-правами, які існують як надбудова і водночас як база для всіх інших прав. Захист прав людства як особливого виду прав третього покоління має суттєве значення для дотримання індивідуальних прав особи. Опис людства як цілісного суб’єкта суспільних відносин набув досить широкого обґрунтування у філософських та правничих дослідженнях. Об’єднання людства у єдиний суб’єкт зумовлено, зокрема, необхідністю реагування на схожі для всіх на- слідки глобальних проблем, що ставлять під загрозу виживання людства. Крім того, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, зростання міжнародної мігра- ції, а також самоусвідомлення людьми належності до єдиного людства підтверджу- ють необхідність дослідження людства як суб’єкта суспільних відносин. Загальною особливістю цього суб’єкта є об’єднання всіх людей навколо глобальних проблем, що ставлять на світовий порядок денний питання виживання людства. На підставі проведеного аналізу запропоновано таке визначення людства: це глобальна спіль- нота людей, котрі поєднані через чесноти спільних цінностей, та яка виступає як окремий суб’єкт глобальних суспільних та правових відносин. Виокремлення нової категорії у доктринальних дослідженнях прав людини може допомогти ефективніше імплементувати політику захисту основних ціннос- тей, якими є мир, здорове довкілля і сталий розвиток. Зважаючи на тренд активної юридизації прав другого покоління, можна вважати, що права людства також мають потенціал до отримання правового регулювання та захисту. Права людства пере- бувають у прямій двосторонній іманентній залежності із правами людини. Індиві- дуальні права, зокрема права першого покоління, у свою чергу можуть отримати кращий захист, якщо права людства будуть успішно реалізовані й гарантовані усім.

130  ПРАВА ЛЮДСТВА Відмінними ознаками прав людства як особливих прав третього покоління є такі: 1) суб’єктом цих прав є людство; 2) іманентна співзалежність з правами людини; 3) неможливість реального забезпечення прав людства для особи без гаранту- вання їх реалізації для всіх; 4) екстратериторіальність; 5) належність різним поколінням людства. Відповідно до запропонованих ознак, правами людства можна вважати пра- во на мир, здорове довкілля та сталий розвиток, які є самостійними, особливими правами, що виходять з ідеї прав третього покоління, заснованого на принципі со- лідарності. Дотримання прав людини дозволить забезпечити сталий розвиток су- спільства, уникнути виникнення конфліктів. У свою чергу, відсутність конфліктів та проблем та сталий розвиток допомагає підтримувати належний захист довкілля, що сприяє захисту прав людини. Отже, можна говорити не тільки про захист прав лю- дини, завдяки дотриманню прав людства, а й про своєрідний захист прав людства через дотримання прав людини. Окремі права людства отримали своє відображення у документах т. зв. «м’яко- го» права. Одним з нещодавніх найбільш важливих кроків для розвитку прав люд- ства стало визнання права на мир у Декларації ООН про право на мир (2017), що є першим сигналом визнання права на мир на міжнародній арені. Доцільно запро- понувати визнавати це право саме як право людства у подальших міжнародних документах. Взаємозалежність миру та дотримання прав людини є важливим кри- терієм для одночасного захисту обох цих цінностей та зумовлює неприпустимість порушення однієї з них для захисту іншої. Зважаючи на зміну трендів у збройних конфліктах, що виводять на перший план т. зв. інтернаціоналізовані конфлікти, котрі не мають достатнього регулювання в міжнародному гуманітарному праві, потрібно приділяти значну увагу захисту права людства на мир, позаяк наслідки будь-якого конфлікту можуть впливати на людство в цілому, а не лише на його прямих чи опо- середкованих учасників. Визнання права людства на мир дозволить урахувати гло- бальну співзалежність та уникнути надання неоднакового захисту чи дискримінації за будь-якою ознакою. Права людства є співзалежними не тільки з правами людини, а й між собою. Пра- во людства на здорове довкілля є важливим для захисту більшості індивідуальних прав. Підтримання належного стану довкілля та його поліпшення є завданням для забезпечення існування та розвитку не лише нинішніх, а й прийдешніх поколінь, що є однією з ключових ознак прав людства. Право на здорове довкілля відображено в усіх регіональних системах захисту прав людини, що доводить його глобальний характер. Економічні дослідження та міжнародні угоди свідчать про необхідність захисту права на здорове довкілля для збереження належних гідних умов існуван- ня, а використання механізмів захисту прав людини може сприяти встановленню вищих стандартів у різних регіонах світу. Зважаючи на феномен глобальної співза-

131 ПРАВА ЛЮДСТВА лежності, що особливо яскраво проявляється у процесах, пов’язаних зі станом до- вкілля, необхідність визнання саме людства суб’єктом права на здорове довкілля є виправданим та може сприяти сталому розвитку, позаяк він також пов’язаний зі станом довкілля. На відміну від права на мир чи права на здорове довкілля, право на розвиток було визнане невідчужуваним правом людини у ст. 1 Декларації ООН про право на розвиток (1986). З іншого боку, «Цілі сталого розвитку» можна вважати процесуаль- ним аспектом права на сталий розвиток. Забезпечення зрівноваженого та сталого розвитку у різних куточках планети, уникнення разючих відмінностей у можливос- тях та умовах життя, а також захист довкілля та гарантування прав людини є одно- часно цілями сталого розвитку та сутністю права людства на сталий розвиток. Люд- ство має бути визнане бенефіціаром права на розвиток, що у сучасних умовах має називатися сталим розвитком. Трансформація права людини на розвиток в право людства на сталий розвиток сприятиме його належному захисту. Різні підходи до визначення права на сталий розвиток у регіональних документах щодо прав лю- дини відображають, з одного боку, умовну універсальність цього права, тобто його відмінне значення для кожного регіону світу. З іншого боку, більш сучасні докумен- ти, наприклад Декларація прав людини АСЕАН, відображають глобальні тренди щодо визначення та захисту права на сталий розвиток. Не підлягає сумніву значу- щість сталого розвитку для існування нинішнього та прийдешніх поколінь людства, а також для захисту прав людини. З огляду на активний розвиток міжнародних судових органів, можна припустити, що у майбутньому буде запропонований ефективний судовий захист прав людства. Наразі умовно можна говорити про те, що для захисту права на здорове довкілля та частково права на мир можна використовувати механізм ЄСПЛ, що підтвердже- но проаналізованими рішеннями. Наявна практика поширювального динамічного тлумачення судами юридично визнаних прав першого покоління для захисту прав другого та третього покоління дозволяє припустити застосовність цього механізму захисту для прав людства, що підтверджується практикою ЄСПЛ. Порушення прав людства може містити склад міжнародних злочинів, відпові- дальність за які передбачена міжнародним кримінальним правом. Для притягнення до відповідальності за порушення прав людства може бути використаний механізм МКС, а також національних судів у тих державах, які закріпили у своєму національ- ному законодавстві відповідальність за міжнародні злочини. Міжнародні організації відіграють важливу роль у захисті прав людства, част- ково через нетрадиційні механізми захисту. Так, для права людства на мир можна говорити про існування механізмів збирання інформації про порушення через мо- ніторингові місії для подальшого використання цих даних у міжнародних судових інституціях з метою уникнення безкарності. Такі механізми створюють умови фіксу- вання порушень прав людства для подальшого їх захисту в судових органах. Крім того, вони створюють умови для сталого розвитку, за якого право на мир та здорове

132  ПРАВА ЛЮДСТВА довкілля є більш захищеним. Можливості захисту прав людства не мають обмежува- тися традиційними механізмами, що дозволить якнайповніше врахувати розвиток міжнародної співпраці. Перед людством стоїть завдання усвідомленої зміни власної свідомості і куль- тури для вирішення глобальних проблем, а також для запобігання їхньому повтор- ному виникненню. Такі виклики спрямовують наукові пошуки у напрямі вивчення особливостей об’єднання людства, аналізу підходів до управління та забезпечен- ня функціонування демократичних процесів не тільки на національному, а й на міжнародному рівнях. Обговорюючи вибір механізмів захисту прав людства, слід керуватися принципом застосування найбільш сприятливого режиму для захисту прав людства, що означає адаптування наявних механізмів міжнародної співпраці, захисту прав людини, а також виокремлення нових механізмів, у разі необхідності. Відсутність традиційних механізмів захисту прав людства, які були б визнаними з точки зору доктрини прав людини, не означає неможливість захисту – навпаки, це вимагає більш гнучкого розуміння потенції захисту та різнобічного використання мандату міжнародних організацій, що дозволить віднайти неочевидні, наразі нетра- диційні механізми захисту прав людства.

Додаток. Хронологія нововведень до прав людства у міжнародному праві

Рік, орган, Назва документа Юридична Інновація для визначення що видав природа права людства Документи щодо права на мир 1975, КБСЄ Заключний акт «М’яке» Права людини визнані «важли- Наради з безпеки право вим фактором» миру. Запрова- та співробітництва джено комплексний підхід до в Європі безпеки. 1978, Декларація про під- «М’яке» Кожна нація і кожна людина ГА ООН готовку суспільств право мають право на мирне життя. до життя у мирі Мир описується як необхідна умова прогресу всіх націй у всіх сферах життя. Мир належить різним поколін- ням людства. 1981, ОАЄ Африканська хар- Обов’язко- Перший і єдиний обов’язковий тія прав людини і ва для дер- міжнародний документ, що народів жав-членів визнає право людей на націо- нальний та міжнародний мир і безпеку.

133 ПРАВА ЛЮДСТВА

1984, Декларація про «М’яке» Міжнародне визнання того, що ГА ООН право народів на право всі народи мають право на мир. мир Мир пов’язаний з розвитком та повноцінною реалізацією прав людини та основних свобод. 1999, Декларація і Про- «М’яке» Мир пов’язаний з правами ГА ООН грама дій в галузі право людини, правом на розвиток, культури миру принципами свободи, справед- ливості, солідарності. Культуру миру називають відпо- відальністю всього людства. 2003, ОАЄ Додатковий про- Обов’яз- Визначено конкретні групи (жін- токол до Африкан- ковий ки), які мають право на мир. ської хартії прав для дер- Жінки мають право на мирне людини і народів жав-членів існування та право брати участь щодо жінок в Аф- у сприянні та підтримці миру. риці 2012, АСЕ- Декларація прав «М’яке» Визнане як індивідуальне, так АН людини АСЕАН право і колективне право користу- ватися миром: кожна людина та народи АСЕАН мають право користуватися миром. 2017, Декларація про «М’яке» Перший міжнародний документ, ГА ООН право на мир право що безпосередньо визнає право кожного користуватися миром, таким чином, щоб усі права лю- дини пропагувались і захища- лись, а розвиток здійснювався в повному обсязі.

Документи щодо права на сталий розвиток 1969, Американська кон- Обов’язко- Зазначено обов’язки держав (набуття венція прав люди- ва для дер- запроваджувати заходи щодо чинності - ни (Пакт Сан-Хосе) жав-членів прогресивної повної реаліза- 1978) ції стандартів у економічній, ОАД соціальній та культурній сферах, визначених у Статуті Організації американських держав.

134  ПРАВА ЛЮДСТВА

1981, Африканська хар- Обов’язко- Визначено, що всі народи ОАЄ тія прав людини і ва для дер- повинні мати право на еконо- народів жав-членів мічний, соціальний і культурний розвиток з належним урахуван- ням їхньої свободи, ідентичності та рівного використання загаль- ної спадщини людства. Обов’язок забезпечувати це право покладено на держави, що мають його здійснювати поодинці або колективно. 1986, Декларація про «М’яке» Уперше наведено визначен- ГА ООН право на розвиток право ня права на розвиток, що є одночасно індивідуальним та колективним правом, має чіткий зв’язок із правами й основними свободами людини. Першочерговим обов’язком держав є створення національ- них та міжнародних умов, спри- ятливих для реалізації права на розвиток. 1987, Брундтландський Не має Ідеться про взаємозалежність Всесвітня звіт «Наше спільне юридичної стану довкілля та можливостей комісія майбутнє» сили сталого розвитку. Визначено, що з питань сталий розвиток – це розвиток, довкілля і який задовольняє потреби тепе- розвитку рішнього часу, проте не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби 1992, Кон- Декларація «М’яке» Визначає права і обов’язки ференції Ріо-де-Жанейро право держав світу у межах концепції ООН «Про щодо довкілля та сталого розвитку. довкілля і розвитку (Декла- Визнає приналежність прав на розвиток» рація Ріо) (включ- розвиток, яке включає право на но з «Порядком здорове довкілля, різним поко- денниим на ХХІ сто- лінням людства. ліття» (Agenda 21) і Поєднання права на здорове Принципами Ріо) довкілля, права на сталий роз- виток і мир.

135 ПРАВА ЛЮДСТВА

1994, Єв- Ольборзька хартія Добровіль- Визначає зобов’язання із забез- ропейська «Міста Європи на но-обов’яз- печення сталого розвитку на конвенція шляху до сталого кова за локальному (місцевому) рівні та зі сталого розвитку» бажанням наголошує на важливому зна- розвитку міст та міс- ченні міст як центрів реалізації великих і цевостей цілей сталого розвитку. малих міст Європи 2000, Цілі розвитку «М’яке» Затверджено вісім міжнародних ГА ООН тисячоліття, або право цілей розвитку. «Декларація тися- Містить положення про право чоліття» ООН на на розвиток, але в контексті ці- 2000–2015 роки лей щодо викорінення бідності та щодо прав людини, демокра- тії і належного врядування. 2002, «План дій» і «Де- «М’яке» Визнає продовження мети Конферен- кларація зі сталого право Стокгольмської конференції ція ООН розвитку» (Йоган- і підтверджує завдання гло- з питань несбурзька декла- бального суспільства досягти сталого рація) сталого розвитку. розвитку Сталий розвиток є новою філо- софією глобального, регіональ- ного і місцевого розвитку, яка протистав-ляється економічно- му зростанню, що розуміється у вузькому значенні. Містить посилання на адресата і бенефіціара плодів сталого розвитку, якими є людство. 2003, ОАЄ Додатковий про- Обов’яз- Визначає право жінок повністю токол до Африкан- ковий користуватися правом на ста- ської хартії прав для дер- лий розвиток. людини і народів жав-членів Серед обов’язків держави щодо жінок в Аф- передбачені використання риці індикаторів людського роз- витку у разі запровадження політики щодо прав жінок, а також забезпечення зменшення негативних ефектів глобалізації у разі впровадження торговель- них контрактів і політики у сфері економіки.

136  ПРАВА ЛЮДСТВА

2012, Декларація прав «М’яке» Докладно описане право на АСЕАН людини АСЕАН право розвиток та обов’язки держав щодо його захисту та забезпе- чення. Найповніше та найдо- кладніше відображає сучасне розуміння права на сталий розвиток. 2015, «Перетворення «М’яке» Затверджено 17 цілей сталого ГА ООН нашого світу: Поря- право розвитку та 169 завдань. док денний сталого Поєднано мир, довкілля, сталий розвитку 2030». розвиток та право на розвиток як одне з прав людини.

Документи щодо права на здорове довкілля 1972, Декларації Конфе- «М’яке» Перша повноцінна згадка про Конферен- ренції ООН щодо право право на здорове довкілля. ція ООН з питань довкілля Захист довкілля був підвищений проблем (Стокгольмська до рангу основної функції дер- довкілля декларація) жави, а також з’явився новий термін – «політика охорони до- вкілля» – як невід’ємна частина державної політики взагалі. Визнано необхідність охорони довкілля в інтересах нинішньо- го і майбутніх поколінь як мети людства. 1981, ОАЄ Африканська хартія Обов’язкова Визначено, що всі народи прав людини і для дер- повинні мати право на загальне народів жав-членів задовільне довкілля, сприятли- ве для їхнього розвитку. 1988, ОАД Додатковий про- Обов’яз- Закріплює право кожного жити токол про права ко-вий для у здоровому довкіллі та мати людини у сфері держав-чле- доступ до базових публічних економічних, соці- нів послуг, а також обов’язки альних і культурних держав-членів заохочувати прав до Американ- захист, охорону та поліпшення ської конвенція довкілля. прав людини

137 ПРАВА ЛЮДСТВА

1992, Кон- Декларація «М’яке» Указано на необхідність вра- ференція Ріо-де-Жанейро право ховувати довкілля у процесі ООН «Про щодо довкілля та планування розвитку та еконо- довкілля і розвитку (Деклара- мічного зростання. розвиток» ція Ріо) (включно з Визначено компоненти права «Порядком ден- на здорове довкілля (право на ниим на ХХІ сто- здорове, чисте і екологічно зба- ліття» (Agenda 21) і лансоване довкілля; право на Принципами Ріо) достовірну інформацію про стан довкілля; право на відшкодуван- ня шкоди, заподіяної здоров’ю або майну людини екологічни- ми правопорушеннями). 1998, ООН Конвенція про Обов’язкова Регулює право на доступ до доступ до інформа- для держав, інформації, участь у процесі ції, участь громад- що ратифіку- прийняття рішень та доступ до ськості в процесі вали правосуддя з питань, що стосу- прийняття рішень ються довкілля. та доступ до пра- Складається з конкретних восуддя з питань, правових норм, які надають що стосуються громадськості досить чітко ви- довкілля (Орхуська значені повноваження або по- конвенція) кладають обов’язки на органи влади, а відтак – підходять для безпосереднього застосування у національній правовій системі, у тому числі в судах. 2000, ЄС Хартія основних Обов’язкова Передбачає необхідність висо- прав Європейсько- для дер- кого рівня захисту довкілля та го Союзу жав-членів ЄС поліпшення його якості. 2003 ОАЄ Додатковий про- Обов’яз- Передбачає обов’язки дер- токол до Африкан- ко-вий для жав-членів у цій сфері, зокре- ської хартії прав держав-чле- ма щодо належної утилізації людини і народів нів токсичних відходів, а також нав- щодо жінок в чання щодо захисту довкілля. Африці 2012, Декларація прав «М’яке» Право на здорове, екологічно АСЕАН людини АСЕАН право чисте та стабільне довкілля є складовою частиною права кожної людини на достатній життєвий рівень для себе та своєї родини.

138  ПРАВА ЛЮДСТВА

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Міжнародні та національні документи та законодавчі акти

1. ASEAN, Human Rights Declaration (AHRD) and the Phnom Penh Statement on the Adoption of the AHRD. – 2013 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// www.asean.org/storage/images/resources/ASEAN Publication/2013 (7. Jul) – ASEAN Human Rights Declaration (AHRD) and Its Translation.pdf 2. Charter of European Cities & Towns Towards Sustainability (Aalborg Charter), May 1994 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.urv.cat/media/upload/ arxius/catedra-desenvolupament-sostenible/Declaracions%20VIP/1994_-_aalborg_ charter.pdf 3. Council of Europe, European Social Charter (Revised), 3 May 1996, ETS 163 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.refworld.org/docid/3ae6b3678.html  – 1966 International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights. 4. European Union, Charter of Fundamental Rights of the European Union, Human Rights in International Law. Basic Texts. 3rd ed., Council of Europe Publishing, 2007. 5. European Union, Treaty of Lisbon Amending the Treaty on European Union and the Treaty Establishing the European Community, 13 December 2007, 2007/C 306/01 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.refworld.org/docid/476258d32. html [accessed 21 July 2018] 6. League of Nations, Convention to Suppress the Slave Trade and Slavery, 25 September 1926, 60 LNTS 253, Registered No. 1414 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.refworld.org/docid/3ae6b36fb.html 7. Organization of African Unity (OAU), African Charter on Human and Peoples’ Rights («Banjul Charter»), 27 June 1981, CAB/LEG/67/3 rev. 5, 21 I.L.M. 58 (1982) [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.refworld.org/docid/3ae6b3630.html 8. Organization of American States (OAS), Additional Protocol to the American Convention on Human Rights in the Area of Economic, Social and Cultural Rights («Protocol of San Salvador»), 16 November 1999, A-52 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.refworld.org/docid/3ae6b3b90.html 9. Organization of American States (OAS), American Convention on Human Rights, «Pact of San Jose», Costa Rica, 22 November 1969 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.refworld.org/docid/3ae6b36510.html

139 ПРАВА ЛЮДСТВА 10. OSCE, Protocol on the results of consultations of the Trilateral Contact Group (Minsk Agreement) [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://peacemaker.un.org/ UA-ceasefire-2014 11. OSCE, Rules of Procedure of the Organization for Security and Co-Operation in Europe, MC.DOC/1/06, 1 November 2006 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.osce.org/mc/22775?download=true, доступ 17.10.2018 12. UN General Assembly, An Agenda for Peace: resolution / adopted by the General Assembly, 8 October 1993, A/RES/47/120B [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.refworld.org/docid/4a54bbdad.html 13. UN General Assembly, Convention on the Rights of the Child, 20 November 1989, United Nations, Treaty Series, vol. 1577, p. 3 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.refworld.org/docid/3ae6b38f0.html 14. UN General Assembly, Declaration and Programme of Action on a Culture of Peace: resolutions / adopted by the General Assembly, 6 October 1999, A/RES/53/243 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.refworld.org/docid/3b00f54e0. html 15. UN General Assembly, Declaration on Fact-finding by the United Nations in the Field of the Maintenance of International Peace and Security: resolution / adopted by the General Assembly, 9 December 1991, A/RES/46/59 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.refworld.org/docid/3b00f18d4.html 16. UN General Assembly, Declaration on the Enhancement of Cooperation between the United Nations and Regional Arrangements or Agencies in the Maintenance of International Peace and Security: resolution / adopted by the General Assembly, 17 February 1995, A/RES/49/57 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. refworld.org/docid/3b00f31614.html 17. UN General Assembly, Declaration on the Right and Responsibility of Individuals, Groups and Organs of Society to Promote and Protect Universally Recognized Human Rights and Fundamental Freedoms, resolution 53/144 of 9 December 1998 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/en/ ProfessionalInterest/Pages/RightAndResponsibility.aspx 18. UN General Assembly, Declaration on the Right of Peoples to Peace, 12 November 1984, A/RES/39/11 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.refworld. org/docid/3b00f00d8.html 19. UN General Assembly, Resolution 2398 (XXIII) of 3 December 1968 Problems of Human Environment [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://documents- dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/243/58/IMG/NR024358.pdf?OpenElement 20. UN General Assembly, Rome Statute of the International Criminal Court (last amended 2010), 17 July 1998, ISBN No. 92-9227-227-6 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.refworld.org/docid/3ae6b3a84.html

140  ПРАВА ЛЮДСТВА 21. UN General Assembly, Rome Statute of the International Criminal Court (last amended 2010), 17 July 1998, ISBN No. 92-9227-227-6 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.refworld.org/docid/3ae6b3a84.html 22. UN General Assembly, Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development, 21 October 2015, A/RES/70/1 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.refworld.org/docid/57b6e3e44.html 23. UN General Assembly, United Nations Conference on the Human Environment, 15 December 1972, A/RES/2994 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. refworld.org/docid/3b00f1c840.html 24. UN General Assembly, United Nations Millennium Declaration, Resolution Adopted by the General Assembly, 18 September 2000, A/RES/55/2 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.refworld.org/docid/3b00f4ea3.html 25. UN Human Rights Committee, General comment No. 36 (2018) on article 6 of the International Covenant on Civil and Political Rights, on the right to life, 30 October 2018 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://tbinternet.ohchr.org/Treaties/ CCPR/Shared%20Documents/1_Global/CCPR_C_GC_36_8785_E.pdf 26. UN Security Council, Draft Resolution, 15 March 2014, S/2014/189 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.securitycouncilreport.org/atf/ cf/%7B65BFCF9B-6D27-4E9C-8CD3-CF6E4FF96FF9%7D/s_2014_189.pdf 27. Верховна Рада України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-XII [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1264-12 28. Верховна Рада України, Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 29. НБСЄ, Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, 01.08.1975 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/994_055 30. ОБСЕ, Протокол по итогам консультаций Трехсторонней контактной группы относительно совместных шагов, направленных на имплементацию Мирного плана Президента Украины П. Порошенка и инициатив Президента России В. Путина [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://peacemaker.un.org/sites/ peacemaker.un.org/files/UA_140905_MinskCeasfire_ru2.pdf 31. ООН, Паризька угода, від 12.12.2015, Угоду ратифіковано Законом № 1469-VIII від 14.07.2016 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov. ua/laws/show/995_l61 32. ООН, Декларація ООН щодо питань навколишнього середовища (Стокгольмська декларація), 1972 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/995_454

141 ПРАВА ЛЮДСТВА 33. ООН, Декларація про виховання народів в дусі миру, 1978 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_110 34. ООН, Декларація про право народів на мир, 1984 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_817 35. ООН, Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку, 1992 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_455 36. ООН, Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, 1949 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_153 37. ООН, Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату, 1997, ратифіковано Законом № 1430-IV від 04.02.2004 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_801 38. ООН, Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція) від 25.06.1998 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_015 39. ООН, Конвенція про захист цивільного населення під час війни, 1949 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154 40. ООН, Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у регулярних арміях, 1949 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/995_151 41. ООН, Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі, 1949 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/995_152 42. ООН, Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду, 26.06.1945 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_010

Судова практика

43. ECtHR, Akhmadov and Others v. Russia, № 21586/02, Judgment 14.11.2008 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-89592 44. ECtHR, Aksoy v. Turkey, № 21987/93, Judgment 18.12.1996 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58003 45. ECtHR, Albekov and Others v. Russia, № 68216/01, Judgment 09.10.2008 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-88770 46. ECtHR, Al-Jedda v. the United Kingdom [GC], no. 27021/08, 07.07.2011 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-105612

142  ПРАВА ЛЮДСТВА 47. ECtHR, Al-Skeini and Others v. the United Kingdom [GC], № 55721/07, 07.07.2011 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-105606 48. ECtHR, Budayeva and Others v. Russia, № 15339/02, 21166/02, 20058/02, 11673/02, 15343/02 20.03.2008 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-85436 49. ECtHR, Cossey v. The United Kingdom, 19843/84, Judgment 27.09.1990 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57641 50. ECtHR, Fadeyeva v. Russia, № 55723/00, Judgment 09.06.2005 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-69315 51. ECtHR, Giacomelli v. Italy, № 59909/00, Judgment 02.11.2006 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-77785 52. ECtHR, Guerra and Others v. Italy, № 14967/89, Judgment 19.02.1998 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58135 53. ECtHR, Hassan v. the United Kingdom, № 29750/09, Judgment [Електронний ресурс] – Режим доступу: 16/09/2014, http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-146501 54. ECtHR, Hatton and others v. the United Kingdom, № 36022/97, Judgment [GC] 08.07.2003 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-61188 55. ECtHR, Incal v. Turkey [GC], № 22678/93, Judgment 09.06.1998 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58197 56. ECtHR, Kyrtatos v. Greece, № 41666/98, Judgement 22.05.2003 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-61099 57. ECtHR, Ledyayeva, Dobrokhotova, Zolotareva and Romashina v. Russia, №№. 53157/99, 53247/99, 53695/00 and 56850/00, Judgment 26.10.2006 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-77688 58. ECtHR, López Ostra v. Spain, № 16798/90, Judgment 09.12.1994 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57905 59. ECtHR, Musayev and Others v. Russia, № 57941/00, 58699/00, 60403/00, Judgment 26.07.2007 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-81908 60. ECtHR, Öneryıldız v. Turkey, № 48939/99, 30.11.2004 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-67614 61. ECHR, Soering v. The United Kingdom, 14038/88 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57619 62. ECtHR, Taşkın and Others v. Turkey, № 46117/99, Judgment 10.11.2004 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-67401 63. ECtHR, Tătar v. Romania, № 67021/01, 27/01/2009 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117147

143 ПРАВА ЛЮДСТВА 64. ECtHR, Tyrer v. The United Kingdom,5856/72, Judgment 25.04.1978 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57587 65. ECtHR, Umayeva v. Russia, № 1200/03, Judgment 04.12.2008 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-90029 66. ECtHR, Zana v. Turkey [GC], № 18954/91, Judgment 25.11.1997 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58115 67. Internationa Court of Justice (ICJ), Pulp Mills on the River Uruguay (Argentina v. Uruguay), No. 2010/10, Judgment, I.C.J. Reports, 2010 68. International Court of Justice (ICJ), Barcelona Traction, Light and Power Combany, Limited, I.C.J. Reports 1970, p.3 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// www.icj-cij.org/files/case-related/50/050-19700205-JUD-01-00-EN.pdf 69. International Court of Justice (ICJ), Legality of the Threat or Use of Nuclear Weapons, Advisory Opinion, I.C.J. Reports 1996, p. 226, 8 July 1996 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.refworld.org/cases,ICJ,4b2913d62.html 70. ЄСПЛ, Дубецька та інші проти України, № 30499/03, Рішення 10/05/2011 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/974_689 71. ЄСПЛ, Окан та інші проти Туреччини, № 46771/99, Judgment 28.03.2006, (Case of Öçkan and Others v. Turkey – [Ukrainian Translation] summary by the Lviv Laboratory of Human Rights) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-125726

Монографії, підручники, статті, інші публікації

72. Abresch W. A Human Rights Law of Internal Armed Conflict: The European Court of Human Rights in Chechnya / William Abresch // European Journal of International Law. – 2005. – Vol. 16. – №4. – P. 741-67. 73. Allott P. Reconstituting humanity-new international law / Philip Allott // European Journal of International Law. – 1992. – № 3. – P. 219-252. 74. Alston P. Making Space for New Human Rights: The Case of the Right to Development / Philip Alston // Harvard Human Rights Yearbook / Philip Alston., 1998. – P. 3-40. 75. Andreassen B.A. Development As a Human Right: Legal, Political, and Economic Dimensions / B.A. Andreassen, S.P. Marks., 2007. – 350 p. – (Harvard Series on Health and Human Rights). 76. Anisimova G. V. Genesis of the Institution of Environmental Rights of Citizens in Modern Ukrainian Legal Doctrine: Natural Law Approach / Anisimova // 2016. – № 2(7). – P. 50-63.

144  ПРАВА ЛЮДСТВА 77. Arrighi J.M. La OEA y el derecho internacional / J.M. Arrighi. – Ciudad de Mexico: Editorial Porrúa, 2015. – 225 p. 78. Bach-Golecka D. Jednostka jako centralny punkt odniesienia w Europejskim i międzynarodowym porządku prawnym / Dobrochna Bach-Golecka // Prawa stają się prawem. Status jednostki a tendencje rozwojowe prawa, pod red. Mirosława Wyrzykowskiego, Konferencja Wydziału Prawa i Administracji, 25 lutego 2005 roku / Dobrochna Bach-Golecka. – Warszawa: LIBER, 2006. 79. Barr R. Abolition’s Bicentenary Revives the Memory of Slavery / R. Barr // Washington Post. – 18 March 2007. – P. A15. 80. Baxi U. The Development of the Right to Development / U. Baxi // Human rights: new dimensions and challenges / U. Baxi. – Ashgate: UNESCO Publishing, 1998, c. 99-116. 81. Boyle A. Human Rights or Environmental Rights? A Reassessment [Електронний ресурс] / Alan Boyle. – 2007 – Режим доступу: http://www.law.ed.ac.uk/includes/ remote_people_profile/remote_staff_profile?sq_content_src=%2BdXJsPWh0dHA lM0ElMkYlMkZ3d3cyLmxhdy5lZC5hYy51ayUyRmZpbGVfZG93bmxvYWQlMkZwd WJsaWNhdGlvbnMlMkYwXzEyMjFfaHVtYW5yaWdodHNvcmVudmlyb25tZW50YW xyaWdodHNhcmVhc3Nlcy5wZGYmYWxsPTE%3D 82. Bratspies R. Do We Need a Human Right to a Healthy Environment? / Rebecca Bratspies // Santa Clara Journal of International Law. – vol. 13. – №1. – 2015. – P. 31-69. 83. Bülent A. Rethinking «third generation» human rights / Algan Bülent // Ankara Law Review. – 2004. – № 1. – P. 121-155. 84. Burkett M. In search of refuge: Pacific Islands, climate-induced migration, and the legal frontier [Електронний ресурс] / Burkett // Honolulu: East-West Center, 2011 – Режим доступу: https://www.eastwestcenter.org/system/tdf/private/api098. pdf?file=1&type=node&id=32472 85. Cassese A. States: Rise and Decline of the Primary Subjects of the International Community / Antonio Cassese // The Oxford Handbook of the History of International Law / Antonio Cassese. – Oxford: Oxford University Press, 2013. 86. Cassimatis A.E. International Humanitarian Law, International Human Rights Law, and Fragmentation of International Law [Електронний ресурс] / A.E. Cassimatis // The International and Comparative Law Quarterly. – 56, № 3. – 2007. P. 623-639 – Режим доступу: http://www.jstor.org/stable/4498092 87. Davis K.G. Promoting Human Rights through Economic Development [Електронний ресурс] / Kim Davis // Freedom House. – 5 March 2013 – Режим доступу: https:// freedomhouse.org/blog/promoting-human-rights-through-economic-development 88. Donnelly J. Duties and Duty-Bearers of Human Rights, Donnelly, J., & Whelan, D. J. (2017). International human rights. Hachette UK [Електронний ресурс] / J. Donnelly, D. J. Whelan // Hachette UK. – 2017 – Режим доступу: https://books.google.com. ua/books?id=kW4rDwAAQBAJ&lpg=PT10&ots=i69h0nilAo&dq=mechanisms%20 of%20human%20rights%20protection&lr&hl=uk&pg=PT49#v=onepage&q&f=true

145 ПРАВА ЛЮДСТВА 89. Donnelly J. The Relative Universality of Human Rights / Jack Donnelly // Human Rights Quarterly. – 2007. – P. 281-306. 90. Dörrie P. The Wars Ravaging Africa in 2016 [Електронний ресурс] / Peter Dörrie // The National Interest. – 2016 – Режим доступу: https://nationalinterest.org/blog/ the-buzz/the-wars-ravaging-africa-2016-14993 91. Economic, social, and cultural rights: a textbook / ed. by A. Eide, C. Krause, A. Rosas. – Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 1995. – 506 p. 92. Einstein A. Einstein on Peace / A. Einstein, O. Nathan, H. Norden. – New York: Simon and Schuster, 1960. – 720 p. 93. Falk R. Achieving Human Rights / Richard Falk. – New York: Routledge, 2009. – 256 p. 94. Falk R. The World Order Between Interstate Law and the Law of Humanity: The Role of Civil Society Institutions / Richard Falk // The International Legal Theory. – 1995. – № 1. 95. Fernandez C.G. In Pursuit of Broad Agreement in the Future Development of the Declaration on the Right to Peace within the United Nations / C.G. Fernandez, D. Puyana // Przegląd Strategiczny. – 2017. – № 10. – P. 383-405. 96. Fernández C.G. The Right to Peace: Past, Present and Future [Електронний ресурс] / C.G. Fernández, D.F. Puyana with the contribution of M. Bosé // Costa Rica by Perspectiva Digital – Режим доступу: https://www.upeace.org/uploads/ file/publication/Right%20to%20Peace.pdf 97. Fernández J. Hostes humani generis: Pirates, Slavers, and Other Criminals / Fernández // The Oxford Handbook of the History of International Law, ed. Fassbender, B., A. Peters, S. Peter, and D. Högger / J. Fernández. – Oxford: Oxford University Press, 2012. – (Oxford Handbooks in Law). 98. Focarelli C. International law as social construct. The struggle for global justice / Carlo Focarelli. – Oxford: Oxford University Press, 2012. 99. Fogel A. Z ochroną środowiska w tle [Електронний ресурс] / Anna Fogel // Przegląd Komunalny / Numer 4/2013 (259) – Режим доступу: http://e-czytelnia.abrys. pl/?mod=tekst&id=16127 100. Francioni F. International Human Rights in an Environmental Horizon / Francesco Francioni // European Journal of International Law. – 2010. – № 21. – P. 41-55. 101. Freedman R. Third Generation Rights: Is There Room for Hybrid Constructs within International Human Rights Law / Freedman // Cambridge Journal of International and Comparative Law. – 2013. – №(2)4. – P. 935-959. 102. Fry D. Abolition of War: An Agenda for Survival / Douglas Fry // The Abolition of War by Krzysztof Wodiczko / Douglas Fry. – London: Black Dog Publishing, 2012. – P. 116-137. 103. Fry D. P. Anthropological Examples of Peacemaking: Practice and Theory / Fry // Susan Allen Nan, Zachariah Mampily, & Andrea Bartoli (Eds.) Peacemaking: From Practice to Theory / Fry. – Santa Barbara: Praeger, 2011. – P. 550-562.

146  ПРАВА ЛЮДСТВА 104. Fry D. P. Life Without War [Електронний ресурс] / Douglas P. Fry // In D.P. Barash (Ed.), Approaches to Peace. A Reader in Peace Studies / Douglas P. Fry. – Oxford: Oxford University Press, 2014. – P. 162-172 – Режим доступу: https://www.academia. edu/18818274/Reprint_Life_without_War 105. Gałganek A. Historia teorii stosunków międzynarodowych / Andrzej Gałganek. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2009. – 608 s. 106. Galicki Z. W. Human Rights and Environment, Studia Iuridica, 1995, t. XXX. 107. Gallagher A. The United Nations, Democracy and Human Rights[Електронний ресурс] // Manual on Human Rights Monitoring. An Introduction for Human Rights Field Officers / Norwegian Institute of Human Rights – Режим доступу: http:// www.jus.uio.no/smr/english/about/programmes/nordem/publications/manual/ previous/chapter01.pdf 108. Gronowska B. Europejski Trybunał Praw Człowieka: w poszukiwaniu efektywnej ochrony praw jednostki / Bożena Gronowska. – Toruń: Dom Organizatora, 2011. – 374 s. 109. Gruber S. Human Displacement and Climate Change in the Asia-Pacific [Електронний ресурс] / Stefan Gruber // Oxford University Press. – 2015 – Режим доступу: https:// papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=2548365 110. Handl G. Declaration of the United Nations conference on the human environment (Stockholm Declaration), 1972 and the Rio Declaration on Environment and Development [Електронний ресурс] / Handl // United Nations Audiovisual Library of International Law. – 2012 – Режим доступу: http://www2.ecolex.org/server2. php/libcat/docs/LI/MON-090718.pdf 111. Hannan M. Third Generation Human Rights and the Good Governance / Mohammad Abdul Hannan // OIDA International Journal of Sustainable Development. – Vol. 2. – № 5. – 2010. – P. 41-50. 112. Higgins R. Second-Generation Peacekeeping / Rosalyn Higgins // Proceedings of the ASIL Annual Meeting,. –Vol. 89. – 1995. – P. 275-279. 113. Hiskes R. P. The right to a green future: Human rights, environmentalism, and intergenerational justice / Hiskes // Human Rights Quarterly. – 2005. – № 4. – P. 1346-1364. 114. Human Rights in International Law. Basic Texts. 3rd ed., Council of Europe Publishing, 2007. 115. Interaction of the State and the Individual in Context of the Development of Generations of Human Rights [Електронний ресурс] / [G. I. Borisov, N. N. Oleinik, A. N. Nifanov та ін.] // The Social Sciences 11 (Special Issue 5). – 2016 – Режим доступу: http://docsdrive.com/pdfs/medwelljournals/sscience/2016/6849-6853.pdf

147 ПРАВА ЛЮДСТВА 116. Jabłoński M. Prawa człowieka i systemy ich ochrony. Zarys wykładu / M. Jabłoński, S. Jarosz-Żukowska. – Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2010. – 327 s. 117. Jackiewicz A. Państwo jako zagrożenie i gwarant wolności i praw jednostki / Andrzej Jackiewicz // Jednostka a państwo na przestrzeni wieków, pod red. Joanny Radwanowicz-Wanczewskiej, Piotra Niczyporuka, Karola Kuźmicza / Andrzej Jackiewicz. – Białystok: Temida 2, 2008. 118. Jendrośka J. Konwencja z Aarhus: geneza, status i kierunki rozwoju / Jerzy Jendrośka. – Wrocław, 2012. 119. Justyńska I. Zasada poszanowania praw człowieka w europejskim prawie wspólnotowym / Justyńska. – Toruń: Dom Organizatora, 2009. – 356 s. 120. Kertesz S. D. Human Rights in the Peace Treaties // Law and Contemporary Problems. – Vol. 14 – № 4. – International Human Rights: Part 2 (Autumn, 1949), pp. 627-646 / Published by: Duke University School of Law Stable [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.jstor.org/stable/1190156 121. Kofi A. United Nations Secretary-General Kofi Annan besought by the International Tribunal’s President. Press Release / Annan Kofi // The Hague: United Nations Press. – 1997. 122. Koskenniemi M. International law in Europe: between tradition and renewal / Martti Koskenniemi // The European Journal of International Law. – 2005. – Vol 1. – № 6. – P. 113-124. 123. Kuźniar R. Prawa człowieka. Prawo, instytucje, stosunki międzynarodowe / Roman Kuźniar. – Warszawa: Wydawnictwo naukowe «Scholar», 2004. 124. Leczczcenko Ł. Prawa osób należących do mniejszości narodowych i etnicznych / Łarysa Leczczcenko // Prawa człowieka. Wybrane zagadnienia, pod red. Laury Koby, Wiesława Wacławczyka / Łarysa Leczczcenko. – Warszawa: Oficyna a Wolters Kluwer, 2009. 125. Legg A. The Margin of Appreciation in International Human Rights Law: Deference and Proportionality / Andrew Legg. – Oxford: Oxford Monographs in International Law, 2012. 126. Liżewski B. Reforma systemu kontroli Europejskiej Konwencji Praw Człowieka / Bartosz Liżewski // Praktyka ochrony praw człowieka, Tom I, pod red. Kingi Machowicz / Bartosz Liżewski. – Lublin: Wydawnictwo KUL, 2012. 127. Marslev K. The economy of human rights: exploring potential linkages between human rights and economic development [Електронний ресурс] / K. Marslev, H.-O. Sano // The Danish Institute for Human Rights, Denmark’s National Human Rights Institution. – 2016 – Режим доступу: https://www.humanrights.dk/sites/ humanrights.dk/files/media/dokumenter/udgivelser/working_papers_2016/the_ economics_of_human_rights_2016.pdf

148  ПРАВА ЛЮДСТВА 128. Martinez J. S. Antislavery Courts and the Dawn of International Human Rights Law / J. S. Martinez // The Yale Law Journal. – 2008. – vol. 117:550. – P. 550-641. 129. McConville M. Research Methods for Law [Електронний ресурс] / M. McConville, C. Wing Hong // 2007 – Режим доступу: http://site.ebrary.com/id/10435291 130. Memeti A. The concept of erga omnes obligations in international law [Електронний ресурс] / A. Memeti, B. Nuhija // New Balkan Politics – Issue 14, 2013, pp. 31-47 – Режим доступу: http://www.newbalkanpolitics.org.mk/item/the-concept-of-erga- omnes-obligations-in-international-law#.WqlmMGacZ-X 131. Mik C. Zbiorowe prawa człowieka: analiza krytyczna koncepcji / Cezary Mik. – Toruń: Uniwersytet Mikołaja Kopernika, 1992. – 270 s. 132. Molski R. Eksterytorialne stosowanie prawa ochrony konkurencji / Rajmund Molski // Ruch Prawniczy, Ekonomiczny i Socjologiczny, Rok LXIV. – 2002. – № 3. – P. 13-35. 133. Motyka K. Prawa człowieka. Wprowadzenie. Wybór źródeł / Krzysztof Motyka. – Lublin: Oficyna Wydawnicza VERBA, 2004. – 420 s. 134. Murove M. F. L’Ubuntu / Munyaradzi Felix Murove // Diogène. – 2011. – № 3-4(235- 236). – P. 44-59. 135. Nagórny J. Prawo do pokoju // Urzeczywistnianie praw człowieka w XXI wieku / Prawo i Etyka / red. Morciniec P., Stadniczeńko S. L. – Opole, 2004. 136. Nowicki M. A. Wokół Konwencji Europejskiej: komentarz do Europejskiej Konwencji Praw Człowieka / Marek Antoni Nowicki. – Wolters Kluwer, 2013. – 1196 s. – (Lex; 6). 137. Osiatyński W. Prawa człowieka i ich granice / Wiktor Osiatyński. – Kraków: Społeczny Instytut Wydawniczy Znak, 2011. – 371 s. 138. Pallemaerts M. A human rights perspective on current environmental issues and their management: evolving international legal and political discourse on the human environment, the individual and the state / Mark Pallemaerts // Human Rights and International Legal Discourse. – 2008. – № 2. – P. 149-178. 139. Pavoni R. The sustainable development goals and international environmental law: normative value and challenges for implementation / R. Pavoni, D. Piselli // 13 Veredas do Direito, Belo Horizonte. – 2016. – P. 13-60. 140. Peces-Barba G. Teoria Dei Diritti Fundamentali / Gregorio Peces-Barba. – Milano: Dott. A. Guiffrè Editore, 1993. – 352 p. 141. Perry D.J. The Right to Life in Peace: An Essential Condition for Realizing the Right to Health / D. J. Perry, G. C. Fernández, D.F. Puyana // Health and Human Rights. – 2015. – № 1. – P. 148-158. 142. Piechowiak M. «The Concept of Human Rights and Their Extra-Legal Jurisdiction» in Raija Hanski and Markku Suksi (eds.), An Introduction to the International Protection of Human Rights: A Textbook, (Institute for Human Rights, Abo, Finland, 1997).

149 ПРАВА ЛЮДСТВА 143. Posner E. A. Judicial Independence in International Tribunals / E. A. Posner, J. C. Yoo // California Law Review. – 2005, vol. 93, no. 1. – P. 1-74. 144. Ralston H. Climate change challenges Tuvalu [Електронний ресурс] / H. Ralston, B. Horstmann, C. Holl // Germanwatch. – 2004 – Режим доступу: https://germanwatch. org/sites/germanwatch.org/files/publication/3632.pdf 145. Review Essay Symposium: Philip Allott’s Eunomia and The Health of Nations Thinking Another World: «This Cannot Be How the World Was Meant to Be»: An event to mark the retirement of Professor Philip Allott, Professor of International Public Law, University of Cambridge, 28–29 May 2004 // European Journal of International Law. – Volume 16, Issue 2, 1 April 2005. – P. 255-297. 146. Rola Unii Europejskiej i Stanów Zjednoczonych w rozwoju międzynarodowych stosunków gospodarczych i politycznych, pod red. A. Pawłowkiej, WSPA, Lublin, 2009. 147. Romano C. Deciphering the Grammar of the International Jurisprudential Dialogue / Cesare Romano // New York University Journal of International Law and Politics. – 2009. – Vol. 41. – № 4. – P. 755-787. 148. Romano C. The Proliferation of International Judicial Bodies: The Pieces of the Puzzle / Cesare Romano // New York University Journal of International Law and Politics. – 1999. – Vol. 31. – issue 4. – P. 709-752. 149. Rosas A. The right to development / Allan Rosas // Economic, social, and cultural rights: a textbook / edited by Asbjørn Eide, Catarina Krause, and Allan Rosas / Allan Rosas. – Boston: Nijhoff Publishers, 1995. 150. Rowe D.E., Schulmann R. (eds.) Einstein on Politics: His Private Thoughts and Public Stands on Nationalism, Zionism, War, Peace, and the Bomb, Princeton University Press, 2007. – 523 p. 151. Schaumburg-Müller S. In Defense of Soft Universalism: a Modest, yet Presumptuous Position [Електронний ресурс] / Sten Schaumburg-Müller // Cuadernos constitucionales de la Cátedra Fadrique Furió Ceriol. – No. 62/63, 2011, p. 113–126 – Режим доступу: https://pdfs.semanticscholar.org/7be3/9aac1c942e95c8947990f5 155ecc2b161fdd.pdf 152. Schwank N. The World Map of Political Conflicts [Електронний ресурс] / Nicolas Schwank // CONIAS. – 2014 – Режим доступу: http://www.esri.com/~/media/Files/ Pdfs/events/GeoRiskSeminar/georisk_05.pdf?la=en 153. Sen A. Development as freedom / Amartya Sen. – Oxford: Oxford University Press, 2001. – 384 p. 154. Sen A. Human rights and the limits of law [Електронний ресурс] / Amartya Sen // Cardozo Law Review. – 2006. – Vol. 27:6. – P. 2913–2926 – Режим доступу: http:// jenni.uchicago.edu/WJP/papers/Sen_cardozo.pdf 155. Siemek M. J. Hegel i filozofia / Marek J. Siemek. – Warszawa: Oficyna Naukowa, 1998. – 228 p. – (Terminus).

150  ПРАВА ЛЮДСТВА 156. Sohn L. The Stockholm Declaration on the Human Environment / L. Sohn // Harvard International Law Journal. – 1973. – № 14. – P. 423-516. 157. Soma A. Le droit de l’homme a l’alimentation: contenu normatif et mecanismes juridiques de mise en œuvre, le travail pour l’obtention du Diplôme d’Etudes Approfondies (D.E.A.) en droit [Електронний ресурс] / Abdoulaye Soma. – 2013 – Режим доступу: http://www.estig.ipbeja.pt/~ac_direito/Mem-DEA-SOMA.pdf 158. Szarfenberg R. Prawo do rozwoju [Електронний ресурс] / Ryszard Szarfenberg. – 2004 – Режим доступу: http://rszarf.ips.uw.edu.pl/pdf/pdr.pdf 159. Teitel R. G. Humanity’s Law / Ruti G. Teitel. – New York: Oxford University Press, 2011. – 304 p. 160. The Right to Peace: Past, Present and Future, C. G. Fernández, D. F. Puyana with the contribution of M. Bosé. Printed in San Jose, Costa Rica by Perspectiva Digital S.A., November 2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.upeace. org/uploads/file/publication/Right%20to%20Peace.pdf 161. Turk D. The Right to Development, from Lege Ferenda to Lex Lata / D. Turk, P. J. Waart // SIM Newsletter. – 1985. – № 10. – P. 13-27. 162. Vandenhole W. Interplay between Human Rights Law and Development Law: Potential, Ambiguities and Tensions / W. Vandenhole // Human Rights and International Legal Discourse. – 2008. – № 2. – P. 3-16. 163. Vasak K. A 30-Year Struggle [Електронний ресурс] / Karek Vasak // The UNESCO Currier – Режим доступу: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000048063 164. Vasak K. Les différentes catégories des droits de l’homme in Lapeyre / F. de Tinguy and K. Vasak (eds) / Les dimensions universelles des droits de l’homme // Vol. I, 1990, 303. 165. Widawska E. System ochrony praw człowieka w pamach Organizacji Narodów Zjednoczonych / Edyta Widawska // Prawa człowieka. Wybrane zagadnienia, pod red. Laury Koby, Wiesława Wacławczyka / Edyta Widawska. – Warszawa: Oficyna a Wolters Kluwer, 2009. 166. Wiesener C. The Application and Interplay of Humanitarian Law and Human Rights Law in Peace Operations, with a Particular Focus on the Use of Force: дис. докт. юр. наук / Wiesener Cornelius – Florence, 2015. – 334 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://cadmus.eui.eu/handle/1814/38164 167. Winks B. E. A covenant of compassion: African humanism and the rights of solidarity in the African Charter on Human and Peoples’ Rights / Winks // African Human Rights Law Journal. – 2011. – № 11. – P. 447–464. 168. Алямкін Р. Міжнародно-правовий режим захисту прав людини під час внутрішніх збройних конфліктів [Електронний ресурс] / Руслан Алямкін // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – № 6/2014, С. 47-51 – Режим доступу: http://instzak.rada.gov.ua/instzak/doccatalog/document?id=71616

151 ПРАВА ЛЮДСТВА 169. Англійська мова в міжнародних документах з прав людини: Навч. посібник / За ред. проф. І. І. Борисенко. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 752 с. 170. Антонович М.М. Юрисдикція Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії / М.М. Антонович // Наукові записки НАУКМА. Юридичні науки. – 2017. – С. 67-70. 171. Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма – ответы на глобализацию / Ульрих Бек. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 304 с. 172. Вернадский В. И. Несколько слов о ноосфере [Електронний ресурс] / В. И. Вернадский // Наука. – 1991 – Режим доступу: http://vernadsky.name/wp-content/ uploads/2013/01/neskolko-slov-o-noosfere.pdf 173. Гончар О.М. Ефективність участі міст України в європейському русі за сталий розвиток / О.М. Гончар // Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі Сер.: Економічні науки. – № 6. – С. 41-46. 174. Грицкевич С. Г. Конституційні екологічні права в системі конституційних прав людини та громадянинка / С. Г. Грицкевич // Право України. – 2001. – № 8. – С. 54-71. 175. Гьофе О. Демократія в епоху глобалізації / Отфрід Гьофе. – К.: Дух і літера, 2007. – 435 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека). 176. Гьофе О. Розум та право. Складові інтеркультурного правового дискурсу / Отфрід Гьофе. – К.: Альтерпрес, 2003. – 264 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека). 177. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М. І. Козюбри. – К.: ВАІТЕ, 2016. 178. Загрийчук И.Д. Глобализация: угрозы и возможности их преодоления / И.Д. Загрийчук // Рационализм и культура на пороге третьего тысячелетия. – Т. 3. – Ростов-на-Дону, 2002. 179. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву / О.С. Иоффе. – М.: Cтатут, 2000. – 781 с. 180. Іванюшенко В.В. Права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля: поняття та зміст / В.В. Іванюшенко // Правничий вісник Університету КРОК. – 2010. – № 6. – C. 17-23. 181. Кант И. Метафизические начала естествознания. Сборник работ / Иммануил Кант. – М.: Мысль, 1999. – 1712 с. 182. Кант И. Сочинения / Иммануил Кант. – М.: Мысль, 1965. – 544 с. – (Философское наследие; т. 4). 183. Карабан В.І. Англійсько-український юридичний словник / В.І. Карабан. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 1088 с. 184. Козюбра М.І. Права людини і верховенство права [Електронний ресурс] / М.І. Козюбра // Право України. – 2010 – Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/ period/article/10158/%CC#chapter

152  ПРАВА ЛЮДСТВА 185. Козюбра М.І. Право та людина: лінії взаємозв’язків та тенденції розвитку / М.І. Козюбра // Юридичні записки. – Том 168. Юридичні науки. – 2015. – С. 3-9. 186. Козюбра М.І. Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) / М.І. Козюбра // Проблеми філософії права. – 2003. – Т. I. – С. 27-32. 187. Коптєва О.О. Міжнародно-правова відповідальність за порушення зобов’язань erga omnes / О.О. Коптєва // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – 2014. – № 1. – С. 87-92. 188. Кравченко С.М. Актуальні проблеми навколишнього середовища / С.М. Кравченко, А.О. Андрусевич, Дж. Бонайн: Підручник / Під заг. ред. С.М. Кравченко. – Львів: Вид. центр ЛНУ, 2002. 189. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / пер. з англ. – Харків: Консум, 2000. – 592 с. 190. Матвійчук А.О. Особисте немайнове право на сприятливе навколишнє природне середовище: проблеми понятійного апарату / А.О. Матвійчук // Юридична наука. – 2012. – № 12. – С. 21-28. 191. Некрасов B.C. «Новое насилие» постсовременности против рационализма и культуры // Рационализм и культура на пороге третьего тысячелетия: Материалы Третьего Российского Философского конгресса (16 - 20 сентября 2002 г.) В 3 т. Т. 1. – Ростов-на-Дону, 2002. 192. Писаренков А.А. Иммануил Кант: идеал мира и феномен войны. Ретроспектива и перспектива / А.А. Писаренков // Рационализм и культура на пороге третьего тысячелетия: Материалы Третьего Российского Философского конгресса (16–20 сентября 2002 г.) / А.А. Писаренков. – Ростов-на-Дону, 2002. 193. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник / П.М. Рабінович. – Львів: Край, 2007. – 192 с. – (9-те вид., зі змінами). 194. Самура А. Спір Аргентини і Уругваю з практики Міжнародного суду ООН та його роль у міжнародному праві [Електронний ресурс] / Аліна Самура // Екологія, право, людина – Режим доступу: http://epl.org.ua/law-posts/spir-arhentyny-i- uruhvaia-z-praktyky-mizhnarodnoho-sudu-oon-ta-ioho-rol-u-mizhnarodnomu-pravi/ 195. Сендс Ф. Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова / Філіп Сендс; пер. з англ. Павла Мігаля. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. – 652 с. 196. Сергеев К.А. Феноменология духа Гегеля как наука об опыте сознания / К.А. Сергеев, Я.А. Слинин // Г. Гегель. Феноменология духа / К.А. Сергеев, Я. А. Слинин. – СПб.: Наука, 1994. 197. Скакун О.Ф. Теорія держави і права / О.Ф. Скакун. – Харків: Консум, 2001. – 656 с. 198. Скрипник А.П. Категорический императив Иммануила Канта / Анатолий Петрович Скрипник. – М.: Изд-во Московского университета, 1978. – 192 с.

153 ПРАВА ЛЮДСТВА 199. Слівінська А.Ф. Рецепція проєкту вічного миру І. Канта в європейському соціо- культурному просторі кінця ХІХ–початку ХХ ст. / Аліна Францівна Слівінська // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. – 2016. – № 36. – С. 18-27. 200. Словник української мови: в 11 томах – К.: Наукова думка. – Т. 4. – 1973. 201. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с. 202. Ульяшина Л.В. Международно-правовые стандарты в области прав человека и их реализация: теория и практика применения: Монография / Л.В. Ульяшина. – Вильнюс: ЕГУ, 2013. – 402 с. 203. Філософія прав людини / За редакції Ш. Ґосепата та Ґ. Ломання; пер. з нім. О. Юдіна та Л. Доронічевої. – К.: Ніка-Центр, 2016. – 320 с. – (Серія «Зміна парадигми»; вип. 13). 204. Фюрст М. Філософія / М. Фюрст, Ю. Тринкс. – К.: Дух і літера, Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського, 2018. – 544 с. 205. Шершеневич Г.Ф. Наука гражданского права в России / Г.Ф. Шершеневич. – М.: Статут, 2003. – 250 с.

Звіти

206. Amnesty International Report 2017/18: the State of the World’s Human Rights [Електронний ресурс] // Amnesty International. – 2018 – Режим доступу: https:// www.amnesty.org/download/Documents/POL1067002018ENGLISH.PDF 207. Assessing the Qualities of Systemic Peace [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.systemicpeace.org/conflicttrends.html 208. Brundtland Report of the World Commission on Environment and Development «Our Common Future» 1987 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.urv. cat/media/upload/arxius/catedra-desenvolupament-sostenible/Declaracions%20 VIP/1987_-_brundtland_report.pdf 209. European Court of Human Rights, Overview 1959–2017 [Електронний ресурс] // ECHR. – 2017. – Режим доступу: https://www.echr.coe.int/Documents/ Overview_19592017_ENG.pdf 210. Freedom in the World 2018: Democracy in Crisis [Електронний ресурс] // Freedom House. – 2018. – Режим доступу: https://freedomhouse.org/report/freedom-world/ freedom-world-2018 211. Global Trends. Forced Displacement in 2015 [Електронний ресурс] // UNHCHR. – 2015 – Режим доступу: http://www.unhcr.org/576408cd7.pdf

154  ПРАВА ЛЮДСТВА 212. Human Development Report 2000 [Електронний ресурс] // Oxford University Press. – 2000. – Режим доступу: http://hdr.undp.org/sites/default/files/reports/261/ hdr_2000_en.pdf 213. Munich Security Report 2018 «To the Brink – and Back?» [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.securityconference.de/en/ discussion/munich-security-report/ 214. Report of the Parallel Event «Third Generation» Human Rights – Reflections on the Collective Dimension of Human Rights [Електронний ресурс] // Geneva. – 2203. – Режим доступу: http://www.fes-globalization.org/geneva/documents/Report_FES- Geneva_3rd-generation_human_rights.pdf 215. Report of the United Nations Conference on the Human Environment (New York, 1973), UN Doc. A/CONF.48/14/Rev.1. 216. Report of the United Nations High Commissioner for Human Rights on the situation of human rights in Ukraine [Електронний ресурс] // OHCHR. – 19 September 2014. – Режим доступу: http://www.ohchr.org/EN/HRBodies/HRC/RegularSessions/ Session27/Documents/A-HRC-27-75_en.pdf 217. Statistical Update 2018 [Електронний ресурс] // UNDP, Human Development Reports. – 2018. – Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/2018-update 218. Sustainable development report on Africa I: managing land-based resources for sustainable development [Електронний ресурс] // UN. – 2011. – Режим доступу: http://hdl.handle.net/10855/14946 219. The Sustainable Development Goals Report 2018 [Електронний ресурс] – 2018. – Режим доступу: https://unstats.un.org/sdgs/files/report/2018/TheSustainableDev elopmentGoalsReport2018.pdf 220. Trends in Armed Conflict, 1946–2015 [Електронний ресурс] / [K. Dupuy, S. Gates, H. M. Nygard та ін.] // PRIO. – 2016. – Режим доступу: https://reliefweb.int/sites/ reliefweb.int/files/resources/Dupuy%20et%20al%20-%20Trends%20in%20 Armed%20Conflict%201946-2015%2C%20Conflict%20Trends%208-2016.pdf 221. Universal Human Rights Index [Електронний ресурс] // OHCHR – Режим доступу: https://uhri.ohchr.org/en 222. World Report 2018. Events of 2017: Status of Human Rights Around the World [Електронний ресурс] // Human Rights Watch. – 2018. – Режим доступу: https:// www.hrw.org/sites/default/files/world_report_download/201801world_report_web. pdf 223. Доповіді ООН щодо ситуації з правами людини [Електронний ресурс] // ООН. – 2016. – Режим доступу: http://www.un.org.ua/ua/publikatsii-ta-zvity/un-in-ukraine- publications/3688-dopovidi-oon-shchodo-sytuatsii-z-pravamy-liudyny 224. Національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна» [Електронний ресурс] // 2017. – Режим доступу: https://menr.gov.ua/files/docs/Національна%20 доповідь%20ЦСР%20України_липень%202017%20ukr.pdf

155 ПРАВА ЛЮДСТВА Електронні сторінки

225. African Court in Brief [Електронний ресурс] – 2014. – Режим доступу: http://www. african-court.org/en/index.php/about-the-court/brief-history 226. ASEAN Member States [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://asean.org/ asean/asean-member-states/ 227. Basic Facts about the African Court on Human and Peoples’ Rights, Extension of Jurisdiction of the Court to Deal with Criminal Matters [Електронний ресурс] // African Court on Human and Peoples’ Rights. – 2014. – Режим доступу: http://www. african-court.org/en/index.php/component/content/article/2-home/140-basic-facts 228. Completion Strategy Report: Prosecutor Brammertz’s address before the United Nations Security Council, Press Release [Електронний ресурс]. – 2014. – Режим доступу: http://www.icty.org/sid/11599 229. Corte Interamericana de Derechos Humanos [Електронний ресурс]. – 2005. – Режим доступу: http://www.corteidh.or.cr/docs/libros/cuarto%20de%20siglo.pdf 230. Current peacekeeping operations [Електронний ресурс] // UN – Режим доступу: http://www.un.org/en/peacekeeping/operations/current.shtml 231. Establishment of the Court [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. african-court.org/en/index.php/about-the-court/court-establishment [2014, 12/10] 232. Human Rights up Front [Електронний ресурс] // UN Channel. – 2016. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=vaImI7u-EL4 233. Human Rights up Front: A summary for staff [Електронний ресурс] // UN – Режим доступу: http://www.un.org/News/dh/pdf/english/2016/Human-Rights-up-Front.pdf 234. Inter-American Court History [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// www.corteidh.or.cr/index.php/en/about-us/historia-de-la-corteidh [2014, 12/10] 235. Merriam-Webster On-Line Dictionary [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.merriam-webster.com/ 236. Official web-site of the International Criminal Court [Електронний ресурс]. – 2014. – Режим доступу: http://www.icc-cpi.int/en_menus/icc/about%20the%20court/ Pages/about%20the%20court.aspx 237. Participants of The European Sustainable Cities & Towns Campaign Signatory local authorities of the Aalborg Charter [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу: http://www.sustainablecities.eu/fileadmin/repository/Aalborg_Charter/Aalborg_ Charter_signatories.pdf 238. Prawa człowieka trzeciej generacji [Електронний ресурс] // 2014 – Режим доступу: http://www.unic.un.org.pl/prawa_czlowieka/pcz_trzecia_generacja.php 239. Primary Documents in American History [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.loc.gov/rr/program/bib/ourdocs/jay.html

156  ПРАВА ЛЮДСТВА 240. Report on Preliminary Examination Activities 2018 [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу: https://www.icc-cpi.int/itemsDocuments/181205-rep-otp-PE-ENG. pdf 241. Słownik Języka Polskiego on-line [Електронний ресурс] // PWN – Режим доступу: http://sjp.pwn.pl/ 242. Status of Applications Received by the Court. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://en.african-court.org/index.php/cases#statistical-summary 243. War’s Overlooked Victims. Violence against Women [Електронний ресурс] // The Economist. – 2011. – Режим доступу: https://www.economist.com/ international/2011/01/13/wars-overlooked-victims 244. Women in War [Електронний ресурс] // Peace Direct. – 2017. – Режим доступу: https://www.peacedirect.org/what-we-do/women-and-conflict 245. Вільний тлумачний словник [Електронний ресурс]. – 2013. – Режим доступу: http://sum.in.ua/f/dovkillja 246. Голова Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні: Безпекова ситуація в районі Донецької фільтрувальної станції на сході України залишається критичною [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу: https://www.osce.org/uk/special- monitoring-mission-to-ukraine/383682 247. Перезавантаження ОБСЄ – випробування в Україні [Електронний ресурс] // УНЦПД. – № 19/743, 15 лютого 2016 – Режим доступу: http://www.ucipr.org.ua/ index.php?option=com_content&view=article&id=7:perezavantazhennya-obs- viprobuvannya-v-ukra-n&catid=8&lang=ua&Itemid=201 248. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні [Електронний ресурс] // ОБСЄ. – 2019. – Режим доступу: https://www.osce.org/uk/special-monitoring-mission-to- ukraine 249. Трамп вирішив вивести США з Паризької кліматичної угоди [Електронний ресурс] // Deutsche Welle. – 01.06.2017 – Режим доступу: https://www.dw.com/uk/трамп- вирішив-вивести-сша-з-паризької-кліматичної-угоди/a-39087884

157  Підписано до друку 18.12.2020. Формат 60х90 1/16 Папір офсетний. Друк офсетний. Обл.-вид. арк. 5,00. Тираж 100 прим. Зам. 340.

Видавництво ТОВ «Компанія ВАІТЕ» 01042, м. Київ, вул. Саперне поле, 26, к. 27. Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи серія ДК № 2570 від 27.07.2006 р.